Рішення

від 10.10.2024 по справі 904/2853/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" жовтня 2024 р. м. Київ Справа № 904/2853/24

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Інституту механіки та автоматики агропромислового виробництва Національної академії аграрних наук України (08631, Київська обл., Фастівський р-н, смт Глеваха (з), вул. Вокзальна, буд. 11/1)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Облк Інформ» (50006, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Соборності, буд. 12)

про стягнення 15217,41 грн. заборгованості за договором оренди № 3-23 від 02.01.2023 р., у тому числі 12669,00 грн. заборгованості зі сплати орендної плати, 1783,38 грн. пені, 524,95 грн. 3% річних, 240,08 грн. інфляційних втрат,

Без виклику представників сторін

ВСТАНОВИВ:

Інститут механіки та автоматики агропромислового виробництва Національної академії аграрних наук України звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Облк Інформ" про стягнення заборгованості за договором оренди № 3-23 від 02.01.2023 р., у тому числі 12669,00 грн. заборгованості зі сплати орендної плати, 1783,38 грн. пені, 524,95 грн. 3% річних, 240,08 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору оренди № 3-23 від 02.01.2023 р. в частині повної та своєчасної сплати орендної плати, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 12669,00 грн. заборгованості зі сплати орендної плати, 1783,38 грн. пені, 524,95 грн. 3% річних, 240,08 грн. інфляційних втрат, а також судовий збір та витрати на правову допомогу, орієнтовний розрахунок який складає 6000,00 грн.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 02.07.2024 р. матеріали вказаної позовної заяви Інституту механіки та автоматики агропромислового виробництва Національної академії аграрних наук України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Облк Інформ" про стягнення заборгованості за договором оренди № 3-23 від 02.01.2023 р. було передано за виключною підсудністю до Господарського суду Київської області (вх. № 1046/24 від 25.07.2024 р.).

В обґрунтування передачі даного позову за виключною підсудністю Господарський суд Дніпропетровської області зазначав, що оскільки позовні вимоги про стягнення заборгованості з орендної плати мають явний, очевидний, правовий зв`язок із нерухомим майном, що знаходиться за адресою: Київська область, Фастівський район, смт. Глеваха, вул. Вокзальна, 11/1, то даний спір у відповідності до вимог ч. 3 ст. 30 Господарського процесуального кодексу України має розглядатись за місцезнаходженням майна, тобто Господарським судом Київської області.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.07.2024 р., матеріали позовної заяви у справі № 904/2853/24 передано судді Господарського суду Київської області Бабкіній В.М.

Беручи до уваги характер спірних правовідносин, предмет, підстави позову і обраний позивачем спосіб захисту, а також категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, зважаючи на заявлену у даному спорі ціну позову, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також заявлене позивачем клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд дійшов висновку, що справа за поданою Інститутом механіки та автоматики агропромислового виробництва Національної академії аграрних наук України позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Облк Інформ» про стягнення 15217,41 грн. заборгованості за договором оренди № 3-23 від 02.01.2023 р., у тому числі 12669,00 грн. заборгованості зі сплати орендної плати, 1783,38 грн. пені, 524,95 грн. 3% річних, 240,08 грн. інфляційних втрат, підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 30.07.2024 р. було відкрито провадження у даній справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, встановлено сторонам строки для подання відзиву, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив.

Вказану ухвалу було отримано позивачем 01.08.2024 р., що підтверджується довідкою про доставку електронного листа в системі ЄСІТС.

Поряд з цим, згідно з ч. 10 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України судові рішення вручаються шляхом надсилання (видачі) відповідній особі копії (тексту) повного або скороченого судового рішення, що містить інформацію про веб-адресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Враховуючи, що у Товариства з обмеженою відповідальністю «Облк Інформ» відсутній зареєстрований електронний кабінет в ЄСІТС, суд надсилає йому усі судові рішення у паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Таким чином, ухвалу суду від 30.07.2024 р. було направлено на адресу місцезнаходження відповідача, проте, вручення останньому поштового відправлення № 0600949037646 не відбулося, і конверт повернувся на адресу суду з відміткою про відсутність адресата за вказаною адресою.

Слід зазначити, що у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною адресою, яка була надана суду відповідною стороною (наявність такої адреси в ЄДР прирівнюється до повідомлення такої адреси стороною), і судове рішення повернуто підприємством зв`язку з посиланням, зокрема, на відсутність адресата за вказаною адресою, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі. Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 22.03.2023 р. у справі № 905/1397/21, від 07.02.2024 р. у справі № 904/853/23.

При цьому, суд звертає увагу, що на ТОВ «Облк Інформ» відповідно до ч. 1, п. 10 ч. 2 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" покладено обов`язок зазначати достовірні дані щодо власного місцезнаходження, які відповідно до ст. 10 зазначеного Закону вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв`язок" та Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою КМУ від 05.03.2009 р. № 270. Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 22.03.2023 р. у справі № 905/1397/21.

Таким чином, ТОВ «Облк Інформ», попри визначений для нього Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" обов`язок, не забезпечило та не створило умови доставки та вручення йому поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв`язок" та Правил № 270 за адресою, визначеною у відомостях в ЄДР під час направлення відповідачу процесуальних документів суду, у зв`язку з чим неотримання ТОВ «Облк Інформ» від суду кореспонденції з копією судових рішень (ухвал) перебувало поза межами контролю Господарського суду Київської області.

Поряд з цим, у відповідності до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений можливості ознайомитись з ухвалою Господарського суду Київської області від 30.07.2024 р. у даній справі в Єдиному державному реєстрі судових рішень, яка опублікована та доступна до вільного перегляду.

02.08.2024 р. через систему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області від позивача надійшла заява б/н від 01.08.2024 р. (вх. № 8331/24 від 02.08.2024 р.) про долучення до матеріалів справи доказу про надання правової допомоги.

У строк, встановлений ч. 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, клопотань від сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін не надходило.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України до заяв по суті справи належать відзив на позовну заяву, відповідь на відзив, заперечення на відповідь на відзив.

Відзиву на позов або будь-яких інших заперечень чи пояснень по суті спору відповідачем до справи подано не було. Водночас, учасники процесу про судовий розгляд справи були повідомлені належно в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України.

У відповідності з приписами ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає дану справу за наявними в ній на час ухвалення рішення матеріалами.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

02.01.2023 р. між Інститутом механіки та автоматики агропромислового виробництва Національної академії аграрних наук України (орендодавець, балансоутримувач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРІС ПРОМ» (код 44846253) (на даний час Товариство з обмеженою відповідальністю «Облк Інформ» (код 44846253)) (орендар) за результатами електронного аукціону № LLE001-UA-20221222-60927, проведеного 30.12.2022 р., було укладено договір оренди № 3-23, відповідно до п. 1.1 незмінюваних умов якого орендодавець і балансоутримувач передають, а орендар приймає у строкове платне користування майно, зазначене у п. 4 змінюваних умов договору, вартість якого становить суму, визначену у п. 6 Умов.

Згідно з п. 4.1 змінюваних умов в оренду передається майно, а саме окремі нежитлові приміщення в будівлі виробничого корпусу 1 загальною площею 68,8 м.кв.; частина відкритого майданчика з твердим покриттям загальною площею 60,0 м.кв. Об`єкти оренди розташовані за адресою: Київська обл., Фастівський р-н, смт Глеваха, вул. Вокзальна, 11/1.

За умовами п. 2.1 незмінюваних умов договору орендар вступає у строкове платне користування майном у день підписання акта приймання-передачі майна.

Пунктом 3.1 незмінюваних умов договору передбачено, що орендна плата становить суму, визначену у пункті 9 Умов (4223,00 грн.). Нарахування податку на додану вартість на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством.

У відповідності з п. 3.2 незмінюваних умов, якщо орендна плата визначена за результатами аукціону, орендна плата за січень-грудень року оренди, що настає за роком, на який припадає перший місяць оренди, визначається шляхом коригування орендної плати за перший місяць на річний індекс інфляції року, на який припадає перший місяць оренди. Орендна плата за січень-грудень третього року оренди і кожного наступного календарного року оренди визначається шляхом коригування місячної орендної плати, що сплачувалась у попередньому році, на річний індекс інфляції такого року.

Згідно з п. 3.3 незмінюваних умов орендар сплачує орендну плату до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні, визначеному у п. 16 Умов (або в іншому співвідношенні, визначеному законодавством), щомісяця до 15 числа поточного місяця оренди для орендарів, які отримали майно в оренду за результатами аукціону (договори типу 5 (А) і 5 (В)).

Орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, стягується орендодавцем (в частині, належній державному бюджету) та/або балансоутримувачем (в частині, належній балансоутримувачу). Орендодавець і балансоутримувач можуть за домовленістю звернутися із позовом про стягнення орендної плати та інших платежів за цим договором, за якими у орендаря є заборгованість, в інтересах відповідної сторони цього договору (п. 3.7 незмінюваних умов).

За змістом п. 3.8 незмінюваних умов договору на суму заборгованості орендаря із сплати орендної плати нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення перерахування орендної плати.

Пунктом 3.10 незмінюваних умов договору встановлено, що припинення договору оренди не звільняє орендаря від обов`язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, враховуючи пеню та неустойку (за наявності).

Цей договір укладено на строк, визначений у п. 12 Умов (до 02.01.2026 р.). Перебіг строку договору починається з дня набрання чинності цим договором. Цей договір набирає чинності в день його підписання сторонами (нотаріального посвідчення, якщо відповідно до законодавства договір підлягає нотаріальному посвідченню). Строк оренди за цим договором починається з дати підписання акта приймання-передачі і закінчується датою припинення цього договору (п. 12.1 незмінюваних умов).

Пунктом 12.2 незмінюваних умов встановлено, що умови цього договору зберігають силу протягом всього строку дії цього договору, в тому числі у разі, коли після його укладення законодавством встановлено правила, що погіршують становище орендаря, крім випадку, передбаченого п. 3.7 цього договору, а в частині зобов`язань орендаря щодо орендної плати до виконання зобов`язань.

02.01.2023 р. балансоутримувачем та орендарем було підписано акт приймання-передачі в оренду нерухомого майна або іншого окремого індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності, відповідно до п. 1 якого на виконання умов договору оренди нерухомого майна від 02.01.2023 р. № 3-23 балансоутримувач передав, а орендар прийняв в строкове платне користування нерухоме майно, що належить до державної власності (окремі нежитлові приміщення в будівлі виробничого корпусу 1 загальною площею 68,8 м.кв.; частина відкритого майданчика з твердим покриттям загальною площею 60,0 м.кв. Об`єкти оренди розташовані за адресою: Київська обл., Фастівський р-н, смт Глеваха, вул. Вокзальна, 11/1), перебуває на балансі балансоутримувача та належить до сфери управління Національної академії аграрних наук України.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем за період з січня 2023 р. по травень 2023 р. було сплачено позивачу орендну плату у загальному розмірі 12669,00 грн. (орендна плата в 2023 р. становила 5067,00 грн. за місяць (5067,00/2*5)), що підтверджується виписками з рахунку позивача за 24.03.2023 р. та за 26.06.2023 р.

У подальшому, листом № 21-04-2023/1 від 21.04.2023 р. відповідач просив позивача розірвати договір оренди № 3-23 з 01.05.2023 р.

Відповідно до абз. 2 п. 5 постанови Кабінету Міністрів України № 634 від 27.05.2022 р. «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» договори оренди державного та комунального майна в період воєнного стану можуть бути достроково припинені за заявою орендаря, поданою ним орендодавцю на адресу електронної пошти, зазначену в договорі оренди. Заява вважається належно поданою, якщо вона підписана уповноваженою особою орендаря, а її PDF-копія надіслана з електронної адреси орендаря, зазначеної в договорі оренди.

01.06.2023 р. орендар та орендодавець підписали акт приймання-передачі (повернення) до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 3-23 від 02.01.2023 р., відповідно до якого орендар повернув, а орендодавець прийняв державне окреме індивідуально визначене майно, що перебувало в оренді і знаходиться на балансі Національної академії аграрних наук України, а саме: окремі нежитлові приміщення в будівлі виробничого корпусу 1 загальною площею 68,8 м.кв.; частина відкритого майданчика з твердим покриттям загальною площею 60,0 м.кв.

Таким чином, договір оренди № 3-23 від 02.01.2023 р. є припиненим з 01.06.2023 р. відповідно до п. 12.6.6 незмінюваних умов договору (з дати підписання акта повернення майна з оренди).

Водночас, як зазначає позивач, після укладення договору оренди № 3-23 від 02.01.2023 р., працівниками останнього помилково нараховувалась відповідачу орендна плата у розмірі 50% від орендної плати за місяць, у зв`язку з чим наказом Інституту механіки та автоматики агропромислового виробництва Національної академії аграрних наук України № 12/1 від 06.02.2024 р. було створено комісію для перевірки фактичних нарахувань орендної плати за договорами оренди, укладеними за результатами аукціонів, що відбулися після 24.02.2022 р.

Згідно з актом перевірки фактичних нарахувань орендної плати за договорами оренди, укладеними за результатами аукціонів, що відбулися після 24.02.2022 р., від 12.02.2024 р., орендна плата за договорами, які не були чинними станом на 24.02.2024 р. і були укладені за результатами аукціонів, що відбулись після 24.02.2022 р., повинна нараховуватись у повному обсязі, починаючи з дати їх укладення, тобто 100% ціни, встановленої договором оренди. Орендарі за такими договорами не звільнялись від її сплати постановою Кабінету Міністрів України № 634 від 27.05.2022 р. «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану», і не мають права на нарахування 50% орендної плати, встановленої договором оренди.

28.05.2024 р. позивач направив відповідачу лист № 189 від 22.05.2024 р., в якому зазначив, що відповідачу донараховано орендну плату за договором оренди № 3-23 від 02.01.2023 р., та просив сплатити заборгованість зі сплати орендної плати в сумі 12669,00 грн. протягом 10 робочих днів з дня отримання вказаного листа, що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями опису вкладення у цінний лист № 0863100472366 від 28.05.2024 р., поштової накладної № 0863100472366 від 28.05.2024 р. та фіскального чеку від 28.05.2024 р. До вказаного листа позивачем було долучено акт надання послуг № 270 від 28.02.2024 р. на суму 12669,00 грн. та рахунок на оплату № 266 від 28.02.2024 р. на суму 12669,00 грн.

Відповідь на лист отримано не було, заборгованість зі сплати орендної плати не погашено.

Оскільки відповідач станом на час подання позовної заяви не сплатив позивачу заборгованість зі сплати орендної плати у розмірі 12669,00 грн., останній і звернувся з даним позовом до суду.

Згідно з приписами ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами ст. 193 Господарського кодексу України.

Так, у відповідності до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно з ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Приписами ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У силу положень ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України).

У відповідності з ч.ч. 1, 3 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором. Орендна плата підлягає коригуванню на індекс інфляції згідно з Методикою розрахунку орендної плати.

Як зазначено у ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Поряд з цим, згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Оцінюючи подані до матеріалів справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог у даній справі з огляду на таке.

Обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою;

Стаття 79 Господарського процесуального кодексу України містить такий стандарт доказування як «вірогідність доказів», який підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач і відповідач. Тобто з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї їх кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процессу.

Тобто, тлумачення змісту згаданої вище ст. 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Суд відзначає, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 р. у справі № 129/1033/13-ц та постановах Верховного Суду від 02.10.2018 р. у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 р. у справі № 917/1307/18, від 21.12.2020 р. у справі № 916/401/17).

Як стверджує позивач, заборгованість орендаря за договором оренди № 3-23 від 02.01.2023 р. у зв`язку з донарахуванням орендної плати становить 12669,00 грн.

Слід зазначити, що згідно з п. 2 постанови Кабінету Міністрів України № 634 від 27.05.2022 р. «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» на період воєнного стану, але у будь-якому разі не довше ніж до 30 вересня 2022 р., за договорами оренди державного майна, чинними станом на 24 лютого 2022 р. або укладеними після цієї дати за результатами аукціонів, що відбулися 24 лютого 2022 р. або раніше, звільняються від орендної плати орендарі, які використовують майно, розміщене, зокрема, на територіях Київської, Чернігівської, Сумської, Харківської, Запорізької, Миколаївської областей і м. Києва (крім адміністративно-територіальних одиниць на визначених територіях).

Згідно з п. 4 Кабінету Міністрів України № 634 від 27.05.2022 р. на період воєнного стану і протягом трьох місяців після його припинення чи скасування за договорами оренди державного майна, чинними станом на 24 лютого 2022 р. або укладеними після цієї дати за результатами аукціонів, що відбулися 24 лютого 2022 р. або раніше, зокрема, орендарям на територіях, визначених у підпунктах 2 і 3 цього пункту, орендна плата нараховується у розмірі 50 відсотків розміру орендної плати, встановленої договором оренди (з урахуванням її індексації) після 30 вересня 2022 р. і 30 травня 2022 р. відповідно і до закінчення строку, визначеного в абзаці першому цього підпункту.

З аналізу наведеного вище слідує, що до договорів, які були укладені за результатами аукціонів, проведених після 24.02.2022 р., дані положення не застосовуються.

Судом встановлено, що електронний аукціон, за результатом якого було укладено договір оренди № 3-23 від 02.01.2023 р., було проведено 30.12.2022 р., тобто після 24.02.2022 р., у зв`язку з чим позивач мав нараховувати відповідачу орендну плату за оренду державного майна у розмірі 100%, а не 50%. Відповідно, за розрахунком позивача заборгованість відповідача зі сплати орендної плати за договором становить 12669,00 грн. за січень-травень 2023 р.

Відповідач, всупереч вимогам статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України, доводів позивача не спростував, жодних доказів на доведення факту відсутності або погашення заборгованості з орендної плати за договором оренди оренди № 3-23 від 02.01.2023 р. суду не надав.

Отже, вимога позивача про стягнення з ТОВ «Облк Інформ» 12669,00 грн. заборгованості з орендної плати є доведеною, обґрунтованою, не спростованою відповідачем та такою, що підлягає задоволенню.

Також позивач просив суд стягнути з відповідача 1783,38 грн. пені.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За приписами ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у вiдсотках вiд суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Як було зазначено вище, за змістом п. 3.8 незмінюваних умов договору на суму заборгованості орендаря із сплати орендної плати нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення перерахування орендної плати.

При цьому, припинення договору оренди не звільняє орендаря від обов`язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, враховуючи пеню та неустойку (за наявності) (п. 3.10 незмінюваних умов договору).

За приписами ст.ст. 79, 86 Господарського кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується.

З долученого до матеріалів справи розрахунку пені вбачається, що її розмір було визначено позивачем у загальній сумі 1783,38 грн., нарахованій за період з 27.06.2023 р. по 15.09.2023 р. на суму 2533,80 грн., за період з 27.06.2023 р. по 15.10.2023 р. на суму 5067,60 грн., за період з 27.06.2023 р. по 15.11.2023 р. на суму 5067,60 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку, що останній є невірним, оскільки позивачем здійснено розрахунок пені за період з 27.06.2023 р. по 15.10.2023 р. та за період з 27.06.2023 р. по 15.11.2023 р. на суму орендної плати, яка складає 100% (5067,60 грн.), в той час як мав здійснити розрахунок пені на 50% донарахованої суми орендної плати (оскільки відповідачем вже було сплачено 50%), тобто на суму 2533,80 грн.

За перерахунком суду вірний розмір пені за період з 27.06.2023 р. по 15.09.2023 р. на суму 2533,80 грн., за період з 27.06.2023 р. по 15.10.2023 р. на суму 2533,80 грн., за період з 27.06.2023 р. по 15.11.2023 р. на суму 2533,80 грн. становить 1021,71 грн.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню, а саме в розмірі 1021,71 грн., встановленому судом.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 524,95 грн. 3% річних та 240,08 грн. інфляційних втрат.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З долученого до матеріалів справи розрахунку 3% річних вбачається, що їх розмір було визначено позивачем у сумі 524,95 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку, що останній є невірним, оскільки за перерахунком суду розмір 3% річних за загальний період з 26.06.2023 р. по 18.06.2024 р. на загальну суму заборгованості відповідача (12669,00 грн.) становить 373,34 грн.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню, а саме в розмірі 373,34 грн., встановленому судом.

Розмір інфляційних втрат, визначений позивачем, становить 240,08 грн., нарахованих на заборгованість відповідача за період з 27.06.2023 р. по 18.06.2024 р. на суму 12669,00 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що останній є арифметично невірним і за перерахунком суду становить 603,19 грн.

Водночас, за приписами ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

При цьому, при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню у повному обсязі в сумі 240,08 грн., заявленій до стягнення позивачем.

З огляду на вищезазначене, беручи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог Інституту механіки та автоматики агропромислового виробництва Національної академії аграрних наук України.

Щодо розподілу судових витрат у даній справі слід зазначити наступне.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України).

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (ст. 123 Господарського процесуального кодексу України).

Позивачем у позовній заяві зазначено, що попередній орієнтовний розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і очікує понести у зв`язку із розглядом даної справи, складається з судового збору в розмірі 2422,40 грн. та витрат на правову допомогу в розмірі 6000,00 грн.

У підтвердження сплати судового збору позивачем до позовної заяви додано платіжну інструкцію № 297 від 25.06.2024 р.

Отже, судові витрати зі сплати судового збору в силу приписів п. 3 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Поряд з цим, дослідивши долучені до матеріалів справи № 904/2853/24 документи на підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, суд встановив наступне.

У силу приписів ч. 1 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

До матеріалів справи на підтвердження понесених Інститутом механіки та автоматики агропромислового виробництва Національної академії аграрних наук України витрат на правову допомогу було долучено: копію договору про надання правової допомоги (послуг з адвокатської діяльності) № 02/02-2024 від 02.02.2024 р., копію додатку до договору про надання правової допомоги (послуг з адвокатської діяльності) № 02/02-2024 від 02.02.2024 р. «протокол погодження договірної ціни правової допомоги (послуг з адвокатської діяльності), копію рахунку на оплату № 1 від 18.06.2024 р., копію акту надання правової допомоги № 4 від 28.06.2024 р. до договору про надання правової допомоги (послуг з адвокатської діяльності) № 02/02-2024 від 02.02.2024 р., копію довіреності № 11/04/24-01 від 11.04.2024 р.

Як встановлено судом, 02.02.2024 р. між Адвокатським об`єднанням «ВІРТУС» та Інститутом механіки та автоматики агропромислового виробництва Національної академії аграрних наук України було укладено про надання правової допомоги (послуг з адвокатської діяльності) № 02/02-2024, відповідно до п. 1.1 якого клієнт доручає, а адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання надавати правову (правничу, юридичну) допомогу (послуги з адвокатської діяльності) в обсязі та на умовах, передбачених даним договором.

Згідно з п. 4.1 договору гонорар це винагорода адвокатського об`єднання за здійснення захисту прав і представництва інтересів клієнта та надання йому інших видів правової (правничої) допомоги на умовах і в порядку, що визначені цим договором.

Умовами п. 4.2 договору встановлено, що гонорар за цим договором складається з суми вартості всієї наданої правової допомоги (послуг) клієнту в межах узгодженого сторонами розміру вартості правової допомоги на 2024 р., який становить 180000,00 грн. із розрахунку 1000,00 грн. за одну годину надання правової (правничої) допомоги (послуг).

Факт надання правової (правничої) допомоги (послуг) підтверджується актами надання правової допомоги, які є підставами для сплати гонорару (його частини) (п. 4.6 договору).

З протоколу погодження договірної ціни правової допомоги (послуг з адвокатської діяльності) (додаток до договору про надання правової допомоги (послуг з адвокатської діяльності) № 02/02-2024 від 02.02.2024 р.) вбачається, що договірна ціна однієї години роботи надання правової (правничої) допомоги складає 1000,00 грн. в робочі дні з понеділка по п`ятницю, а у суботу, неділю, вихідні і святкові дні оплачується в подвійному розмірі. Вартість правової допомоги розраховується за фактично витрачений час, але не менше погоджених мінімальних витрат часу надання (правової) допомоги, які наведені в протоколі погодження договірної ціни правової допомого.

28.06.2024 р. Адвокатським об`єднанням «ВІРТУС» та Інститутом механіки та автоматики агропромислового виробництва Національної академії аграрних наук України було підписано акт надання правової допомоги № 4 від 28.06.2024 р. до договору про надання правової допомоги (послуг з адвокатської діяльності) № 02/02-2024 від 02.02.2024 р., відповідно до якого адвокатське об`єднання надало, а клієнт прийняв правову допомогу по договору про надання правовї допомоги № 02/02-2024 від 02.02.2024 р., а саме підготовка та подання позову про стягнення заборгованості з орендної плати з ТОВ «Облк Інформ», в межах якого було: проведено усін консультації щодо питань, пов`язаних з позовом; досліджено та проаналізовано наявні первинні бухгалтерські та інші фінансово-господарські документи, які стосуються предмету спору; проаналізовано судову практику щодо стягнення заборгованості з орендної плати та виселення орендаря із орендованого приміщення; здійснено розрахунки пені, 3% річних, інфляційних втрат; підготовлено та подано до Господарського суду Дніпропетровської області позовну заяву; виконано інші дії, пов`язані з підготовкою та поданням позову. Всього було витрачено 6 годин. Загальна вартість наданих послуг складає 6000,00 грн.

З огляду на викладене, позивач просить суд покласти на відповідача 6000,00 грн. в якості витрат на правову допомогу.

Слід зазначити, що однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частинами 1, 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування при вирішення заяви сторони. Так, у ч. 3 ст. 126 та ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України визначено особливості доказування розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Таким чином, наведені процесуальні норми вказують на те, що обов`язку суду щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу передує подання стороною відповідної заяви.

Як зазначалося раніше, 02.08.2024 р. через систему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області від позивача надійшла заява б/н від 01.08.2024 р. (вх. № 8331/24 від 02.08.2024 р.) про долучення до матеріалів справи доказу про надання правової допомоги.

Суд відзначає, що згідно з ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Поряд з цим, Верховний Суд у постанові від 08.02.2022 р. у справі № 910/20792/20 зауважив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", рішення у справі "Баришевський проти України", рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України", рішення у справі "Двойних проти України", рішення у справі "Меріт проти України").

Як зазначалося вище, на підтвердження розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу заявником було надано, зокрема, копію договору про надання правової допомоги (послуг з адвокатської діяльності) № 02/02-2024 від 02.02.2024 р., копію додатку до договору про надання правової допомоги (послуг з адвокатської діяльності) № 02/02-2024 від 02.02.2024 р. «пртокол погодження договірної ціни правової допомоги (послуг з адвокатської діяльності), копію рахунку на оплату № 1 від 18.06.2024 р., копію акту надання правової допомоги № 4 від 28.06.2024 р. до договору про надання правової допомоги (послуг з адвокатської діяльності) № 02/02-2024 від 02.02.2024 р.

Відповідно до ст. 26 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Закон України Про адвокатуру та адвокатську діяльність формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (п. 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 р. у справі № 755/9215/15-ц; п. 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 р. у справі № 910/12876/19).

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у ст. 627 Цивільного кодекску України.

Частинами 1 та 2 ст. 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі фіксованого розміру чи погодинної оплати. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката хоч і визначається ч. 1 ст. 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність як "форма винагороди адвоката", але в розумінні Цивільного кодексу України становить ціну такого договору.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити із встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити із встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

З урахуванням наведеного, суд констатує, що в даному випадку сторони у п. 4.2 договору погодили, що розмір гонорару адвоката не є фіксованим, а оплачується погодинно.

Відповідно до ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, які застосовуються за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Аналогічний за змістом правовий висновок наведений у постанові Верховного Суду від 08.02.2022 р. у справі № 910/17343/20 та постанові Верховного Суду від 15.06.2022 р. у cправі № 911/2652/17 (911/3581/20).

Відповідач своїх заперечень щодо розміру витрат на правову допомогу до суду не надав.

Поряд з цим, слід зазначити, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат, понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами.

Отже, сукупний аналіз норм процесуального кодексу, якими врегульовано питання критеріїв визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу (ст.ст. 126, 129 Господарського процесуального кодексу України), дає підстави дійти висновку, що вирішення питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу по суті (розміру суми витрат, які підлягають відшкодуванню) здійснюється, зокрема, шляхом надання оцінки доказам поданим стороною із застосуванням критеріїв, визначених у ст. 126 та ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, при вирішенні заяви сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суд, керуючись принципами пропорційності та справедливості, закріпленими у ст.ст. 15 та 2 Господарського процесуального кодексу України, має дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Наведена правова позиція викладена в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 р. у справі № 910/12876/19.

Як вбачається з акту надання правової допомоги № 4, до останнього включено правову допомогу у вигляді здійснених адвокатом розрахунків пені, 3% річних та інфляційних втрат, вартість якої складає 6000,00 грн.

Водночас, слід відзначити, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 01.02.2022 р. у справі № 910/10935/20.

Судом встановлено, що здійснені адвокатом розрахунки пені, 3% річних та інфляційних втрат є невірними, у зв`язку з чим витрати на правову допомогу в цій частині залишаються за позивачем.

Окрім того, судом критично оцінюються витрати на правову допомогу у вигляді виконання інших дій, пов`язаних з підготовкою та поданням позову, оскільки в акті надання правової допомоги № 4 не зазначено, які саме дії було вчинено та чи неминучими вони були.

Також судом визнаються необгрутованими витрати на правову допомогу у вигляді аналізу судової практики щодо виселення орендаря із орендованого приміщення, оскільки предметом спору у даній справі було стягнення заборгованості за договором оренди № 3-23 від 02.01.2023 р., а не виселення.

Таким чином, за висновком суду, обґрунтованими і такими, що підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача, з понесених позивачем витрат на правову допомогу, які зазначені в акті надання правової допомоги № 4, є витрати у розмірі 4000,00 грн.

Поряд з цим, у відповідності з п. 3 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що у даній справі позовні вимоги було задоволено частково, то в силу приписів п. 3 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати на професійну правничу (правову) допомогу, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме в сумі 3752,54 грн.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Облк Інформ» (50006, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Соборності, буд. 12, код 44846253) на користь Інституту механіки та автоматики агропромислового виробництва Національної академії аграрних наук України (08631, Київська обл., Фастівський р-н, смт Глеваха (з), вул. Вокзальна, буд. 11/1, код 44668713) 12669 (дванадцять тисяч шістсот шістдесят дев`ять) грн. 00 коп. основного боргу, 1021 (одну тисячу двадцять одну) грн. 71 коп. пені, 240 (двісті сорок) грн. 08 коп. інфляційних втрат, 373 (триста сімдесят три) грн. 34 коп. 3% річних, 2272 (дві тисячі двісті сімдесят дві) грн. 54 коп. витрат зі сплати судового збору, 3752 (три тисячі сімсот п`ятдесят дві) грн. 54 коп. витрат на правову допомогу.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до вимог статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 10.10.2024 р.

Суддя В.М. Бабкіна