Постанова

від 10.10.2024 по справі 910/19929/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" жовтня 2024 р. м.Київ Справа№ 910/19929/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Яковлєва М.Л.

Тарасенко К.В.

за участю секретаря судового засідання Зінченко А.С.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Київського науково-методичного центру по охороні, реставрації та використанню пам`яток історії, культури і заповідних територій

на рішення Господарського суду міста Києва

від 09.04.2024

у справі № 910/19929/23 (суддя Демидов В.О.)

за позовом Київського науково-методичного центру по охороні, реставрації та використанню пам`яток історії, культури і заповідних територій

до Підприємства об`єднання громадян «Інститут культурної спадщини» Всеукраїнської Ради з питань охорони культурної спадщини України

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Північний офіс Держаудитслужби

про стягнення 92112,69 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Київський науково-методичний центр по охороні, реставрації та використанню пам`яток історії, культури і заповідних територій звернувся до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Підприємства об`єднання громадян «Інститут культурної спадщини» Всеукраїнської Ради з питань охорони культурної спадщини України про стягнення 92 112,69 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Підприємство об`єднання громадян «Інститут культурної спадщини» Всеукраїнської Ради з питань охорони культурної спадщини України на виконання укладеного Договору № 71 від 21 вересня 2020 року про закупівлю послуг у сфері містобудування код CPV за ДК 021:2015 - 71410000-5 (далі - договір № 71) (Розроблення науково-проектної документації «Межі та режими використання зон охорони пам`ятки садово-паркового мистецтва «Центральний республіканський ботанічний сад», за адресою Темірязівська вул. 1 в м. Києва») виконувало роботи, які сплачені Замовником.

Однак, у подальшому, в ході проведення Північним Офісом Держаудитслужби планової ревізії окремих питань господарської діяльності в Київському науково- методичному центрі по охороні, реставрації та використанню пам`яток історії, культури і заповідних територій за період з 01.01.2019 року по 31.12.2022 року, в ході якої встановлено ряд порушень, про що складено Акт ревізії від 29.06.2023 року № 04-30/267, зокрема, щодо завищення вартості виконаних робіт підрядником за Договором № 71.

Позивач вказує, що роботи за Договором № 71 від 21 вересня 2020 року про закупівлю послуг у сфері містобудування код CPV за ДК 021:2015 - 71410000-5 (Розроблення науково-проектної документації «Межі та режими використання зон охорони пам`ятки садово-паркового мистецтва «Центральний республіканський ботанічний сад», за адресою Темірязівська вул. 1 в м. Києва») виконані з порушенням Тимчасового збірника цін на науково-проектні роботи по нерухомих пам`ятках історії та культури Української РСР, Кошторисних норм України Настанова з визначення вартості проектно-вишукувальних робіт та ДСТУ Б Д.1.1-7:2013, чим завищено вартість за даним договором на суму 92 112,69 грн. (без ПДВ) та порушено ч.1 ст. 49 Бюджетного кодексу України, завдано втрат місцевому бюджету на відповідну суму.

Спір виник внаслідок порушення відповідачем умов Договору № 71, будівельних норм та чинного порядку визначення вартості будівництва, оскільки останнім було неправомірно завищено вартість підрядних робіт за договором № 71, що призвело до спричинення збитків позивачу на загальну на суму 92 112,69 грн. (без ПДВ).

Короткий зміст заперечень проти позову

Відповідач заперечував щодо задоволення позовних вимог, обгрунтовуючи наступним.

Між сторонами був укладений Договір № 71, за своєю правовою природою є договором підряду, про що зазначає і позивач.

Відповідно до п. 2.1 Договору №71 вартість послуг зазначених в п. 1.1 цього Договору визначена на підставі Кошторису та протоколу погодження договірної ціни та становить 808 320,20 в т.ч 134 720, 03 грн і включає в себе повний обсяг витрат.

Відповідач в свою чергу, виконав належним чином взяті на себе зобов`язання Договору №71, на підтвердження цього до матеріалів справи додано Акти здачі-приймання наданих послуг.

Вартість робіт була встановлена за взаємною згодою сторін, відображена в Договорі №71, обсяг послуг протягом дії договору не зменшувався, роботи виконані за Договором належним чином і оплачені.

Щодо проведеної науково-проектної документації, відповідач посилається на відсутність завищення вартості документації за кошторисом.

Також посилання позивача на акт Державної аудиторської служби України , як належний і достатній доказ недобросовісного виконання відповідачем своїх зобов?язань та завдання позивачу шкоди , є необгрунтованим, з огляду на наступне.

Оскільки правовідносини між сторонами спору є договірними, акт аудиторської служби не є підставою для безспірного визнання наявності порушень та саме в діях відповідача щодо завищення вартості робіт, а тому даний доказ має оцінюватись у сукупності з іншими належними доказами.

Крім того, відповідач зазначав про те, що акт ревізії не може встановлювати обов`язкових правил для сторін за господарсько-правовим договором в силу статті 19 Господарського кодексу України.

Також у доводах відповідач посилався на те, що для задоволення вимоги про стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правовопорушення6 протиправна поведінка, збитки, вина боржника.

Відсутність хоча б одного із вказаних елементів, що утворюють склад правопорушення, не дає підстави кваліфікувати поведінку боржника як правопорушення.

У запереченнях відповідач звертав увагу, на те, що позивачем не доведено належним та допустимими доказами протиправної поведінки відповідача у вигляді порушення договірних зобов?язань, яка спричинила шкідливий результат для зобов?язання контрагента , а від так не може вважатись доведеним причинний зв`язок між заподіяною шкодою та поведінкою особи.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.04.2024 у справі № 910/19929/23 в задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачем в повній мірі виконано свої зобов`язання за спірним договором, а посилання позивача на положення п. 2.6. Договору № 71 - не свідчать про наявність правових підстав для стягнення з відповідача заявлених ним коштів.

Зважаючи на викладені обставини, суд дійшов висновку відмовити у позові Київського науково-методичного центру по охороні, реставрації та використанню пам`яток історії, культури і заповідних територій про стягнення з Підприємства об`єднання громадян «Інститут культурної спадщини» Всеукраїнської ради з питань охорони культурної спадщини України грошових коштів у розмірі 92112,69 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, позивач - Київський науково-методичний центр по охороні, реставрації та використанню пам`яток історії, культури і заповідних територій (22.04.2024 через підсистему «Електронний суд») звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному дослідженні доказів та з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не було враховано наступних доводів:

- судом першої інстанції проігноровані факти, на які посилався позивач в позовній заяві, а саме: розрахунки; не забезпечення відповідачем відповідності робіт вимогам діючим нормативним документам; не відповідність якості та обсягу робіт; не забезпечення виконання робіт у визначеному обсязі;

- судом першої інстанції не досліджено виконання умов договору між сторонам;

- суд не дослідив та не надав належної правової оцінки цим обставинам в розрізі правомірності обсягу та вартості виконаних робіт за спірними Договором;

- підписаний акт прийняття роботи не позбавляє його права заперечувати щодо обсягу та вартості виконаної роботи;

- позивачем доведено, що підрядник відступив від умов договору та своїми діями завдав збитків замовникові , що обумовлює право замовника у якості компенсації цих збитків вимагати повернення частини сплачених коштів.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.04.2024, апеляційну скаргу Київського науково-методичного центру по охороні, реставрації та використанню пам`яток історії, культури і заповідних територій на рішення Господарського суду м. Києва від 09.04.2024 у справі № 910/19929/23, передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Станік С.Р., суддів: Тарасенко К.В., Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.04.2024 витребувано у Господарського суду м. Києва матеріали справи № 910/19929/23. Відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України, за апеляційною скаргою Київського науково-методичного центру по охороні, реставрації та використанню пам`яток історії, культури і заповідних територій на рішення Господарського суду м. Києва від 09.04.2024 у справі № 910/19929/23.

29.04.2024 до Північного апеляційного господарського суду з суду першої інстанції надійшли матеріали справи 910/19929/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2024 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/19929/23 за апеляційною скаргою Київського науково-методичного центру по охороні, реставрації та використанню пам`яток історії, культури і заповідних територій на рішення Господарського суду м. Києва від 09.04.2024 та вирішено розгляд апеляційної скарги здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно Конституції України реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких

Разом з цим, згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (Глава 1. Апеляційне провадження).

За правилами п. 1 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" установлено у 2023 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі: для працездатних осіб з 1 січня - 2684 гривень.

Малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує: 268 400,00 грн. (2684, 00 грн. * 100 = 268 400,00 грн.) - станом на момент звернення з відповідним позовом.

Враховуючи, що предметом позову у цій справі є вимога щодо стягнення 92 112 грн. 69 коп., вказана справа, у відповідності до приписів Господарського процесуального кодексу України, відноситься до малозначних справ.

Частиною 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

У відповідності до вимог ч. 5 статті 6 Господарського процесуального кодексу України, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Ухвали суду направлялись учасникам справи у їх офіційні електронні кабінети в системі «Електронний суд», про що сформовано відповідні довідки, які наявні в матеріалах справи.

Відзиви на апеляційну скаргу від учасників спору не надходили, проте, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України).

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як підтверджується наявними матеріалами справи та вірно встановлено судом першої інстанції, і що перевірено судом апеляційної інстанції, 21.09.2020 між Київським науково-методичним центром по охороні, реставрації та використанню пам`яток історії, культури і заповідних територій (замовник) та Підприємством об`єднання громадян «Інститут культурної спадщини» Всеукраїнської ради з питань охорони культурної спадщини України (виконавець) укладено Договір №71 закупівлі послуг у сфері містобудування ДК 021:2015-71410000-5 (Розроблення науково-проектної документації «Межі та режими використання зон охорони пам`ятки садово-паркового мистецтва «Центральний республіканський ботанічний сад», за адресою Тимірязєвська вул. 1 в м. Києві), відповідно до умов якого виконавець зобов`язується надати послуги за визначеним предметом закупівлі - Послуги у сфері містобудування ДК 021:2015-71410000-5 (Розроблення науково-проектної документації «Межі та режими використання зон охорони пам`ятки садово-паркового мистецтва «Центральний республіканський ботанічний сад», за адресою Тимірязєвська вул. 1 в м. Києві), а замовник - прийняти та оплатити такі послуги.

Відповідно до п. 2.1 Договору, вартість Послуг зазначених у п. 1.1 цього Договору визначена на підставі Кошторису (Додаток №3 до Договору) та Протоколу погодження договірної ціни (Додаток №2 до Договору) та становить 808320,20 грн., в т.ч. ПДВ 134 720,03 грн. і включає в себе усі витрати Виконавця, пов`язані з виконанням Договору.

Згідно з п. 2.3 Договору, оплата послуг здійснюється поетапно на підставі актів здачі-приймання наданих послуг у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця. Остаточний розрахунок за останнім етапом надання послуг здійснюється після затвердження науково-проектної документації Департаментом охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Відповідно до п. 2.4 Договору, замовник здійснює оплату тільки за фактично надані послуги протягом 10 банківських днів з моменту підписання сторонами акту здачі-приймання наданих послуг, який відображає обсяг послуг та вартість, наданих виконавцем послуг.

У п. 3.1 Договору сторонами погоджено, що виконавець надає замовнику послуги поетапно відповідно до Календарного графіку надання послуг (Додаток № 4 до Договору) та надає Акт здачі-приймання наданих послуг протягом 5-ти робочих днів після кожного етапу згідно з Календарним графіком надання послуг.

Відповідно до п. 3.2 Договору, замовник протягом 5 робочих днів з дати отримання акту здачі-приймання послуг перевіряє відповідність обсягу та якості наданих послуг вимогам договору, за результатами перевірки підписує та спрямовує виконавцю акт здачі-приймання наданих послуг або мотивовану відмову від приймання послуг.

08.10.2020 між сторонами укладено додаткову угоду № 1 відповідно до якої, сторони дійшли згоди внести наступні зміни:

- На виконання Рішення Київської міської ради XI сесія VIII скликання від 7 липня 2020 року № 10/9089 «Про заборону виконавчому органу Київської міської ради (Київській міській державній адміністрації) та його структурним підрозділам, комунальним унітарним підприємствам, установам та організаціям, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва, господарським товариствам, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать територіальній громаді міста Києва, укладати договори чи інші правочини, що містять положення про конфіденційність інформації» виключити п. 4.3.5. розділу 4 Права та обв`язки сторін Договору №71 від 21.09.2020 року.

- В усьому іншому, що не передбачено Додатковою угодою №1, Сторони керуються умовами даного Договору.

Між сторонами Договору було підписано наступні акти:

- Акт № 1 здачі - приймання наданих послуг Послуги у сфері містобудування ДК 021:2015-71410000-5 (Розроблення науково-проектної документації "Межі та режими використання зон охорони пам`ятки садово-паркового мистецтва "Центральний республіканський ботанічний сад", за адресою: Тимірязєвська вул.1 в м. Києві) від 06.10.2020 на суму 112 579,63 грн. (з ПДВ);

- Акт № 2 здачі - приймання наданих послуг Послуги у сфері містобудування ДК 021: 2015-71410000-5 (Розроблення науково-проектної документації "Межі та режими використання зон охорони пам`ятки садово-паркового мистецтва "Центральний республіканський ботанічний сад", за адресою: Тимірязєвська вул.1 в м. Києві) від 01.12.2020 на суму 488 209,47 грн. (з ПДВ);

- Акт № 3 здачі - приймання наданих послуг Послуги у сфері містобудування ДК 021: 2015-71410000-5 (Розроблення науково-проектної документації "Межі та режими використання зон охорони пам`ятки садово-паркового мистецтва "Центральний республіканський ботанічний сад", за адресою: Тимірязєвська вул.1 в м. Києві) від 01.12.2020 на суму 207 531,10 грн. (з ПДВ);

Всього виконано та прийнято без зауважень робіт на суму 808320,20 грн.

Сторонами під час розгляду справи було підтверджено, що виконані відповідачем роботи за Договором №71 на суму 808320,20 грн були оплачені позивачем у повному обсязі.

У період з 01.01.2019 по 31.12.2022 Північним офісом державної аудиторської служби України було проведено ревізію Київського науково-методичного центру по охороні, реставрації та використанню пам`яток історії, культури і заповідних територій, за результати якої складено Акт №04-30/267 від 29.06.2023.

В Акті ревізії №04-30/267 від 29.06.2023 зафіксовано завищення вартості робіт за Договором №71 закупівлі послуг від 21.09.2020 на суму 92112,69 грн.

Оскільки позивач звернувся до відповідача з претензію повернути грошові кошти у розмірі 92112,69 грн, яка залишилась відповідачем без задоволення, звертаючись з даним позовом до суду, позивач просив стягнути з відповідача збитки у сумі 92112,69 грн., а розмір заявлених позивачем до стягнення матеріальної шкоди (збитків) в сумі 92112,69 грн визначено, виходячи з факту неналежного виконання умов договору №71 про які зазначено в акті ревізії Північного Офісу Держаудитслужби від 29.06.2023 року № 04-30/267.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно зі статтею 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно, цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Для виконання вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України необхідним є аналіз доказів та констатація відповідних висновків за результатами такого аналізу. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Водночас 17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу та змінено назву ст. 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічний підхід до стандарту доказування "вірогідність доказів" висловлено Касаційним господарським судом у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що розгляд даної справи здійснюється в порядку, передбаченому нормами Господарського процесуального кодексу України, відповідно, і оцінка доказів у ній здійснюватиметься через призму такого стандарту доказування, як "баланс вірогідностей".

Відповідно до приписів частини першої та пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частинами першою, другою статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору, Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із статтею 631 Цивільного кодексу України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Вимогами частини першої статті 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Частиною четвертою статті 882 Цивільного кодексу України передбачено, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформлюється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.

Відповідно до статті 857 Цивільного кодексу України, робота, виконана підрядником, має відповідати умовам договору підряду, а у разі їх відсутності або неповноти - вимогам, що звичайно ставляться до роботи відповідного характеру. Виконана робота має відповідати якості, визначеній у договорі підряду, або вимогам, що звичайно ставляться, на момент передання її замовникові. Результат роботи в межах розумного строку має бути придатним для використання відповідно до договору підряду або для звичайного використання роботи такого характеру.

Згідно із статтею 858 Цивільного кодексу України, якщо робота виконана підрядником з відступами від умов договору підряду, які погіршили роботу, або з іншими недоліками, які роблять її непридатною для використання відповідно до договору або для звичайного використання роботи такого характеру, замовник має право, якщо інше не встановлено договором або законом, за своїм вибором вимагати від підрядника: 1) безоплатного усунення недоліків у роботі в розумний строк; 2) пропорційного зменшення ціни роботи; 3) відшкодування своїх витрат на усунення недоліків, якщо право замовника усувати їх встановлено договором. Підрядник має право замість усунення недоліків роботи, за які він відповідає, безоплатно виконати роботу заново з відшкодуванням замовникові збитків, завданих простроченням виконання. У цьому разі замовник зобов`язаний повернути раніше передану йому роботу підрядникові, якщо за характером роботи таке повернення можливе. Якщо відступи у роботі від умов договору підряду або інші недоліки у роботі є істотними та такими, що не можуть бути усунені, або не були усунені у встановлений замовником розумний строк, замовник має право відмовитися від договору та вимагати відшкодування збитків.

Статтею 853 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо замовник не зробить заяви щодо невідповідності виконаної роботи умовам договору, відступів у виконанні роботи, інших недоліків під час прийняття робіт, він втрачає право у подальшому посилатись на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Як наслідок, перевірка фактичного обсягу витрат робочого часу, які включені до акта, покладається на особу, що приймає роботи з боку замовника, під час підписання актів.

Отже, враховуючи приписи зазначених норм права, а також те, що позивач оглянув та прийняв за актами приймання виконаних робіт, які підписані та скріпленні печатками сторін без будь-яких зауважень і застережень виконані відповідачем підрядні роботи, обумовлені Договором №71, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач погодився як з якістю таких робіт, так і з їх кількістю. Мотивована відмова від приймання виконаних робіт з боку позивача в матеріалах справи відсутня. Водночас обсяг виконаних робіт погоджений сторонами та їх вартість повністю оплачена позивачем. Отже, умови Договору сторони виконали повністю і зауважень одна до одної з цього приводу у них не було. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі.

Статтею 22 Цивільного кодексу України визначено, що збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Аналогічні положення викладені у статтях 224, 225 Господарського кодексу України.

Застосовуючи дані статті, суду необхідно встановити усі чотири елементи складу цивільного правопорушення: 1) протиправна поведінка; 2) збитки; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою заподіювача та збитками; 4) вина. Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення виключає настання відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

На позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків. Збитки мають реальний характер та у разі, якщо сторона, яка вважає, що її права були порушені та нею понесені збитки, повинна довести як розмір збитків, так і факт їх понесення.

Відповідно до вимог частини другої статті 623 Цивільного кодексу України, розмір збитків завданих порушенням зобов`язання, повинен бути реальним та доведеним позивачем.

Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність усіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправна поведінка; збитки; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданими збитками; вина.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Отже, враховуючи викладене та в силу ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, саме позивач повинен довести факт спричинення збитків, обґрунтувати їх розмір, довести безпосередній причинний зв`язок між правопорушенням та заподіянням збитків і розмір відшкодування. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків. Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення зв`язку між протиправною поведінкою та збитками потерпілої сторони.

Cудом апеляційної інстанції встановлено що, в даному випадку розмір заявлених позивачем до стягнення матеріальної шкоди (збитків) в сумі 92112,69 грн визначено, виходячи з факту неналежного виконання умов договору №71 про які зазначено в акті ревізії Північного Офісу Держаудитслужби від 29.06.2023 року № 04-30/267

Проте, дослідивши наявні в матеріалах справи докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки між сторонами у справі було укладено Договір №71, а кошти, які позивач просить стягнути з відповідача, отримані ним як оплата виконаних за Договорами підряду робіт, а тому, спірні кошти набуто за наявності правової підстави - договору, а тому вони не можуть вважатися збитками та не можуть бути стягнуті на підставі частини другої статті 224 Господарського кодексу України.

Подібна позиція викладена в Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду № 917/1064/17 від 18.10.2018 року.

При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що акт ревізії - це документ про результати проведеної перевірки (аудиту), який є носієм дій з фінансового контролю та інформації про виявлені недоліки саме позивача, а не відповідача, а тому може нести негативні наслідки саме для Київського науково-методичного центру по охороні, реставрації та використанню пам`яток історії, культури і заповідних територій.

При цьому акти ревізії та документальних перевірок не мають обов`язкового характеру та не можуть оспорюватися в суді.

Крім того, акт перевірки не є рішенням суб`єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися. Акт перевірки, як вже зазначалося, є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб`єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.

За умови існування між сторонами договірних правовідносин виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладених між сторонами договорів і не можуть їх змінювати.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.05.2018 у справі №922/2310/17 та у постанові Верховного Суду від 22.10.2019 у справі №922/59/19.

Окрім того, у постанові від 18.10.2018 у справі №917/1064/17 Верховний Суд зауважив, що акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб`єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу. Виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладеного між сторонами договору і не можуть їх змінювати, оскільки за своїми правовими наслідками акт ревізії у даному випадку фіксує порушення фінансової дисципліни учасника правовідносин, фінансово-господарська діяльність якого перевірялась. Акт ревізії не може змінювати, припиняти частково або повністю договірні правовідносини сторін, зобов`язання, визначені договором та підтверджені відповідними актами виконаних робіт.

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 18.02.2020 у справі № 910/17984/16 акт ревізії Державної фінансової інспекції України не є беззаперечною підставою для задоволення позовних вимог про стягнення збитків, оскільки виявлені таким органом порушення не можуть впливати на умови укладених між сторонами договорів і не можуть їх змінювати. Акт ревізії не може змінювати, припиняти договірні правовідносини сторін, зобов`язання, визначені укладеними договорами та які підтверджені відповідним актами здачі-приймання наданих послуг. Акт ревізії Державної фінансової інспекції України є документом, складеним з приводу наявності або відсутності відповідних порушень, та містить лише думку органу, який його склав. Викладені в ній висновки не мають заздалегідь обумовленої сили, тобто акт ревізії не є підставою для стягнення з відповідача коштів, одержаних відповідно до умов договору. Акт ревізії не є рішенням суб`єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялася. Акт ревізії є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства суб`єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.

Таким чином, акт ревізії не може змінювати, припиняти договірні правовідносини сторін, зобов`язання, визначені укладеними договорами. Даний акт ревізії не є рішенням суб`єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися. Акт ревізії є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства суб`єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу (постанови Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 910/23357/17, від 06.07.2018 у справі №904/7287/17, від 21.05.2018 у справі № 922/2310/17 та від 13.02.2018 у справі №910/12793/17).

Також, суд апеляційної інстанції погоджується з правомірними висновками суду першої інстанції про те. що акт ревізії не може встановлювати обов`язкових правил для сторін за господарсько-правовим договором в силу статті 19 Господарського кодексу України, яка прямо забороняє втручання та перешкоджання господарській діяльності з боку контролюючих органів державної влади, а тому акт ревізії фінансово-господарської діяльності не може розглядатись як підстава виникнення господарсько-правового зобов`язання відповідача повернути сплачені йому позивачем кошти.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що укладання сторонами у справі Договору №71 закупівлі послуг від 21.09.2020, дії сторін по виконанню їх умов, у тому числі проведення відповідних робіт та їх оплата є підтвердженням того, що сторони перебували у договірних відносинах. Таким чином, обсяг прав, обов`язків та відповідальності сторін по справі мають врегульовуватися тими положеннями чинного законодавства, які визначають умови проведення підрядних будівельних робіт та договором.

Отже, з урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладеного між сторонами договору і не можуть їх змінювати, оскільки за своїми правовими наслідками акт ревізії у даному випадку фіксує порушення фінансової дисципліни учасника правовідносин, фінансово-господарська діяльність якого перевірялась, тобто, позивача у справі.

Зазначений акт ревізії не може змінювати, припиняти частково або повністю договірні правовідносини сторін, зобов`язання, визначені договором та підтверджені відповідними актами виконаних робіт. Відтак акт ревізії фінансово-господарської діяльності сам по собі не може бути достатнім доказом порушення відповідачем зобов`язань за Договором №№71 закупівлі послуг від 21.09.2020.

При цьому, звіт внутрішнього аудиту може бути підставою для вжиття відповідних заходів реагування, у тому числі притягнення до відповідальності посадових осіб у встановленому чинним законодавством порядку, а не для встановлення певного зобов`язання у межах господарсько-договірних відносин.

Стосовно доводів позивача, що пунктом 2.6. Договору № 71 передбачено, що у разі виявлення завищень за результатами аудиторської (контролюючої) роботи компетентної державної установи щодо контролю за витрачанням фінансових ресурсів в процесі надання Послуг, надлишково перераховані Замовником кошти бюджету міста Києва Виконавець зобов`язаний протягом 10 (десять) календарних днів повернути на розрахунковий рахунок Замовника відкритий в органах держказначейства, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Так, акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб`єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу, а тому оцінка акта, в тому числі й оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта.

З урахуванням наведеного, оцінивши наявні в матеріалах докази як кожен окремо, так і у їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідачем у повному обсязі виконано свої зобов`язання за укладеним Договором, а посилання позивача на положення п. 2.6. Договору № 71 не є підставою для стягнення з відповідача спірних коштів за встановлених вище обставин, а тому позовні вимоги Київського науково-методичного центру по охороні, реставрації та використанню пам`яток історії, культури і заповідних територій про стягнення з Підприємства об`єднання громадян "Інститут культурної спадщини" Всеукраїнської ради з питань охорони культурної спадщини України грошових коштів у розмірі 92112,69 грн. - не є законними та обгрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.

Отже, вищенаведені та усі інші доводи, посилання та обгрунтування судом апеляційної інстанції враховані при вирішенні спору, доводи скаржника є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та висновків суду апеляційної інстанції у даній постанові щодо спірних правовідносин учасників справи, а судом першої інстанції, в свою чергу, надано належну оцінку усім наявним у справі доказам та правовідносинам учасників справи та ухвалено обґрунтоване рішення у відповідності до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції у оскаржуваному рішенні.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 23.05.2024 у справі № 910/19929/23, за наведених скаржником доводів апеляційної скарги.

Розподіл судових витрат

Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Київського науково-методичного центру по охороні, реставрації та використанню пам`яток історії, культури і заповідних територій» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.05.2024 у справі № 910/19929/23 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.05.2024 у справі № 910/19929/23 - залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за скаржником.

4. Матеріали справи № 910/19929/23 повернути Господарському міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку, строки та випадках, визначених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді М.Л. Яковлєв

К.В. Тарасенко