Постанова

від 09.10.2024 по справі 620/5433/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД01010, м. Київ, вул. Князів Острозьких, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6aa.court.gov.ua

Головуючий у першій інстанції: Житняк Л.О. Суддя-доповідач: Епель О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2024 року Справа № 620/5433/24

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Епель О.В.,

суддів: Мєзєнцева Є.І., Файдюка В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду в м. Києві апеляційні скарги ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 червня 2024 року у справі

за позовом ІНФОРМАЦІЯ_1

до ОСОБА_1

про стягнення витрат,

В С Т А Н О В И В :

Історія справи.

1. ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - Позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1 (далі - Відповідач), в якому просив стягнути із ОСОБА_1 на користь ІНФОРМАЦІЯ_1 214178,47 грн витрат, пов`язаних з його утриманням у вищому військовому навчальному закладі.

В обґрунтування заявлених вимог Позивач посилався на те, що Відповідача відраховано з інституту у зв`язку з достроковим розірванням контракту через небажання продовжувати навчання, відповідно до п.10,11 статті 25 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (із змінами), а відтак він повинен відшкодувати витрати на його утримання у розмірі 214178,47 грн.

2. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 червня 2024 року адміністративний позов задоволено частково: стягнуто ОСОБА_1 на користь ІНФОРМАЦІЯ_1 витрати, пов`язані з його утриманням у вищому навчальному закладі у розмірі 41 246,38 грн.

У задоволенні позову в іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Ухвалюючи зазначене рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що грошове забезпечення військовослужбовця за своєю правовою природою, є винагородою за державну службу особливого характеру, і виплата грошового забезпечення є мінімальною державною гарантією в оплаті праці (професійної діяльності), гарантією соціального захисту військовослужбовця, а не видом утримання військовослужбовця.

Разом з тим, ухвалюючи рішення в частині щодо задоволення позовних вимог, суд зазначив, що Відповідач, будучи обізнаним про необхідність відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням в навчальному закладі, у разі дострокового розірвання контракту, в добровільному порядку їх не відшкодував.

3. Не погоджуючись з таким судовим рішенням у частині відмови в задоволенні позовних вимог, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його змінити в частині незадоволення позовних вимог, зазначаючи, що у спірних правовідносинах підлягають застосуванню саме норми Закону №2232-XII та Порядку №964, згідно яких відшкодування здійснюється у розмірі фактичних витрат, пов`язаних, зокрема, з грошовим забезпеченням.

Також ІНФОРМАЦІЯ_1 звертає увагу на те, що відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням під час навчання у вищому військовому навчальному закладі передбачено умовами контракту, який Відповідачем власноруч підписано.

З цих та інших підстав, на думку Позивача, оскаржуване ним рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору в частині.

4. Від Відповідача також надійшла апеляційна скарга на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 червня 2024 року у якій він просить таке рішення суду скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю, зазначаючи доводи, які були викладені ним у відзиві на позовну заяву.

Зокрема, ОСОБА_1 стверджує, що після відрахування він був зарахований для подальшого проходження військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період у розпорядження начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 телекомунікації та інформатизації.

Також Відповідач зазначив, що його батько є учасником бойових дій, а тому він має право на повну або часткову оплату навчання за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів.

Окрім того, ОСОБА_1 посилається на те, що у матеріалах справи відсутні докази направлення йому повідомлення з пропозицією добровільно відшкодувати спірні витрати, а тому у ВНЗ відсутні підстави звертатися до суду з цим позовом. При цьому, він зазначає, що навчальний заклад не є належним позивачем у справі.

Разом з тим, ОСОБА_1 стверджує, що отримане військовослужбовцем у встановленому порядку грошове забезпечення не підлягає відшкодуванню (поверненню), оскільки не визначено законом таким, що включається у витрати, пов`язані з утриманням у вищому навчальному закладі.

Також Відповідач посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах по справах, зокрема, №340/685/19, №140/721/19, №823/1258/16 а також на правові висновки інших судів першої та апеляційної інстанцій.

З цих та інших підстав, на думку Відповідача, оскаржуване ним рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору в частині.

4. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.07.2024, 29.07.2024 та від 31.07.2024 було відкрито апеляційне провадження, установлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.

5. Від Позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу Відповідача у якому він просить таку скаргу залишити без задоволення та наполягає на правильності власної правової позиції.

6. Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

7. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

8. Обставини справи, установлені судом першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, з 01.09.2023 ОСОБА_1 наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 31.07.2023 №14 (по особовому складу) зараховано курсантом першого курсу денної форми навчання. Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 01.09.2023 №244) з 01.09.2023 ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу інституту, на всі види забезпечення, на котлове забезпечення по курсантській нормі з 02.09.2023.

Згідно укладеного Контракту /т.1 а.с.21-22/ Відповідач взяв на себе зобов`язання проходити військову службу (навчання) у ІНФОРМАЦІЯ_1 протягом строку дії контракту, мати позитивні результати навчання, сумлінно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів, свої службові обов`язки, продовжувати подальше проходження військової служби на посадах осіб сержантського і старшинського складу або офіцерського складу протягом не менше п`яти років після закінчення навчання та у разі дострокового розірвання Контракту через небажання продовжувати навчання або недициплінованість чи відмови від подальшого проходження служби після закінчення ВНЗ відшкодувати Міністерству оборони України витрати, пов`язані з утриманням його у закладі вищої освіти.

27.03.2024 наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 27.03.2024 №87 (по стройовій частині) ОСОБА_1 відраховано з інституту у зв`язку з достроковим розірванням контракту через небажання продовжувати навчання, відповідно до п.10, 11 ст.25 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (із змінами).

27.03.2024 Відповідача поінформовано про розмір витрат, пов`язаних з його утриманням у вищому навчальному закладі та про те, що у разі невиконання обов`язку з відшкодування у добровільному порядку протягом двох тижнів з дня відрахування, відповідні документи з приводу відшкодування будуть направлені до суду /т.1 а.с.24/.

Оскільки Відповідач в добровільному порядку протягом двох тижнів з дня відрахування суму витрат, пов`язаних з його утриманням в ВНЗ не відшкодував, Позивачем подано даний позов до суду.

9. У зв`язку з тим, що Відповідач не відшкодував означені витрати в добровільному порядку, Позивач звернувся до суду з цим позовом про їх стягнення.

10. Нормативно-правове обґрунтування.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законом України «Про Збройні Сили України» від 06.12.1991 № 1934-XII (далі - Закон № 1934-XII), «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII), Порядком відшкодування курсантами та особами офіцерського складу витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2006 № 964 (далі - Порядок № 964), спільним наказом Міністерства оборони України, Міністерства фінансів України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства транспорту та зв`язку України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Службою безпеки України «Про затвердження Порядку розрахунку витрат, пов`язаних з утриманням курсантів у вищих навчальних закладах» від 16.07.2007 № 419/831/240/605/537/219/534 (далі - Наказ № 419/831/240/605/537/219/534), Порядком та умовами надання державної цільової підтримки деяким категоріям громадян для здобуття професійно-технічної та вищої освіти, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2016 № 975 (далі - Порядок № 975) .

Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 3 Закону № 1934-XII організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, з`єднань, військових частин, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, установ та організацій.

Статтею 15 Закону № 1934-XII визначено, що фінансування Збройних Сил України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Згідно з пунктом 3 частини першої, частиною третьою статті 24 Закону № 2232-XII початком проходження військової служби вважається день призначення на посаду курсанта вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу для громадян, які не проходили військову службу, та військовозобов`язаних. Закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Частинами першою, третьою, п`ятою та восьмою статті 25 Закону № 2232-XII визначено, що підготовка громадян України для проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу проводиться у вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти. У них здійснюється навчання курсантів, слухачів, студентів, ад`юнктів і докторантів. Зарахування громадян України до вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів проводиться на добровільних засадах відповідно до особистих заяв після успішного складення вступних іспитів та відповідних випробувань. З громадянами України - курсантами вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу укладається контракт про проходження військової служби (навчання) на строки, передбачені абзацом четвертим частини другої статті 23 цього Закону. Курсантам, які не мали військового звання до зарахування до вищого військового навчального закладу або військового навчального підрозділу вищого навчального закладу, присвоюється військове звання рядового складу.

Відповідно до частини десятої статті 25 Закону № 2232-XII курсанти в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість, систематичне невиконання умов контракту військовослужбовцем, невиконання освітньої програми (індивідуального навчального плану - за його наявності) та в разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу після закінчення закладу вищої освіти, а також особи офіцерського складу, які звільняються з військової служби протягом п`яти років (десяти років - для осіб офіцерського складу, які оволоділи спеціальностями льотного складу авіації) після закінчення вищого військового навчального закладу або військового навчального підрозділу закладу вищої освіти відповідно до підпунктів "д", "е", "є", "з", "и" пункту 1 та підпунктів "д", "е", "є", "ж", "з" пункту 2 частини п`ятої статті 26 цього Закону, відшкодовують Міністерству оборони України та іншим центральним органам виконавчої влади, яким підпорядковані ці заклади освіти, витрати, пов`язані з їх утриманням у закладі вищої освіти, відповідно до порядку і умов, встановлених Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється у судовому порядку.

Згідно пункту 1 Порядку № 964, цей Порядок визначає механізм відшкодування курсантами в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість, систематичне невиконання умов контракту військовослужбовцем, невиконання освітньої програми (індивідуального навчального плану за його наявності) та в разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу після закінчення закладу вищої освіти, а також особами офіцерського складу, які звільняються з військової служби протягом п`яти років (десяти років - для осіб офіцерського складу, які оволоділи спеціальностями льотного складу авіації) після закінчення вищого військового навчального закладу або військового навчального підрозділу закладу вищої освіти (далі - заклади вищої освіти) відповідно до підпунктів "д", "е", "є", "з", "и" пункту 1 та підпунктів "д", "е", "є", "ж", "з" пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", витрат, пов`язаних з їх утриманням у закладі вищої освіти.

Пунктами 3, 4 Порядку № 964 визначено, що відшкодування здійснюється у розмірі фактичних витрат, пов`язаних з: грошовим, продовольчим, речовим, медичним забезпеченням; перевезенням до місця проведення щорічної основної та канікулярної відпустки та у зворотному напрямку; оплатою комунальних послуг і вартості спожитих енергоносіїв. Розрахунок фактичних витрат здійснюється вищим навчальним закладом згідно з нормами утримання курсантів.

На виконання пункту 3 вищевказаного нормативно-правового акту Міністерством оборони України, Міністерством фінансів України, Міністерством внутрішніх справ України, Міністерством транспорту та зв`язку України, Адміністрацією Державної прикордонної служби України, Управлінням державної охорони України, Службою безпеки України видано спільний наказ № 419/831/240/605/537/219/534.

Означеним Наказом затверджено Порядок розрахунку витрат, пов`язаних з утриманням курсантів у вищих навчальних закладах.

Відповідно до пункту 2.1 Порядку розрахунку витрат, відшкодування здійснюється в розмірі фактичних витрат, пов`язаних з утриманням курсантів у вищому навчальному закладі, а саме витрат, окрім іншого, на грошове забезпечення, продовольче забезпечення, медичне забезпечення та оплату комунальних послуг та спожитих енергоносіїв.

Згідно із пунктом 2.1.1 Порядку розрахунку витрат, витратами на грошове забезпечення є отримане курсантом щомісячне грошове забезпечення за весь період навчання, яке визначається з посадового окладу та додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу та надбавки), передбачених чинним законодавством для цієї категорії військовослужбовців. Фактичні дані беруться з розрахункових відомостей та інших передбачених документів, що підтверджують виплату щомісячного грошового забезпечення курсанту.

Відповідно до пункту 2.1.2 Порядку розрахунку витрат, витратами на продовольче забезпечення є витрати, пов`язані із забезпеченням курсанта продовольством згідно з нормами харчування.

За змістом пункту 2.1.4 Порядку розрахунку витрат витратами на медичне забезпечення є витрати, пов`язані з наданням медичної допомоги, у тому числі стоматологічної, безпосередньо у ВНЗ, та вартість лікування у військових госпіталях.

Приписами пункту 2.1.5 Порядку розрахунку витрат встановлено, що витрати на перевезення до місця проведення щорічної основної та канікулярної відпустки та назад визначаються виходячи з фактичних витрат, пов`язаних з оплатою транспортних послуг (вартість квитків, зборів та платежів, постільної білизни тощо).

Відповідно до пункту 2.1.6 Порядку розрахунку витрат, до спожитих курсантом ВНЗ комунальних послуг та енергоносіїв належать тепло, гаряча та холодна вода, водовідведення та електроенергія.

Згідно частини сімнадцятої статті 44 Закону України від 01.07.2014 №1556-VII «Про вищу освіту» (далі - Закон №1556-VII) передбачено, що держава забезпечує особам, зокрема, учасниками бойових дій державну цільову підтримку для здобуття вищої освіти у державних та комунальних навчальних закладах.

Державна цільова підтримка для здобуття вищої освіти надається у вигляді: повної або часткової оплати навчання за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів; пільгових довгострокових кредитів для здобуття освіти; соціальної стипендії; безоплатного забезпечення підручниками; безоплатного доступу до мережі Інтернет, систем баз даних у державних та комунальних навчальних закладах; безоплатного проживання в гуртожитку; інших заходів, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Порядок та умови надання державної цільової підтримки для здобуття вищої освіти зазначеним категоріям громадян визначаються Кабінетом Міністрів України.

Механізм надання державної цільової підтримки деяким категоріям громадян для здобуття професійно-технічної та вищої освіти, які навчаються у державних або комунальних професійно-технічних, вищих навчальних закладах визначають Порядок та умови надання державної цільової підтримки деяким категоріям громадян для здобуття професійно-технічної та вищої освіти, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2016 № 975 (далі - Порядок №975).

Пунктом 4 Порядку №975 (у редакції, чинній на час початку відповідачем навчання) передбачено, що державна цільова підтримка надається дітям осіб, визнаних учасниками бойових дій відповідно до пункту 19 частини першої статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", у вигляді:

повної оплати навчання для здобуття професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти за певним освітньо-кваліфікаційним рівнем (рівнем вищої освіти) за рахунок коштів загального фонду державного або місцевих бюджетів - у разі зарахування на місця державного (регіонального) замовлення відповідно до умов та правил прийому (з урахуванням квот, установлених відповідно до законодавства);

пільгових довгострокових кредитів для здобуття професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти;

першочергового переведення здобувачів освіти, зарахованих відповідно до умов та правил прийому на навчання на підставі угод, укладених з фізичною або юридичною особою, на навчання на місцях державного (регіонального) замовлення у державних або комунальних закладах професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, що одержані за рахунок перерозподілу закладом професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти або відповідним державним замовником наявних обсягів державного (регіонального) замовлення;

соціальної стипендії для осіб, які навчаються за державним або регіональним замовленням за денною формою здобуття освіти;

безоплатного забезпечення підручниками - за рахунок бібліотечного фонду відповідного закладу освіти;

безоплатного доступу до Інтернету, систем баз даних у державних та комунальних закладах освіти.

Згідно із пунктом 8 Порядку №975 для отримання державної цільової підтримки особи, зазначені у пункті 1 цих Порядку та умов, подають особисто на ім`я керівника відповідного професійно-технічного або вищого навчального закладу заяву, складену в довільній формі, із зазначенням конкретних видів державної цільової підтримки, на які особи претендують. До заяви додаються завірені в установленому порядку копії документів, зазначених у пункті 7 цих Порядку та умов.

Державна цільова підтримка певного виду надається за рішенням керівника навчального закладу.

Висновки суду апеляційної інстанції.

11. Системний аналіз викладених правових норм дозволяє стверджувати, що законодавством передбачено обов`язок курсантів вищих військових навчальних закладів відшкодувати витрати, пов`язані з їх утриманням, у разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання.

При цьому до таких витрат входять, зокрема витрати на грошове, продовольче, речове, медичне забезпечення під час навчання.

12. Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на те, що контракт із Відповідачем як курсантом ІНФОРМАЦІЯ_1 був розірваний через небажання ОСОБА_1 продовжувати навчання.

13. При цьому, доводи Апелянта про те, що він був зарахований для подальшого проходження служби за призовом під час мобілізації на особливий період не звільняє його від обов`язку відшкодувати витрати пов`язані з його утриманням, оскільки він не закінчив навчання в університеті, а контракт було розірвано з вказаних вище причин.

14. Разом з тим, укладаючи означений контракт, Відповідач взяв на себе зобов`язання відшкодувати Міністерству оборони України витрати, пов`язані з його утриманням у ВНЗ у разі дострокового його розірвання через небажання продовжувати навчання /т.1 а.с.21-22/.

15. Крім того, Відповідач, ознайомлюючись із загальним розрахунком коштів на відшкодування витрат, пов`язаних з його утриманням, та підписуючи такий розрахунок, також підтвердив взяте на себе зобов`язання добровільно відшкодувати відповідні витрати протягом двох тижнів з дня відрахування його з інституту/т.1 а.с.24/.

16. З огляду на викладене вище, колегія суддів вважає необґрунтованим та не приймає до уваги доводи Відповідача про відсутність у Позивача підстав для звернення до суду з цим позовом.

17. Окрім того, апеляційний суд відзначає, що вказаний розрахунок містить, зокрема витрати на грошове забезпечення Відповідача, які включаються до фактичних витрат, пов`язаних з його утриманням, і підписаний ним без зауважень та із зобов`язанням відшкодувати ці та інші витрати вказані у розрахунку.

18. Аналізуючи доводи Відповідача про те, що грошове забезпечення військовослужбовця є видатками у сфері соціального забезпечення та не відноситься до витрат, пов`язаних з утриманням курсанта у вищому навчальному закладі, колегія суддів зазначає, що Відповідач помилково ототожнює грошове забезпечення, яке отримує військовослужбовець та військовослужбовець-курсант, який лише здобуває фах у вищому військовому навчальному закладі з огляду на наступне.

Так, відповідно до ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення військовослужбовців - це гарантовані державою грошові кошти, які спрямовані на стимулювання кваліфікованих військових кадрів.

Водночас, грошове забезпечення курсантів вищих військових навчальних закладів належить до категорії витрат на їх навчання, а тому, за наявності на те підстав підлягають компенсації Міністерству оборони України.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 13 березня 2024 року у справі №440/14068/21.

19. Водночас судова колегія зазначає, що питання правомірності визначення суми заборгованості не охоплюється предметом цього позову, оскільки розрахунки фактичних видатків державного бюджету, які підлягають відшкодуванню Відповідачем, згідно з яким відповідні зобов`язання визначено, не є предметом позову у даній справі, а отже суд не має процесуальних повноважень здійснювати їх правовий аналіз.

20. З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до висновку про наявність достатніх та необхідних правових підстав для задоволення позовних вимог Позивача в цій справі, зокрема в частині стягнення з ОСОБА_1 витрат на грошове забезпечення.

21. Колегія суддів також відзначає, що стосовно обов`язку особи відшкодувати вартість навчання у разі відмови відпрацювати визначену договором кількість років Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) висловлювався у низці справ.

22. Так, у справі «Chitos проти Греції» (рішення від 04 червня 2015 року, заява № 51637/12) ЄСПЛ зазначав, що заявник не може правомірно стверджувати, що не знав принципу і обсягу зобов`язання, яке він взяв на себе, обравши кар`єру офіцера і військового лікаря. Однією з головних переваг вступу до армії було безкоштовне навчання. Дійсно, збройні сили беруть на себе вартість усього навчання такої особи, сплачують їй платню і надають соціальне забезпечення як кадровому офіцеру. Натомість від офіцера після отримання диплома вимагається взяти на себе зобов`язання служити у відповідному званні певну кількість років.

ЄСПЛ уважає, що накладене на кадрових офіцерів зобов`язання після завершення навчання нести службу протягом певного строку є невід`ємним від покладеного на них завдання. Обчислення строку дії контрактів офіцерів, які отримали освіту коштом армії, і умови розірвання таких контрактів належать до розсуду держави.

Вимога держави повернути кошти, витрачені на навчання офіцерів і військових медиків, а також на їх забезпечення відповідно до потреб, виправдовують заборону розривати контракт протягом певного строку і встановлення відшкодування витрат, яких зазнала держава протягом років навчання. Зобов`язання військових лікарів, які бажають піти у відставку до завершення контракту, сплатити державі певну суму на відшкодування витрат, понесених на їх навчання, цілком виправдовується перевагами, яких не мають цивільні студенти у сфері медицини, зокрема забезпеченим працевлаштуванням, отриманням платні тощо. Сам принцип відкупу років, які залишається відслужити, не становить порушення принципу пропорційності.

23. У справі «Lazaridis проти Греції» (рішення від 12 січня 2016 року, заява № 61838/14) заявник (лікар, підполковник армії) подав клопотання про його дострокове відрахування з армії. Генеральний штаб армії зобов`язав заявника виплатити державі відшкодування у сумі 121 321,72 євро як компенсацію за дострокове звільнення. Заявник оскаржив таке рішення до суду. Суд відхилив його скаргу, у зв`язку із тим, що заявник, отримавши відповідну освіту, зобов`язався відслужити в армії дев`ятнадцять років і вісімнадцять днів, але він прослужив лише чотирнадцять років, два місяці та шість днів. Заявник оскаржив це рішення національного суду.

ЄСПЛ дійшов висновку, що зобов`язання військових лікарів, які бажали залишити армію до закінчення строку виконання обов`язку, відшкодувати державі витрати, понесені на їх навчання, було цілком виправданим з огляду на привілеї, якими вони користувалися порівняно із цивільними студентами-медиками. Особа, яка вступає на навчання до Військової академії, усвідомлює, що аналогом безкоштовної освіти, винагороди та соціальних переваг, якими користується така особа в силу свого військового статусу, є зобов`язання служити в рядах армії протягом визначеного періоду після закінчення навчання.

Обов`язок офіцерів армії нести службу протягом визначеного періоду після завершення їх підготовки відповідає встановленій меті, а тривалість цього періоду визначається на розсуд держав. Саме за допомогою військових установ особи отримують загальну медичну освіту, відповідну спеціалізацію, а також мають можливість займатися приватною медициною в неробочий час. Таким чином, сам принцип викупу решти років служби не порушує принцип пропорційності.

24. В аналогічній справі «Charalambos Pierrakos проти Греції» (рішення від 26 травня 2020 року, заява № 51743/17) суд постановив, що обов`язок медичних працівників, які хотіли б покинути збройні сили держави до закінчення терміну служби, виплачувати державі певні суми відшкодування витрат на навчання є повністю виправданим з урахуванням привілеїв, якими вони користуються в порівнянні зі студентами в галузі цивільної медицини. Особі, яка зараховується на навчання до військового закладу освіти, відомо, що у разі безкоштовного навчання, виплати винагороди за службу та у зв`язку з військовим статусом, вона зобов`язується служити в армії протягом відповідного періоду після закінчення навчання. Такий обов`язок відповідає загальновизнаній меті, а тривалість цього періоду визначається на розсуд держав. Саме військові абітурієнти, які вивчали медицину та здобували відповідну спеціалізацію мали можливість займатися приватною медичною практикою. Таким чином, принцип відшкодування (викупу) решти років служби не порушує принцип пропорційності (дивитись згадувану вище справу «Chitos проти Греції», п.п. 92-100). Ці міркування застосовні і в даному випадку.

25. У справі «Yanaюэk проти Туреччини» (рішення від 06 січня 1993 року заява № 14524/89) щодо права на освіту ЄСПЛ зазначив, що гарантування права на освіту не виключає застосування дисциплінарних стягнень; встановлені обмеження у справі заявника щодо права на освіту у Військовій академії не обмежують його право на освіту у цивільних навчальних закладах.

Щодо захисту права власності у рішенні ЄСПЛ вказано, що у заявника виник борг перед державою щодо відшкодування плати за навчання, харчування, проживання у разі невиконання обов`язку стосовно проходження військової служби в армії у встановлений законодавством період. Комісія вважає, що обов`язок здійснити такі відшкодування після відрахування з навчального закладу не порушує права заявника відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції.

26. Тож, ураховуючи норми національного законодавства та усталену практику ЄСПЛ у розгляді подібних спорів можна дійти висновку, що обов`язок особи відшкодувати на користь держави кошти, витрачені на її навчання (пов`язані із цим витрати, їх окремі види тощо) за невиконання умов контракту не є втручанням у право власності особи, гарантоване статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції, та не становить порушення принципу пропорційності. Відповідно до практики ЄСПЛ такі суми відшкодування на корить держави можуть визначатись з урахуванням вартості навчання, виплат на утримання особи, яка навчається (наприклад, вартість проживання, їжі та обладнання, наданих особі під час навчання), субсидованої державою стипендії особі, яка навчається.

27. Аналізуючи доводи Відповідача про те, що його батько є учасником бойових дій, а тому ОСОБА_1 має право на повну або часткову оплату навчання за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів, колегія суддів зазначає наступне.

Так, дійсно діти осіб, визнаних учасниками бойових дій, а також самі особи, визнані учасниками бойових дій, мають право до досягнення 23 років на повну оплату за навчання для здобуття професійно-технічної та вищої освіти за певним освітньо-кваліфікаційним рівнем (рівнем вищої освіти) за рахунок коштів загального фонду державного або місцевих бюджетів - у разі зарахування на місця державного (регіонального) замовлення відповідно до умов та правил прийому.

28. При цьому, Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово відзначав те, що з`ясування складових державної цільової підтримки, порядку її надання та складових витрат, пов`язаних з утриманням відповідача, їх порівняння є необхідним для вирішення спорів цієї категорії (постанови від 19 жовтня 2023 року у справі № 400/929/22, від 25 травня 2023 року у справі №420/3813/19, від 29 вересня 2022 року у справі № 1.380.2019.003864, яка відповідає раніше висловленій позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 20 грудня 2019 року у справі № 460/582/19).

29. Разом з тим, як правильно зазначено судом першої інстанції, положення статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та Порядку № 975 не містять відомостей про те, що державна цільова підтримка поширюється на утримання у закладах вищої освіти курсантів та осіб офіцерського складу або ж покриває його подальше відшкодування. Зокрема, норми чинного законодавства не передбачають того, що державна цільова підтримка розповсюджується на грошове, продовольче, медичне забезпечення, комунальні послуги, вартість спожитих енергоносіїв та вартість речового майна.

30. Окрім того, норми Порядку №975 визначають, що державна цільова підтримка не надається автоматично. Пункт 8 цього Порядку чітко визначає, що вона надається виключно за рішенням керівника навчального закладу на підставі заяви особи, яка має право та бажає її отримати.

31. При цьому, матеріали справи не містять доказів того, що Відповідач звертався за отриманням вказаної підтримки, а також доказів того, що керівником ВНЗ приймалося рішення про її надання.

32. Наявність у Відповідача права на отримання державної цільової підтримки щодо оплати навчання відповідно до статті 12 Закону № 3551-XII не свідчить про те, що таке право було реалізоване у встановленому законом порядку.

33. Доводи ОСОБА_1 про те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 не є належним позивачем у справі, колегія суддів вважає необґрунтованими й також до уваги не приймає, оскільки саме між ІНФОРМАЦІЯ_1 та Відповідачем виникли спірні правовідносини через невиконання останнім умов контракту.

34. Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 24.02.2021 року по справі №420/4661/19, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.

35. Разом з тим, посилання Відповідача на правові висновки судів першої та апеляційної інстанції у подібних справах колегія суддів до уваги не приймає, оскільки вони не мають преюдиційного значення у цій справі, не є обов`язковими до врахування відповідно до ч.5 ст.242 КАС України , а також не є джерелом права у контексті статті 7 КАС України.

36. Аналізуючи всі доводи апеляційної скарги, колегія суддів приймає до уваги висновки, викладені в рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.

Відповідно до ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

37. Отже, перевіривши рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги, відповідно до ст. 308 КАС України, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції ухвалено рішення за неповно встановлених обставин та з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи в частині позовних вимог щодо стягнення з Відповідача.

38. Відповідно до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

39. Враховуючи вищевикладене, апеляційні скарги ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково, рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 червня 2024 року в частині відмови в задоволенні позову - скасуванню, а відповідні позовні вимоги - задоволенню.

40. Розподіл судових витрат.

Відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ІНФОРМАЦІЯ_1 - задовольнити частково.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 червня 2024 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 172932,09 (сто сімдесят дві тисячі дев`ятсот тридцять дві гривні та дев`ять копійок) грн - скасувати та ухвалити постанову, якою такі позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь ІНФОРМАЦІЯ_1 (НОМЕР_2, АДРЕСА_2) витрати, пов`язані з його утриманням у вищому навчальному закладі у розмірі 172932,09 (сто сімдесят дві тисячі дев`ятсот тридцять дві гривні та дев`ять копійок) грн.

В іншій частині рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 червня 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Судове рішення виготовлено 09 жовтня 2024 року.

Головуючий суддя О.В. Епель

Судді: Є.І. Мєзєнцев

В.В. Файдюк