Постанова

від 08.10.2024 по справі 922/1057/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2024 року

м. Київ

cправа № 922/1057/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Краснов Є.В.

за участю секретаря судового засідання Амірханяна Р.К.

та представників

ОГП: Колодяжна А.В.,

відповідача-2: Здєльник С.І. (в режимі відеоконференції),

представники інших учасників справи в судове засідання не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Фермерського господарства "Мамай"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.09.2023

у справі № 922/1057/20

за позовом керівника Лозівської місцевої прокуратури Харківської області

до:

1. Головного управління Держгеокадастру у Харківській області;

2. Фермерського господарства "Мамай"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-2 - ОСОБА_1 ,

про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсними договорів та повернення земель

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2020 року керівник Лозівської місцевої прокуратури Харківської області звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Харківській області) та Фермерського господарства "Мамай" (далі - ФГ "Мамай"), в якому просив:

- визнати незаконними та скасувати накази ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 22.05.2015 № 1454-СГ, від 22.05.2015 № 1455-СГ, від 22.05.2015 № 1456-СГ, від 22.05.2015 № 1457-СГ, від 22.05.2015 № 1458-СГ, від 22.05.2015 № 1459-СГ, від 22.05.2015 № 1460-СГ, від 22.05.2015 № 1461-СГ, від 22.05.2015 № 1462-СГ "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою";

- визнати незаконними та скасувати накази ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 07.07.2015 № 154-СГ, від 07.07.2015 № 155-СГ, від 07.07.2015 № 156-СГ, від 22.07.2015 № 472-СГ, від 27.07.2015 № 563-СГ, від 26.10.2015 № 2801-СГ, від 26.10.2015 № 2802-СГ, від 26.10.2015 № 2803-СГ, від 26.10.2015 № 2804-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду";

- визнати недійсними укладені між ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ФГ "Мамай" договори оренди землі: від 18.11.2015 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6323983000:01:000:0276 площею 50,3385 га, який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 23.11.2015 № 12176656; від 18.11.2015 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6323983000:01:000:0311 площею 10,3451 га, який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 23.11.2015 № 12175507; від 18.11.2015 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6323983000:01:000:0314 площею 24,8048 га, який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 23.11.2015 № 12174211; від 18.11.2015 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6323983000:01:000:0312 площею 8,8558 га, який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 23.11.2015 № 12173088; від 11.08.2015 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6323983000:01:000:0313 площею 6,7325 га, який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 25.08.2015 № 10986730; від 11.08.2015 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6323983000:02:000:0276 площею 50,3385 га, який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 25.08.2015 № 10985873; від 27.07.2015 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6323983000:02:000:0278 площею 24,9685 га, який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 30.07.2015 № 10685863; від 27.07.2015 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6323983000:02:000:0279 площею 7,6523 га, який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 30.07.2015 № 10682067; від 27.07.2015 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6323983000:02:000:0277 площею 13,5636 га, який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 30.07.2015 № 10680696;

- зобов`язати ФГ "Мамай" повернути державі в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області земельні ділянки з кадастровими номерами: 6323983000:02:000:0277 площею 13,5636 га, 6323983000:02:000:0279 площею 7,6523 га, 6323983000:02:000:0278 площею 24,9685 га, 6323983000:02:000:0276 площею 50,3385 га, 6323983000:02:000:0313 площею 6,7325 га, 6323983000:01:000:0276 площею 50,3385 га, 6323983000:01:000:0314 площею 24,8048 га, 6323983000:01:000:0312 площею 8,8558 га, 6323983000:01:000:0311 площею 10,3451 га.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ГУ Держгеокадастру у Харківській області прийнято накази, якими незаконно передано ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) у користування (оренду) земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 197,5996 га без проведення земельних торгів (аукціону). Прокурор наголошував на тому, що ГУ Держгеокадастру у Харківській області не надало належної оцінки зверненню ОСОБА_1 та не перевірило у нього можливості та бажання створити фермерське господарство, здійснювати господарську діяльність, виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 25.06.2020, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 26.10.2020, відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Постановою Верховного Суду від 21.02.2023 постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.10.2020 та рішення Господарського суду Харківської області від 25.06.2020 у справі № 922/1057/20 змінено у мотивувальних частинах, виклавши їх у редакції постанови щодо відмови у задоволенні позовних вимог про визнання незаконними та скасування наказів ГУ Держгеокадастру у Харківській області №1454-СГ від 22.05.2015, №1455-СГ від 22.05.2015, №1456-СГ від 22.05.2015, №1457-СГ від 22.05.2015, №1458-СГ від 22.05.2015, №1459-СГ від 22.05.2015, №1460-СГ від 22.05.2015, №1461-СГ від 22.05.2015, №1462-СГ від 22.05.2015 "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою"; визнання незаконними та скасування наказів ГУ Держгеокадастру у Харківській області №154-СГ від 07.07.2015, №155-СГ від 07.07.2015, №156-СГ від 07.07.2015, №472-СГ від 22.07.2015, №563-СГ від 27.07.2015, №2801-СГ від 26.10.2015, №2802-СГ від 26.10.2015, №2803-СГ від 26.10.2015, №2804-СГ від 26.10.2015 "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду". Постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.10.2020 та рішення Господарського суду Харківської області від 25.06.2020 у справі № 922/1057/20 у частині відмови у задоволенні інших позовних вимог скасовано. Справу № 922/1057/20 у цій частині передано на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.

За результатами нового розгляду справи рішенням Господарського суду Харківської області від 18.07.2023 (суддя Присяжнюк О.О.) у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 26.09.2023 (колегія суддів у складі: Медуниця О.Є. - головуючий, Істоміна О.А., Попков Д.О.) скасовано рішення Господарського суду Харківської області від 18.07.2023 у частині відмови у задоволенні позову та ухвалено нове, яким визнано недійсними укладені між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та Фермерським господарством "Мамай" договори оренди землі: від 18.11.2015 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6323983000:01:000:0276 площею 50,3385 га, який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 23.11.2015 №12176656; від 18.11.2015 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6323983000:01:000:0311 площею 10,3451 га, який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 23.11.2015 №12175507; від 18.11.2015 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6323983000:01:000:0314 площею 24,8048 га, який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 23.11.2015 №12174211; від 18.11.2015 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6323983000:01:000:0312 площею 8,8558 га, який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 23.11.2015 №12173088; від 11.08.2015 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6323983000:01:000:0313 площею 6,7325 га, який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 25.08.2015 №10986730; від 11.08.2015 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6323983000:02:000:0276 площею 50,3385 га, який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 25.08.2015 №10985873; від 27.07.2015 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6323983000:02:000:0278 площею 24,9685 га, який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 30.07.2015 №10685863; від 27.07.2015 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6323983000:02:000:0279 площею 7,6523 га, який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 30.07.2015 №10682067; від 27.07.2015 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6323983000:02:000:0277 площею 13,5636 га, який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 30.07.2015 №10680696. Зобов`язано Фермерське господарство "Мамай" повернути державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області земельні ділянки з кадастровими номерами: 6323983000:02:000:0277 площею 13,5636 га, 6323983000:02:000:0279 площею 7,6523 га, 6323983000:02:000:0278 площею 24,9685 га, 6323983000:02:000:0276 площею 50,3385 га, 6323983000:02:000:0313 площею 6,7325 га, 6323983000:01:000:0276 площею 50,3385 га, 6323983000:01:000:0314 площею 24,8048 га, 6323983000:01:000:0312 площею 8,8558 га, 6323983000:01:000:0311 площею 10,3451 га. В іншій частині рішення Господарського суду Харківської області від 18.07.2023 залишено без змін.

Судами встановлено, що 12.05.2015 громадянин ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держгеокадастру у Харківській області із заявою про надання дозволу на розробку технічної документації щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 200,4035 га для ведення фермерського господарства із земель запасу та резерву сільськогосподарського призначення, яка розташована за межами населеного пункту на території Миколаївської сільської ради Лозівського району Харківської області для подальшої передачі в оренду. У заяві зазначено, що він своїм правом на отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства не скористався. До заяви додано відомості про бажаний розмір земельних ділянок, довідки з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями, викопіювання з кадастрового плану із зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки, її орієнтовної площі та цільового призначення, паспорт громадянина України, картку платника податків, копію трудової книжки колгоспника, копію диплому про закінчення у 1997 році аграрного навчального закладу - Красноградського технікуму механізації сільського господарства ім. Ф.Я. Тимошенка.

Наказами ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 22.05.2015 № 1454-СГ, від 22.05.2015 № 1455-СГ, від 22.05.2015 № 1456-СГ, від 22.05.2015 № 1457-СГ, від 22.05.2015 № 1458-СГ, від 22.05.2019 № 1459-СГ, від 22.05.2015 № 1460-СГ, від 22.05.2015 № 1461-СГ, від 22.05.2015 № 1462-СГ "Про надання дозволу на розроблення документації з землеустрою" ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо відведення в оренду земельних ділянок загальною орієнтовною площею 196,1595 га, розташованих за межами населених пунктів Миколаївської сільської ради на території Лозівського району Харківської області.

У подальшому наказами ГУ Держгеокадастру у Харківській області "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду" затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж 9 земельних ділянок загальною площею 197,5996 га в натурі (на місцевості) та передано їх ОСОБА_1 в оренду для ведення фермерського господарства строком на 49 років, у тому числі наказами: від 07.07.2015 № 154-СГ (кадастровий номер 6323983000:02:000:0277 площею 13,5636 га), від 07.07.2015 № 155-СГ (кадастровий номер 6323983000:02:000:0279 площею 7,6523 га), від 07.07.2015 № 156-СГ (кадастровий номер 6323983000:02:000:0278 площею 24,9685 га), від 22.07.2015 № 472-СГ (кадастровий номер 6323983000:02:000:0276 площею 50,3385 га), від 27.07.2015 № 563-СГ (кадастровий номер 6323983000:02:000:0313 площею 6,7325 га), від 26.10.2015 № 2801-СГ (кадастровий номер 6323983000:01:000:0276 площею 50,3385 га), від 26.10.2015 № 2802-СГ (кадастровий номер 6323983000:01:000:0314 площею 24,8048 га), від 26.10.2015 № 2803-СГ (кадастровий номер 6323983000:01:000:0312 площею 8,8558 га), від 26.10.2015 № 2804-СГ (кадастровий номер 6323983000:01:000:0311 площею 10,3451 га).

На підставі виданих наказів між ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 укладено договори оренди земельних ділянок загальною площею 197,5996 га строком на 49 років, у тому числі: договір оренди землі від 18.11.2015 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6323983000:01:000:0276 площею 50,3385 га, який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 23.11.2015 № 12176656; договір оренди землі від 18.11.2015 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6323983000:01:000:0311 площею 10,3451 га, який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 23.11.2015 № 12175507; договір оренди землі від 18.11.2015 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6323983000:01:000:0314 площею 24,8048 га, який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 23.11.2015 № 12174211; договір оренди землі від 18.11.2015 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6323983000:01:000:0312 площею 8,8558 га, який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 23.11.2015 № 12173088; договір оренди землі від 11.08.2015 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6323983000:01:000:0313 площею 6,7325 га, який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 25.08.2015 № 10986730; договір оренди землі від 11.08.2015 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6323983000:02:000:0276 площею 50,3385 га, який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 25.08.2015 № 10985873; договір оренди землі від 27.07.2015 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6323983000:02:000:0278 площею 24,9685 га, який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 30.07.2015 № 10685863; договір оренди землі від 27.07.2015 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6323983000:02:000:0279 площею 7,6523 га, який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 30.07.2015 № 10682067; договір оренди землі від 27.07.2015 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6323983000:02:000:0277 площею 13,5636 га, який зареєстровано Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 30.07.2015 № 10680696.

16.09.2015 ОСОБА_1 створив ФГ "Мамай" (код ЄДРПОУ 40014527) та зареєстрував його статут.

04.07.2016 та 07.07.2016 між ГУ Держгеокадастру у Харківській області, ОСОБА_1 та новоствореним ФГ "Мамай" укладено додаткові угоди до договорів оренди землі, якими змінено орендаря зазначених земельних ділянок з громадянина ОСОБА_1 на ФГ "Мамай".

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, наданої позивачем, право користування (оренди) зазначеними земельними ділянками загальною площею 197,5996 га зареєстровано за ФГ "Мамай".

Прокурор у позові стверджував, що формальний підхід органу державної влади до розгляду питання щодо передачі земельних ділянок ОСОБА_1 призвів до невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання орендарем у користування земель без проведення земельних торгів. Наведене і стало підставою для звернення прокурора з позовом у даній справі.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог за результатами нового розгляду, місцевий господарський суд констатував правомірність вимог прокурора при зверненні до господарського суду з позовною заявою в межах даної справи. Проте, враховуючи наявність заяви представників відповідачів про застосування наслідків спливу позовної давності, а також недоведеність прокурором поважності причин пропуску позовної давності, суд відмовив у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Скасовуючи рішенням місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог, однак виснував помилковими висновки суду про наявність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки необхідні для виявлення порушень норм законодавства документи прокурором отримано від ГУ Держгеокадастру у Харківській області у квітні 2019 року, саме з цього часу прокурор здобув докази на підтвердження своєї правової позиції у спорі, а отже набув можливість звернутися з відповідним позовом до суду за захистом порушеного права. При цьому суд відхилив посилання відповідачів на те, що прокурор міг довідатися про порушення законодавства з дати винесення ГУ Держгеокадастру у Харківській області відповідних наказів, оскільки до матеріалів справи не додано заяв/повідомлень про порушення законодавства під час передачі відповідачем-1 спірних земельних ділянок відповідачу-2, які б вимагали прокурорського реагування. Також зазначив, що чинним законодавством не визначено строк, протягом якого прокурор має здійснити моніторинг та виявити конкретне порушення норм законодавства. Судом не встановлено і відповідачами не повідомлялося про те, що прокуратура неналежно виконувала свої повноваження, не була сумлінною у здійсненні виконання своїх обов`язків, визначених законом, тому формальна відмова у позові у зв`язку зі спливом позовної давності не може вважатися законною і обґрунтованою. Крім цього, апеляційний господарський суд виснував, що у розглядуваній справі позов прокурора спрямований на відновлення власником користування і розпорядження спірними земельними ділянками. За таких обставин вимогу прокурора про зобов`язання ФГ "Мамай" повернути державі в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області земельні ділянки слід розглядати як вимогу про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном, тобто припинення неправомірних дій, не пов`язаних з порушенням володіння. За наявного триваючого порушення прав держави як власника та законного володільця спірних земельних ділянок, на вимоги про припинення такого порушення позовна давність не поширюється.

Не погоджуючись постановою апеляційного господарського суду у даній справі, Фермерське господарство "Мамай" звернулось до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що в даному випадку прокурором обрано неефективний та неналежний спосіб захисту права, що є самостійною підставою для відмови у позові, оскільки договір за відсутності для цього підстави, визначеної в абз. 2 ч. 2 ст. 134 ЗК України, укладений без дотримання конкурентних засад, тобто спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою комунальної власності, згідно з ч.ч. 1 та 2 ст. 228 ЦК України є нікчемним, про що зазначено у постанові Верховного Суду від 09.08.2023 у справі № 922/1832/19. Крім цього, перебіг позовної давності почався від дня, коли держава в особі її органів, як суб`єктів владних повноважень - Управління Держгеокадастру у Харківській області, довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів, строки давності розпочалися у 2015 році та закінчилися у 2018 році. Разом з цим, прокурор звернувся з позовом до господарського суду Харківської області у квітні 2020 року, тобто з пропуском позовної давності, з клопотанням про його поновлення не звернувся. В свою чергу, у пункті 25 постанови від 08.02.2023 у справі № 922/3589/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив, що вбачає підтвердження попередніх інстанцій про наявність повноважень та можливості здійснення моніторингу законності розпорядження Головним управлінням Держгеокадастру земельними ділянками в межах спору у цій справі ще з 2015 року. Також суди обох інстанцій не звернули увагу на те, що за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з грудня 2019 року земельні ділянки, кадастрові номери: 6323983000:02:000:0277 площею 13,5636 га, 6323983000:02:000:0279 площею 7,6523 га, 6323983000:02:000:0278 площею 24,9685 га, 6323983000:02:000:0276 площею 50,3385 га, 6323983000:02:000:0313 площею 6,7325 га, 6323983000:01:000:0276 площею 50,3385 га, 6323983000:01:000:0314 площею 24,8048 га, 6323983000:01:000:0312 площею 8,8558 га, 6323983000:01:000:0311 площею 10,3451 га згідно з вимогами Закону України «Про добровільне об`єднання територіальних громад», ст. 117 ЗК України, розпорядження КМУ №60-р від 31.01.2018 «Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність ОТГ» та ст. 36 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», про що 23.10.2020 за клопотанням (вх.№10179) надані довідки до матеріалів справи, є об`єктом комунальної власності, а не державної. Таким чином, Головне управління Держгеокадастру вибуло з правовідносин оренди, що було проігноровано судом апеляційної інстанції. Суди також не зауважили на порушення права власника спірних земельних ділянок - Лозівської територіальної громади приймати участь у суді, обстоювати свою правову позицію, та відсутність на дату звернення з позовом спору про право між державою в особі прокурора та відповідачами, що унеможливлює звернення до суду відповідно до приписів ч. 4 та ч. 5 ГПК України, ст. 152 ЗК України, та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і не висловили точку зору з даного питання. При цьому звертаючись до суду з вимогою про визнання недійсними укладених між ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ФГ «Мамай» договорів оренди земельних ділянок, власниками яких на даний час є Лозівська об`єднана територіальна громада, позивач не надав доказів звернення з повідомлення про це відповідного суб`єкта владних повноважень - Лозівську об`єднану територіальну громаду, та не повідомив суд про зацікавлену особу та не забезпечив її участь в судовому процесі, що суперечить висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 14.02.2019 у справі №911/792/18 та від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц. Також суди не звернули увагу на те, що 12.05.2015 ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держгеокадастру у Харківській області з однією заявою на розробку технічної документації щодо відведення дев`яти земельних ділянок, орієнтовною площею 200,4035 га, розташованих на території однієї сільської ради, та подальшої передачі їх в оренду, з метою створення одного фермерського господарства, тобто це була одна процедура, в свою чергу громадянину може бути відведено кілька земельних ділянок для ведення фермерського господарства єдиним масивом.

Скаржник мотивує подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, про що зазначено вище.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.12.2023 (колегія суддів у складі: Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 16.01.2024 та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 29.12.2023.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 08.01.2024 від Харківської обласної прокуратури надійшов відзив на касаційну скаргу, поданий 22.12.2023, у якому прокурор просить залишити її без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін, посилаючись на правильність викладених у ньому висновків та помилковість доводів скаржника.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.01.2024 касаційне провадження у справі № 922/1057/20 за касаційною скаргою Фермерського господарства "Мамай" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.09.2023 зупинено до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 925/1133/18 та оприлюднення повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами такого перегляду.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.07.2024 поновлено касаційне провадження у справі № 922/1057/20 за касаційною скаргою Фермерського господарства "Мамай" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.09.202 та призначено касаційну скаргу до розгляду на 08.10.2024.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 07.10.2024 від скаржника надійшла заява з підстав звернення з касаційною скаргою, яка фактично є доповненнями касаційної скарги. Разом з тим, відповідно до ст. 298 ГПК України особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження. Оскільки вказані доповнення подані поза межами строку на касаційне оскарження постанови суду апеляційної інстанції, вони долучаються до матеріалів справи, однак не враховуються при розгляді касаційної скарги. Подібний висновок викладено у п. 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14.

У зв`язку з відрядженням судді Случа О.В. 08.10.2024 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи, за результатами якого для її розгляду призначено колегію суддів у складі: Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Краснов Є.В.

Переглянувши постанову апеляційного, а також рішення місцевого господарських судів в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла таких висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)

При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

В обгрунтування підстави касаційного оскарження скаржник посилається, зокрема, на те, що суди обох інстанцій не звернули увагу на те, що за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з грудня 2019 року земельні ділянки, кадастрові номери: 6323983000:02:000:0277 площею 13,5636 га, 6323983000:02:000:0279 площею 7,6523 га, 6323983000:02:000:0278 площею 24,9685 га, 6323983000:02:000:0276 площею 50,3385 га, 6323983000:02:000:0313 площею 6,7325 га, 6323983000:01:000:0276 площею 50,3385 га, 6323983000:01:000:0314 площею 24,8048 га, 6323983000:01:000:0312 площею 8,8558 га, 6323983000:01:000:0311 площею 10,3451 га згідно з вимогами Закону України «Про добровільне об`єднання територіальних громад», ст. 117 ЗК України, розпорядження КМУ №60-р від 31.01.2018 «Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність ОТГ» та ст. 36 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», про що 23.10.2020 за клопотанням (вх.№10179) надані довідки до матеріалів справи, є об`єктом комунальної власності, а не державної. Таким чином, Головне управління Держгеокадастру вибуло з правовідносин оренди, що було проігноровано судом апеляційної інстанції. Суди також не зауважили на порушення права власника спірних земельних ділянок - Лозівської територіальної громади приймати участь у суді, обстоювати свою правову позицію, та відсутність на дату звернення з позовом спору про право між державою в особі прокурора та відповідачами, що унеможливлює звернення до суду відповідно до приписів ч. 4 та ч. 5 ГПК України, ст. 152 ЗК України, та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і не висловили точку зору з даного питання. При цьому звертаючись до суду з вимогою про визнання недійсним укладених між ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ФГ «Мамай» договорів оренди земельних ділянок, власниками яких на даний час є Лозівська об`єднана територіальна громада, позивач не надав доказів звернення з повідомлення про це відповідного суб`єкта владних повноважень - Лозівську об`єднану територіальну громаду, та не повідомив суд про зацікавлену особу та не забезпечив її участь в судовому процесі, що суперечить висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 14.02.2019 у справі №911/792/18 та від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц.

Так прокурор у цій справі звернувся до суду з позовом в інтересах держави як самостійний позивач.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 1311 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Абзацом 1 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.

Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Конституційний Суд України зазначив, що поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (абзац другий частини п`ятої Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99).

Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов`язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов`язки суб`єктів спірних правовідносин, зобов`язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).

Відповідно до абзаців 1-3 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Згідно з ч. 4 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 цього Кодексу.

Відповідно до абз. 2 ч. 5 ст. 53 ГПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, пункт 40; від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, пункт 8.37; від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 7.16; від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, пункт 10.17; від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, пункт 8.54; від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц, пункт 8.16).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 05.03.2020 у справі № 9901/511/19, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, пункти 45, 47; від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, пункт 8.39, 8.40; від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, пункт 8.56, 8.57).

У пунктах 69, 70 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту. Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 15.01.2020 у справі № 698/119/18 (пункт 26), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 34), від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (пункт 8.19), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 81) від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пункти 7.11, 7.18), від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 (пункти 10.12, 10.19), від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 (пункт 8.37), від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 (пункт 8.4), від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц (пункт 8.11), від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц (пункт 8.18).

Частини 3 та 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» серед іншого встановлюють умови, за яких прокурор може виконувати субсидіарну роль із захисту інтересів держави за наявності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах).

Встановлена цим законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову, спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Тобто визначений ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» обов`язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов`язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб`єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.

Іншими словами, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, пункти 26, 27; від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, пункти 57, 58; від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 7.18; від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц, пункт 8.18).

Отже, якщо прокурор звертається до суду з позовною заявою в інтересах держави, він зобов`язаний у позовній заяві вказати підставу для здійснення представництва інтересів, передбачену ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», та обґрунтувати її. У такому разі статусу позивача набуває або орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах (за наявності такого органу), або прокурор (у разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду). Процесуальні наслідки відсутності, зокрема, обґрунтування підстави для звернення до суду прокурора визначені ст. 174 ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 ГПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Відповідно до ч. 5 ст. 162 ГПК України у разі пред`явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення.

Таким чином, невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді згідно із частиною четвертою статті 53 ГПК України має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу, про залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення в разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки не усунуті (пункт 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).

Близький за змістом висновок сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2020 у справі № 9901/513/19, відповідно до якого прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 Кодексу адміністративного судочинства України.

Натомість якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для застосування положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України (залишення позову без розгляду) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, пункт 54; від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, пункт 8.41; від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, пункт 8.58).

Отже, процесуальний статус прокурора у справі залежить від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Враховуючи наявність або відсутність таких повноважень, прокурор обґрунтовує наявність підстав для представництва інтересів держави. У свою чергу суд оцінює наведене прокурором обґрунтування та у випадку встановлення відсутності підстав для представництва застосовує наслідки, передбачені статтею 174 або статтею 226 ГПК України.

Вказаний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18.

Також Велика Палата Верховного Суду у вказаній справі звернула увагу на те, що помилковим є підхід, за якого у цій категорії справ - справах за позовами прокурора, поданими на захист інтересів держави, порушених унаслідок незаконних дій органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб - питання про належного відповідача вирішується як вторинне, похідне від питання про те, якого результату прагне досягнути прокурор своїм позовом.

Коло відповідачів не може визначатися залежно від того, чи залишиться до кого звертатися з позовом, якщо орган, уповноважений захищати інтереси держави у відповідних правовідносинах, буде визначений прокурором позивачем, навіть якщо цей орган сам спричинив порушення інтересів держави.

Відповідач визначається незалежно від процесуальної позиції інших учасників справи. Відповідачем у господарському судочинстві є особа, до якої звернена вимога позивача, яка своєю чергою спрямована на захист відповідного порушеного права або законного інтересу.

Прокурор визначає склад відповідачів самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб`єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 7.12; від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, пункт 10.13; від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц, пункт 8.12).

У пункті 7.17 постанови від 25.06.2019 у справі № 910/17792/17 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що сторони - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги. З огляду на зміст наведених норм захисту в судовому порядку підлягають порушене право й охоронювані законом інтереси саме від відповідача.

Виходячи з викладеного, в зазначеній категорії справ найперше належить встановити, про захист яких інтересів держави йдеться, якими суб`єктами вони були порушені, в чому полягало порушення та можливість за рахунок таких суб`єктів задовольнити позовні вимоги.

У пункті 10.21 постанови від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що втручання у приватні права й інтереси має бути належно збалансованим з відповідними публічними (державними, суспільними) інтересами, із забезпеченням прав, свобод та інтересів кожного, кому держава гарантувала доступ до загальнонародних благ і ресурсів. У разі порушення рівноваги публічних і приватних інтересів, зокрема, безпідставним наданням пріоритету правам особи перед правами держави чи територіальної громади у питаннях, які стосуються загальних для всіх прав та інтересів, прокурор має повноваження, діючи в публічних інтересах, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть діяти аналогічним чином або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів. У таких випадках відповідні органи можуть виступати відповідачами, а прокурор - позивачем в інтересах держави. За відсутності такого механізму звернення до суду захист відповідних публічних інтересів, поновлення колективних прав та інтересів держави, територіальної громади і її членів, захист суспільних інтересів від свавілля органів державної влади чи органів місцевого самоврядування у значній мірі може стати ілюзорним. Так само відсутність зазначеного механізму може загрожувати недієвістю конституційної вимоги, згідно з якою використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина сьома статті 41 Конституції України). Аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц (пункт 8.20).

Таким чином, процесуальний статус сторін у подібних спорах залежить як від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, так і від наведеного прокурором обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави у конкретній справі.

Так місцевий господарський суд у цій справі (№ 922/1057/20) виснував, що у даному випадку порушення інтересу держави (національного, суспільного інтересу), як вказує прокурор, відбулося внаслідок ігнорування сторонами договору встановленого на законодавчому рівні порядку розпорядження земельною ділянкою в силу прагнення отримати земельну ділянку за спрощеною, пільговою процедурою без проведення земельних торгів та у не створенні фермерського господарства для роботи якого виділялась земельна ділянка.

Враховуючи факт, що Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області є відповідачем у справі, а одна й та сама особа (орган) не може бути одночасно позивачем і відповідачем за цим же позовом, оскільки це суперечить нормам цивільного законодавства, у спірних правовідносинах відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції (згідно зі ст.122 Земельного кодексу України орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції - Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, тобто відповідач), у зв`язку з чим, звертаючись із даним позовом прокурор набуває статусу позивача.

Відсутність органу державної влади, уповноваженого реагувати на порушення закону у сфері розпорядження земельними ділянками державної форми власності, у відповідності до вимог ст.131-1 Конституції України, покладає на органи прокуратури обов`язок представництва інтересів держави у спірних правовідносинах, шляхом пред`явлення та підтримання у суді відповідного позову.

Враховуючи викладене місцевий господарський суд дійшов висновку, що прокурор обґрунтував належним чином підстави звернення до суду для представництва інтересів держави в даній справі.

Водночас рішення господарського суду, як акт правосуддя та кінцевий результат розгляду справи, повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до положень ст. 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на оцінці наданих учасниками справи доказів в підтвердження своїх вимог або заперечень, та на повному з`ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Верховний Суд звертає увагу на те, що хоча поняття "обґрунтованого" рішення не можна тлумачити як таке, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент учасників справи, а міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення, проте суд у будь-якому випадку, навіть без відображення окремих аргументів у своєму рішенні (якщо він вважає їх такими, що не впливають на правильне рішення спору або не відносяться до суті справи), повинен, під час розгляду справи, надати оцінку всім аргументам учасників справи в силу імперативних приписів ст. 236 ГПК України, особливо тим, оцінка яких є необхідною для правильного вирішення спору.

Під час нового розгляду справи відповідач-2 неодноразово наголошував, що за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з грудня 2019 року земельні ділянки, кадастрові номери: 6323983000:02:000:0277 площею 13,5636 га, 6323983000:02:000:0279 площею 7,6523 га, 6323983000:02:000:0278 площею 24,9685 га, 6323983000:02:000:0276 площею 50,3385 га, 6323983000:02:000:0313 площею 6,7325 га, 6323983000:01:000:0276 площею 50,3385 га, 6323983000:01:000:0314 площею 24,8048 га, 6323983000:01:000:0312 площею 8,8558 га, 6323983000:01:000:0311 площею 10,3451 га згідно до вимог Закону України «Про добровільне об`єднання територіальних громад», ст. 117 ЗК України, розпорядження КМУ №60-р від 31.01.2018 «Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність ОТГ» та ст. 36 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», про що 23.10.2020 за клопотанням (вх.№10179) надані довідки до матеріалів справи, вони є об`єктом комунальної власності, а не державної.

Водночас вказані доводи відповідача-2 та надані ним докази були проігноровані судами попередніх інстанцій.

Колегія суддів зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 узагальнюючи наведені висновки щодо застосування норм права, виснувала, що:

1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо:

- орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси;

- орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;

2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо:

- відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

- орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.

Відтак, за обставин, коли судами не було надано оцінки доводам відповідача-2 про те, що з грудня 2019 року земельні ділянки, кадастрові номери: 6323983000:02:000:0277 площею 13,5636 га, 6323983000:02:000:0279 площею 7,6523 га, 6323983000:02:000:0278 площею 24,9685 га, 6323983000:02:000:0276 площею 50,3385 га, 6323983000:02:000:0313 площею 6,7325 га, 6323983000:01:000:0276 площею 50,3385 га, 6323983000:01:000:0314 площею 24,8048 га, 6323983000:01:000:0312 площею 8,8558 га, 6323983000:01:000:0311 площею 10,3451 га є об`єктом комунальної власності, а не державної, і їх власником виступає Лозівська територіальна громада в особі Лозівської міської ради Харківської області, тобто не було встановлено дійсного власника відповідних земель, Верховний Суд позбавлений можливості надати відповідну оцінки доводам скаржника щодо правильності звернення прокурора з позовом у даній справі в контексті обрання ним статусу самостійного позивача та необхідності дотримання порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч.ч. 1 та 2 ст. 300 ГПК України). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

При цьому Верховний Суд відхиляє посилання прокурора на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, відповідно до якого той факт, що під час розгляду та вирішення справи внаслідок змін у чинному законодавстві інтерес у поверненні спірної земельної ділянки отримала певна територіальна громада, не є перешкодою для продовження представництва прокурором інтересів держави, задоволення позову у разі його обґрунтованості та для виконання судового рішення у частині повернення земельної ділянки на користь належного суб`єкта (територіальної громади), оскільки судами не встановлено дійсного власника спірних земельних ділянок та момент набуття власником таких прав.

Дослідження вказаних обставин є важливим також тому, що суд апеляційної інстанції виснував, що у розглядуваній справі позов прокурора спрямований на відновлення власником користування і розпорядження спірними земельними ділянками і вимогу прокурора про зобов`язання ФГ "Мамай" повернути державі в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області земельні ділянки слід розглядати як вимогу про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном (негаторний позов), тобто припинення неправомірних дій, не пов`язаних з порушенням володіння та зобов`язав Фермерське господарство "Мамай" повернути державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області земельні ділянки з кадастровими номерами: 6323983000:02:000:0277 площею 13,5636 га, 6323983000:02:000:0279 площею 7,6523 га, 6323983000:02:000:0278 площею 24,9685 га, 6323983000:02:000:0276 площею 50,3385 га, 6323983000:02:000:0313 площею 6,7325 га, 6323983000:01:000:0276 площею 50,3385 га, 6323983000:01:000:0314 площею 24,8048 га, 6323983000:01:000:0312 площею 8,8558 га, 6323983000:01:000:0311 площею 10,3451 га.

Водночас колегія суддів зазначає, що негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном. Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина 2 статті 152 ЗК України). Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Відсутність у орендаря правових підстав для користування земельними ділянками свідчить про те, що він володіє ними незаконно, і власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні таким майном.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц зазначено, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів, відповідно. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (частина перша статті 257 ЦК України). Вказані приписи поширюються, зокрема, на позови про витребування майна з чужого незаконного володіння. Натомість, до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення. Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном. Цивільне законодавство розрізняє право володіння як складову повноважень власника (частина перша статті 317 ЦК України), як різновид речових прав на чуже майно (пункт 1 частини першої статті 395 ЦК України) та як право, що виникає на договірних засадах, тобто договірне володіння. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (стаття 317 ЦК України). Враховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.

Водночас відповідно до позовних вимог прокурор просить повернути земельні ділянки державі в особу ГУ Держгеокадастру, проте судами не встановлено дійсного власника спірних ділянок.

В свою чергу, відповідно до частини першої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

У пунктах «б», «в», «є» статті 12 ЗК України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства.

Статтею 2 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи). Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Відповідно до частини першої статті 169 ЦК України територіальні громади діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Згідно зі статтею 172 ЦК України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Відтак, Верховний Суд без дослідження відповідних обставин та встановлення дійсного власника спірних земельних ділянок позбавлений можливості як перевірити висновки судів щодо правильності звернення прокурора у цій справі як самостійного позивача, так і перевірити доводи скаржника щодо правильності застосування апеляційним судом положень законодавства щодо застосування позовної давності до вимог про зобов`язання повернути земельні ділянки їх власнику.

Також в обгрунтування підстави касаційного оскарження скаржник посилається, зокрема, на те, що суди обох інстанцій не врахували висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 09.08.2023 у справі № 922/1832/19, відповідно до яких договір, укладений без дотримання конкурентних засад, тобто спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою комунальної власності, такий договір згідно з частинами 1 та 2 ст. 228 ЦК України є нікчемним (близькі за змістом висновки щодо нікчемності договору через порушення конкурентного порядку набуття земельної ділянки викладені у постанові від 20.07.2022 зі справи № 923/196/20).

З цього приводу Верховний Суд зазначає таке.

Велика Палата Верховного Суду в пунктах 71- 73 постанови від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц дійшла таких висновків: недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абз. 1 ч. 2 ст. 215 ЦК України); якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтepecy позивача; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

У пунктах 74, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 сформульовано висновки про те, що такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Отже, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпip по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення як обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення. Подібний висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 469/3134/19.

З огляду на викладене Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 16.02.2024 у справі № 917/1173/22 з метою визначення судами нікчемних правочинів, які порушують публічний порядок (в контексті заволодіння майном фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади), наголосив на необхідності достеменного встановлення судом того, чи існують певні законодавчо визначені обставини, за наявності яких такий правочин загалом може бути укладено, але з порушеннями такого законодавства (недійсний правочин) чи укладення такого правочину неможливе за будь-яких обставин (нікчемний правочин) як такого, що порушує публічний порядок.

Верховний Суд у постанові від 11.06.2024 у справі № 917/1710/23, вирішуючи питання щодо правомірності договору оренди земельної ділянки від 19.10.2016, наданої для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів, у випадку неодноразової реалізації такого права, зазначив, що Законом України від 18.02.2016 № 1012-VIII "Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів" (далі - Закон № 1012-VIII), який набув чинності з 03.04.2016, було внесено зміни до ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України шляхом викладення абзацу 16 у такій редакції: "передачі громадянам земельних ділянок для сінокосіння і випасання худоби, для городництва". Отже, з 03.04.2016 земельні ділянки для ведення фермерського господарства було виключено з переліку земель, які не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах).

При цьому положеннями пункту 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1012-VIII визначено, що фізичні та юридичні особи, які до дня набрання чинності цим Законом одержали в установленому порядку дозвіл на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок або технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для передачі у власність або користування земельних ділянок державної та комунальної власності, мають право на отримання таких земельних ділянок без проведення земельних торгів у випадках, визначених положеннями частини 2 статті 134 Земельного кодексу України, що виключаються цим Законом.

Таким чином, Верховний Суд у постанові від 11.06.2024 у справі № 917/1710/23 дійшов висновку, що наведене свідчить про помилковість висновків апеляційного господарського суду про те, що договір оренди земельної ділянки від 19.10.2016 є нікчемним, оскільки відповідно до встановлених фактичних обставин справи громадянин отримав дозвіл на розробку проекту землеустрою до набрання чинності Законом № 1012-VIII, тобто у період, коли законодавством допускалося надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів, тому визнав частково обґрунтованими доводи касаційної скарги щодо застосування зазначеної норми. Однак, Верховний Суд при цьому акцентував, що обставини отримання заявником земельних ділянок за пільговою процедурою (без дотримання конкурентних засад) один раз чи більше не є очевидними і встановити це можливо лише під час перевірки заяви громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства. Таким чином, Верховний Суд у постанові від 11.06.2024 у справі № 917/1710/23 зазначив, що спірний договір оренди земельної ділянки від 19.10.2016 є оспорюваним. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 09.04.2024 у справі № 629/6198/21 та від 21.05.2024 у справі № 622/1061/21.

Колегія суддів відзначає, що господарським процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у використанні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що з метою застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, судової палати й колегії суддів Касаційного господарського суду. Подібна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.09.2021 у справі № 908/2609/20, від 15.09.2021 у справі № 10/Б-5022/1383/2012, від 14.09.2021 у справі № 908/1671/16.

З огляду на викладене та враховуючи висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 16.02.2024 у справі № 917/1173/22, колегія суддів вважає помилковими посилання скаржника на те, що в даному випадку прокурором обрано неефективний та неналежний спосіб захисту та що укладені між відповідачами договори оренди є нікчемними, оскільки відповідно до встановлених фактичних обставин справи ОСОБА_1 отримав спірні земельні ділянки до набрання чинності Законом України від 18.02.2016 № 1012-VIII "Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів", тобто у період, коли законодавством допускалося надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів. Однак обставини отримання заявником земельних ділянок за пільговою процедурою (без дотримання конкурентних засад) з метою, визначеною Законом України "Про фермерське господарство" не є очевидними і встановити це можливо лише під час перевірки заяви громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства (зокрема, перевірки дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство). Таким чином, спірні договори оренди землі у справі № 922/1057/20 є оспорюваними. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 09.04.2024 у справі № 629/6198/21, від 21.05.2024 у справа № 622/1061/21, від 11.06.2024 у справі № 917/1710/23, який колегія суддів відповідно до ч. 4 ст. 300 ГПК України вважає за необхідне врахувати. Крім цього, подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 17.09.2024 у справі № 922/1830/19 (у вказаній справі Верховний Суд надав відповідь на питання, чи є договір оренди землі, укладений до набрання чинності Законом України від 18.02.2016 № 1012-VIII "Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів", тобто у період, коли законодавством допускалося надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів, недійсним (оспорюваним) чи нікчемним, за умов повторного надання земельної ділянки фізичній особі для створення фермерського господарства).

До того ж Суд звертає увагу на те, що Верховним Судом у постанові від 21.02.2023 у цій справі договори оренди землі не визнавалися нікчемними, а справу № 922/1057/20 було направлено на новий розгляд до суду першої інстанції у частині, зокрема, позовних вимог про визнання недійсними договорів, для того, щоб суди під час нового розгляду справи з`ясували дійсне волевиявлення заявника з метою недопущення зловживанням громадянином такими пільговими умовами. Наведені висновки Верховного Суду свідчать про те, що спірні договори оренди землі є саме оспорюваним, оскільки судам слід встановити відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону.

Отже, Верховний Суд у постанові від 21.02.2023 у цій справі переглядаючи справу в частині позовних вимог про визнання договорів оренди землі недійсними не виснував про нікчемність відповідних правочинів, хоча відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду суд має самостійно дати оцінку дійсності правочину якщо суд дійде висновку про його нікчемність. В такому випадку суд має зазначити про це в мотивувальній частині судового рішення і відповідно до цього висновку вирішити спір (див. наприклад пункт 31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 у справі №359/10663/18).

При цьому колегія суддів у справі № 922/1057/20 зауважує, що у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.09.2024 у справі № 922/1830/19 зазначено, що на момент перегляду Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у справі № 922/1830/19 та винесення постанови від 05.10.2022, правова позиція Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020, яку застосував суд апеляційної інстанції вже існувала, але не була застосована Великою Палатою Верховного Суду.

Звідси можна дійти висновку, що Велика Палата Верховного Суду дотримується правової позиції, що договір оренди землі укладений в період коли законодавством загалом допускалося надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів, за умов повторного надання земельної ділянки фізичній особі для створення фермерського господарства є оспорюваним, чим і спростовуються висновки апеляційної інстанції про нікчемність договору оренди землі.

Відтак, врахувавши встановлені судами попередніх інстанцій ключові для цієї справи обставини, Верховний Суд вважає, що повторна реалізація громадянином ОСОБА_1 права на отримання земельної ділянки з метою створення нового фермерського господарства без проведення земельних торгів є порушенням порядку, передбаченого положеннями статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України та спеціальними нормами статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", оскільки право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду він мав можливість використати лише один раз.

При цьому судом апеляційної інстанції встановлено, що направляючи справу №922/1057/20 на новий розгляд, суд касаційної інстанції наголосив на необхідності дослідження змісту заяви ОСОБА_1 , поданої до ГУ Держземагенства у Харківській області, у контексті обґрунтування необхідності отримання землі площею 197,5996 га.

Як убачається зі змісту наявної в матеріалах справи заяви від 12.05.2015 на адресу ГУ Держземагентства у Харківській області, керуючись п.2 ст. 123 ЗК України, ОСОБА_1 просив надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовно площею 200,4035 га для ведення фермерського господарства із земель запасу та резерву сільськогосподарського призначення, яка розташована за межами населеного пункту на території Миколаївської сільської ради Лозівського району Харківської області, для подальшої передачі в оренду. Зазначав, що своїм правом на отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства не скористався.

Отже, у заяві про надання в оренду земельної ОСОБА_1 , усупереч вимог ч.1 ст.7 Закону України «Про фермерське господарство», не обґрунтовано необхідності одержання землі такої великої площі з урахуванням можливості її обробітку, не вказано перспектив діяльності фермерського господарства, а також не підтверджено наявність ресурсів для залучення найманих працівників та оренди сільськогосподарської техніки.

Відповідно до листа ГУ Держпродспоживслужби в Харківській області №38-1347вих-19 від 18.10.2019 у громадянина ОСОБА_1 та створеного ним ФГ «Мамай» відсутня зареєстрована власна сільськогосподарська техніка.

Вказане спростовує доводи скаржника про те, що суди не звернули увагу на те, що 12.05.2015 ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держгеокадастру у Харківській області з однією заявою на розробку технічної документації щодо відведення дев`яти земельних ділянок, орієнтовною площею 200,4035 га, розташованих на території однієї сільської ради, та подальшої передачі їх в оренду, з метою створення одного фермерського господарства, і громадянину може бути відведено кілька земельних ділянок для ведення фермерського господарства єдиним масивом.

Також судами встановлено, що згідно з протоколом загальних зборів №1 від 22.11.2016 затверджено нову редакцію статуту ФГ Мамай, якою визначено засновником та головою ФГ «Мамай» ОСОБА_2 . Отже, з 22.11.2016 бенефіціарним власником ФГ «Мамай», заснованого 16.09.2015 ОСОБА_1 , став ОСОБА_2 . При цьому з матеріалів справи вбачається, що останній є власником сільськогосподарських підприємств ТОВ «АГРОУСПІХ-2012» (код ЄДРПОУ 37915144), у користуванні якого знаходяться 12 (дванадцять) земельних ділянок загальною площею 110,4727 га, та ТОВ «ПРОМЕТЕЙ-2012» (код ЄДРПОУ 37915045), у користуванні якого знаходяться 60 земельних ділянок загальною площею 643,3963 га. Згідно з відповіддю ГУ Держспоживслужби в Харківській області №38-2191вих-19 від 20.11.2019 за ОСОБА_2 , ТОВ «Агроуспіх-2012» та ТОВ «Прометей-2012» обліковуються сільськогосподарська техніка, самохідні машини та механізми.

З огляду на викладені обставини, Східний апеляційний господарський суд погодився з висновками місцевого господарського суду про те, що дії ОСОБА_1 були спрямовані на розширення площі земель, які перебувають у користуванні ОСОБА_2 , отримання на його користь земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 197,5996 га за спрощеною процедурою, а саме без проведення земельних торгів (аукціону), що передбачені ст.ст.124, 134 ЗК України. При цьому апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку, що всупереч твердженням ФГ «Мамай» сама лише відсутність у постанові Верховного Суду від 21.02.2023 у справі №922/1057/20 вказівки на необхідність перевірки під час нового розгляду справи питання щодо намірів ОСОБА_1 на час звернення 12.05.2015 із клопотанням до ГУ Держземагентства у Харківській області діяти на користь ОСОБА_2 , не виключає наявність обов`язку судів першої та апеляційної інстанцій надати оцінку відповідним доводам прокурора, як позивача та заявника апеляційної скарги.

При цьому суд зауважив, що ОСОБА_1 16.09.2015 створив та зареєстрував ФГ "Мамай". Тобто, земельні ділянки були надані йому на підставі декількох наказів ГУ Держгеокадастру у Харківській області, у тому числі й після створення фермерського господарства (накази №2801-СГ від 26.10.2015, №2802-СГ від 26.10.2015, №2803-СГ від 26.10.2015, №2804-СГ від 26.10.2015). На зазначені обставини також звернув увагу судів Верховний Суд у постанові від 21.02.2023 у справі №922/1057/20, направляючи справу на новий розгляд. І хоча рішення (накази) відповідачем-1 про надання громадянину ОСОБА_1 дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою з метою створення фермерського господарства приймалися до його створення і лише на підставі однієї заяви, проте частина наказів відповідача-1 про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду приймалися вже після створення ФГ «Мамай», що суперечить викладеним вище положенням законодавства.

Отже, суд апеляційної інстанції правильно погодився з позицією прокурора, що формальний підхід органу державної влади до розгляду питання про передачу спірних земельних ділянок ОСОБА_1 призвів до невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання орендарем у користування земель без проведення земельних торгів. Відтак Східний апеляційний господарський суд правильно вважав обґрунтованим висновок Господарського суду Харківської області про правомірність заявлених вимог прокурора в частині визнання недійсними укладених між ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ФГ "Мамай" договорів оренди землі.

Також скаржник посилається на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 08.02.2023 у справі № 922/3589/21, стосовно того, що перебіг позовної давності почався від дня, коли держава в особі її органів, як суб`єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів, строки давності розпочалися у 2015 році та закінчилися у 2018 році. Разом з цим, прокурор звернувся з позовом до господарського суду Харківської області у квітні 2020 року, тобто з пропуском позовної давності, з клопотанням про його поновлення не звернувся.

Верховний Суд зазначає, що Європейський Суд з прав людини наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93 та № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 57 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі "Фінікарідов проти Кіпру").

Таким чином, застосування інституту позовної давності є одним з інструментів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому, вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд має повно з`ясувати усі обставини, пов`язані з фактом обізнаності та об`єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів, ретельно перевірити доводи учасників справи у цій частині, дослідити та надати належну оцінку наданим ними в обґрунтування своїх вимог та заперечень доказів.

Відповідно до вимог ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За загальним правилом ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, за змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади.

Це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №907/50/16).

Так прокурор, приймаючи на себе компетенцію представляти інтереси держави у спірних правовідносинах, автоматично приймає на себе обов`язок бути компетентним (обізнаним) в усіх юридично значущих обставинах цих відносин. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 08.02.2023 у справі № 922/3589/21.

Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (постанови Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 6-1852цс16, Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц та від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, постанова Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17).

Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів (відповідний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17).

Звідси Верховний Суд робить висновок, що оскільки держава вступає у цивільні правовідносини та має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками, набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції, а поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах, то початок перебігу позовної давності для держави почався з того моменту коли відповідний орган держави (ГУ Держземагенства у Харківській області) видав наказ або уклав договір оренди землі.

За змістом ст. 261 ЦК України законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти. Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права. Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив. Отже, за змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

Як зауважив суд першої інстанції, прокуратурою систематично здійснюється моніторинг законності розпорядження земельними ділянками і у разі виявлення порушень чинного законодавства направляються позови до суду. Тобто, прокурор не був позбавлений можливості, з використанням повноважень, передбачених Законом України "Про прокуратуру", як чинним до 14.10.2014 так і після, своєчасно отримати від відповідного суб`єкта владних повноважень (у даному випадку - Головного управління Держгеокадастру у Харківській області) необхідну для подання позову інформацію, що фактично не спростовується прокурором.

При цьому колегія суддів звертає увагу на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 17.09.2024 у справі № 922/1830/19, за яким згідно з Законом України "Про прокуратуру", що набрав чинності з 14.10.2014, обсяг повноважень прокуратури було зменшено порівняно з законом, який був чинним до 14.10.2014, зокрема, виключено функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів, у тому числі, органами державної влади та органами місцевого самоврядування - у зв`язку з чим наказом Генерального прокурора від 31.12.2014 № 159 скасовано накази Генерального прокурора від 07.11.2012 № 3гн "Про організацію прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів" та від 04.10.2011 № 3/2гн "Про особливості організації діяльності органів прокуратури у сферах навколишнього природного середовища та земельних відносин" з метою приведення відомчих актів у відповідність з вимогами нового Закону України "Про прокуратуру".

Відтак, для правильного вирішення спору в частині застосування до заявлених позовних вимог позовної давності потрібно дослідити наявність чи відсутність об`єктивних обставин, які б перешкоджали направити органу прокуратури відповідний запит раніше та раніше звернутися до суду з відповідними позовними вимогами.

За таких обставин, Верховний Суд вважає передчасним висновок апеляційного господарського суду про те, що чинним законодавством не визначено строк, протягом якого прокурор має здійснити моніторинг та виявити конкретне порушення норм законодавства, і тому враховуючи те, що про порушення вимог земельного законодавства під час відведення спірних земельних ділянок органи прокуратури довідались у квітні 2019 року (після надходження інформації та документів від ГУ Держгеокадастру у Харківській області), керівник Лозівської місцевої прокуратури Харківської області звернувся до Господарського суду Харківської області із позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області квітні 2020, строк позовної давності прокурором не пропущений.

За вказаних обставин передчасним є висновок суду апеляційної інстанції про те, що вимогу прокурора про зобов`язання ФГ "Мамай" повернути державі в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області земельні ділянки слід розглядати як вимогу про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном, тобто припинення неправомірних дій, не пов`язаних з порушенням володіння. Верховний Суд вказує, що задоволення вказаної вимоги об`єктивно унеможливлюється в разі відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсними договорів оренди.

Вказані вище порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом в силу меж перегляду справи судом касаційної інстанції, однак оцінка викладених вище обставин та доводів є необхідною для правильного вирішення спору по суті, а не встановлення відповідних обставин фактично унеможливлює перегляд Верховним Судом оскаржених судових рішень з підстав та доводів, викладених у касаційній скарзі.

Враховуючи викладене та беручи до уваги передбачені ГПК України межі перегляду справи в касаційній інстанції, які не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що постанова апеляційного та рішення місцевого господарських судів у даній справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до місцевого господарського суду. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 310, 314-317 ГПК України, Верховний Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Фермерського господарства "Мамай" задовольнити частково.

Постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.09.2023 та рішення Господарського суду Харківської області від 18.07.2023 у справі № 922/1057/20 скасувати.

Справу № 922/1057/20 направити на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С. К.

Судді: Волковицька Н.О.

Краснов Є.В.