Рішення

від 09.10.2024 по справі 527/383/24

ГЛОБИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 527/383/24

провадження 2/527/300/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2024 року м.Глобине

Глобинський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді - Левицької Т.В.,

з участю секретаря судових засідань - Папенко Л.І.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в м. Глобине цивільну справу №527/383/24 за позовом ОСОБА_4 , поданим представником позивача ОСОБА_5 , до ОСОБА_2 , ОСОБА_6 про стягнення коштів за договором позики,-

В С Т А Н О В И В:

02 лютого 2024 року представник позивача звернувся до суду з позовом з вимогою стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за Договором позики № 1 від 18.12.2021 року в загальному розмірі 1165860,00 грн.

В обґрунтування позову, представник позивача зазначив, що 18.12.2021 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладеноДоговір позики № 1, за умовами якого позивач фактично, згідно Акту прийому-передачі грошових коштів, передав відповідачу грошові кошти в розмірі811500,00 грн, що на момент укладення договору дорівнює еквіваленту суми 30000,00 доларів США, а позичальник зобов`язувався повернути позикодавцеві таку ж суму коштів у строк не пізніше 18.12.2023 року. В порушення умов договору, 18.12.2023 року відповідач не повернув позивачу грошові кошти зазначені у договорі та його заборгованість за договором, станом на день складання позовної заяви, становить 1143000,00 грн. Окрім того, пунктом 5.1 Договору позики сторони погодили, що при порушенні позичальником строків повернення позики, установлених договором, він повинен сплатити позикодавцю за його вимогою пеню в розмірі 2% від суми заборгованості за кожен місяць прострочення. Еквівалент пені в іноземній валюті становить 600,00 доларів США, що по курсу продажу доларів США АТ КБ «Приватбанк» становить 1 долар США=38,1 грн та за період з 21.12.2023 по 21.01.2024 складає 22860,00 грн. Станом на дату укладення договору позики, позивач перебував в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 . В умовах Договору позики відсутнє застереження, що кошти у позику ОСОБА_2 отримав для особистих потреб.

Посилаючись на те, що відповідачі несуть солідарну відповідальність за невиконання умов Договору позики, представник позивача просив суд стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 заборгованість за Договором позики № 1 від 18.12.2021 року у розмірі 1165860,00 грн, з яких: 1143000,00 сума позики, 22860,00 грн пеня.

22 лютого 2024 року від відповідача ОСОБА_6 надійшов відзив на позовну заяву, в якому остання зазначила, що вона заперечує проти позовних вимог в частині стягнення заборгованості з неї, посилаючись на те, що дійсно на момент виникнення спірних правовідносин, вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , проте фактично шлюбні відносини між ними було припинено з 2020 року, спільне господарство з того часу між ними не велося, проживали окремо. 24.06.2022 року шлюб між ними було розірвано. Зі змісту договору позики, укладеного ОСОБА_2 18.12.2021 року вбачається, що вона не є його стороною, зміст договору не конкретизує на які саме потреби кошти передаються у позику, отже не підтверджено, що договір укладено в інтересах сім`ї. Своєї згоди на отримання позики у розмірі, що виходить за межі дрібного побутового вона не надавала, вона не була присутня при його укладанні та передачі коштів та не була взагалі обізнана про його укладання. Договір поруки між нею та ОСОБА_4 не укладався, а умовами договору не передбачено її солідарної відповідальності за боргами ОСОБА_2 . Перебування її у шлюбі з ОСОБА_2 не є достатньою підставою для покладення на неї солідарної відповідальності за його боргами.

26 лютого 2024 року від відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній зазначив, що він визнає позовні вимоги частково, посилаючись на те, що дійсно між ним та позивачем було укладено Договір позики, відповідно до якого він отримав від позивача грошові кошти у власних інтересах. На виконання умов договору ним було частково сплачено грошові кошти на картковий рахунок ОСОБА_4 в загальному розмірі 207329,00 грн. Також ним було частково сплачено на користь позивача грошові кошти у готівковій формі в сумі 8000,00 доларів США. З рахуванням викладеного вважає, що позов підлягає частковому задоволенню на суму 630871,00 грн, які підлягають стягненню з нього. Щодо позовних вимог про стягнення пені, зазначив, що нарахування пені за прострочення виконання грошового зобов`язання визначено позивачем за період з 21.12.2023 по 21.01.2024, тобто у період дії введеного в Україні воєнного стану. Враховуючи положення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, вважає, що вимоги про стягнення пені не підлягають задоволенню. Стосовно позовних вимог до ОСОБА_6 зазначив, що заперечує проти позовних вимог до останньої оскільки, дійсно на момент виникнення спірних правовідносин, вони з ОСОБА_6 перебували в зареєстрованому шлюбі, проте фактично шлюбні відносини між ними було припинено з 2020 року, спільне господарство з того часу між ними не велося, проживали вони окремо. 24.06.2022 року шлюб між ними було розірвано. ОСОБА_6 своєї згоди на отримання позики у розмірі, що виходить за межі дрібного побутового не надавала, не була присутня при його укладанні та передачі коштів. В умовах договору відсутнє застереження про те, що кошти у позику ним було отримано в інтересах сім`ї. Договір поруки між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 не укладався, а умовами договору не передбачено солідарної відповідальності ОСОБА_6 за його боргами. Перебування ОСОБА_6 у шлюбі з ним не є достатньою підставою для покладення на неї солідарної відповідальності за його боргами. Позивачем не надано доказів, що отримані за договором кошти він витратив в інтересах сім`ї. Посилаючись на викладене, просив суд ухвалити рішення про стягнення з нього заборгованості за договором позики в сумі 630871,00 грн, в задоволенні позову про стягнення пені та про стягнення боргу солідарно з ОСОБА_6 просив відмовити.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав із наведених у позові підстав та з підстав, викладених у письмових поясненнях щодо наявності правових підстав для солідарної відповідальності іншого з подружжя відповідача 2 перед позивачем (а.с.112-116). Крім того, зазначив, що грошові кошти в розмірі 207329,00 грн ОСОБА_2 було сплачено не в рахунок виконання зобов`язання за Договором позики № 1 від 18.12.2021, а в рахунок повернення боргу за усним договором позики, який було укладено між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 14.09.2023 року, відповідно до якого останній надав ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 320967,30 грн, що підтверджується відповідними квитанціями, а також перепискою у месенджері Telegram від 14.09.2023.

Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_6 в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце проведення судового розгляду повідомлені належним чином, від ОСОБА_6 надійшла заява про розгляд справи без її участі.

Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги визнала частково з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно, повно, об`єктивно оцінивши надані докази та давши їм належну оцінку, суд встановив наступне.

18.12.2021 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладеноДоговір позики № 1, за умовами якого позикодавець передає позичальнику грошові кошти в розмірі 1150685,00 грн, що на момент укладення договору дорівнює еквіваленту суми 42000,00 доларів США, в строк до 18.12.2023 (а.с.13-17).

Згідно Акту прийому-передачі грошових коштів до договору позики № 1 від18.12.2021, ОСОБА_2 прийняв від ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 811500,00 грн, що на момент отримання грошей дорівнює еквіваленту сумі 30000,00 доларів США (а.с.18).

Таким чином, судом встановлено, що хоча договором позики № 1 від 18.12.2021 передбачено надання ОСОБА_2 грошових коштів в сумі 1150685,00 грн, що на момент укладення договору дорівнює еквіваленту суми 42000,00 доларів США, проте фактично останній отримав грошові кошти в сумі 811500,00 грн, що на момент отримання грошей дорівнює еквіваленту суми 30000,00 доларів США.

Вказані обставини в ході судового розгляду підтвердили як представник позивача, так і представник відповідача.

Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з ч. 2 ст. 1047 Цивільного кодексу України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Як зазначено в ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.ч.1,2 ст. 533 Цивільного кодексу України, грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

На підтвердження часткового виконання зобов`язання, відповідачем ОСОБА_2 було надано суду копії платіжних інструкцій № P24A15238725D890404 від 04.07.2022 на суму 12800,00 грн; № Р24А15233682D802333 від 04.07.2022 на суму 20000,00 грн; № Р24А1886594146D5629 від 30.10.2023 на суму 27027,00 грн; № Р24А1954182258D5231 від 15.11.2023 на суму 25212,00 грн; № P24A1954199393D6233 від 15.11.2023 на суму 25212,00 грн; №P24A2082746775D8129 від 15.12.2023 на суму 29039,00 грн; № P24A2082752792D9551 від 15.12.2023 на суму 29039,00 грн; № Р24А2149612292D0044 від 30.12.2023 на суму 20000,00 грн; № P24A2194528524D5273 від 12.01.2024 на суму 19000,00 грн, на загальну суму 207329,00 грн, у яких грошові кошти було перераховано платником ОСОБА_2 на картку № НОМЕР_1 (а.с.58-66).

Як вбачається з Довідки, наданої АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» № БТ/2862 від 24.04.2024, картковий рахунок № НОМЕР_2 був емітований банком на ім`я ОСОБА_4 (а.с.178).

Згідно виписки по картковому рахунку № НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_4 , за період з 04.07.2022 по 12.01.2024 з вибіркою зарахувань коштів по рахунку від платника ОСОБА_7 вбачається, що останнім на картковий рахунок № НОМЕР_2 було перераховано кошти в загальній сумі 207329,00 грн (а.с.179).

Таким чином, аналізуючи надані докази у їх сукупності, судом встановлено, що відповідачем ОСОБА_2 було передано ОСОБА_8 у безготівковій формі грошові кошти за період з 04.07.2022 по 12.01.2024 в загальній сумі 207329,00 грн.

Представник позивача в своїх письмових поясненнях та в ході судового розгляду зазначив, що вказані грошові кошти ОСОБА_2 було сплачено в рахунок повернення боргу за усним договором позики, який було укладено між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 14.09.2023 року, на підтвердження чого надав квитанції про перерахування ОСОБА_4 грошових коштів на ім`я ОСОБА_2 у загальній сумі 320967,30 грн (а.с.199-201).

Надаючи оцінку вказаним твердженням представника позивача, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 3 ст.12, ч. 1 ст.81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Представник позивача посилається на існування між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 усних договірних відносин, які виникли 14.09.2023 року.

Проте, ані з наданих суду квитанції про перерахування ОСОБА_4 грошових коштів на ім`я ОСОБА_2 у загальній сумі 320967,30 грн, ані з переписки не можливо встановити дату укладення такого договору, предмет договору, дату отримання грошових коштів за ним, умов їх повернення, тобто, за таких обставин, суд позбавлений можливості встановити істотні умови договору, які мають суттєве значення на підтвердження заперечень представника позивача.

Також, із платіжних інструкцій, а також довідки банку, судом встановлено, що платіж в сумі 12800,00 від 04.07.2022 та платіж в сумі 20000,00 від 04.07.2022 було здійснено у періоди, які передують даті перерахування коштів ОСОБА_4 . ОСОБА_2 14.09.2023 року, тобто останні не можуть бути направлені на виконання зобов`язань з урахуванням дати їх здійснення.

Крім того, суд зауважує, що усний договір не є предметом даного судового розгляду, обставини його укладення/не укладення/існування повинні бути доведено належними та допустимими доказами, що представником позивача у даному випадку здійснено не було.

Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Зарахування судом коштів в сумі 207329,00 грн в рахунок виконання зобов`язань за іншим договором без наданих суду доказів на підтверджень таких договірних відносин, базувалося б на припущеннях, що є неприпустимим з огляду на вимоги процесуальної норми, встановленої ч.6ст.81ЦПК України.

Отже, за таких обставин, суд констатує, що представником позивача не спростовано тверджень відповідача, що грошові кошти в загальній сумі 207329,00 грн було сплачено ОСОБА_2 не на виконання Договору позики № 1 від 18.12.2021.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що платежі згідно платіжних інструкцій № P24A15238725D890404від 04.07.2022на суму12800,00грн;№ Р24А15233682D802333від 04.07.2022на суму20000,00грн;№ Р24А1886594146D5629від 30.10.2023на суму27027,00грн;№ Р24А1954182258D5231від 15.11.2023на суму25212,00грн;№ P24A1954199393D6233від 15.11.2023на суму25212,00грн;№ P24A2082746775D8129від 15.12.2023на суму29039,00грн;№ P24A2082752792D9551від 15.12.2023на суму29039,00грн;№ Р24А2149612292D0044від 30.12.2023на суму20000,00грн;№ P24A2194528524D5273від 12.01.2024на суму19000,00грн є належними доказами на виконання договору № 1 від 18.12.2021, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 та на підтвердження часткового виконання зобов`язання з повернення боргу в загальній сумі 207329,00 грн.

Також, на підтвердження часткового виконання зобов`язання, відповідач ОСОБА_2 у відзиві на позовну заяву зазначив, що ним було передано позивачу на виконання вказаного договору грошові кошти в сумі 8000,00 доларів СШАготівкою.

Надаючи оцінку твердженням відповідача ОСОБА_2 стосовного часткового виконання зобов`язання за договором позики в готівковій формі, суд зазначає, що ним не надано суду жодного доказу на підтвердження вказаних обставин, тому суд критично ставиться до того, що ним частково було виконано умови договору стосовно повернення позики в розмірі 8000,00 доларів США.

Натомість, судом встановлено, що відповідач отримавши від позивача грошові кошти в сумі 811500,00 грн, що на момент отримання грошей дорівнював еквіваленту 30000,00 доларів США, частково виконав зобов`язання в сумі 207329,00 грн, тому у ОСОБА_2 наявне невиконане зобов`язання перед позивачем за Договором позики № 1 від 18.12.2021 в розмірі 935671,00 грн (1143000,00 грн - 207329,00 грн), які підлягають стягненню на користь позивача.

Вирішуючи питання про наявність правових підстав для стягнення пені, суд зазначає наступне.

Позивачем заявлено до стягнення 22860,00 грн пені, яку нараховано за період з 21.12.2023 по 21.01.2024.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 611 ЦК України, уразі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно ч. 3 ст. 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Разом з тим, відповідно до п.18 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

З 24.02.2022 і по теперішній час в Україні діє воєнний стан.

У зв`язку з цим, нарахування позивачем пені у період дії воєнного стану, тобто з 21.12.2023 по 21.01.2024, є безпідставним, тому в цій частині позов до задоволення не підлягає.

Позивачем заявлено позовну вимогу про стягнення заборгованості за договором позики солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_6 .

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_6 з 18 жовтня 2008 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Глобинського районного суду Полтавської області від 24 червня 2022 року розірвано (а.с.21-22).

Отже, судом встановлено, що на момент укладення договору позики № 1 від 18.12.2021 ОСОБА_2 та ОСОБА_6 перебували в зареєстрованому шлюбі.

Для врегулювання спорів, які виникають із майнових відносин подружжя, у тому числі колишнього, поряд із застосуванням норм ЦК України підлягають застосуванню норми СК України.

Разом із тим, нормами ЦК України та СК України прямо не врегульовано питання поділу боргового зобов`язання між колишнім подружжям.

Відповідно до частини третьої статті 368 Цивільного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 60 Сімейного кодексу України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частина перша статті 21 Сімейного кодексу України визначає шлюбом сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Відповідно до частини першої статті 36 Сімейного кодексу України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Отже, інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв`язку, і характер такого зв`язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім`ї. Тому, законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім`ї.

Так, положення статті 60 Сімейного кодексу України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно із частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).

За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя.

Отже, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Перебування відповідачів, на час укладення договору позики у зареєстрованому шлюбі не є безумовною підставою для покладення на іншого з подружжя, який не був позичальником за договором позики, обов`язків визначених договором позики щодо повернення суми боргу, оскільки за таких умов підлягає доведеність укладення договору в інтересах сім`ї та використання отриманих у борг грошей в інтересах сім`ї.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд постанові від 15 грудня 2021 року у справі № 205/4616/15-ц.

Отже, за змістом наведених висновків у спорах цієї категорії підлягають доказуванню на загальних підставах дві обставини: договір позики укладений другим із подружжя в інтересах сім`ї і кошти, одержані за договором, використані в інтересах сім`ї.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Твердження представника позивача про те, що відповідачі у цій справі мають спростувати презумпцію спільності майна подружжя є хибним, так як предметом спору у цій справі є вимога про стягнення коштів, отриманих за договором позики, а не вимога про поділ спільного майна подружжя.

Відповідно до ч.3 ст.65 СК України для укладення одним із подружжя договору стосовно цінного майна згода іншого подружжя має бути подана письмово.

Очевидно, що грошові кошти у сумі, еквівалентній 30000 доларам США , є цінним майном, тому, укладаючи договір позики в інтересах сім?ї, ОСОБА_2 мав отримати письмову згоду своєї дружини ОСОБА_6 , проте матеріали справи не містять даних, що така згода була надана.

Слід звернути увагу, що договір позики не містить умов чи застережень про те, що кошти позики отримуються для розвитку фермерського господарства ОСОБА_2 .

Аналізуючи досліджені в ході судового розгляду докази, суд зазначає, що позивачем у цій справі не доведено належними та достатніми доказами укладення ОСОБА_2 договору позики саме в інтересах сім`ї, а не у власних, не пов`язаних з сім`єю інтересах самого позичальника, як і не підтверджено дійсне використання одержаних за договором коштів в інтересах сім`ї, а не у власних, не пов`язаних з сім`єю інтересах одного з подружжя.

Приймаючи до уваги викладене, суд дійшов висновку, що враховуючи те, що ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_4 грошові кошти, належним чином не виконав зобов`язання з повернення позики в розмірі та у строк встановлені у договорі, тому грошові кошти в сумі935671,00 грн,підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 .

Разом з тим, позовні вимоги в частині солідарного стягнення боргу з ОСОБА_6 до задоволення не підлягають, у зв`язку з недоведеністю факту укладення договору позики ОСОБА_2 та отримання ним грошових коштів за ним в інтересах сім`ї.

Згідно з п. 3 ч. 2ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог.

Позивачем при подачі позову до суду було сплачено судовий збір в розмірі11658,60 грн.та заявлено позовні вимоги про стягнення1165860,00 грн.

Судом задоволено позовні вимоги на суму935671,00 грн.що становить 80,25 % від ціни позову, отже з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 9356,02 грн., що складає 80,25% від 11658,60 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12,13, 76-81,141, 223, 263-265 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_4 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп: НОМЕР_3 на користь ОСОБА_4 , рнокпп: НОМЕР_4 ,заборгованістьза Договором позики № 1від 18.12.2021 року в розмірі935671,00 грн (дев`ятсот тридцять п`ять тисяч шістсот сімдесят одну гривню 00 копійок).

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 судовий збір у сумі 9356,02 грн (дев`ять тисяч триста п`ятдесят шість гривень 02 копійки).

В задоволенні іншої частини позову та в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_6 - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Полтавського апеляційного суду.

Повне найменування сторін :

позивач: ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 , рнокпп: НОМЕР_4 );

відповідачі: ОСОБА_2 (останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_2 , рнокпп: НОМЕР_3 ), ОСОБА_6 (місце проживання: АДРЕСА_2 , рнокпп: НОМЕР_5 ).

Суддя Т. В. Левицька