Рішення

від 10.10.2024 по справі 904/3502/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.10.2024м. ДніпроСправа № 904/3502/24

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Альтех ТМ-Сервіс» (02094, м.Київ, вул. Червоноткацька, буд. 29А, код ЄДРПОУ 35085753)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Генеральний Логістичний Сервіс» (49051, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Курсантська, буд. 7, код ЄДРПОУ 42836636)

про стягнення 750 189,08 гривень

Суддя Дичко В.О.

Без виклику (повідомлення) учасників справи.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Альтех ТМ-Сервіс» звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Генеральний Логістичний Сервіс» про стягнення 750 189,08 грн, з яких заборгованість у сумі 334 521,60 грн, інфляційні втрати в сумі 115 422,88 грн, пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ в сумі 278 716,07 грн, 3% річних у сумі 21 528,53 гривень.

Судові витрати просить покласти на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовує невиконанням відповідачем умов договору поставки № 15/06-21 від 15.06.2021 року.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 15.08.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.

Копія ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 15.08.2024 у справі №904/3502/24 27.08.2024 повернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з відміткою Укрпошти від 23.08.2024 «адресат відсутній за вказаною адресою».

10 вересня 2024 року Господарський суд Дніпропетровської області листом повторно направив зазначену ухвалу на юридичну адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Генеральний Логістичний Сервіс», указану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань: 49051, Дніпропетровська область, м.Дніпро, вул. Курсантська, буд. 7. Зазначене поштове відправлення 20.09.2024 повернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з відміткою Укрпошти від 17.09.2024 «адресат відсутній за вказаною адресою».

Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 18.03.2021 у справі № 911/3142/19 указав, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку - суду (близька за змістом правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Таким чином, відповідач вважається таким, що повідомлений про дату, час та місце розгляду справи належним чином.

Крім того, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи вчинялись дії щодо його повідомлення засобами телефонного зв`язку (телефонограмами) за номерами телефонів, які наявні в договорі поставки № 15/06-21 від 15.06.2021 та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, однак указані номери є недійсними.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 15.08.2024 у справі №904/3502/24, з урахуванням вимог ч. 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

З огляду на вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що останнім днем строку для подання відзиву на позовну заяву необхідно вважати 02.10.2024, оскільки 17.09.2024 - день проставлення Укрпоштою відмітки про повернення поштового відправлення, яким направлялась відповідачу ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 15.08.2024 у справі №904/3502/24.

Будь-яких клопотань про продовження зазначеного процесуального строку в порядку, передбаченому ч. 2 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску наведеного строку суду також не повідомлено.

Ураховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, беручи до уваги принципи змагальності сторін та диспозитивності господарського судочинства, передбачені в п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, господарським судом, у межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу для реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Згідно з ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 «Розгляд справ у порядку спрощеного позовного провадження» розділу III «Позовне провадження» Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Ураховуючи, що відповідач не використав наданого законом права на подання відзиву на позовну заяву та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, господарський суд вважає за можливе розглянути справу в порядку ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України за наявними у ній матеріалами.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є встановлення обставин, пов`язаних з укладенням договору поставки, строк дії договору, умови та порядок поставки товару, виконання/невиконання відповідачем свого зобов`язання, наявність/відсутність підстав для стягнення боргу.

Судом установлено, що 15.06.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Генеральний Логістичний Сервіс» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Альтех ТМ-Сервіс» (покупець) укладено договір № 15/06-21 (надалі Договір), згідно з п. 1.1 якого у відповідності до умов даного Договору постачальник, на підставі замовлення покупця, зобов`язується передати у власність покупця матеріали (надалі - товар), а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного Договору. Назва, асортимент, кількість, ціна товарів та інше визначається в рахунках-фактурах, додаткових угодах та/або специфікаціях, що надані постачальником.

Згідно з пунктом 2.2 Договору в підтвердження прийняття замовлення та узгодження умов поставки, постачальник в день замовлення надає покупцю відповідні: рахунок-фактуру, додаткову угоду, специфікацію. Рахунок-фактура, специфікація можуть бути направлені по електронній пошті, факсу чи іншим прийнятним способом для сторін.

Згідно з пунктом 2.3 Договору датою поставки товару вважається дата, зазначена в видатковій накладній постачальника. Строк поставки сім робочих днів з дати узгодження умов поставки.

Відповідно до пункту 2.4 Договору товар поставляється окремими партіями на основі замовлення покупця. До кожної партії товару постачальник надає покупцю належним чином оформлені товаросупровідні документи (видаткова накладна, товарно-транспортні накладні, рахунок та інше).

Згідно з пунктом 2.6 Договору перехід права власності на товар відбувається в момент прийняття покупцем партії товару на підставі підписаної видаткової накладної.

Відповідно до пункту 3.1 Договору загальна сума договору визначається сумою вартості всіх окремих постачань на підставі відвантажувальних документів постачальника за період дії даного Договору.

Згідно з пунктом 3.2 Договору ціни включають вартість товару, ПДВ. Ціни вказуються в рахунках-фактурах і накладних, а в необхідних випадках також у відповідних протоколах узгодження цін (специфікаціях) або додаткових угодах. У випадку підписання сторонами протоколу (специфікації), він стає невід`ємною частиною даного Договору. Накладна на кожну окрему партію товару, що поставляється за даним Договором, визначає вартість кожної окремої партії товару в цілому.

Пунктом 3.3 Договору визначено, що покупець зобов`язаний перераховувати аванс за товар у розмірі 70% від вартості товару згідно з специфікацією (додатковою угодою), 30% від вартості товару оплачуються покупцем по факту готовності товару до відвантаження. Про готовність товару покупцю повідомляється у письмовій формі за один день до відгрузки.

Відповідно до пункту 3.5 Договору зобов`язання покупця з оплати товару вважаються виконаними з моменту зарахування коштів на поточний рахунок постачальника.

Згідно з пунктом 3.7 Договору при здійсненні платежу покупець у графі «призначення платежу» платіжного документа повинен посилатися на повний номер та дату рахунку-фактури, на підставі якої здійснюється платіж.

Відповідно до пункту 8.6 Договору даний Договір набирає сили з дня його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2021 року.

Судом установлено, що на виконання умов Договору Товариством з обмеженою відповідальністю «Генеральний Логістичний Сервіс» виставлено рахунок на оплату № 241 від 23.09.2021 (а.с. 12).

Згідно з цим рахунком постачальником є Товариство з обмеженою відповідальністю «Генеральний Логістичний Сервіс» (код ЄДРПОУ 42836636), а покупцем Товариство з обмеженою відповідальністю «Альтех ТМ-Сервіс».

Товарами, які мали поставлятись, відповідно до зазначеного рахунку є:

- збірні карнізні блоки К5-1, у кількості 60 штук, за ціною 6 333,33 грн без ПДВ, на загальну суму 379 999,80 грн без ПДВ;

- збірний з.б. відкрилок ОС-1, у кількості 2 штук, за ціною 9 120,10 грн без ПДВ, на загальну суму 18 240,20 грн без ПДВ.

Загальна сума рахунку № 241 від 23.09.2021 становить 477 888 грн з ПДВ.

Судом установлено, що в рядку «Виписав(ла)» вказаного рахунку міститься відбиток печатки Товариства з обмеженою відповідальністю «Генеральний Логістичний Сервіс» (код ЄДРПОУ 42836636) та підпис ОСОБА_1 , який за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань є директором зазначеного товариства.

До матеріалів справи позивачем додано платіжне доручення № 105 від 27.09.2021 (а.с. 14), згідно з яким на виконання пункту 3.3 Договору Товариство з обмеженою відповідальністю «Альтех ТМ-Сервіс» 29.09.2021 здійснило платіж на суму 334 521,60 грн, що становить 70% від вартості товару, вказаного в рахунку № 241 від 23.09.2021 року.

Відповідно до пункту 2.3 Договору Товариство з обмеженою відповідальністю «Генеральний Логістичний Сервіс» мало поставити товар протягом 7 робочих днів з дати узгодження умов поставки.

У позовній заяві позивач стверджує, що постачальник прийняв замовлення та узгодив умови поставки шляхом надання покупцю рахунку, що визначено в п. 2.2 Договору.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Альтех ТМ-Сервіс» зверталось до Товариства з обмеженою відповідальністю «Генеральний Логістичний Сервіс» з листом від 30.11.2021 №301121-1 з проханням повернути надлишково перераховані кошти в сумі 334 521,60 грн (а.с. 13).

Однак, як стверджує позивач, відповіді на зазначений лист не отримано, кошти не повернуто.

Позивачем на адресу відповідача направлялись вимоги-претензії № 08/02-01/22 від 08.02.2022 (а.с. 18-19) та № 13-09/23/1 від 13.09.2023 (а.с. 15-16) про повернення суми попередньої оплати за договором № 15/06-21 від 15.06.2021 та іншої заборгованості.

Указані вимоги-претензії також залишились без відповідей.

За ствердженням позивача, Товариство з обмеженою відповідальністю «Генеральний Логістичний Сервіс» не поставило товар у визначений строк, а також не повернуло суму попередньої оплати за Договором, що і стало причиною виникнення заборгованості.

Згідно з ч.ч. 1, 6 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України врегульовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 656 Цивільного кодексу України предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому.

Згідно з ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

На підставі ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

На підставі ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

На підставі абз. 1 ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 615 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом.

Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов`язання або воно припиняється.

Згідно з ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права випливає, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем (постачальником) свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцеві. У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця (постачальника), або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання визначеного варіанта правової поведінки є виключно правом покупця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, доведеної до продавця (постачальника). Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: або звернення до продавця (постачальника) з претензією, листом, телеграмою тощо, або подання до суду позовної заяви.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У матеріалах справи наявні рахунок на оплату № 241 від 23.09.2021, платіжне доручення №105 від 27.09.2021, згідно з якими продавець отримав суму попередньої оплати товару, проте судом встановлено, що передання товару відповідачем позивачу в установлений договором строк не відбулось.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Генеральний Логістичний Сервіс» докази поставки товару не надало, позовні вимоги не спростувало, контррозрахунок суми заборгованості не подало.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 73, ч. 1 ст. 74, ч. 1 ст. 77, ст. 79 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З урахуванням вищевикладеного, надані позивачем докази на підтвердження заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 334 521,60 грн є більш вірогідними, тому позовна вимога про стягнення заборгованості в сумі 334 521,60 грн підлягає задоволенню.

Крім заборгованості, позивач нарахував та заявив до стягнення інфляційні втрати в сумі 115 422,88 грн, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ в сумі 278 716,07 грн, 3% річних у сумі 21 528,53 гривень.

Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Аналогічні правові висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 646/14523/15-ц та № 703/2718/16-ц, від 18.03.2020 у справі №902/417/18.

За змістом статей 509, 524, 533 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Подібні правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц та від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц.

Щодо нарахування інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в п. 28 постанови від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 наведено формулу, за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці).

При цьому вказано, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).

У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.

Для відокремлення інфляційних збитків за певний період від основної заборгованості від остаточного розрахунку основного боргу з інфляційною складовою, проведеного із застосуванням такої послідовності, необхідно відняти основний борг, який залишився непогашеним на кінець розрахункового періоду.

Указана правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19.

Ураховуючи вищевикладене, позивачем інфляційні втрати розраховані правильно.

Отже, вимога позивача про стягнення інфляційних втрат підлягає задоволенню в сумі 115 422,88 гривень.

З приводу нарахування пені суд зазначає наступне.

На підставі ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з пунктом 5.1 договору поставки № 15/06-21 від 15.06.2021 за порушення умов даного Договору постачальник несе відповідальність у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожний день прострочення виконання зобов`язань за даним Договором, за умови надходження вимоги від постраждалої сторони.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Наведеною нормою передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07.06.2019 у справі № 910/23911/16, від 22.08.2019 у справі № 914/508/17, від 12.03.2020 у справі № 907/65/18.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 розділ IX «Прикінцеві положення» Господарського кодексу України доповнено пунктом 7 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

До того ж сторонами договір поставки № 15/06-21 укладено 15.06.2021, тобто вже після внесення змін до чинного законодавства. Тому сторони на момент укладення договору розуміли, що строк нарахування пені вже не буде обмежений 6-місячним строком.

Оскільки нарахування пені має починатися від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, з урахуванням того, що попередня оплата за товар відбулась 29.09.2021 на підставі платіжного доручення № 105 від 27.09.2021, строк поставки товару настав 08.10.2021 (02-03.10.2021 вихідні дні), відповідно прострочення виникло з 09.10.2021 року.

З вищевикладеного випливає, що строк нарахування пені сплив 30.06.2023 (дата скасування карантину).

Таким чином, суд вважає за можливе здійснити нарахування пені на суму боргу 334521,60грн за період з 09.10.2021 до 30.06.2023 року.

За розрахунками суду в указаний період розмір пені становить 221 059,21 грн (334521,60грн * 2 * 8,5% * 62 дні : 365 днів : 100%) + (334 521,60 грн * 2 * 9% * 42 дні : 365 днів : 100%) + (334 521,60 грн * 2 * 10% * 133 дні : 365 днів : 100%) + (334 521,60 грн * 2 * 25% * 393 дні : 365днів : 100%).

Водночас господарський суд ураховує ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, що кореспондується з ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, які встановлюють, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки над розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язання боржником, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) наслідкам порушення.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності в законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Таким чином, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.04.2019 у справі № 925/1549/17, від 30.05.2019 у справі №916/2268/18, від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 27.01.2020 у справі № 916/469/19, від 26.03.2020 у справі №904/2847/19.

Окрім того, господарський суд ураховує правовий висновок, викладений у п.п. 7.42-7.43 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, згідно з яким розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.

Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

Господарський суд вважає, що наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Аналогічна правова позиція викладена в абз. 2 п. 3.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013, п. 52 постанови Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, п. 5.6 постанови Верховного Суду від 23.09.2019 у справі №920/1013/18, п. 8.7 постанови Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/116/19.

Також господарський суд ураховує правовий висновок, викладений у п.п. 8.32-8.33, 8.38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, згідно з яким господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.

З огляду на вищевикладене, враховуючи дискреційність наданих суду повноважень щодо зменшення розміру штрафних санкцій, виходячи з необхідності дотримання балансу інтересів обох сторін в умовах воєнного стану, введеного за наслідками збройної агресії російської федерації проти України, а також те, що розмір нарахованої пені є значним у порівнянні з розміром заявленої до стягнення заборгованості, господарський суд вважає доцільним, справедливим, обґрунтованим та таким, що відповідає принципу верховенства права, зменшити розмір нарахованої відповідачу пені на 50% - до 110 529,61 гривень.

Позивачем також нараховано та заявлено до стягнення 3% річних у сумі 21 528,53 гривень.

Ураховуючи, що прострочення виконання грошового зобов`язання виникло з 09.10.2021, позивачем 3% річних розраховані неправильно.

Отже, вимога позивача про стягнення 3% річних за період з 09.10.2021 до 29.11.2023 підлягає частковому задоволенню в сумі 21 501,03 гривень.

З урахуванням установлених обставин, суд вважає вимоги позивача такими, що підлягають частковому задоволенню та з відповідача на користь позивача підлягають стягненню за договором поставки № 15/06-21 від 15.06.2021 року 581 975,12 грн, у тому числі заборгованість у сумі 334 521,60 грн, інфляційні втрати в сумі 115 422,88 грн, пеня в сумі 110 529,61 грн, 3% річних у сумі 21 501,03 гривень.

Згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в сумі 8 729,62 грн, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 2, 3, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Альтех ТМ-Сервіс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Генеральний Логістичний Сервіс» про стягнення 750 189,08 гривень задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Генеральний Логістичний Сервіс» (49051, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Курсантська, буд. 7, код ЄДРПОУ 42836636) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Альтех ТМ-Сервіс» (02094, м.Київ, вул. Червоноткацька, буд. 29А, код ЄДРПОУ 35085753) 581 975,12 грн (п`ятсот вісімдесят одна тисяча дев`ятсот сімдесят п`ять гривень 12 копійок), у тому числі заборгованість у сумі 334521,60 грн (триста тридцять чотири тисячі п`ятсот двадцять одна гривня 60 копійок), інфляційні втрати в сумі 115 422,88 грн (сто п`ятнадцять тисяч чотириста двадцять дві гривні 88копійок), пеню в сумі 110 529,61 грн (сто десять тисяч п`ятсот двадцять дев`ять гривень 61копійка), 3% річних у сумі 21 501,03 грн (двадцять одна тисяча п`ятсот одна гривня 03 копійки), судовий збір у сумі 8 729,62 грн (вісім тисяч сімсот двадцять дев`ять гривень 62 копійки).

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Повне рішення суду складено 10.10.2024.

Суддя В.О. Дичко