Ухвала

від 10.10.2024 по справі 580/10075/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

10 жовтня 2024 року

м. Київ

справа №580/10075/23

адміністративне провадження №К/990/35913/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):

судді-доповідача - Радишевської О.Р.,

суддів - Мацедонська В.Е., Смокович М.І.,

перевіривши касаційну скаргу Державної податкової служби України на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2024 року у справі №580/10075/23 за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України, за участю третьої особи - Головного управління ДПС у Черкаській області, про скасування рішення,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної податкової служби України, за участю третьої особи - Головного управління ДПС у Черкаській області, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ від 06 жовтня 2023 року №28-дс «Про накладення дисциплінарного стягнення».

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2024 року рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2024 року скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено.

Ухвалами Верховного Суду від 09 липня 2024 року, 17 липня 2024 року, 27 серпня 2024 року, 16 вересня 2024 року касаційні скарги Державної податкової служби України на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2024 року у справі №580/10075/23 були повернуті особі, яка її подала.

20 вересня 2024 року через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду вп`яте надійшла касаційна скарга Державної податкової служби України на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2024 року у справі №580/10075/23.

За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Проаналізувавши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, Суд дійшов висновку про необхідність залишення її без руху з таких підстав.

Статтею 329 КАС України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється із дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів із дня вручення йому такого судового рішення.

Строк на подання касаційної скарги також може бути поновлений у разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною п`ятою статті 333 цього Кодексу.

З оскаржуваної постанови Шостого апеляційного адміністративного суду встановлено, що її прийнято у відкритому судовому засіданні 28 травня 2024 року, повний текст виготовлено 11 червня 2024 року.

За таких обставин останнім днем строку на її касаційне оскарження є 11 липня 2024 року.

Касаційну скаргу направлено до Суду через підсистему «Електронний суд» 20 вересня 2024 року, тобто з пропуском строку на касаційне оскарження.

У касаційній скарзі заявник просить поновити пропущений процесуальний строк, посилаючись на те, що вперше касаційну скаргу подано до суду 26 червня 2024 року, тобто в межах строку передбаченого статтею 329 КАС України. Проте вказана касаційна скарга та повторно подані Державною податковою службою України касаційні скарги були повернуті Верховним Судом скаржнику. При цьому, Судом у цих ухвалах було роз`яснено про можливість повторного звернення. За наведених обставин скаржник просить поновити процесуальний строк на касаційне оскарження.

Перевіряючи наведені заявником підстави для поновлення пропущеного процесуального строку, Суд зазначає, що підстави пропуску строку касаційного оскарження можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк, подання касаційної скарги.

Питання поважності причин пропуску процесуального строку оцінюються судом на власний розсуд, в кожному конкретному випадку, з урахуванням обставин справи і належних доказів поважності пропуску процесуального строку на оскарження.

Приписами статті 44 КАС України встановлено обов`язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом (пункти шостий, сьомий частини п`ятої цієї статті).

Наведеними положеннями КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку касаційного оскарження, а також належного оформлення касаційної скарги.

З урахуванням викладеного, Суд зауважує, що неодноразове повернення касаційної скарги не є безумовною підставою для поновлення строку на касаційне оскарження. Крім того, обставини, за яких суд касаційної інстанції вже повертав попередні касаційні скарги, були безпосередньо пов`язані з організаційною діяльністю заявника (неналежне оформлення).

Отож зважаючи на значний пропуск строку на касаційне оскарження, клопотання скаржника про його поновлення з наведених підстав не можна вважати обґрунтованим, оскільки неодноразове невиконання вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення її заявнику не є поважною причиною пропуску такого строку, адже є такою, що залежить виключно від волі особи, яка подає касаційну скаргу, а тому не надає такій особі права у будь-який необмежений час після сплину строку касаційного оскарження реалізовувати право на оскарження судового рішення повторно.

За таких обставин зазначені скаржником причини пропуску строку на подання касаційної скарги не належать до об`єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов`язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а отже, не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.

З урахуванням наведеного Суд не вбачає підстав визнавати поважними причини пропуску строку на касаційне оскарження.

Відповідно до частини третьої статті 332 КАС України касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 329 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, указані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.

Крім того, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.

Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

У касаційній скарзі скаржник, зокрема, посилається на наявність підстави для відкриття касаційного провадження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, та зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій при винесенні оскаржуваних рішень не було враховано висновків Верховного Суду, які викладені у постановах; від 08 грудня 2021 року у справі №826/5308/18; від 17 квітня 2024 року у справі №826/8164/16.

Скаржник указує на те, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме: частини першої статті 36 та пункту 1 частини другої статті 65 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII.

Суд зазначає, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких має місце однакове правове регулювання спірних правовідносин.

Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.

Суд зауважує, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в мотивувальній частині постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Отже, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі з подібними правовідносинами.

Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення, а не різним застосуванням норми.

При встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, як на підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на застосовність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.

У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.

Водночас скаржником указаних вимог не дотримано, оскільки не обґрунтовано, що правові висновки Верховного Суду, викладені у зазначених ним постановах, є застосовними до спірних правовідносин.

Суд зауважує, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їхнього застосування.

Ураховуючи наведене, Суд уважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Крім того, на обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник також посилається на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку з пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до приписів частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.

Отже, із системного аналізу наведених положень процесуального закону вбачається, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв`язку з недослідженням судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження. Отож указане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження.

Крім того, вимогами касаційної скарги є не направлення справи на новий розгляд, як це передбачено статтею 353 КАС України, а скасування судового рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.

Отже у разі не зазначення в касаційній скарзі підстав (підстави), на якій подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав) (пункт 4 частини другої статті 330 КАС України) така касаційна скарга має бути залишена без руху.

За таких обставин, відповідно до норм статей 169, 332 КАС України, касаційна скарга підлягає залишенню без руху із установленням скаржнику строку для усунення її недоліку шляхом подання до суду касаційної інстанції: заяви про поновлення строку на касаційне оскарження із зазначенням інших підстав для його поновлення, а також відповідних доказів на підтвердження викладених у заяві обставин; касаційної скарги в новій редакції із зазначенням підстав (підстави), на яких подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 КАС України підстави (підстав), з належним її обґрунтуванням.

Керуючись статтями 44, 169, 248, 332 КАС України, Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової служби України на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2024 року у справі №580/10075/23 залишити без руху.

Надати скаржнику строк у десять днів із дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, зазначених у мотивувальній частині ухвали.

Роз`яснити, що у разі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, будуть визнані судом неповажними, суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі.

У разі невиконання вимог ухвали в іншій частині в установлений судом строк касаційна скарга разом із доданими до неї матеріалами буде повернута скаржнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач: Судді:О.Р. Радишевська В.Е. Мацедонська М.І. Смокович