Рішення

від 10.10.2024 по справі 910/5846/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.10.2024Справа № 910/5846/24

Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши справу

за позовом Приватного сільськогосподарського підприємства "Слобожанщина Агро" (41856, Сумська обл., Сумський р-н, селище міського типу Улянівка, вулиця Центральна, будинок 16)доТовариства з обмеженою відповідальністю "ВС Україна" (01024, місто Київ, вулиця Круглоуніверситетська, будинок 7, офіс 28)простягнення 250 275 грн 76 коп.Представники:не викликалисьОБСТАВИНИ СПРАВИ:

13.05.2024 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Приватного сільськогосподарського підприємства "Слобожанщина Агро" з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВС Україна" про стягнення 250 275 грн 76 коп. пені.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного між сторонами договору поставки від 30.01.2024 № VS270-KAP належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання щодо поставки товару у визначений договором строк, у зв`язку з чим позивачем нараховано 250 275 грн 76 коп. пені.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.05.2024 позовну заяву залишено без руху на підставі частини 1 статті 174 Господарського процесуального кодексу України.

28.05.2024 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.05.2024 відкрито провадження у справі № 910/5846/24, розгляд справи постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.

12.06.2024 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

01.07.2024 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами суду не надано.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

30.01.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВС Україна" (замовник за договором, позивач у справі) та Приватним сільськогосподарським підприємством "Слобожанщина Агро" (постачальник за договором) укладено договір поставки № VS0270-KAP відповідно до умов якого постачальних зобов`язується передати в обумовлені строки у власність покупцеві товар, зазначений у специфікації (специфікаціях) до цього договору (надалі - товар), а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з пунктом 2.1 договору найменування, код УКТ ЗЕД, одиниця виміру, кількість товару, вид упаковки зазначається у специфікації, яка є невід`ємною частиною договору.

У відповідності до пункту 3.1. договору постачальник здійснює поставку покупцю товару (партії товару), зазначеного в специфікації, вільного від будь-яких прав та вимог третіх осіб протягом строку дії договору на умовах поставки, визначених в специфікаціях, згідно Інкотермс Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної Торгової Палати (редакція 2010 року) з урахуванням особливостей, що випливають із умов цього договору.

Відповідно до пункту 3.2 договору поставка товару здійснюється окремими партіями на підставі транспортної інструкції покупця, яка надається постачальнику в письмовій (електронній) формі з обов`язковим зазначенням: найменування покупця; реквізити договору про поставку товару; найменування товару, вид упаковки; кількість товару; бажаний строк (термін) поставки; умови поставки; найменування отримувача та його поштова адреса; найменування та код станції призначення (в разі перевезення товару залізничним транспортом, при умові, що передачу товару перевізникові має здійснити постачальник); код отримувача. Покупець зобов`язаний надати транспортну інструкцію (інструкції) на всю кількість товару, що підлягає постачанню за відповідною специфікацією, в строк, визначений у такій специфікації. У разі ненадання покупцем транспортної інструкції в обумовлені строки постачальник має право відмовитися від поставки товару, щодо якого не надано транспортних інструкцій та/або щодо якого транспортні інструкції надані з порушенням встановленого строку. Транспортна інструкція надсилається покупцем постачальнику рекомендованим листом та/або надсилається покупцем постачальнику за допомогою факсимільного зв`язку чи електронної пошти.

Постачальник поставляє товар протягом 30 (тридцяти) днів, від дати надання транспортної інструкції покупцем якщо інший строк не погоджений сторонами у відповідній специфікації. Поставка товару здійснюється - окремими партіями за вибором постачальника в межах строку поставки. Постачальник самостійно визначає дату поставки кожної окремої партії товару в межах строку поставки (пункту 3.3 договору).

У відповідності до пункту 3.4 договору при виконанні постачальником своїх зобов`язань відносно поставки товару допускається відхилення (толеранс) в кількості фактично поставленого товару в розмірі +/- 10 % від кількості товару, зазначеного в транспортній інструкції. При цьому покупець оплачує фактично поставлену кількість Товару в межах допустимого відхилення за ціною на товар, що зазначена у відповідній специфікації до цього договору.

Пунктом 3.7 договору сторони погодили, що при поставці товару на умовах СРТ або FCA обов`язок постачальника поставити товар вважається виконаним з моменту передачі товару першому перевізнику. Датою поставки товару вважається, у випадку відвантаження залізничним транспортом, дата приймання вантажу до перевезення в електронній накладній (графа номер 56 накладної) та/або дата календарного штемпеля станин відправлення (у випадку оформлення перевізного документа в паперовій формі) при здачі товару перевізнику.

При поставці товару на умовах EXW обов`язок постачальника передати товар вважається виконаним з моменту надання товару у розпорядження покупця (одержувача) в місці поставки. Датою поставки партії товару вважається дата, що вказана у видатковій накладній та яка відповідає даті передачі товару покупцю або одержувачу, який визначений покупцем (пункт 3.8 договору).

При поставці товару на умовах DAP обов`язок постачальника поставити товар вважається виконаним з моменту передачі товару покупцю в місці поставки, визначеному в специфікації (пункт 3.9 договору).

Відповідно до пункту 4.8. договору покупець протягом 5 (п`яти) робочих днів з дня отримання видаткових накладних від постачальника, щодо поставленого товару, у разі відсутності претензій підписує їх, скріплює печаткою та один примірник видаткової накладної надсилає (повертає) постачальнику рекомендованим або цінним листом або передає під розписку.

Згідно з пункту 5.4 договору покупець зобов`язаний повністю оплатити товар, що підлягає поставці за відповідною специфікацію, протягом трьох (3) днів із дня підписання сторонами такої специфікації, якщо сторони не погодять інший строк оплати у самій специфікації.

У відповідності до пункту 12.1 договору сторонами визначено, що даний договір набирає чинності з моменту його укладення та діє до 31 грудня 2024 рок, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

30.01.2024 між сторонами підписано специфікацію № 1 до договору поставки 30.01.2024 № VS270-KAP, відповідно до якої погоджено поставку товару (карбамід марки Б) у кількості 1 260 тон загальною вартістю 28 002 240 грн 00 коп., умови поставки: DAP ст. Торопилівка, умови оплати: 100% передплати по 01.02.2024 (включно), строк поставки: до 10.03.2024 (включно).

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою договором поставки.

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частинами 1 та 2 статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У відповідності до норм частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відповідно до платіжної інструкції від 01.02.2024 № 77 позивачем здійснено попередню оплату за договором поставки 30.01.2024 № VS270-KAP на суму 28 002 240 грн 00 коп.

Як вбачається в матеріалах справи, на виконання зобов`язань за договором поставки 30.01.2024 № VS270-KAP відповідачем було поставлено товар, що підтверджується підписаними між сторонами видатковими накладними від 15.02.2024 № 68 на суму 1 120 089 грн 60 коп., від 22.02.2024 № 89 на суму 1 120 089 грн 60 коп., від 25.02.2024 № 90 на суму 1 120 089 грн 60 коп., від 25.02.2024 № 91 на суму 1 120 089 грн 60 коп., від 28.02.2024 № 97 на суму 1 120 089 грн 60 коп., від 01.03.2024 № 114 на суму 1 120 089 грн 60 коп., від 10.03.2024 № 137 на суму 1 120 089 грн 60 коп., від 12.03.2024 № 142 на суму 1 120 089 грн 60 коп., від 14.03.2024 № 163 на суму 1 120 089 грн 60 коп., від 20.03.2024 № 172 на суму 1 120 089 грн 60 коп., від 22.03.2024 № 177 на суму 1 120 089 грн 60 коп. та залізничними накладними.

Відповідно до платіжних інструкцій від 20.03.2024 № 77 на суму 5 000 000 грн 00 коп., від 21.03.2024 № 1252240163016 на суму 3 000 000 грн 00 коп., від 22.03.2024 № 1252240163024 на суму 2 000 000 грн 00 коп., від 25.03.2024 № 1252240163025 на суму 2 000 000 грн 00 коп., від 29.03.2024 № 1252240163033 на суму 3 681 254 грн 40 коп. відповідачем повернуто на рахунок відповідача 15 681 254 грн 40 коп. невикористану суму попередньої оплати.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем строків поставки товару за договором поставки 30.01.2024 № VS270-KAP, у зв`язку з чим заявлено вимоги про стягнення з відповідача 250 275 грн 76 коп. пені за порушення строків постачання товару, нарахованої за загальний період прострочення з 11.03.2024 по 29.03.2024.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, відповідно до поданих доказів, відповідачем було порушено терміни виконання робіт та надання звітних документів. Факт порушення термінів виконання робіт та надання звітних документів відповідачем не заперечувався.

Пунктом 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 536 Цивільного кодексу України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У відповідності до частини 2 статті 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з нормами статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Нормами статті 218 Господарського кодексу України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з пунктами 7.1 та 7.2 договору за невиконання або неналежне виконання зобов`язань по даному договору, сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України. Порушенням договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього договору.

Відповідно до пункту 7.5 договору за порушення строків поставки товару або недопоставку товару постачальник сплачує покупцю неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від вартості товару/партії товару, поставку якого прострочено, за кожний день затримання передачі (поставки) товару.

Дії відповідача є порушенням умов контракту, що є підставою для застосування відповідальності відповідно до умов пункту 7.5 договору.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Тобто визначаючи розмір заборгованості за договором, зокрема, в частині пені та штрафу суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення сум або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

У відповідності до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

При цьому перебіг часу, за який нараховуються пені, починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

За приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Суд встановив, що доданий до позовної заяви арифметичний розрахунок пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання є неправильним, а саме позивачем неправильно визначено період прострочення та вартості товару, поставку якого прострочено з урахуванням суми повернених коштів.

Суд наводить власний розрахунок пені за порушення строків поставки товару або недопоставку товару в межах визначених судом період прострочення та вартості товару, поставку якого прострочено. з урахуванням суми повернених коштів:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняПодвійна ставка НБУ на деньСума пені за період прострочення20161612,8011.03.2024-11.03.202410.08216525,9119041523,2012.03.2024-13.03.202420.08231215,6117921433,6014.03.2024-14.03.202410.08214689,7017921433,6015.03.2024-19.03.202450.07971000,2211801344,0020.03.2024-20.03.202410.0799350,798801344,0021.03.2024-21.03.202410.0796973.745681254,4022.03.2024-24.03.202430.07913504,623681254,4025.03.2024-28.03.202440.07911667,36 Всього:174927,94Таким чином, за результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені судом встановлено, що розмір пені, перерахований судом у відповідності до умов договору та приписів чинного законодавства, становить 174 927 грн 94 коп., а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені підлягають частковому задоволенню в сумі, визначеній судом, а саме 174 927 грн 94 коп.

Водночас, відповідачем у відзиві на позовну заяву було заявлено клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій до 10 000 грн 00 коп. на підставі статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України, в обґрунтування якого відповідач посилається на своє скрутне фінансове становище та відсутність у позивача збитків, завданих порушенням відповідача.

Суд зазначає, що відповідно до статті 233 Господарського кодексу України суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України).

З огляду на приписи частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України приймаючи рішення господарський суд має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання.

Правовий аналіз зазначених приписів свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду.

Згідно з приписами частини 1 статті 230 Господарського кодексу України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Отже, неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку.

Отже, питання про зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.

Суд звертає увагу, що ні у вище зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Поряд із цим суд наголошує, що наявність обставин для зменшення штрафних санкцій повинна бути доведена належними та допустимими доказами саме відповідачем.

Таким чином, законом надано право суду зменшити неустойку, яка є надмірною порівняно з наслідками порушення грошового зобов`язання, що спрямовано на встановлення балансу між мірою відповідальності і дійсного (а не можливого) збитку, що завданий правопорушенням, а також проти зловживання правом.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 27.02.2019 у справі №910/9765/18.

Судом встановлено, що відповідач є господарюючим суб`єктом і несе відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності.

Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництвом є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Тобто відповідач, здійснюючи господарську діяльність, однією зі складових якої є укладення господарських договорів, мав передбачити пов`язані із цим ризики, зокрема, наявність реальної можливості виконання умов спірного правочину, а саме щодо здійснення фактичної оплати поставленого товару у строк, визначений умовами Договору, виходячи з можливості фактичного виконання розрахунків та наявних вільних грошових ресурсів.

Зменшення (за клопотанням сторони) заявленої неустойки, яка нараховується за неналежне виконання стороною свої зобов`язань кореспондується із обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з приписами статті 74 Господарського процесуального кодексу України, статті 233 Господарського кодексу України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2019 року у справі № 910/9765/18.

При цьому господарський суд не приймає до уваги посилання відповідача на ненадання позивачем доказів понесення збитків внаслідок прострочення виконання зобов`язань з поставки товару, оскільки обов`язок доведення наявності підстав для зменшення штрафних санкцій покладений саме на відповідача.

При цьому, суд враховує, що розмір пені не є надмірним, а визначено саме в тому розмірі, який передбачає нормами чинного законодавства України та укладеного між сторонами договору. З огляду на викладене клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки визнається судом необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтею 74, статтями 76-79, статтею 86, статтею 123, статтею 129, статтями 232-233, статтями 237- 238, статтею 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВС Україна" (01024, місто Київ, вулиця Круглоуніверситетська, будинок 7, офіс 28, ідентифікаційний код 43376246) на користь Приватного сільськогосподарського підприємства "Слобожанщина Агро" (41856, Сумська обл., Сумський р-н, селище міського типу Улянівка, вулиця Центральна, будинок 16, ідентифікаційний код 03800113) 174 927 (сто сімдесят чотири тисячі дев`ятсот двадцять сім) грн 94 коп. пені за порушення строків постачання товару та 2 617 (дві тисячі шістсот сімнадцять) грн 63 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Суддя Н.Плотницька