Рішення

від 10.10.2024 по справі 420/14871/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/14871/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд під головуванням судді Андрухіва В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) щодо не проведення повного розрахунку при звільненні з військової служби з ОСОБА_1 ;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, індексації грошового забезпечення, а саме за період з 22.07.2021 р. по 10.04.2024 р. шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість днів затримки виплати, обчисленого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив службу в ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ). Проте у період проходження військової служби позивачу не у повному розмірі виплачувалась індексація грошового забезпечення.

11.04.2024 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.05.2023 року у справі №420/1130/23 на розрахунковий рахунок позивача нарахована сума індексації грошового забезпечення в розмірі 77635,10 грн.

Таким чином, відповідачем затримано виплату індексації грошового забезпечення на виконання Одеського окружного адміністративного суду у справі № 420/1130/23.

Оскільки остаточну виплату індексації грошового забезпечення відповідачем здійснено 11.04.2024 року, відповідно відповідачем додатково затримано розрахунок при звільненні.

Вважаючи вказану бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою від 20.05.2024 року прийнято до розгляду вказану позовну заяву та відкрито провадження у справі. Ухвалено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

30.05.2024 року від представника відповідача надійшов відзив в обґрунтування якого зазначено про необґрунтованість вимог позивача щодо виплати йому середньомісячного забезпечення. Зокрема зазначив, що за наявності спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку у розумінні частини першої статті 117 КЗпП України є безпідставним. Відповідач зазначив, що відсутні підстави для нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в частині виплати індексації грошового забезпечення на підставі статей 116, 117 КЗпП України. Відтак, при звільненні з позивачем при проведенні необхідних розрахунків, відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством.

Окрім того, представником позивача були подані пояснення у справі, відповідно до яких представник наполягає на задоволенні позовних вимог.

Дослідивши в письмовому провадженні наявні в матеріалах справи докази, суд встановив такі обставини.

Судом встановлено, ОСОБА_1 проходив службу у ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ).

Наказом Начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) від 02.03.2021 року № 42, припинено контракт про проходження громадянами України військової служби в Національній гвардії України та виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення: підполковника ОСОБА_1 з 02.03.2021 року.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду у справі № 420/1130/23 від 19.05.2023 року визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 з урахуванням січня 2016 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військову частину НОМЕР_1 ) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін (в ЄДРСР № 110972890).

11.04.2024 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі №420/1130/23 на розрахунковий рахунок позивача нарахована сума грошового забезпечення в розмірі 77635,10 грн.

Позивач вважає, що відповідач тільки 11.04.2024 року остаточно розрахувався з позивачем, проте не виплатив середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку при звільнені, у зв`язку із чим позивач має право на стягнення середнього заробітку за відповідний період затримки розрахунку при звільненні, у зв`язку із чим звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд вказує про наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до ст. 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини, що склались між учасниками справи, регулюються, зокрема, Конституцією України та Кодексом законів про працю України (надалі - КЗпП України).

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України в редакції, чинній на момент звільнення позивача, визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України в редакції, чинній на момент звільнення позивача, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

Суд зазначає, що Верховний суд України у постанові від 15.09.2015 по справі № 21-1765а15, усуваючи розбіжності у застосуванні касаційними судами вищезазначених норм матеріального права, виклав таку правову позицію: Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум, яка є обов`язковою для суду апеляційної інстанції при вирішенні цього спору.

Враховуючи, що непроведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме: виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати їй грошового забезпечення з урахуванням норм абз.2 ч.3 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Суд зауважує, що 19.07.2022 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-IX, яким внесено зміни до статті 117 КЗпП України за змістом яких роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Верховний Суд у постановах від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22 та від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22 зауважив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц викладено щодо приписів ст. 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.

За висновком Верховного Суду у вказаних справах, у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій ст.117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом № 2352-ІХ, так і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на дві частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 і після цього.

Судом встановлено, що спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку з невиплатою відповідачем позивачу грошового забезпечення, а саме індексації як його складової.

Як вже встановлено судом, 11.04.2024 року на виконання рішення суду по справі №420/1130/23 відповідачем сплачено позивачу індексацію у сумі 77635,10 грн.

Спірний період щодо права на нарахування та виплату на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності 19 липня 2022 року і після цього.

Період з 03.03.2021 до 18.07.2022 включно (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати, може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.

Проте, період з 19.07.2022 до 10.04.2024 (згідно позовних вимог) регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Саме таку позицію щодо порядку обчислення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку висловив Верховний Суд в своїй постанові від 15.02.2024 у справі №420/11416/23.

Аналогічний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22 та від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22.

Тож, у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із врахуванням висновків Верховного Суду, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Наведена правова позиція узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеному у постановах від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22 та від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22.

Виходячи з наведених обставин справи, суд приходить до висновку про те, що оскільки відповідач не провів з позивачем при звільненні з військової служби остаточний розрахунок, то позивач набув право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Враховуючи правові висновки Верховного Суду, наведені зокрема у постановах від 29 січня 2024 року по справі № 560/9586/22, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, а також те, що згідно наказу №42 від 02.03.2021 року позивача виключено із списків особового складу 02.03.2021 року, спірний період стягнення середнього заробітку у даній справі умовно варто поділити на 2 частини:

- з 03.03.2021 по 18.07.2022;

- з 19.07.2022 по 18.01.2023 року (не більше як за 6 місяців).

Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок №100).

Відповідно до п. 5 розділу IV Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Керуючись абз.1-3 п. 2 Порядку №100 встановлено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Встановлено, що п. 5 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до п.8 вказаного Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці служби, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.

З наявної в матеріалах справи Довідки №44 від 29.05.2024 р. судом встановлено, що за січень та лютий 2021 року позивач отримав грошове забезпечення у загальній сумі 38901,90 грн.

Кількість календарних днів за цей період складає 59 днів (31+28).

Таким чином, середньоденне грошове забезпечення позивача складає 659,35 грн (38901,90 грн / 59 календарних днів).

При цьому, з огляду на зміни в спеціальному законодавстві, вирішуючи спірні правовідносини, застосовуючи вищенаведені зміни, період затримки розрахунку при звільненні позивача складає:

з 03.03.2021 по 18.07.2022 - 502 календарних дні;

з 19.07.2022 по 18.01.2023 - 183 календарних дні.

Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 03.03.2021 по 18.07.2022 складає 330993,70 грн (502 календарних дні х 659,35 грн).

При цьому, суд також враховує, що у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Повна сума належного позивачу розрахунку при звільненні складається з суми фактично виплаченого розрахунку (325268,38 грн, згідно довідки-розрахунку № 45 від 29.05.2024, а.с.44 зв.бік) та суми розрахунку, виплаченої з затримкою (77635,10 грн), та становить 402903,48 грн.

Частка невиплаченої в день звільнення суми (77635,10 грн.) у порівнянні із загальною сумою належного позивачу розрахунку при звільненні (402903,48 грн) становить 19,27 % (77635,10 / 402903,48 * 100%).

Виходячи з принципу пропорційності, на користь позивача (за період з 03.03.2021 по 18.07.2022) необхідно стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 19,27% від суми 330 993,70 грн (середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 03.03.2021 по 18.07.2022), що складає 63782,49 грн (330993,70 * 19,27% = 63782,49).

Період стягнення з 19.07.2022 по 18.01.2023 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Враховуючи редакцію статті 117 КЗпП України, викладену відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», на користь позивача підлягає нарахуванню сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні (за період з 19.07.2022 по 18.01.2023) у розмірі 120661,05 грн (659,35 * 183 = 120661,05).

Отже, загальна сума середнього грошового забезпечення, що підлягає нарахуванню та виплаті позивачу, становить 184443,54 грн (63782,49 + 120661,05 = 184443,54), з відрахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню шляхом:

- визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 )

( АДРЕСА_1 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 03.03.2021 року по 18.01.2023 року;

- зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 03.03.2021 року по 18.01.2023 року в сумі 184443,54 грн, з відрахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів.

Часткове задоволення позову полягає в тому, що позивач просив про сплату йому середнього заробітку за період 994 дні затримки розрахунку без обрахунку конкретної суми, у той час як сума середнього заробітку, належна позивачу, обрахована судом з урахуванням правових висновків Верховного Суду в наведених вище справах за період, який обмежено шістьма місяцями після 19.07.2022 року та з застосуванням принципу пропорційності за період до 19.07.2022 року.

Також представником позивача заявлено клопотання про розподіл судових витрат в частині витрат на професійну правничу допомогу.

Представник просить стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 14000 грн., на підтвердження чого надає Договір про надання правової допомоги №11 від 25.06.2023 р., Акт про прийняття-передачу наданих послуг від 28.06.2024 р., Детальний опис /Розрахунок наданих послуг професійної правничої допомоги за договором №11 від 25.06.2023 р., та платіжну інструкцію на суму 14 000 грн.

Вирішуючи дане клопотання, суд вказує про наступне.

Згідно ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч.1 та ч.3 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно ч.ч. 2-5 ст.134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч.ч. 6, 7 ст.134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно ч.ч. 7, 9 ст.139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до ч.1 ст.138 КАС України розмір витрат, пов`язаних з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів та вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою справи до розгляду, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

З матеріалів справи вбачається, що 25.06.2023 року між адвокатом Чернегою І.Ф. та Щудляком О.М. укладено договір про надання правової допомоги №11.

З акту про прийняття-передачу наданих послуг від 28.06.2024 року та з Детального опису наданих послуг за Договором вбачається, що адвокатом Чернегою І.Ф. надано такі послуги на суму 14000 грн., а саме:

- складання, оформлення і надсилання 2 адвокатських запитів (2 год.) 2500 грн.;

- підготовка до розгляду справи: аналіз фактичних обставин справи; формування доказів, аналіз судової практики, надання юридичних консультації (4 год.) 1500 грн.;

- складання, оформлення і надсилання позовної заяви (4 год.) 6500 грн.;

- складання, оформлення і надсилання пояснення по справі (2 год.) 3500 грн.

З огляду на вищевикладене, враховуючи незначну складність справи, що розглянута судом в порядку спрощеного позовного провадження, та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; значення справи для позивача, та застосовуючи критерії розумності та співмірності розміру судових витрат, суд вважає, що співмірним розміром витрат на правничу допомогу є сума 4000 грн.

За викладених судом обставин, понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу за клопотанням відповідача підлягають зменшенню до 4000 грн.

З огляду на часткове задоволення позову, стягненню підлягають витрати на професійну правничу допомогу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 3000 грн.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, ці витрати (судовий збір) ним не понесені та між сторонами не розподіляються.

Керуючись ст.ст. 2, 5-6, 9, 72, 77, 90, 132, 134, 139, 241-246, 262, 293 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) (адреса: АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 03.03.2021 року по 18.01.2023 року.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 03.03.2021 року по 18.01.2023 року у сумі 184 443,54 грн (сто вісімдесят чотири тисячі чотириста сорок три гривні 54 копійки).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн (три тисячі гривень).

У задоволенні решти позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.В. Андрухів