Рішення

від 07.10.2024 по справі 335/9411/24

ОРДЖОНІКІДЗЕВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

1Справа № 335/9411/24 2-о/335/329/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2024 року м. Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі

головуючого - судді Мінаєва М.М.,

за участю секретаря судового засідання - Печерей О.С.,

за участю заявника - ОСОБА_1 ,

представника заявника - адвоката Шокарєвої А.В.,

заінтересованої особи - ОСОБА_2 ,

представника заінтересованої особи - ОСОБА_4,

розглянувши в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , поданою через представника - адвоката Шокарєву Альону Вікторівну, за участю заінтересованих осіб - ОСОБА_3 , районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району як органу опіки та піклування, ОСОБА_2 , та ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту самостійного виховання дитини батьком,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2024 ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаною заявою, якою просив встановити факт самостійного виховання ним, як батьком, своєї неповнолітньої доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В обґрунтування заяви ОСОБА_1 послався на те, що він та заінтересована особа ОСОБА_3 з 2005 року перебували у зареєстрованому шлюбі, в якому народилась їх донька, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Мати дитини, ОСОБА_3 20.02.2022 виїхала на тимчасово окуповану територію Автономної Республіки Крим, і з того часу не повернулась. Фактичні шлюбі відносини між ними з того часу припинені. Заявник ініціював розірвання шлюбу в судовому порядку. Між батьками дитини досягнуто усної домовленості щодо місця проживання дитини з батьком, і сама ОСОБА_2 , досягнувши 16-річного віку, виявила бажання залишитись проживати разом з батьком. Заявник ОСОБА_2 самостійно займається утриманням і вихованням доньки, забезпечує її житлом та всім необхідним для нормального духовного і матеріального розвитку, бере участь у шкільному житті доньки, виділяє на її користь кошти для самостійних дрібних побутових витрат, піклується про здоров`я дитини тощо. Водночас матір не дуже часто спілкується з донькою, не приймає участі у її вихованні та шкільному житті, у її утриманні. Перебуваючи та території АРК, ОСОБА_3 самостійного заробітку не має, займається доглядом за своєю хворою матір`ю, соціальних виплат не отримує. Відтак, заявник вважає за необхідне в судовому порядку встановити факт самостійного виховання ним дитини для отримання статусу одинокого батька відповідно до ч. 2 ст. 143 СК України, оформлення документів щодо вступу на навчання дитини до вищого навчального закладу та отримання пільг на навчання доньки, в тому числі для застосування податкової соціальної пільги, передбаченої п. 169.1.1 ст. 169 Податкового кодексу України, тобто для захисту прав та інтересів дитини.

Ухвалою від 26.08.2024 було відкрите провадження у справі, а в порядку підготовки справи до розгляду судом з власної ініціативи були залучені як заінтересовані особи донька заявника ОСОБА_2 , оскільки в силу віку вона має цивільну процесуальну дієздатність та має право на участь у розгляді справи та висловлення своєї думки по суті заяви, та ІНФОРМАЦІЯ_3 , оскільки статус особи, яка самостійно виховує дитину, є підставою для надання відстрочки від призову за мобілізацією.

В судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник, адвокат Шокарєва А.В., заяву підтримали, пославшись на факти і норми права, викладені у ній.

ОСОБА_3 участі в судовому розгляді не брала. Відповідно до довідки від 31.07.2024 з Головного центру оброки спеціальної інформації ДПС України, ОСОБА_3 дійсно 20.02.2022 виїхала на тимчасово окуповану територію АРК і з того часу на територію України, підконтрольну її органам державної влади, не поверталась.

ОСОБА_2 заяву батька також підтримала. Пояснила, що її мати підтримує з нею зв`язок в телефонному режимі, однак з огляду на те, що це відбувається досить рідко і мало, і в умовах збройного конфлікту, це не можна вважати повноцінною участю у вихованні.

Представник ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 проти задоволення заяви не заперечував.

Від органу опіки та піклування надійшла заява про розгляд справи без його участі та відсутність підстав для надання висновку по суті заяви в порядку ч. 2 ст. 19 СК України.

Заслухавши думку учасників справи та дослідивши наявні у ній матеріали, суд не вбачає підстав для задоволення заяви, з огляду на таке.

Станом на час розгляду справи ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебувають у шлюбі, зареєстрованому Орджонікідзевським відділом реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції 04.11.2005 року, актовий запис № 518, що підтверджується Свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 04.11.2005.

У шлюбі у сторін народилась донька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим Орджонікідзевським відділом реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції 25.12.2007 року.

До 20.02.2022 вказані особи проживали однією сім`єю, вели спільне господарство, мали взаємні права та обов`язки, батьки брали спільну участь в утриманні і вихованні доньки.

20.02.2022 ОСОБА_3 виїхала на тимчасово окуповану територію Автономної Республіки Крим у зв`язку з необхідністю надання допомоги з догляду за її матір`ю, що учасниками справи не оспорюється.

Після 24.02.2022 тимчасово окупованими стали й окремі райони Запорізької області, а будь-який транспортний зв`язок з АРК перерваний.

Станом на час розгляду справи ОСОБА_3 на територію України, підконтрольну її органам державної влади, не повернулась.

У зв`язку з вказаними обставинами ОСОБА_1 , як батько ОСОБА_2 , після 24.02.2022 продовжили проживати однією сім`єю.

Учасниками справи не оспорювалось, що основний тягар щодо утримання і виховання доньки після 24.02.2022 ліг на ОСОБА_1 . В матеріалах справи наявні документи, які свідчать про те, що батько вживає нормальних і необхідних заходів щодо забезпечення доньки всім необхідним для її розвитку та задоволення потреб відповідно до її віку.

Разом з тим, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в судовому засіданні підтвердили, що ОСОБА_3 зберігає з ними зв`язку, спілкується з донькою, хоча це й відбувається рідко і мало.

Також заявник повідомив, що станом на час розгляду цієї справи ним подано позовну заяву про розірвання шлюбу з ОСОБА_3 та заяву про видачу судового наказу про стягнення з неї аліментів на утримання дитини.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина сьома статті 19 ЦПК України).

Відповідно до ч.1 ст.293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно п.5 ч.2ст. 293 ЦПК України суд в порядку окремого провадження розглядає справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (частина перша статті 315 ЦПК України).

Разом з тим, частиною другою статті 315 ЦПК України встановлено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

В пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» судам роз`яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право, чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 287/167/18-ц (провадження № 14-505цс19) вказано, що « в порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян, але тільки якщо воно не пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право і якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах. Заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би факт, що має юридичне значення, але йому в цьому було відмовлено (із зазначенням причин відмови). Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, зокрема, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність, тобто суддя повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. […] Якщо при розгляді заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, визначено, що існує спір про право і справа має розглядатися за правилами того судочинства, за яким подано цю заяву, проте в порядку позовного провадження, то суд залишає заяву без розгляду. У випадку якщо справа підлягає розгляду в порядку іншого судочинства, ніж подано заяву про встановлення факту, що має юридичне значення, то суд відмовляє у відкритті провадження або закриває провадження у справі, якщо провадження у справі було відкрито».

Вимоги до заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, поданої у порядку окремого провадження, встановлені у ст. 318 ЦПК України, згідно з якою у заяві повинно бути зазначено: який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини.

Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.

За змістом наведених положень закону окреме провадження є безспірним, оскільки в ньому не розглядається матеріально-правовий спір, а можуть встановлюватися тільки факти та стани, які мають юридичне значення, а також підтверджуватися наявність чи відсутність неоспорюваних прав.

Встановлення факту не повинно пов`язуватися з наступним вирішенням спору про право та впливати на обсяг цивільних прав та обов`язків в інших правовідносинах третіх осіб, які не були залучені до участі у справі як заінтересовані особи. Інакше така заява не підлягає розгляду в порядку окремого провадження, а відповідний факт, за наявності спору про право, має бути встановлений у справі в порядку позовного провадження.

Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 638/2475/13-ц (провадження № 61-14906св18).

У пункті 50, 51 постанови Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 822/2446/17 Верховний Суд зазначив, що правовий статус поняття «одинокого батька» не врегульований законодавством, а тому можливо застосувати аналогію поняття «одинокої матері», тлумачення якого зазначено у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів». Тобто, для набуття статусу «одинока матір», «одинокий батько», необхідні 2 факти: неперебування у шлюбі, а також виховання і утримання дитини самими матір`ю чи батьком відповідно, тобто без участі іншого з подружжя у житті дитини.

Розірвання шлюбу та встановлення місця проживання дитини з заявником, що включає в себе обов`язок батька щодо утримання та виховання дитини, не доводять факт відсутності участі матері у вихованні дитини та, відповідно, не підтверджують наявність статусу «одинокий батько». До того ж, судом встановлено, що ОСОБА_3 намагається підтримувати зв`язок з сім`єю і спілкуватись з донькою, з урахуванням обставин, пов`язаних із збройним конфліктом.

Звертаючись до суду із заявою ОСОБА_1 , зокрема, зазначав, що встановлення факту самостійного виховання ним сина потрібен йому для подальшого оформлення документів щодо соціальної допомоги на дитину, яка виховується тільки одним із батьків.

Згідно з ч. 2 Порядку надання відпустки при народженні дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 липня 2021 року № 693, одинокий батько - батько дитини, матір якої померла, відповідно до рішення суду позбавлена батьківських прав, визнана безвісно відсутньою або оголошена померлою, якщо ця дитина не була усиновлена іншою жінкою.

Отже, постановою Кабінету Міністрів України від 7 липня 2021 року № 693 визначений порядок встановлення статусу «одинокий батько» на підставі: свідоцтва про смерть матері; рішення суду про позбавлення матері батьківських прав; рішення суду про визнання матері безвісно відсутньою або оголошеною померлою, якщо ця дитина не була усиновлена іншою жінкою.

Крім того, у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2024 у справі № 201/5972/22 викладені такі висновки, що мають значення і для цієї справи (п. 68-75).

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом. Тому смерть, до прикладу, батька дитини є підставою для припинення його обов`язку утримувати дитину.

Згідно із частиною другою статті 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов`язок особистого немайнового характеру припиняється у зв`язку з неможливістю його виконання.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини (п. 87).

Отже, самий факт проживання одного з батьків, в силу певних обставин, окремо від дитини та іншого з батьків, не породжує того факту, що вихованням дитини займається самостійно лише той з батьків, з ким проживає дитина, і що обов`язки другого з батьків припинились.

За таких обставин заява ОСОБА_1 не може бути задоволена.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст.ст.258-259, 263-265, 268, 273, 295, 315-318 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 , поданої через представника - адвоката Шокарєву Альону Вікторівну, за участю заінтересованих осіб - ОСОБА_3 , районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району як органу опіки та піклування, ОСОБА_2 , та ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту самостійного виховання дитини батьком - відмовити.

Повний текст рішення складений 10.10.2024.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення постанови апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного тексту рішення, а разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у справі, - протягом 30 днів з дня вручення копії рішення.

Суддя М.М. Мінаєв