Ухвала

від 10.10.2024 по справі 640/16892/22

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

10 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 640/16892/22

адміністративне провадження № К/990/37220/24

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Блажівської Н.Є., перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2024 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Квінн Пропертіз Юкрейн» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Квінн Пропертіз Юкрейн» звернулось до суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення 7 лютого 2022 року №0058420701, №0058430701 та №0058440701.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2024 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2024 року, адміністративний позов задоволено.

30 вересня 2024 року засобами поштового зв`язку до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2024 року, у якій скаржник просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання скаржником вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.

Як убачається зі змісту поданої Головним управлінням ДПС у м. Києві касаційної скарги, відповідач, як на підставу на якій подається касаційна скарга у цій справі, посилається на положення пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України - необхідність відступу від висновку щодо застосування судами попередніх інстанцій пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України (в чинній на момент спірних правовідносин редакції), викладеного у постанові Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі №420/12859/21.

Статтею 129 Конституції України визначено, що однією із основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Так, системний аналіз частини четвертої статті 328 КАС України і пункту 4 частини другої статті 330 КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

При цьому, обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

Обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пунктів 2 і 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі:

- 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; 2) постанову Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права, від якого належить відступити; 3) вмотивоване обґрунтування необхідності такого відступу (для пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України);

- 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; 2) висновок апеляційного суду, який на переконання скаржника є неправильним; 3) у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права; 4) як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися (для пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України).

Крім того, при поданні касаційної скарги на підставі пунктів 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначені скаржником норми права, які на його переконання неправильно застосовано судами, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем).

Також обов`язковою умовою при оскарженні судових рішень на підставі пунктів 1 і 2 частини четвертої статті 328 КАС України є подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.

Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України.

Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Верховний Суд звертає увагу, що у цій справі суди попередніх інстанцій вирішували питання виключно дотримання контролюючим органом процедури проведення перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Квінн Пропертіз Юкрейн».

Так, приймаючи рішення щодо задоволення позовних вимог у цій справі, суди попередніх інстанцій виходили з протиправності, у період дії мораторію, призначення та проведення контролюючим органом документальної планової виїзної перевірки позивача, за наслідками якої було прийнято спірні податкові повідомлення-рішення.

Верховний Суд зазначає, що суди, пославшись на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 21 лютого 2020 року у справі №826/17123/18, від 22 вересня 2020 року у справі №520/8836/18, від 22 лютого 2022 року у справі №420/12859/21, від 27 квітня 2022 року у справі №140/1846/21, від 28 грудня 2022 року у справах №420/22374/21, № 540/5445/21, № 160/14248/21, від 28 жовтня 2022 року у справі №600/1741/21-а, від 12 жовтня 2022 року у справі №160/24072/21, від 1 вересня 2022 року у справі №640/16093/21, від 23 лютого 2023 року у справі № 160/20112/21, констатували, що проведення перевірки на підставі постанови Кабінету Міністрів України №89 (в умовах чинності пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України) є протиправним і тягне за собою наслідки у вигляді скасування прийнятих за результатами такої перевірки податкових повідомлень-рішень.

Тобто, у розглядуваній справі суди дійшли висновку про протиправність проведення перевірки на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 3 лютого 2021 року №89 «Про скорочення строку дії обмеження в частині дії мораторію на проведення деяких видів перевірок» (далі - постанова №89).

Поряд з цим, Верховний Суд звертає увагу, що позиція Верховного Суду з питання застосування постанови №89 є сформованою і усталеною - зокрема, у постановах від 28 жовтня 2022 року у справі №600/1741/21-а, від 12 жовтня 2022 року у справі №160/24072/21, від 1 вересня 2022 року у справі №640/16093/21, Верховний Суд, застосовуючи висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 17 травня 2022 року у справі №520/592/21, від 15 квітня 2022 року у справі №160/5267/21, від 27 квітня 2022 року у справі №140/1846/21, від 6 липня 2022 року у справі №360/1182/21, констатував, що проведення перевірки на підставі постанови №89 (в умовах чинності пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України) є протиправним і тягне за собою наслідки у вигляді скасування прийнятих за результатами такої перевірки податкових повідомлень-рішень. Також у постанові від 28 грудня 2022 року у справі №420/22374/21 Верховний Суд, аналізуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 8 вересня 2021 року у справі №816/228/17, зазначив, що у них не йдеться про те, що підтвердження обґрунтованості висновків по суті виявлених порушень за результатами проведеної перевірки нівелює правове значення та наслідки всіх процедурних порушень, допущених контролюючим органом під час призначення та/або проведення перевірок. Разом з тим постанова Великої Палати Верховного Суду не містить визначення конкретних критеріїв, за яких допущені контролюючим органом процедурні порушення є такими, що впливають або об`єктивно можуть впливати на висновки, здійснені за наслідками перевірки. Відповідно, оцінка заявлених (виявлених) процедурних порушень здійснюється судом в кожній конкретній справі.

У цій постанові Верховний Суд також зазначив, що застосовними є висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 22 вересня 2020 року у справі №520/8836/18, ухваленої складом судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду, і у розвиток зазначеного правового підходу до оцінки виявленого порушення щодо підстави для проведення перевірки Верховний Суд висловив позицію, що перевірка під час дії мораторію, встановленого пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, є такою, що не породжує правових наслідків, оскільки така перевірка не повинна була відбутися в силу закону.

Оскільки встановлений у пункті 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України мораторій на проведення перевірки імперативно забороняє контролюючому органу її проводити, Верховний Суд вважає, що суди дійшли правильного висновку, що допущене контролюючим органом порушення процедури призначення перевірки тягне за собою скасування податкових повідомлень-рішень без надання правової оцінки висновкам по суті виявлених порушень.

Як зазначалось вище, відповідач, як на підставу касаційного оскарження судових рішень у цій справі, посилається на положення пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України, стверджуючи про необхідність відступу від висновку щодо застосування судами положень пункту 52-2 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), викладеного у постанові Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі №420/12859/21 на яку послався суд апеляційної інстанції у своєму рішенні.

У свою чергу, Верховний Суд роз`яснює скаржнику, що системний аналіз статей 328 і 330 КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

Норма пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України регламентує, що особа, яка звертається з касаційною скаргою, повинна обґрунтувати необхідність відступу від висновку Верховного Суду застосованого судом апеляційної інстанції. Про це прямо вказано і в абзаці 3 пункту 4 частини другої статті 330 КАС України.

Так, у випадку посилання на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України, як на підставу касаційного оскарження, останньому необхідно зазначити конкретну норму права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; постанову Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права, від якого належить відступити та вмотивоване обґрунтування необхідності такого відступу.

Відкриття касаційного провадження на цій підставі можливе у тому випадку, коли скаржник доведе, що висновок, який викладений у постанові Верховного Суду, не відповідає правильному тлумаченню і застосуванню конкретної норми. Обов`язковою умовою для цього є подібність умов її застосування з огляду на конкретні обставини справи та позиції сторін у справі. Тобто, висновок, який викладено у постанові Верховного Суду, і висновок, який, на переконання заявника, має бути здійснений за результатами відступу від правової позиції, повинен стосуватися одних і тих самих норм права (їх сукупності) в ідентичних редакціях.

У контексті до наведеного Суд звертає увагу скаржника, що відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі №823/2042/16, провадження №11-377апп18).

Тобто у касаційній скарзі скаржник має зазначити, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи.

Натомість, цитуючи норму частини четвертої статті 328 КАС України, з окремим виділенням пункту 2, скаржник не зазначає обов`язкових умов у їх взаємозв`язку, передбачених КАС України при оскарженні судових рішень на цій підставі.

Верховний Суд звертає увагу, що у цілому доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з судовими рішеннями про задоволення позовних вимог підприємства, опису встановлених судами у цій справі обставин та переоцінки доказів, які наявні в матеріалах справи, що в силу вимог статті 341 КАС України не входить до повноважень Верховного Суду.

Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, щодо форми і змісту касаційної скарги. Частиною першою статті 45 КАС України регламентовано, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

Крім того, касаційні скарги скаржником вже подавались, проте ухвалами Верховного Суду 22 липня 2024 року, від 14 серпня 2024 року та від 9 вересня 2024 року їх повернуто як такі, що не містили підстав касаційного оскарження.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.

Приведення касаційної скарги у відповідність з вимогами КАС України в частині належного викладення підстав для касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України, є процесуальним обов`язком сторони, яка не погоджується з судовими рішеннями.

Не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, слід зазначити, що таке право не є абсолютним. Це обґрунтовується змістом частини восьмої статті 169 КАС України, відповідно до якої скаржник має право на повторне звернення з касаційною скаргою, якщо будуть усунуті недоліки касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги і таке звернення відбувається без зайвих зволікань.

Однак, звертаючись повторно з касаційною скаргою, скаржник так і не виправив недоліків, які стали підставою для повернення попередніх касаційних скарг, що свідчить про формальне ставлення скаржника до оформлення касаційної скарги та ігнорування ним роз`яснень, наданих Верховним Судом.

Суд наголошує, що суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).

Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

За таких обставин, касаційна скарга, підлягає поверненню як така, що не містить належного викладення підстав (підстави) касаційного оскарження.

Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи особисто або через представника.

На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2024 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Квінн Пропертіз Юкрейн» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень повернути особі, яка її подала.

Копію даної ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.

Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя Н.Є. Блажівська