Постанова

від 08.10.2024 по справі 300/8802/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 300/8802/23 пров. № А/857/18477/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

Головуючого судді Сеника Р.П.,

суддів Онишкевича Т.В., Судової-Хомюк Н.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження в залі суду в м. Львові апеляційні скарги ОСОБА_1 та Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18 червня 2024 року у справі №300/8802/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-

суддя в 1-й інстанції ОСОБА_2 ,

час ухвалення рішення 18 червня 2024 року,

місце ухвалення рішення м. Івано-Франківськ,

дата складання повного тексту рішення не зазначена, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України (далі ДСР), в якому просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 271056,09грн середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Позовні вимоги мотивовані тим, що він проходив службу в поліції та 22 серпня 2022 року наказом Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 17 серпня 2022 року №346-о/с звільнений зі служби в поліції згідно з пунктом 7 (за власним бажанням) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліції». Вказує, що на момент звільнення відповідач не провів з ним повного розрахунку. Повний розрахунок проведений відповідачем на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.09.2023 у справі №300/4691/23 тільки 27 жовтня 2024 року. Оскільки, відповідач не провів повного розрахунку при звільненні позивача, чим порушив вимоги статті 116 КЗпП України, то, зважаючи на приписи статті 117 КЗпП, така бездіяльність відповідача має наслідком стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 22.08.2022 до 22.02.2023 в розмірі 271056,09грн.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18 червня 2024 року у справі №300/8802/23 позов задоволено частково; стягнуто з Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 182045 (сто вісімдесят дві тисячі сорок п`ять) гривень 92 копійки; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено; стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України частину судового збору в розмірі 1807 (одна тисяча вісімсот сім) гривень.

Рішення суду першої інстанції оскаржили ОСОБА_1 (апелянт 1) та ДСР (апелянт 2), подавши на нього апеляційні скарги.

ОСОБА_1 в обґрунтування своєї апеляційної скарги зазначає, що в загальному висновки суду першої інстанції про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є правильними, однак, при визначенні розміру середнього заробітку суд першої інстанції допустив неповне з`ясування обставин справи та невірно визначив розмір середньоденного грошового забезпечення позивача. Зокрема, для обрахунку цього розміру суд першої інстанції врахував, що розмір грошового забезпечення позивача за червень 2022 року становив 45176грн, а за липень 15176,03грн, тоді як у липні розмір його грошового забезпечення становив 45176,03грн, тобто на 30 000грн більше. Цих 30000грн за липень 2022 року йому було частково виплачено у серпні 2022 року (25000грн) та у вересня 2022 року (5000грн), що стверджується відповіддю відповідача від 04 липня 2024 року №18360-2024, яка надана на запит позивача і копію якої останній долучив до справи. Також, вказане підтверджується розрахунковим листом за серпень 2022 року та особовим рахунком на 2022 рік. Відтак, саме ця сума мала братись до уваги під час розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Апелянт 1 просив змінити рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18 червня 2024 року у справі №300/8802/23 та позовні вимоги задоволити повністю.

ДСР в обґрунтування своїх апеляційних вимог також зазначає про те, що суд першої інстанції невірно визначив розмір середньоденного грошового забезпечення позивача, оскільки розмір грошового забезпечення позивача за червень та липень 2022 року станови 15176,00грн та 15176,03грн. відповідно, а виплачені позивачу у ці місяці 30000грн (загалом 60000грн) є додатковою винагородою, яка на період дії воєнного стану вважається одноразовим додатковим видом грошового забезпечення та не враховується під час розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Таким чином, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 497,57грн, а обчислений відповідно до встановлених статтею 117 КЗпП правил середній заробіток за час затримки виплати належних при звільненні з роботи сум становить 91552,88грн (497,57грн (середньоденне грошове забезпечення) х 184 дні), що значно перевищує розмір виплаченої на виконання рішення суду заборгованості (13665,57грн). Істотність частки складових грошового забезпечення позивача в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 0,15 (13665,57грн (сума виплат за судовим рішенням)/91 552,88грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку). Відтак, середній заробіток за весь час затримки розрахунку позивача з урахуванням істотності частки становить 13733грн (497,57 (середньоденна заробітна плата позивача) х 0,15 (істотність частки) х 184 (кількість днів затримки розрахунку).

Апелянт 2 просив рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18 червня 2024 року у справі №300/8802/23 скасувати в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог позивача відмовити.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу ДСР, у якому зазначив, що норма, яка визначає додаткову винагороду у розмірі 30000грн як одноразовий додатковий вид грошового забезпечення, введена в дію з 01 лютого 2023 року, тобто після його звільнення, внаслідок чого на момент звільнення така додаткова винагорода не могла вважатись одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, просив апеляційну скаргу ДСР залишити без задоволення.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , зазначив, що обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги позивача містяться в апеляційній скарзі ДСР, просив апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційних скарг, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог апелянтів, виходячи із такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до особового рахунку позивача за 2022 рік, розмір грошового забезпечення позивача за червень 2022 року становив 15176 гривень, додаткова винагорода 30000 гривень; за липень 2022 року розмір грошового забезпечення становив 15176,03 гривень. Таким чином, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 989,38 гривень (60352,03 гривень (грошового забезпечення позивача за два місяці перед звільненням)/61 день). Як наслідок, середній заробіток за час затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток при звільненні позивача складає 182045,92 гривень (184 календарних днів х 989,38 гривень одноденний заробіток).

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов до висновку про те, що є протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток, а тому для відновлення захисту прав позивача необхідно стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 182045,92 гривень.

Розглядаючи спір, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Встановлено, підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 проходив службу в органах Національної поліції. Наказом начальника Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України за №346 о/с від 17 серпня 2022 року капітана поліції ОСОБА_1 , старшого інспектора з особливих доручень режимно-секретного сектору управління стратегічних розслідувань в Івано-Франківській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України звільнено зі служби в поліції за власним бажанням з 22 серпня 2022 року згідно пунктом 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію». На день звільнення позивачу не було виплачено грошової компенсації за невикористані дні відпустки за 2021 рік, у зв`язку із чим він звернувся до суду.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.09.2023 у справі за №300/4691/23 визнано протиправною бездіяльність Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 при звільненні грошової компенсації за невикористані дні відпустки за 2021 рік; зобов`язано Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток за 2021 рік в загальній кількості 33 доби.

27.10.2023 на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.09.2023 у справі за №300/4691/23 відповідач виплатив позивачу компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток за 2021 рік в сумі 13665,57грн.

Вважаючи, що стаття 117 КЗпП України покладає на відповідача обов`язок виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся з цим позовом до суду.

З приводу спірних правовідносин колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»; далі Закон №2352-ІХ) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Наведена редакція статті 117 КЗпП України набрала законної сили з 19 липня 2022 року.

Варто зауважити, що стаття 117 КЗпП України діяла і до цього часу (до змін введених Законом №2352-ІХ) і Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні указаних норм при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, Верховний Суд неодноразово зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Колегія суддів зауважує, що указаний підхід Великої Палати Верховного Суду до застосування статті 117 КЗпП України в окресленому контексті не відповідає правовому регулюванню, яке належить застосовувати до спірних правовідносин.

19.07.2022 стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ, тому і підхід до правозастосування указаної норми змінився.

Відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Проте, правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15, на застосуванні якого до спірних правовідносин наполягає ДСР, викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом №2352-ІХ.

Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

Одночасно, з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє та підлягає застосуванню у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.

Аналогічний висновок висловлено у постанові від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22 Верховного Суду і колегія суддів апеляційного суду вважає його застосовним до спірних правовідносин.

Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що при розгляді справи належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові. Наведена правова позиція узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеному у постанові від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22.

Суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що оскільки не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, відповідно позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку виплати спірної компенсації за невикористані дні щорічної основної оплачуваної відпустки за 184 дні.

Згідно зі статтею 27 Закону України «Про оплату праці», порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (далі Порядок №100).

Згідно з абзацом 3 пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата, зокрема, обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 5 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до особового рахунку позивача за 2022 рік, розмір його грошового забезпечення за червень 2022 року становив 15176 гривень, додаткова винагорода 30000 гривень; за липень 2022 року розмір грошового забезпечення становив 15176,03 гривень, додаткова винагорода 30000 гривень, а не 15176,03 гривень, як про це помилково зазначив суд першої інстанції.

Зокрема, позивачу як працівнику поліції відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28 лютого 2022 року виплачувалось додатково 30000 гривень грошового забезпечення. Цих 30000 гривень за липень 2022 року йому було частково виплачено у серпні 2022 року (25000 гривень) та у вересні 2022 року (5000 гривень), що стверджується відповіддю відповідача від 04 липня 2024 року №18360-2024, яка надана на запит позивача і копія якої долучена до справи. Вказане також підтверджується особовим рахунком позивача за 2022 рік та розрахунковим листом за серпень 2022 року.

Таким чином, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 1481,18 гривень (90352,03 гривень грошового забезпечення позивача за два місяці перед звільненням/61 день), а не 989,38 гривень, як помилково зазначив суд першої інстанції.

Відповідно до пункту 2-1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», з метою врегулювання порядку та умов виплати додаткової винагороди поліцейським під час дії воєнного стану наказом Міністерства внутрішніх справ України №775 від 28 листопада 2022 затверджено Порядок та умови виплати поліцейським додаткової винагороди, одноразової винагороди на період воєнного стану та особливості виплати винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду) (далі Порядок №775)

Пунктом 15 зазначеного Порядку №775 передбачено, що додаткова винагорода, одноразова винагорода та винагорода за навчання є одноразовими додатковими видами грошового забезпечення.

Однак, вказаний пункт Порядку №775 доповнено згідно з наказом Міністерства внутрішніх справ №38 від 26 січня 2023 року і застосовується він з 01 лютого 2023 року.

Натомість, позивача звільнено з органів поліції 22 серпня 2022 року, а за загальним правилом закони та інші нормативно правові акти не мають зворотної дії в часі.

Відповідно, станом на момент звільнення позивача додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень не вважалась одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, а відтак вона мала враховуватися під час обрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Тому колегія суддів відхиляє аргументи апеляційної скарги ДСР в частині того, що при визначенні середньоденного заробітку додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень не повинна враховуватись.

Разом з тим, зважаючи на внесені у ст. 117 КЗпП України, зміни (в редакції Закону №2352-IX від 01 липня 2022 року), відповідач повинен виплатити позивачу його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців, тобто з 23 серпня 2022 року (наступний день після звільнення зі служби) по 23 лютого 2023 року (перші шість місяців після звільнення), відповідно, сума середнього заробітку, що підлягає до відшкодування, вирахувана шляхом множення середньоденного заробітку (1481,18 гривень) на число календарних днів за період з 23 серпня 2022 року по 23 лютий 2023 року (184 дні), що становить 272537,12 гривень, а тому колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції слід скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги позивача задоволити повністю.

Вказана правова позиція апеляційного суду узгоджується із постановами Верховного Суду від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22, від 16 травня 2024 року у справі №420/11918/23 та в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховуються апеляційним судом під час вирішення наведеного спору.

Суд апеляційної інстанції дійшов до висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив наявність підстав для стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, однак неправильно встановив середньоденний заробіток позивача та розрахував суму стягнення, у зв`язку з чим оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню.

Водночас, доводи та аргументи ДСР в частині необхідності зменшення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є помилковими та такими, що не спростовують висновків суду і ґрунтуються на висновках Верховного Суду, які не є тотожними до обставин цієї справи, адже змінилося законодавство України і у межах цієї справи підлягають врахуванню норми статті 117 КЗпП України у редакції, що діє з 19 липня 2022 року, як вказується Верховним Судом в постанові від 16 травня 2024 року у справі №420/11918/23.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Доводи апеляційної скарги апелянта 2 не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.

Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.

Підсумовуючи викладене, на думку апеляційного суду, при вирішенні цього публічно-правового спору суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи та допустив невідповідність висновків, викладених у його судовому рішенні, таким обставинам. Відтак, апеляційні скарги апелянтів слід задовольнити частково, скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та задовольнити позовні вимоги повністю.

Щодо розподілу судових витрат у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає, що, з врахуванням викладених вище приписів ст. 139 КАС України, на користь позивача з відповідача підлягає стягненню 1453 (тисячу чотириста п`ятдесят три) грн. 44 коп. судового збору, сплаченого при поданні апеляційної скарги згідно квитанції №9349-1401-5580-0742 від 23 липня 2024 року, а також 2710,60 (дві тисячі сімсот десять) гривень 60 копійок судового збору при поданні позовної заяви до суду першої інстанції згідно квитанції №242 від 18 грудня 2023 року.

Керуючись ст.ст. 241, 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18 червня 2024 року у справі №300/8802/23 скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Стягнути з Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України (індекс 01601, вулиця Академіка Богомольця, будинок 10, місто Київ, код ЄДРПОУ 43305056) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 272537,12грн (двісті сімдесят дві тисячі п`ятсот тридцять сім гривень 12 копійок).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України (індекс 01601, вулиця Академіка Богомольця, будинок 10, місто Київ, код ЄДРПОУ 43305056) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 4164 (чотири тисячі сто шістдесят чотири) гривень 04 копійки судового збору, сплаченого згідно з квитанцією №9349-1401-5580-0742 від 23 липня 2024 року та квитанцією №242 від 18 грудня 2023 року за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. П. Сеник судді Т. В. Онишкевич Н. М. Судова-Хомюк