Постанова

від 10.10.2024 по справі 240/9010/24

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/9010/24

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Романченко Євген Юрійович

Суддя-доповідач - Сторчак В. Ю.

10 жовтня 2024 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Сторчака В. Ю.

суддів: Граб Л.С. Матохнюка Д.Б. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 15 травня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Корольовського районного суду м. Житомира про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Корольовського районного суду м. Житомира з наступними позовними вимогами:

- визнати протиправними дії Корольовського районного суду м. Житомира у справі № 2-1309/10 щодо відмови у прийнятті рішення відповідно Конституції і законів України;

- зобов"язати Корольовський районний суд м. Житомира прийняти рішення відповідно Конституції і законів України у справі № 2-1309/10.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішення Корольовського районного суду м. Житомира, що ухвалене за наслідком розгляду справи № 2-1309/10, не містить належного обгрунтування, зокрема не містить відомостей про скоєння позивачем проступку після 30.10.2009.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 15 травня 2024 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 170 КАС України.

Не погодившись з вказаною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить останню скасувати та направити справу до суду першої інстанції для подальшого розгляду.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм процесуального права.

З урахуванням ч. 2 ст. 312, п. 3 ч. 1 ст. 294 КАС України, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не дозволяє ефективно захистити чи відновити право останнього на належний та всебічний судовий розгляд його трудового спору. За наведених обставин, беручи до уваги суть спірних відносин, їх суб`єктний склад та форму звернення до суду, у суду відсутні визначені КАС України підстави для відкриття провадження у справі за цим позовом.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі, колегія суддів виходить із наступного.

У відповідності до ч.1ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з вимогами ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 1ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Частиною 1 ст. 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Як вбачається з прохальної частини позовної заяви, позивач просив суд визнати протиправними дії Корольовського районного суду м. Житомира у справі № 2-1309/10 щодо відмови у прийнятті рішення відповідно Конституції і законів України; зобов"язати Корольовський районний суд м. Житомира прийняти рішення відповідно Конституції і законів України у справі № 2-1309/10. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішення Корольовського районного суду м. Житомира, що ухвалене за наслідком розгляду справи № 2-1309/10, не містить належного обгрунтування, зокрема не містить відомостей про скоєння позивачем проступку після 30.10.2009.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначає, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "суд, встановлений законом" у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". Європейський суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом".

Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до положень пунктів 1, 2, 7 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг. Суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Пунктом першим частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

При цьому, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб`єкта владних повноважень, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.

За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 13 червня 2018 року (справа № 819/362/16), публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» судова влада в Україні відповідно до конституційних засад поділу влади здійснюється незалежними та безсторонніми судами, утвореними законом.

Статтею 6 цього Закону визначено, що звернення до суду громадян, організацій чи посадових осіб, які відповідно до закону не є учасниками судового процесу, щодо розгляду конкретних справ судом не розглядаються, якщо інше не передбачено законом.

Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом.

Органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи повинні утримуватися від заяв та дій, що можуть підірвати незалежність судової влади.

Отже, втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, вплив на безсторонність суду забороняється. Адміністративний суд не наділений контрольними повноваженнями у сфері здійснення правосуддя, оцінки повноти, об`єктивності й усебічності дослідження доказів судами інших юрисдикцій, не має права втручатися в їх процесуальну діяльність або давати вказівки суддям під час здійснення ними правосуддя, переглядати судові рішення на предмет їх законності чи обґрунтованості, впливати будь-яким чином на здійснення правосуддя в Україні.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач, вважаючи накази про притягнення до дисциплінарної відповідальності та своє звільнення незаконними, використав можливість його оскарження до місцевого загального суду, звернувшись з відповідним позовом до Корольовського районного суду міста Житомира в 2009 році з подальшим оскарженням рішення цього суду в усіх судових інстанціях України. Тобто, позивач скористався належним і ефективним способом захисту своїх прав та інтересів, які вважав порушеними.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів підтримує позицію суду першої інстанції, що оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не дозволяє ефективно захистити чи відновити право останнього на належний та всебічний судовий розгляд його трудового спору, відсутні визначені КАС України підстави для відкриття провадження у справі за цим позовом.

На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної ухвали вірно встанови фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване судове рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстави для його скасування відсутні.

Крім того, у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ч.1 ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 15 травня 2024 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Сторчак В. Ю. Судді Граб Л.С. Матохнюк Д.Б.