Рішення

від 13.09.2024 по справі 175/3524/23

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 175/3524/23

Провадження № 2/175/934/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2024 року смт. Слобожанське

Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області

в складі:головуючого судді Бойко О.М.

секретаря судового засідання - Радонського М.М.

за участі:

представника ОСОБА_1 - адвоката Цівань Н.В.,

представника ОСОБА_2 адвоката Помінова О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про поділ майна подружжя та зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 ,про поділмайна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

В липні 2023 року до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про поділ майна подружжя.

Згідно проведеного автоматизованого розподіл справи та визначено головуючим суддею Бойка О.М.

Ухвалою суду від 16 серпня 2023 року справа була прийнята до провадження судді Бойко О.М. та по справі було призначено підготовче засідання.

У підготовчому судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , про поділ майна подружжя.

Ухвалою судувід22січня2024рокубулоприйнято зустрічнийпозов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 ,проподілмайна подружжя,поцивільнійсправі №175/3524/23(провадження2/175/934/23) та об`єднано в одне провадження із вимогами за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про поділ майна подружжя.

В первісному позові ОСОБА_1 просить суд:

Поділити майно що є спільною власністю подружжя визначивши за позивачем ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ):

-право власності на 1/2 частину квартири загальною площею 139,1 кв.м., житловою площею 56,8 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ;

-право власності на 1/2 частину Нежитлового приміщення площею 20,0 кв.м. (гараж) АДРЕСА_2 , приміщення №99;

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) кошти в розмірі 370440,00 грн., що становить компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля «Infiniti QX60», 2014 року випуску, ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_3 , д/н НОМЕР_4 .

За відповідачкою ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) визначити:

-право власності на 1/2 частину квартири загальною площею 139,1 кв.м., житловою площею 56,8 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ;

-право власності на 1/2 частину Нежитлового приміщення площею 20,0 кв.м. (гараж) АДРЕСА_2 , приміщення №99;

-право власності на 1/2 частину автомобіля «Infiniti QX60», 2014 року випуску, ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_3 , д/н НОМЕР_4 .

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) грошові кошти, за борговими розписками, в сумі 20800,00 доларів США, що еквівалентно 769600,00 грн. на час розгляду справи.

Визнати особистою власністю ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) торгівельно-складські будівлі з адміністративно-побутовими приміщеннями літ. А та сторожка літ. Б, огорожа №1-5, замощення I, загальною площею 854,9 кв.м., за адресою: АДРЕСА_3 .

Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбних відносинах у період з 16 листопада 2012 року по 08 серпня 2023 року.

Під час шлюбу було придбано наступне майно:

-квартира загальною площею 139,1 кв.м., житловою площею 56,8 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

-нежитлове приміщення площею 20,0 кв.м. (гараж) АДРЕСА_2 , приміщення №99;

-автомобіль «Infiniti QX60», 2014 року випуску, ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_3 , д/н НОМЕР_4 .

Також, за час спільного проживання, подружжя, для проведення ремонту в квартирі та на закупівлю меблів, брали в борг грошові кошти у розмірі 20000,00 доларів США та на купівлю гаража 21600,00 доларів США.

Позивач вказує, що ОСОБА_2 відчужила автомобіль «Infiniti QX60», 2014 року випуску, ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_3 , д/н НОМЕР_4 , а тому вважає, що має право на стягнення з відповідачки суми коштів у розмірі 370440,00 грн., що складає 50% від вартості автомобіля відповідно до висновку експерта №103/23, в якому вказано, що автомобіль «Infiniti QX60», 2014 року випуску, ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_3 , д/н НОМЕР_4 мав вартість 740880,00 грн.

Додатково, позивач зазначає, що до шлюбу, ним була побудована торгівельна складська будівля з адміністративно-побутовими приміщеннями літ. А та сторожка літ. Б, огорожа №1-5, замощення І, загальною площею 854,9 кв.м., за адресою: АДРЕСА_3 .

Дана будівля розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 1221455800:02:003:0176 площею, 01618 га., яку ОСОБА_1 взяв у суборенду ще до шлюбу у січні 2011 року строком до 19 травня 2058 року.

Однак в експлуатацію дана нежитлова будівля була введена лише 11.11.2016 року.

Підтвердженням того, що вищезазначена торгівельна складська будівля з адміністративно-побутовими приміщеннями була побудована до шлюбу, підтверджується наступними доказами:

- Договором суборенди земельної ділянки від 16 січня 2011 року;

- Робочим проектом забудови земельної ділянки комплексом будівель та споруд по виробництву товарів загального побуту по АДРЕСА_3 ) від 2011 року.

Для будівництва ОСОБА_1 позичав у Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк», під заставу рухомого та нерухомого майна, а також брав кредити в АТ «ПроКредит Банк».

Відповідне підтверджується:

-Рамковою угодою №FW1501.218 від 25.11.2011 року, відповідно до якої ОСОБА_1 взяв кредит на суму 700000,00 грн. (сімсот тисяч гривень);

-Додатком до договору траншу №1501.42139/FW1501.218 від 25.11.2011 року, відповідно до якого ОСОБА_1 отримав кредит у сумі 250000,00 грн. (двісті п?ятдесят тисяч гривень);

-Договором застави рухомого майна №FIL.17927-ДЗ1 від 25.07.2011 року;

-Договором застави рухомого майна №FIL.17927-Д32 від 25.07.2011 року;

-Договором застави рухомого майна №FIL.17927-ДЗ3 від 24.07.2011 року;

-Актами огляду і оцінки предметів застави від 25.07.2011 року.

Так, як кошти на побудову торгівельно-складської будівлі з адміністративно-побутовими приміщеннями ОСОБА_1 отримав під заставу свого особистого рухомого та нерухомого майна до укладення шлюбу з відповідачкою, то торгівельно-складські будівлі з адміністративно-побутовими приміщеннями загальною площею 854,90 кв.м., за адресою: АДРЕСА_3 , просить визнати його особистою власністю.

У відзиві на первісний позов відповідачка ОСОБА_2 визнала частково позовні вимоги, а саме щодо поділу права власності на 1/2 частину квартири загальною площею 139,1 кв.м., житловою площею 56,8 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 та на право власності на 1/2 частину Нежитлового приміщення площею 20,0 кв.м. (гараж) № НОМЕР_5 , розташованого за адресою: АДРЕСА_4 , приміщення №99. В іншій частині позову просила відмовити.

Обґрунтувала свою позицію наступним.

Щодо автомобіля «Infiniti QX60», 2014 року випуску, ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_3 , д/н НОМЕР_4 вказала, що в позовній заяві не надано доказів того, що автомобіль дійсно був придбаний за спільні кошти подружжя.

Щодо грошових коштів у сумі 20000,00 доларів США, зазначила, що з розписок наданих до суду неможливо встановити на які саме цілі надавались ці кошти та яким чином вони були витраченні.

Щодо визнання за позивачем права особистої приватної власності на торгівельно-складські будівлі з адміністративно-побутовими приміщеннями літ. А та сторожка літ. Б, огорожа №1-5, замощення I, загальною площею 854,9 кв.м., за адресою: АДРЕСА_3 , ОСОБА_2 зазначила наступне.

Державна реєстрація вказаного об`єкту нерухомості була здійснена 24 листопада 2016 року, тобто у момент, коли між сторонами існували сімейні стосунки, а тому вважала, що майно слід поділити між подружжям, як спільно набуте.

ОСОБА_2 надала до суду зустрічну позовну заяву в якій просить суд:

Поділити майно, що є спільною сумісною власністю подружжя, визнати за ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ):

-Право власності на 1/2 частину торгівельно-складської будівлі з адміністративно-побутовими приміщеннями літ. А та сторожка літ. Б, огорожа №1-5, замощення I, загальною площею 854,9 кв.м., за адресою: АДРЕСА_3 .

Поділити майно, що є спільною сумісною власністю подружжя, визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ):

-Право власності на 1/2 частину торгівельно-складської будівлі з адміністративно-побутовими приміщеннями літ. А та сторожка літ. Б, огорожа №1-5, замощення I, загальною площею 854,9 кв.м., за адресою: АДРЕСА_3 .

Визнати за ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) право власності на автомобіль «Infiniti QX60», 2014 року випуску, ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_3 , д/н НОМЕР_4 .

Свою позицію обґрунтувала тим, що автомобіль «Infiniti QX60», 2014 року випуску, ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_3 , д/н НОМЕР_4 є її особистою власністю, з огляду на наступне.

Як зазначає ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі Договору купівлі - продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ричкою К.Ю., зареєстровано в реєстрі за №3384, ОСОБА_2 передала (продала) у власність ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_6 ) об?єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_5 (надалі - майно). Продаж вказаного нерухомого майна за домовленістю між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вчинено за ціною 513085,10 (п?ятсот тринадцять тисяч вісімдесят п?ять гривень, 10 копійок).

Пунктом 1.6 Договору купівлі - продажу квартири від 21 серпня 2020 року визначено: майно належить продавцю на підставі Договору дарування квартири, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Насобіною Т.В., 17.06.2010 року за реєстровим номером №1730, зареєстрованого Комунальним підприємством «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради 20.07.2010 року, номер витягу: 26765084, реєстраційний номер: 25181454.

Пунктом 1.8 Договору купівлі - продажу квартири від 21 серпня 2020 року визначено: на момент підписання Договору майно не є спільною сумісною власністю подружжя, а є особистою приватною власністю продавця - ОСОБА_2 , оскільки набуте нею в порядку дарування.

21 листопада 2020 року ОСОБА_2 зареєструвала право власності на автомобіль «Infiniti QX60», 2014 року випуску, ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_3 , д/н НОМЕР_4 , який як вона зазначає придбала за кошти, отриманні від продажу квартири за адресою: АДРЕСА_6 .

Тому, позивачка за зустрічним позовом стверджує, що автомобіль є її особистою приватною власністю.

Щодо торгівельно-складської будівлі з адміністративно-побутовими приміщеннями літ. А та сторожка літ. Б, огорожа №1-5, замощення I, загальною площею 854,9 кв.м., за адресою: АДРЕСА_3 зазначила, що вважає, що цей об`єкт нерухомості хоча й починав будуватись у період, коли сторони документально не перебували у шлюбних відносинах, проте ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у фактичних шлюбних відносинах, що підтверджується тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народилась донька ОСОБА_4 , тобто до моменту документального укладення шлюбу у 2012 році.

А фактична державна реєстрація майна відбулась у 2016 році, тобто під час перебування сторін у фактичних шлюбних відносинах.

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Цівань Н.В. підтримала первісні позовні вимоги та просила суд задовольнити їх, а також відмовити у задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 .

Представник ОСОБА_2 адвокат Помінов О.В. заперечував проти первісного позову та просив задовольнити його частково, лише в частині визнання квартири та гаражу спільною власністю подружжя, також просив задовольнити зустрічний позов.

Всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи, давши їм оцінку, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для частково задоволення первісного позову та відмови у задоволенні зустрічного позову.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 55 Конституції України установлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-яким не забороненим законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції», кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом ч. 1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Дослідивши наданні докази, суд встановив, що наявні підстави для задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбних відносинах у період з 16 листопада 2012 року по 08 серпня 2023 року.

Під час шлюбу було придбано наступне майно:

-квартира загальною площею 139,1 кв.м., житловою площею 56,8 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

-нежитлове приміщення площею 20,0 кв.м. (гараж) АДРЕСА_2 , приміщення №99;

-автомобіль «Infiniti QX60», 2014 року випуску, ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_3 , д/н НОМЕР_4 .

Також, за час спільного проживання, подружжя, для проведення ремонту в квартирі та на закупівлю меблів, позивач ОСОБА_1 брав в борг грошові кошти у розмірі 20000,00 доларів США та на купівлю гаражу 21600,00 доларів США.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 статті 372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Згідно звіту про незалежну оцінку ринкової вартості об?єкту, ринкова вартість квартири за адресою: АДРЕСА_1 , становить 5 388039,00 грн.

Згідно звіту про незалежну оцінку ринкової вартості об?єкту вартість нежитлового приміщення (гаражу) АДРЕСА_7 , гараж № НОМЕР_5 , складає 534355,00 грн.

Згідно Висновку експерта №103/23 з транспортно-товарознавчого дослідження про середню вартість транспортного засобу, вартість транспортного засобу «Infiniti QX60», 2014 року випуску, ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_3 , д/н НОМЕР_4 , складає 740880,00 грн.

Оскільки, ОСОБА_2 відчужила спірний автомобіль, що підтверджується відповіддю з територіального сервісного центру МВС №1241 на запит адвоката, то ОСОБА_1 просить стягнути з відповідачки 1/2 частину вартості автомобіля, а саме 370440,00 грн.

Інше майно позивач просить визнати спільною сумісною власністю подружжя і визнати за ним право власності на 1/2 частину квартири загальною площею 139,1 кв.м., житловою площею 56,8 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; право власності на 1/2 частину Нежитлового приміщення площею 20,0 кв.м. (гараж) АДРЕСА_8 .

Також позивач просить стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти, за розписками, в сумі 20800,00 доларів США, що еквівалентно 769600,00 грн. на час розгляду заяви.

Проте, суд не може погодитись із позовними вимогами у первісному позові у цій частині, оскільки як вбачаться з матеріалів справи подружжя отримувало в борг грошові кошти у сумах 20000,00 доларів США на проведення ремонтних робіт оселі та її облаштування та 20800,00 доларів США на купівлю гаражу.

Враховуючи той факт, що гараж подружжя ділить між собою, то й грошові кошти у розмірі 20000,00 доларів США слід розділити між подружжям, як кошти отриманні під час шлюбно-сімейних відносин.

Тобто слід стягнути з ОСОБА_2 суму коштів у розмірі 10000,00 доларів США, що складає у гривневому еквіваленті станом на день подання позовної заяви, а саме 19 липня 2023 року, складає 365686,00 грн.

Що стосується позовних вимог про

До укладення шлюбу 16.11.2011 року, позивачем було взято в суборенду земельну ділянку з кадастровим номером 1221455800:02:003:0176 площею 0,1618 га., строком до 19 травня 2058 року.

На цій земельній ділянці позивач в 2011 році до укладення шлюбу, за власні кошти почав будівництво торгівельно-складської будівлі з адміністративно-побутовими приміщеннями, згідно робочого проекту від 12.01.2011 року.

Згідно цього проекту проектна будівля складається з двох частин- виробничого цеху та складських приміщень. Для будівництва позивач використав власні кошти отримані ним у Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк», під заставу рухомого та нерухомого майна, а також брав кредити в АТ «ПроКредит Банк».

Як вбачається зі звітів суб?єкта малого підприємства-фізичної особи-платника єдиного податку - ОСОБА_5 , за четвертий квартал 2011 року (та в подальшому інших звітів), позивач вже вів підприємницьку діяльність з виробництва будівельних товарів із пластмаси, та сплачував податки за вказаною адресою.

Тобто фактично цех з виробництва будівельних товарів з пластмаси та торгівельно-складські будівлі вже були побудовані та використовувалися за призначенням, ще до моменту укладення шлюбу сторонами.

Статтею 57 СК України визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"; земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Відповідно до правової позиції ВСУ, висловленої у постанові від 03.06.2015 року №6-3815, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна.

Застосовуючи ст. 60 СК України, та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, які дозволяють надати спірному набутому майну режим спільного майна є: час набуття такого майна, кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття), мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий режим спільної власності подружжя.

Тільки в разі встановлення цих фактів і визначення критеріїв норма ст. 60 СК України вважається правильно застосованою. Те, що цех з виробництва будівельних товарів з пластмаси та торгівельно-складські будівлі що розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 1221455800:02:003:0176 площею 0,1618 га., за договором суборенди від 16 січня 2021 року строком до 19 травня 2058 року, за адресою: АДРЕСА_3 , побудовані за особисті кошти ОСОБА_1 ще до укладення шлюбу сторонами, підтверджуються:

-Рамковою угодою №FW1501.218 від 25.11.2011 року, відповідно до якої ОСОБА_1 взяв кредит на суму 700000,00 грн. (сімсот тисяч гривень);

-Додатком до договору траншу №1501.42139/FW1501.218 від 25.11.2011 року, відповідно до якого ОСОБА_1 отримав кредит у сумі 250000, 00 грн. (двісті п?ятдесят тисяч гривень);

-Договором застави рухомого майна №FIL.17927-ДЗ1 від 25.07.2011 року;

-Договором застави рухомого майна №FIL.17927-ДЗ2 від 25.07.2011 року;

-Договором застави рухомого майна №FIL.17927-ДЗ3 від 24.07.2011 року;

-Актами огляду і оцінки предметів застави від 25.07.2011 року.

Доказів участі відповідачки у будівництві будівлі матеріалів справи не містять, вказане майно побудоване до укладення шлюбу сторонами, тобто джерелом набуття вказаного майна не є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Позивачка по зустрічному позову - ОСОБА_2 просить визнати за нею право власності на 1/2 частину торгівельно-складської будівлі з адміністративно-побутовими приміщеннями літ. А та сторожка літ. Б, огорожа №1-5, замощення І, загальною площею 854,9 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_3 . Як на підставу своїх вимог вона посилається на те, що до укладення шлюбу проживала з ОСОБА_1 без реєстрації шлюбу з початку 2011 року по 16 листопада 2012 року.

На підтвердження вказаної обставини посилається на народження дитини ОСОБА_4 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Однак народження дитини не підтверджує того, що позивачка за зустрічним позовом проживала з відповідачем з початку 2011 року та вела з ним спільне господарство.

Сумісне проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу встановлюється в судовому порядку, та підлягає доказуванню. Доказами можуть бути свідчення свідків, фотографії, довідка з місця проживання та інше. Докази, що свідчать про спільне ведення господарства (спільна сплата рахунків, оформлення кредитів, докази про спільне придбання майна, квитанції, довідки про спільне проживання та ведення господарства тощо).

Ці відомості встановлюються судом за заявою про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім?єю без реєстрації шлюбу.

Такі вимоги у зустрічному позові позивачкою не заявлялися. Також позивачка за зустрічним позовом не довела що вкладала у вказане спірне майно (торгівельно-складської будівлі з адміністративно-побутовими) особисті кошти, або особисту працю.

На підставі наведено, суд приходить до висновку, що торгівельно-складської будівлі з адміністративно-побутовими приміщеннями літ. А та сторожка літ. Б, огорожа №1-5, замощення І, загальною площею 854,9 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , в якій здійснює свою підприємницьку діяльність позивач ОСОБА_1 збудована ним на виділеній ділянці позивач ще до шлюбу сторін та хоча і зареєстроване право власності під час шлюбу, проте не може вважатись спільним майном придбаним під час шлюбу, оскільки не відповідає критеріям спільного майна подружжя.

Також, що стосується вимог у зустрічній позовній заяві, в останній редакції, позивачка стверджує, що 21.11.2020 року купила спірний автомобіль «Infiniti QX60», 2014 року випуску, ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_3 , д/н НОМЕР_4 за власні кошти з аукціону Copart у несправному стані за 3900,00 доларів США, що не відповідає дійсності.

Разом із цим, із матеріалів справи убачається, що згідно відповіді ТСЦ 1241 на адвокатський запит, спірний автомобіль «Infiniti QX60», 2014 року випуску, ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_3 , д/н НОМЕР_4 ввезений в України та зареєстрований 24 листопада 2020 року на підставі Вантажно-митної декларації №UA500500/202/232663 від 07 травня 2020 року та Посвідчення НОМЕР_7 від 07 травня 2020 року був зареєстрований за матір?ю ОСОБА_1 ОСОБА_6 .

Також, 06 травня 2020 року ОСОБА_6 сплачувала передоплату за митне оформлення у розмірі 105 000 грн., що підтверджується копією чека з ПриватБанку.

Відповідно до ч. 1, ст. 81 ЦПК України, - Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції).

Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». ... Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Статтею 15 ЦК України встановлено, - Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до ч. 1, ст. 16 того ж ЦК України, - Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 2 ст. 16 ЦК у країни визначено способи захисту порушеного права, серед яких визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов?язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Останнім абзацом частини 2, ст. 16 ЦК України визначено, - Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Отже, будь-яке порушено право заявника повинно бути захищено. Спосіб захисту такого права має відповідати всім обставинам справи у сукупності з поданими заявником доказами.

Згідно з частиною першою статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Частиною 2 статті 60 СК України передбачено, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об?єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з?ясовувати джерело та час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов?язальними правовідносинами, тощо.

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, відповідно до частин 2, 3 ст.325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно 13 законом не можуть їм належати, незалежно від того, на ім?я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Згідно ч. 3 ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об?єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі №6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі №235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі №404/1515/16-ц.

Такий правовий висновок викладений і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

На противагу цьому слід зазначити, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.

Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім?ї, створює обов?язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім?ї.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об?єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору інтереси сім?ї, а не власні, не пов?язані із сім?єю інтереси одного з подружжя.

Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім?ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Отже, з викладеного вище вбачається, що оскільки грошові кошти за розписками були отриманні одним з подружжя на купівлю гаражу, який ділять подружжя, та на облаштування оселі, то суд вважає, що ці кошти отриманні для сім?ї та в інтересах сім?ї, та під час перебування у шлюбі, а вказана заборгованість є спільною сумісною власністю подружжя.

Відповідно до ч.ч 1 та 2, ст. 372 ЦК України, - Майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

За приписами ч.1 ст.69 СК України зазначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно з вимог ч.1 ст.70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частики майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

У сторін не було шлюбного договору і ніякий інший порядок поділу майна не визначався. Про право спільної власності на майно також вказано і в Цивільному кодексі України, зокрема, згідно з вимог ч.3 ст.368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами частин 1 та 2 статті 372 Цивільного кодексу України передбачено, що майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року №11 (надалі - Постанова), сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток.

Натомість відповідно до п.3 ч.1 ст.57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Таким чином, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.

Отже при визначенні права спільної сумісної власності подружжя на майно встановленню підлягають не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя (правові висновки Верховного Суду України, викладені в постановах від 07.09.2016 року у справі №6-801цс16; від 12.10.2016 року у справі №6-846цс16; від 07.12.2016 року у справі №6-1568цс16).

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово наголошував, що конструкція статті 60 СК України передбачає застосування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (постанови ВС від 06 лютого 2018 року у справі №235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, від 22 лютого 2021 року у справі №264/2232/19, постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17).

Співвідношення положень п.3 ч.1 ст.57 та ст.60 СК дає правову можливість визнати майно не спільною, а особистою власністю, якщо воно набуте подружжям під час перебування у зареєстрованому шлюбі, проте за особисті кошти, за умови доведення обставин, необхідних для спростування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, тим із подружжя, який її спростовує.

По обставинам спірних правовідносин судом встановлено, що спірне нерухоме майно було придбано під час перебування сторін у шлюбі. Будь-яких доказів того, що кошти на придбання майна були особистими коштами сторін по справі, суду не надано.

За таких обставин, суд доходить висновку, що вказане спірне нерухоме майно було придбано в період зареєстрованого шлюбу між сторонами, за спільні кошти подружжя, є об`єктом спільної сумісної власності сторін і у зв`язку з розірванням шлюбу може бути об`єктом поділу майна подружжя.

Згідно ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно ст.263ЦПК Українисудове рішенняповинно ґрунтуватисяна засадахверховенства права,бути законнимі обґрунтованим. Законнимє рішення,ухвалене судомвідповідно донорм матеріальногоправа іздотриманням нормпроцесуального права. Судоверішення маєвідповідати завданнюцивільного судочинства,визначеному цимКодексом. Привиборі ізастосуванні нормиправа доспірних правовідносинсуд враховуєвисновки щодозастосування відповіднихнорм права,викладені впостановах ВерховногоСуду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За приписами частини 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно ст.141ЦПК України,судовий збірпокладається насторони пропорційнорозміру задоволенихпозовних вимог,інші судовівитрати,пов`язані зрозглядом справи,покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Суд, дослідивши матеріали справи, надані до неї докази та посилання на докази, прослухавши ствердження сторін по справі, вважає, що первісні позовні вимоги слід задовольнити частково, а позовні вимоги за зустрічним позовом залишити без задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 5, 11-13, 81, 82, 83, 89, 133, 139, 141, 259, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 15, 16, 202, 355, 368, 372, 638, 655 ЦК України, ст.ст. 60, 61, 65, 69-71 СК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про поділ майна подружжя задовольнити частково.

Поділити майно що є спільною власністю подружжя визначивши за позивачем ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ):

-право власності на 1/2 частину квартири загальною площею 139,1 кв.м., житловою площею 56,8 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ;

-право власності на 1/2 частину Нежитлового приміщення площею 20,0 кв.м. (гараж) АДРЕСА_2 , приміщення №99;

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) кошти в розмірі 370440,00 грн., що становить компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля «Infiniti QX60», 2014 року випуску, ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_3 , д/н НОМЕР_4 .

За відповідачкою ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) визначити:

-право власності на 1/2 частину квартири загальною площею 139,1 кв.м., житловою площею 56,8 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ;

-право власності на 1/2 частину Нежитлового приміщення площею 20,0 кв.м. (гараж) АДРЕСА_2 , приміщення №99;

-право власності на 1/2 частину автомобіля «Infiniti QX60», 2014 року випуску, ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_3 , д/н НОМЕР_4 .

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) грошові кошти, за розписками, в сумі 10000,00 доларів США, що еквівалентно 365686,00 грн. на дату звернення до суду із позовною вимогою.

Визнати особистою власністю ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) торгівельно-складські будівлі з адміністративно-побутовими приміщеннями літ. А та сторожка літ. Б, огорожа №1-5, замощення I, загальною площею 854,9 кв.м., за адресою: АДРЕСА_3 .

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) судові витрати у вигляді судового збору у сумі 13420,00 грн.

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 ,про поділмайна подружжя залишити без задоволення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційну скаргу на рішення може бути подано протягом тридцяти днів до Дніпровського апеляційного суду з дня складання повного судового рішення.

Суддя Бойко О.М.

Повний текст рішення складено 10.10.2024 року