Ухвала

від 08.10.2024 по справі 420/11106/24

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

08 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 420/11106/24

адміністративне провадження № К/990/37822/24

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Олендера І.Я., перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29.07.2024 у справі №420/11106/24 за позовом Приватного підприємства «ДИАМА Н» до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, Головне управління ДПС у Миколаївській області, утворене на правах відокремленого підрозділу ДПС України через підсистему «Електронний суд» 04.10.2024 звернулось з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права та недотримання норм процесуального права, просить скасувати постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29.07.2024 у справі №420/11106/24 в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову Приватного підприємства «ДИАМА Н» відмовити в повному обсязі.

Звертаючись до суду з касаційною скаргою, відповідач також завив клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження спірного в цій справі судового рішення.

Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання скаржником вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення у касаційному порядку.

Так, керуючись частиною п`ятою статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» від 22.12.2005 №3262, згідно з якою судді мають право на доступ до усіх інформаційних ресурсів Єдиного державного реєстру судових рішень з`ясовано, що Головне управління ДПС у Миколаївській області, утворене на правах відокремленого підрозділу ДПС України вже зверталось до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою у цій справі раніше, яку Верховний Суд ухвалою від 05.09.2024, а у подальшому ухвалою від 23.09.2024 повернув особі, яка її подала на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України як таку, що не містила належного викладення підстав касаційного оскарження спірного в цій справі судового рішення. При цьому, повертаючи раніше подані відповідачем касаційні скарги, суд касаційної інстанції, визнавши незмістовним та недостатнім наведене скаржником обґрунтування підстави касаційного оскарження спірної постанови визначену, зокрема, пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України, роз`яснив скаржнику вимоги щодо форми і змісту касаційної скарги, яким така має відповідати при викладенні підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України, в тому числі, й у випадку подання касаційної скарги на підставі пунктів 1-4 частини четвертої статті 328, частин другої-третьої статті 353 цього Кодексу.

Під час перевірки втретє поданої скаржником касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що Головне управління ДПС в Миколаївській області, утворене на правах відокремленого підрозділу ДПС України підставами касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції в цій справі, з посиланням на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, зазначає положення: пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України - відсутність правового висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України (пункт 1 частини другої статті 353 КАС України - суд не дослідив зібрані у справі докази).

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник наводить мотиви незгоди з постановою суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог Приватного підприємства «ДИАМА Н» здійсненим по факту оцінки доказів і фактичних обставин справи та вказує, що судом апеляційної інстанції при прийнятті спірної постанови було допущено неправильне застосування норм матеріального права, зокрема, статті 15, абзацу 7 частини другої статті 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» та порушено норми процесуального права, зокрема, частини першої статті 72, частин першої, другої статті 73, частини другої статті 74, частини першої статті 75, частини першої статті 76, частин першої, третьої статті 90, частин першої-третьої статті 242, пунктів 5, 6 частини четвертої статті 246 КАС України, що, як стверджує скаржник, вплинуло на правильний результат вирішення спору.

Поряд з цим, Верховний Суд вважає за необхідне роз`яснити скаржнику, що системний аналіз статей 328 і 330 КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

У випадку посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, як на підставу касаційного оскарження, останньому необхідно зазначити: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; 2) висновок апеляційного суду, який на переконання скаржника є неправильним; 3) у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права; 4) як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.

Крім того, вказана скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування мало ставитися перед судами попередніх інстанцій в межах правових підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях або надали, як на думку скаржника, неправильно.

Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на відповіді норми (норму) права стосовно якої відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування цієї норми права у подібних правовідносинах. Скаржник повинен навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.

Натомість, посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та стверджуючи про відсутність правового висновку Верховного Суду, подальше обґрунтування касаційної скарги так і не дає можливості встановити взаємозв`язок наведених доводів скаржника до зазначеної ним підстави. Зокрема, відповідач не зазначає належного обґрунтування у чому саме полягає помилка суду попередньої інстанції при застосуванні норм права та не конкретизує яку саме норму права судами застосовано неправильно, висновок щодо застосування якої, на думку скаржника потребує висновку Верховного Суду (з послідовим обґрунтуванням відповідача, як відповідна норма (абзац, частина, пункт), на його думку, повинна застосовуватися). Контролюючий орган також не вказує, який, на його думку, правовий висновок повинен бути висловлений у цій справі та який, одночасно, відсутній у рішеннях Верховного Суду.

Мотиви формального зазначеного пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зводиться виключно до викладення обставин справи на підставі оцінки доказів та цитування норм законодавства з абстрактним зазначенням, що судом попередньої інстанції постанова ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України та не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження, визначеної частиною четвертою статті 328 КАС України.

Далі за змістом поданої контролюючим органом касаційної скарги вбачається, що останній також посилається на положення пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України, як підставу, на якій подається касаційна скарга. Доводить, що судом апеляційної інстанції при ухваленні спірної постанови в частині задоволення позову Приватного підприємства «ДИАМА Н» було не в повній мірі з`ясовано обставини, які мають суттєве значення для справи, не взято до уваги доводи та докази, на які посилався контролюючий орган, як в акті фактичної перевірки, так і підчас судового розгляду даної справи, що призвело до порушення норм процесуального права та свідчить про наявність підстави для скасування такого судового рішення, визначеної пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України.

Поряд з цим, суд касаційної інстанції зазначає, що доводи про не встановлення судами істотних обставин справи або не дослідження доказів у справі є прийнятними за умови обґрунтованості заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу. Однак, з огляду на вищевикладене, пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржником належним чином не обґрунтовано і не зазначено, які саме докази залишилися не дослідженими судами попередніх інстанцій та на яку саме встановлену обставину це вплинуло, а вимогами касаційної скарги є не направлення справи на новий розгляд (як це передбачено статтею 353 КАС України), а скасування постанови суду апеляційної інстанції з ухваленням нової постанови про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, що передбачено статтею 351 КАС України. До того ж, обставиною в розумінні КАС України є фактичні дані (певний матеріально-правовий факт), а не правова оцінка суду встановленому факту.

До того ж, доводи відповідача щодо цієї підстави касаційного оскарження, фактично полягають в оспорюванні встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи та оцінкою судом доказів у справі.

Відповідно ж до частини першої статті 341 КАС України переоцінка доказів знаходиться поза межами касаційного перегляду справи. Відтак, і незгода з оцінкою судом доказів не може бути підставою касаційного оскарження.

Більш того, Верховний Суд наголошує, що рішення суду апеляційної інстанції містять оцінку тим доводам про які йдеться у касаційній скарзі контролюючого органу.

Посилання скаржника на приписи підпункту «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, як на підставу касаційного оскарження, у розглядуваному випадку суд касаційної інстанції у черговий раз визнає неприйнятним, оскільки наведена норма не підміняє визначення підстав касаційного оскарження у розумінні частини четвертої статті 328 та пункту 4 частини другої статті 330 КАС України та суперечить їх правовому змісту.

Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, щодо форми і змісту касаційної скарги. Частиною першою статті 45 КАС України регламентовано, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

Приведення касаційної скарги у відповідність з вимогами КАС України в частині належного викладення підстав для касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України, є процесуальним обов`язком сторони, яка не погоджується з судовими рішеннями.

Не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, слід зазначити, що таке право не є абсолютним. Це обґрунтовується змістом частини восьмої статті 169 КАС України, відповідно до якої скаржник має право на повторне звернення з касаційною скаргою, якщо будуть усунуті недоліки касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги і таке звернення відбувається без зайвих зволікань. Також скаржник повинен довести, що повернення вперше поданої касаційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення.

Однак, звертаючись до суду з касаційною скаргою втретє, скаржник так і не виправив недоліків, які стали підставою для повернення попередніх касаційних скарг. Зазначене свідчить про формальний підхід скаржника до оформлення касаційної скарги та зловживання процесуальними правами.

Суд у черговий раз звертає увагу скаржника, що на стадії відкриття касаційного провадження, касаційний суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження.

Суд наголошує, що суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).

Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

За таких обставин, касаційна скарга Головного управління ДПС в Миколаївській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України підлягає поверненню як така, що не містить належного викладення підстав (підстави) касаційного оскарження постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29.07.2024 у справі №420/11106/24.

При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.

Відповідно до частини сьомої статті 332 КАС України копія ухвали про повернення касаційної скарги надсилається учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 цього Кодексу. Скаржнику надсилається копія ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Копія касаційної скарги залишається в суді касаційної інстанції.

Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи особисто або через представника.

На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, Суд -

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС в Миколаївській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29.07.2024 у справі №420/11106/24 за позовом Приватного підприємства «ДИАМА Н» до Головного управління ДПС в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення повернути особі, яка її подала.

Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи, скаржнику - копію даної ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.

Роз`яснити заявнику касаційної скарги, що її повернення не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя І.Я. Олендер