Рішення

від 10.10.2024 по справі 340/4332/24

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2024 року м. Кропивницький Справа № 340/4332/24

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді В.В.Науменка, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

до відповідача-1: Господарський суд Кіровоградської області (вул. В`ячеслава Чорновола, б. 29/32 м. Кропивницький, 25006, ЄДРПОУ 03499951)

до відповідача-2: Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області (вул. Велика Перспективна, б.40, м. Кропивницький, 25006, ЄДРПОУ 26241445)

третя особа: Пенсійний фонд України (вул. Бастіонна, б. 9, м. Київ, 01601, ЄДРПОУ 00035323)

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

Позивач, через уповноваженого представника, звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить суд:

1) визнати протиправними дії Господарського суду Кіровоградської області, територіального управління Державної судової адміністрації в Кіровоградській області при відмові ОСОБА_1 у наданні довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з врахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого з 01 січня 2023 року у розмірі 2684 грн., з 1 січня 2024 року у розмірі 3028 грн;

2) зобов`язати відповідачів видати довідки про суддівську винагороду станом на 01.01.2023 та на 01.01.2024 для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з базового посадового окладу судді місцевого суду, визначеного на підставі норм ч. 2 ст. 130 Конституції України, ч.3 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст.7 Закону України «Про Держаний бюджет України на 2023 рік» про встановлення прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01.01.2023 на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2684 грн. та ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» про встановлення прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01.01.2024 на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 3028 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані відмовою відповідачів у наданні позивачу довідок для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру посадового окладу судді, розрахованого із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2023 у розмірі 2684,00 грн. та станом на 01.01.2024 у розмірі 3028,00 грн.

Ухвалою суду від 05.07.2024 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити у порядку спрощеного позовного справдження без повідомлення (виклику) сторін, встановлено порядок та строки вчинення сторонами процесуальних дій (а.с. 27).

Від відповідача-1 до суду 12.07.2024 надійшов відзив на позовну заяву, зі змісту якого відповідач-1 позовні вимоги не визнав, у задоволенні позову просив відмовити. Зазначив, що посадовий оклад судді господарського суду у 2023 та у 2024 році має обчислюватись, виходячи з розрахункової величини, встановленої Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" та Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", яка складає 2102 грн. Зазначає про відсутність правових підстав для застосування для розрахунку посадового окладу судді будь-якої іншої розрахункової величини у зв`язку з відсутністю диспозитивності у виборі норми закону, що підлягає застосуванню. Вказує, що є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, а відтак має можливість проводити будь-які платежі виключно у межах бюджетних асигнувань, визначених відповідними кошторисами (а.с. 35-38).

Від відповідача-2 до суду 22.07.2024 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач-2 позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні, зазначив, що позовні вимоги до ТУ ДСУ в Кіровоградській області є безпідставними, оскільки відповідач-2 не є розпорядником коштів господарських судів та, відповідно, не має повноважень у видачі запитуваних позивачем довідок (а.с. 56-58).

Від третьої особи до суду 21.08.2024 надійшли пояснення на позовну заяву, у яких міститься посилання на порядок перерахунку щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці та зазначається, що Пенсійний фонд України та його територіальні органи не наділені повноваженнями щодо видачі довідок про розмір суддівської винагороди для проведення відповідного перерахунку (а.с. 72-73).

Інших заяв про суті справи до суду не надходило.

Дослідивши надані сторонами матеріали та з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що відповідно до матеріалів справи, позивач є суддею у відставці, отримує щомісячне довічне грошове утримання. Вказані обставини сторонами не заперечуються.

Позивач 14 травня 2024 року звернулась до Господарського суду Кіровоградської області зі заявою, у якій просила надати їй довідку про суддівську винагороду з розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2023 у розмірі 2684 грн. та на 01.01.2024 у розмірі 3028 грн. для обчислення довічного грошового утримання судді у відставці (а.с. 11-12).

З аналогічною за змістом заявою позивач 30.05.2024 звернулась також до ТУ ДСА в Кіровоградській області (а.с. 14-15).

Разом з тим, 21.05.2024 відповідачем-1 надана відповідь, зі змісту якої вбачається, що відповідач відмовляє у виготовленні запитуваної довідки з посиланням на те, що у відповідності до вимог Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" та Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" розмір розрахункової величини для обчислення окладу судді складає 2102 грн., а розмір посадового окладу судді з 01.01.2021 не змінювався (а.с. 13).

Відповідач-2 листом від 06.06.2024 повідомив позивача про відсутність повноважень для видачі запитуваних довідок, з направленням звернення за належністю до Відповідача-1 (а.с. 16).

Не погодившись з такими діями відповідачів, позивач ініціювала розгляд даної справи в адміністративному суді.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України визначено, що в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У статті 43 Конституції України, серед іншого, визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно ст. 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

У преамбулі Закону України від 2 червня 2016 року №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі Закон №1402) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Статтею 4 Закону №1402 визначено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Зі змісту частин 1-4 статті 142 Закону №1402, встановлено, що судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. Суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді. У разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

Отже, для визначення розміру щомісячного довічного грошового утримання істотне значення має розмір суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, а зміна складових такої суддівської винагороди є підставою для перерахунку розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Відповідно до частини першої статті 135 Закону №1402, суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно частин 2-6 статті 135 Закону №1402-VIII визначено складові суддівської винагороди, базовий розмір посадового окладу, регіональні коефіцієнти, розміри та структура щомісячних доплат.

Зокрема, пунктом 1 частини 3 статті 135 Закону №1402 визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Аналіз зазначеної норми закону свідчить про те, що вона є бланкетною, оскільки встановлює лише кількість прожиткових мінімумів (30) для обчислення базового розміру посадового окладу судді місцевого суду, водночас не встановлює розміру такого мінімуму, який необхідний для проведення відповідних розрахунків, а отже для визначення посадового окладу судді необхідно звернутись до інших законів, які визначають розмір зазначеної розрахункової величини.

Оскільки спірні правовідносини, відповідно до змісту позовних вимог, стосуються періоду часу з 01.01.2023 та з 01.01.2024, такими законами у даному випадку є Закон України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" № 2710-IX від 3 листопада 2022 року (далі Закон №2710) та Закон України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" від 9 листопада 2023 року № 3460-IX (далі Закон №3460).

Так, статтею 7 Закону №2710 встановлено з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення:

дітей віком до 6 років - 2272 гривні;

дітей віком від 6 до 18 років - 2833 гривні;

працездатних осіб - 2684 гривні;

працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні;

працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів - 2102 гривні;

працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень;

осіб, які втратили працездатність, - 2093 гривні.

У свою чергу, статтею 7 Закону №3460 встановлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення:

дітей віком до 6 років - 2563 гривні;

дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривень;

працездатних осіб - 3028 гривень;

працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні;

працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, - 2102 гривні;

працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень;

осіб, які втратили працездатність, - 2361 гривня.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач наголошує на необхідності застосування для обчислення розміру посадових окладів працюючих суддів спеціальної розрахункової величини, передбаченої Законами №2710 та №3460, а саме - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, що складає 2102 гривні.

Водночас, позивач не погоджується з такою позицією відповідача та наголошує на необхідності застосування у якості відповідної розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який складає з 01.01.2023 2684 грн., а з 01.01.2024 3028 грн.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.

Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом України "Про судоустрій і статус суддів") гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема в рішеннях від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року №19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 4 грудня 2018 року №11-р/2018.

Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом України "Про судоустрій і статус суддів", положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.

Необхідно також указати, що у пункті 62 висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Як вже зазначалось судом, виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

З 30 вересня 2016 року набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 2 червня 2016 року №1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (далі - Закон "№1401-VIII").

Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище. Суд звертає увагу на те, що Конституція України у редакції Закону №1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що "розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій".

З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 указаного Закону, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.

Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.

Разом із цим, як вже зазначалось судом, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, напряму залежить від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України від 15 липня 1999 року № 966-XIV "Про прожитковий мінімум" (далі - Закон №966).

Відповідно до статті 1 Закону №966, прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

У змісті наведеної норми Закону №966 закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Статтею 4 зазначеного Закону встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Суд зазначає, що Законом №966 не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді", та цим Законом судді не віднесені до соціальної чи демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Натомість статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", разом із встановленням на 1 січня 2021 року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб, був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді", розмір якого становить 2102,00 грн.

Аналогічна розрахункова величина міститься також і у Закон України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" № 2710-IX та Законі України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" № 3460-IX.

Отже, до 2021 року відповідачем-1 для розрахунку базового розміру посадового окладу судді застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 1 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Водночас, у подальшому, зокрема, у спірний період з 01.01.2023 та з 01.01.2024, ним для визначення базового розміру посадового окладу судді застосовується розрахункова величина, передбачена, відповідно, абзацом 5 статті 7 Закону №2710 та абзацом 5 статті 7 Закону № 3460 "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді", розмір якого становить 2102,00 грн.

Разом з тим варто зазначити, що зміни до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, а також в Закон №966 щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.

Суд вважає за потрібне вказати, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", які мають пріоритет стосовно положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" та Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік".

Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року №5-рп(II)/2020, до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): "закон пізніший має перевагу над давнішим" (lex posterior derogat priori) - "закон спеціальний має перевагу над загальним" (lex specialis derogat generali) - "закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим" (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Водночас Закон України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" та Закон України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Суд зауважує, що Закон України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" та Закон України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.

Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права "спеціальний закон скасовує дію загального закону" (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм, коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.

Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis ), тобто Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а положення закону про Державний бюджет на відповідний рік вважати загальними нормами (lex generalis).

На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 9 липня 2007 року №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Отже, Законом України "Про судоустрій і статус суддів" закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу, застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.

Необхідно підкреслити, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, що регулюють питання правового статусу суддів, не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.

Ураховуючи вищевикладене, суд констатує, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2023 року - 2684 грн., а на 1 січня 2024 року - 3028 грн., на іншу розрахункову величину, яка Законом України "Про судоустрій і статус суддів" не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн) у січні 2023 року на підставі абзацу 5 статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", та у січні 2024 року, на підставі абзацу 5 статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", було неправомірним.

Аналогічна правова позиція щодо застосування Законів України про Державний бюджет України на відповідні роки, статті 135 Закону в подібних правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду від 30 листопада 2021 року у справі №360/503/21, від 10 листопада 2021 року у справі №400/2031/21, від 22 червня 2023 року у справі №400/4904/21, від 24 липня 2023 року у справі 280/9563/21, тощо.

Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи встановлені обставини справи та надану ним юридичну оцінку, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову шляхом визнання протиправними дій відповідача-1 щодо відмови у наданні позивачу довідок про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці із застосуванням для визначення посадового окладу судді, який працює на відповідній посаді, прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2023 року у розмірі 2684,00 грн. та станом на 01.01.2024 року у розмірі 3028,00 грн., з одночасним зобов`язанням відповідача-1 виготовити та видати позивачу такі довідки.

Разом з тим, суд зазначає, що у відповідності до Положення про територіальне управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області, затверджене наказом ДСА України 10.05.2023 за №229, основним завданням ТУ ДСА є організаційне та фінансове забезпечення діяльності місцевих судів, крім господарських та адміністративних. Отже, ТУ ДСА виконує функції розпорядника бюджетних коштів лише щодо місцевих загальних судів, водночас, Господарський суд Кіровоградської області є самостійним розпорядником бюджетних коштів, здійснює нарахування та виплату суддівської винагороди, а також довідок про суддівську винагороду для обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.

Таким чином, позовні вимоги до ТУ ДСА в Кіровоградській області є необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.

Отже, позов підлягає частковому задоволенню.

Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до статті 139 КАС України.

Позивачем під час звернення до суду з цим позовом сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн., що підтверджується платіжною інструкцією (а.с. 7), вказані суми підлягають стягненню на користь позивача.

Доказів понесення сторонами інших судових витрат до суду не надано.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Господарського суду Кіровоградської області (вул. В`ячеслава Чорновола, б. 29/32 м. Кропивницький, 25006, ЄДРПОУ 03499951), Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області (вул. Велика Перспективна, б.40, м. Кропивницький, 25006, ЄДРПОУ 26241445), третя особа: Пенсійний фонд України (вул. Бастіонна, б. 9, м. Київ, 01601, ЄДРПОУ 00035323), про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Господарського суду Кіровоградської області щодо відмови ОСОБА_1 у наданні довідок про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, із застосуванням для визначення посадового окладу судді, який працює на відповідній посаді, прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2023 року у розмірі 2684,00 гривні та станом на 01.01.2024 року у розмірі 3028,00 гривень.

Зобов`язати Господарський суд Кіровоградської області виготовити та видати ОСОБА_1 довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, із застосуванням для визначення посадового окладу судді, який працює на відповідній посаді, прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2023 року у розмірі 2684,00 гривні та станом на 01.01.2024 року у розмірі 3028,00 гривень.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Господарського суду Кіровоградської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду у порядку та у строки, встановлені статтями 295, 297 КАС України.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду В.В. НАУМЕНКО