ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
10.10.2024Справа № 910/7585/24
Суддя Господарського суду міста Києва Привалов А.І., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників
справу № 910/7585/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНС БІТ ГРУПП"
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮТС БРОКЕРИДЖ»
про стягнення 390 000,99 грн.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "ТРАНС БІТ ГРУПП" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮТС БРОКЕРИДЖ» про стягнення 390 000,99 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за Разовим договором-заявкою № СТ-СТ-19102023/2 на перевезення вантажу автомобільним транспортом від 08.11.2023.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.06.2024 відкрито провадження у справі №910/7585/24, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. При цьому, суд зобов`язав відповідача подати відзив на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
15.07.2024 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
26.08.2024 через систему «Електронний суд» від позивача надійшли додаткові пояснення.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено позовну заяву, відзив на позов, додаткові пояснення та додані до них докази.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
УСТАНОВИВ:
08.11.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРАНС БІТ ГРУПП" (Перевізник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮТС БРОКЕРИДЖ» (Експедитор), було укладено Разовий договір-заявку №СТ-СТ-19102023/2 на перевезення вантажу автомобільним транспортом, за яким Перевізник зобов`язався виконати перевезення вантажу, наданого Експедитором, умовами, вказаними у наведеній нижче таблиці, а Експедитор зобов`язується оплатити Перевізнику належним чином надані послуги з перевезення.
Згідно з п.1.1 договору, маршрут перевезення Україна, Черкаська обл., Степанці - перехід УКР/ПЛ Краківець/Корчова - Явожно, Польща, дата завантаження 09.11.2023, дата розвантаження 25.11.2023, транспортний засіб номерний знак тягача НОМЕР_1 /причіпа НОМЕР_2 , вартість перевезення та умови оплати: 160 євро/т - у вартість включені витрати на кордоні, у тому числі на ветеринара, тонаж див в цмр по відповідному рейсу, 100% вартості перевезення по курсу НБУ на день розвантаження ТЗ - після розвантаження, Експедитор оплачує на поточний рахунок Перевізника.
Відповідно до п.7 договору, за понаднормативний простій транспортного засобу при здійсненні операцій з завантаження/розвантаження та виконанні митних процедур при міжнародних перевезеннях Експедитор сплачує Перевізнику неустойку у розмірі 150EUR за кожну добу простою транспортного засобу типу тент, автоцистерна, або 150EUR за кожну добу простою транспортного засобу гину рефрижератор. Підставою для нарахування штрафу за понаднормативний простій транспортного засобу є завірені печаткою вантажовідправника, вантажоодержувача відмітки у товарно-транспортній накладній, міжнародній автомобільній накладній (CMR).
На виконання умов Разового договору-заявки №СТ-СТ-19102023/2 на перевезення вантажу автомобільним транспортом від 08.11.2023 позивач надав послуги з перевезення, а відповідач, у свою чергу, прийняв вказані послуги, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) №776406.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач усупереч умов Договору не здійснив оплату за надані послуги у повному обсязі.
Таким чином, в результаті неналежного виконання відповідачем зобов`язань у останнього утворилась заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРАНС БІТ ГРУПП" у розмірі 3 840 євро, що за офіційним курсом НБУ на день відвантаження становить 162 078 грн. 33 коп.
Крім того, в результаті неналежного виконання відповідачем умов договору, позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮТС БРОКЕРИДЖ» неустойку за понаднормовий простій у розмірі 5400 євро, що за офіційним курсом НБУ на день відвантаження становить 227 922 грн. 66 коп.
Заперечуючи проти позову, відповідач зазначає, що строк оплати не настав, від клієнта він не отримав грошові кошти за заявкою, для виконання якої і було залучено позивача. Також, неможливо встановити період простою позивача, оскільки умовами договору не визначено строку на здійснення операцій з завантаження/розвантаження. Серед іншого, відповідачем заявлено про застосування спеціального строку позовної давності до вимог позивача.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНС БІТ ГРУПП" підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Внаслідок укладення договору-заявки №СТ-СТ-19102023/2 на перевезення вантажу автомобільним транспортом від 08.11.2023 між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.
Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Згідно з приписами ст. 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.
В силу вимог ч. 1 ст. 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів; транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов`язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування; експедитор (транспортний експедитор) - суб`єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування; клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору.
Відповідно до ч. 1 ст. 929 Цивільного кодексу України та ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.
Відповідно до абзацу 1 ст. 11 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", експедитор зобов`язаний надавати транспортно-експедиторські послуги згідно з договором транспортного експедирування і вказівками клієнта, погодженими з експедитором у встановленому договором порядку.
Статтею 931 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про автомобільний транспорт", міжнародні перевезення пасажирів і вантажів - перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом з перетином державного кордону.
Згідно ст. 53 Закону України "Про автомобільний транспорт", організацію міжнародних перевезень пасажирів і вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень.
Міжнародний договорів, який регулює відносини сторін при виконанні міжнародних перевезень вантажів автотранспортом, є Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, підписана в Женеві 19.05.1956 (далі Конвенція).
Законом України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" закріплено, що Україна приєдналася до зазначеної Конвенції, а згідно листа Міністерства закордонних справ України від 16.05.2007 № 72/14-612/1-1559 "Щодо набуття чинності міжнародними договорами" ця Конвенція набрала чинності для України 17.05.2007.
Відповідно до ст. 1 Конвенції, Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.
Згідно зі статтею 9 Конституції України, частиною 1 статті 10 Цивільного кодексу України та частиною 1 статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України", чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
З огляду на те, що виконання перевезення автомобільним транспортом, передбачене Заявкою та Міжнародною автомобільною накладною, відбувалося з перетином державного кордону України, до вказаних правовідносин сторін слід застосовувати положення Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів.
Частиною 2 ст. 10 ЦК України, якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.
Як убачається з матеріалів справи, на виконання умов Разового договору-заявки №СТ-СТ-19102023/2 на перевезення вантажу автомобільним транспортом від 08.11.2023 позивач надав послуги з перевезення, а відповідач прийняв вказані послуги, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) №776406.
Суд зауважує, що перевезення, виконання якого було доручено позивачу відповідно до вищевказаного разового договору-заявки, виконано ним у повному обсязі, що підтверджується відповідною товарно-транспортною накладною, копію якої долучено позивачем до позовної заяви, та яка містить підписи та відбитки печаток одержувача вантажу (з урахуванням вказаних у заявці відомостей про водія, транспортний засіб, маршрут та найменування вантажу).
Отже, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується та не заперечується відповідачем виконання позивачем відповідно до умов Разового договору - заявки №СТ-СТ-19102023/2 на перевезення вантажу автомобільним транспортом від 08.11.2023.
Згідно з п.1.1 договору маршрут перевезення Україна, Черкаська обл., Степанці - перехід УКР/ПЛ Краківець/Корчова - Явожно, Польща, дата завантаження 09.11.2023, дата розвантаження 25.11.2023, транспортний засіб номерний знак тягача НОМЕР_1 / причепу НОМЕР_2 , вартість перевезення та умови оплати: 160 євро/т - у вартість включені витрати на кордоні, у тому числі на ветеринара, тонаж див в цмр по відповідному рейсу, 100% вартості перевезення по курсу НБУ на день розвантаження ТЗ - після розвантаження, Експедитор оплачує на поточний рахунок Перевізника.
Так, позивачем виставлено відповідачу рахунок на оплату №2281 від 30.12.2023 на суму 147 926 грн. 40 коп.
Слід зауважити, що за своєю правовою природою рахунок на оплату не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів ст. 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні ст. 613 ЦК України, а тому не звільняє відповідача від обов`язку оплатити послуги. Така правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена в постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 910/32579/15, від 22.05.2018 у справі № 923/712/17, від 21.01.2019 у справі № 925/2028/15, від 02.07.2019 у справі № 918/537/18, від 29.08.2019 у справі № 905/2245/17, від 26.02.2020 у справі № 915/400/18.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Суд звертає увагу, що умовами Разового договору-заявки №СТ-СТ-19102023/2 на перевезення вантажу автомобільним транспортом від 08.11.2023 передбачено, що 100% вартості перевезення по курсу НБУ на день розвантаження ТЗ - після розвантаження, Експедитор оплачує на поточний рахунок Перевізника.
Тобто, сторонами було погоджено, що відповідачем здійснюється оплата за надані послуги з перевезення після настання події - розвантаження відповідно до ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, а тому суд не приймає до уваги заперечення відповідача в цій частині.
За таких підстав, ураховуючи п.1.1 Разового договору-заявки №СТ-СТ-19102023/2 на перевезення вантажу автомобільним транспортом від 08.11.2023, обов`язок Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮТС БРОКЕРИДЖ» з оплати наданих й прийнятих послуг транспортно-експедиційного обслуговування настав 31.12.2023.
Що стосується суми заборгованості суд зазначає, що умовами договору визначено, що вартість перевезення: 160 євро/т - у вартість включені витрати на кордоні, у тому числі на ветеринара, тонаж див в цмр по відповідному рейсу. Як вбачається з міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR) №776406 тоннаж становив 24000 кг, а тому вартість перевезення становить 3840 євро, що за офіційним курсом НБУ станом на день відвантаження становить 162 078 грн. 33 коп.
Таким чином, заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮТС БРОКЕРИДЖ» перед Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРАНС БІТ ГРУПП" за Разовим договором-заявкою №СТ-СТ-19102023/2 на перевезення вантажу автомобільним транспортом від 08.11.2023 становить 162 078 грн. 33 коп.
Судом розглянуті та відхилені заперечення відповідача, що від клієнта він не отримав грошові кошти за заявкою, для виконання якої і було залучено позивача, оскільки відносини відповідача з третьою особою не впливають на зобов`язання, що виникли з договору, що визначений в якості підстави позову.
Проте, суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів, відповідно до статей 76 - 79 Господарського процесуального кодексу України, на підтвердження сплати відповідачем грошових коштів Товариству з обмеженою відповідальністю «ТРАНС БІТ ГРУПП» у розмірі 162 078 грн. 33 коп.
Отже, відповідач, у порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов Договору, не здійснив оплату наданих й прийнятих послуг, тобто не виконав свої зобов`язання належним чином, а тому позовні вимоги щодо стягнення 162 078 грн. 33 коп. - суми основної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
При зверненні до суду позивач також просив стягнути з відповідача на його користь неустойку за понаднормовий простій у розмірі 5400 євро, що за офіційним курсом НБУ на день відвантаження становить 227 922 грн. 66 коп.
Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.
Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що одним з наслідків порушення зобов`язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов`язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов`язання, зокрема у випадку прострочення виконання.
Згідно з частинами 1, 4 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.
У відповідності до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексі України, іншими законами та договором.
Частиною 1 ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойка - це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.
Згідно з нормами ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.
При цьому Суд зазначає, що розуміння господарських санкцій у Господарському кодексі України є дещо ширшим поняття цивільно-правової неустойки. Під штрафними санкціями тут розуміються також і грошові суми, які учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності. Неустойка в розумінні ст. 549 Цивільного кодексу України - це спосіб забезпечення та санкція за порушення саме приватноправових (цивільно-правових) зобов`язань.
Згідно зі статтею 920 ЦК України, у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
Відповідно до статті 142 Статуту автомобільного транспорту УРСР, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР №401 від 27.06.1969, простоєм автомобіля вважається затримання під навантаженням або вивантаженням товарів понад установлені строки. Згідно з пунктом 15.2 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997, простій автомобіля розпочинається понад встановлені норми часу. Тобто, простій - це затримка або невикористання транспортного засобу, що починається після закінчення (перевищення) строків, передбачених для вчинення якихось дій, як-то навантажувально-розвантажувальних робіт, здійснення митних операцій тощо, тобто є порушенням строків виконання зобов`язання з перевезення.
Частиною 10 пункту 142 Статуту автомобільного транспорту передбачено, що підставою для нарахування штрафу за простій автомобілів служать відмітки у товарно-транспортному документі та в путьовому листі про час прибуття і вибуття автомобілів.
Суд зазначає, що за існуючого нормативного регулювання призначенням простою є відшкодування перевізнику втрат внаслідок неможливості використання ним рухомого складу. Оскільки простій оплачується виходячи з тривалості затримки при перевезенні, то він за своєю правовою природою є штрафною санкцією, якою забезпечується виконання зобов`язання з перевезення.
Згідно з частиною 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.
Частиною 1 статті 216 ГК України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до частини 1 статті 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
За приписами частин 1, 2 статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.
Завантаження (вивантаження) вантажу здійснюється організацією, підприємством транспорту або відправником (одержувачем) у порядку, встановленому договором, із додержанням правил, встановлених транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них (частина 1 статті 918 ЦК України).
Відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення (частина 2 статті 308 ГК України).
Відповідальність перевізника за збереження вантажу припиняється з моменту його видачі одержувачу в пункті призначення (частина 3 статті 310 ГК України).
Згідно з умовами договору завантаження мало відбутись 09.11.2023, розвантаження мало відбутися 25.11.2023, проте згідно з міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) №776406 завантаження відбулось 10.11.2023, вантаж одержано 30.12.2023.
Відповідно до п.7 договору за понаднормативний простій транспортного засобу при здійсненні операцій з завантаження/розвантаження та виконанні митних процедур при міжнародних перевезеннях Експедитор сплачує Перевізнику неустойку у розмірі 150 EUR за кожну добу простою транспортного засобу типу тент, автоцистерна, або 150 EUR за кожну добу простою транспортного засобу гину рефрижератор. Підставою для нарахування штрафу за понаднормативний простій транспортного засобу є завірені печаткою вантажовідправника, вантажоодержувача відмітки у товарно-транспортній накладній, міжнародній автомобільній накладній (CMR).
З огляду на викладене, вимоги позивача щодо оплати простою його транспортних засобів 10.11.2023 на території місця завантаження, а також з 26.11.2023 по 29.12.2023 у місці розвантаження (тобто протягом 35 діб) є обґрунтованими на суму в розмірі 150 євро*35 = 5250 євро, що за офіційним курсом НБУ станом на день відвантаження становить 221 591 грн. 47 коп.
В той же час відповідачем заявлено спеціальний строк позовної давності до вимог позивача згідно з частиною 5 статті 315 ГК України.
Відповідно до статей 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частиною 1 статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно з частиною 1 статті 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Відповідно до частини 5 статті 315 ГК України для пред`явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.
В той же час, суд зазначає, що відповідно до ст. 1, 2 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19 травня 1956 року (надалі - Конвенція), що була ратифікована Україною 01.08.2006 року та є частиною національного законодавства України, дана Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін. Для цілей цієї Конвенції «транспортний засіб» означає автомобілі, автопоїзди, причепи і напівпричепи як це визначено в статті 4 Конвенції про дорожній рух від 19 вересня 1949 року.
Частиною 1 статті 32 Конвенції передбачено, що термін позовної давності для вимог, що випливають з перевезення, на яке поширюється ця Конвенція, встановлюється в один рік.
Як вбачається з матеріалів справи, обов`язок відповідача по оплаті настав 31.12.2023, а позивач звернувся до суду з вказаним позовом 18.06.2024, тобто в межах спеціального річного строку, визначеного частиною 1 статті 32 Конвенції. За таких підстав, суд не приймає до уваги заперечення відповідача в цій частині.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
ВИРІШИВ:
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮТС БРОКЕРИДЖ» (вул. Бориспільська, 9, корп.21-А, м. Київ, 02099, Ідентифікаційний код юридичної особи 44340781) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНС БІТ ГРУПП" (вул. Будівельників, 16, кв 55, м. Світловодськ, Олександрійський р-н, Кіровоградська обл., 27502, Ідентифікаційний код юридичної особи 38484105) заборгованість у розмірі 162 078 грн. 33 коп., неустойку у розмірі 221 591 грн. 47 коп. та судовий збір у розмірі 5 755 грн. 05 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано: 10.10.2024.
Суддя А.І. Привалов
Суд | Господарський суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 10.10.2024 |
Оприлюднено | 14.10.2024 |
Номер документу | 122219258 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Невиконання або неналежне виконання зобов’язань перевезення, транспортного експедирування |
Господарське
Господарський суд міста Києва
Привалов А.І.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні