Постанова

від 23.09.2024 по справі 910/1565/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" вересня 2024 р. Справа№ 910/1565/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Руденко М.А.

Кропивної Л.В.

при секретарі судового засідання Рижій А.В.,

за участю представників:

від позивача - Прокудіна К.А.,

від відповідача - Лазько С.В.,

розглянувши апеляційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "НОВА ХВИЛЯ" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.06.2024 про відмову у забезпеченні позову у справі №910/1565/24 (суддя - Сташків Р.Б., повний текст складено - 11.06.2024) за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "НОВА ХВИЛЯ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стройиндустрия" про стягнення 1085105,97 грн.

ВСТАНОВИВ наступне.

На розгляд Господарського суду міста Києва передано указану позовну заяву про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Стройиндустрия" (далі - відповідач) на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "НОВА ХВИЛЯ" (далі - позивач) заборгованості з оплати внесків на утримання будинку №1 по вул. Миколи Хвильоваго у місті Києві у сумі 791976,45 грн, інфляційні втрати у сумі 226607,94 грн та 3% річних у сумі 66521,58 грн.

Крім цього, від позивача надійшла заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно (квартиру №3 по вул. Миколи Хвильового, 1 в м. Києві , загальною площею 98,7 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 440531880363) та грошові кошти, що належать ТОВ "Стройиндустрия" в межах суми стягнення у розмірі 1085105,97 грн.

Звертаючись із заявою про забезпечення позову позивач зазначає, що як йому стало відомо, на початку червня 2024 року відповідачем, належну йому квартиру №3 по вул. Миколи Хвильового, 1 в м. Києві , звільнено від речей та майна, яке там знаходилось, здійснено виселення мешканців вказаної квартири.

На думку позивача, вказані дії можуть свідчити про підготовку відповідної квартири до відчуження.

Позивач також вказує на те, що існує принаймні дві юридичні особи, підконтрольні власнику та кінцевому бенефіціару ТОВ "Стройиндустрия", яким належне останньому майно та грошові кошти легко можуть бути передані, з метою унеможливлення виконання рішення суду. Статутний капітал відповідача має незначний розмір, який не забезпечить виконання рішення, у випадку задоволення позову.

Позивач припускає, що майно, яке є у відповідача, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.06.2024 у справі №910/1565/24 у задоволенні заяви Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "НОВА ХВИЛЯ" про забезпечення позову відмовлено.

При прийнятті вказаної ухвали суд першої інстанції виходив з того, що заявником не надано доказів на підтвердження реальних, існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду з боку відповідача у разі задоволення позовних вимог.

Не погодившись з прийнятою ухвалою, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказану ухвалу та прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову.

Апеляційна скарга мотивована аналогічними доводами що й заява про забезпечення позову.

До вказаної апеляційної скарги апелянтом додано додатковий доказ, а саме лист ТОВ "Стройиндустрия" від 14.06.2024 №14-06/24.

Крім цього, згодом, а саме 02.09.2024, скаржником подані апеляційному суду додаткові докази, які за доводами позивача підтверджують обставини відчуження відповідачем належної йому квартири.

Стосовно поданих скаржником вказаних додаткових доказів, колегія суддів зазначає наступне.

Так, за приписами частини 3 статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Господарський процесуальний кодекс України допускає випадки подачі на стадії апеляційного розгляду нових доказів для підтвердження обставин, на які посилається сторона. Однак неприйнятною є ситуація, коли заявник скарги просить долучити доказ, який з`явився після вирішення справи судом першої інстанції.

У постанові Верховного Суду від 11.09.2019 по справі № 922/393/18 викладена правова позиція щодо подання доказів до суду апеляційної інстанції. Так, у тій справі касаційний суд підтвердив дотримання процесуальних процедур судом попередньої інстанції, який відхилив клопотання про приєднання до матеріалів справи додаткового доказу через те, що цей доказ датований вже після прийняття рішення судом першої інстанції.

Верховний Суд вказав, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України незалежно від причин неподання таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Аналогічна правова позиція з цього питання викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 911/3250/16, від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, від 26.02.2019 у справі №913/632/17 та від 06.03.2019 у справі № 916/4692/15.

Враховуючи те, що станом на дату прийняття місцевим господарським судом оскаржуваної наразі ухвали (11.06.2024), наданих позивачем доказів не існувало, вони не можуть бути прийняті судом.

Відповідачем до відзиву на апеляційну скаргу також були додані додаткові докази, частини з яких також не існувало на момент прийняття судом першої інстанції оскаржуваної ухвали.

Отже, враховуючи наведене вище мотивування, такі докази не приймаються судом.

Стосовно інших доказів, долучених відповідачем до відзиву, колегія суддів зазначає наступне.

В силу принципів диспозитивності та змагальності господарського судочинства, сутність яких викладено в статтях 13, 14 Господарського процесуального кодексу України, а також приписах статті 74 цього Кодексу, збирання доказів у справі не є обов`язком суду.

Навпаки, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування у господарському процесі покладений виключно на сторони спору, кожна з яких несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 80 цього Кодексу, чітко врегульовано порядок та строки подання доказів учасниками справи. Так, за частиною 3 вказаної статті відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Згідно частини 4 цієї статті, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Частина 5 цієї статті визначає, що у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

Отже, за змістом вказаних норм всі докази, які підтверджують заперечення, мають бути подані відповідачем одночасно з поданням відзиву, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена відповідачем до суду та належним чином обґрунтована.

Відповідачем не було доведено до суду першої інстанції неможливості подання вказаних доказів.

Згідно з приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідач не надав апеляційному суду доказів неможливості подання вказаних документів до суду першої інстанції.

За наведених обставин, вказані докази відповідача не приймаються апеляційним господарським судом.

В судовому засіданні представник апелянта - позивача у справі підтримав вимоги апеляційної скарги, просив їх задовольнити та накласти арешт лише на грошові кошти відповідача (виключивши вимогу про накладення арешту на квартиру).

Представник відповідача надав пояснення, якими заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги.

Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.

Відповідно до ч. 1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 136 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (постанови Верховного Суду від 21.10.2021 у справі №910/20007/20, від 10.12.2019 у справі №910/18739/16).

Згідно з ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується:

1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб;

2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;

4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання;

5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку;

6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту;

8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності;

9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;

10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 17.12.2018 у справі №914/970/18.

Також, вирішуючи питання про забезпечення позову та виходячи з приписів статей 13, 15, 74 Господарського процесуального кодексу України (змагальність сторін та пропорційність у господарському судочинстві, обов`язок доказування і подання доказів), господарський суд також має здійснити оцінку обґрунтованості доводів протилежної сторони (відповідача) щодо відсутності підстав та необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову з урахуванням зокрема того, чи порушує вжиття відповідних заходів забезпечення позову права цього учасника (відповідача), а відповідно чи порушується при цьому баланс інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу та яким чином; чи спроможний відповідач фактично (реально) виконати судове рішення в разі задоволення позову у разі, якщо захід забезпечення позову не буде вжито судом. Такий правовий висновок викладено в пункті 8.9 постанови Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 904/5876/19.

З урахуванням предмету позову у даній справі - стягнення 1085105,97 грн. заборгованості, звертаючись із заявою про вжиття заходів до забезпечення позову, позивач мав довести на підставі належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів, що майно, яке є у відповідача на момент пред`явлення позову (грошові кошти), може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення в результаті об`єктивних (відсутність грошових коштів для виконання зобов`язань за спірним договором, незадовільний фінансовий стан, наявність невиконаних безспірних зобов`язань, тощо) або суб`єктивних (вчинення відповідачем умисних дій, направлених на приховування або відчуження майна або вчинення інших дій з метою уникнення відповідальності за спірним договором або перешкоджання законному стягненню зазначеної заборгованості) причин.

Колегія суддів не погоджується із доводами позивача щодо наявності підстав для забезпечення позову про те, що існує принаймні дві юридичні особи, підконтрольні власнику та кінцевому бенефіціару ТОВ "Стройиндустрия", яким належне останньому майно та грошові кошти легко можуть бути передані, з метою унеможливлення виконання рішення суду, оскільки заява про забезпечення позову не може ґрунтуватися на припущеннях заявника. Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність вжиття відповідного заходу забезпечення позову. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Крім цього, позивачем доказів, які б підтверджували неплатоспроможність товариства відповідача, зокрема, відсутність коштів на його рахунках, надано суду не було.

Таким чином, заявником суду не наведено жодних достатніх підстав які б свідчили, що невжиття обраного позивачем заходу забезпечення позову ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду у даній справі.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову з огляду на відсутність доказів, які б могли підтвердити, що невжиття заходів до забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржувана ухвала місцевого господарського суду прийнята з повним, всебічним та об`єктивним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на її заявника - позивача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "НОВА ХВИЛЯ" залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.06.2024 про відмову у забезпеченні позову у справі №910/1565/24 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - позивача у справі.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено: 10.10.2024 року.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Руденко

Л.В. Кропивна