Ухвала

від 10.10.2024 по справі 0430/839/2012

ПЕРШОТРАВЕНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 0430/839/2012

Провадження № 1-в/0186/34/24

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2024 року м. Шахтарське

Першотравенський міський суд Дніпропетровської області у складі:

головуючої судді ОСОБА_1

секретар ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання ОСОБА_3 про зняття арешту з майна,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 звернувся до Першотравенського міського суду Дніпропетровської області з клопотанням про зняття арешту з майна, в якому останній прохав суд зняти арешт з усього його нерухомого майна накладений постановою про накладення арешту на майно, б/н від 05.09.2011 року Управлінням Служби безпеки України у Дніпропетровській області а саме з: 1/4 частина квартири АДРЕСА_1 ; земельної ділянки кадастровий номер 1222685500:02:003:0687.

В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_3 зазначив, що постановою про накладення арешту на майно, б/н від 05.09.2011 року, Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області в межах кримінальної справи №0430/839/2012, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.191 КК України, було накладено арешт на все його майно а саме: 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 ; земельну ділянку 1222685500:02:003:0687, шляхом заборони відчуження, розпорядження та користування майном.

07.03.2013 року Першотравенським міським судом був постановлений вирок у вищезазначеній кримінальній справі, яким його було визнано винним та притягнуто до кримінальної відповідальності.

Даним вироком було знято арешт з 1/4 частина квартири АДРЕСА_1 , але помилково було вказано дату постанов Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області. У вироку вказані постанови від 08 вересня 2011 року, 12 січня 2012 року та 13 вересня 2011 року.

Відповідно до витягу з ДРРПНМ підставою накладення арешту на частина квартири АДРЕСА_1 , стала постанова Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області б/н від 05.09.2011 року.

Крім цього, даним вироком не було знято арешт з земельної ділянки №1222685500:02:003:0687, так як згідно постанови Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області б/н від 05.09.2011 року, було накладено арешт на все його нерухоме майно.

21.03.2024 року він звернувся до державного реєстратора виконавчого комітету Першотравенської міської ради для вилучення даних про обтяження його нерухомого майна, але йому було відмовлено так як вироком по справі №0430/839/2012 не знято обтяження з усього нерухомого майна та неправильно вказано дату постанови якою було накладено обтяження.

З даних підстав виникла необхідність звернутися до суду з метою зняття арешту з вище вказаного майна.

У судове засідання ОСОБА_3 не з`явився, надав заяву про розгляд клопотання за його відсутності, заявлені вимоги підтримав у повному обсязі.

Прокурор Першотравенської окружної прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_4 у судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд клопотання за його відсутності, прохав частково задовольнити клопотання та зняти арешт з 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 .

Суд вивчивши клопотання та додані до нього матеріали, приходить до висновку, що воно не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом, 08 вересня 2011 року старшим слідчим по відділу внутрішніх справ слідчого відділу УСБУ в Дніпропетровській області підполковником юстиції ОСОБА_5 під час проведення досудового слідства у межах кримінальної справи №323 була винесена постанова про накладення арешту на майно, яке належить ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у тому числі на 1/4 частину квартири за адресою: АДРЕСА_2 .

13 вересня 2011 року старшим слідчим по відділу внутрішніх справ слідчого відділу УСБУ в Дніпропетровській області підполковником юстиції ОСОБА_5 під час проведення досудового слідства у межах кримінальної справи №323 була винесена постанова про накладення арешту на грошові кошти в сумі 25000,00 грн. та 9100 доларів США, які були вилучені 09.09.2011 року за місцем проживання ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_3 .

22.11.2012 року до Першотравенського міського суду Дніпропетровської області надійшла кримінальна справа №323, яка зареєстрована за Єдиним унікальним номером справи 0430/839/2012, за фактом привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем, за ознаками злочину передбаченого ч.ч.2, 3, 5 ст.27, ч.5 ст.191 КК України 1960 року.

Вироком Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 07 березня 2013 року ОСОБА_3 було визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.27, ч.5 ст.191 КК України і призначено покарання із застосуванням ст.69 КК України нижче від найнижчої межі, передбаченої санкцією даної статті у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років без позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. На підставі ст.75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, якщо він протягом визначеного судом іспитового строку 3 (три) роки не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов`язки.

Крім того, скасовано арешт на майно ОСОБА_3 , накладений постановами ст. слідчого по ОВС слідчого відділу УСБУ в Дніпропетровській області підполковником юстиції ОСОБА_5 від 08 вересня 2011 року, від 12 січня 2012 року, від 13 вересня 2011 року, на загальну суму 122 942 грн., зокрема: на 1/4 частину квартири за адресою: АДРЕСА_2 , вартість якої, з урахуванням рішення суду від 22.04.2010 року про загальну вартість квартири в сумі 100 932 грн., становить 25 233 грн.; на готівкові грошові кошти в сумі 25 000 грн. і 9100 доларів США (за курсом НБУ на 14.02.2012 р. - 7,99 грн за 1 долар США, становить 72 709,00 грн.), передані на відповідальне зберігання ФІНО УСБУ в Дніпропетровській області, повернувши їх ОСОБА_3 .

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, 07.09.2011 року Дніпропетровською філією ДП «Інформаційний центр» було накладено арешт на 1/4 квартир АДРЕСА_1 , на підставі постанови Управління СБУ у Дніпропетровській області про накладення арешту на майно б/н від 05.09.2011 року, яка належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_3 , реєстраційний номер обтяження 11582376, а також 07.09.2011 року Дніпропетровською філією ДП «Інформаційний центр» було накладено арешт на все майно ОСОБА_3 на підставі постанови Управління СБУ у Дніпропетровській області про накладення арешту на майно б/н від 05.09.2011 року, реєстраційний номер обтяження 11582496.

10 травня 2024 року ОСОБА_3 звернувся до Дніпропетровської філії Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України з заявою про надання копії постанови Управління СБУ у Дніпропетровській області від 05.09.2011 року про накладення арешту на майно.

Згідно листа заступника Міністра юстиції ОСОБА_7 №75120/М-16857 від 19.05.2024 року, ОСОБА_3 було відмовлено у наданні копії постанови Управління СБУ у Дніпропетровській області від 05.09.2011 року про накладення арешту на майно, та запропоновано для отримання копії зазначеної вище постанови звернутись до органу, що накладав обтяження.

Вирішуючи клопотання ОСОБА_3 по суті, суд приходить до наступного.

Право власності належить до основоположних прав людини, втілення яких у життя становить підвалини справедливого суспільного ладу. Захист зазначеного права гарантовано статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, і ніхто не може бути позбавлений власного майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Особи, які зазнають порушення права мирного володіння майном, відповідно до статті 13 Конвенції повинні бути забезпечені можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі.

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 Цивільного кодексу України, далі - ЦК України).

Спеціальні підстави законного обмеження особи у реалізації права власності передбачені нормами кримінального процесуального закону для виконання завдань кримінального провадження як легітимної мети відповідного втручання у право мирного володіння майном.

Відповідно до статті 126 КПК України (в редакції 1960 року), чинного на час накладення слідчим арешту на майно обвинуваченого, зазначений захід міг тимчасово застосовуватися слідчим або судом на період досудового слідства та/або судового розгляду для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна.

Правова природа арешту майна не змінилася і з прийняттям нині чинного КПК України, норми якого більш докладно регламентують мету, підстави й порядок застосування та скасування цього заходу забезпечення кримінального провадження.

Зокрема, згідно зі статтею 170 КПК України завданнями арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Арешт майна має тимчасовий характер, і його максимально можлива тривалість обмежена часовими рамками досудового розслідування та/або судового розгляду до прийняття процесуального рішення, яким закінчується кримінальне провадження.

Після закінчення кримінальної справи відповідне втручання у право власності фактично набуває свавільного характеру, й заінтересована особа правомірно розраховує на його припинення. Такі правомірні очікування ґрунтуються на закріпленому у статті 3 Конституції України, статті 13 Конвенції головному обов`язку держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність, утверджувати й забезпечувати права і свободи та надавати людині ефективний засіб їх юридичного захисту.

Водночас способів захисту права власника або іншого володільця, порушеного внаслідок неприйняття після закінчення кримінальної справи обов`язкового процесуального рішення про скасування арешту майна, у виниклих правовідносинах кримінальний процесуальний закон не передбачає.

Арешт на майно був накладений під час дії КПК України 1960 року за процедурою, встановленою цим нормативно-правовим актом.

Відповідно до пункту дев`ятого розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України арешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.

Дана норма узгоджується з вимогами частини першої статті 5 КПК України, за якою процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.

З огляду на зазначене, на правовідносини, пов`язані з розв`язанням питання про скасування арешту майна, поширюються норми КПК України 1960 року.

Після завершення кримінальної справи арешт майна стає публічним обтяженням права власності, підстави для подальшого існування якого відпали. При цьому втрачається можливість застосування специфічного порядку скасування такого обтяження, зумовленого кримінальними процесуальними відносинами. Арешт майна у такому разі з заходу забезпечення кримінального провадження перетворюється на неправомірне обмеження права особи користуватися належним їй майном.

Водночас вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції. З урахуванням наведеного вище, вирішення цих вимог за правилами кримінального судочинства законом не передбачено.

Судом кримінальної юрисдикції повинні розглядатися скарги на законність і обґрунтованість арешту майна, розв`язання яких потребує перевірки наявності підстав і дотримання процедури, встановлених кримінальним процесуальним законом, тобто вирішення по суті питань, які безпосередньо стосуються порядку здійснення кримінального провадження.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово вирішувала питання щодо юрисдикції суду за вимогами про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами кримінального судочинства, та зазначала що спір щодо звільнення майна з-під арешту є приватноправовим, якщо арешт накладений на майно особи, яка була учасником кримінального провадження, розпочатого за правилами КПК України 1960 року та завершено (вирок, постанова про закриття провадження) у порядку, передбаченому КПК України 1960 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі №372/2904/17-ц (провадження № 14-496цс18)) або КПК України 2012 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11 (провадження № 14-105цс19)). Залежно від суб`єктного складу учасників цього спору його потрібно розглядати за правилами цивільного чи господарського судочинства.

Відповідно до частин 5 та 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються судами при застосуванні таких норм права.

З огляду на вищевикладену правову позицію Верховного Суду, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні клопотання ОСОБА_3 у повному обсязі, оскільки, в даному випадку, таке питання має бути розглянуте в порядку цивільного судочинства.

При цьому вирішення зазначеного питання судом у порядку цивільного судочинства не призведе до заміщення ним функцій суду кримінальної юрисдикції та не може завдати шкоди інтересам кримінального провадження.

Керуючись ст. 372, 376 КПК України, пунктом 9 розділу «Перехідні положення» КПК України, - суд

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні клопотання ОСОБА_3 про зняття арешту з майна, відмовити.

На ухвалу суду може бути подано апеляційну скаргу до Дніпровського апеляційного суду протягом семи днів з дня її проголошення.

СУДДЯ: ОСОБА_8