Постанова

від 08.10.2024 по справі 460/19815/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 460/19815/23 пров. № А/857/3867/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі :

головуючого судді :Кухтея Р.В.,

суддів : Носа С.П., Шевчук С.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 09 січня 2024 року (ухвалене головуючим-суддею Щербаковим В.В. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Рівне) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Північно-західного апеляційного господарського суду про визнання дій та подання протиправними, скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и в :

У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Північно-західного апеляційного господарського суду, в якому просив визнати протиправними дії відповідача, направлені на звільнення його з роботи, визнати протиправним та безпідставним подання судді про його звільнення, визнати протиправним та безпідставним наказ керівника апарату про звільнення з посади помічника судді, скасувати наказ керівника апарату про звільнення його з посади помічника судді, поновити його на посаді помічника судді Північно-західного апеляційного господарського суду та стягнути з Північно-західного апеляційного господарського суду на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним звільненням та моральну шкоду в сумі 134200 грн.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 09.01.2024 у задоволенні позовних вимог було відмовлено повністю.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій через невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне їх з`ясування, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою задовольнити його позовні вимоги повністю.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що на час ознайомлення з наказом про його звільнення, у додатку вказувалось подання судді Павлюк І.Ю., яке було відсутнє, і з яким він не був ознайомлений. На його прохання пояснити причини звільнення та надати для ознайомлення подання судді йому було відмовлено. У ході розгляду справи в суді, відповідач долучив до відзиву на позовну заяву копію заяви судді ОСОБА_2 про відкликання подання про призначення його на посаду помічника судді, а відтак, вважає, що подання про звільнення взагалі відсутнє. Вказана заява судді не зареєстрована у системі документообігу суду, про що відсутні номер і дата реєстрації та будь-які інші реквізити. Крім того, на заяві проставлено резолюцію в наказ, що дає підстави вважати появу такої заяви після видачі оспорюваного наказу. Звільнення відповідно до наказу, виданого на підставі заяви про відкликання подання про призначення його на посаду помічника судді, суперечить нормам ст.92 Закону України Про державну службу №889-VIII від 10.12.2015 (далі - Закон №889), ст.157 Закону України Про судоустрій і статус суддів №1402-VIII від 02.06.2016 (далі - Закон №1402), а також Положенню про помічника судді, затвердженого рішенням Ради суддів України №21 від 18.05.2018 (далі - Положення №21). Підсумовуючи вищевикладене, вважає, що звільнення за відсутності подання про звільнення є протиправним. Вважає помилковими висновки суду першої інстанції про те, що ініціатива судді ОСОБА_2 щодо його звільнення з посади помічника, оформлена у формі заяви про відкликання подання про призначення на цю посаду, за своєю суттю є поданням про звільнення. Враховуючи висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 16.03.2023 по справі №400/4409/21, суд першої інстанції безпідставно вважав, що його вимоги стосовно дотримання форми подання є надмірним формалізмом, оскільки приведені висновки є повністю не релевантними у даній справі. При цьому, суд безпідставно вказав, що вимог до змісту подання судді про звільнення помічника законодавством не встановлено, як і не встановлено правових підстав, за наявності яких, керівник апарату суду міг би відмовити судді у реалізації подання про звільнення. Також зазначає, що підстава звільнення в оспорюваному наказі не є конкретизованою. Крім того, звільнення відбулося із порушенням гарантованого йому конституційного права на працю, оскільки перелік підстав дострокового звільнення помічника судді визначений Положенням №21 і є вичерпним. Серед іншого, також наголошує на тому, що судом залишено поза увагою дослідження обставин, які характеризують його особу, в тому числі з професійної точки зору.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_3 просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково, виходячи з наступного.

З матеріалів справи видно, що 04.10.2018 позивача було призначено на посаду помічника судді Північно-західного апеляційного господарського суду Павлюк І.Ю. на час виконання повноважень судді на умовах строкового трудового договору.

20.07.2023 суддя Павлюк І.Ю. звернулася до керівника апарату суду з заявою про відкликання свого подання про призначення ОСОБА_1 її помічником.

Наказом керівника апарату Північно-західного апеляційного господарського суду №105-ос/к від 20.07.2023 позивача було звільнено з посади помічника судді Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до п.9 ч.1 ст.36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) на підставі подання судді від 20.07.2023.

Вважаючи протиправним звільнення з посади помічника судді, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що вимог закону прийняття на посаду помічника судді та звільнення, має свою специфіку, суддя самостійно здійснює добір помічника, який призначається на посаду та звільняється з посади керівником апарату суду за поданням судді. Такий порядок існує з метою якісного здійснення правосуддя, оскільки гарантує довіру судді до помічника, а тому суддя має право внести подання керівнику апарату відповідного суду про його звільнення. Суд врахував, що застосовуючи вказаний підхід до обставин справи, суддя Павлюк І.Ю. реалізувала своє право шляхом формування заяви про відкликання подання про призначення помічника судді ОСОБА_1 з 20.07.2023, яке за своєю суттю і є поданням на звільнення такої особи.

Проте, колегія суддів вважає, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов з неправильним застосуванням норм матеріального права, виходячи з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, КЗпП України, Законом №1402, який визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, Законом №889, Положенням №21 та Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 (далі - Порядок №100).

Відповідно до ст.92 Закону №889, посада помічника судді належить до посад патронатної служби. Особливості патронатної служби в судах, органах та установах системи правосуддя визначаються законодавством про судоустрій і статус суддів.

Працівник патронатної служби призначається на посаду на строк повноважень особи або на час діяльності депутатської фракції (депутатської групи) у Верховній Раді України, працівником патронатної служби якої він призначений. Трудові відносини з працівником патронатної служби припиняються в день припинення повноважень особи або припинення діяльності депутатської фракції (депутатської групи) у Верховній Раді України, працівником патронатної служби якої він призначений. Акт про звільнення приймається керівником державної служби. Працівник патронатної служби може бути достроково звільнений з посади за ініціативою особи або голови депутатської фракції (депутатської групи) у Верховній Раді України, працівником патронатної служби якої він призначений, або керівника патронатної служби. На працівників патронатної служби поширюється дія законодавства про працю, крім статей 391, 41-431, 492 та частини третьої статті 184 КЗпП України (аналогічні положення щодо застосування норм КЗпП містяться у п.5 р.1 Положення №21) (ч.2-4 ст.92 Закону №889).

Статтею 157 Закону №1402 визначено, що кожний суддя має помічника (помічників), статус і умови діяльності якого (яких) визначаються цим Законом та Положенням про помічника судді, затвердженим Радою суддів України.

Відповідно до ч.3 ст.157 Закону №1402, судді самостійно здійснюють добір помічників. Помічник судді призначається на посаду та звільняється з посади керівником апарату відповідного суду за поданням судді.

Єдині засади й умови діяльності, правовий статус особи, яка займає посаду помічника судді визначає Положення №21.

Відповідно до п.1 р.І Положення №21, кожний суддя має помічника (помічників), статус і умови діяльності якого (яких) визначаються Законом №1402 та цим Положенням. Правовий статус, умови діяльності помічників судді визначаються Законом №1402, ст.92 Закону №889, нормативно-правовими актами з питань оплати праці працівників патронатних служб і цим Положенням. Посади помічників судді належать до посад патронатної служби, на які не поширюється дія Закону №889, крім ст.92 цього Закону.

Згідно абз.5 п.2 р.І Положення №21, помічник судді - це працівник патронатної служби у суді, який забезпечує виконання суддею повноважень щодо здійснення правосуддя.

Пунктом третім розділу І Положення №21 визначено, що помічник судді є працівником апарату суду.

Відповідно до абз.6-9 п.4 р.І Положення №21, обов`язки помічника судді визначаються посадовою інструкцією, яка затверджується керівником апарату суду за погодженням із зборами суддів відповідного суду. З усіх інших питань, у тому числі щодо дотримання трудової дисципліни, помічник судді підзвітний керівнику апарату суду в межах його повноважень. Керівник апарату суду створює належні умови для виконання помічником судді своїх посадових обов`язків і підвищення рівня його професійної компетентності в Національній школі суддів України. Керівник апарату суду здійснює контроль за дотриманням помічником судді правил внутрішнього трудового розпорядку суду та Правил поведінки працівника суду.

Згідно п.6-8 р.ІІ Положення №21, помічником судді може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту і вільно володіє державною мовою. Судді самостійно здійснюють добір помічників. Помічник судді призначається на посаду та звільняється з посади керівником апарату відповідного суду за поданням судді. Помічник судді призначається на посаду на строк повноважень безпосереднього керівника та не довше ніж на період перебування безпосереднього керівника у штаті суду.

Абзацом першим пункту дванадцятого розділу ІІ Положення №21 передбачено, що трудові відносини з помічником (помічниками) судді припиняються в день припинення повноважень безпосереднього керівника та/або в день відрахування безпосереднього керівника зі штату суду, або в день вибуття/прибуття судді у відрядження як тимчасового переведення судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації відповідно до статті 55 Закону №1402, або в день ухвалення з`їздом суддів України рішення про обрання Ради суддів України в новому складі. Наказ про звільнення помічника (помічників) судді видається керівником апарату відповідного суду на підставі подання безпосереднього керівника та/або на підставі наказу про відрахування безпосереднього керівника зі штату суду, вибуття судді у відрядження як тимчасове переведення судді.

При цьому, абзацом другим цього пункту Положення №21 визначено порядок та підстави звільнення помічника судді з посади, яке реалізується видачею керівником апарату суду наказу в порядку, визначеному законодавством про працю, та на підставі або заяви про звільнення за власним бажанням, або за поданням судді, в тому числі в зв`язку з дискредитацією помічника судді (вчинення такого проступку помічником, що підриває довіру та авторитет судової влади, суду та/або конкретного судді в очах громадськості та є несумісним із подальшим проходженням служби в якості помічника судді), або у випадках, визначених пунктом 11 цього Положення чи в порядку врегулювання конфлікту інтересів згідно із законодавством.

Системний аналіз приведених вище норм дає підстави дійти висновку, що Положенням №21 чітко визначено порядок та підстави звільнення помічника судді з посади, яке відбувається у формі видачі відповідного наказу керівником апарату суду, та у контексті розглядуваного публічно-правового спору, на підставі подання судді, в тому числі в зв`язку з дискредитацією помічника судді (вчинення такого проступку помічником, що підриває довіру та авторитет судової влади, суду та/або конкретного судді в очах громадськості та є несумісним із подальшим проходженням служби в якості помічника судді), або у випадках, визначених п.11 цього Положення чи в порядку врегулювання конфлікту інтересів згідно із законодавством.

При цьому, зміст приведеної норми вказує на те, що подання судді про звільнення помічника повинно містити відомості, які свідчать про вчинення останнім такого проступку, що підриває довіру та авторитет судової влади, суду та/або конкретного судді в очах громадськості та є несумісним із подальшим проходженням служби в якості помічника судді.

Тобто, відповідне подання повинне бути вмотивованим, і до наказу, виданого на його підставі, ставляться вимоги щодо дотримання передбачених ч.2 ст.2 КАС України критеріїв.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що суддя Північно-західного апеляційного господарського суду Павлюк І.Ю., з якою працював позивач, 20.07.2023 подала до керівника апарату суду заяву про відкликання подання про призначення ОСОБА_1 на посаду помічника судді, яке було реалізоване шляхом винесення керівником апарату суду наказу №105-ос/к від 20.07.2023.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що зі змісту заяви судді ОСОБА_2 від 20.07.2023 вбачається, що у ній йшлося не про звільнення позивача з посади помічника судді, а відкликання свого подання про його призначення на цю посаду з 04.10.2018, що не передбачено жодним нормативно-правовим актом.

Отже, колегія суддів констатує, що подання про звільнення позивача, як це передбачено Положенням №21, взагалі не було внесено керівникові апарату суду для вирішення питання видачі відповідного наказу. Натомість, як встановив суд першої інстанції, керівнику апарату суду було подано заяву про відкликання подання про призначення ОСОБА_1 на посаду помічника судді.

Про це також свідчать не спростовані відповідачем доводи позивача про те, що його не було ознайомлено з поданням про його звільнення та не надано йому для ознайомлення.

З цього приводу колегія суддів зазначає, що нормами чинного на час виникнення спірних правовідносин Положення №21, а також іншими нормативно-правовими актами, якими визначаються засади та умови діяльності, а також правовий статус особи, яка займає посаду помічника судді, не передбачено можливості звільнення такої особи на підставі заяви про відкликання подання про її призначення на цю посаду.

Колегія суддів наголошує на тому, що п.9 Положення №21 передбачені випадки, коли керівник апарату відмовляє судді в задоволенні подання про призначення на посаду помічника судді, а також випадки, коли не допускається призначення особи на посаду помічника судді і такі випадки ніяким чином не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.

Таким чином, проаналізувавши приведені вище норми законодавства в контексті обставин даної справи, колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції, що існуючий порядок, запроваджений з метою якісного здійснення правосуддя та гарантує довіру судді до помічника, який надає право судді внести подання керівнику апарату відповідного суду про його звільнення, може бути реалізований шляхом формування заяви про відкликання подання про призначення помічника судді, зокрема, позивача ОСОБА_1 , яке за своєю суттю є поданням на звільнення такої особи.

Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, колегія суддів дійшла висновку про протиправність оспорюваного наказу.

Частиною першою статті 235 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України Про запобігання корупції іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При цьому, закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235, статті 2401 КЗпП України, а, відтак, встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

Таким чином, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

Вказане узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 22.05.2018 по справі №П/9901/101/18 (провадження №11-217заі18), постановах Верховного Суду від 04.07.2018 по справі №826/12916/15, від 06.03.2019 по справі №824/424/16-а, від 13.03.2019 по справі №826/751/16, від 27.06.2019 по справі №826/5732/16, від 26.07.2019 по справі №826/8797/15, від 12.09.2019 по справі №821/3736/15-а, від 22.10.2019 по справі №816/584/17, від 15.04.2020 по справі №826/5596/17, від 19.05.2020 по справі №9901/226/19, які в силу положень ч.5 ст.242 КАС України мають бути враховані при розгляді даної справи.

З огляду на встановлені судом обставини про безпідставне звільнення позивача, повне відновлення порушених трудових прав повинно бути забезпечено шляхом його поновлення на на посаді, з якої було звільнено.

Вирішуючи питання стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та періоду його стягнення, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п.2 Порядку №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Абзацами першим, третім пункту 3 Порядку №100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються : основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Відповідно до п.5 Порядку №100, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абз.1 п.8 Порядку №100).

З наданої відповідачем довідки про середньомісячну заробітну плату ОСОБА_1 №03-45/3886/24 видно, що позивач дійсно працював в Північно-західному апеляційному господарському суді на посаді помічника судді. Середньоденна заробітна плата становить 1228,03 грн.

Пленум Верховного Суду України у п.6 постанови №13 від 24.12.1999 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці судам роз`яснив, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Відповідно до абз.1 п.8 Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Отже, розрахунок суми середнього заробітку, який підлягає стягненню за час вимушеного прогулу судом здійснено наступним чином : ОСОБА_1 звільнений з посади 20.07.2023. Останній день роботи є днем звільнення. Період вимушеного прогулу складає 319 робочих днів, за період з 20.07.2023 по 08.10.2024 (дата прийняття судом апеляційної інстанції постанови). Середньоденна заробітна плата 1228,03 грн/день х 319 днів вимушеного прогулу = 391741,57 грн.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку пронаявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування оспорюваного наказу, поновлення позивача на посаді помічника судді Північно-західного апеляційного господарського суду з 21.07.2023 та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 391741,57 грн.

В частині доводів апеляційної скарги позивача, яка стосується позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, колегія суддів зазначає наступне.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною першою статті 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема, у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Для відшкодування моральної шкоди обов`язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 30.01.2018 по справі №804/2252/14, від 20.02.2018 по справі №818/1394/17.

Статтею 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Поняття доказів наведено у статті 72 КАС України, відповідно до якої доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ст.ст.73,74 КАС України, надані сторонами докази мають відповідати вимогам належності та допустимості, тобто, містити інформацію щодо предмета доказування та бути одержаними в порядку, встановленому законом.

Обов`язок доказування в адміністративному процесі встановлений статтею 77 КАС України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи.

З урахуванням приведених вище норм, колегія суддів зазначає, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про її відшкодування.

Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.

Обґрунтовуючи наявність підстав для відшкодування моральної шкоди, позивач зазначив, що звільнення його з роботи завдалойому душевні страждання, нервові зриви, безсоння, головні болі, після яких потрібно додаткові зусилля для організації його життя.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що позивач, визначаючи розмір моральної шкоди, мав би навести розрахунок такої шкоди, які повинні ґрунтуватися на відповідних доказах, що прямо чи опосередковано підтверджують заподіяння йому сильних душевних страждань, шкоди здоров`ю, чи інших втрат немайнового характеру, з яких суд, при обрахуванні розміру компенсації, міг би встановити характер та обсяг моральних страждань і матеріальні витрати. Однак, на підтвердження обставин заподіяння моральних стражданьта розміру такої моральної шкоди позивач не привів жодних розрахунків та не надав жодних доказів.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в частині вимоги про відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини, суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі Проніна проти України (рішення від 18.07.2006).

Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.

Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).

Згідно п.4 ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги є суттєвими та складають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, у зв`язку з чим оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям постанови про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

З урахуванням примітки до ст.513 Закону України Про запобігання корупції, позивач не є особою, яка займає відповідальне та особливо відповідальне становище.

Отже, в контексті положень п.1 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.

Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 317, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 09 січня 2024 року по справі №460/19815/23 скасувати та прийняти постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до Північно-західного апеляційного господарського суду про визнання дій та подання протиправними, скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ керівника апарату Північно-західного апеляційного господарського суду №105-ос/к від 20.07.2023 Про звільнення ОСОБА_1 .

Поновити ОСОБА_1 на посаді помічника судді Північно-західного апеляційного господарського суду.

Стягнути з Північно-західного апеляційного господарського суду (код ЄДРПОУ - 42261284) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 391741,57 (триста дев`яносто одну тисячу сімсот сорок одну) грн 27 коп середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 21 липня 2023 року по 08 жовтня 2024 року, з утриманням податків та інших обов`язкових платежів.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді С. П. Нос С. М. Шевчук