Рішення

від 15.08.2024 по справі 204/539/24

КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 204/539/24

Провадження № 2/204/1550/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2024 року м. Дніпро

Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська, у складі:

головуючого судді Приваліхіної А.І.,

за участю секретаря судового засідання Єрмак Д.О.,

представника позивача адвоката Черкавського Ю.С., представниці відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Дніпрі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Дніпровської міської ради та Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради, треті особи - Комунальне підприємство «Жилсервіс-5» Дніпровської міської ради та Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Мрія-43», про визнання наймачем житлового неприватизованого приміщення, -

В С Т А Н О В И В:

19 січня 2024 року позивачка ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до відповідачів Дніпровської міської ради та Департаменту житлового господарства ДМР, визначивши третіми особами КП «Жилсервіс-5» ДМР та ОСББ «Мрія-43», із вимогами про визнання наймачем житлового неприватизованого приміщення (а. с. 1-10, 40-48).

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що ОСОБА_2 (дівоче прізвище ОСОБА_3 ) є донькою ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Згідно архівної карти квартиронаймача, що знаходиться на зберіганні в КП «Жилсервіс-5» ДМР, її батько ОСОБА_5 з 1991 року обліковується основним квартиронаймачем квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 50.5 кв. м. Стверджує, що її мати ОСОБА_4 зареєстрована у вказаній квартирі з 13 травня 1988 року та по теперішній час як член сім`ї наймача. Також, у даній квартирі з народження та до тепер зареєстрована позивачка, як донька квартиронаймача. Зазначає, що відповідно листа КП «ДМБТІ» Дніпропетровської обласної ради № 16212 від 24 листопада 2016 року, житловий будинок АДРЕСА_2 , в який увійшла квартира АДРЕСА_1 , зареєстровано за Місцевою радою на підставі рішення виконавчого комітету від 22 грудня 1990 року № 607, про що видане реєстраційне посвідчення від 30 листопада 1993 року та, зроблено запис в реєстрову книгу №26 за реєстровим № 2323. Вказує, що 12 червня 2001 року ОСОБА_5 знявся з реєстраційного обліку та вибув у зв`язку з сімейними обставинами до іншого помешкання. Тому, 22 червня 2001 року рішенням Красногвардійської районної ради м. Дніпропетровська № 159/2 «Про зміну умов договору найму житлового приміщення на ОСОБА_4 по АДРЕСА_3 » вирішено змінити умови договору найму житлового приміщення на двокімнатну квартиру АДРЕСА_4 і переоформити особовий рахунок на гр. ОСОБА_4 , на склад родини два чоловіки, другий з яких це позивачка. Пізніше, 24 липня 2001 року ОСОБА_5 поновив реєстрацію в квартирі АДРЕСА_5 . Тому, рішенням Красногвардійської районної ради м. Дніпропетровська № 210 від 17 серпня 2001 року, рішення виконкому Красногвардійської районної ради від 22 червня 2001 року № 159/2 «Про зміну умов договору найму житлового приміщення на ОСОБА_4 по АДРЕСА_3 » визнано таким, що втратило чинність. Другим пунктом рішення начальнику ЖЕК-18 було вказано внести зміни в особовий рахунок. Стверджує, що 20 грудня 2016 року між ОСОБА_5 та КП Красногвардійського району Дніпропетровської міської ради було укладено Типовий договір найму житла в будинках державного і комунального житлового фонду, відповідно до умов якого, наймодавець надає наймачу ОСОБА_5 та членам його сім`ї: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у безстрокове користування житло квартиру АДРЕСА_5 , загальною площею 51.40 кв. м. Пізніше, розпорядження Департаменту житлового господарства ДМР № 67 від 11. січня 2017 «Про внутрішнє перепланування квартири АДРЕСА_5 », було узаконено внутрішнє перепланування з переобладнання спірної квартири та, вирішено вважати загальну площу квартири 51.4 кв. м., житлову площу квартири 36.6 кв. м. Зазначає, що на даний час будинок АДРЕСА_6 перебуває на балансі ОСББ «Мрія-43» (код ЄДРПОУ 43183506). Вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_5 , тому з метою реалізації свого права на приватизацію державного житлового фонду, позивачка звернулась до Дніпровської міської ради з заявою про надання дозволу на зміну умов договору найму займаного неприватизованого жилого приміщення за адресою: АДРЕСА_7 та, відповідним пакетом документів. Натомість, Департаментом Житлового господарства ДМР листом № 3/16-6734 від 17 серпня 2023 року їй було надано відповідь, якою у наданні послуги з надання дозволу на зміну умов договору найму займаного неприватизованого жилого приміщення їй було відмовлено. Стверджує, що як на підставу відмови Департамент послався на відсутність в пакеті її документів довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні осіб з зазначенням наймача та членів родини, а також витягу з реєстру територіальної громади на всіх осіб, зареєстрованих за зазначеною адресою. Натомість вона вважає, таку відмові відповідача незаконною та такою, що порушує її права на приватизацію, оскільки даний будинок зареєстровано за Місцевою радою, а вона з матір`ю, вселені до спірної квартири та проживають у ній офіційно, як члени сім`ї наймача, при цьому, здійснюючи оплату всіх комунальних послуг, утримуючи та ремонтуючи її за власні кошти. Вказує, що на сьогодні вона самостійно, іншими способами, не може надати до Департаменту житлового господарства ДМР відповідні докази про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб із зазначенням наймача та членів родини, так як у відділі обліку проживання фізичних осіб управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради відсутня інформація про наймача квартири АДРЕСА_5 . При цьому, зазначає, що нею до пакету документів для укладення договору найму була надана довідка відділу обліку проживання фізичних осіб управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур ДМР про зареєстрованих у зазначеній квартирі АДРЕСА_8 /5-155 від 09 лютого 2023 року, однак вона не була взята до уваги відповідачами як належний документ, хоча видана вона підпорядкованим департаментом відповідача. Стверджує, що інших способів надати інформацію про наймача та зареєстрованих у спірній квартирі осіб у неї не має, а тому вона вимушена звернутися до суду щодо захисту її порушених прав та, прохає суд визнати її наймачем неприватизованого житлового приміщення квартири АДРЕСА_5 .

Ухвалою суду від 26 січня 2024 року позовну заяву залишено без руху, позивачці надано термін на усунення недоліків (а. с. 37 та на звороті).

02 лютого 2024 року недоліки, зазначені в ухвалі суду від 26 січня 2024 року, позивачкою усунуті (а. с. 39-55).

Ухвалою суду від 06 лютого 2024 року у справі відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання на 15 годину 19 березня 2024 року (а. с. 56), копія якої надіслана учасникам справи 06 лютого 2024 року за вихідним № 3552/24-вих/2/204/1550/24.

Протокольною ухвалою суду від 09 квітня 2024 року у справі закрито підготовче судове засідання, справу призначено до розгляду по суті на 11 годину 30 хвилин 09 травня 2024 року (а. с. 79-80).

09 травня 2024 року на адресу суду надійшов відзив представниці відповідача ДМР Максименко С.М. (а. с. 87-94), в якому вона позовні вимоги не визнає, проти задоволення позовних вимог заперечує, прохає поновити строки на подання відзиву.

В обґрунтування відзиву вказує те, що підставою для звернення до суду за захистом свої прав, позивачка зазначає отримання нею листа Департаменту житлового господарства ДМР від 17 серпня 2023 року № 3/16-6734 з відмовою в наданні дозволу на зміну умов договору найму займаного неприватизованого жилого приміщення, чим начебто порушено її право на приватизацію, проте в чому полягає неможливість здійснення нею приватизації остання не зазначає. Разом з цим, вказує на те, що позивачкою не надано ані доказів звернення до органу приватизації із вимогою щодо приватизації спірної квартири, ані доказів відмови такого органу у приватизації. Також, вказує на те, що матеріали справи не містять жодних доказів відмови компетентного органу у реалізації права позивачки на користування житловим приміщенням, оскільки у відповіді Департаменту житлового господарства ДМР від 17 серпня 2023 року № 3/16-6734 вказано останній про відсутність підстав для підготовки проєкту рішення виконавчого комітету міської ради з цього питання, а не відмову по суті порушеного питання. Крім того, зазначає про те, що позивачкою не підтверджено наявність спірних правовідносин та той факт, що її право на користування спірною квартирою є невизнаним. При цьому, зазначає, що у разі, якщо позивачка вважає відмову Департаменту житлового господарства ДМР незаконною, то оскарженню підлягають саме дії цього виконавчого органу місцевого самоврядування, а не міської ради. Натомість, у разі відмови в приватизації спірної квартири, в судовому порядку вирішується спір щодо визнання незаконною такої відмови органу приватизації та покладення обов`язку на останнього оформити приватизацію житлового приміщення. Вважає, що позивачкою не визначено яке її право чи інтерес порушено, відтак обрано неналежний та неефективний спосіб захисту, а тому прохає суд у задоволенні її позовних вимог відмовити у повному обсязі. Разом з цим, прохає суд поновити строки на подання відзиву, зокрема з тих підстав, що для спростування доводів позивачки відповідачу знадобився тривалий час для отримання інформації у його структурних підрозділах, у яких періодично, у зв`язку з воєнним станом, запроваджується дистанційний режим роботи.

14 травня 2024 року через «Електронний суд», а 23 травня 2024 року поштою, на адресу суду надійшла відповідь представника позивачки адвоката Черкавського Ю.С. на відзив (а. с. 103-112, 113-122).

У відповіді на відзив представник позивачки зазначає, що доводи представниці ДМР про те, що рада є неналежним відповідачем у даній справі, не заслуговують на увагу суду, оскільки спростовуються висновком Верховного Суду від 22 січня 2024 року, в аналогічній справі № 206/2485/22. Також, вказує на те, що не відповідає дійсності твердження відповідача про те, що матеріали справи не містять посилання на отримання основним квартиронаймачем ордеру, оскільки в матеріалах справи наявний типовий договір найму від 20 грудня 2016 року, який було укладено зі ОСОБА_5 , а також наявні архівні копії рішень від 22 червня 2001 року № 159/1 та 17 серпня 2001 року № 159/2 про зміну умов договору найму житлового приміщення. Разом з цим, зазначає про те, що не заслуговують на увагу суду доводи відповідача щодо неналежно обраного способу захисту позивачки, оскільки вказане спростовується численними рішеннями Верховного С від 16 травня 2018 року № 682/933/16-ц, від 28 червня 2022 року у справі № 754/14628/17, від 16 листопада 2022 року у справі № 932/3942/20, в яких зазначено про те, що саме визнання наймачем особи є належним способом захисту в таких справах. Тому вважає, що позовні вимоги є повністю обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У судовому засіданні представник позивачки адвокат Черкавський Ю.С., позовні вимоги підтримав в повному обсязі, прохав суд їх задовольнити, обґрунтування надав аналогічні тексту позовної заяви та відповіді на відзив.

У судовому засіданні представниця Дніпровської міської ради Бровкіна М.І., позовні вимоги не визнала, проти їх задоволення заперечувала, обґрунтування надала аналогічні тексту відзиву на позовну заяву.

Представник відповідача Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради, у судове засідання не з`явився, про дату, місце та час розгляду справи повідомлений належним чином (а. с. 129), причини неявки суду не відомі.

Представник третьої особи Комунального підприємства «Жилсервіс-5» Дніпровської міської ради, у судове засідання не з`явився, про дату, місце та час розгляду справи повідомлений належним чином (а. с. 131), причини неявки суду не відомі.

Представник третьої особи Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Мрія-43», у судове засідання не з`явився, про дату, місце та час розгляду справи повідомлений належним чином (а. с. 130), причини неявки суду не відомі.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, приймаючи до уваги покази свідків, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням кожен окремо та в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що позивачка є донькою ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про її народження серії НОМЕР_1 (а. с. 13), та її свідоцтвами про укладення / розірвання шлюбу (а. с. 14-16).

З копіїкартки квартиронаймача№ НОМЕР_2 (а.с.28)вбачається,що,батькові позивачки- ОСОБА_5 ,на підставі розпорядження заводу ім. Бабушкіна № 10 від 07 лютого 1990 року, було надано у користування квартиру, житловою площею 38,7 кв. м, за адресою (нині): АДРЕСА_7 , із розрахунку на 2 члена сім`ї.

З архівної копії рішення виконавчого комітету Красногвардійської районної ради м. Дніпропетровська від 22 червня 2001 року № 159/2 «Про зміну умов договору найму житлового приміщення на ОСОБА_4 по АДРЕСА_3 » (а. с. 25) вбачається, що на підставі заяви ОСОБА_4 , у зв`язку з випискою основного квартиронаймача ОСОБА_5 , було прийнято рішення про зміну умов договору найму вищевказаного житлового приміщення шляхом переоформлення особового рахунку на ОСОБА_4 , зі складом родини 2 особи, друга з яких це позивачка. Доручено начальнику ЖЕК-18 внести зміни у особовий рахунок.

Так, з архівної копії рішення виконавчого комітету Красногвардійської районної ради м. Дніпропетровська від 17 серпня 2001 року № 210 (а. с. 26), вбачається, що даним рішенням вирішено визнати рішення виконавчого комітету Красногвардійської районної ради м. Дніпропетровська від 22 червня 2001 року № 159/2 «Про зміну умов договору найму житлового приміщення на ОСОБА_4 по АДРЕСА_3 » таким, що втратило чинність та, доручено начальнику ЖЕК-18 внести зміни у особовий рахунок.

20 грудня 2016 року між КП «ЖГ Красногвардійського району» ДМР та ОСОБА_5 , на підставі документу про вселення - розпорядження заводу ім. Бабушкіна № 10 від 07 лютого 1990 року, було укладено типовий договір найму житла в будинках державного і комунального житлового фонду (а. с. 21-22), за яким останньому разом із членами його сім`ї ОСОБА_4 та ОСОБА_6 було надано у безстрокове користування житло, зокрема ізольовану квартиру АДРЕСА_5 , загальною площею 51,4 кв. м, що складається з двох кімнат, житловою площею 36.6 кв. м.

11 січня 2017 року Департаментом житлового господарства ДМР видано розпорядження № 67 «Про внутрішнє перепланування квартири АДРЕСА_5 » (а. с. 67), яким за результатами розгляду пакету документів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_7 вирішено узаконити внутрішнє перепланування з переобладнанням квартири АДРЕСА_5 .

ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , що видано повторно 02 серпня 2022 року (а. с. 18).

Відповідно до довідки Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради № 10/5-155 від 09 лютого 2023 року (а. с. 27), за адресою: АДРЕСА_7 , зареєстровані: був ОСОБА_5 з 13 травня 1988 року по 12 червня 2001 року та з 24 липня 2001 року по 28 червня 2022 року; ОСОБА_4 з 13 травня 1988 року та по теперішній час, Паук (в дівоцтві Сливка) - з 16 липня 1992 року, тобто з моменту народження та по теперішній час.

17 серпня 2023 року Департамент житлового господарства ДМР надав позивачці відповідь № 3/16-3734 на її звернення № 32/380 від 07 квітня 2023 року щодо переоформлення особового рахунку на її ім`я (а. с. 19) з якої вбачається, що департамент не має правових підстав для підготовки проекту рішення виконавчого комітету ДМР про зміну умов договору найму, бо наданий позивачкою пакет документів має формальні недоліки.

У судовому засіданні свідок ОСОБА_4 пояснила, що позивачка є її донькою, яка проживає у спірній квартирі з народження. Вказала, що саме донька сплачує всі комунальні послуги по квартирі. Пояснила, що дану квартиру давав завод ім. Бабушкіна, де працював батько її чоловіка ( ОСОБА_5 ). Після смерті батька квартиру оформили на ОСОБА_5 , а коли той помер, вони зверталися до відповідачів щодо переоформлення документів на квартиру, але їм відмовили, бо на неї відсутній ордер. Стверджувала, що вона запитувала у матері чоловіка про те, де ордер на квартиру, на що остання їй відповіла, що той знаходиться в КЖЕП.

Відповідно до вимог ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з вимогами ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених ч. 1 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Стаття 20ЦК України встановлює, що право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Тлумачення вказаних норм дозволяє зробити висновок, що для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж права або інтереси позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав чи інтересів позивач звернувся до суду.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 (провадження № 12-173гс18) вказано, що «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18) вказано, що «належний спосіб або способи захисту обумовлюються змістом порушеного права та характером його порушення».

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18) та від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам необхідно зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають певну свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Таким чином, належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Так, позивачка звертаючись з вказаним позовом до суду, посилалася на те, що відповідачем порушено її право стати наймачем квартири і похідного від цього права на приватизацію, тому прохала визнати її наймачем неприватизованого житлового приміщення квартири АДРЕСА_5 .

Натомість, відповідач заперечуючи позовні вимоги, посилався на те, що він є неналежним відповідачем у справі, а обраний позивачкою спосіб захисту є невірним та неефективним, однак суд не може погодитися з вказаними доводами відповідача, оскільки вони спростовуються наступним.

У пункті 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20) зазначено, що спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду.

Як слідує зі змісту Рекомендації № К (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня1980 року під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб`єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб`єкта владних повноважень.

Так, Верховний Суд у своїх постановах від 30 травня 2022 року у справі № 366/1285/20 та від 16 листопада 2022 року у справі № 932/3942/20 вказав на те, що вірним способом захисту прав позивача у разі порушення його права бути наймачем житлового приміщення є саме визнання його таким наймачем.

Натомість, у разі порушення права позивача на приватизацію, належним способом захисту є визнання неправомірною такої відмови та зобов`язання вчинити дії направленні на приватизацію спірної квартири, про що зазначено у постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 200/18858/16-ц та від 30 вересня 2020 року № 754/6918/18.

З огляду на викладене, зважаючи на те, що позивачка звернулася з вказаним позовом до суду, зокрема з тих підстав, що відповідачами порушено її право бути наймачем спірної квартири, без якого вона не може реалізувати своє право на приватизацію, суд доходить висновку про те, що нею вірно обрано спосіб захисту її порушених прав.

Разом з цим, суд зазначає про те, що дійсно пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18).

В той же час, суд зазначає, що відповідно до вимог ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно з вимогами ч. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Оскільки, спірна квартира АДРЕСА_5 знаходиться у власності територіальної громади м. Дніпра, інтереси якої представляє Дніпровська міська рада, як представницький орган місцевого самоврядування, який наділений правом приймати від її імені рішення, здійснювати від її імені та в її інтересах функції і повноваження органу місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, то Дніпровська міська рада є належним відповідачем у справі.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16 листопада 2022 рокуу справі № 932/3942/20.

Відповідно до вимог ст. 61 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення, який укладається на підставі ордера на жиле приміщеннях між наймодавцем, житлово-експлуатаційною організацією і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач і члени його сім`ї.

Наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 106 ЖК України повнолітній член сім`ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім`ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім`ї наймача.

Приписами ст. 107 ЖК України визначено, що у зв`язку зі смертю основного наймача, договір найму на квартиру підлягає оформленню на ім`я члена сім`ї, який має право користуватися квартирою.

Крім того суд зазначає, що відповідно до вимог ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Згідно з вимогами ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства»).

У пункті 44 рішення від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» Європейський суд з прав людини визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.

Так, Верховний Суд України у своїй постанові від 11 липня 2012 року у справі № 6-60цс12 зробив висновок про те, що у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов`язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім`ї наймача (ч. ч. 1, 2 ст. 64 ЖК УРСР). Крім того, особи, які вселилися до наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо особи вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача та якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (ст. 65 ЖК УРСР).

Під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім`ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 червня 2022 року в справі № 754/14628/17 (провадження № 61-10210св21) зазначено, що «при розгляді спорів про право користування жилим приміщенням» необхідно брати до уваги, що статті 33 Конституції гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Це означає, що наявність чи відсутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім`ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

Оскільки. відповідно до вимог закону вселення та проживання в квартирі може бути здійснено лише у встановленому порядку, членом сім`ї наймача, в розумінні ч. 2 ст. 64 ЖК України, може бути визнано лише осіб, які вселилися у встановленому порядку та на відповідній правовій підставі постійно проживають в квартирі разом з наймачем.

Для визнання наймачем на підставі статті 106 ЖК іншого члена сім`ї необхідно щоб попередній член сім`ї мав правовий статус «наймача».

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року в справі № 682/933/16-ц (провадження № 61-3248св18).

Оскільки відповідно до вимог закону вселення та проживання в квартирі може бути здійснено лише у встановленому порядку, членом сім`ї наймача, в розумінні ч. 2 ст. 64 ЖК України, може бути визнано лише осіб, які вселилися у встановленому порядку та на відповідній правовій підставі постійно проживають в квартирі разом з наймачем.

З огляду на викладене, зважаючи те, що батьки позивачки були вселені у спірну квартиру АДРЕСА_5 на підставі розпорядження заводу ім. Бабушкіна № 10 від 07 лютого 1990 року, яким її батько був визнаний наймачем квартири, а сама позивача зареєстрована в ній з народження та по теперішній час, як член сім`ї наймача, враховуючи те, що дана квартира була надана їхній сім`ї у безстрокове використання, ними в ній проведено та узаконено перепланування, беручи до уваги те, що батько позивачки ОСОБА_5 помер у 2022 році, а позивачка продовжує проживати в квартирі та сплачувати за неї комунальні послуги, суд доходить переконливого висновку про те, що позивачка набула рівного з наймачем права користування спірною квартирою, а тому її порушені права підлягають захисту шляхом визнання її наймачем житлового приміщення квартири АДРЕСА_9 .

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити про те, що стаття 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі. Отже, при ухваленні рішення по суті, суд повинен вживати всіх заходів задля того, щоб судове рішення було не лише законним, але й справедливим.

Європейський суд з прав людини вказав у своєму рішенні «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року вказав на те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 5, 10-11, 60, 76-80, 89, 128, 141, 213-215, 258, 265, 268, 354 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_2 ( АДРЕСА_10 ;РНОКПП НОМЕР_4 )до Дніпровськоїміської ради(49000,м.Дніпро,просп.Дмитра Яворницького,75;ЄДРПОУ 26510514)та Департаментужитлового господарстваДніпровської міськоїради (49000,м.Дніпро,вул.Воскресенська,16;ЄДРПОУ 38114671),треті особи:Комунальне підприємство«Жилсервіс-5»Дніпровської міськоїради (49000,м.Дніпро,просп.Б.Хмельницького,14;ЄДРПОУ 38199687)та Об`єднанняспіввласників багатоквартирногобудинку «Мрія-43»(49064,м.Дніпро,просп.Сергія Нігояна,43;ЄДРПОУ 43183506)про визнаннянаймачем житловогонеприватизованого приміщення задовольнити у повному обсязі.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ), наймачем неприватизованого житлового приміщення квартири АДРЕСА_5 .

Стягнути з Дніпровської міської ради (ЄДРПОУ 26510514) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ) судовий збір у розмірі 605 (шістсот п`ять) гривень 60 (шістдесят) копійок.

Стягнути з Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради (ЄДРПОУ 38114671)на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ) судовий збір у розмірі 605 (шістсот п`ять) гривень 60 (шістдесят) копійок.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів зо дня його проголошення або протягом 30 днів зо дня отримання учасниками справи його копії.

Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів зо дня його проголошення або протягом 30 днів зо дня отримання учасниками справи його копії, якщо не буде оскаржено у встановленому законом порядку.

Суддя А.І. Приваліхіна