Постанова

від 17.09.2024 по справі 910/11162/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" вересня 2024 р. Справа№ 910/11162/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Гончарова С.А.

Яковлєва М.Л.

за участю секретаря судового засідання Сабалдаш О.В.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 17.09.2024

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнайтед Гросеріс» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2024 (повний текст рішення складено 12.02.2024)

у справі № 910/11162/23 (суддя Босий В.П.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнайтед Гросеріс»

до Акціонерного товариства "Банк Січ" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Стрюкової Ірини Олександрівни

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: 1) ОСОБА_1

2) Товариство з обмеженою відповідальністю «Юнайтед Кемікалс»

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: 3) Товариство з обмеженою відповідальністю «Ковчег Агро»

про стягнення 1 418 201,39 грн. та визнання зобов`язань припиненим

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Юнайтед Гросервіс» (далі - позивач, ТОВ «Юнайтед Гросервіс», Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Банк Січ» (далі - Банк) в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Стрюкової Ірини Олександрівни (далі - відповідач) про стягнення 1 418 201,39 грн та визнання зобов`язань припиненими.

Позовні вимоги обґрунтовані нікчемністю кредитного договору №248/21 від 01.06.2021, у зв`язку з чим позивач вказував на обов`язок відповідача повернути безпідставно отримані проценти у розмірі 1 418 201,39 грн, а також просив визнати припиненими зобов`язання щодо повернення коштів у розмірі 9 000 000,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.07.2023 залучено до участі у справі ОСОБА_1 (далі - третя особа 1) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Юнайтед Кемікалс» (далі - третя особа 2) в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.10.2023 залучено Товариство з обмеженою відповідальністю «Ковчег Агро» (далі - третя особа 3) до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача,

Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог посилаючись на те, що спірний кредитний договір №248/21 від 01.06.2021 був укладений між сторонами належним чином, на виконання його умов позивачу надавалися грошові кошти та частково відбувалося погашення наданого кредиту. Також відповідач зазначав про відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження погашення грошового зобов`язання зі сплати 9 000 000,00 грн, що свідчить про відсутність підстав вважати такі зобов`язання припиненими.

У відповіді на відзив на позовну заяву позивач наголошував на тому, що кредитний договір між сторонами у письмовій формі не укладався, що свідчить про його нікчемність, а також не погоджувався з твердженнями відповідача про відсутність грошових коштів на рахунках позивача та третіх осіб станом на момент виникнення спірних відносин.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.01.2024 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції обґрунтоване тим, що твердження позивача про нікчемність кредитного договору №248/21 про надання кредиту на умовах кредитної лінії від 01.06.2021 у зв`язку з недотриманням сторонами письмової форми є безпідставними, оскільки при досліджені належним чином засвідченої копії вказаного доказу, який містить підписи уповноважених осіб Товариства та Банку, а також відбитки печаток обох юридичних осіб, судом першої інстанції встановлено, що сторони в частині умов, які стосуються кредитного договору, досягли згоди з усіх його істотних умов; договір містить повну інформацію щодо умов кредитування: про строк кредитування, процентну ставку за користування кредитом, строки сплати платежів, а також права та обов`язки сторін, порядок розрахунків, відповідальність за порушення зобов`язань.

Враховуючи недоведеність позивачем тверджень щодо нікчемності кредитного договору №248/21 від 01.06.2021, сплачені грошові кошти у вигляді процентів за користування кредитом у розмірі 1 418 201,39 грн є такими, що перераховані за наявності правової підстави, а тому місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування приписів ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Разом з тим, місцевий господарський суд зазначив, що враховуючи рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 07.10.2022 №803 «Про початок процедури ліквідації АТ «Банк Січ» та делегування повноважень ліквідатора банку» та положення статей Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», навіть за умов доведеності позивачем нікчемності спірного кредитного договору та настання наслідків такої нікчемності у вигляді поновлення сторін у початковому становищі, пред`явлення відповідних майнових кредиторських вимог до Банку мало відбуватися виключно в межах ліквідаційної процедури у відповідності з вимогами Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Щодо позовної вимоги про визнання припиненим зобов`язання Товариства по поверненню Банку грошових коштів у розмірі 9 000 000,00 грн суд першої інстанції зазначив, що в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі, в розумінні приписів Господарського процесуального кодексу України, докази на підтвердження факту перерахування Товариством на рахунок Банку грошових коштів у розмірі 9 000 000,00 грн, в якості погашення заборгованості за кредитним договором №248/21 від 01.06.2021.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Юнайтед Гросеріс» звернулося 28.02.2024 (згідно поштового трекера на конверті) на адресу Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2024 у справі № 910/11162/23 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Просив вирішити питання щодо розподілу судових витрат. До апеляційної скарги долучені клопотання про витребування доказів, клопотання про призначення технічної експертизи документа та клопотання про призначення комплексної судово-економічної та комп`ютерно-технічної експертизи.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначив, що рішення суду першої інстанції ухвалене без оцінки наданих позивачем доказів, з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню.

Апелянт зазначає, що судом першої інстанції належним чином не досліджено кредитний договір та спеціальні вимоги щодо його письмової форми, не надано оцінку тому, що спірний договір не був підписаний банком 01.06.2021, що явно вбачається із дій та листів АТ «Банк Січ» протягом 2021-2022 років.

Також скаржник, звертає увагу на те, що в оскаржуваному рішенні судом першої інстанції не зазначено аналізу наданих позивачем письмових доказів на проведення платежів у рахунок погашення заборгованості.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 910/11162/23 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: ОСОБА_2, Станік С.Р.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.03.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/11162/23. Відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнайтед Гросеріс» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2024 у справі № 910/11162/23.

14.03.2024 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/11162/23.

У зв`язку з тим, що головуючий суддя Тищенко О.В. перебувала у відрядженні та у відпустці, питання пов`язані з рухом апеляційної скарги вирішувалось після виходу судді з відпустки (05.04.2024).

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.04.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнайтед Гросеріс» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2024. Роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, заперечення на відзив. Запропоновано відповідачу та третім особам надати письмові пояснення щодо поданих ТОВ «Юнайтед Гросеріс» клопотань: про витребування доказів; про призначення судової технічної експертизи документа; про призначення комплексної судової економічної та комп`ютерно-технічної експертиз. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі протягом десяти днів з дня вручення копії даної ухвали. Розгляд справи призначено на 02.05.2024.

22.04.2024 на електронну пошту суду надійшло клопотання від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнайтед Гросеріс», сформоване в системі «Електронний суд» 22.04.2024, про забезпечення участі в судовому засіданні 02.05.2024 у справі № 910/11162/23, а також у наступних судових засіданнях у справі, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.04.2024 задоволено клопотання ТОВ «Юнайтед Гросеріс» про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Особа, яка братиме участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду: представник ТОВ «Юнайтед Гросеріс» - Якухно Олександр Михайлович.

25.04.2024 до відділу забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшли:

1.Відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відзив вмотивований тим, що позивач отримував грошові кошти на підставі його заяв та сплачував кошти в рахунок погашення як процентів так і тіла кредиту, на рахунки зазначені у кредитному договорі, що відбувалося не одноразово та із зазначенням реквізитів кредитного договору.

Крім того, відповідач наголошує на тому, що позивачем не надано підтвердження про зарахування грошових коштів на рахунки ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнайтед Кемікалс» з подальшим направленням їх на погашення кредитного договору.

В сукупності зазначених обставин відповідач вважає, що Господарським судом міста Києва ухвалено законне та обґрунтоване рішення, що відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а апеляційна скарга є безпідставною.

2. Клопотання про витребування у ОСОБА_1 належним чином засвідчені копії первинних документів, що підтверджують надходження коштів станом на 23.05.2022 на рахунок останнього чи/або їх оприбуткування на рахунку, а саме квитанції до прибуткових документів банку на внесення готівки в касу, підписані відповідними особами банку та засвідчені відбитком штампу банку.

Клопотання обґрунтоване тим, що 11.08.2023 АТ «Банк Січ» на адресу ОСОБА_1 направлено заяву про надання належним чином засвідчені копії первинних документів, що підтверджують надходження коштів станом на 23.05.2022 на рахунок останнього чи/або їх оприбуткування на рахунку, а саме квитанції до прибуткових документів банку на внесення готівки в касу, підписані відповідними особами банку та засвідчені відбитком штампу банку.

Однак АТ «Банк Січ» не отримав запитувані документи, у зв`язку з цим з вернувся до суду з даним клопотання, оскільки, на його думку, відсутність доказів надходження коштів станом на 23.05.2022 на банківський рахунок ОСОБА_1 , ставить неможливим подальше їх перерахування на рахунок позивача.

3. Письмові пояснення щодо поданих позивачем клопотань про призначення експертиз та витребування доказів, зі змісту яких вбачається, що скаржником не обґрунтовано неможливість судом самостійно, на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановити всі обставини по суті спору, як і не доведено необхідність проведення спеціальних досліджень для з`ясування всіх обставин, що мають значення для справи.

Щодо повторного витребування доказів у Банку, відповідач заперечував, оскільки Банком уже надано лист вих.№1539/04-2л від 17.08.2023 з додатками на виконання ухвали Господарського суду міста Києві від 27.07.2023.

Враховуючи зазначене відповідач просив відмовити у задоволенні клопотань апелянта про витребування доказів, про призначення технічної експертизи документа, про призначення комплексної судово-економічної та комп`ютерно-технічної експертизи.

30.04.2024 на електронну пошту Північного апеляційного господарського суду надійшли:

- від Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнайтед Кемікалс» додаткові пояснення у справі/письмове пояснення, сформовані в системі «Електронний суд» 29.04.2024, у яких останній підтримав клопотання скаржника заявлені у апеляційній скарзі.

- від Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковчег Агро» додаткові пояснення у справі, сформовані в системі «Електронний суд» 29.04.2024, у яких останній підтримав клопотання скаржника заявлені у апеляційній скарзі.

02.05.2024 до Північного апеляційного господарського суду від ОСОБА_1 надійшли письмові пояснення щодо позову або відзиву, сформовані в системі «Електронний суд» 29.04.2024, у яких останній підтримав клопотання скаржника заявлені у апеляційній скарзі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.05.2024 задоволено клопотання представника ТОВ «Юнайтед Гросеріс» про відкладення розгляду справи. Розгляд справи № 910/11162/23 відкладено на 27.06.2024.

06.05.2024 на електронну пошту Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнайтед Гросеріс» надійшли заперечення, сформовані в системі «Електронний суд» 06.05.2024, у яких останній зазначив, що викладені у відзиві на апеляційну скаргу доводи відповідача ґрунтуються на припущеннях та не підтверджені належними доказами, не спростовують доводи апеляційної скарги та докази, надані позивачем.

13.05.2024 на електронну пошту Північного апеляційного господарського суду від ОСОБА_1 надійшли письмові пояснення на клопотання відповідача про витребування доказів, сформовані в системі «Електронний суд» 09.05.2024, у яких останній заперечував щодо задоволення зазначеного клопотання, оскільки у ОСОБА_1 відсутні належним чином засвідчені первинні документи, що підтверджують надходження коштів на його рахунок станом на 23.05.2022 так як кошти вносилися іншою особою, що не заборонено законодавством.

20.06.2024 до Північного апеляційного господарського суду через підсистему «Електронний суд» надійшла заява від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнайтед Гросеріс», яка сформована в системі 20.06.2024, про забезпечення участі в судовому засіданні 27.06.2024 у справі № 910/11162/23, а також у наступних судових засіданнях у справі, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Судове засідання, призначене на 27.06.2024 не відбулось у зв`язку з перебуванням головуючого судді у відпустці.

Після виходу судді з відпустки, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2024 розгляд справи призначено на 30.07.2024 у режимі відеоконференції. Особа, яка братиме участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду: представник ТОВ «Юнайтед Гросеріс» - Якухно Олександр Михайлович.

У зв`язку з перебуванням судді Станіка С.Р. з 22.07.2024 по 02.08.2024 у відпустці, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 30.07.2024 у справі №910/11162/23 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя: Тищенко О.В., судді: ОСОБА_2, Гончаров С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.07.2024 справу № 910/11162/23 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнайтед Гросеріс» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2024 прийнято визначеною колегією суддів, у розгляді справи оголошено перерву на 17.09.2024. Товариству з обмеженою відповідальністю «Ковчег Агро» запропоновано надати Північному апеляційному господарському суду для огляду в судовому засіданні 17.09.2024: оригінал кредитного договору № 248/21 від 01.06.2021, переданого АТ «Банк Січ» на виконання умов Договорів про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги №52, 53 від 19.09.2023 згідно акту приймання-передачі документів від 14.09.2023.

06.09.2024 на адресу Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнайтед Гросеріс» надійшло клопотання, яке сформоване в системі «Електронний суд» 06.09.2024, про забезпечення участі в судовому засіданні у справі № 910/11162/23, призначеному на 17.09.2024, а також у наступних судових засіданнях, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

У зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_2 у відставку, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 16.09.2024 у справі №910/11162/23 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Яковлєв М.Л., Гончаров С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2024 справу № 910/11162/23 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнайтед Гросеріс» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2024 прийнято визначеною колегією суддів, ухвалено розгляд справи здійснювати у режимі відеоконференції. Особа, яка братиме участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду: представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнайтед Гросеріс» - Якухно Олександр Михайлович.

У судове засідання 17.09.2024 з`явилися представники позивача, відповідача та третьої особи 3. Представник позивача брав участь у судовому засіданні 17.09.2024 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

У судове засідання 17.09.2024 представники третьої особи 1 та третьої особи 2 не з`явилися, про час, дату та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки представники сторін, що не з`явилися, про час, дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов`язковою не визнавалась, суду не наведено обставин, за яких спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні, тому розгляд справи відбувається за відсутності представників третьої особи 1 та третьої особи 2.

Представник позивача у судовому засіданні просив задовольнити апеляційну скаргу, а рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2024 у справі №910/11162/23 скасувати і постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідача у судовому засідання просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2024 залишити без змін.

Представник третьої особи 3 у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу позивача та просив її задовольнити.

У судовому засіданні 17.09.2024 на виконання вимог ухвали суду від 30.07.2024 представником третьої особи 3 надано, на огляд, оригінал кредитного договору № 248/21 від 01.06.2021 про надання кредиту на умовах кредитної лінії, копію якого долучено до апеляційної скарги.

Розглянувши клопотання про призначення технічної експертизи документа та про призначення комплексної судово-економічної та комп`ютерно-технічної експертизи, судова, колегія суддів не вбачає підстав для їх задоволення, з огляду на таке.

Відповідно до частин 1, 2 статті 98 Господарського процесуального кодексу України, висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.

Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.

Згідно з частиною 1 статті 99 Господарського процесуального кодексу України, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:

1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;

2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Відповідно до частини 1 статті 101 Господарського процесуального кодексу України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

Системний аналіз частини першої статті 101 ГПК України та частини першої статті 99 ГІІК України дає підстави дійти висновку, що суд призначає експертизу у випадку коли для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо та якщо жодною стороною не наданий висновок експерта з питань, вирішення яких має значення для справи.

Тобто, Господарським процесуальним кодексом України на учасників процесу покладається обов`язок спочатку самостійно вжити заходи для надання експертного висновку і лише у разі відсутності такої можливості, що також має бути підтверджено відповідними доказами, звертається з клопотанням про призначення експертизи до суду.

При цьому за змістом частини другої статті 99 ГПК України питання про задоволення клопотання про призначення експертизи не залежить від обґрунтованості підстав для проведення експертизи, якщо сторона не обґрунтовує та не доводить обставини, які перешкоджали самостійному наданню висновків експерта.

Аналогічний правовий висновком викладено у постанові Верховного Суду від 25.02.2021 у справі №910/1668/19.

Отже, судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення. (Правова позиція висловлена, зокрема, в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.01.2018 у справі №907/425/16 та від 24.01.2018 у справі №917/50/17).

Призначення експертизи є правом, а не обов`язком господарського суду, при цьому питання щодо призначення експертизи вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням предмета, підстав позову та обставин справи. Аналогічний висновок наведений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.04.2021 у справі №927/685/20.

Враховуючи зазначене вище, колегія суддів апеляційного господарського суду відмовляє у задоволенні клопотань про призначення судових експертиз.

У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

Із позовної заяви вбачається, що 01.06.2021 Товариству було відкрито кредитну лінію в установі Банку на суму 9 500 000,00 грн строком до 31.05.2022, і в цей же день на рахунок Товариства надійшли грошові кошти у зазначеному розмірі.

В подальшому розмір суми кредиту змінювався шляхом часткового погашення Товариством заборгованості та надання нових сум кредиту, на підтвердження чого позивачем долучені до матеріалів справи платіжні доручення за період з 01.06.2021 по 22.02.2022.

Також протягом вказаного періоду позивачем сплачувалися на користь Банку проценти за користування кредитними коштами на суму 955 206,39 грн (платіжні доручення №912 від 15.07.2021, №972 від 16.08.2021, №1018 від 15.09.2021, №1065 від 18.10.2021, №1118 від 15.11.2021, №1195 від 15.12.2021, №3666 від 17.01.2022 та №42 від 15.02.2022) та на суму 462 995,00 грн. (меморіальний ордер №277497 від 23.05.2022).

Позивач зазначає, що кредитний договір між сторонами у письмовій формі не укладався, що в силу приписів ст. 1055 Цивільного кодексу України свідчить про його нікчемність, а відтак грошові кошти у розмірі 1 418 201,39 грн., сплачені ним в якості процентів за користування кредитними грошима, є безпідставно набутими і мають бути повернуті Банком на користь Товариства.

Крім того, 23.05.2022 Товариством було погашено суму заборгованості у розмірі 9 000 000,00 грн, яка утворилася станом на 22.02.2022, на підставі меморіального ордеру №277496 від 23.05.2022, що свідчить про припинення його грошового зобов`язання перед Банком.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Статтею 1055 Цивільного кодексу України встановлено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до частин 1-3 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Частина перша статті 236 Цивільного кодексу України визначає, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до законодавства за ступенем недійсності всі правочини поділяються на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення (нікчемні), недійсність яких прямо передбачена законом, та відносно недійсні, які можуть бути визнані судом недійсними за певних умов (оспорювані).

Нікчемний правочин недійсний через пряму вказівку у правовій нормі у момент його вчинення, тому судового рішення про визнання його недійсним не вимагається (quae contra ius fiunt debent utique pro infectis haberi - зроблене проти закону повинне вважатися нікчемним). Нікчемний правочин не підлягає виконанню. На нікчемність правочину мають право посилатися і вимагати в судовому порядку застосування наслідків його недійсності будь-які заінтересовані особи.

Нікчемний правочин є недійсним тільки у випадках, передбачених законом. Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України правочин є нікчемним, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, тому сторони не вправі вимагати одна від одної його виконання.

Правочин є нікчемним з моменту його вчинення незалежно від пред`явлення позову про визнання його недійсним і бажання сторін. Бажання сторін про визнання його дійсним до уваги не беруться, оскільки такий правочин суперечить нормам закону. Суд допускає визнання такого правочину дійсним лише у випадках, визначених законом. Наприклад, при недодержанні нотаріальної форми договору за умови його повного або часткового виконання, якщо одна зі сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним (частина друга статті 220 Цивільного кодексу України). Наявність можливості визнання дійсним вчиненого правочину не зобов`язує суд виносити таке рішення, оскільки правочин може порушувати інші умови дійсності правочинів або навіть бути неукладеним у зв`язку із недосягненням згоди за всіма істотними умовами.

Нікчемний правочин не породжує правових наслідків, притаманних правочинам даного виду, і сторони не досягнуть бажаного результату внаслідок вчинення нікчемного правочину.

Нікчемний правочин породжує лише наслідки, пов`язані з його недійсністю. Відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України такими наслідками будуть поновлення сторін у початковому становищі (двостороння реституція) та відшкодування збитків або моральної шкоди, завданих другій стороні або третій особі внаслідок його вчинення.

Позивач, як під час розгляду справи у суді першої інстанції, так і під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, стверджує, що в день відкриття кредитної лінії ним було отримано від Банку примірник кредитного договору №248/21 від 01.06.2021 для ознайомлення, узгодження всіх істотних умов та підписання, однак договір не був підписаний, що свідчить про нікчемність такого договору в силу приписів ст. 1055 Цивільного кодексу України.

Судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дані твердження не приймаються до уваги, оскільки відповідачем до відзиву на позовну заяву було долучено належним чином засвідчену копію кредитного договору №248/21 про надання кредиту на умовах кредитної лінії.

Одночасно колегія суддів зазначає, що на виконання ухвали суду від 30.04.2024 ТОВ «Ковчег Агро» надало, для огляду у судовому засіданні, оригінал кредитного договору №248/21 про надання кредиту на умовах кредитної лінії від 01.06 2021, який містив підписи уповноважених осіб Товариства та Банку, а також відбитки печаток обох юридичних осіб, копію якого долучено судом до матеріалів справи.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що сторони в частині умов, які стосуються кредитного договору, досягли згоди з усіх його істотних умов; договір містить повну інформацію щодо умов кредитування: про строк кредитування, процентну ставку за користування кредитом, строки сплати платежів, а також права та обов`язки сторін, порядок розрахунків, відповідальність за порушення зобов`язань.

Крім того, усі наявні в матеріалах докази проведення розрахунків між сторонами (платіжні доручення, банківські виписки) містять посилання саме на кредитний договір №248/21 від 01.06.2021 як на підставу сплати грошових коштів, яка вказувалася самим позивачем в призначеннях платежу.

А також, платіжні доручення про перерахування кредитних коштів та процентів за їх користування, долучені позивачем до позовної заяви, містять відомості щодо рахунків Товариства, які були відкриті на виконання кредитного договору №248/21 від 01.06.2021, та зазначені в п. 2.1 його тексту.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що твердження позивача про нікчемність кредитного договору №248/21 від 01.06.2021, у зв`язку з недотриманням сторонами письмової форми, є безпідставними, а тому відхиляються.

Щодо вимоги про повернення сплачених на користь Банку процентів за користування кредитними коштами у розмірі 1 418 201,39 грн. колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави. Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, оскільки отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Враховуючи недоведеність позивачем твердження щодо нікчемності кредитного договору №248/21 від 01.06.2021, підстави для застосування приписів ст. 1212 Цивільного кодексу України відсутні, оскільки сплачені грошові кошти у вигляді процентів за користування кредитом є такими, що перераховані за наявності правової підстави.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» врегульована процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Пунктом 16 частини 1 статті 2 вказаного Закону встановлено, що тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Отже, у спорах пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація чи почата процедура його ліквідації, своїх зобов`язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, а Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Відповідно до частини 1 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня призначення уповноваженої особи Фонду призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Уповноважена особа Фонду від імені Фонду набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кредитор банку - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов`язань.

На підставі рішення Правління Національного банку України від 06.10.2022 №495-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ «БАНК СІЧ» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 07.10.2022 прийнято рішення №803 «Про початок процедури ліквідації АТ «БАНК СІЧ» та делегування повноважень ліквідатора банку».

Згідно з зазначеними рішеннями відкликано банківську ліцензію АТ «БАНК Січ» №260 від 22.11.2011, розпочато процедуру ліквідації АТ «БАНК Січ» з 10.10.2022 по 09.10.2025 включно та призначено уповноважену особу Фонду, якій делеговано всі повноваження ліквідатора АТ «БАНК СІЧ», визначені Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», зокрема, статтями 37, 38, 47-52, 52-1, 53 Закону, в тому числі з підписанням всіх договорів, пов`язаних з реалізацією активів банку у порядку, визначеному вказаним законом, окрім повноважень в частині організації реалізації активів банку та звернення з вимогами та позовами про відшкодування шкоди (збитків), зазначеними у ч. 5 та ч. 10 ст. 52 вказаного Закону, провідному професіоналу з управління активами та ліквідації відділу організації процедур ліквідації банків департаменту ліквідації банків Стрюковій Ірині Олександрівні строком на 3 роки з 10.10.2022 по 09.10.2025 включно.

Частинами 2, 3 ст. 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що з дня початку процедури ліквідації банку припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв`язку з ліквідацією банку.

Під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов`язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.

Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює такі повноваження, зокрема, складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього) та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів (п. 3 ч. 1 ст. 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Враховуючи наведені вище норми права, задоволення вимог окремих кредиторів поза межами процедури ліквідації банку порушує в цілому баланс інтересів кредиторів банку та не узгоджується з положеннями Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», якими передбачено, що під час ліквідаційної процедури неплатоспроможного банку визначається загальна сума його заборгованості перед кредиторами (пасив), формується ліквідаційна маса банку (актив) та здійснюється її реалізація з подальшим спрямуванням коштів, одержаних від продажу майна банку, на погашення акцептованих (визнаних) вимог кредиторів в порядку черговості відповідно до статті 52 цього Закону.

В силу положень статей Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» після початку процедури ліквідації банку, задоволення вимог кредиторів відбувається у передбаченому зазначеним спеціальним Законом порядку з дотриманням принципів черговості.

Відтак, навіть за умов доведеності позивачем нікчемності спірного кредитного договору та настання наслідків такої нікчемності у вигляді поновлення сторін у початковому становищі, пред`явлення відповідних майнових кредиторських вимог до Банку мало відбуватися виключно в межах ліквідаційної процедури у відповідності з вимогами Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

При цьому, за наявності встановленої законом заборони здійснювати задоволення вимог кредиторів банку під час тимчасової адміністрації та ліквідації, у господарського суду відсутні правові підстави до спонукання відповідача здійснити відповідні дії всупереч забороні, встановленій законом.

З огляду на вказане вище у сукупності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з Банку безпідставно отриманих грошових коштів у розмірі 1 418 201,39 грн задоволенню не підлягають.

Щодо вимоги про визнання припиненим зобов`язання Товариства по поверненню Банку грошових коштів у розмірі 9 000 000,00 грн колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно зі ч.2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Суб`єктивне цивільне право є мірою можливої поведінки у правовідносинах, в яких існує уповноважена і зобов`язана сторона. Суб`єктивні права встановлюються правовими нормами, їх особливістю є здатність вимагати від зобов`язаної сторони певної міри поведінки, у тому числі, з використанням примусу держави.

Поняття охоронюваного законом інтересу в логічно-смисловому зв`язку з поняттям суб`єктивного права визначено в Рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Безпосереднє згадування в нормах права інтересів особи як об`єкта правового захисту в певній мірі прирівнює їх до суб`єктивних прав. Тобто законні інтереси, які не опосередковані правовими нормами, можна розглядати як доправову категорію, у якій інтерес передує правам та обов`язкам, тобто виступає як «суб`єктивне право, що може виникнути у майбутньому».

Розмежовуючи поняття прав та інтересів, Конституційний Суд України в Рішенні від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 зазначив, що і суб`єктивне право, і пов`язаний з ним інтерес є дозволами. Але перше є особливим дозволом, тобто дозволом, що відображається у відомій формулі: «Дозволено все, що передбачено у законі», а друге - простим дозволом, тобто дозволом, до якого можна застосовувати не менш відоме правило: «Дозволено все, що не забороняється законом». Інтерес, навіть перебуваючи під охороною закону чи права, на відміну від суб`єктивного права, не має такої правової можливості, як останнє, оскільки не забезпечується юридичним обов`язком іншої сторони. Законний інтерес відбиває лише легітимне прагнення свого носія до того, що не заборонено законом, тобто тільки його бажання, мрію, потяг до нього, а отже - й не юридичну, а фактичну (соціальну) можливість. Це прагнення в межах сфери правового регулювання до користування якимсь конкретним матеріальним або нематеріальним благом. Відмінність такого блага від блага, яке охоплюється змістом суб`єктивного права, полягає в тому, що користування благом, на яке особа має право, визначається можливістю в рамках закону, а до якого має законний інтерес - без вимог певних дій від інших осіб або чітко встановлених меж поведінки.

Одним з таких законних інтересів є інтерес до правової визначеності у відносинах у суспільстві для знання та розуміння своїх прав й обов`язків, а також передбачуваності наслідків своїх дій чи бездіяльності.

Якщо дії або бездіяльність інших осіб створюють для особи правову невизначеність щодо її прав і обов`язків у відносинах із цими особами, така особа може звернутись до суду для захисту свого інтересу у правовій визначеності у відносинах із цими особам.

Позивач стверджує про повне виконання ним зобов`язань з повернення на користь Банку грошових коштів у розмірі 9 000 000,00 грн., у зв`язку з чим просить суд визнати припиненим таке грошове зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Правила доказування у господарському процесі визначені у статті 74 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до частин першої, другої та третьої якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).

Законом України №132-IX від 20.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» (набув чинності 17.10.2019), зокрема, внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази з урахуванням приписів ст.ст. 76-79 ГПК України, колегія суддів зазначає про те, що в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі в розумінні приписів Господарського процесуального кодексу України докази на підтвердження факту перерахування Товариством на рахунок Банку грошових коштів у розмірі 9 000 000,00 грн в якості погашення заборгованості за кредитним договором №248/21 від 01.06.2021.

В той же час, особа, яка звертається до суду з позовом, реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 Господарського процесуального кодексу України право на судовий захист, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право та/або охоронюваний законом інтерес порушені особою, до якої пред`явлений позов, тобто, вказує у позові власне суб`єктивне уявлення про її порушене право та/або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту, а також зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права/інтересу. У свою чергу, суд має перевірити ці доводи позивача, на яких ґрунтуються заявлені вимоги.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову у даній справі.

Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні. Господарський суд першої інстанції під час вирішення спору вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, а тому в задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнайтед Гросеріс» слід відмовити, а оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2024 - залишити без змін.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнайтед Гросеріс» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2024 у справі № 910/11162/23 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2024 у справі № 910/11162/23 залишити без змін.

3. Судові витрати (судовий збір) за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.

4. Матеріали справи №910/11162/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст.ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 09.10.2024.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді С.А. Гончаров

М.Л. Яковлєв