ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 460/854/24 пров. № А/857/17734/24Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Гуляка В.В., Коваля Р.Й.,
розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 10 червня 2024 року (судді Поліщук О.В., ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в м. Рівне повний текст рішення складено 10.06.2024) у справі № 460/854/24 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Рівненської міської ради, Департаменту соціальної політики Рівненської обласної державної адміністрації про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій, визнання протиправним та скасування рішення, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 24.01.2024 звернувся в суд з позовом до Департаменту соціальної політики Рівненської міської ради (далі - відповідач 1), Департаменту соціальної політики Рівненської обласної державної адміністрації (далі - відповідач 2) в якому просить з урахуванням заяви про зміну предмета позову визнати протиправною бездіяльність відповідача-1, яка полягає у не розгляді та не прийнятті рішення по заяві позивача про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам від 21.08.2023, зобов`язати відповідача-1 розглянути заяву позивача про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам від 21.08.2023 та прийняти рішення відповідно до чинних, на момент подання заяви, нормативно-правових актів України, визнати протиправною бездіяльність відповідача-1, яка полягає у не надісланні письмової відповіді про результати розгляду заяви про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам від 21.08.2023, визнати протиправним та скасувати рішення відповідача-2 про те, що позивач не має права на статус внутрішньо-переміщеної особа, про що повідомлено листом від 18.12.2023 № 05-К-437, встановити відсутність повноважень та компетенції у відповідача-2 розглядати заяву про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам та повідомляти про результати розгляду такої заяви, встановити відсутність повноважень у відповідача-2 на прийняття рішення про наявність чи відсутність права на статус внутрішньо переміщеної особи та повідомляти про це, стягнути на користь позивача з відповідача-1 2000 грн моральної шкоди, стягнути на користь позивача з держави Україна 4000 грн моральної шкоди, завданої органом державної влади - Департаментом соціальної політики Рівненської обласної державної адміністрації.
11.03.2024 до Рівненського окружного адміністративного суду від позивача надійшло клопотання про постановлення окремої ухвали, в якому просить постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності відповідних службових осіб Департаменту соціальної політики Рівненської міської ради за бездіяльність не надіслання відповіді на заяву ОСОБА_1 від 21.08.2023 року, що відповідно до ч. 7 ст. 212-3 КУпАП є адміністративним правопорушенням, відповідно до підпункту 8-1 ст. 255 КУпАП направити постановлену окрему ухвалу до секретаріату Уповноваженого Верховної ради України з прав людини з метою складення протоколу про адміністративне правопорушення.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 10 червня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Департаменту соціальної політики Рівненської міської ради в частині розгляду та прийняття рішення за наслідком опрацювання заяви ОСОБА_1 про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам від 21.08.2023. Визнано протиправною бездіяльність Департаменту соціальної політики Рівненської міської ради щодо не повідомлення ОСОБА_1 про результати розгляду його заяви про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам від 21.08.2023. Зобов`язано Департамент соціальної політики Рівненської міської ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам від 21.08.2023 та прийняти рішення за наслідками розгляду такої заяви, передбачене Порядком надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 № 332 Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, яка обґрунтовується тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове судове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити повністю. Вказує серед іншого, що відповідно до його заяви про зміну предмета позову від 01 березня 2024 року, перша позовна вимога звучить так: «Визнати протиправною бездіяльність департаменту соціальної політики Рівненської міської ради, яка полягає у не розгляді та не прийнятті рішення по моїй заяві про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам від 21.08.2023 року та зобов`язати департамент соціальної політики Рівненської міської ради розглянути мою заяву про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам від 21.08.2023 року та прийняти рішення відповідно до чинних, на момент подання заяви, норм нормативно-правових актів України». Під час розгляду позовної заяви та прийняття рішення за його першою позовною вимогою суд першої інстанції допустив порушення такої основної засади адміністративного судочинства як: «змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі», адже відповідно до ч. 2, 3 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України): «Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Вважає, що суд першої інстанції неправомірно, з порушенням диспозитивності в адміністративному судочинстві, на власний розсуд прийняв рішення не у межах першої позовної вимоги, а вийшовши за межі шляхом не зазначення обставин протиправної бездіяльності департаменту соціальної політики Рівненської міської ради, адже позовна вимога була чітко сформульована і у ній було чітко зазначено у чому полягала бездіяльність відповідача 1, яку просив визнати протиправною. Вважає, що суд першої інстанції не мав права приймати рішення за результатами розгляду першої позовної вимоги вийшовши за межі позовної вимоги та фактично, на власний розсуд забравши право позивача на спосіб судового захисту, який встановлений законодавцем у п. 4 ч.1 ст. 5 КАС України, зокрема - право просити суд визнати протиправною бездіяльність відповідача 1, яка матеріалізувалась у не вчиненні чітко встановлених законом дій. Вважає, що суд першої інстанції не мав права змінювати його першу позовну вимогу і узагальнювати не чітким та не зрозумілим: «Визнати протиправною бездіяльність Департаменту соціальної політики Рівненської міської ради в частині розгляду та прийняття рішення за наслідками опрацювання заяви ОСОБА_1 про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам від 21.08.2023». Також суд першої інстанції зобов`язав відповідача-1 повторно розглянути його заяву про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам від 21.08.2023. Зауважує, що його позовною вимогою не було зобов`язати відповідача-1 розглянути його заяву повторно, оскільки відповідач-1 не може розглянути повторно ту заяву, яку не було розглянуто вперше, а тому просить суд апеляційної інстанції скасувати судове рішення суду першої інстанції, прийняте за результатами розгляду його першої позовної вимоги та прийняти рішення у межах першої позовної вимоги із чітким зазначенням встановленої судом бездіяльності, яку визнано протиправною. Вважає, що суд першої інстанції неправомірно приймає рішення не у межах його позовної вимоги і узагальнює терміни не лише з підстав порушення засади диспозитивності а й з підстав не правильного визначення його права відповідно до закону України «Про звернення громадян». Зазначає, що терміни: «надіслати письмову відповідь» та «повідомити», у юридичному застосуванні мають різний зміст та різний обсяг і маніпулювання якими у даному випадку, призвело до порушення судом засади адміністративного судочинства - диспозитивності. Обсяг терміну «Повідомлення» є більшим за обсяг терміну «Письмова відповідь». Відповідно до ст. 18 Закону України «Про звернення громадян», громадянин, який звернувся із заявою до органів місцевого самоврядування має право одержати саме письмову відповідь про результати розгляду його заяви. Тобто дія суб`єкта владних повноважень, яка має бути вчинена за результатами розгляду заяви особи - це надати заявнику письмову відповідь, а не просто «повідомити» заявника не визначеним способом і тому його позовна вимога звучала про визнання протиправною бездіяльність, яка полягала саме у «не надісланні мені письмової відповіді про результати розгляду моєї заяви про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам від 21.08.2023 року». Також заявляє заперечення стосовно того, що судом першої інстанції не було розглянуто його клопотання від 01.03.2024 року про постановлення окремої ухвали про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності відповідних службових осіб департаменту соціальної політики Рівненської міської ради за допущену бездіяльність, яке він подав разом з відповіддю на відзив під час розгляду справи у суді першої інстанції. Відповідно до ст. 262 КАС України, розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі, а встановленими правилами для розгляду справ за правилами загального позовного провадження, зокрема п.10 ч. 2 ст. 180 та ст. 204 КАС України, встановлений обов`язок суду вирішити заяви та клопотання учасників справи. У зв`язку з порушенням норм процесуального права, які призвели до не розгляду його клопотання про постановлення окремої ухвали, просить суд апеляційної інстанції розглянути його клопотання про постановлення окремої ухвали, подане суду першої інстанції 01 березня 2024 року. Вважає, що його четверта та п`ята позовні вимоги стосуються питання права особи на захист щляхом пред`явлення позовної вимоги, передбаченої п.5 ч.1 ст. 5 КАС України одночасно з пред`явленням однієї або кількох позовних вимог передбачених пп. 1-4 ч.1 ст. 5 КАС України і реалізація такого права має фундаментальне значення для забезпечення дії принципу верховенства права, а наявність висновку Великої Палати Верховного Суду щодо наявності в особи права пред`являти позовну вимогу у встановленні відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень у випадку порушення таким суб`єктом владних повноважень прав, свобод або законних інтересів, необхідно для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, яка б відповідала принципу верховенства права. У даному випадку та у подібних справах, необхідно відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 по справі № 820/3713/17, з метою формування єдиної правозастосовчої практики, яка б відповідала чинними нормам КАС України. Суд першої інстанції у мотивувальній частині рішення зазначає, що дійшов висновку про те, що його вимоги про стягнення з відповідачів на його користь моральної шкоди є необґрунтованими, оскільки зі змісту позову дійшов висновку, що він пов`язує наявність у нього права на отримання компенсації моральної шкоди: «з тривалим невирішенням відповідачем-1 питання щодо призначення йому допомоги на проживання внутрішньо-переміщеним особам та протиправністю рішень відповідача-1 щодо відсутності у нього права на отримання такої допомоги та статусу внутрішньо переміщеної особи», просить суд апеляційної інстанції, зауважити і відобразити у своєму рішенні, про невідповідність висновку суду першої інстанції обставинам справи. Помилковий висновок полягає у неправильному встановленні заявленого ним змісту протиправної поведінки (відповідно до ст. 23 ЦК України) відповідачів - неправомірних та незаконних рішень, дій чи бездіяльності (відповідно до ст. 1167 та 1173 ЦК України) відповідачів, яка стала причиною завдання моральної шкоди. Зміст його позовної заяви та зміст інших матеріалів справи свідчить про те, що він пов`язує наявність у нього права на відшкодування завданої моральної шкоди суб`єктом владних повноважень з такими протиправними діяннями відповідача-1 як порушення його права на розгляд його звернення (у даному випадку заяви) протягом тридцяти днів та порушенні його права на отримання письмової відповіді за результатами розгляду його звернення. Тобто, вважає, що висновок суду першої інстанції про підставу відшкодування моральної шкоди таку як «тривале невирішення відповідачем питання щодо призначення мені допомоги на проживання внутрішньо-переміщеним особам» зобов`язував би його довести наявність у нього права на призначення йому допомоги на проживання внутрішньо-переміщеним особам. Натомість та підстава, з якою він дійсно пов`язує наявність у нього права на відшкодування моральної шкоди відповідачем-1 полягає у порушенні його права в розгляді звернення без застережень щодо позитивного чи негативного вирішення питання, порушеного у зверненні, та отриманні письмової відповіді про результати розгляду заяви, що було порушено відповідачем-1. І порушення цих прав було доведено матеріалами справи та констатовано судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні, тому заявляє, що висновок суду першої інстанції про заявлені ним підстави наявності у нього права на відшкодування моральної шкоди від відповідача-1 не відповідає обставинам справи, що відповідно до п.3 ч. 1 ст. 317 КАС України є підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення. Невідповідність висновку суду першої інстанції щодо його підстав наявності права на відшкодування моральної шкоди, завданої відповідачем-2, полягає у тому, що суд першої інстанції безпідставно додає до заявленої ним підстави завдання моральної шкоди відповідачем-2 підставу, яку він не заявляв, а саме: протиправність рішення відповідача-2 щодо відсутності у нього права на отримання допомоги на проживання внутрішньо-переміщеним особам. Такої підстави він не заявляв і не доводив змістом позовної заяви. Навпаки, у позовній заяві він зазначив, що хоча Роза Слободенюк, як представник відповідача-2 і пише у листі від 18.02.2023 року № 05-к-437 (прошу повторно дослідити даний доказ) про те, що лист направляє за результатами розгляду його звернення щодо виплати допомоги на проживання, як внутрішньо- переміщеній особі, однак самого рішення, прийнятого за результатами розгляду такого звернення, не повідомляє. Головні підстави завдання йому моральної шкоди протиправними рішеннями та діями відповідача-2, він зазначив у прохальній частині позовної заяви, обґрунтував змістом позовної заяви та довів наданими до справи матеріалами. Протиправним є рішення вдповідача-2 про те, що він не має права на статус як внутрішньо-переміщена особа, що доведено матеріалами справи та висновками суду першої інстанції, викладеними в оскаржуваному рішенні. Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, наводить норми матеріального права, які застосовує до його правовідносин з відповідачами у питанні регулювання права відшкодування моральної шкоди. Разом з цим, суд першої інстанції не застосовує норми матеріального права, які підлягають застосуванню у правовідносинах щодо відшкодування шкоди, завданої органом державної влади. Норми матеріального права, які суд першої інстанції застосовує та зазначає в оскаржуваному рішенні: (8 та 9 абз. с.14 оскаржуваного рішення) статті 23 та 1167 Цивільного кодексу України. Суд першої інстанції не згадує та не застосовує статтю КАС України, яка підлягає застосуванню у правовідносинах, які виникли між ним та відповідачами - органом державної влади та органом місцевого самоврядування, щодо відшкодування шкоди завданої органом державної влади та органом місцевого самоврядування. Про необхідність застосування норм матеріального права, встановлених у статті 1173 ЦК України до правовідносин між фізичними або юридичними особами та органами державної влади або органами місцевого самоврядування у справах про відшкодування моральної шкоди зазначає Верховний Суд у постановах від 10 квітня 2019 року, справа № 464/3789/17, від 13 квітня 2023 року, справа № 591/6453/21. В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції, помилково бере до уваги, зазначає і керується позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 01.03.2021 року у справі № 466/8242/18, і яка надає перелік тих обставин, які підлягають з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодуванні моральної (немайнової) шкоди та помилково бере до уваги, зазначає в оскаржуваному рішенні та керується другим висновком, викладеним у цьому ж рішенні про те, які обставини підлягають доказуванню при вирішенні спорів про відшкодування шкоди. Просить встановити помилковість застосування судом першої інстанції згаданих вище позицій Верховного Суду, що стало причиною неправильного застосування норм матеріального права при вирішенні спору між ним та відповідачами у правовідносинах з відшкодування завданої йому моральної шкоди органом державної влади та місцевого самоврядування. Правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 01.03.2021 у справі № 466/8242/18, щодо обставин, які підлягають з`ясуванню та доведенню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди не підлягає до застосування у його правовідносинах з відповідачем-1 та відповідачем-2 у зв`язку з тим, що обставини справи та учасники справи № 466/8242/18 не є подібними з обставинами справи та учасниками його справи № 460/854/24. Відповідачем у справі, на позицію Верховного Суду у якій посилається суд першої інстанції, не є суб`єкт владних повноважень - не є ні органом державної влади, ні органом місцевого самоврядування, а підставою моральної шкоди не є протиправні рішення, дії та бездіяльність суб`єктів владних повноважень відносно фізичної особи. Суд першої інстанції не дав оцінку щодо негативного впливу завдало те, що відповідач-2 у письмовому документі (лист відповідача-2 - наявний у матеріалах справи), незаконно та протиправно подав йому на огляд свою нічим не прикриту некомпетентність або ж зухвалість у правовідносинах з неповнолітнім громадянином України, що порушило його емоційний стан та стало каталізатором у прийнятті рішення про подання адміністративного позову з метою захисту своїх порушених відповідачем-1 та відповідачем-2 та не визнаних відповідачем-2 прав. Також суд першої інстанції, не повністю взяв до уваги всі обставини та не надав оцінку тому, що: дії відповідача-2, які виразились у надісланні йому листа від 18.02.2023 року № 05-к-437 та його змісті не вчинені на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; відповідач-2, не довівши правомірності своїх дій та рішень, не визнав у відзиві на позовну заяву незаконності та протиправності своїх дій та не визнав незаконність та протиправність заперечення наявності у нього права на статус внутрішньо переміщеної особи. Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні (другий абзац 16 сторінки), констатує, що звертаючись з позовною вимогою про відшкодування моральної шкоди він не надав суду жодних доказів, які б свідчили про факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, а тому такий висновок суду першої інстанції є помилковим, оскільки він прийнятий з неповним з`ясуванням та не врахуванням обставин, що мають значення для справи - не враховані обставини, що мають значення для встановлення факту втрат немайнового характеру і не надані мотиви не врахування таких обставин. Зазначений висновок суду першої інстанції порушує позиції Європейського суду з прав людини, постановлені у справах відшкодування моральної шкоди. Так, у матеріалах справи є докази втрат немайнового характеру, а саме: його неодноразових звернень за захистом порушених та невизнаних своїх прав на гарячу лінію Уповноваженого з питань внутрішньо переміщених осіб - лист № 22/К-1229-4.1-477 від 05.02.2024 року заступника з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій та цифровізації Міністра з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України ОСОБА_2 , який був приєднаний до матеріалів справи клопотанням про приєднання доказів до матеріалів справи від 01 березня 2024 року. Просить дослідити зміст вказаного листа та встановити кількість звернень на гарячу лінію Уповноваженого з питань внутрішньо переміщених осіб з метою захисту своїх порушених прав та визнати витрачений час на досудовий захист своїх порушених прав як втрати немайнового характеру. Порушення його прав відповідачами стало підставою його звернень до державного підприємства «Інформаційно-обчислювальний центр Міністерства соціальної політики України», Міністерства соціальної політики України та до Уповноваженого з питань внутрішньо переміщених осіб, а копії відповідних звернень є у матеріалах справи. Просить визнати втрачений час на захист своїх порушених прав і доведення обставин, що його права були порушеними як втрати немайнового характеру, також сам факт захисту своїх порушених і невизнаних прав відповідачами шляхом подання позову до суду, написання позовних заяв, клопотань, апеляції, також є доказом його втрат немайнового характеру. Просить суд апеляційної інстанції врахувати той факт, що ні відповідач-1, ні відповідач-2 до цього часу не визнав порушення ними його прав та не визнав незаконність і протиправність своїх дій, бездіяльності та рішень, не зважаючи на те, що ними не було доведено їх правомірності, а протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, у спорах фізичних осіб з такими суб`єктами у справах відшкодування моральної шкоди, відповідно до правових висновків Верховного Суду, презюмується. Щодо обґрунтування визначення розміру моральної шкоди, то заявлений розумний розмір відшкодування за завдану моральну шкоду відповідачем-1 - 2000 грн, і за завдану моральну шкоду відповідачем-2 - 4000 грн., що є розумним та у першому випадку становить меньше прожиткового мінімуму для дітей віком від 6 до 18 років, а у другому випадку - лише на 25 % перевищує прожитковий мінімум для дітей відповідного віку. Просить визначити розмір відшкодування моральної шкоди, завданої протиправною бездіяльністю відповідача-1 та протиправним рішенням відповідача-2 керуючись принципом розумності, справедливості та співмірності, який би відповідав обставинам цієї справи. Суд першої інстанції аргументує відмову у задоволенні стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідних суб`єктів владних повноважень компенсації за відрив позивача від звичних занять тим, що позивач не надав суду належних і допустимих доказів відриву від звичних занять, однак суд першої інстанції помилково не визнав загальновідомим той факт, що захист своїх прав від порушення з боку суб`єктів владних повноважень не є звичними заняттями неповнолітніх громадян України і у випадку витрати часу неповнолітніми громадянами на підготовку процесуальних документів з метою захисту своїх прав у суді, це апріорі є відривом дітей від їх звичних занять. Просить суд апеляційної інстанції визнати загальновідомим фактом те, що захист прав від порушень з боку органів державної влади та місцевого самоврядування не є звичним заняттям неповнолітніх дітей України і сам факт захисту дитиною своїх прав у суді є відривом дитини від своїх звичних занять, а тому слід взяти до уваги довідку (наявна у матеріалах справи), яка підтверджує його навчання у фаховому професійно-технічному коледжі України, відповідно під час нового розподілу судових витрат, при обчисленні суми компенсації за відрив позивача від звичних занять, збільшити кількість годин, протягом яких відбувся відрив позивача від звичних занять на 40 годин.
Відповідачі своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, відповідно до частини 4 статті 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно із частиною 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Ухвалами Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31.07.2024 призначено апеляційний розгляд в порядку письмового провадження та від 02.10.2024 продовжено строк розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга підлягає частковому задоволенню з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що 21.08.2023 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , взятий на облік як внутрішньо переміщена особа в Департаменті соціальної політики Рівненської міської ради, відповідно до довідки від 21.08.2023 № 5612-5002917820, а зареєстроване місцем проживання ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 .
21.08.2023 позивач подав до відповідача-1 заяву про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, в якій позивачем вказано адресу задекларованого/зареєстрованого місця проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, звідки перемістилася особа: АДРЕСА_1 ; та адресу, куди перемістилася особа: АДРЕСА_3 .
Не отримавши повідомлення про призначення або відмову в призначенні спірної допомоги на проживання, він звернувся засобами телефонного зв`язку на гарячу лінію Уповноваженого з питань внутрішньо переміщених осіб.
Згідно з контрольно-реєстраційною карткою від 06.12.2023 № К-3715null/-23, звернення позивача на гарячу лінію Уповноваженого з питань внутрішньо переміщених осіб було наступного змісту: «Евакуювався з АР Крим у 2014 році. Статус ВПО не мав та виплат не отримував. В серпні 2023 року ВП звернувся до ЦНАПу, написав заяву на отримання статусу ВПО та призначення грошової допомоги від держави, на сьогодні чоловік виплат не отримує. Просить надати офіційне роз`яснення стосовно призначення йому грошової допомоги ВПО.».
За наслідками розгляду вказаного вище звернення, відповідач-2 листом від 18.12.2024 за № 05-К-437 повідомив позивачу про те, що останній не має права на статус як внутрішньо переміщена особа, оскільки на момент введення в Україні воєнного стану ним не були виконанні вимоги статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 № 1706-VII. Таке рішення, як слідує зі змісту листа, відповідач-2 мотивував тим, що із заявою про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи позивач звернувся 21.08.2023, зазначивши у заяві останнє задеклароване/зареєстроване місце проживання АДРЕСА_4 , що з 2018 року не відповідає адресі реєстрації позивача. Також у листі позивачу рекомендовано звернутися до Центру надання адміністративних послуг або відповідача-1 для врегулювання питання щодо зняття з обліку як внутрішньо переміщеної особи.
Відповідно до довідки Рівненського фахового коледжу інформаційних технологій від 15.01.2024 реєстр № 769 ОСОБА_1 навчається у Рівненського фахового коледжу інформаційних технологій на денній формі навчання по спеціальності « 181 Харчові технології».
Позивач, не отримавши від відповідача-1 жодного повідомлення про призначення або відмову в призначенні спірної допомоги на проживання, а також вважаючи протиправним рішення відповідача-2 щодо відсутності у нього права на отримання статусу внутрішньо переміщеної особи, звернувся до суду з адміністративним позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку, що встановлені у справі обставини частково підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а в задоволенні решти позовних слід відмовити.
Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, усі рішення та дії суб`єкта владних повноважень мають підзаконний характер, тобто повинні бути прийняті (вчинені) на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 № 1706-VII (тут і далі - Закон № 1706-VII в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об`єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення.
Адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті.
Статтею 2 Закону № 1706-VII визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.
Згідно із частинами 1, 2 статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.
Частиною 1 статті 5 Закону № 1706-VII визначено, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.
Згідно із частинами 2 та 3 статті 7 Закону № 1706-VII Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
Кабінетом Міністрів України прийнята постанова від 01.10.2014 № 509, якою затверджений Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік переміщених осіб (далі - Порядок № 509).
Згідно з абзацом другим пункту 1 Порядку № 509 (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), довідка є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
За приписами пункту 2 Порядку № 509, для отримання довідки повнолітня або неповнолітня внутрішньо переміщена особа звертається особисто, а малолітня дитина, недієздатна особа або особа, дієздатність якої обмежена, - через законного представника із заявою про взяття на облік за формою згідно додатком 1 до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - уповноважені органи).
У період дії воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 Про введення воєнного стану в Україні, внутрішньо переміщена особа для отримання довідки може звернутися до уповноваженої особи виконавчого органу сільської, селищної, міської ради або центру надання адміністративних послуг (далі - уповноважена особа територіальної громади / центру надання адміністративних послуг).
Згідно пункту 3 Порядку № 509 заява про взяття на облік повинна містити таку інформацію про заявника: прізвище, ім`я та по батькові; громадянство; дата та місце народження; стать; відомості про малолітніх, неповнолітніх внутрішньо переміщених осіб, які прибули разом з ним (у разі необхідності); відомості про законних представників, які супроводжують малолітню дитину, недієздатних осіб або осіб, дієздатність яких обмежена, та осіб, зазначених в абзаці дев`ятому пункту 2 цього Порядку; відомості про зареєстроване та фактичне місце проживання; адреса, за якою з особою може здійснюватися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції, та контактний номер телефону; обставини, що спричинили внутрішнє переміщення; відомості про житлові, соціальні, медичні, освітні та інші потреби; відомості про наявність інвалідності та потребу в технічних та інших засобах реабілітації; відомості про місце навчання/виховання дитини (найменування закладу); відомості про працевлаштування, освіту, спеціалізацію за професійною освітою, посаду, професію; серія (за наявності) та номер паспорта громадянина України або відомості з єДокумента, або свідоцтва про народження, або тимчасового посвідчення громадянина України (для іноземців та осіб без громадянства - паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, посвідки на постійне/тимчасове проживання, або іншого документа, що підтверджує законність перебування іноземця чи особи без громадянства на території України, крім довідки про звернення за захистом в Україні), унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі (за наявності); серія та номер свідоцтва про народження дитини; реєстраційний номер облікової картки платника податків.
Відповідальним за достовірність відомостей, що містяться в заяві про взяття на облік, є заявник.
Як фактичне місце проживання/перебування не можуть зазначатися адреси (місцезнаходження) органів державної влади, місцевого самоврядування, юридичних осіб публічного права, їх підрозділів, будь-яких інших приміщень, за якими внутрішньо переміщені особи фактично не проживають.
Заява про взяття на облік підписується заявником або особою, зазначеною в абзацах сьомому - десятому пункту 2 цього Порядку. Таким особам повідомляється про обробку, використання, зберігання та надання органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, іншим суб`єктам надання публічних послуг в межах повноважень, визначених законом, Адміністрації Держприкордонслужби, Мінцифри та Мінфіну для верифікації персональних даних заявника та особи, від імені якої подається заява, відповідно до вимог Закону України Про захист персональних даних.
Відповідно до пункту 4 Порядку № 509, під час подання заяви про взяття на облік заявник пред`являє документ, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, або документ, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус, або свідоцтво про народження дитини.
У разі відсутності в документі, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, або документі, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус, відмітки про реєстрацію місця проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення у зв`язку з обставинами, зазначеними у статті 1 Закону, заявник надає докази, що підтверджують факт проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення, на день виникнення обставин, що спричинили внутрішнє переміщення (військовий квиток з відомостями щодо проходження військової служби; трудова книжка із записами про трудову діяльність; документ, що підтверджує право власності на рухоме або нерухоме майно; свідоцтво про базову загальну середню освіту; атестат про повну загальну середню освіту; документ про професійно-технічну освіту; документ про вищу освіту (науковий ступінь); довідка з місця навчання; рішення районної, районної у мм. Києві чи Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської чи районної у місті ради про влаштування дитини до дитячого закладу, у прийомну сім`ю, дитячий будинок сімейного типу, встановлення опіки чи піклування; медичні документи; фотографії; відеозаписи тощо).
Частиною 10 статті 4 Закону № 1706-VII передбачено, що заявнику може бути відмовлено у видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, якщо: 1) відсутні обставини, що спричинили внутрішнє переміщення, визначені у статті 1 цього Закону; 2) у державних органів наявні відомості про подання завідомо неправдивих відомостей для отримання довідки; 3) заявник втратив документи, що посвідчують його особу, до їх відновлення; 4) у заявника немає відмітки про реєстрацію місця проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення, та відсутні докази, що підтверджують факт проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення, визначені частиною сьомою цієї статті; 5) докази, надані заявником для підтвердження факту проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення у зв`язку з обставинами, визначеними у статті 1 цього Закону, не доводять факту проживання заявника на території зазначеної адміністративно-територіальної одиниці.
Тотожні за змістом приписи щодо підстав для відмови у видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи наведені у пункті 8 Порядку № 509.
З урахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку, що єдиною умовою надання особі статусу внутрішньо переміщеної особи є документальне підтвердження факту її проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення у зв`язку з обставинами, зазначеними у статті 1 названого Закону, на момент їх виникнення, однак Закон № 1706-VII та Порядок № 509 не містять жодних темпоральних обмежень щодо можливості взяття особи на облік як внутрішньо переміщеної особи після самого внутрішнього переміщення.
Матеріалами справи підтверджується, що з моменту народження ОСОБА_1 проживав в м. Алушта Автономної республіки Крим.
В подальшому, у 2014 році у зв`язку з анексією Криму російською федерацією позивач разом з матір`ю виїхали з півострова до міста Рівне Рівненської області.
За змістом заяв по суті справи, учасниками справи не заперечується, що після переміщення до міста Рівне позивач та його матір не зверталися до уповноваженого органу із заявами про взяття на облік як внутрішньо переміщених осіб.
21.08.2023 ОСОБА_1 особисто звернувся до відповідача-1 із заявою про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи.
Як вказує відповідач-1 у відзиві на позовну заяву за наслідками опрацювання заяви позивача та доданих до неї документів, підстави для відмови ОСОБА_1 у взятті на облік як внутрішньо переміщеної особи - відсутні. ОСОБА_1 було взято на облік, як внутрішньо переміщену особу, про що йому видано довідку від 21.08.2023 № 5612-5002917820.
Частинами 2, 11 статті 7 Закону № 1706-VII установлено, що Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Внутрішньо переміщені особи з тимчасово окупованої території мають право на отримання матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності і від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, безпосередньо у робочих органах Фонду соціального страхування України за фактичним місцем проживання, перебування.
Матеріальне забезпечення, страхові виплати призначаються за наявності необхідних документів, що підтверджують право на ці виплати, а в разі їх відсутності - за даними Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування у порядку, встановленому правлінням Фонду соціального страхування України.
У разі відсутності в зазначеному Реєстрі необхідних відомостей матеріальне забезпечення, страхові виплати надаються у мінімальному розмірі, встановленому правлінням Фонду соціального страхування України, з наступним перерахуванням сум матеріального забезпечення після надходження документів, що підтверджують право застрахованих осіб на їх надання.
Так, з метою врегулювання питань, пов`язаних з соціальним захистом внутрішньо переміщених осіб, Кабінетом Міністрів України прийняв постанову від 20.03.2022 № 332 Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам. Вказаною постановою, зокрема, затверджено Порядок надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам (далі - Порядок № 322 в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
За приписами абзацу другого пункту 1 Порядку № 322, допомога призначається для забезпечення соціальної підтримки внутрішньо переміщених осіб із числа незахищених верств населення та стимулювання до працевлаштування внутрішньо переміщених осіб працездатного віку.
Відповідно до пункту 2 Порядку № 322, з 1 серпня 2023 р. допомога призначається на шість місяців внутрішньо переміщеній особі, яка вперше звернулася за призначенням допомоги, та виплачується щомісяця внутрішньо переміщеній особі або уповноваженій особі на внутрішньо переміщену особу у випадку недієздатності отримувача або дитину (далі - уповноважена особа) у такому розмірі: для осіб з інвалідністю та дітей - 3000 гривень; для інших осіб - 2000 гривень.
Допомога призначається на кожну внутрішньо переміщену особу (далі - отримувач), відомості про якого включено до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб.
Згідно з пунктом 4 Порядку № 322, для призначення допомоги внутрішньо переміщена особа або уповноважена особа подає заяву про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам за формою згідно з додатком 1 (далі - заява). Така заява подається структурному підрозділу з питань соціального захисту населення районної, районної у м. Києві державної (військової) адміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті (у разі її утворення) ради (далі - орган соціального захисту населення) або уповноваженій особі виконавчого органу сільської, селищної, міської ради чи центру надання адміністративних послуг за місцем обліку внутрішньо переміщеної особи із використанням функціоналу Єдиної інформаційної системи соціальної сфери (за технічної можливості) та електронних систем Мінсоцполітики.
Також пунктом 5 Порядку № 322 регламентовано, що допомога призначається внутрішньо переміщеним особам: які перемістилися (повторно перемістилися) з територій, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Мінреінтеграції (далі - перелік територій), щодо яких не визначено дати завершення бойових дій (припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації; у яких житло зруйноване або непридатне для проживання та інформація про яке внесена до Державного реєстру майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією Російської Федерації проти України (далі - Реєстр пошкодженого та знищеного майна) (за технічної можливості), або щодо якого подано документальне підтвердження органом місцевого самоврядування факту пошкодження/знищення житлового приміщення внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією Російської Федерації.
Натомість у пункті 7 Порядку № 322 встановлено, що допомога не призначається внутрішньо переміщеній особі, яка вперше звертається за її призначенням, починаючи з 1 серпня 2023 р., якщо протягом трьох місяців перед зверненням:
1) внутрішньо переміщеною особою, яка звертається за допомогою на проживання, придбано транспортний засіб (механізм), що підлягає реєстрації в установленому законодавством порядку, з року випуску якого минуло менш як п`ять років (крім мопеда або причепа).
При цьому не враховуються мотоцикли, вартість яких на дату набуття права власності не перевищує тринадцяти розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, на 1 січня року, з якого призначається допомога; самостійно зібрані транспортні засоби; транспортні засоби, придбані особою з інвалідністю I та II групи; одержані безоплатно чи придбані на пільгових умовах через органи соціального захисту населення/одержані через благодійні організації, у тому числі за рахунок грошової допомоги на придбання автомобіля; транспортні засоби, які перебувають у розшуку у зв`язку з незаконним заволодінням або фізично знищені, що підтверджується відповідними документами, а також транспортні засоби, придбані батьками-вихователями дитячих будинків сімейного типу, багатодітними сім`ями та сім`ями з дітьми з інвалідністю, сім`ями з особами з інвалідністю I та II групи, які досягли 80-річного віку;
2) внутрішньо переміщеною особою, яка звертається за допомогою на проживання, здійснено на суму, що перевищує 100 тис. гривень, купівлю земельної ділянки, квартири (будинку) (крім житла, отриманого або придбаного за рахунок державного чи місцевого бюджету, та житла, розташованого на територіях активних бойових дій, можливих бойових дій, тимчасово окупованих територіях, зазначених у переліку територій, щодо яких не визначено дати завершення бойових дій (припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації, або житла, яке зруйновано), іншого нерухомого майна, цінних паперів та інших фінансових інструментів, віртуальних активів (у значенні, наведеному в Законі України Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення), інших товарів довгострокового вжитку (крім автомобілів, будівельних матеріалів, якщо в особи пошкоджено/знищено житло) або оплачено (одноразово) будь-які роботи або послуги (крім будівельних, якщо в особи пошкоджено/знищено житло, медичних, освітніх та житлово-комунальних послуг згідно із соціальною нормою житла);
3) внутрішньо переміщена особа, яка звертається за допомогою на проживання, на 1 число місяця, з якого призначається допомога, має на депозитному банківському рахунку (рахунках) кошти в загальній сумі, що перевищує 100 тис. гривень, або облігації внутрішньої державної позики, строк погашення яких настав або визначений моментом пред`явлення вимоги, на загальну суму, що перевищує 100 тис. гривень;
4) внутрішньо переміщеною особою, яка звертається за допомогою на проживання, здійснила операції з купівлі безготівкової та/або готівкової іноземної валюти (крім валюти, отриманої від благодійних організацій або придбаної для оплати медичних (у тому числі реабілітаційних, протезування) соціальних та/або освітніх послуг), а також банківських металів на загальну суму, що перевищує 100 тис. гривень;
5) внутрішньо переміщена особа, яка звертається за допомогою на проживання, на 1 число місяця, з якого призначається допомога, має у власності житлове приміщення/частину житлового приміщення, що розташоване на територіях, не включених до переліку територій, або територіях, включених до переліку територій, щодо яких визначено дату завершення бойових дій (припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації (крім житлових приміщень, які непридатні для проживання, що документально підтверджується органом місцевого самоврядування, або інформації (за технічної можливості), внесеної до Реєстру пошкодженого та знищеного майна, або житлового приміщення (частини житлового приміщення площею менш як 13,65 кв. метра на одного члена сім`ї);
6) внутрішньо переміщеною особою, яка звертається за допомогою на проживання, здійснила купівлю квартири (будинку) за рахунок коштів, виділених з державного бюджету місцевим бюджетам на виплату грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 19 жовтня 2016 р. № 719 Питання забезпечення житлом деяких категорій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, а також членів їх сімей (Офіційний вісник України, 2016 р., № 83, ст. 2742; 2017 р., № 22, ст. 605), від 28 березня 2018 р. № 214 Питання забезпечення житлом деяких категорій осіб, які брали участь у бойових діях на території інших держав, а також членів їх сімей (Офіційний вісник України, 2018 р., № 29, ст. 1029), від 18 квітня 2018 р. № 280 Питання забезпечення житлом внутрішньо переміщених осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України (Офіційний вісник України, 2018 р., № 35, ст. 1231) і від 20 лютого 2019 р. № 206 Питання забезпечення житлом деяких категорій осіб, які брали участь в Революції Гідності, а також членів їх сімей (Офіційний вісник України, 2019 р., № 24, ст. 845) (крім осіб, у яких квартира/будинок розташовані на територіях, включених до переліку територій, крім територій, для яких визначено дати завершення бойових дій).
Положення підпунктів 1, 2 і 4 цього пункту не поширюються на осіб, які включені до Реєстру волонтерів антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації відповідно до пункту 2-1 розділу VII Прикінцеві положення Закону України Про благодійну діяльність та благодійні організації та які здійснили безоплатну передачу для потреб держави (для Збройних Сил, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, військових адміністрацій, утворених відповідно до законодавства, правоохоронних органів, інших суб`єктів, що здійснюють боротьбу з тероризмом відповідно до закону) придбаних в установленому законодавством порядку транспортних засобів (механізмів), коштів та іншого майна, що підтверджується відповідними документами;
7) внутрішньо переміщеною особою, яка звертається за допомогою на проживання, перебувала та після переміщення перебуває на повному державному утриманні в будинку дитини, дитячому будинку, дитячому будинку-інтернаті, психоневрологічному інтернаті, будинку-інтернаті для громадян похилого віку та осіб з інвалідністю, спеціальному будинку-інтернаті системи соціального захисту населення;
8) внутрішньо переміщеною особою, яка звертається за допомогою на проживання, перебувала та після переміщення перебуває на повному державному утриманні в школі-інтернаті, закладі спеціалізованої освіти військового (військово-спортивного) спрямування;
9) внутрішньо переміщена особа, яка звертається за допомогою на проживання, відбуває покарання в місцях позбавлення волі.
У свою чергу, пунктом 20 Порядку № 322 передбачено, що у заяві зазначаються: прізвище, власне ім`я, по батькові (за наявності) заявника; реєстраційний номер облікової картки платника податків; дата народження; відомості про задеклароване/зареєстроване місце проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, звідки перемістилася особа; адреса місця, куди перемістилася особа, та контактний номер телефону; номер поточного рахунка із спеціальним режимом використання для зарахування допомоги єПідтримка або номер банківського рахунка (за стандартом IBAN) заявника для виплати допомоги; наявність статусу особи з інвалідністю; відомості про неповнолітніх дітей, які перемістилися разом із внутрішньо переміщеною особою.
Інформація про неповнолітню дитину включається до заяви одного з батьків.
Заява вважається поданою в разі заповнення особою всіх полів форми. У разі відсутності у заяві інформації про наявність статусу особи з інвалідністю відповідні дані можуть бути отримані з інформаційних ресурсів Мінсоцполітики.
Обробка персональних даних внутрішньо переміщених осіб, які подають заяву, здійснюється відповідно до законодавства про захист персональних даних.
Неповнолітня дитина має право самостійно звернутися за призначенням допомоги. Допомога такій дитині призначається, якщо вона не входить до складу отримувача, якому вже виплачується допомога.
При цьому, пунктом 21 Порядку № 322 визначено, що допомога призначається органом соціального захисту населення протягом 15 робочих днів з дати надходження заяви, у тому числі поданої в електронній формі засобами Порталу Дія, зокрема з використанням мобільного додатка Порталу Дія (Дія).
Відповідно до пункту 22 Порядку № 322, з метою встановлення права на призначення/продовження виплати допомоги уповноваженій особі/отримувачу Мінсоцполітики передає Мінфіну відповідну інформацію для здійснення верифікації відповідно до Закону України Про верифікацію та моніторинг державних виплат.
Верифікація здійснюється шляхом перевірки інформації, наданої уповноваженою особою, з урахуванням даних, що обробляються стосовно них в інформаційно-аналітичній платформі електронної верифікації та моніторингу, на відповідність вимогам, визначеним у цьому Порядку.
Згідно з пунктом 24 Порядку № 322, у разі успішного проходження верифікації інформації отримувачів допомога продовжується автоматично із використанням функціоналу Єдиної системи.
У разі виявлення невідповідності вимогам цього Порядку за результатами верифікації та відомостей, відображених в Єдиній системі, в Єдиній системі формується відповідний статус із зазначенням критеріїв, наведених у пунктах 7 і 8 цього Порядку, які порушено. За наявності технічної можливості інформація про підстави відмови у призначенні/ продовженні виплати допомоги та порядок оскарження рішення повідомляється уповноваженій особі або отримувачам із застосуванням засобів електронного сповіщення Єдиної системи, засобами мобільного зв`язку або органу соціального захисту населення, який призначає допомогу на проживання, шляхом надсилання повідомлення з використанням засобів поштового/електронного зв`язку.
Як встановлено судом з матеріалів справи, у день взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи (21.02.2023) позивач подав до відповідача-1 заяву про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам за формою, затвердженою у Додатку 1 Порядку № 322.
Також судом встановлено, що позивач входить до кола осіб, визначених пунктом 5 Порядку № 322, яким може бути призначена допомога на проживання внутрішньо переміщеним особам.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що жодного рішення за наслідками отримання заяви позивача відповідач-1 не прийняв і не повідомив його про призначення або відмову в призначенні спірної допомоги на проживання. Крім того, відповідач-1 не надав суду жодних доказів перевірки наявності/відсутності обставин для відмови в призначенні позивачу допомоги, визначених пунктом 7 Порядку № 322, а також проведення верифікації інформації позивача у відповідності до пункту 22 Порядку № 322.
Натомість, як слідує зі змісту відзиву на позовну заяву, затримку у вирішенні питання про призначення позивачу спірної допомоги відповідач-1 обґрунтовує отриманням від відповідача-2 повідомлення з рекомендаціями щодо перегляду рішення про надання ОСОБА_1 статусу внутрішньо переміщеної особи та неотриманням від Мінсоцполітики України відповіді на запит щодо можливості призначення позивачу спірної доплати, що є необґрунтованими доводами.
У відзиві на позовну заяву відповідач-1 вказує, що після отримання повідомлення відповідача-2 ним повторно вивчено документи позивача та прийнято рішення, що довідка про взяття ОСОБА_1 на облік як внутрішньо переміщеної особи видана в межах чинного законодавства та не підлягає перегляду.
Порядок № 322 не передбачає для уповноважених органів можливість вирішення питання про призначення допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам шляхом направлення запиту про надання роз`яснень до Мінсоцполітики України.
Таким чином, з урахуванням вказаного допущено відповідачем-1 протиправна бездіяльність, яка полягає у не вирішенні по суті та не прийнятті конкретного рішення за наслідками розгляду заяви позивача про призначення спірної допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, а також неповідомлення позивача про результати розгляду його заяви, а тому позовні вимоги у цій частині підлягають до задоволення.
Аналіз наведених норм права дозволяє дійти висновку, що підставою для вчинення дій, спрямованих на призначення спірної допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, є відповідна заява особи та додані до неї необхідні документи, подані до уповноваженого органу у встановленому порядку.
Суд звертає увагу на те, що уповноваженим органом для призначення спірної допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам є відповідач 1, до компетенції якого і входить розгляд документів.
При цьому, суд не може перебирати на себе компетенцію суб`єктів владних повноважень (у цьому конкретному випадку органу соціального захисту) та досліджувати документи, яким не надавалась оцінка, а також встановлювати на їх основі наявність чи відсутність права на призначення спірної допомоги.
Завданням адміністративного суду є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень та їх відповідності правовим актам вищої юридичної сили. Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Тому завданням адміністративного суду є саме контроль за легітимністю прийняття рішень.
Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 10.09.2019 у справі №818/985/18 та від 26.12.2019 у справі №810/637/18.
Отже, оскільки матеріали судової справи не містять доказів перевірки наявності/відсутності обставин для відмови в призначенні позивачу допомоги, визначених пунктом 7 Порядку № 322, а також проведення верифікації інформації позивача у відповідності до пункту 22 Порядку № 322, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання відповідача-1 повторно розглянути заяву позивача про призначення допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам та прийняти рішення за наслідками розгляду такої заяви, передбаченого Порядком № 322.
Судова колегія наголошує, що правова процедура (fair procedure - справедлива процедура), яка є складовою принципу законності та принципу верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади, встановлює межі вчинення повноважень органом публічної влади. Встановлена правова процедура як складова принципу законності та принципу верховенства права є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати справедливе ставлення до особи; спрямована на забезпечення загального принципу юридичної визначеності, складовою якої є принцип легітимних очікувань як один з елементів принципу верховенства права.
У пункті 70 рішення Європейського суду з прав людини від 20.01.2011 по справі «Рисовський проти України» Суд зазначив про те, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків.
Щодо позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування рішення відповідача-2 про відсутність у позивача права на статус внутрішньо-переміщеної особи, оформленого листом від 18.12.2023 № 05-К-437, колегія суддів враховує наступне.
Судом встановлено, що не отримавши повідомлення про призначення або відмову в призначенні спірної допомоги на проживання, ОСОБА_1 звернувся засобами телефонного зв`язку на гарячу лінію Уповноваженого з питань внутрішньо переміщених осіб.
Згідно з контрольно-реєстраційною карткою від 06.12.2023 № К-3715null/-23, звернення позивача на гарячу лінію Уповноваженого з питань внутрішньо переміщених осіб було наступного змісту: «Евакуювався з АР Крим у 2014 році. Статус ВПО не мав та виплат не отримував. В серпні 2023 року ВП звернувся до ЦНАПу, написав заяву на отримання статусу ВПО та призначення грошової допомоги від держави, на сьогодні чоловік виплат не отримує. Просить надати офіційне роз`яснення стосовно призначення йому грошової допомоги ВПО.».
Відповідач-2 листом від 18.12.2024 за № 05-К-437 повідомив позивачу про те, що: «За інформацією департаменту соціальної політики Рівненської міської ради згідно з документом, що посвідчує особу та витягу з реєстру Рівненської територіальної громади Ви з 29.08.2018 зареєстровані та проживаєте за адресою: АДРЕСА_5 ». Із заявою про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи позивач звернувся 21.08.2023, зазначивши у заяві останнє задеклароване/зареєстроване місце проживання АДРЕСА_4 , що з 2018 року не відповідає адресі реєстрації позивача, тому права на статус як внутрішньо переміщена особа позивач не має, оскільки на момент введення в Україні воєнного стану не було виконано вимоги статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 № 1706-VII. Також у листі позивачу рекомендовано звернутися до Центру надання адміністративних послуг або відповідача-1 для врегулювання питання щодо зняття з обліку як внутрішньо переміщеної особи.
Згідно з пунктом 4 Порядку № 322, для призначення допомоги внутрішньо переміщена особа або уповноважена особа подає заяву про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам за формою згідно з додатком 1 (далі - заява). Така заява подається структурному підрозділу з питань соціального захисту населення районної, районної у м. Києві державної (військової) адміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті (у разі її утворення) ради (далі - орган соціального захисту населення) або уповноваженій особі виконавчого органу сільської, селищної, міської ради чи центру надання адміністративних послуг за місцем обліку внутрішньо переміщеної особи із використанням функціоналу Єдиної інформаційної системи соціальної сфери (за технічної можливості) та електронних систем Мінсоцполітики.
Розпорядженням голови Рівненської обласної державної адміністрації від 01.11.2021 №110-к (у редакції розпорядження голови Рівненської обласної державної адміністрації від 17.01.2022 №15) затверджено Положення про Департамент соціальної політики Рівненської обласної державної адміністрації (нова редакція).
Згідно пункту 1 вказаного Положення Департамент соціальної політики Рівненської обласної державної адміністрації (далі - департамент) є структурним підрозділом обласної державної адміністрації, що утворюється головою обласної державної адміністрації, входить до її складу і на території області забезпечує виконання покладених на департамент функцій та завдань.
Відповідно до пункту 3 Положення Департамент забезпечує виконання на території області повноважень, встановлених законодавством України у сфері соціальної політики, соціального діалогу, соціальної підтримки та надання соціальних послуг особам похилого віку, особам з інвалідністю, сім`ям та особам, які перебувають у складних життєвих обставинах, дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, малозабезпеченим та іншим соціально вразливим верствам населення; захисту прав та реалізації соціальних гарантій, передбачених законодавством України для окремих категорій населення, у тому числі ветеранів війни та праці, жертв політичних репресій та нацистських переслідувань, громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; з питань поліпшення становища сімей, у тому числі сімей з дітьми, багатодітних та молодих сімей; оздоровлення та відпочинку дітей; запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та торгівлі людьми; забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків; підтримки внутрішньо переміщених осіб.
Згідно із підпунктами 29, 36 пункту 6 Положення Департамент відповідно до покладених на нього завдань координує і контролює роботу структурних підрозділів соціального захисту населення районних державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування, надає методичну допомогу з питань здійснення наданих їм законом повноважень органів виконавчої влади у сфері соціального захисту населення, також забезпечує організацію та координацію роботи, пов`язаної з обліком внутрішньо переміщених осіб.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 № 393/96-ВР (далі Закон № 393/96-ВР), громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, медіа, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги (частина 1 статті 3 Закону №393/96-ВР).
Відповідно до статті 19 Закону № 393/96-ВР, органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані, зокрема, об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги, письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.
Колегія суддів вважає, що 21.08.2023 позивач подав до відповідача-1 заяву про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, в якій позивачем вказано адресу задекларованого/зареєстрованого місця проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, звідки перемістилася особа: АДРЕСА_1 ; та адресу, куди перемістилася особа: АДРЕСА_3 , а відповідачем-1 допущена протиправна бездіяльність, яка полягає у не вирішенні по суті та не прийнятті конкретного рішення за наслідками розгляду заяви позивача про призначення спірної допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, а також неповідомлення позивача про результати розгляду його заяви, що входить в його повноваження і було встановлено судом вище.
Лист відповідача-2 від 18.12.2024 за № 05-К-437 на думку колегії суддів носить інформативний характер та не має ознак владного управлінського рішення, не створює жодних обов`язків для позивача, вказаний орган рішення щодо позивача не приймав і права позивача не можуть порушуватися унаслідок надіслання цього листа, який направлений згідно інформації відповідача 1, до якого і звертався позивач та який згідно з пунктом 4 Порядку № 322 приймає рішення, а тому відсутній підстави для визнання протиправним та скасування рішення відповідача-2 про те, що позивач не має права на статус внутрішньо-переміщеної особа, про що повідомлено листом від 18.12.2023 № 05-К-437, доводи апелянта вказаних висновків суду не спростовують, також відсутні підстави для задоволення вимог позивача в частині стягнення на користь позивача з держави Україна 4000 грн моральної шкоди, завданої органом державної влади - Департаментом соціальної політики Рівненської обласної державної адміністрації відповідно.
У своєму позові позивач просить суд встановити відсутність компетенції (повноважень) у відповідача-2: 1) розглядати заяву про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам та повідомляти про результати розгляду такої заяви; 2) приймати рішення про наявність чи відсутність права на статус внутрішньо переміщеної особи та повідомляти про це.
За змістом частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень.
За правилами пункту 3 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
Під компетенційними спорами розуміються спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління (публічної адміністрації), у тому числі делегованих повноважень. Особливістю таких спорів є те, що сторонами у них - як позивачем, так і відповідачем - є суб`єкти владних повноважень. Тобто, позивачем у компетенційних спорах є суб`єкт владних повноважень, якщо він вважає, що інший суб`єкт владних повноважень - відповідач своїм рішенням або діями втрутився у його компетенцію, або що прийняття такого рішення чи вчинення дій є його прерогативою.
Компетенційні спори виникають виключно в межах реалізації функцій публічно-правового характеру суб`єктами владних повноважень. Особливість судового розгляду компетенційних спорів зумовлена необхідністю вирішення питання про те, чи належним чином реалізована компетенція відповідача та чи не порушена при реалізації повноважень відповідача компетенція позивача.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 по справі № 820/3713/17 (провадження № 11-1257апп18), яка в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України враховується апеляційним судом під час вирішення наведеного спору.
З урахуванням вказаної правової позиції Великої Палати Верховного Суду, позивач не є суб`єктом владних повноважень, а отже не наділений адміністративною процесуальною дієздатністю в частині пред`явлення позову щодо визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) у відповідача-2, з огляду на що відповідні позовні вимоги до задоволення не підлягають, а із доводами апелянта про необхідність відступити від вказаного висновку Великої Палати Верховного Суду суд не погоджується.
Щодо позовної вимоги про стягнення на користь позивача з відповідача-1 2000 грн. моральної шкоди, колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Статтею 23 Цивільного кодексу України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Зміст поняття моральної шкоди розкрито у статті 23 Цивільного кодексу України.
Так, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у своїй постанові № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із змінами та доповненнями), під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Відповідно до частини п`ятої статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Поняття моральної шкоди визначене у статті 23 Цивільного кодексу України, в якій зазначено, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
З урахуванням наведених норм суд зазначає, що під час вирішення питання про відшкодування моральної шкоди, з`ясуванню підлягають фактичні обставини можливого заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, зокрема, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Відповідно до роз`яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зав`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставини справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди.
Отже, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.
Водночас слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (статті 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції.
Відповідно до статті 1173 Цивільного кодексу України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача - органу державної влади чи місцевого самоврядування, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (частина друга статті 77 КАС України).
Зважаючи на ці обставини, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що негативні емоції позивача внаслідок як було встановлено судом вище протиправниї дій Департаменту соціальної політики Рівненської міської ради, як суб`єкта владних повноважень під час здійснення ним владних управлінських функцій є у причинно-наслідковому зв`язку із поведінкою відповідача 1, що завдала позивачу моральної шкоди, який є неповнолітньою особою та навчається у навчальному закладі, відповідно заробітної плати не отримує, отже розглядувану позовну вимогу належить задовольнити, стягнувши за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача 2000 грн. завданої моральної шкоди.
Стосовно вимоги позивача про винесення судом окремої ухвали, відповідно до заяви від 11.03.2024, в якому позивач просить постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності відповідних службових осіб Департаменту соціальної політики Рівненської міської ради за бездіяльність не надіслання відповіді на заяву ОСОБА_1 від 21.08.2023 року, що відповідно до ч. 7 ст. 212-3 КУпАП є адміністративним правопорушенням, відповідно до підпункту 8-1 ст. 255 КУпАП направити постановлену окрему ухвалу до секретаріату Уповноваженого Верховної ради України з прав людини з метою складення протоколу про адміністративне правопорушення.
Колегія суддів враховує, що в силу приписів статті 249 КАС України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.
У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.
Одночасно суд зазначає, що окрема ухвала виноситься у разі, коли суд самостійно не може усунути порушення закону.
В даному випадку, колегія суддів вважає, що порушене право позивача відновлено судом шляхом зобов`язання Департаменту соціальної політики Рівненської міської ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам від 21.08.2023 та прийняття рішення за наслідками розгляду такої заяви, передбаченої Порядком надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 № 332 «Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам», а тому підстави для винесення окремої ухвали відсутні.
Відносно доводів апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції, оскільки не було розглянуто його клопотання від 01.03.2024 року про постановлення окремої ухвали про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності відповідних службових осіб департаменту соціальної політики Рівненської міської ради за допущену бездіяльність, яке він подав разом з відповіддю на відзив під час розгляду справи у суді першої інстанції, то колегія суддів погоджується, що судом першої інстанції у вказаному допущено порушення процесуальних норм, однак таке порушення не вплинули на правильність прийнятого рішення у даній справі, що у відповідності до абзацу 2 частини 2 статті 317 КАС України не є підставою для скасування або зміни оскарженого рішення суду.
Щодо поданого клопотання про розподіл судових витрат, за змістом якого позивач просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів компенсацію за відрив від звичайних занять (навчання на денній формі навчання Рівненського фахового коледжу інформаційних технологій) протягом 40 годин пропорційно до розміру мінімальної заробітної плати та витрати на направлення відповіді на відзиви відповідачам та до суду в сумі 114 грн.
Відповідно до частини першої статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи (пункт 5 частини третьої статі 132 КАС України).
Відповідно до частини другої статті 135 КАС України стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, та її законному представнику сплачується іншою стороною компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно до розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно до розміру мінімальної заробітної плати.
Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх законних представників, що пов`язані із прибуттям до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
За правилами пункту 3 Додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 № 590 Про граничні розміри компенсації витрат, пов`язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави (зі змінами і доповненнями) компенсація в адміністративних справах за відрив від звичайних занять - стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, її представникові у зв`язку з явкою до суду обчислюється пропорційно до розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлено законом на 1 січня календарного року, в якому приймається процесуальне рішення або здійснюється процесуальна дія, і не може перевищувати його розміру, обчисленого за фактичні години відриву від звичайних занять.
Зміст наведених норм дає підстави для висновку, що якщо сторона, на користь якої ухвалено рішення, не працює і не має самостійного доходу, то вона має право одержати компенсацію за відрив від звичайних занять.
Водночас, за загальним правилом, відшкодуванню стороні, на користь якої ухвалено рішення, підлягають лише витрати, які є документально підтвердженими та безпосередньо пов`язаними із реалізацією особою права на захист шляхом звернення до суду.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (частина 1 статті 72 КАС України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 73 КАС України.
Так, у клопотанні про розподіл судових витрат позивач вказує, що його звичайним заняттям є навчання на денній формі навчання Рівненського фахового коледжу інформаційних технологій, а під час нового розподілу судових витрат, при обчисленні суми компенсації за відрив позивача від звичних занять, слід збільшити кількість годин, протягом яких відбувся відрив позивача від звичних занять на 40 годин.
Колегія суддів аналізуючи матеріали справи та відповідні доводи апелянта дійшла висновку, що позивачем не надано до суду доказів на підтвердження того, що підготовка вказаних вище процесуальних документів зумовила його відрив від навчання чи інших звичайних занять, а саме пропуску позивачем навчання (був відсутній у Рівненському фаховому коледжі інформаційних технологій), отримання негативної оцінки по одній з дисциплін у зв`язку з невиконанням (неналежним виконанням) домашнього завдання тощо, відповідних доказів не подано і до суду апеляційної інстанції. Тому, оскільки позивач не надав суду належних і допустимих доказів відриву від звичайних занять, які саме заняття були ним заплановані проте не здійснені у зв`язку зі зверненням до суду, відтак у цій частині клопотання позивача про розподіл судових витрат задоволенню не підлягає.
Вказана правова позиція щодо необхідності надання доказів відриву від звичних занять для розподілу судових витрат наведена Верховним Судом у постанові від 20 жовтня 2022 року по справі № 465/7254/21 (адміністративне провадження № К/990/15800/22).
Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, колегія суддів приходить до висновку про правомірність прийняття судом першої інстанції рішення згідно статті 9 КАС України щодо визнання протиправною бездіяльності Департаменту соціальної політики Рівненської міської ради в частині розгляду та прийняття рішення за наслідком опрацювання заяви ОСОБА_1 про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам від 21.08.2023, також визнання протиправною бездіяльності Департаменту соціальної політики Рівненської міської ради щодо не повідомлення ОСОБА_1 про результати розгляду його заяви про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам від 21.08.2023, а також зобов`язання Департаменту соціальної політики Рівненської міської ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам від 21.08.2023 та прийняти рішення за наслідками розгляду такої заяви, передбачене Порядком надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 № 332 «Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам», а доводи апеляційної скарги позивача не спростовують рішення суду першої інстанції у відповідній частині, однак вимоги апелянта в частині стягнення моральної шкоди є підставними і суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що оскаржене рішення суду першої інстанції згідно приписів статті 317 КАС України підлягає скасуванню частково, а в решті рішення слід залишити без змін, оскільки таке відповідає нормам матеріального та процесуального права. Інші доводи та міркування, які були викладені в апеляційній скарзі позивачем, також не впливають на правильність висновків суду першої інстанції.
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31.07.2024 звільнено від сплати судового збору позивача.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 10 червня 2024 року у справі № 460/854/24 скасувати в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про стягнення на користь ОСОБА_1 з Департаменту соціальної політики Рівненської міської ради 2000 грн. моральної шкоди та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовну вимогу ОСОБА_1 - задовольнити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту соціальної політики Рівненської міської ради (33028, Рівненська область, м. Рівне, вул. Соборна, 12, ЄДРПОУ 03195441) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 2000 (дві тисячі) грн. моральної шкоди.
В решті рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 10 червня 2024 року у справі № 460/854/24 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н.В. Ільчишин
Судді Р.Й. Коваль
В.В. Гуляк
Повний текст постанови складено 10.10.2024
Суд | Восьмий апеляційний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 10.10.2024 |
Оприлюднено | 14.10.2024 |
Номер документу | 122226430 |
Судочинство | Адміністративне |
Категорія | Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо соціального захисту (крім соціального страхування), з них внутрішньо переміщених осіб |
Адміністративне
Восьмий апеляційний адміністративний суд
Ільчишин Надія Василівна
Адміністративне
Восьмий апеляційний адміністративний суд
Ільчишин Надія Василівна
Адміністративне
Восьмий апеляційний адміністративний суд
Ільчишин Надія Василівна
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні