Постанова

від 08.10.2024 по справі 539/275/21

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

8 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 539/275/21

провадження № 51 - 120 км 24

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального

суду у складі

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового

засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу з доповненнями засудженого ОСОБА_7 на вирок Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 20 квітня 2023 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 25 вересня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020170240001218, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше судимого за вироком Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 6 вересня 2018 року за ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, звільненого від відбування покарання, згідно ст. 75 КК з іспитовим строком 3 роки, ухвалою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 26 травня 2021 року скасовано звільнення від відбування покарання з іспитовим строком та направлено для відбування покарання,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком суду ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі ч. 1 ст. 71 КК до покарання, призначеного за цим вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 6 вересня 2018 року і остаточно визначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців. Строк відбування покарання ОСОБА_7 вказано рахувати з 26 липня 2021 року.

Згідно з вироком суду ОСОБА_7 17 грудня 2020 року приблизно о 20:50, з метою відкритого викрадення чужого майна, зайшов до магазину « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ( АДРЕСА_2 ), після чого діючи відкрито для продавця та іншого відвідувача магазину, з прямим умислом, повторно, шляхом вільного доступу, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, викрав із полиці вітрини вказаного магазину пляшку горілки «Хортиця Платинум» ємністю 1 л, належну ТОВ «Хвиля», вартістю 112,80 грн, після чого із викраденим майном залишив місце вчинення злочину.

Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційні скарги засудженого та його захисника, а вирок суду-без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі з доповненнями засуджений, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду, а кримінальне провадження щодо нього закрити у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК. Вказує про відсутність у нього умислу на відкрите викрадення, оскільки він мав намір оплатити товар, проте забув це зробити, а коли вийшовши з магазину почув вимогу продавчині повернути горілку, добровільно повернувся до магазину та повернув товар. Зазначає, що суд першої інстанції, не зважаючи на його клопотання, не викликав та не допитав свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , пояснення яких могли б істотно вплинути на його користь.Вказує, що з врахуванням незначної вартості товару, його дії можуть підпадати під адміністративну відповідальність. Зазначає, що апеляційним судом було порушено його право на захист, оскільки після його відмови від участі у судовому засіданні в режимі відеоконференція, апеляційний розгляд було проведено у його відсутність, цим самим він був позбавлений можливості надати свої пояснення. Вказує на неналежне виконання захисником своїх обов`язків.

Позиції учасників судового провадження

Захисник підтримав касаційну скаргу з доповненнями засудженого ОСОБА_7 та просив її задовольнити. Прокурор заперечувала проти її задоволення.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК та на які є посилання в касаційній скарзі засудженого, не є відповідно до вимог ч. 1 ст. 438 КПК предметом дослідження та перевірки касаційним судом.

Згідно зі ст. 94 КПК оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались зазначених вимог закону.

Висновок суду першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, суд належним чином умотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які було оцінено відповідно до вимог закону в їх сукупності і правильно визнано достатніми та взаємопов`язаними для ухвалення обвинувального вироку.

Доводи засудженого про відсутність у нього умислу на відкрите викрадення майна, та неправильну кваліфікацію його дій за ч. 2 ст. 186 КК є необґрунтованими.

Так, згідно зі ст. 186 КК грабежем є відкрите викрадення чужого майна, а саме викрадення чужого майна у присутності потерпілого або інших осіб, які усвідомлюють протиправний характер дій винної особи, яка у свою чергуусвідомлює, що її дії помічені і оцінюються як викрадення.

Відповідно до диспозиції ч. 2 ст. 186 КК, кримінальна відповідальність за цією нормою закону передбачена за вчинення таких дій як грабіж, поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства, або вчинений повторно, або за попередньою змовою групою осіб.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що в судовому засіданні в суді першої інстанції ОСОБА_7 вину у скоєнні інкримінованого йому кримінального правопорушення не визнав та пояснив, що 17 грудня 2020 року, приблизно о 20:50 перебував поблизу магазину «ІНФОРМАЦІЯ_2» ( АДРЕСА_2 ). Він зайшов до магазину з метою придбання пляшки горілки, взяв пляшку з полиці і вийшов з магазину, при цьому забув розрахуватися за неї, оскільки був занурений у свої думки.

Разом з цим, не дивлячись на таку позицію засудженого, суд першої інстанції свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення у своєму рішенні обґрунтував показаннями:

- представника потерпілої сторони ОСОБА_10 , який пояснив, що 17 грудня 2020 року близько 21:00 працівник служби охорони йому повідомив про відкрите викрадення пляшки горілки в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ( АДРЕСА_2 ), а продавець ОСОБА_8 йому розповіла про обставини скоєння вказаного злочину;

- свідка ОСОБА_11 який поясним, що 17 грудня 2020 року, перебуваючи у складі слідчо-оперативної групи, разом із слідчим ОСОБА_12 прибули на виклик з приводу крадіжки з магазину « ІНФОРМАЦІЯ_2 ». В магазині продавці розповіли про обставини вчинення злочину, слідчий склав протокол огляду місця події і вони повернулися до відділу поліції, де вже перебував ОСОБА_7 , який зізнався в тому, що вчинив злочин, а саме взяв горілку, хотів її продати і купити поїсти;

- свідка ОСОБА_13 , який пояснив, що 17 грудня 2020 року приблизно о 20:00 знаходячись на чергуванні в Управлінні Служби охорони, разом із колегою приїхали на виклик в магазин «ІНФОРМАЦІЯ_2», де продавець повідомила, що натиснула тривожну кнопку, оскільки чоловік викрав пляшку горілки «Хортиця»;

- свідка ОСОБА_14 , яка пояснила, що була свідком того, як ввечері 17 грудня 2020 року, коли вона робила переоблік товарів в магазині «ІНФОРМАЦІЯ_2», ОСОБА_7 , зайшовши до вказаного магазину у горілчаному відділі взяв пляшку горілки «Хортиця» ємністю 1 л і пішов повз каси на вихід з магазину. При цьому, колега ОСОБА_8 , яка була на касі, крикнувши йому «куди ти поніс?», побігла за ним. Через деякий час ОСОБА_8 разом із ОСОБА_7 повернулася до магазину, останній поводився спокійно, вибачався і просив не викликати поліцію. Обвинувачений їй відомий як постійний покупець.

Так, показання учасників кримінального провадження місцевий суд правильно визнав об`єктивними й обґрунтовано поклав їх в основу свого рішення, оскільки вони підтверджуються даними, що містяться:

- у протоколі огляду місця події від 17 грудня 2020 року та фототаблиці до ного, відповідно до яких в присутності понятих ОСОБА_15 та ОСОБА_14 , ОСОБА_8 добровільно видала скляну пляшку з горілкою об`ємом 1 л, з написом «Хортиця» та повідомила, що вказану пляшку відкрито викрала невстановлена особа 17 грудня 2020 року приблизно о 20:50. У подальшому зі слів продавця магазину ОСОБА_8 , у вказаної особи вона забрала вказану пляшку;

- у протоколі огляду від 29 грудня 2020 та фототаблиці до нього, відповідно до яких при перегляді відеозапису з внутрішньої камери відеоспостереження магазину «ІНФОРМАЦІЯ_2», встановлено, що близько о 20:52 до магазину увійшов чоловік, взяв пляшку горілки та покинув приміщення магазину, однак за ним вийшла продавець та повернула його до магазину. При перегляді відеозапису із зовнішньої камери відеоспостереження магазинну «ІНФОРМАЦІЯ_2», встановлено, що перед вікнами магазину на металевих поручнях сидить чоловік. Вказаний чоловік підійшов до входу в магазин, одягнув на обличчя медичну маску білого кольору, а через 20 секунд вийшов з магазину із пляшкою горілки в руці і повернув за лівий ріг будівлі магазину;

- у протоколі проведення слідчого експерименту від 23 грудня 2020 року та фототаблиці до нього, за участю свідка ОСОБА_8 , під час якого остання розповіла про обставини вчинення ОСОБА_7 відкритого викрадення з магазину «ІНФОРМАЦІЯ_2» пляшки горілки;

- у протоколах проведення слідчих експериментів від 29 грудня 2020 із фіксацією слідчої дії на DVD-R диску, за участю свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , під час яких кожен свідок детально розповів про обставини вчинення ОСОБА_7 відкритого викрадення з магазину «ІНФОРМАЦІЯ_2» пляшки горілки «Хортиця Платинум».

Таким чином суд, оцінивши показання свідків у сукупності із іншими доказами, які є взаємоузгодженими, належними та допустимими, й в своїй сукупності доповнюють один одного, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК. Кваліфікація дій засудженого є правильною.

Доводи сторони захисту щодо відсутності у ОСОБА_7 умислу на вчинення відкритого викрадення майна, місцевий суд визнав неспроможними, оскільки вони не спростовують висунутого обвинувачення і на їхнє підтвердження стороною захисту не надано жодних належних і допустимих доказів.

При цьому суд першої інстанції зазначив, що досліджені судом докази вказують, що ОСОБА_7 повною мірою розумів, що здійснює викрадення в присутності декількох свідків, а його доводи про те, що він забув розрахуватися за товар спростовуються відеозаписом з камер відеоспостереження, з якого вбачається, що обвинувачений після його затримання продавцем і повернення до залу магазину не вчинив жодних дій, які б свідчили про намір розрахуватися за товар.

Апеляційний суд у межах, передбачених ст. 404 КПК та у порядку, визначеному ст. 405 цього Кодексу, переглядаючи вирок місцевого суду за апеляційними скаргами засудженого та його захисника, надав обґрунтовані відповіді на всі основні доводи, викладені в них, навів переконливі аргументи на їх спростування, зазначив підстави для залишення апеляційних скарг без задоволення, та належним чином мотивував свою позицію, навівши достатні аргументи й підстави для прийняття такого рішення.

При цьому апеляційний суд не надавав іншої, ніж суд першої інстанції, оцінки дослідженим письмовим доказам та показанням свідків, а лише оцінив ці докази кожен окремо та в сукупності і дійшов до обґрунтованого висновку, що вина ОСОБА_7 у відкритому викраденні чужого майна (грабіж), вчиненого повторно, є доведеною та ґрунтується на належних та допустимих доказах.

Зокрема суд апеляційної інстанції зазначив, що про наміри обвинуваченого, спрямовані на відкрите заволодіння чужим майном, свідчить характер вчинених ним дій, зокрема те, що він заволодівши пляшкою горілки шляхом вільного доступу, не підійшов до каси для оплати, не відреагував на зауваження продавця ОСОБА_8 , яка перебувала за касою, не звернув уваги на крик продавця, а повернувся до магазину лише коли продавець наздогнала його. До того ж, після повернення його продавцем в магазин не оплатив та не вчиняв жодних дій для оплати за взятий в магазині товар, а лише вибачився та просив не викликати поліцію.

З такими висновками судів попередніх інстанцій погоджується Верховний Суд.

Судові рішення свідчать, що суди ретельно перевірили доводи, аналогічні тим, що викладені у касаційній скарзі з доповненнями засудженого. Зазначені в них мотиви про визнання цих доводів безпідставними, колегія суддів знаходить обґрунтованими і такими, що відповідають дослідженим доказам.

Вирок місцевого суду відповідає положенням статей 370, 374 КПК, а ухвала апеляційного суду є вмотивованою та відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Доводи засудженого про те, що з врахуванням незначної вартості товару, його дії можуть підпадати під адміністративну відповідальність, є безпідставними, оскільки грабіж за своєю конструкцією є злочином з матеріальним складом та вважається закінченим, коли майно вилучено і винний має реальну (навіть початкову) можливість розпорядитися ним (використати, винести, передати, викинути). При цьому для кваліфікації дій особи за ст. 186 КК розмір викраденого майна значення не має.

Що стосується посилання засудженого на порушення апеляційним судом права на захист через незабезпечення його участі в судовому засіданні безпосередньо в залі суду, то колегія суддів зазначає наступне.

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України № 2102-IX від 24 лютого 2022 року, на території України введено воєнний стан, строк дії якого продовжено.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 336 КПК, суд ухвалює рішення про здійснення дистанційного судового провадження за власною ініціативою або за клопотанням сторони чи інших учасників кримінального провадження. Суд не має права прийняти рішення про здійснення дистанційного судового провадження, в якому поза межами приміщення суду перебуває обвинувачений, якщо він проти цього заперечує, крім випадків здійснення дистанційного судового провадження в умовах воєнного стану.

Оскільки засудженим ОСОБА_7 , який утримувався під вартою в Державній установі «Темнівська виправна колонія (100)» було подано клопотання про участь в судовому засіданні, апеляційний суд ухвалою від 14 вересня 2023 року постановив проводити судове засідання за участю засудженого ОСОБА_7 дистанційно у режимі відеоконференції.

Слід зазначити, що проведення судового засідання у режимі відеоконференції є одним із видів участі особи в судовому засіданні, оскільки вона має можливість у режимі реального часу сприймати те, що відбувається під час судового розгляду, вчасно реагувати на будь-які слова чи дії учасників, висловлювати власну позицію, ставити запитання та користуватися усіма правами, передбаченими законом.

Прослуховуванням аудіозапису судового засідання суду апеляційної інстанції від 25 вересня 2023 року встановлено, що зв`язок був належної якості та давав можливість засудженому користуватися усіма своїми правами, головуючим суддею було розглянуто клопотання ОСОБА_7 про його безпосередню участь в судовому засіданні в залі суду та було відмовлено у його задоволенні з підстав дії на території України воєнного стану, проте останній відмовився приймати подальшу участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції. Оскільки вирок місцевого суду було оскаржено лише стороною захисту і участь засудженого не була обов`язковою, апеляційний суд дійшов висновку про можливість проведення апеляційного розгляду без участі ОСОБА_7 проте за участі захисника.

У касаційній скарзі засуджений не навів, яким саме чином проведення судового засідання у режимі відеоконференції перешкодило йому донести до колегії суддів свою позицію щодо своєї апеляційної скарги, а тому підстав вважати, що його права на участь в судових засіданнях були порушені, немає.

З приводу посилання засудженого на те, що місцевий суд, не дивлячись на клопотання сторони захисту, не забезпечив явку свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 в судове засідання для їх допиту, пояснення яких, на думку ОСОБА_7 , мають істотне значення в справі, то колегія суддів вважає їх необґрунтованими, оскільки як вбачається з матеріалів кримінального провадження, зокрема із аудіозапису судового засідання Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 21 березня 2023 року, прокурором було повідомлено про неможливість забезпечення участі вказаних свідків в судовому засіданні, оскільки свідок ОСОБА_8 перебуває поза межами України, а свідок ОСОБА_9 , відповідно до витягу із наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_16 від 26 лютого 2022 року, призваний на військову службу до Збройних Сил України.

Доводи засудженого про неналежне, на його думку, виконанням захисником ОСОБА_17 своїх обов`язків є необґрунтованими.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, після відмови засудженого від захисника ОСОБА_18 , йому Регіональним центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Полтавській області було призначено іншого захисника - ОСОБА_17 , який приймав подальшу участь в судових засіданнях в суді першої інстанції та яким, в інтересах ОСОБА_7 , було подано апеляційну скаргу.

Належна реалізація права на захист у кримінальному провадженні вимагає застосування практики ЄСПЛ, яка зводиться до того, що ведення захисту, по суті, є справою обвинуваченого та його адвоката, тобто це переважно питання взаємовідносин між ними, незалежно від того, чи призначається захисник у межах надання правової допомоги, чи оплачується приватно, втручання компетентних державних органів вимагається лише в тих випадках, коли факт незабезпечення адвокатом ефективного представництва є очевидним або будь-яким чином переконливо доведений до їх відома.

Суд звертає увагу, що ефективність захисту не є тотожною досягненню за результатами судового розгляду бажаного для обвинуваченого результату, а полягає в наданні йому належних та достатніх можливостей з використанням власних процесуальних прав та кваліфікованої юридичної допомоги, яка в передбачених законом випадках є обов`язковою, захищатися від обвинувачення в передбачений законом спосіб. Подальша незгода обвинуваченого з позицією і тактикою захисту не свідчить про його неефективність.

Матеріали провадження свідчать, що захисник ОСОБА_17 займав активну позицію під час здійснення своїх обов`язків, послідовно відстоював версію обвинуваченого стосовно скоєного ним діяння та його обставин. Об`єктивних даних про неналежне виконання професійних обов`язків адвоката, яке б могло призвести до істотного обмеження чи порушення прав ОСОБА_7 , передбачених частиною 3 статті 6 Конвенції, статтею 59 Конституції України, статтею 20 КПК, частинами 3, 4 ст. 42 КПК, а також скарг засудженого на неналежне виконанням захисником ОСОБА_17 своїх обов`язків під час здійснення його захисту в даному кримінальному провадженні, у матеріалах справи не міститься.

Призначене ОСОБА_7 покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК та є необхідним і достатнім для виправлення винного і попередження вчинення ним нових злочинів.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність у кримінальному провадженні судом не встановлено, а тому підстави для задоволення касаційної скарги, скасування судових рішень та закриття кримінального провадження відсутні.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 20 квітня 2023 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 25 вересня 2023 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу з доповненнями засудженого ОСОБА_7 -без задоволення.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3