Рішення

від 08.10.2024 по справі 320/10396/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 жовтня 2024 року справа №320/10396/23

Суддя Київського окружного адміністративного суду Марич Є.В., розглянувши порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Відокремленого підрозділу Національного університету біоресурсів і природокористування України "Агрономічна дослідна станція" до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся Відокремлений підрозділ Національного університету біоресурсів і природокористування України «Агрономічна дослідна станція» (далі позивач) з позовом до Головного управління ДПС у Київській області (далі відповідач, ГУ ДПС у Київській області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 11.01.2022 №635/0902 та №636/0902.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню, оскільки прийняті за результатом незаконно проведеної перевірки та ґрунтуються на припущеннях, а не фактичних обставинах діяльності позивача. Позивач зазначив, що відповідач помилково ототожнив його господарську операцію із придбання (надходження та оприбуткування позивачем) із фізичним зберіганням пального, оскільки позивач є підрозділом установи, яка повністю утримується за рахунок коштів державного бюджету, а відтак у нього відсутні підстави для отримання ліцензії на зберігання пального.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін; запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву.

Представником Головного управління ДПС у Київській області подано до суду відзив на позовну заяву, в якому позов не визнав та зазначив, що відокремлений підрозділ Національного університету біоресурсів і природокористування України «Агрономічна дослідна станція» здійснювало зберігання пального за відсутності діючої ліцензії на право його зберігання, чим порушено ст.15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального». Відтак, на думку відповідача, висновки акту перевірки є законними та обґрунтованими, вважає, що податкові повідомлення-рішення прийняті відповідно до вимог чинного законодавства.

Представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував, просив суд відмовити у його задоволенні.

Суд за згодою сторін перейшов до розгляду справи по суті в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами і доказами.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

На підставі п.п.80.2.5. п.80.2 ст.80 Податкового кодексу України, згідно з наказом ГУ ДПС у Київській області від 01.11.2021 №2495-п та направленнями на проведення фактичної перевірки від 04.11.2021 №№8413/10-36-09-00-10, 8414/10-36-09-00-10 посадовими особами ГУ ДПС у Київській області з 25.11.2021 по 05.12.2021 проведена фактична перевірка об`єкту позивача за адресою: Київська область, Білоцерківський район, с. Пшеничне, вул. Польова, 1-а, АЗС з метою контролю за дотриманням суб`єктами господарювання вимог податкового та іншого законодавства з питань, виробництва, зберігання та обігу підакцизних товарів.

За результатами перевірки складено акт про результати фактичної перевірки від 03.12.2021 №21169/10-36-09-00-10/33441837, в якому зафіксовано порушення позивачем ч.1 ст.15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального», а саме зберігання пального за відсутності діючої ліцензії на право зберігання пального.

Позивач подав заперечення за вих. № 136 від 16.12.2021 до акту перевірки, за результатами розгляду яких листом ГУ ДПС у Київській області «Про результати розгляду заперечення» від 11.01.2022 № 247/12/10-36-09-00-10 висновки акта перевірки залишено без змін.

На підставі висновків акта перевірки ГУ ДПС у Київській області винесено податкові повідомлення-рішення від 11.01.2022:

№635/0902, яким на підставі пп.54.3.3 п.54.3 ст.54 Податкового кодексу України, абз. 9 ч. 2 ст. 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального», застосовано штрафні (фінансові) санкції у вигляді штрафів у разі: оптової торгівлі пальним або зберігання пального без наявності ліцензії, у розмірі 500 000,00 гривень та

№636/0902, яким на підставі пп.54.3.3 п.54.3 ст.54, п.121.1 ст.121 Податкового кодексу України застосовано штрафні (фінансові) санкції у вигляді штрафів у разі: ненадання документів, зазначених у запиті, у розмірі 1020,00 гривень.

Позивачем оскаржено податкові повідомлення-рішення від 11.01.2022 № 635/0902, № 636/0902 в адміністративному порядку до Державної податкової служби України.

Рішенням Державної податкової служби України від 13.03.2023 № 6138/6/99-00-06-03-01-06 податкові повідомлення-рішення від 11.01.2022 № 635/0902, № 636/0902 залишені без змін, скарга позивача - без задоволення.

Не погоджуючись із податковими повідомленнями-рішеннями, які, як вважає позивач, є протиправними та необґрунтованими, останній звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Згідно з пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Підпунктом 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України визначено, що фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Статтею 80 Податкового кодексу України регламентовано порядок проведення фактичної перевірки, пункт 80.1 якої визначає, що фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

Підпунктом 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України передбачено, що фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, зокрема, у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.

Отже, виходячи з викладеного, отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування, зокрема, пального, контроль за яким покладено на податкові органи, має наслідком ініціювання цим органом фактичної перевірки.

За приписами пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:

направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;

копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;

службового посвідчення осіб (належним чином оформленого відповідним контролюючим органом документа, що засвідчує посадову (службову) особу), які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Судом встановлено, що перед початком фактичної перевірки посадовими особами контролюючого органу пред`явлено документи, визначені п.81.1 ст.81 Податкового кодексу України, головному бухгалтеру позивача ОСОБА_1 . Вказана особа ознайомилась з направленнями і посвідченнями та отримала копію наказу про проведення перевірки з витягом з додатку до нього, про що власноручно зробила відмітку в направленнях на проведення фактичної перевірки.

З наведеного вбачається, що контролюючим органом дотримано порядок проведення перевірки.

Щодо виявлених контролюючим органом порушень суд зазначає наступне.

Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами та пальним, забезпечення їх високої якості та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального на території України визначено Законом України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» від 19.12.1995 №481/95-ВР (далі - Закон №481/95-ВР).

У розумінні абз. 25, 51, 55, 58 статті 1 Закону №481/95-ВР ліцензія (спеціальний дозвіл) - документ державного зразка, який засвідчує право суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку; місце зберігання пального - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування; зберігання пального - діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик; Єдиний державний реєстр суб`єктів господарювання (у тому числі іноземних суб`єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва), які отримали ліцензії на право виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним, та місць виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним (далі - Єдиний реєстр ліцензіатів та місць обігу пального) - перелік суб`єктів господарювання (у тому числі іноземних суб`єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва), які отримали ліцензії на право виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним, та місць виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним у розрізі суб`єктів господарювання (у тому числі іноземних суб`єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва), які здійснюють діяльність на таких місцях на підставі виданих ліцензій.

Частиною 7 статті 15 Закону №481/95-ВР встановлено річну плату за ліцензії на право зберігання пального у розмірі 780 гривень.

Згідно з частинами 8, 10 статті 15 Закону №481/95-ВР суб`єкти господарювання (у тому числі іноземні суб`єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб`єкта господарювання (утому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва.

Ліцензії на право зберігання пального видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем розташування місць зберігання пального терміном на п`ять років.

Частиною 16 статті 15 Закону №481/95-ВР встановлено, що суб`єкт господарювання (у тому числі іноземний суб`єкт господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) має право зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання пального в місцях виробництва пального або місцях оптової торгівлі пальним чи місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії.

Відповідно до частини 19 статті 15 Закону №481/95-ВР ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються: підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету; підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву; суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі.

Частиною 44 статті 15 Закону №481/95-ВР передбачено, що суб`єкти господарювання, що здійснюють зберігання пального, яке не реалізовується іншим особам і використовується виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки, копії зазначених документів не подають. Такі суб`єкти господарювання у заяві зазначають про використання пального для потреб власного споживання чи переробки, загальну місткість резервуарів та ємностей, що використовуються для зберігання пального, та їх фактичне місцезнаходження.

Згідно з абз. 9 частини 2 статті 17 Закону №481/95-ВР до суб`єктів господарювання (у тому числі іноземних суб`єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі: оптової торгівлі пальним або зберігання пального без наявності ліцензії - 500000 гривень.

Рішення про стягнення штрафів, передбачених частиною другою цієї статті, приймаються податковими органами та/або органом, який видав ліцензію на право виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями і тютюновими виробами та пальним, зберігання пального, та іншими органами виконавчої влади у межах їх компетенції визначеної законами України.

Як вбачається з матеріалів справи, фактичною перевіркою встановлено, що відокремлений підрозділ Національного університету біоресурсів і природокористування України «Агрономічна дослідна станція» отримав ліцензію на право зберігання пального виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки від 11.10.2021 №10070414202100342 за адресою місця зберігання: Київська область, Білоцерківський район, с. Пшеничне, вул. Польова, 1-А (місткість резервуару 23000 літрів).

Проте, згідно з акцизною накладною форми «П» від 10.06.2021 №29 ТОВ «Торгівельна компанія «Нафтокомерц» на адресу позивача реалізовано важкі дистилятори (газойл) в кількості 8264,97 л. (6831,00 кг).

У зв`язку з викладеним, контролюючим органом зроблено висновок про те, що в період з 10.06.2021 по 11.10.2021 позивачем здійснювалось зберігання пального за відсутності діючої ліцензії на право зберігання пального.

Позивач в спростування таких доводів зазначив, що виключений із переліку тих суб`єктів, які зобов`язані отримувати ліценцію на зберігання пального, оскільки є підрозділом Національного університету біоресурсів та природокористування, що утримується за рахунок Державного бюджету України.

Також позивач зазначив, що постійно закуповує пальне для потреб власного споживання, яке, як правило, використовується в період сезонних робіт для поточної діяльності - переливання в ємності паливних баків наявної (власної та орендованої) техніки. Відповідач помилково ототожнив господарську операцію із придбання (надходження та оприбуткування позивачем) з фізичним зберіганням пального.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що Національний університет біоресурсів і природокористування України діє відповідно до Статуту, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 09.05.2022 №423 (далі Статут), яким визначено, що цей Статут закладу вищої освіти розроблений відповідно до законодавства і є документом, що регламентує діяльність Національного університету біоресурсів і природокористування України (далі - Університет), що є юридичною особою публічного права, державної форми власності, утворений у формі державної установи, працює на засадах неприбутковості, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в органах центрального органу виконавчої влади у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів та установах банків, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням, штамп та власну емблему.

Університету належить до сфери управління Міністерства освіти і науки України.

Університет є національним, самоврядним (автономним) закладом вищої освіти державної форми власності.

Національний університет біоресурсів і природокористування України є неприбутковою установою, що підтверджується рішенням від 27.04.2021 №2131004600002 та витягом з Реєстру неприбуткових установ та організацій від 26.01.2023.

Відповідно до п. 11.2 Статуту фінансування Університету здійснюється за рахунок коштів державного (місцевого) бюджету на умовах державного (регіонального) замовлення на оплату послуг з підготовки фахівців, наукових і науково-педагогічних кадрів та за рахунок інших джерел, не заборонених законодавством, з дотриманням принципів цільового та ефективного використання коштів, публічності та прозорості у прийнятті рішень.

Підтвердженням факту фінансування Університету із коштів державного бюджету є постанова Кабінету Міністрів України від 01.03.2001 № 202 «Про Національний університет біоресурсів і природокористування України», згідно пункту 2 якої визначено, що Міністерству фінансів, Міністерству економіки, Міністерству праці та соціальної політики і Міністерству аграрної політики передбачати починаючи з 2002 року у проектах Державного бюджету та Державної програми економічного і соціального розвитку України кошти на фінансування Національного університету біоресурсів і природокористування України окремим рядком за індивідуальними нормативами з урахуванням необхідності розвитку матеріально-технічної бази, створення навчально-наукових інститутів і центрів, забезпечення їх новітніми засобами навчання та обладнанням, а також підвищення у 2 рази оплати праці його працівників (шляхом встановлення подвійних посадових окладів і ставок заробітної плати, включаючи погодинну).

Згідно з п. 12, п. 47 статті 2 Бюджетного кодексу України бюджетні установи - органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також організації, створені ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевого бюджету. Бюджетні установи є неприбутковими.

Розпорядник бюджетних коштів - бюджетна установа в особі її керівника, уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов`язань, довгострокових зобов`язань за енергосервісом, довгострокових зобов`язань у рамках державно-приватного партнерства, середньострокових зобов`язань у сфері охорони здоров`я та здійснення витрат бюджету.

Згідно п.1 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 за № 228, визначено, що кошторис бюджетної установи - основний плановий фінансовий документ бюджетної установи, яким на бюджетний період встановлюються повноваження щодо отримання надходжень і розподіл бюджетних асигнувань на взяття бюджетних зобов`язань та здійснення платежів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення результатів, визначених відповідно до бюджетних призначень.

Отже, Національний університет біоресурсів і природокористування України є державним закладом вищої освіти, який проводить свою діяльність за рахунок коштів державного бюджету і є бюджетною установою.

Водночас, відповідно до п. 3.4. Статуту до територіально відокремлених структурних підрозділів Університету належать, в тому числі: відокремлений підрозділ Національного університету біоресурсів і природокористування України «Агрономічна дослідна станція», місцезнаходження: Україна, 08644, Київська область, Васильківський район, село Пшеничне, вулиця Лесі Українки.

Вказані обставини також підтверджуються витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань

Як передбачено п. 1.1. Положення про Відокремлений підрозділ Національного університету біоресурсів і природокористування України «Агрономічна дослідна станція» ВП НУБіП України «Агрономічна дослідна станція» (надалі - АДС) є відокремленим підрозділом Національного університету біоресурсів і природокористування України (далі - НУБіП України) створеним за наказом ректора від 10 березня 2005 р. №125. АДС є підрозділом неприбуткової організації, якою є НУБіП України з 30.08.2004 р. (код 0031), та здійснює свою діяльність, не спрямовану на отримання прибутку (п. 1.6. Положення). Всі надходження АДС зараховуються на рахунки відкриті в установах Державного казначейства України. Використання коштів АДС здійснюється на основі кошторису, що затверджується МОН України щорічно відповідно до законодавства, за погодженням з планово-фінансовим відділом НУБіП України (п. 6.4. Положення).

Позивачем додано до матеріалів справи, завірені копії кошторису на 2021 рік від 25.01.2021, погодженого Міністерством освіти і науки України, лімітну довідку про бюджетні асигнування та кредитування на 2021 р., видану Міністерством освіти і науки України, план використання бюджетних коштів на 2021 рік від 25.01.2021, довідку про зміни до кошторису на 2021 рік № 2 від 04.10.2021, довідку про зміни до кошторису на 2021 рік № 3 від 31.12.2021, довідку про зміни до плану використання бюджетних коштів на 2021 рік № 2 від 04.10.2021, довідку про зміни до плану використання бюджетних коштів на 2021 рік № 3 від 31.12.2021.

Таким чином, відокремлений підрозділ Національного університету біоресурсів і природокористування України «Агрономічна дослідна станція» є підрозділом Національного університету біоресурсів та природокористування, що є державним закладом вищої освіти, який утримується за рахунок Державного бюджету України і є бюджетною установою.

Як передбачено частиною 19 статті 15 Закону №481/95-ВР ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються:

підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету;

підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву;

суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі.

З огляду на вищенаведене, оскільки позивач є відокремленим підрозділом Національного університету біоресурсів та природокористування, що утримується за рахунок Державного бюджету України, суд погоджується з доводами позивача про те, що він не входить до переліку тих суб`єктів, які зобов`язані отримувати ліценцію на зберігання пального.

В той же час, контролюючим органом не взято вказані обставини до уваги, не дослідив інформації щодо форми власності та джерел фінансування позивача, які доступні на офіційних веб-сайтах та не надав цим обставинам належної оцінки, не врахував заперечення позивача та наданих документів, що призвело до неправомірних висновків і неправомірного застосування штрафних санкцій.

Окрім того, відповідачем також не взято до уваги мету отримання позивачем ліцензії.

Як пояснив позивач, з урахуванням додаткового регулювання ринку пального, компанії, які за тендерною процедурою постачали позивачу пальне, повідомляли про неможливість реєстрації акцизних накладних, якщо кінцевий споживач не має ліцензії на зберігання пального. Тому з огляду на ці обставини та у зв`язку із спрощенням процедури видачі ліцензій, позивач отримав ліцензію №10070414202100342 від 11.10.2021 добровільно і за власною ініціативою.

На підтвердження вказаних обставин, які спонукали позивача отримати ліцензію, позивачем відповідні документи до позовної заяви.

Тобто, позивач для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб зобов`язаний був отримати ліцензію на право зберігання пального.

Верховний Суд в постанові від 31.05.2022 у справі № 540/4291/20 (адміністративне провадження № К/9901/34873/21) дійшов висновку, що Закон № 481/95-ВР не визначає, що саме розуміється під власним споживанням пального, а так само, під поняттям "споруди", "обладнання", "ємності". При цьому, якщо загальні визначення понять "споруда" та "обладнання" є більш чітко окресленими, то поняття "ємність" таким не є і за загальним правилом охоплює абсолютно усі споруди, обладнання, резервуари чи інші пристрої, які мають щонайменшу місткість, до яких можна віднести і паливні баки автомобілів, обладнання, пристроїв. Тому застосування такого поняття в абсолютному значенні у Законі № 481/95-ВР робить його вимоги непередбачуваними для суспільства, позаяк, кожен суб`єкт господарювання, який придбав пальне і використовує його, зобов`язаний отримати ліцензію на зберігання пального, що, однак, суперечить правовому змісту запровадження державою вимог щодо ліцензування діяльності зі зберігання пального, метою чого було, зокрема, підвищення контролю за обігом пального не тільки у розрізі суб`єктів господарювання, які займаються такою діяльністю, але й місць, на яких провадиться діяльність зі зберігання пального.

Також Верховний Суд у цій справі вказав, що системний аналіз наведених норм ПК України та Закону №481/95-ВР у їх взаємозв`язку дають підстави для формулювання такого правового висновку. Зберігання пального нерозривно пов`язане із наявністю у суб`єкта господарювання споруд та/або обладнання, та/або ємностей, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування (місця зберігання пального). Наявність у суб`єкта господарювання обов`язку з отримання ліцензії на право здійснення діяльності зі зберігання пального, яка опосередковується придбанням та використанням суб`єктом господарювання пального для задоволення своїх власних виробничих потреб при провадженні його господарської діяльності (не пов`язаної з метою отримання доходу від зберігання пального як виду економічної діяльності), залежить саме від наявності у суб`єкта господарювання місця зберігання пального, яке за своїми ознаками (характеристиками) відповідає визначенню «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного», незалежно від того чи зареєстрований такий суб`єкт платником акцизного податку, розпорядником акцизного складу та/або наявністю підстав для реєстрації такого місця як акцизного складу. Відповідно, у випадку, якщо наявне у суб`єкта господарювання місце зберігання пального відповідає ознакам, які ПК України встановлює як виключення з визначення "акцизного складу" та/або "акцизного складу пересувного", такий суб`єкт не має обов`язку отримувати ліцензію на право зберігання пального у такому місці.

Таким чином, для оцінки наявності в діях суб`єкта господарювання складу правопорушення у вигляді здійснення діяльності зі зберігання пального без отримання відповідної ліцензії, з`ясуванню підлягають місце та спосіб його зберігання, мета придбання, технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей), обсяги споживання, закупівлі та обставини використання пального. Ці обставини складають об`єктивну та суб`єктивну сторони правопорушення. Сам по собі факт наявності "на балансі" у суб`єкта господарювання невикористаного пального не є достатньою обставиною для його кваліфікації як зберігання пального без отримання відповідної ліцензії.

Суд звертає увагу, що в акті перевірки не відображено спосіб зберігання позивачем пального, технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей).

Враховуючи, що у спорах про правомірність застосування штрафних санкцій за зберігання пального без наявності відповідної ліцензії, основним і вирішальним предметом доказування є підтвердження або спростування обставин саме факту здійснення суб`єктом господарювання діяльності зі зберігання пального, а не його придбання, суд вважає, що невстановлення під час фактичної перевірки обставин здійснення позивачем діяльності зі зберігання пального, часу цієї діяльності та місця, у якому пальне зберігалося, унеможливлює визнання правомірним застосування штрафних санкцій за зберігання пального без наявності ліцензії.

Аналогічного висновку дійшов Верховний суд в постановах від 07.06.2022 у справі №360/4140/20, від 07.06.2022 у справі №520/2347/21, від 09.06.2022 у справі №200/11093/20-а, від 15.06.2022 у справі №260/3859/20.

Відповідачем до відзиву на позовну заяву долучено акцизну накладну від 10.06.2021 №29, згідно якої на адресу позивача відвантажувалось пальне.

Разом з тим, судом зі змісту вказаної накладної встановлено, що у графі "адреса зберігання пального, яке не є складом, на якому суб`єкт господарювання неплатник податку зберігає пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки" зазначено "код операції 3, напрям використання 0" та в якості адреси місця зберігання пального, яке не є акцизним складом зазначено адресу постачання. Вказане додатково свідчить, що поставлене на адресу позивача пальне не придбавалося для зберігання в місцях, які є акцизним складом, а було використано виключно для потреб власного споживання.

Відповідно до п.п.4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України, податкове законодавство України ґрунтується на таких принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Враховуючи, що під час проведення фактичної перевірки Головним управлінням ДПС у Київській області не враховано того, що позивач не входить до переліку тих суб`єктів, які зобов`язані отримувати ліценцію на зберігання пального, а також не доведено факту фізичного зберігання позивачем пального з посиланням на відповідні докази, а лише констатовано його придбання, суд вважає, що висновки відповідача про порушення позивачем положень ч.1 ст.15 Закону №481/95-ВР не є достатньо вмотивовані та ґрунтуються виключно на припущеннях, які не підтверджені документально, що свідчить про відсутність правових підстав для застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій у вигляді штрафу.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 11.01.2022 №635/0902 не відповідає критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, що визначені частиною 2 статті 2 КАС України, а відтак є протиправним та підлягає скасуванню.

Поряд з цим, суд зазначає, що, як було зазначено вище, позивач, як підрозділ закладу, який повністю утримується за рахунок бюджетних коштів, прямо виключений із кола підприємств, які в обов`язковому порядку мають отримувати ліцензію. Таким чином, відсутня складова правопорушення, і відповідно, застосований до позивача штраф, є незаконним.

Об`єктивною стороною правопорушення є зберігання пального без наявності ліцензії.

Дана складова також відсутня з огляду на вищевикладені аргументи, проте, навіть якби позивач був зобов`язаний в обов`язковому порядку отримувати ліцензію на зберігання пального, то на момент проведення фактичної перевірки, згідно акта перевірки, не було встановлено факту зберігання пального без наявності ліцензії.

Суб`єктивна сторона цього правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Дана складова відсутня з огляду на положення законодавства про ліцензування пального, як це було вказано вище.

Таким чином, для притягнення до відповідальності у вигляді штрафних санкцій за порушення правил ліцензування, передбачених зазначеними вище нормами законодавства, окрім іншого, необхідно встановити наявність у їх діях усіх елементів складу такого правопорушення.

Однак, з урахуванням встановлених обставин справи, у діях позивача відсутні всі вказані складові правопорушення, а відповідач не доведено і не надано належних доказів, які свідчили б про наявність об`єктивної сторони та суб`єктивної сторони правопорушення на час проведення фактичної перевірки, а тому неправомірним є і застосування штрафних санкцій за ненадання документів згідно податкового повідомлення-рішення від 11.01.2022 №636/0902.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В даному випадку, позивачем надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовані позовні вимоги, а наведені ним доводи не спростовано відповідачем в ході розгляду справи.

За таких обставин, проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

На підставі частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України на користь позивача підлягають стягненню здійсненні ним судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 72-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов Відокремленого підрозділу Національного університету біоресурсів і природокористування України «Агрономічна дослідна станція» (08644, Київська область, Білоцерківський район, с. Пшеничне, вул. Лесі Українки, 1; код ЄДРПОУ ВП: 33441837) до Головного управління ДПС у Київській області (03151, м. Київ, вул. Святослава Хороброго, буд.5а, код ЄДРПОУ ВП 44096797) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області (03151, м. Київ, вул. Святослава Хороброго, буд.5а, код ЄДРПОУ ВП 44096797) від 11.01.2022р. №635/0902 та від 11.01.2022р. №636/0902.

3. Стягнути на користь Відокремленого підрозділу Національного університету біоресурсів і природокористування України «Агрономічна дослідна станція» (08644, Київська область, Білоцерківський район, с. Пшеничне, вул. Лесі Українки, 1; код ЄДРПОУ ВП: 33441837) сплачений судовий збір у розмірі 7515,31 грн. (сім тисяч п`ятсот п`ятнадцять гривень, тридцять одна копійка) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області (03151, м. Київ, вул. Святослава Хороброго, буд.5а, код ЄДРПОУ ВП 44096797).

4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Марич Є.В.