ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 жовтня 2024 року
м. Харків
справа № 630/660/23
провадження № 22-ц/818/2756/24
№ 22-ц/818/2991/24
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого судді - Тичкової О.Ю.,
суддів колегії Маміної О.В., Пилипчук Н.П.,
за участюсекретарясудовогозасідання Волобуєва О.О.
сторони справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач Товариство зобмеженою відповідальністю «ВЕСТ ПЕТРОЛ МАРКЕТ»
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Харків апеляційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Вест Петрол Маркет» на рішення Люботинського міського суду Харківської області від 08 лютого 2024 року та апеляційну скаргу ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Люботинського міського суду Харківської області від 19 червня 2024 року у складі судді Малихіна О.О.,-
ВСТАНОВИВ:
В липні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила , визнати протиправною бездіяльність ТОВ «ВЕСТ ПЕТРОЛ МАРКЕТ», яка полягає у невиконанні рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 12 січня 2022 року у справі 639/5529/20 у період з 12 січня 2022 року по 20 лютого 2023 року; стягнути з ТОВ «ВЕСТ ПЕТРОЛ МАРКЕТ» на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу, починаючи з 12 січня 2022 року по 20 лютого 2023 року, у розмірі 184846,05 грн з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті; стягнути з ТОВ «ВЕСТ ПЕТРОЛ МАРКЕТ» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 20000,00 грн.;
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 12 січня 2022 року рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова у справі № 639/5529/20 був задоволений її позов до ТОВ «ВЕСТ ПЕТРОЛ МАРКЕТ», визнано незаконним та скасований наказ відповідача про її звільнення з посади, її поновлено на посаді начальника структурного підрозділу ТОВ «ВЕСТ ПЕТРОЛ МАРКЕТ» та стягнуто з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 31 липня 2020 року по 12 січня 2022 року в розмірі 165676,83 грн з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті. Рішення суду було допущено до негайного виконання в частині поновлення позивача ОСОБА_1 на посаді. Це передбачало, що рішення має бути виконано відповідачем в мінімальний строк, достатній для вчинення конкретних дій. Але рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 12 січня 2022 року в частині поновлення її на роботі було виконане відповідачем лише 08 лютого 2023 року. В частині виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 165 676,83 грн рішення суд було виконано відповідачем добровільно. Проте, їй не було виплачено заробітна плата за період з 12.01.2022 по 20.02.2023 ( день її звільнення після поновлення на роботі).Вказане свідчить про протиправну бездіяльність відповідача, яка полягає у тривалому невиконанні рішення суду в справі № 639/5529/20. Зазначена поведінка відповідача призвела до порушення не лише трудових прав позивача, а й майнових прав, оскільки вона правомірно очікувала на поновлення посаді та отримання гарантованих виплат заробітної плати. У визначенні розміру середнього заробітку за період з 12 січня 2022 року і по 20 лютого 2023 року позивач керувалася Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженими постановою КМУ № 100 від 08 лютого 1995 року, та виходила із розміру середньоденного заробітку 456,41 грн, який був визначений під час розгляду справи № 639/5529/20 між тими самими сторонами. Також представник позивача вказав, що відповідач ТОВ «ВЕСТ ПЕТРОЛ МАРКЕТ» зобов`язаний компенсувати позивачу ОСОБА_1 моральну шкоду, розмір якої визнаний нею у 20000 грн, оскільки позивач внаслідок незаконного звільнення зазнала моральних потрясінь та душевних хвилювань, бо у зв`язку з втратою роботи ОСОБА_1 втратила звичайні життєві зв`язки та можливість спілкуватися з колегами, та ще й не отримувала заробітну плату.
Рішенням Люботинського міського суду Харківської області від 08 лютого 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ТОВ «ВЕСТ ПЕТРОЛ МАРКЕТ», яка полягає у невиконанні у період з 13 січня 2022 року по 08 лютого 2023 року рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 12 січня 2022 року у справі 639/5529/20 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника структурного підрозділу «Автозаправна станція № 19-09 «ПР-Т СВОБОДИ ЛЮДВИГА». Стягнуто з ТОВ «ВЕСТ ПЕТРОЛ МАРКЕТ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду за період з 13 січня 2022 року по 08 лютого 2023 року в розмірі 178912 грн 72 коп, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті. Стягнуто з ТОВ «ВЕСТ ПЕТРОЛ МАРКЕТ» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 2000 грн 00 коп та витрати по оплаті судового збору в розмірі 1180,96 грн. Стягнуто з ТОВ «ВЕСТ ПЕТРОЛ МАРКЕТ» судовий збір в сумі 1789,13 грн. на користь держави в особі Державної судової адміністрації України.
Рішення обґрунтовано тим, що сторони в справі № 639/5529/20 ОСОБА_1 і ТОВ «ВЕСТ ПЕТРОЛ МАРКЕТ» мали право оскаржити в апеляційному порядку рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 12 січня 2022 року повністю або частково протягом тридцяти днів, починаючи з дня складення повного судового рішення, тобто 27 грудня 2022 року.Жодна зі сторін не скористалась своїм правом апеляційного оскарження рішення суду, і це рішення в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 165676,83 грн та інших виплат було виконане відповідачем ТОВ «ВЕСТ ПЕТРОЛ МАРКЕТ» самостійно і в повному обсязі. Отже підстав стверджувати, що відповідачем ТОВ «ВЕСТ ПЕТРОЛ МАРКЕТ» було допущена протиправна бездіяльність у відшкодуванні на користь ОСОБА_1 присуджений рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 12 січня 2022 року грошових коштів суд не вбачає.Суд також зазначив, що з огляду на встановлені судом обставини, які свідчать про безпідставну затримку роботодавцем ТОВ «ВЕСТ ПЕТРОЛ МАРКЕТ» виконання рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 12 січня 2022 року в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі, з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки. У розрахунку розміру такого заробітку суд виходить з встановленого періоду невиконання рішення суду, тобто з 13 січня 2022 року по 08 лютого 2023 року, і величини середньоденної заробітної плати у 456,41 грн. позивача ОСОБА_1 в період її роботи в ТОВ «ВЕСТ ПЕТРОЛ МАРКЕТ», проти якої представник відповідача не заперечував. На підставі цього суд стягує з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки виконання рішення суду в розмірі 178912,72 грн. (392 дні х 456,41 грн. = 178912,72 грн.). Стосовно вимог про стягнення моральної шкоди суд зазначив, що відповідач проявив тривалу протиправною бездіяльність у невиконанні рішення суду, що спричинило позивачу душевні страждання від невизначеності свого майбутнього, неможливості спланувати подальше життя з огляду на те, що реалізація позивачем конституційного права на працю залежало від своєчасного видання наказу про поновлення на роботі і внесення відповідних записів у трудову книжку. Виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд вважав за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 2000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. Саме такий розмір відшкодування суд вважав обґрунтованим, розумним та справедливим.
07 червня 2024 року ОСОБА_2 , який діяв в інтересах позивача ОСОБА_1 звернувся із заявою, в якій просив ухвалити у справі № 630/660/23 додаткове рішення про стягнення з відповідача ТОВ «ВЕСТ ПЕТРОЛ МАРКЕТ» на користь позивача ОСОБА_1 понесені ним витрати на правничу професійну допомогу у розмірі 18000 грн.
Ухвалою Люботинського міського суду Харківської області від 19 червня 2024 року в задоволенні заяви, поданої адвокатом Власенком Вадимом Івановичем, який діяв в інтересах позивача ОСОБА_1 , про ухвалення додаткового рішення відмовлено.
Ухвала мотивована тим, що в позовній заяві, поданій від імені ОСОБА_1 її представником ОСОБА_2 , було вказано, що позивач попередньо очікує понести витрати на правову допомогу в сумі 12000,00 грн. Але до судових дебатів або простягом п`яти денів з дня ухвалення рішення у справі заяви про приєднання до матеріалів справи доказів на підтвердження понесених позивачем ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу подано не було.
Не погодившись з рішенням суду ТОВ «Вест Петрол Маркет» подало апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просило рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Апеляційна скаргаобгрунтована тим,що судпершоі? інстанціі?вии?шов замежі позовнихвимог. З матеріалів справи вбачається, що Позивач звернувся із позовом про стягнення середньої заробітноі? плати за час вимушеного прогулу, а не у зв`язку з невиконанням рішення суду про поновлення на роботі та стягненні середньої заробітної плати. Крім цього суд неповно встановив обставини у справі та не врахував, що рішення Жовтневого раи?онного суду м. Харкова у справі № 639/5529/20 про поновлення Житницькоі ОСОБА_3 на роботі було ухвалено судом 12.01.2022 в залі судового засідання. З метою отримання даного рішення представник ТОВ «ВЕСТ ПЕТРОЛ МАРКЕТ» Гавчак І.О. в січні 2022 року в письмовіи? формі звернувся до Жовтневого раи?онного суду м. Харкова із відповідною заявою, але дане рішення було направлено судом разом із супровідним листом від 27.12.2022 на адресу суду лише 28.12.2022 доказом чого є поштовии? конверт з відміткою пошти. Оскільки рішення суду про поновлення Житницькоі ОСОБА_3 на роботі від 12.01.2022 було фактично отримано ТОВ лише в лютому 2023 року, то відповідно вини Відповідача у и?ого невиконанні за період з 12.01.2022 року по 20.02.2023 немає. Крім того скаржник зазначив, що суд першоі? інстанціі? в рішенні послався на норму ст. 236 КЗпП Украі?ни у відповідності до якоі? дании? спір повинен був розглядатись Жовтневим раи?онним судом м. Харкова, як органом, якии? розглядав трудовий спір у справі № 639/5529/20.
Крім цього, встановивши підстави для задоволення позову, суд неправомірно відмовив у застосуванні до спірних правовідносин строків позовноі? давності. Адже в правовїй позиції, викладеній Верховним Судом у складі колегіі? суддів Другоі? судовоі? палати Касаціи?ного цивільного суду у постанові від 21.04.2021 у справі №461/1303/19, суд діи?шов висновку, що за змістом норм чинного законодавства середніи? заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаціи?ною виплатою у розумінні ст. 2 Закону Украі?ни «Про оплату праці», тобто середніи? заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітноі? плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі обмежуються трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Апелянт також наголосив, що на дату звернення Позивача із позовом, ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю Украі?ни була змінена, та вже не містила норми про те, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належноі? и?ому заробітноі? плати без обмеження будь-яким строком. Суд першоі? інстанціі? допустив в даному випадку грубу помилку пославшись на не актуальну практику Верховного Суду.
Не погодившись з ухвалою суду ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права просив ухвалу скасувати та ухвалити додаткове рішення, яким задовольнити заяву про ухвалення додаткового рішення в повному обсязі.
Апеляційна скарга обгрунтована тим, що до початку судових дебатів, а саме разом з поданням позовної заяви до суду позивач заявили попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач понесла і які очікує понести в зв?язку із розглядом справи у розмірі 12 000.00 грн, які складаються з витрат на професійну правничу допомогу. Апелянт зазначив, що до матеріалів справи долучено довідку про підтвердження отримання гонорару адвокатом Власенком В.І. від ОСОБА_1 за договором про надання правничої допомоги від 15 травня 2023 року.
Відзивів на апеляційні скарги до суду не надходило.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідностатті 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
У відповідності до частин 1-5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає в повній мірі.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 12 січня 2022 року, ухваленим в справі № 639/5529/20 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «ВЕСТ ПЕТРОЛ МАРКЕТ», були задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 в повному обсязі та: визнано незаконним та скасовано наказ ТОВ «ВЕСТ ПЕТРОЛ МАРКЕТ» № 9218-к від 30 липня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 у зв`язку з втратою довіри за п. 2 ст. 41 КЗпПУ; Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника структурного підрозділу «Автозаправна станція №19-09 «ПР-Т СВОБОДИ ЛЮДВІГА» ТОВ «ВЕСТ ПЕТРОЛ МАРКЕТ»; Стягнуто з ТОВ «ВЕСТ ПЕТРОЛ МАРКЕТ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 31 липня 2020 року по 12 січня 2022 року у розмірі 165676,83 грн. з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів; Стягнуто з ТОВ «ВЕСТ ПЕТРОЛ МАРКЕТ» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 2000,00 грн. Стягнути з ТОВ «ВЕСТ ПЕТРОЛ МАРКЕТ» на користь держави судовий збір у розмірі 3358,37 грн.; Стягнуто з ТОВ «ВЕСТ ПЕТРОЛ МАРКЕТ» на користь ОСОБА_1 судові витрати на правову допомогу у розмірі 9000,00 грн. Судом було допущено негайне виконання рішення від 12 січня 2022 року в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника структурного підрозділу «Автозаправна станція №19-09 «ПР-Т СВОБОДИ ЛЮДВІГА» ТОВ «ВЕСТ ПЕТРОЛ МАРКЕТ».
Про поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника структурного підрозділу «Автозаправна станція №19-09 «ПР-Т СВОБОДИ ЛЮДВІГА» відповідачем ТОВ «ВЕСТ ПЕТРОЛ МАРКЕТ був виданий наказ № 1441-К від 08 лютого 2023 року.
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).
Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18)).
У частині першій та другій статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
У частині першій статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).
У разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки (стаття 236 КЗпП України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 711/8446/16-ц (провадження № 14-37цс19) вказано, що: «стаття 236 КЗпП передбачає, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки. Затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі за змістом статті 236 КЗпП слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин негайно після проголошення судового рішення (висновок Верховного Суду України у постанові від 01 липня 2015 року у справі № 6-435цс15)».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2023 року у справі № 461/7423/21 (провадження № 61-872св23) зазначено, що:
«належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків (аналогічний висновок зазначений у постанові Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 501/4019/21-ц, провадження № 61-9103св22).
Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає у тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися. […]
Враховуючи лексичне значення (тлумачення) поняття «затримка» як «зволікання», затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі необхідно вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення. У разі невиконання цього обов`язку добровільно рішення суду підлягає виконанню у примусовому порядку.
Зазначена правова позиція сформульована у постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-435цс15, у постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 243/2748/16-ц. Підстав відступити від такого правового висновку щодо застосування норми права у подібних відносинах під час розгляду цієї справи Верховний Суд не встановив.
Отже, для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного для після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період».
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина першастатті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третястатті 89 ЦПК України).
З огляду на встановлені судом обставини, які свідчать про безпідставну затримку роботодавцем ТОВ «ВЕСТ ПЕТРОЛ МАРКЕТ» виконання рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 12 січня 2022 року в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі, суд дійшов обґрунтованого висновку, що з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки. При цьому розрахунок середньої заробітної плати що підлягає стягненню з відповідача зроблено у межах періоду невиконання рішення суду, тобто з 13 січня 2022 року по 08 лютого 2023 року виходячи з величини середньоденної заробітної плати позивача ОСОБА_1 в період її роботи в ТОВ «ВЕСТ ПЕТРОЛ МАРКЕТ» у розмірі 456,41 грн , проти якої представник відповідача не заперечував. На підставі цього суд першої інстанції правомірно стягнув з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки виконання рішення суду в розмірі 178 912,72 грн. (392 дні х 456,41 грн. = 178912,72 грн).
Судова колегія відхиляє доводи апелянта про порушення судом встановленого ст. 236 КзПП України порядку звернення до суду з вимогами про виплату середнього заробітку за час затримки рішення суду про поновлення на роботі з наступних підстав.
Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Статтею 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Конституція України гарантує кожному захист його прав і свобод в межах кримінального, адміністративного, господарського, цивільного, конституційного судочинства України. І ніхто не може обмежувати право на судовий захист, так як це суперечить принципу рівності усіх перед законом.
Звернення позивачки досуду замісцем свогопроживання зокремим позовомпро стягненнясереднього заробіткуза часзатримки виконаннярішення судупро поновленняна роботіта відшкодуванняморальної шкоди відповідаєгарантованому КонституціюУкраїни правупозивачки насудовий захисті неможе бутиобмежено нормамиКзПП.
Апеляційний суд також погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо нявності підстав для задоволення позову про стягненняморальної шкоди.
Відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя (частина першастатті 237-1 КЗпП України).
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Суд визначає розмір грошового відшкодування моральної шкоди з урахуванням характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування (частини третя, четверта статті 23 ЦК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22) зазначено, що: «зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи».
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18)).
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21) вказано, що «абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2023 року у справі № 326/789/21 (провадження № 61-4995св23) зазначено, що: «У постанові Верховного Суду України від 25 квітня 2012 року у справі № 6-23цс12 зроблено висновок, що «КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст. 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин, то висновок суду касаційної інстанції, викладений у судових рішеннях у справі, яка переглядається, є законним і обґрунтованим. Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення. Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати».
У справі, що переглядається: позивач просив стягнутигрошову компенсацію моральної шкодиу розмірі 20000 грн.
При частковому задоволення вимоги про стягненнягрошової компенсації моральної шкодиз відповідача, суд першої інстанції, встановивши порушення відповідачем трудових прав позивача ( невиконання рішення суду про поновлення на роботі), з урахуванням вимог розумності та справедливості, обґрунтовано визначив розмір грошової компенсації моральної шкоди у сумі 2000 грн.
Колегія суддів також відхиляє доводи скаржника, стосовно того, що позивачем був пропущений тримісясчний строк звернення до суду, адже при вирішені даного трудового спору тримісячний строк звернення до суду для позивача слід обраховувати з 19 липня 2022 року, тобто з часу внесення змін до ст. 233 КЗпП, оскільки до 19 липня 2022 року позивачка мала право звернутися до суду з позовом про стягнення належних ій сум середнього заробітку без обмеження будь-яким строком.
При цьому відповідно 1 Прикінцевих положень КЗпП строки, визначені ст. 233 КЗпП, були продовжені на строк дії карантину, введеного длязапобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), тому для ОСОБА_1 початок тримісячного строку на подання заяви для вирішення даного трудового спору до суду обраховується з 1 липня 2023 року.
ОСОБА_1 до суду з позовом 19.07.2023, а тому строк на звернення до суду нею не пропущений.
Стосовно апеляційної скарги ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу суду про відмову в ухваленні додаткового рішення, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин першої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Частиною 8 ст.141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно ст.246 ЦПК України якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.
У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 270 цього Кодексу.
Відповідно до положень ст.270 ЦПК України встановлено, що суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених ст.430 цього Кодексу.
Колегія суддів зазначає, що строк для подачі доказів щодо розміру понесених судових витрат на професійну правничу допомогу закінчувався 13 лютого 2024 року . Сама ж заява про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат, а саме витрат на правову допомогу, із відповідними доказами на підтвердження цих обставин, була подана 07 червня 2024, тобто з пропуском встановленого ч.8 ст.141 ЦПК України п`ятиденного строку після ухвалення рішення у справі по суті 13 лютого 2024 року.
Враховуючи порушення строків для подання відповідних доказів, можна стверджувати про відсутність підстав для задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на зазначене апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Вест Петрол Маркет» на рішення суду та ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу суду підлягають залишенню без задоволення, а рішення та ухвала суду залишенню без змін.
Оскільки апеляційну скаргу на рішення суду залишено без задоволення, питання щодо перерозподілу судових витрат відповідно достатті 141 ЦПК УкраїнитаЗакону України «Про судовий збір»не вирішувалося.
Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційній суд
ПОСТАНОВИВ :
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вест Петрол Маркет» - залишити без задоволення.
Рішення Люботинського міського суду Харківської області від 08 лютого 2024 року залишити без змін.
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Люботинського міського суду Харківської області від 19 червня 2024 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення
Повний текст постанови складено 10 жовтня 2024 року.
Головуючий О. Ю. Тичкова
Судді О.В.Маміна
Н.П.Пилипчук
Суд | Харківський апеляційний суд |
Дата ухвалення рішення | 08.10.2024 |
Оприлюднено | 14.10.2024 |
Номер документу | 122209895 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них |
Цивільне
Харківський апеляційний суд
Тичкова О. Ю.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні