Постанова

від 09.10.2024 по справі 240/9206/23

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/9206/23

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Токарева Марія Сергіївна

Суддя-доповідач - Боровицький О. А.

09 жовтня 2024 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Боровицького О. А.

суддів: Курка О. П. Шидловського В.Б. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 16 травня 2024 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Валс» до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 16 травня 2024 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 20.10.2022 Головним управлінням ДПС у Житомирській області проведено камеральну перевірку даних, задекларованих Товариством у податковій звітності з податку на додану вартість за серпень 2022 року, за результатами якої складено акт № 8128/06-30-04-07 від 20.10.2022, в якому, в свою чергу, вказано про неподання ТОВ «Виробниче підприємство «ВАЛС» податкової звітності з податку на додану вартість за серпень 2022 року.

Товариством подано заперечення № 2022/12-16-1 від 16.12.2022 на акт перевірки № 8128/06-30-04-07 від 20.10.2022, проте листом Головного управління ДПС у Житомирській області № 15193/6/06-30-04-03-19 від 29.12.2022 його повідомлено, що за наслідками розгляду заперечень висновки акту перевірки залишено без змін.

04.01.2023 Головним управлінням ДПС у Житомирській області прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002070407, яким на підставі пункту 120.1 статті 120 Податкового кодексу України (далі ПК України) до ТОВ "Виробниче підприємство "ВАЛС" застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 1 020,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження рішенням ДПС України № 7308/6/99-00-06-03-01-06 від 24.03.2023 скаргу платника залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення № 0002070407 від 04.01.2023 без змін.

Не погоджуючись з вказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює ПК України.

Згідно з підпунктом 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

За змістом пунктів 49.1 та 49.2 статті 49 ПК України податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.

Платник податків зобов`язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об`єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є. Цей абзац застосовується до всіх платників податків, в тому числі платників, які перебувають на спрощеній системі оподаткування обліку та звітності.

Податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі контролюючому органу всіма платниками цього податку з дотриманням вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги" (пункт 49.4 статті 49 ПК України).

Як закріплено в підпункті 49.18.1 пункту 49.18 статті 49 ПК України, податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю (у тому числі в разі сплати місячних авансових внесків) - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Відповідно до пункту 120.1 статті 120 ПК України неподання (крім випадків, якщо податкова декларація не подається відповідно до пункту 49.2 статті 49 цього Кодексу) або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов`язаними нараховувати і сплачувати податки та збори, платежі, контроль за сплатою яких покладено на контролюючі органи, податкових декларацій (розрахунків), а також іншої звітності, обов`язок подання якої до контролюючих органів передбачено цим Кодексом, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 340 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

Ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке порушення, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1020 гривень за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

Разом з тим, приписами підпункту 298.1.4 пункту 298.1 статті 298 ПК України визначено, що суб`єкт господарювання, який є платником інших податків і зборів відповідно до норм цього Кодексу, може прийняти рішення про перехід на спрощену систему оподаткування шляхом подання заяви до контролюючого органу не пізніше ніж за 15 календарних днів до початку наступного календарного кварталу. Такий суб`єкт господарювання може здійснити перехід на спрощену систему оподаткування один раз протягом календарного року.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Виробниче підприємство «ВАЛС» 16.12.2021 було подано заяву про застосування з 01.01.2022 спрощеної системи оподаткування зі ставкою єдиного податку в розмірі 3% від доходу із реєстрацією ПДВ та розрахунок доходу за попередній календарний рік, що передує року переходу на спрощену систему оподаткування.

Однак, через допущену посадовою особою ГУ ДПС у Житомирській області помилку з 31.12.2021 реєстрація товариства як платника ПДВ була анульована та його з 01.01.2022 зареєстровано як платника єдиного податку третьої групи зі ставкою 5% від доходу, що не передбачає сплати ПДВ.

Згідно з даними інформаційних баз ДПС реєстрацію Товариства платником ПДВ відновлено 07.07.2022, проте в облікових даних платника в електронному кабінеті на сайті ДПС України міститься лише інформація про анулювання реєстрації платника ПДВ з 31.12.2021, а інформація щодо відновлення реєстрації відсутня, що підтверджується наявними в матеріалах справи скріншотами.

Доказів того, що податковим органом товариство повідомлялось про відновлення його реєстрації як платника ПДВ матеріали справи не містять.

При цьому, товариством на виконання вимог ПК України надсилались декларації з податку на додану вартість за січень квітень 2022 року, однак від податкового органу надходили квитанції № 1, в яких зазначалось, що документ не може бути прийнятий, оскільки порушено вимоги пункту 48.4 статті 48 ПК України й суб`єкт господарювання з ІПН 374484406255 не був платником ПДВ в періоді, за який подається звітність. Дата анулювання реєстрації платника ПДВ - 31.12.2021.

Отже, внаслідок протиправних дій Головного управління ДПС у Житомирській області Товариство було позбавлено можливості подати відповідну податкову звітність, у тому числі за серпень 2022 року.

Відповідно до пункту 109.1 статті 109 ПК України податковим правопорушенням є протиправне, винне (у випадках, прямо передбачених цим Кодексом) діяння (дія чи бездіяльність) платника податку (в тому числі осіб, прирівняних до нього), контролюючих органів та/або їх посадових (службових) осіб, інших суб`єктів у випадках, прямо передбачених цим Кодексом.

Діяння вважаються вчиненими умисно, якщо існують доведені контролюючим органам обставини, які свідчать, що платник податків удавано, цілеспрямовано створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

За змістом пункту 112.1 статті 112 ПК України особа може бути притягнута до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення за умови наявності в її діянні (дії або бездіяльності) вини, крім випадків, передбачених Кодексом.

Згідно з пунктом 112.7 статті 112 ПК України у разі якщо контролюючий орган не доведе, що платник податків мав можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжив достатніх заходів щодо їх дотримання, платник податків не може бути притягнутий до відповідальності за таке порушення. Положення цього пункту застосовуються виключно в разі, якщо умовою притягнення до фінансової відповідальності за податкове правопорушення є наявність вини платника податків.

Порядок доведення обставин, за яких особа може бути притягнута до фінансової відповідальності за вчинене податкове правопорушення, в межах судового провадження визначається процесуальним законодавством.

Усі сумніви щодо наявності обставин, за яких особа може бути притягнута до відповідальності за порушення податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючий орган, трактуються на користь такої особи.

Підсумовуючи викладене, суд констатує, що оскільки неможливість подати податкову звітність з податку на додану вартість за серпень 2022 року виникла у Товариства внаслідок неправомірних дій Управління, то, відповідно, будь-яка його вина в цьому відсутня, що, в свою чергу, виключає склад податкового правопорушення та, як наслідок, можливість притягнення платника до відповідальності.

Водночас, розглядаючи дану справу, суд на підставі відомостей комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» з`ясував, що на даний час у провадженні Житомирського окружного адміністративного суду знаходиться справа № 240/7095/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "ВАЛС" до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, прийнятого за аналогічних обставин за період з травня по липень 2022 року.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Втім, всупереч приписам вказаної статті процесуального закону, відповідачем не було надано суду жодних доказів в підтвердження правомірності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення № 0002070407 від 04.01.2023.

За змістом частин 1 та 2 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із частинами 1 4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Враховуючи все наведене вище в сукупності, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Управління № 0002070407 від 04.01.2023 про застосування до Товариства штрафних (фінансових) санкцій в сумі 1 020,00 грн., а отже, як наслідок, - для задоволення позову у даній справі.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає таке.

В позовній заяві та заяві про розподіл судових витрат Товариством заявлено до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4 000,00 грн.

Разом з тим, відповідач (Управління) як у відзиві на позовну заяву і запереченнях на відповідь на відзив, так і в запереченнях проти розподілу судових витрат, вказує, що дана справа (зважаючи на її предмет - визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення про застосування до Товариства штрафних (фінансових) санкцій в сумі 1 020,00 грн.) є справою незначної складності, у зв`язку із чим заявлений до відшкодування розмір витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції є необґрунтованим та завищеним. Крім того, звертає увагу суду, що Товариством не надано жодних доказів оплати витрат на професійну правничу допомогу, а також наводить розрахунок часу, який, на його думку, є достатнім для підготовки адвокатом документів Товариства у даній справі.

Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина 1 статті 132 КАС України).

Згідно з частиною 3 статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати (зокрема, витрати на професійну правничу допомогу) підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

За змістом частини 2 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 КАС України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 4 статті 134 КАС України).

Згідно з частиною 5 статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина 9 статті 139 КАС України).

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI).

Статтею 30 Закону № 5076-VI передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу позивачем надано копії договору про надання професійної правничої допомоги від 16.01.2023, додатку до цього договору від 16.01.2023 (в якому, крім іншого, сторони узгодили вартість послуг 4 000,00 грн.), акту приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 01.05.2023, ордеру про надання правничої (правової) допомоги від 16.01.2023.

Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Відповідно до частини 6 статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Водночас, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 КАС України).

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу застосувала відповідний підхід, надавши оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона мала заперечення.

Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини 6 статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони.

Зазначене свідчить, що відповідач, як особа, яка заперечує відносно визначеного позивачем розміру витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України.

Разом з тим, відповідачем не було наведено чітких та обґрунтованих мотивів для зменшення розміру понесених Товариством витрат на правничу допомогу.

З приводу ж доводів податкового органу про те, що Товариством не надано доказів оплати витрат на професійну правничу допомогу, суд бере до уваги таке.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 29.10.2020 у справі № 686/5064/20, від 05.03.2021 у справі № 200/10801/19-а, від 16.03.2021 у справі № 520/12065/19, постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Таке правозастосування випливає з нової процедури відшкодування витрат на професійну правову допомогу, імплементованої у КАС України з 15.12.2017.

Водночас, у постанові від 30.04.2020 у справі № 826/4466/18 Верховний Суд, застосовуючи положення КАС України, виходив з істотного значення умов договору про надання правничої допомоги щодо порядку проведення розрахунків за ним. Тобто, якщо на час розгляду питання про розподіл витрат на правову допомогу такі витрати вже мали б бути оплачені, то надання зазначених документів узгоджується з приписами частини 3 статті 134 КАС України.

В той же час, в пункті 3 додатку до договору про надання професійної правничої допомоги від 06.09.2023 сторони узгодили, що виплата гонорару (винагороди) може здійснюватись клієнтом як протягом часу її надання, так і не пізніше 5 робочих днів після ухвалення остаточного судового рішення у справі, що і мало місце у даному випадку.

Стосовно посилань податкового органу на незначний характер даної справи, оскільки згідно спірного податкового повідомлення-рішення до позивача застосовано штраф всього в сумі 1 020,00 грн., суд вважає за необхідне вказати, що складність справи визначається не лише сумою грошових коштів, нарахованих відповідно до оспорюваного індивідуального акту, а всією сукупністю обставин, які підлягають дослідженню судом для правильного розв`язання спору, й співвідношення цих двох критеріїв не завжди перебуває у прямій залежності.

Відтак, проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що заявлені Товариством витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000,00 грн., у даному випадку, відповідають критерію реальності та розумності їхнього розміру.

Крім того, при зверненні до суду з позовом у даній справі Товариством було сплачено судовий збір у розмірі 2 684,00 грн., який зарахований до спеціального фонду Державного бюджету.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається.

Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 16 травня 2024 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Боровицький О. А. Судді Курко О. П. Шидловський В.Б.