Постанова

від 10.09.2024 по справі 904/6373/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.09.2024 року м.Дніпро Справа № 904/6373/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідач)

суддів: Іванова О.Г., Паруснікова Ю.Б.,

секретар судового засідання: Зелецький Р.Р.

представники сторін:

від позивача: Миргородова О.Ю.

від відповідача: Степанюк О.А.

розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 21.02.2024 року та додаткове рішення господарського суду Дніпропетровської області від 06.03.2024 року у справі №904/6373/23(суддя Дупляк С.А.)

за первісним позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна компанія "Альянсремтрактор"

про стягнення грошових коштів,-

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна компанія "Альянсремтрактор"

до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця"

про стягнення грошових коштів,-

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна компанія "Альянсремтрактор" про стягнення 182 942,45 грн. пені та 147 711,88 грн. штрафу за порушення строків виконання робіт.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна компанія "Альянсремтрактор" звернулось до суду з зустрічним позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 169 485,09 грн. інфляційних втрат за порушення строків оплати робіт.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 21.02.2024 року у справі №904/6373/23:

- в задоволенні первісних позовних вимог відмовлено у повному обсязі;

- судові витрати зі сплати судового збору за подання первісного позову покладено на позивача за первісним позовом;

- зустрічні позовні вимоги задоволено частково;

- стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна компанія "Альянсремтрактор" 99 557,07 грн. інфляційних втрат, 1 576,58 грн. судового збору;

- в задоволенні решти зустрічних позовних вимог (про стягнення 69 928,02 грн. інфляційних втрат) відмовлено.

Додатковим рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 06.03.2024 року у справі №904/6373/23:

- клопотання ТОВ "ВКК "Альянсремтрактор" про відшкодування витрат на надання професійної правничої допомоги задоволено частково;

- стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна компанія "Альянсремтрактор" 15 874,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

- в решті вимог відмовлено.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні первісного позову суд виходив з тих обставин, що підставою звернення позивача до суду з позовною заявою (первісною) є твердження, що відповідач прострочив виконання робіт, однак така поведінка позивача суперечить домовленості про відсутність претензій до відповідача щодо строків виконання робіт, викладених в актах наданих послуг, які підписані представниками сторін без заперечень та зауважень.

Задовольняючи частково зустрічний позов, суд встановив, що відповідач за зустрічним позовом прострочив строк оплати робіт за договором, з урахуванням здійсненої реструктуризації заборгованості, та здійснював оплату таких робіт частинами. В частині вимог відмовлено, оскільки позивач здійснив нарахування інфляційних втрат без врахування погодженої сторонами реструктуризації заборгованості.

Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить:

1. Скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 21.02.2024 року по справі № 904/6373/23 в частині відмови у задоволенні первісного позову та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна компанія "Альянсремтрактор" неустойки в розмірі 330 654,33 грн., з яких пеня в розмірі 182 942,45 грн. та штраф в розмірі147 711,88 грн. задовольнити в повному обсязі.

2. Скасувати додаткове рішення господарського суду Дніпропетровської області від 06.03.2024 року по справі № 904/6373/23 в частині стягнення з Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна компанія "Альянсремтрактор" витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн. (за первісним позовом) та здійснити перерозподіл судових витрат за результатами розгляду апеляційної скарги.

За доводами позивача покладання судом на нього відповідальності за затримку в складанні дефектних відомостей є безпідставним та необґрунтованим. Складання таких відомостей залежать саме від процесу складання фактичного переліку робіт відповідачем за результатами обстеження об`єктів ремонту.

Висновки суду першої інстанції, щодо доведеності отримання позивачем листа від 27.05.2022 року про закінчення ремонту автомобілей саме в цю дату та затягування позивачем прийняття виконаних робіт, на думку позивача, є необ`єктивними, такими, що ґрунтуються лише на доводах відповідача.

Акти від 31.01.2022 року № 2, від 11.02.2022 року № 1 та від 06.07.2022 року № 3 є саме первинними документами, якими підтверджується реальність здійснення господарської операції, а не є правочином у розумінні ст.202 Цивільного кодексу України.

Спірними актами не були внесені зміни до договору, зокрема в частині строків надання послуг, та не було звільнено відповідача від відповідальності за порушення строків виконання робіт, обумовлених договором. Сторонами погоджено, що всі доповнення до договору вносяться тільки за спільною згодою сторін шляхом підписання додаткових угод.

Також апелянт зазначає, що судом першої інстанції не враховано тих обставин, що зобов`язання, яке існувало на момент дії договору, однак, залишилось невиконаним, підлягає виконанню незалежно від того, що строк дії договору закінчився. Отже, у відповідача існувало зобов`язання з виконання робіт навіть після 24.12.2021 року, тобто після закінчення строку договору, а у позивача існував обов`язок прийняти такі роботи, адже закінчення строку договору не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін. А тому нарахування штрафних санкцій на прострочене зобов`язання після закінчення договору є правомірним.

У зв`язку з тим, що основне рішення суду першої інстанції від 21.02.2024 року в частині відмови в задоволенні первісного позову є, на думку апелянта, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню, скаржник вважав за необхідне просити суд і про скасування додаткового рішення в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн. (за первісним позовом).

Відповідач проти задоволення апеляційної скарги заперечує, надав відзив на апеляційну скаргу. За його доводами строки початку ремонтних робіт напряму залежали від дій самого замовника (позивача) і відповідач не мав на них жодного впливу чи контролю. Незважаючи на те, що строк дії договору був з самого початку обмеженим (всього лише 24 дні з 01.12.-24.12.2021 року), замовник з самого початку не діяв добросовісно та не вжив достатніх заходів для якомога швидшої передачі відповідачу техніки для ремонту.

Вказує також, що позивач не відреагував на прохання виконавця, що вказано в листі від 09.12.2021 року, щодо внесення змін до договору та письмового погодження додаткового строку для виконання робіт у зв`язку з тим, що техніка не була своєчасно надана в ремонт.

Під час передачі техніки в ремонт замовник був зобов`язаний забезпечити одночасне складання остаточної дефектної відомості по кожній одиниці автотранспорту, проте така передача була здійснена ще пізніше, ніж техніка. Також у фактичних дефектних відомостях зазначено більші обсяги роботи, порівняно з попередньо узгодженими.

Враховуючи всі вищевикладені обставини під час підписання Актів надання послуг № 2 від 31.01.2022 року, № 1 від 11.02.2022 року, № 3 від 06.07.2022 року, сторони підтвердили відсутність будь-яких претензій щодо строків виконання виконавцем цих ремонтних робіт.

Також вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу на недобросовісну поведінку відповідача за зустрічним позовом після отримання ним повідомлень про готовність передачі техніки з ремонту, що також вплинуло на фактичні дати підписання Актів надання послуг № 2 від 31.01.2022 року, № 1 від 11.02.2022 року, № 3 від 06.07.2022 року.

Судом правильно вказано, що поведінка замовника при поданні позову є суперечливою, оскільки попередньо у актах надання послуг позивачем за первісним позовом зазначено про відсутність претензій до строків виконання робіт.

Щодо штрафних санкцій відповідач за первісним позовом зазначає, що позивач міг застосувати до відповідача штрафні санкції за порушення строків виконання робіт виключно, якби таке порушення зобов`язання виникло в період з 01.12.2021 року - 24.12.2021 року, тобто в період дії договору. Але, якщо початок прострочення зобов`язання відбувся вже поза межами строку договору, нарахування пені на таке прострочення є не обґрунтованим.

Окрім того, відповідач посилається, що активні військові дії та обстріли, що відбувалися в м. Нікополь, були надзвичайною та об`єктивною обставиною, яка ускладнила (унеможливила) швидке закінчення ремонту автомобіля МАЗ-53366 з 24.02.2022 року, про що було повідомлено позивача.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.03.2024 року для розгляду справи визначена колегія суддів у складі головуючого судді Верхогляд Т.А., суддів Паруснікова Ю.Б., Іванова О.Г.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 22.03.2024 року витребувано у господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи № 904/6373/23; відкладено розгляд питання щодо руху апеляційної скарги до надходження матеріалів справи до Центрального апеляційного господарського суду.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 12.04.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою; розгляд справи призначено у судовому засіданні на 25.06.2024 року на 09:45 год.

У судовому засіданні 25.06.2024 року було оголошено перерву на 10.09.2024 року о 10:30 год.

У судовому засіданні 10.09.2024 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги та надані заперечення, заслухавши присутніх учасників справи, дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів доходить до висновку, що апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" слід залишити без задоволення з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 01.12.2021 року між Акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна компанія "Альянсремтрактор" (виконавець) був укладений договір про надання послуг з ремонту (далі - договір), відповідно до п. 1.1 умов якого цей договір був укладений за результатами публічних закупівель в електронній системі закупівель ProZorro UA-2021-10-07-015397-b (том 1 а.с.7-15).

Згідно із п. 1.2 договору виконавець зобов`язується за завданням замовника особисто надати послуги з ремонту автотранспорту. Кількість, перелік послуг та їх вартість визначені у додатку №1 до цього договору. Замовник зобов`язується прийняти та здійснити оплату за належним чином надані послуги в порядку та на умовах цього договору.

Пунктом 1.3 договору визначено, що послуги, які є предметом цього договору, згідно національного класифікатора України "Єдиного закупівельного словника" відносяться до коду ДК 021:2015, а саме: ДК 021-2015-50110000-9 послуги з ремонту, технічного обслуговування мототранспортних засобів і супутнього обладнання.

Ціна договору та порядок розрахунків визначено розділом 5 договору. Так, у п. 5.1 договору закріплено, що вартість послуг визначається в загальному розрахунку вартості на підставі наданих виконавцем калькуляцій (додаток №1 до договору) і складає 1.790.000,00 грн, крім того ПДВ 20% - 358.000,00 грн. Загальна вартість послуг складає 2.148.000,00 грн з ПДВ.

Договір набирає чинності з моменту його укладання, тобто з дня його підписання сторонами, і діє до 24.12.2021 року, а в частині розрахунків до повного виконання.

Позивач звернувся до відповідача з листом від 10.12.2021 року за вих.№01-06/918, у якому позивач просив відповідача розпочати роботи з ремонту автомобілів МАЗ (том 1 а.с.23).

Сторонами складено акт прийому-передачі в ремонт автомобілів МАЗ від 13.12.2021 року, згідно із яким позивач передав відповідачу автомобілі МАЗ у ремонт, а саме: автомобіль МАЗ-53366 НОМЕР_1 (ПЧ-21); автомобіль МАЗ-543203 НОМЕР_2 (ПЧ-21); причеп МАЗ-938662 НОМЕР_3 (ПЧ-21) (том 1 а.с.24).

Сторони підписали акт надання послуг №3 від 06.07.2022 року на суму 648 353,76 грн, яким підтверджено надання послуг з капітального ремонту автомобіля МАЗ-53366, державний номер НОМЕР_1 , 1994 р.в. (том 1 а.с.25). Того ж дня, 06.07.2022 року, сторони підписали акт прийому-передачі з ремонту автомобіля МАЗ-53366 НОМЕР_1 (том 1 а.с.26).

Відповідач в якості доказу оплати позивачем робіт долучив до справи платіжну інструкцію №207476 від 25.10.2022 року на суму 648 353,76 грн. (том 1 а.с.141).

Сторони підписали акт надання послуг №2 від 31.01.2022 року на суму 533 880,00 грн, яким підтверджено надання послуг з капітального ремонту автомобіля МАЗ-543203, державний номер НОМЕР_2 з причепом МАЗ-938662 НОМЕР_3 (том 1 а.с.33). Того ж дня, 31.01.2022 року, сторони підписали акт прийому-передачі з ремонту автомобіля МАЗ-543203, державний номер НОМЕР_2 з причепом МАЗ-938662 НОМЕР_3 (том 1 а.с.34).

Також відповідач за первісним позовом долучив докази оплати позивачем робіт, а саме:

платіжне доручення №4818384 від 30.06.2022 на суму 133 470,00 грн;

платіжна інструкція №126734 від 13.09.2022 на суму 66 735,00 грн;

платіжна інструкція №193179 від 19.10.2022 на суму 133 470,00 грн;

платіжна інструкція №278909 від 24.11.2022 на суму 133.470,00 грн;

платіжна інструкція №327622 від 15.12.2022 на суму 66 735,00 грн. (том 1 а.с.146 зворот 149 зворот).

Судом також встановлено, що позивач за первісним позовом звернувся до відповідача за первісним позовом із заявкою від 03.12.2021 року за №1626, у якій позивач просив відповідача надати послуги з ремонту автомобіля КАМАЗ 55102, державний номер НОМЕР_4 (том 1 а.с.43).

10.12.2021 року сторонами складено акт, яким підтверджується передача автомобіля КАМАЗ 55102, державний номер НОМЕР_4 для проведення ремонту (том 1 а.с.44).

Сторони підписали акт надання послуг №1 від 11.02.2022 року на суму 927 936,00 грн, яким підтверджено надання послуг з капітального ремонту автомобіля КАМАЗ 55102, державний номер НОМЕР_4 . Того ж дня, 11.02.2022, сторони підписали акт прийому-передачі з ремонту автомобіля КАМАЗ 55102, державний номер НОМЕР_4 ( том 1 а.с. 45-46).

Відповідач за первісним позовом долучив докази оплати позивачем робіт за вказаним договором, які, на думку відповідача, підтверджують порушення позивачем строку оплати таких робіт, а саме:

платіжне доручення №4819050 від 30.06.2022 на суму 231 984,00 грн;

платіжну інструкцію №58232 від 09.08.2022 на суму 231 984,00 грн;

платіжну інструкцію №126754 від 13.09.2022 на суму 115 992,00 грн;

платіжну інструкцію №193180 від 19.10.2022 на суму 231 984,00 грн;

платіжну інструкцію №278925 від 24.11.2022 на суму 115 992,00 грн. (т.1 а.с.133 зворот 135 зворот).

З метою досудового врегулювання спору позивач за первісним позовом звернувся до відповідача за первісним позовом з претензією від 18.02.2022 року про сплату штрафних санкцій за прострочення строку виконання зобов`язання на суму 247 198,82 грн, оскільки роботи виконані з порушенням строків, визначених договором. В якості доказів направлення претензії надано опис вкладення до цінного листа та фіскальний чек від 09.08.2022 року (том 1 а.с.57-60).

Відповідач за первісним позовом надав відповідь на претензію, у якій відповідач визнав, що строк надання послуг дійсно перевищив передбачений договором термін, однак на те були об`єктивні причини, незалежні від відповідача (том 1 а.с.61-64).

Вдруге з претензією до відповідача позивач за первісним позовом звернувся 01.08.2022 року та вимагав у відповідача сплатити штрафні санкції у загальному розмірі 253 666,11 грн. В якості доказів направлення претензії на адресу відповідача позивач долучив накладні та фіскальні чеки від 23.02.2022 року (том 1 а.с.65-68).

Відповідач за первісним позовом надав відповідь на претензію, у якій зауважив, що після припинення дії договору у позивача відсутні підстави для нарахування штрафних санкцій (том 1 а.с.69-73).

Порушення відповідачем строків виконання робіт та нараховані у зв`язку з цим штрафні санкції і стали підставою для звернення з первісним позовом до суду.

Відповідач з метою підтвердження обставини відсутності власної вини у порушенні взятого за договором зобов`язання надав суду такі докази:

Лист від 20.01.2022 року, яким відповідач повідомив позивача, що роботи з ремонту автомобіля МАЗ-543203, державний номер НОМЕР_2 з причепом МАЗ-938662 НОМЕР_3 закінчені у повному обсязі, а тому відповідач просив позивача направити спеціаліста для їх (робіт) прийняття. Відправка вказаного документа здійснювалася на електронну пошту позивача.

Лист від 21.01.2022 року, у якому повідомив, що роботи з ремонту автомобіля КАМАЗ 55102, державний номер НОМЕР_4 завершені, а тому позивачу слід направити спеціаліста для їх прийняття.

Лист від 25.02.2022 року на адресу позивача за первісним позовом, яким відповідач повідомив, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану діяльність підприємства призупинена з 24.02.2022 року, а вказані обставини відносяться до форс-мажорних. В якості доказів направлення таких листів позивачу відповідач надав скріншоти екрану, які свідчать про направлення таких документів позивачу на електронну пошту.

Причиною звернення з апеляційною скаргою стала незгода позивача з оскаржуваним рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні первісного позову.

В іншій частині ( щодо відмови в задоволенні зустрічного позову) зазначене судове рішення не оскаржується, а тому згідно з ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України в апеляційному порядку не переглядається.

Відповідно до ст.174 Господарського кодексу України господарське зобов`язання виникає, зокрема із господарського договору.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до ч.1 ст.193 Господарського кодексу України та ст.526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписи ч.7 ст.193 Господарського кодексу України та ст.525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами статті 629 Цивільного кодексу України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Згідно ст.202 Господарського кодексу України та ст.598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно ст.599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

За положеннями ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

За умовами договору (п. 4.6.) термін надання послуг складає не більше 45 календарних днів з моменту передачі автомобілей в ремонт, але не пізніше 24.12.2021 року з правом дострокового виконання.

Вказаний пункт договору містить суперечливі умови, оскільки враховуючи дату укладення договору 01.12.2021 року, кінцевий строк виконання робіт, визначений у договорі - 24.12.2021 року становитиме 23 дні, а не передбачені 45 календарних днів. Враховуючи, що техніка за умовами договору могла бути передана пізніше дати укладення договору, то відповідач взагалі суттєво був обмежений у термінах виконання робіт.

Укладаючи спірний договір 01.12.2021 року, обидві сторони договору мали усвідомлювати, що 45 денний строк не сплине до 24.12.2021 року. Колегія суддів вважає, що такі роботи мали бути виконані відповідачем за первісним позовом протягом 45 календарних днів з моменту передачі автомобілей у ремонт.

З огляду на принцип тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності.

Принцип тлумачення правочинів "contra proferentem" (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem) означає, що слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав. Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Так, текст договору було розроблено позивачем, відповідно умови договору повинні тлумачитись не на його користь.

Трактуючи умови договору, суд дійшов висновку, що у п. 4.6 договору сторони погодили термін надання послуг - у строк не більше 45 календарних днів з моменту передачі автомобілей в ремонт.

За умовами п. 4.1 договору надання послуг проводиться протягом строку дії договору тільки на підставі наданої письмової заявки (рознарядки) замовника, яка вважається дозволом на надання послуг та є підтвердженням готовності замовника до прийняття робіт.

Згідно з п. 4.2 договору виконавець зобов`язався приступити до надання послуг тільки після одержання від замовника рознарядки.

Позивач звернувся до відповідача із заявкою від 03.12.2021 року за №1626, у якій просив відповідача надати послуги з ремонту автомобіля КАМАЗ 55102, державний номер НОМЕР_4 та заявкою від 10.12.2021 року за вих.№01-06/918, у якій позивач просив відповідача розпочати роботи з ремонту автомобілів МАЗ.

Отже, у відповідача виник обов`язок приступити до надання послуг після 03.12.2021 року та після 10.12.2021 року відповідно.

При цьому, згідно п. 4.9 договору дати підписання актів здавання в ремонт та здачі-приймання наданих послуг є підставою для обрахування термінів фактичного знаходження в ремонті (термінів надання послуг).

Відповідно до п. 6.8 договору саме замовник має самостійно організувати транспортування до місця ремонту і прописки.

В силу положень ч. 1 ст. 850 Цивільного кодексу України замовник зобов`язаний сприяти підрядникові у виконанні роботи у випадках, в обсязі та в порядку, встановлених договором підряду.

Незважаючи на обмежені строки надання послуг з ремонту автомобілей позивач звернувся до відповідача із заявками 03.12.2021 року та 10.12.2021 року і лише 10.12.2021 року та 13.12.2021 року за актами прийому-передачі передав автомобілі в ремонт.

Так, з матеріалів справи вбачається, що між сторонами складено акт прийому-передачі в ремонт автомобіля МАЗ від 13.12.2021 року, згідно із яким позивач передав відповідачу автомобілі МАЗ у ремонт, а саме: автомобіль МАЗ-53366 НОМЕР_1 (ПЧ-21); автомобіль МАЗ-543203 НОМЕР_2 (ПЧ-21); причеп МАЗ-938662 НОМЕР_3 (ПЧ-21).

Сторони підписали акт надання послуг №3 від 06.07.2022 року на суму 648 353,76 грн, яким підтверджено надання послуг з капітального ремонту автомобіля МАЗ-53366, державний номер НОМЕР_1 , 1994 р.в. Того ж дня, 06.07.2022 року, сторони підписали акт прийому-передачі з ремонту автомобіля МАЗ-53366 НОМЕР_1 .

Отже, автомобіль МАЗ-53366, державний номер НОМЕР_1 перебував в ремонті у період з 13.12.2021 року до 06.07.2022 року, тобто 205 днів.

Сторони підписали акт надання послуг №2 від 31.01.2022 року на суму 533 880,00 грн, яким підтверджено надання послуг з капітального ремонту автомобіля МАЗ-543203, державний номер НОМЕР_2 з причепом МАЗ-938662 НОМЕР_3 . Того ж дня, 31.01.2022 року, сторони підписали акт прийому-передачі з ремонту автомобіля МАЗ-543203, державний номер НОМЕР_2 з причепом МАЗ-938662 НОМЕР_3 .

Отже, автомобіль МАЗ-543203, державний номер НОМЕР_2 з причепом МАЗ-938662 НОМЕР_3 перебував в ремонті у період з 13.12.2021 року до 31.01.2022 року, тобто 49 днів.

Між сторонами складено акт від 10.12.2021 року, яким підтверджується передача автомобіля КАМАЗ 55102, державний номер НОМЕР_4 для проведення ремонту.

Сторони підписали акт надання послуг №1 від 11.02.2022 року на суму 927 936,00 грн, яким підтверджено надання послуг з капітального ремонту автомобіля КАМАЗ 55102, державний номер НОМЕР_4 . Того ж дня, 11.02.2022 року, сторони підписали акт прийому-передачі з ремонту автомобіля КАМАЗ 55102, державний номер НОМЕР_4 .

Отже, автомобіль КАМАЗ 55102, державний номер НОМЕР_4 перебував в ремонті у період з 10.12.2021 року до 11.02.2022 року, тобто 60 днів.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідачем у визначений договором строк ні до 24.12.2021 року, ні в 45 денний строк з моменту передачі автомобілей в ремонт, роботи не виконані.

Колегія суддів погоджується з доводами апелянта щодо безпідставності покладення на позивача обов`язку зі складання переліку робіт та його своєчасного надання відповідачу, оскільки згідно п. 4.8. договору він формується представниками позивача та відповідача при передачі в ремонт. Тобто такий обов`язок є спільним.

Проте, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо зволікання позивача, як замовника послуг, у передачі автомобілей в ремонт.

Суд приймає до уваги також зволікання позивача в частині прийняття вже відремонтованих відповідачем за первісним позовом автомобілей.

Так, матеріали справи свідчать, що відповідач звертався до відповідача з листами №110 від 20.01.2022 року, № 132 від 21.01.2022 року, № 850 від 27.05.2022 року, проте акти наданих послуг підписані представниками сторін 31.01.2022 року, 11.02.2022 року, 06.07.2022 року.

Колегія суддів приймає до уваги обставини направлення вищевказаних листів на електронну адресу позивача, яка не є офіційною та не вказана у договорі. Проте, позивач не заперечує факт отримання листів; зокрема лист позивача від 20.06.2022 року № П-07/1571 є відповіддю на лист відповідача від 27.05.2022 року за №850.

Незважаючи на прострочення відповідача у виконанні робіт та відсутність належного сприяння позивача у своєчасному їх виконанні, всі акти наданих послуг підписані уповноваженими представниками і позивача і відповідача. У вказаних актах чітко зазначено, що замовник (позивач) претензій по об`єму, якості та строкам виконаних робіт (наданих послуг) не має.

Статтею 654 Цивільного кодексу України визначено, що зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, який змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Таким чином зміна умов укладеного між сторонами письмового договору допускається лише у письмовій формі.

За визначенням ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом п. 9.1 договору, усі зміни та доповнення до цього договору вносяться тільки за спільною згодою сторін шляхом підписання додаткових угод, які є його невід`ємною частиною та мають юридичну силу, якщо вони підписані уповноваженими представниками сторін.

Так, відповідач за первісним позовом зазначає, що сторони, підписавши акти виконаних робіт без зауважень щодо строків виконання робіт, фактично погодили, що такі строки станом на день підписання актів не є порушеними.

Також суд приймає до уваги, що між сторонами без укладення окремих додаткових угод було погоджено і нові строки оплати виконаних робіт. Такі домовленості сторін були відображені у наступному листуванні.

Відповідач долучив до справи лист позивача від 06.04.2022 року, який був адресований відповідачу за зустрічним позовом та у якому позивач визнав, що станом на 01.04.2022 року у нього перед відповідачем утворилася заборгованість у загальному розмірі 1 574 500,00 грн. та просив її реструктурувати шляхом її у розмірі 25% щомісячно.

Відповідач адресував позивачу лист від 27.05.2022 року, у якому визнав, що надав позивачу згоду на реструктуризацію заборгованості шляхом оплати за виконані роботи у розмірі 25% щомісячно, починаючи з квітня.

Враховуючи вищевикладене та діловий оборот, який склався між сторонами, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що підписавши акти виконаних робіт сторони фактично погодили, що строки виконання робіт станом на день підписання актів не є порушеними.

У даних правовідносинах сторін твердження про те, що письмовий документ чи документи, укладені сторонами та спрямовані на зміну умов договору, повинні бути оформлені саме як додаткова угода, суд у даному випадку вважає надмірним формалізмом, який може призвести до порушення принципу верховенства права та справедливості.

Крім цього, зміна строку виконання робіт, яка фактично відбулася, що вбачається із дій осіб, не суперечить і положенням п. 4 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі".

Протилежні висновки суду - щодо непогодження сторонами інших строків виконання робіт, будуть підтримувати суперечливу поведінку позивача, який спочатку зазначає про відсутність претензій до відповідача щодо строків виконання робіт, викладених в актах наданих послуг, а в подальшому звертається з позовом про стягнення штрафних санкцій у зв`язку з порушенням відповідачем строків виконання робіт, визначених саме договором. Так само позивач керувався наданим йому відповідачем розстроченням платежу, що погоджено листуванням, а не укладенням додаткової угоди.

Суд зауважує, що доктрина "venire contra factum proprium" (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини "venire contra factum proprium" лежить принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них (постанови Верховного Суду від 28.04.2021 року у справі №910/9351/20 та від 07.04.2023 року у справі №910/5172/19).

Оскільки поведінка позивача за первісним позовом не відповідає його попереднім заявам (про відсутність зауважень та заперечень до відповідача щодо строків виконання робіт), а фактичні обставини справи свідчать про погодження сторонами зміну строку виконання робіт, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що первісні позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Щодо оскаржуваного додаткового рішення про розподіл витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст.123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд: 1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у ч. 4 ст. 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна компанія "Альянсремтрактор" подало суду першої інстанції заяву про стягнення з Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на свою користь витрати на правову допомогу у розмірі у загальному розмірі 44 000,00 грн.

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу у заявленому розмірі відповідачем до матеріалів справи надано договір №05/12-23 про надання правової (правничої) допомоги від 05.12.2023 року, укладений між ТОВ "Виробничо-комерційна компанія "Альянсремтрактор" та адвокатським об`єднанням "Фортекс"; акт наданих послуг № 1 від 21.02.2024 року на суму 44 000,00 грн.; докази оплати вказаного акту.

Фактично послуги адвоката відповідно до акту №1 від 21.02.2024 року складаються з:

- по первісному позову з гонорару у розмірі 18 000,00 грн., за складення відзиву на первісний позов у розмірі 1 000,00 грн. та заперечень на відповідь на відзив у розмірі 1 000,00 грн. на загальну суму 20 000,00 грн.;

- по зустрічному позову з гонорару у розмірі 17 000,00 грн, складання зустрічного позову 1 000,00 грн., відповідь на відзив 1 000,00 грн. на загальну суму 19 000,00 грн.;

Участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції (08.02.2024 року та 21.02.2024 року) - 5 000,00 грн.

Оплата адвокатських послуг підтверджується платіжними інструкціями №6357 від 20.02.2024 року на суму 2 500,00 грн; №6301 від 05.02.2024 року на суму 2 500,00 грн; №6100 від 07.02.2024 року на суму 39 000,00 грн.

З огляду на специфіку та складність справи, результат її вирішення, обсяг, вид та зміст наданих послуг, суд першої інстанції, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини та Верховного Суду, дійшов висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу у справі №904/6373/23 є завищеним, а, отже, не є розумна необхідність понесення судових витрат у суді першої інстанції у даній справі у заявленому до відшкодування розмірі на суму 44 000,00 грн.

З урахуванням викладеного витрати заявника на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 24 000,00 грн. суд першої інстанції вирішив не розподіляти та покласти на заявника.

Таким чином, на АТ "Українська залізниця" суд поклав витрати заявника на професійну правову допомогу у загальному розмірі 15 874,00 грн., з яких:

- за первісним позовом 10 000,00 грн. з урахуванням того, що у задоволенні первісного позову відмовлено у повному обсязі;

- за зустрічним позовом 5 874,00 грн. з урахуванням того, що позовні вимоги за зустрічним позовом задоволено на 58,74% (10 000,00 грн. х 58,74%).

Самостійних мотивів та підстав для скасування додаткового рішення апеляційна скарга АТ "Українська залізниця" не містить. Про скасування зазначеного додаткового рішення заявлено в силу оскарження основного рішення.

Проте, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку про відсутність підстав для скасування або зміни основного рішення.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ст. ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та Закону України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7, 11 до Конвенції, Закону України від 23.02.2006 року №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішенні Суду у справі "Трофимчук проти України" no. 4241/03 від 28.10.2010 року Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Відповідно до ст. ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга позивача за первісним позовом не доведена і не підлягає задоволенню. Оскаржувані основне та додаткове рішення підлягають залишенню без змін.

Згідно ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за подання апеляційної скарги слід покласти на скаржника.

Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 281-283 Господарського процесуального кодексу України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 21.02.2024 року та додаткове рішення господарського суду Дніпропетровської області від 06.03.2024 року у справі №904/6373/23 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 21.02.2024 року та додаткове рішення господарського суду Дніпропетровської області від 06.03.2024 року у справі №904/6373/23 залишити без змін.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на апелянта.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 10.10.2024 року.

Головуючий суддя Т.А. Верхогляд

Суддя О.Г. Іванов

Суддя Ю.Б. Парусніков