Постанова

від 10.09.2024 по справі 903/1324/23

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2024 року Справа № 903/1324/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Василишин А.Р. , суддя Філіпова Т.Л.

секретар судового засідання Першко А.А.

за участю представників сторін:

прокурор: Безпалов А.В.

позивача: не з`явився

відповідача 1: не з`явився

відповідача 2: Капітанюк В.В.; Дитина А.І.

третьої особи: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вишнівської сільської ради на рішення Господарського суду Волинської області від 02 квітня 2024 року у справі №903/1324/23 (повний текст складено 02 квітня 2024 року, суддя Гарбар І.О.)

за позовом заступника керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної військової адміністрації

до Ковельської районної військової адміністрації

до Вишнівської сільської ради Ковельського району Волинської області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Держгеокадастру у Волинській області

про визнання незаконним та скасування розпорядження, скасування державної реєстрації земельної ділянки та зобов`язання повернути земельну ділянку

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Волинської обласної прокуратури звернувся до Господарського суду Волинської області з позовом в інтересах держави в особі Волинської обласної військової адміністрації до Ковельської районної військової адміністрації, Вишнівської сільської ради Ковельського району Волинської області про:

- визнання незаконним та скасування розпорядження Любомльської районної державної адміністрації від 19 грудня 2013 року №246 "Про затвердження матеріалів інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності" в частині затвердження такої документації щодо спірної земельної ділянки з кадастровим номером 0723380800:03:003:1037 площею 51,8558 гектарів;

- усунення перешкод державі в особі Волинської обласної військової адміністрації у користуванні та розпорядженні землями оборони шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0723380800:03:003:1037 площею 51,8558 га, з цільовим призначенням (16.00) землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам), категорією земель -землі сільськогосподарського призначення в Державному земельному кадастрі;

- зобов`язання Вишнівську сільську раду Ковельського району повернути Волинській обласній державній адміністрації (Волинській обласній військовій адміністрації) земельну ділянку з кадастровим номером 0723380800:03:003:1037 площею 51.8558 гектарів.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 02 квітня 2024 року у справі №903/1324/23 частково задоволено позов.

Закрито провадження у справі в частині позовної вимоги щодо визнання незаконним та скасування розпорядження Любомльської районної державної адміністрації від 19 грудня 2013 року №246 "Про затвердження матеріалів інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності" в частині затвердження такої документації щодо спірної земельної ділянки з кадастровим номером 0723380800:03:003:1037 площею 51,8558 гектарів.

Вирішено усунути перешкоди державі в особі Волинської обласної військової адміністрації у користуванні та розпорядженні землями оборони шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0723380800:03:003:1037 площею 51,8558 га, з цільовим призначенням (16.00) землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам), категорією земель -землі сільськогосподарського призначення в Державному земельному кадастрі.

Зобов`язано Вишнівську сільську раду Ковельського району (в ул.Незалежності,80А, с.Вишнів, Ковельський р-н, Волинська обл, 44351, код ЄДРПОУ 04333164) повернути Волинській обласній державній адміністрації (Волинській обласній військовій адміністрації) (Київський майдан,9, м.Луцьк, 43027, код ЄДРПОУ 13366926) земельну ділянку з кадастровим номером 0723380800:03:003:1037 площею 51.8558 гектарів.

Присуджено до стягнення з Вишнівської сільської ради Ковельського району (в ул.Незалежності,80А, с.Вишнів, Ковельський р-н, Волинська обл, 44351, код ЄДРПОУ 04333164) на користь Волинської обласної прокуратури (вул. Винниченка, 15, м. Луцьк, 43025, код ЄДРПОУ 02909915) 5368,00 грн (п`ять тисяч триста шістдесят вісім грн) витрат, пов`язаних з оплатою судового збору.

Місцевий господарський суд прийшов до висновку про закриття провадження у справі в частині визнання незаконним та скасування розпорядження Любомльської районної державної адміністрації від 19 грудня 2013 року №246 "Про затвердження матеріалів інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, що перебувають у державній власності" в частині затвердження такої документації щодо спірної земельної ділянки з кадастровим номером 0723380800:03:003:1037 площею 51,8558 га, у зв`язку з відсутністю предмету спору, оскільки Ковельською районною державною адміністрацією прийнято розпорядження від 12 січня 2024 року "Про внесення змін до розпорядження голови Любомльської районної державної адміністрації від 19 грудня 2013 року №246". Оскільки всі пред`явлені прокурором вимоги є взаємопов`язаними, спрямованими на оспорення права на земельну ділянку в її набувача, відтак на переконання суду першої інстанції, підлягає до задоволення вимога про скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0723380800:03:003:1037 площею 51,8558 га з цільовим призначенням (16.00) землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам), категорією земель - землі сільськогосподарського призначення в Державному земельному кадастрі. Спірна земельна ділянка з кадастровим номером 0723380800:03:003:1037 площею 51,8558 га на час розгляду справи в силу вимог закону перебуває у комунальній власності Вишнівської сільської ради, що дає можливість її використання як землі сільськогосподарського призначення та передачі фізичним чи юридичним особам у власність та користування, проте в силу вимог законодавства вона не може перебувати у приватній чи комунальній власності. З огляду на викладене, порушені права та законні інтереси держави підлягають захисту шляхом зобов`язання Вишнівської сільської ради усунути перешкоди у здійсненні права володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 0723380800:03:003:1037 площею 51,8558 га.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Вишнівська сільська рада звернулась до Північно-західного апеляційного господарського суду через систему "Електронний суд" із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 02 квітня 2024 року у справі №903/1324/23 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову Волинської обласної прокуратури в інтересах Волинської обласної державної (військової) адміністрації до Вишнівської сільської ради Ковельського району Волинської області про скасування державної реєстрації земельної ділянки та зобов`язання повернути земельну ділянку відмовити в повному обсязі.

Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт зазначає, що документ, який є предметом (підставою) позову та основним доказом позивача (постанова обласної ради депутатів трудящих Волинської області від 15 вересня 1946 року, за №39/599) не перекладений з російської мови на українську мову й не засвідчений належним чином в порядку статті 79 Закону України "Про нотаріат", не є належними документом й доказом, оскільки не оформлений в установленому законом порядку.

Скаржник зауважує, що закони та нормативно правові акти втрачають дію: у випадку ухваленні нового закону або ж нормативно правового акту з того самого питання, а старий формально не скасований і з прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови "Про прикордонний режим" від 27 липня 1998 року № 1147, встановлено прикордонні смуги, а постанова трудящих втратила свою дію, життєвий цикл її закінчився. Порядок дії нормативно-правових актів закріплений, зокрема, в Конституції України (статті 57, 58, 117). Відповідно до статті 57 Конституції України нормативно-правові акти, що визначають права й обов`язки громадян, не доведені до відома населення в установленому законом порядку (тобто такі, що не внесені до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів й не викладені державною мовою, не зареєстровані в Міністерстві юстиції України) є нечинними і не мають діяти.

Апелянт стверджує, що Волинська обласна військова адміністрація ніколи не була ані власником, ані володільцем, ані користувачем спірної земельної ділянки, а тому не зрозуміло яким чиним пред`являвся негаторний позов та на основі чого суд прийняв до розгляду таку позовну заяву.

Крім того, Вишнівська сільська рада звертає увагу на ту обставину, що за висновками Верховного Суду у справі №924/174/18 Міністерство Оборони України, здійснює лише управління військовим майном, тоді як виключно Кабінету Міністрів України належить повноваження щодо вилучення чи передачі в користування земель оборони (постанови Верховного Суду у справах №916/3727/15, 902/538/14, 916/821/13, 16/1900/16).

На переконання заявника, початок прикордонної смуги чи прикордонна смуга - це дорожні знаки, які встановлюється вздовж дороги до державного кордону і попереджають водія, що за 5 кілометрів проїжджаючи даний знак, особа наблизиться до державного кордону. Закон не відносить прикордонну смугу до земель оборони, землі в межах прикордонної смуги та прикордонних районах мають особливий режим використання земель, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1998 року, за №1147 "Про прикордонний режим". На сьогодні, такий дорожній знак, як "прикордонна смуга" встановлений у Вишнівській громаді в с. Коцюри, за 8 кілометрів від державного кордону, по шляху дороги М07. Від знаку до державного кордону, ще знаходяться сім (7) населених пунктів, а і з висновків прийнятого рішення судом першої інстанції, виходить, що такі землі повинні перебувати у землях оборони, це є нелогічним й неприйнятним для реалізація своїх законних прав мешканцями громади

Також апелянт посилається на ту обставину, що у оскаржуваному рішенні, взагалі не зазначено та не вказано, коли у позивача виникло право на земельну ділянку, коли він дізнався про своє порушене право і сам позивач у судовому засіданні не міг цього пояснити, оскільки саме від цього моменту відліковується початок перебігу строку позовної давності для звернення до суду з позовом.

Листом №903/1324/23/2511/24 від 12 квітня 2024 року матеріали справи витребувано з Господарського суду Волинської області.

Належним чином оформлені матеріали справи надійшли на адресу суду апеляційної інстанції 18 квітня 2024 року.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22 квітня 2024 року у справі №903/1324/23 залишено без руху апеляційну скаргу Вишнівської сільської ради на рішення Господарського суду Волинської області від 02 квітня 2024 року у справі №903/1324/23. Запропоновано скаржнику усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали та надати докази направлення її копії Ковельській районній військовій адміністрації.

23 квітня 2024 року від Вишнівської сільської ради надійшла заява про усунення недоліків, до якої додано квитанцію №935134 про надіслання апеляційної скарги Ковельській районній військовій адміністрації.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25 квітня 2024 року у справі №903/1324/23 відкрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою Вишнівської сільської ради на рішення Господарського суду Волинської області від 02 квітня 2024 року у справі №903/1324/23 та призначено розгляд апеляційної скарги на 29 травня 2024 року об 11:00 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33001 м. Рівне вул. Яворницького, 59 у залі судових засідань №2.

07 травня 2024 року від Головного управління Держгеокадастру у Волинській області надійшли пояснення на апеляційну скаргу. Третя особа зазначає, що земельна ділянка площею 51,8558 га з присвоєнням кадастрового номеру 0723380800:03:003:1037, що розташована на території Штунської (на даний час Вишнівської) сільської ради Любомльського (на даний час - Ковельського) району відноситься до земель сільськогосподарського призначення. Заявник звертаємо увагу суду, на те, що Закон України "Про використання земель оборони" не може породжувати права на землю, оскільки не є правовстановлюючим документом та регулює відносини лише щодо використання земель, які вже віднесені до земель оборони. Перебування спірних земельних ділянок в межах прикордонної смуги не відносить їх до земель оборони та не є причиною виникнення прав на них в органів охорони державного кордону, оскільки такі землі надаються в постійне користування лише для облаштування та утримання певних об`єктів та споруд. На думку Головного управління спірна земельна ділянка не перетинається із земельними ділянками, які необхідні для потреб 6 Прикордонного Волинського загону та не визначені законами як такі, що підлягають передачі в користування даній службі.

Головне управління Держгеокадастру у Волинській області у поясненнях просить суд скасувати рішення Господарського суду Волинської області у справі №903/1324/23 за позовом Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації до Ковельської районної державної (військової) адміністрації Волинської області, Вишнівської сільської ради Ковельського району Волинської області про визнання незаконним та скасування розпорядження, скасування державної реєстрації земельної ділянки та зобов`язання повернути земельну ділянку та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Згідно змісту пояснень Головного управління Держгеокадастру у Волинській області слідує, що вказаний документ по суті являє собою апеляційну скаргу, оскільки наводить не заперечення щодо змісту та вимог апеляційної скарги поданої Вишнівською сільською радою, а навпаки зазначає, в чому полягає незаконність і необґрунтованість рішення суду першої інстанції (стаття 254 ГПК України).

Разом з тим, частиною 1 статті 254 ГПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Положеннями статті 265 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право приєднатися до апеляційної скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступали. До апеляційної скарги мають право приєднатися особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

Однак, частиною третьої даної статті ГПК України закріплено, що до заяви про приєднання до апеляційної скарги також додаються документ про сплату судового збору та докази надсилання копії заяви іншим учасникам справи.

З огляду на викладене, колегія суддів не бере до уваги пояснення на апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, оскільки такий процесуальний документ по своїй суті є апеляційною скаргою/заявою про приєднання до апеляційної скарги, однак поданий з порушенням процесуального порядку.

15 травня 2024 року через "Електронний суд" від Волинської обласної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу. Заявник вважає, що наведені у апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішення, та зводяться до переоцінки доказів, невірного тлумачення норм законодавства та практики Верховного Суду. Прокурор зауважує, що постанова обласної ради депутатів трудящих Волинської області не може вважатись офіційним документом іноземної держави, оскільки видана до проголошення незалежності України, яка відповідно до Закону України "Про правонаступництво" є правонаступником Союзу РСР. Крім того, зі змісту апеляційної скарги Вишнівської сільської ради вбачається, що представники відповідача розуміють зміст зазначеного доказу, а тому необхідність його перекладу не є обгрунтованою. На даний час, розпорядником земель оборони є обласні державні адміністрації, у зв`язку з чим прокурором вірно обрано позивачем у справі Волинську обласну військову адміністрацію. На переконання прокурора, доводи відповідача про відсутність доказів належності спірної земельної ділянки до земель оборони спростовуються нормами чинного законодавства.

22 травня 2024 року через "Електронний суд" від представника Вишнівської сільської ради Сущика Віктора Степановича до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшла заява про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції за допомогою власних технічних засобів.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 23 травня 2024 року у справі №903/1324/23 задоволено клопотання представника Вишнівської сільської ради Сущика Віктора Степановича про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду в справі №903/1324/23.

У зв`язку із тимчасовою непрацездатністю судді - члена колегії Маціщук А.В. судове засідання у справі №903/1324/23 29 травня 2024 року не відбулось.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 червня 2024 року, у зв`язку із перебуванням у відпустці судді - члена колегії Маціщук А.В., внесено зміни до складу колегії суддів та визначено наступний її склад: головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Філіпова Т.Л., суддя Василишин А.Р.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 03 червня 2024 року у справі №903/1324/23 апеляційну скаргу Вишнівської сільської ради на рішення Господарського суду Волинської області від 02 квітня 2024 року у справі №903/1324/23 прийнято до свого провадження вищезазначеною колегією суддів та призначено розгляд апеляційної скарги на 12 червня 2024 року об 10:00 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м. Рівне, вул. Яворницького, 59, у залі судових засідань №2.

03 червня 2024 року через "Електронний суд" від представника Вишнівської сільської ради надійшли додаткові пояснення у справі. Апелянт зазначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які документи, які б підтверджували наявність права у Олександра Бабенка підписувати позовну заяву, що в свою чергу вказує на наявність беззаперечних підстав для залишення позовної заяви без розгляду. Крім того, сільська рада вважає, що у структурі апарату Волинської ОДА створене ціле та повноцінне "Юридичне управління" в кількості 14 державних службовців з вищою юридичною освітою, які мають права представляти інтереси суб`єкта владних повноважень Волинської ОДА. Сама по собі обставина не звернення позивача з позовом, без з`ясування фактичного стану правовідносин між сторонами спору, не свідчить про неналежне виконання таким органом своїх функцій із захисту інтересів держави. Від Волинської ОДА з початку утворення Вишнівської територіальної громади, а це з 2017 року, жодних претензій та клопотань по оспорюваних земельних ділянках не надходило. Досудове врегулювання спору, як цього вимагає ГПК України, не проводилось, будь яких претензій від Волинської ОДА не надходило, а у самій позовній заяві відсутні жодні належні, допустимі, достовірні й достатні докази, що Волинської ОДА зверталася до прокуратури про захист ніби- то порушених прав на земельні ділянки. З огляду на вищевикладене, вважаємо, що у позовній заяві відсутні підстави та достовірні документи, для висновку про невиконання або неналежне виконання Волинською ОДА, яка є самостійною юридичною особою з повним обсягом процесуальної дієздатності, своїх функцій щодо захисту майнових інтересів. Згідно із поданої позивачем позовної заяви - Волинська ОДА позивається до Ковельської РДА, яка знаходиться у підпорядкуванні тої ж самої Волинської ОДА. Отже, в частині цієї позовної вимоги позов фактично пред`явлений державою (в особі прокурора) до неї самої.

11 червня 2024 року від Волинської обласної прокуратури надійшли заперечення на додаткові пояснення відповідача 2. Прокурор зауважує, що у справах №819/198/17, №819/478/17, зазначених представником Відповідача-2, прокуратура діяла як самостійний учасник справи, представляла інтереси прокуратури як юридичної особи, відтак у таких випадках заступник керівника обласної прокуратури дійсно не вправі підписувати позовні заяви, апеляційні та касаційні скарги. На відміну від вказаних справ, у справі № 903/1324/23 прокурор, зокрема заступник керівника обласної прокуратури діє як представник інтересів держави, а тому вправі підписувати позовну заяву. Відповідач-2 презюмує, що у позові прокурора відсутні підстави та достовірні документи про виконання або є неналежне виконання позивачем своїх обов`язків. В обгрунтування зазначеного наводить правові висновки Верховного Суду, зокрема постанови від 07 грудня 2018 року у справі №924/1256/17, від 23 жовтня 2018 року у справі №926/03/18, від 06 лютого 2019 року у справі №927/246/18. Однак, у пункті 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2024 року у справі №927/1206/21 зазначено, що оскільки прокурор вважає, що у спірних правовідносинах є компетентний орган, уповноважений на захист порушених інтересів держави, Велика Палата Верховного Суду знов звертає увагу на те, що при зверненні до суду з позовом прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Крім того, прокурор зазначає, що спосіб захисту свого порушеного права шляхом досудового врегулювання спору не є обов`язковим до правовідносин, що складаються між сторонами, оскільки право особи на звернення до суду передбачено статтею 55 Конституції України, статтями 15, 16 Цивільного кодексу України та статтею 4 Господарського процесуального кодексу України.

12 червня 2024 року від Головного управління Держгеокадастру у Волинській області надійшло клопотання, у якому заявник посилаючись на норми Конституції України та указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" та подальших указів про його продовження, просить суд взяти до уваги надані письмові пояснення та не заперечує щодо розгляду справи у відсутності представника Головного управління.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12 червня 2024 року у справі №903/1324/23 розгляд апеляційної скарги відкладено на 25 червня 2024 року об 16:00 год.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25 червня 2024 року у справі №903/1324/23 розгляд апеляційної скарги відкладено на 12 серпня 2024 року об 14:15 год. Зобов`язано Вишнівську сільську раду подати до суду письмові пояснення з підтверджуючими доказами щодо власників (зміни власників) земельної ділянки з кадастровим номером 0723380800:03:003:1037 площею 51,8558 га за період з 1946 року по теперішній час.

20 червня 2024 року від Головного управління Держгеокадастру у Волинській області надійшло клопотання, у якому заявник посилаючись на норми Конституції України та указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" та подальших указів про його продовження, просить суд взяти до уваги надані письмові пояснення та не заперечує щодо розгляду справи у відсутності представника Головного управління.

Аналогічне клопотання надійшло 05 липня 2024 року.

09 липня 2024 року від Вишнівської сільської ради надійшли додаткові пояснення по справі №903/1324/23 (порядок створення та формування земельної ділянки, алгоритм переходу земельної ділянки у комунальну власність). Сільська рада зазначає, що доказом того, що дана земельна ділянка за кадастровим номером 0723380800:03:003:1137 площею 51,8558 га не відносилась та не відноситься до земель оборони, а перебувала у власності в безоплатному і безстроковому користуванні, тобто навічно належала сільськогосподарській артілі "Зоря комунізму" - є Державний акт на вічне користування землею колгоспами, виданого 24 червня 1958 року, виданого на підставі Рішення виконавчого комітету Любомльської районної ради депутатів трудящих від 22 грудня 1957 року за №457. З набуттям проголошення Акту незалежності України 24 серпня 1991 року Верховною Радою тогочасної УРСР було прийнято Постанову від 13 березня 1992 року "Про прискорення земельної реформи та приватизації земель" й на її виконання - Українським Агропромисловим Науково Технічним Товариством Волинське Обласне Управління було розроблено ПРОЕКТ у 1995 році щодо роздержавлення земель та видачі державного акту на право колективної власності на землю КСП "Ягодин" Вишнівської сільської ради Любомльського району Волинської області. Згідно даного ПРОЕКТУ земельна ділянка за кадастровим номером 0723380800:03:003:1137 площею 51,8558 га., віднесена до земель пайового фонду.

При розробці повної схеми паювання земель дана земельна ділянка була виключена з паювання у зв`язку з тим, що знаходилась у заплаві річки Західний Буг та постійно підтоплюється весняними паводками та використовуються громадянами для загального сінокосіння та випасання худоби. Виходячи з вищенаведеного дана земельна ділянка була віднесена до земель запасу сільськогосподарського призначення, яка не надана у власність та користування громадянам і юридичним особам й станом на сьогодні перебувають у комунальній власності Вишнівської сільської ради.

Крім того, вищевказаним ПРОЕКТОМ у складі земельних угідь зазначено землі оборони що становлять 21,8 га в тому числі, враховуючи слідчу полосу та заставу с.Римачі, місце розташування земель оборони нанесено на планово картографічні матеріали в масштабі 1:10000 (що знаходяться в матеріалах справи №903/1322/23). У 1993 році, Замовником якого виступало - Управління земельних ресурсів Волинської ОДА згідно Технічного звіту було проведено інвентаризацію земель Держкомітету у справах охорони Державного кордону України / Погранзастави №1, №2, №3, №4/ на території Любомльського районну Ради народних депутатів Любомльського району Волинської області (тепер Ковельського району у відповідності до децентралізації та Постанови № 3650 "Про утворення та ліквідацію районів" 17 липня 2020 року Верховна Рада України).

Метою даної інвентаризації була проведена перереєстрація та закріплення юридичних прав землекористувачів у прикордонних смугах та пограничних застав. Дані землевпорядні роботи були виконанні та погодженні із землекористувачами начальниками Прикордонних застав та Головами місцевих сільських рад. Інвентаризацією встановлено, що площа земель, які перебувають у користуванні прикордонних військ на території Любомльського району становить 173,3 га, в тому числі: сади 0,5 га., під дорогами 30,7 га., погранична смуга 122,7 га., інші 16,6 га., під городами 1,9 га., під будівлями 0,9 га.. Експлікація земель Держкомітету у справах охорони Державного кордону України та Технічний звіт по інвентаризації земель Держкомітету з графічними матеріалами місце розташування земель оборони в масштабі 1:10000 додано. Згідно даних земельного кадастру на території Римачівського старостинського округу перебувають землі оборони в користуванні Луцькому 6-му прикордонному загону загальною площею 17,9953 га, за кадастровими №0723380800:03:003:0070; №0723380800:03:001:0015 (копії витягів з ДЗК додаються).

25 липня 2024 року від Волинської обласної прокуратури надійшли заперечення вих.№15-1278вих24 на додаткові пояснення відповідача -2. Прокурор вважає, що з доказів, що долученні сільською радою до додаткових пояснень, а саме: рішення виконавчого комітету Любомльської районної ради депутатів трудящих від 22 грудня 1957 року №457, викопіювання зі Справи з технічними та юридичними матеріалами по передачі земель спецпризначення колгоспам Любомльського району, зокрема, кальки контурів по колгоспу "Зоря комунізму", проекту розташування земельних ділянок по прикордонній смузі, що закріплюються навічно за колгоспами, не вбачається за можливе встановити, чи дійсно спірна земельна ділянка увійшла до земель сільськогосподарської артілі "Зоря комунізму", оскільки вказані документи графічно її не відображають, не містять відомостей про координати як спірної земельної ділянки, так і земель, що додатково увійшли до складу згаданої артілі.

Прокурор звертає увагу суду, що відповідачем-2 зазначено, що у 1993 році проведено інвентаризацію земель оборони. Доказом цього є Технічний звіт по інвентаризації земель Держкомітету у справах охорони Державного кордону України (погранзастави №1, №2, №3, №4) на території Любомльської районної Ради народних депутатів Любомльського району. На думку відповідача-2, оскільки спірна земельна ділянка не увійшла до вказаних матеріалів інвентаризації, відтак не може належати до земель оборони. Опрацюванням вказаного звіту, зокрема, пояснювальної записки, з`ясовано, що проінвентаризовано лише прикордонні застави та лінію прикордонних інженерних споруд (в документі зазначено погранична смуга шириною 20 метрів). Вказані відомості зазначені на 5 аркуші додатку №6 "Технічний звіт по інвентаризації земель Державного кордону 1993 року".

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12 серпня 2024 року у справі №903/1324/23 оголошувалась перерва до 10 вересня 2024 року об 14:15 год.

28 серпня 2024 року від Головного управління Держгеокадастру у Волинській області надійшло клопотання, у якому заявник посилаючись на норми Конституції України та указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" та подальших указів про його продовження, просить суд взяти до уваги надані письмові пояснення та не заперечує щодо розгляду справи у відсутності представника Головного управління.

09 вересня 2024 року від Волинської обласної прокуратури надійшли додаткові пояснення у справі. Прокурор стверджує, що землі прикордонної смуги, які не використовувались прикордонними військами могли надаватись у користування у встановленому порядку, проте вилучення таких земель не відбувалось. Під час проведення інвентаризації у 2013 році ні Головним управлінням Держземагентва у Волинській області, ні Любомльською районною державною адміністрацією не враховано вимоги законодавства щодо віднесення земель прикордонної смуги до земель оборони, у зв`язку з чим, визначення цільового призначення спірної земельної ділянки, як землі сільськогосподарського призначення є незаконним, що виключає можливість передачі її у комунальну власність. Доказом того, що спірна земельна ділянка повністю розташовується в межах прикордонної смуги є картографічні матеріали робочого інвентаризаційного плану сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів Штунської сільської ради Любомльського району та викопіювання з чергового кадастрового плану земель Штунської сільської ради. Таким чином, на переконання прокурора, доводи представників відповідача про належність спірної земельної ділянки до земель сільськогосподарського призначення комунальної власності є безпідставними.

Безпосередньо в судових засіданнях представники відповідача 2 та прокурор повністю підтримали вимоги і доводи, викладені відповідно в апеляційній скарзі та у відзиві на неї, та у письмових запереченнях, які неодноразово подавалися даними учасниками.

Представники позивача, відповідача 1 та третьої особи в судове засідання 10 вересня 2024 року не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили. Про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином.

Відповідно до частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Апеляційна скарга Вишнівської сільської ради не містить вимог і доводів щодо незгоди з оскаржуваним рішенням в частині, якою закрито провадження у справі за результатом розгляду позовної вимоги щодо визнання незаконним та скасування розпорядження Любомльської районної державної адміністрації від 19 грудня 2013 року №246 "Про затвердження матеріалів інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності" в частині затвердження такої документації щодо спірної земельної ділянки з кадастровим номером 0723380800:03:003:1037 площею 51,8558 гектарів.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представників відповідача 2 та прокурора, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї та письмових пояснень сторін, перевіривши надану судом юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення місцевого господарського суду - скасувати.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, постановою обласної Ради депутатів трудящих Волинської області від 15 вересня 1946 року №39/599 у межах Волинської області встановлені наступні прикордонні зони та полоси:

а) заборонену прикордонну зону, в яку включений у тому числі Любомльський район;

б) 2 кілометрові та 800 метрові прикордонні смуги, які визначені на місцевості від лінії кордону та позначені відповідними вказівниками /т.1, а.с. 223-227/.

Розпорядженням Любомльської районної державної адміністрації від 21 серпня 2013 року №159 Головному управлінню Держземагентства у Волинській області надано дозвіл на проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності орієнтовною площею 10307,4 га в межах Любомльського району /т.1, а.с. 15/.

Наказом Головного управління Держземагентства у Волинській області від 19 листопада 2013 року №58 надано дозвіл Державному підприємству "Волинський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" на розробку технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів Волинської області, орієнтовною площею 91341,8 гектарів /т.1, а.с. 16-18/.

На підставі зазначених розпорядчих документів розроблено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Римачівської сільської ради Любомльського району Волинської області, площа 357,2720 га /т.1, а.с. 19-39/.

У технічній документації, серед іншого, зазначено, що через територію земельних ділянок проходить прибережна захисна смуга річки Ягодинка шириною 25 м від урізу води та прибережна захисна смуга від річки Західний Буг шириною 50 м. Також через територію Римачівської сільської ради проходить прикордонна смуга (діл. №18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 29). Для ділянок, які знаходяться за прикордонною смугою встановлюється зона особливого використання земель. Відповідно до даних проведеної кадастрової зйомки у натурі (на місцевості) встановлено наявність в межах земельних ділянок №4, 7, 8, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 29 (об`єктів інвентаризації) обмежень (обтяжень), які передбачені згідно Класифікатора обмежень та обтяжень у використанні земельних ділянок, затвердженого наказом Держкомзему від 29 грудня 2008 року №643: 01.04.01 прикордонна смуга; 01.05.02 прибережні захисні смуги вздовж річок.

03 листопада 2013 року на підставі погодженої документації із землеустрою в Державному земельному кадастрі зареєстровано земельну ділянку з кадастровим номером 0723380800:03:003:1037 площею 51,8558 га, цільове призначення (16.00) землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам), категорія земель - сільськогосподарського призначення /т.1, а.с. 37/.

Згідно робочого інвентаризаційного плану земель сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів на території Римачівської сільської ради Любомльського району Волинської області, що міститься у зазначеній документації із землеустрою, земельна ділянка площею 51,8558 га, щодо якої проводилась інвентаризація, належить до земель державної власності, не наданих у користування чи у власність.

13 грудня 2016 року утворена Вишнівська сільська рада шляхом об`єднання Вишнівської, Радехівської, Римачівської, Ладинської, Машівської, Олеської, Хворостівської та Штунської сільських рад Любомльського району.

За твердженням прокурора, часткове накладення земельної ділянки з кадастровим номером 0723380800:03:003:1037 площею 51,8558 га з цільовим призначенням землі запасу сільськогосподарського призначення на землі оборони підтверджується викопіюванням з чергового кадастрового плану та робочим інвентаризаційним планом земель сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів на території Римачівської сільської ради Любомльського району Волинської області, які містяться в землевпорядній документації.

Розташування спірної земельної ділянки в межах прикордонної смуги підтверджується викопіюванням земель сільськогосподарського призначення Вишнівської сільської ради на землі, що розташовані в межах 800 м від лінії державного кордону, розробленим сертифікованим інженером- землевпорядником ПФ "Реформатор" /т.1, а.с. 46-48/.

Листом №15-1971/вих-23 від 28 листопада 2023 року Волинська обласна прокуратура звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області про надання інформації про те, чи розташована спірна земельна ділянка в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруд та про надання копії землевпорядної документації на підставі якої здійснено державну реєстрацію зазначеної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, а також рішень про надання дозволу на розроблення та затвердження документації із землеустрою.

Листом №10-3-0.31-4678/2-23 від 15 грудня 2023 року ГУ Держгеокадастру у Волинській області було надано копії документів Волинській обласній прокуратурі.

Листом №15-1970вих-23 від 28 листопада 2023 року Волинська обласна прокуратура звернулась до Волинської обласної державної адміністрації з проханням повідомити чи вживались нею будь-які заходи щодо повернення спірної земельної ділянки до державної власності, наявність заперечень щодо представництва її інтересів прокуратурою в суді.

Волинська обласна державна адміністрація у листі від 30 листопада 2023 року повідомила, що їй не було відомо та не вживались заходи претензійно-позовного характеру з метою повернення спірної земельної ділянки до державної власності. Адміністрація не заперечує проти подання прокуратурою позову в її інтересах, оскільки вона обмежена в коштах на сплату судового збору /т.1, а.с.55/.

Листом №15-2135вих23 від 21 грудня 2023 року Волинська обласна прокуратура на виконання вимогу частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" повідомила Волинську обласну державну адміністрацію про ініціювання пред`явлення даного позову до суду.

Позовна заява Заступника керівника Волинської обласної прокуратури у даній справі була зареєстрована Господарським судом Волинської області 27 грудня 2023 року.

Матеріали справи також містять копію Державного акта на вічне користування землею колгоспами, виданого 24 червня 1958 року виконавчим комітетом Любомльської районної ради депутатів трудящих, копію Плану землекористування сільськогосподарської артіллі "Зоря комунізму" с. Римачі за матеріалами зйомки 1959 року та внутрігосподарського землевпорядження 1961 року, копію Проекту 1995 року щодо роздержавлення земель та видачі державного акту на право колективної власності на землю КСП "Ягодин" Вишнівської сільської ради Любомльського району Волинської області.

Розпорядженням Ковельської районною державної адміністрації від 12 січня 2024 року "Про внесення змін до розпорядження голови Любомльської районної державної адміністрації від 19 грудня 2013 року №246" виключено спірну земельну ділянку із переліку площ, щодо яких затверджені матеріали інвентаризації.

Щодо представництва інтересів держави прокурором.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з абзацами 1 і 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до абзаців 1-3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Водночас згідно з положеннями частин 3-5 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження в якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Таким чином, зі змісту зазначених законодавчих положень вбачається, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" має прояв у пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Колегія суддів звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Разом з тим прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі №806/1000/17 та від 20 вересня 2018 року у справі №924/1237/17).

Таким чином, прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18.

Таким чином, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

У такому випадку суд зобов`язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

У контексті вищенаведеного колегія суддів зазначає, що за своїм змістом положення статті 23 Закону України "Про прокуратуру" спрямовані саме на забезпечення балансу прав, свобод та інтересів учасників процесу з метою, з одного боку, недопущення підміни прокурором належного суб`єкта владних повноважень або надання необґрунтованих переваг відповідним суб`єктам, права яких порушуються, а з іншого боку, захисту інтересів держави у випадку, коли цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює їх захист.

З огляду на викладене, встановлюючи підстави для представництва прокурором інтересів держави, суд повинен здійснити оцінку не тільки виконання ним обов`язку попереднього (до звернення до суду) повідомлення відповідного суб`єкта владних повноважень, яке є останнім перед безпосереднім поданням позову, а й наявних у справі інших доказів щодо обставин, які йому передували, зокрема попереднього листування між прокурором та зазначеним органом, що за своїм змістом може мати різний характер.

При цьому якщо в процесі такої оцінки буде встановлено, що листування було спрямоване на отримання документів та/або інформації про можливе порушення і пов`язане саме зі з`ясуванням факту його наявності або відсутності, то обов`язковим є подальше інформування відповідного органу про виявлені прокурором порушення та надання відповідному органу можливості відреагувати протягом розумного строку на повідомлення при поданні відповідного позову прокурором, що відповідає змісту положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру", усталеній практиці Європейського суду з прав людини та Верховного Суду.

Водночас якщо попереднє листування свідчить про те, що воно мало характер інформування відповідного органу про вже раніше виявлені прокурором порушення, і такий орган протягом розумного строку на зазначену інформацію не відреагував або відреагував повідомленням про те, що він обізнаний (у тому числі до моменту отримання інформації від прокурора) про порушення, але не здійснював та/або не здійснює та/або не буде здійснювати захист порушених інтересів, то у такому випадку наявні підстави для представництва, передбачені абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру". У такому разі дотримання розумного строку після повідомлення про звернення до суду не є обов`язковим, оскільки дозволяє зробити висновок про нездійснення або здійснення неналежним чином захисту інтересів держави вказаним органом.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі №926/14/19.

Верховний Суд звертає увагу, що критерій "розумності", який наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18, має визначатися судом з урахуванням великого кола чинників.

До таких чинників відноситься, зокрема, але не виключно, обізнаність компетентного органу про наявність правопорушення або про можливе порушення інтересів держави та вжиті ним заходи з моменту виникнення такої обізнаності, спрямовані на захист інтересів держави. Схожі за змістом висновки сформовані у постановах Верховного Суду від 07 квітня 2021 року у справі №913/124/10, від 08 квітня 2021 року у справі № 925/11/19.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 зроблено висновок про те, що невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

При цьому, прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких відповідний орган не здійснює захисту своїх інтересів (правові висновки наведені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16 квітня 2019 року у справі №910/3486/18, від 16 серпня 2018 року у справі №910/21265/17).

Як вбачається з матеріалів справи, предметом позовних вимог у даній справі є вимоги про усунення перешкоди державі в особі Волинської обласної військової адміністрації у користуванні та розпорядженні землями оборони шляхом: усунення перешкод державі в особі Волинської обласної військової адміністрації у користуванні та розпорядженні землями оборони шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0723380800:03:003:1037 площею 51,8558 га, з цільовим призначенням (16.00) землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам), категорією земель - землі сільськогосподарського призначення в Державному земельному кадастрі; зобов`язання Вишнівську сільську раду Ковельського району повернути Волинській обласній державній адміністрації (Волинській обласній військовій адміністрації) земельну ділянку з кадастровим номером 0723380800:03:003:1037 площею 51,8558 гектарів.

Обґрунтовуючи підстави для звернення до суду з даним позовом в інтересах держави в особі Волинської обласної військової адміністрації прокурор зазначав, що спірна земельна ділянка розташована в межах прикордонної смуги, тому в силу закону відноситься до земель оборони та може перебувати лише в державній власності.

Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 13 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань, зокрема, використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля.

Пунктом 1 частини 1 статті 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" визначено, що місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Положеннями статті 17 Земельного кодексу України встановлено, що до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Згідно з частиною 2 статті 84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Частиною 5 статті 122 Земельного кодексу України передбачено, що обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Статтею 1 Указу Президентом України від 24 лютого 2022 року №68/2022 на виконання Закону України "Про правовий режим воєнного стану" для здійснення керівництва у сфері забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку утворено, зокрема, Волинську обласну військову адміністрацію, у зв`язку з утворенням військових адміністрацій, зазначених у цій статті, обласні, Київська міська державні адміністрації та голови цих адміністрацій набувають статусу відповідних військових адміністрацій та начальників цих військових адміністрацій.

Отже, уповноваженим органом на захист інтересів держави у даному спорі є Волинська обласна військова адміністрація.

Як свідчать матеріали справи, Волинська обласна прокуратура листом №15-1971/вих-23 від 28 листопада 2023 року звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області про надання інформації про те, чи розташована спірна земельна ділянка в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруд та про надання копії землевпорядної документації на підставі якої здійснено державну реєстрацію зазначеної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, а також рішень про надання дозволу на розроблення та затвердження документації із землеустрою.

Листом №10-3-0.31-4678/2-23 від 15 грудня 2023 року ГУ Держгеокадастру у Волинській області було надано копії документів Волинській обласній прокуратурі.

Листом №15-1970вих-23 від 28 листопада 2023 року Волинська обласна прокуратура звернулась до Волинської обласної державної адміністрації з проханням повідомити чи вживались нею будь-які заходи щодо повернення спірної земельної ділянки до державної власності, наявність заперечень щодо представництва її інтересів прокуратурою в суді.

Волинська обласна державна адміністрація у листі від 30 листопада 2023 року повідомила, що їй не було відомо та не вживались заходи претензійно-позовного характеру з метою повернення спірної земельної ділянки до державної власності. Адміністрація не заперечує проти подання прокуратурою позову в її інтересах, оскільки вона обмежена в коштах на сплату судового збору /т.1, а.с.55/.

Листом №15-2135вих23 від 21 грудня 2023 року Волинська обласна прокуратура на виконання вимогу частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" повідомила Волинську обласну державну адміністрацію про ініціювання пред`явлення даного позову до суду.

Отже, у позовній заяві обґрунтовано наявність підстав для представництва інтересів держави та зазначено, у чому полягають інтереси держави та їх порушення у цих правовідносинах, а тому звернення прокурора з позовною заявою у даній справі є таким, що узгоджується з положеннями статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та відповідними приписами ГПК України.

Крім того, колегія суддів звертає увагу Вишнівської сільської ради на пункт 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2024 року у справі №927/1206/21 у якому зазначено, що оскільки прокурор вважає, що у спірних правовідносинах є компетентний орган, уповноважений на захист порушених інтересів держави, Велика Палата Верховного Суду знов звертає увагу на те, що при зверненні до суду з позовом прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів зазначає наступне.

Враховуючи прийняття Ковельською районною військовою адміністрацією розпорядження 12 січня 2024 року, суд першої інстанції прийшов до висновку про закриття провадження у справі в частині визнання незаконним та скасування розпорядження Любомльської районної державної адміністрації №246 від 19 грудня 2013 року "Про затвердження матеріалів інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності" в частині затвердження такої документації щодо спірної земельної ділянки з кадастровим номером 0723380800:03:003:1037 площею 51,8558 га.

Рішення Господарського суду Волинської області в цій частині не оскаржується сторонами.

Задоволивши позов в іншій частині суд першої інстанції прийшов до виснову, що оскільки всі пред`явлені прокурором вимоги є взаємопов`язаними, спрямованими на оспорення права на земельну ділянку в її набувача, відтак на переконання суду першої інстанції, підлягає до задоволення вимога про скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0723380800:03:003:1037 площею 51,8558 га з цільовим призначенням (16.00) землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам), категорією земель - землі сільськогосподарського призначення в Державному земельному кадастрі. Спірна земельна ділянка з кадастровим номером 0723380800:03:003:1037 площею 51,8558 га на час розгляду справи в силу вимог закону перебуває у комунальній власності Вишнівської сільської ради, що дає можливість її використання як землі сільськогосподарського призначення та передачі фізичним чи юридичним особам у власність та користування, проте в силу вимог законодавства вона не може перебувати у приватній чи комунальній власності. З огляду на викладене, порушені права та законні інтереси держави підлягають захисту шляхом зобов`язання Вишнівської сільської ради усунути перешкоди у здійсненні права володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 0723380800:03:003:1037 площею 51,8558 га.

Колегія суддів не погоджується із таким висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері господарсько-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Під захистом прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.

З аналізу вищезазначених норм, вбачається, що під час розгляду справи позивач повинен довести, а суд встановити факти або обставини, які б свідчили про порушення індивідуально виражених прав чи інтересів позивача.

Частиною другою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Проте наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права (інтересу), але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав (інтересів) має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Тобто, захисту підлягає наявне законне і порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) такого права (інтересу) та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Суд виходить з того, що захисту підлягають не теоретичні або примарні права, а права практичні та ефективні. При цьому, відсутність порушеного права (інтересу) встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14 жовтня 2019 року у справі № 910/6642/18 зроблено висновок про стадійність захисту права, зокрема вказано на те, що під час вирішення господарського спору суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорення відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Враховуючи що з матеріалів позову прокурора установлено прагнення останнього відновити порушене право та інтерес держави, яке полягає у фактичному поверненні земельної ділянки до державної власності, котра, на його переконання, належать до земель оборони, то прокурором заявлено негаторний позов.

Відповідно до статті 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно зі статтею 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Частиною 1 статті 3 Земельного кодексу України унормовано, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Частиною 2 статті 18 Земельного кодексу України встановлено, що категорії земель України мають особливий правовий режим.

Частиною 1 статті 19 Земельного кодексу України визначено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Положеннями частини 3 статті 19 Земельного кодексу України передбачено, що земельна ділянка, яка за основним цільовим призначенням належить до відповідної категорії земель, відноситься в порядку, визначеному цим Кодексом, до певного виду цільового призначення, що характеризує конкретний напрям її використання та її правовий режим.

Згідно частини 1 статті 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про державний кордон України" державний кордон України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України - суші, вод, надр, повітряного простору.

Згідно із частиною першою статті 4 Закону України "Про державний кордон України" державний кордон України на місцевості позначається ясно видимими прикордонними знаками, форми, розмір і порядок встановлення яких визначаються законодавством України і міжнародними договорами України

Статтею 22 Закону України "Про державний кордон України" передбачено, що з метою забезпечення на державному кордоні України належного порядку Кабінетом Міністрів України встановлюється прикордонна смуга, а також можуть установлюватися контрольовані прикордонні райони.

Прикордонна смуга встановлюється безпосередньо вздовж державного кордону України на його сухопутних ділянках або вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм з урахуванням особливостей місцевості та умов, що визначаються Кабінетом Міністрів України. До прикордонної смуги не включаються населені пункти і місця масового відпочинку населення.

У межах прикордонної смуги з метою забезпечення національної безпеки і оборони, дотримання режиму державного кордону військовим частинам Державної прикордонної служби України для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій надаються в постійне користування земельні ділянки шириною 30-50 метрів уздовж лінії державного кордону на суші, по берегу української частини прикордонної річки, озера або іншої водойми, а вздовж лінії державного кордону України з Російською Федерацією і Республікою Білорусь - шириною до 2 кілометрів. У цих межах Кабінетом Міністрів України встановлюється спеціальний прикордонний режим щодо заборони вільного в`їзду, перебування, проживання, пересування осіб і провадження робіт, не пов`язаних з обороною чи охороною державного кордону України.

Згідно із пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27 липня 1998 року №1147 "Про прикордонний режим" вздовж державного кордону на його сухопутних ділянках і вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм установлено прикордонну смугу у межах прилеглих до кордону територій селищних і сільських рад, де запроваджується прикордонний режим. З урахуванням особливостей місцевості та інших умов ширина прикордонної смуги може бути змінена обласними державними адміністраціями за поданням Адміністрації Державної прикордонної служби України, але вона не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що знаходиться в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.

Прикордонна смуга - це ділянка місцевості, яка встановлюється безпосередньо уздовж державного кордону на його сухопутних ділянках або уздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм у межах територій селищних і сільських рад, прилеглих до державного кордону, але не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що розташована в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень (пункт 2 Постанови № 1147).

Контрольований прикордонний район - це ділянка місцевості, яка визначена в межах території району, міста, прилеглої до державного кордону або до узбережжя моря, що охороняється Державною прикордонною службою, а також у межах територіального моря, внутрішніх вод, частини вод прикордонних річок, озер та інших водойм і розташованих у цих водах островів (пункт 2 Постанови № 1147).

Існування прикордонних смуг визначеної ширини передбачено нормами Закону України "Про використання земель оборони".

Відповідно до статті 2 Закону України "Про використання земель оборони" військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України. Особливості надання земельних ділянок військовим частинам під військові та інші оборонні об`єкти визначаються Кабінетом Міністрів України. Розміри земельних ділянок, необхідних для розміщення військових частин та проведення ними постійної діяльності, визначаються згідно із потребами на підставі затвердженої в установленому порядку проектно-технічної документації. Військові частини зобов`язані використовувати надані їм земельні ділянки відповідно до вимог земельного і природоохоронного законодавства та з дотриманням вимог щодо забезпечення безпеки населення у процесі проведення ними постійної діяльності.

Частинами першою, другою, четвертою статті 3 Закону України "Про використання земель оборони" передбачено, що уздовж державного кордону України відповідно до закону встановлюється прикордонна смуга, в межах якої діє особливий режим використання земель. Землі в межах прикордонної смуги та інші землі, необхідні для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об`єктів, надаються в постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України. Розмір та правовий режим зон з особливим режимом використання земель встановлюються відповідно до закону.

Згідно з приписами статті 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності.

На підставі частини 3 статті 77 Земельного кодексу України, навколо військових та інших оборонних об`єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування.

Навколо військових та інших оборонних об`єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування. У межах прикордонної смуги з метою забезпечення національної безпеки і оборони, дотримання режиму державного кордону військовим частинам Державної прикордонної служби України для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій надаються в постійне користування земельні ділянки шириною 30-50 метрів уздовж лінії державного кордону на суші, по берегу української частини прикордонної річки, озера або іншої водойми, а вздовж лінії державного кордону України з Російською Федерацією і Республікою Білорусь - шириною до 2 кілометрів.

З встановлених обставин справи слідує, що посилаючись саме на наведені правові норми прокурор у позові стверджував про те, що спірна земельна ділянка частково сформована за рахунок земель оборони, якими, на його думку, є землі прикордонної смуги, оскільки такі підлягали передачі у постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій.

Відповідні розміри та ширина прикордонної смуги на території колишнього Любомльського району Волинської області, за твердженням прокурора, затверджені постановою обласної Ради депутатів трудящих Волинської області №39/599 від 15 вересня 1946 року.

Даною постановою встановлювалась система режимних заходів у прикордонній смузі та контрольованому прикордонному районі відповідно до вимог Земельного кодексу УРСР від 25 жовтня 1922 року.

Із змісту пунктів 1,3,4 цієї постанови обласної ради депутатів трудящих Волинської області вбачається, що нею встановлюється 800-метрова прикордонна смуга від лінії державного кордону на території Волинської області.

Разом з тим, 16 липня 1990 року Верховною Радою України прийнято Декларацію про державний суверенітет України, якою проголошено, що Українська РСР забезпечує верховенство Конституції та законів Республіки на своїй території.

Постановою Верховної Ради України «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» №1545-ХІІ від 12.09.1991 врегулювала порядок тимчасового застосування законодавства Радянського Союзу на території незалежної, суверенної республіки Україна, у відповідності до якої до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу PCP з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

Отже, акти законодавства Союзу РСР можуть бути застосовані лише за наявності наступних умов: 1) правовідносини не врегульовані законодавством України; 2) акти не суперечать Конституції і законам України.

04.11.1991 році прийнято Закон України «Про державний кордон України», статтею 2 якого передбачено, що Державний кордон України визначається рішеннями Верховної Ради України, а також міжнародними договорами України. Кабінет Міністрів України у межах своїх повноважень вживає заходів щодо забезпечення охорони та захисту державного кордону і території України.

Статтею 18 вказаного Закону визначено Порядок здійснення господарської діяльності на державному кордоні України, зокрема користування землею, лісами, тваринним світом, ведення гірничої справи, геологічних розвідувань та інша господарська діяльність на державному кордоні України провадяться відповідно до законодавства України та міжнародних договорів України і здійснюються таким чином, щоб забезпечувався належний порядок на державному кордоні України. Компетентними органами України за погодженням з Прикордонними військами України з урахуванням місцевих умов установлюється порядок здійснення всіх видів господарської діяльності на державному кордоні України.

Відповідно до частини першої статті 22 Закону України «Про державний кордон України» визначено, що з метою забезпечення на державному кордоні України належного порядку Кабінетом Міністрів України встановлюється прикордонна смуга, а також можуть установлюватися контрольовані прикордонні райони.

Відповідно до статті 24 Закону України «Про державний кордон України» дозвіл на в`їзд, перебування, проживання, провадження робіт і пропуск у прикордонну смугу дає і здійснює Державна прикордонна служба України. У необхідних випадках Державна прикордонна служба України може запроваджувати додаткові тимчасові режимні обмеження на в`їзд і провадження робіт у прикордонній смузі.

Відповідно до Закону України «Про державний кордон України» Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 304 від 12 травня 1994 року «Про прикордонну смугу», якою установлено, що вздовж державного кордону України на його сухопутних ділянках і вздовж берегів прикордонних річок/водоймищ прикордонну смугу в межах прилеглих до кордону територій селищних і сільських Рад народних депутатів, але не менше ширини смуги місцевості від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень і не більше п`яти кілометрів від лінії державного кордону. На окремих ділянках за розпорядженням Кабінету Міністрів України може бути встановлена інша ширина прикордонної смуги. У прикордонну смугу не включаються населені пункти і місця масового відпочинку населення.

В подальшому вказана вище постанова втратила чинність згідно Постанови КМУ від 27 липня 1998 р. №1147 «Про прикордонний режим», якою затверджено Положення про прикордонний режими (далі-Положення).

Відповідно до підпункту 3 пункту 2 Положення прикордонна смуга - ділянка місцевості, яка встановлюється безпосередньо вздовж державного кордону на його сухопутних ділянках або вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм, завширшки 5 кілометрів від лінії державного кордону, але не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що розташована в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруд. До прикордонної смуги не включаються населені пункти і місця масового відпочинку населення.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.07.1998 року №1147 «Про прикордонний режим» та подання Адміністрації державної прикордонної служби України, розпорядженням Волинської обласної державної адміністрації від 11.10.2018 № 665 «Про визначення ширини прикордонної смуги у Волинській області» (яке розміщене на офіційному вебсайті Волинської обласної державної адміністрації) визначено ширину прикордонної смуги в межах Волинської області уздовж державного кордону на його сухопутних ділянках і вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм у межах прилеглих до кордону територій, де запроваджується прикордонний режим, 10 кілометрів від лінії державного кордону в тил території України, але не менше від ширини смуги місцевості, що знаходиться в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.

А відтак, суд враховує, що постанова від 15.09.1946 року, яку прокурор надає як доказ, що підтверджує встановлення 800 метрової прикордонної смуги, прийнята до набрання чинності Законом України "Про державний кордон України", Законом України "Про використання земель оборони" та постанови Кабінету Міністрів України від 27 липня 1998 року №1147 "Про прикордонний режим". Також суд зважає на пояснення відповідача щодо цільового призначення даної земельної ділянки, яка перебувала у складі землі, що належала на праві довічного користування сільськогосподарській артілі "Зоря комунізму" (акт від 24.06.1958 року), а потім КСП "Ягодин". Окрім того, відповідач стверджує, що дана земельна ділянка у відповідності до розпорядження Волинської ОДА № 213 від 12.12.1995 входить до складу земель, які відведено під загальнозоологічний заказник місцевого значення "Буг" (т.1 а.с. 143-153).

Разом з тим прокурор обгрунтовує свої вимоги приналежністю даної земельної ділянки саме до земель оборони, водночас жодних доказів на підтвердження свого висновку /окрім постанови від 15.09.1946 року/ до матеріалів справи не надає.

Колегія суддів звертає увагу на різну правову природу земель оборони (частина 1 статті 77 Земельного кодексу України) та її відмінність від земель прикордонної смуги та створених навколо військових частин захисних, охоронних та інших зон з особливими умовами користування (частина 3 статті 77 Земельного кодексу України).

На підставі частини 3 статті 77 Земельного кодексу України, навколо військових та інших оборонних об`єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування.

У межах прикордонної смуги з метою забезпечення національної безпеки і оборони, дотримання режиму державного кордону військовим частинам Державної прикордонної служби України для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій надаються в постійне користування земельні ділянки шириною 30-50 метрів уздовж лінії державного кордону на суші, по берегу української частини прикордонної річки, озера або іншої водойми.

При цьому, законодавець не визначає віднесення відповідних земель (уздовж лінії державного кордону, захисних, охоронних та інших зон з особливими умовами користування) виключно до державної власності зі статусом земель оборони.

Розмежування положень та правової природи земель оборони від земель з особливим режимом використання у оборонних цілях знаходить послідовне закріплення у нормах спеціального законодавства, а саме статтях 1, 2, 3 Закону України "Про використання земель оборони".

Так, статтями 1, 2 Закону визначено перелік земельних ділянок, які вважаються землями оборони: землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України (далі - військові частини).

При цьому, статтею 3 Закону України "Про використання земель оборони" встановлено особливий режим використання земельних ділянок, незалежно від режиму права власності, з метою:

- встановлення прикордонної смуги;

- інших земель, необхідних для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об`єктів, надаються в постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України;

- формування зон з особливим режимом використання земель з метою забезпечення функціонування цих військових частин та об`єктів, збереження озброєння, військової техніки, іншого військового майна, охорони державного кордону України, захисту населення, господарських об`єктів і довкілля від впливу аварійних ситуацій, стихійних лих і пожеж, що можуть виникнути на цих об`єктах.

Розмір та правовий режим зон з особливим режимом використання земель встановлюються відповідно до закону.

Таким спеціальними нормативно-правовими актами, які регулюють питання правового режиму зон з особливим режимом використання земель є Закон України "Про державний кордон України" та Постанова Кабінету Міністрів України від 27 липня 1998 року №1147 "Про прикордонний режим".

Відповідно до статті 22 Закону України "Про державний кордон України", контрольовані прикордонні райони встановлюються, як правило, в межах території району, міста, селища, сільради, прилеглої до державного кордону України або до узбережжя моря, що охороняється органами Державної прикордонної служби України.

До контрольованого прикордонного району включаються також територіальне море України, внутрішні води України і частина вод прикордонних річок, озер та інших водойм України і розташовані в цих водах острови.

Тобто, прямою вказівкою в законі визначено можливість встановлення контрольованих прикордонних районів у межах земель територіальних громад.

Відповідно розширення прикордонної смуги внаслідок прийняття нормативно правових актів, рішень обласних державних військових адміністрацій не впливає на правовий режим існуючого права власності, а лише встановлює чітко визначенні обмеження (обтяження) щодо порядку, форми і способів використання земельних ділянок, розміщених у межах прикордонної смуги, запроваджує заборони стосовно розпорядженнями ними або передачу у приватну власність.

Тому, розширення прикордонної смуги шляхом прийняття відповідних рішень обласними державними адміністраціями не може автоматично змінювати правовий режим власності на земельні ділянки, котрі розташовані у межах такої прикордонної смуги, перетворювати комунальну власність у державну власність, призводити до наслідків позбавлення права комунальної власності, яке захищається на рівні з іншими режимами власності та є непорушним в силу положень статті 321 Цивільного кодексу України.

Суд виходить з того, що питання вилучення земельних ділянок врегульовано спеціальними нормами статей 140, 147, 148 Земельного кодексу України.

Наведені висновки відповідають загальним засадам земельного законодавства, якими передбачено, що на використання власником земельної ділянки або її частини може бути встановлено обмеження.

Перехід права власності на земельну ділянку, зміна її цільового призначення не припиняє встановлених обмежень, обтяжень (стаття 110 Земельного кодексу України).

Обмеження/обтяження прав на земельну ділянку встановлюється законом або актом уповноваженого на це органу державної влади, посадової особи, або договором шляхом встановлення заборони на користування та/або розпорядження, у тому числі шляхом її відчуження (стаття 111 Земельного кодексу України).

Таким чином, визначені законом обмеження у прикордонній смузі, спеціальні режими використання земельних ділянок для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об`єктів, тощо є нормативно визначеними обмеженнями на використання земельних ділянок, в тому числі комунальної власності.

Вказане відображено у технічній документації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Римачівської сільської ради Любомльського району Волинської області, площа 357,2720 га /т.1, а.с. 19-39/. У технічній документації, серед іншого, зазначено, що через територію земельних ділянок проходить прибережна захисна смуга річки Ягодинка шириною 25 м від урізу води та прибережна захисна смуга від річки Західний Буг шириною 50 м. Також через територію Римачівської сільської ради проходить прикордонна смуга (діл. №18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 29). Для ділянок, які знаходяться за прикордонною смугою встановлюється зона особливого використання земель. Відповідно до даних проведеної кадастрової зйомки у натурі (на місцевості) встановлено наявність в межах земельних ділянок №4, 7, 8, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 29 (об`єктів інвентаризації) обмежень (обтяжень), які передбачені згідно Класифікатора обмежень та обтяжень у використанні земельних ділянок, затвердженого наказом Держкомзему від 29 грудня 2008 року №643: 01.04.01 прикордонна смуга; 01.05.02 прибережні захисні смуги вздовж річок.

03 листопада 2013 року на підставі погодженої документації із землеустрою в Державному земельному кадастрі зареєстровано земельну ділянку з кадастровим номером 0723380800:03:003:1037 площею 51,8558 га, цільове призначення (16.00) землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам), категорія земель - сільськогосподарського призначення /т.1, а.с. 37/.

Враховуючи викладене, прокурор помилково прирівнює землі оборони до усіх земельних ділянок, розміщених у межах прикордонної смуги та ототожнює землі, на яких розміщені військові частини або прикордонні загони, із земельними ділянками, які можуть надаватися у постійне користування в порядку пункту 27(1) Перехідних положень Земельного кодексу України.

Колегія суддів погоджується з доводами прокурора, що відсутність окремого проекту землеустрою щодо встановлення прикордонної смуги не свідчить про її відсутність, оскільки її розміри встановлені законом та фактичним розташуванням прикордонних інженерних споруд.

Так, у постановах Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №297/1395/15-ц, від 26 жовтня 2020 року у справі №297/1408/15-ц, від 26 липня 2023 року у справі №454/2498/19 викладено висновки, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прикордонної смуги необхідно виходити із її нормативних розмірів, встановлених статтею 22 Закону України "Про державний кордон України" та пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України № 1147 від 27 липня 1998 року "Про прикордонний режим".

Однак, дана обставина не звільняє прокурора та позивача від доведення належними та допустимими доказами обставин розташування саме спірної земельної ділянки з кадастровим номером 0723380800:03:003:1037 або її частини у нормативно визначених межах державного кордону, прикордонної смуги або земель оборони.

Оскільки, у іншому випадку будь-яка земельна ділянка, яка розташована у межах відповідної зони прикордонної смуги певної ширини залежно від рішення обласної військової державної адміністрації, переходила б у державну власність лише за фактом прийняття відповідного рішення або внесення змін до законодавства в частині розміру такої смуги.

Колегія суддів бере до увагу висновки Верховного Суду про те, що відсутність окремого проекту землеустрою щодо встановлення прикордонної смуги не значить, що її немає, оскільки її розміри встановлені, зокрема, фактичним розташуванням прикордонних інженерних споруд, не позбавляють прокурора обов`язку надання доказів фактичного розташування прикордонних інженерних споруд стосовно спірної земельної ділянки.

Вказані висновки викладені у постановах Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі №717/940/18 та від 03 липня 2024 року у cправі №916/5130/23.

Тому, колегія суддів вважає релевантними до застосування зазначені останні висновки Верховного Суду, за відсутності однозначного правового висновку Великої Палати Верховного суду відносно правової природи земельних ділянок, визначених частиною 3 статті 77 Закону України України, а також застосування пункту 27(1) Перехідних Положень Земельного кодексу України.

З урахуванням наведено апеляційним судом оцінюються долучені до справи письмові докази в обґрунтування предмету та підстав заявленого позову.

Відповідно до закріпленого у статтях 2, 13, 74 Господарського процесуального кодексу України принципу змагальності сторін кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом, та, водночас, несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України).

За змістом статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Водночас у статті 79 Господарського процесуального кодексу України встановлений стандарт доказування "вірогідності доказів", який, на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто відповідно до наведеного стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

У силу вказаної норми процесуального права наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить про те, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, аніж протилежний.

Однак, з огляду на встановлений нормами Земельного кодексу України, Закону України "Про землеустрій" чіткий перелік документів, якими слід підтверджувати формування земельних ділянок, їх розташування, цільове призначення, площу, до спірних правовідносин підлягають застосування приписи статей 76-78 ГПК України.

Такі висновки суду ґрунтуються на неможливості винесення судових рішень на основі припущень або орієнтовних показників, сумнівних засобів доказування.

Також, оцінка засобів доказування здійснюється крізь призму впливу судового рішення на конституційні гарантії непорушності та захисту права власності, котрі стосуються і режиму комунальної власності на землю в силу частини 4 статті 13 Конституції України, адже держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки.

Усі суб`єкти права власності рівні перед законом. Навіть держава реалізує право власності виключно відповідно до закону (частина 1 статті 14 Конституції України).

Відповідно до статті 77 ГПК України (допустимість доказів) обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Допустимість доказів означає, що в окремих випадках, передбачених нормами права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування.

Натомість за змістом статті 76 ГПК України належність доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Тобто з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.

Належність, як змістовна характеристика та допустимість, як характеристика форми, є властивостями доказів, оскільки вони притаманні кожному доказу окремо і без їх одночасної наявності жодний доказ не може бути прийнятий судом.

Саме такі висновки щодо оцінки доказів прокурора щодо обставин розташування земельних ділянок у межах прикордонної смуги наведено у постанові Верховного Суду від 03 липня 2024 року у cправі №916/5130/23.

Таким чином, саме на прокурора та позивача покладено обов`язок належними та допустимими засобами доказування обставин розташування частини спірної земельної ділянки у межах прикордонної смуги.

Підстави та обґрунтування заявленого позову зведені до посилання на викопіювання з чергового кадастрового плану та робочий інвентаризаційний план земель сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів на території Римачівської сільської ради Любомльського району Волинської області, які містяться в землевпорядній документації. Розташування спірної земельної ділянки в межах прикордонної смуги прокурор підтверджує викопіюванням земель сільськогосподарського призначення Вишнівської сільської ради на землі, що розташовані в межах 800 м від лінії державного кордону, розробленим сертифікованим інженером- землевпорядником ПФ "Реформатор" /т.1, а.с. 46-48/.

Відповідно до статті 79-1 Земельного кодексу України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв); за затвердженими комплексними планами просторового розвитку території територіальних громад, генеральними планами населених пунктів, детальними планами території.

В силу частини 1 статті 186 Земельного кодексу України, схема землеустрою і техніко-економічне обґрунтування використання та охорони земель району затверджуються районною радою. Схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель села, селища, міста, території територіальної громади затверджуються відповідною сільською, селищною, міською радою.

Положеннями частини 5 статті 186 Земельного кодексу України визначено підстави погодження технічної документація із землеустрою.

Тобто, згідно загальних норм Земельного кодексу України межі, конфігурація, розташування та площа земельних ділянок може визначатися проектом землеустрою, схемою землеустрою і техніко-економічним обгрунтуванням використання, технічною документацією.

Види документації із землеустрою встановлено статтею 25 Закону України "Про землеустрій", до яких віднесено:

а) схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць;

а-1) проекти землеустрою щодо встановлення меж територій територіальних громад;

б) проекти землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних одиниць;

б-1) містобудівна документація, яка одночасно є документацією із землеустрою (комплексні плани просторового розвитку територій територіальних громад, генеральні плани населених пунктів, детальні плани територій);

в) проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів;

г) проекти землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

ґ) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок;

д) проекти землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб;\

е) проекти землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь;

є) проекти землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів;

ж) проекти землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв);

з) робочі проекти землеустрою;

і) технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості);

ї) технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту;

й) технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок;

к) технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель;

л) технічна документація із землеустрою щодо резервування цінних для заповідання територій та об`єктів;

м) технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж режимоутворюючих об`єктів культурної спадщини.

Види документації із землеустрою та їх склад встановлюються виключно цим Законом.

Отже, схема землеустрою розробляється одночасно з техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель, розширювальне тлумачення переліку документації із землеустрою не допускається.

При цьому, за правилами ГПК України до документів, що містять спеціальні знання та можуть прийматися до уваги судом віднесено висновки спеціалістів та експертів (статті 69, 71, 98 ГПК України).

Суд апеляційної інстанції констатує, що до визначених переліків не віднесено графічні схеми зображення земельних ділянок, орієнтовні розташування земель, схеми накладення територій на сформовані земельні ділянки.

Враховуючи норми статей 79-1, 186 Земельного кодексу України, статей 1, 25 Закону України "Про землеустрій", надана схема накладання території прикордонної смуги на земельну ділянку з кадастровим номером 0723380800:03:003:1037 площею 51,8558 гектарів не відповідає вимогам, які встановлюються до землевпорядної документації, затверджених в установленому порядку текстових та графічних матеріалів, якими регулюється використання та охорона земель державної, комунальної та приватної власності, а також матеріали обстеження і розвідування земель, тощо.

Колегія суддів оцінює не форму та назву наданих прокурором документів щодо схем розташування спірної земельної ділянки, а зміст відповідних документів як доказів по справі.

Долучене викопіювання земель сільськогосподарського призначення Вишнівської сільської ради на землі, що розташовані в межах 800 м від лінії державного кордону, розроблене сертифікованим інженером- землевпорядником ПФ "Реформатор", не містить координат та відправних точок місць розташування прикордонної смуги та спірної земельної ділянки, її площі, відстані від державного кордону до місця розташування земельної ділянки, відомостей, зокрема щодо джерела вирахування координат, програмного забезпечення, сертифікатів відповідальних за виконання викопіювання осіб, документів та вихідних даних, на підставі яких було складено таке викопіювання, визначення похибки, тощо.

Матеріали господарської справи не містять і інших графічних матеріалів, зокрема, викопіювань з Публічної кадастрової карти, проєкту встановлення адміністративних меж, розмежування земельних ділянок та доказів, щодо встановлення прикордонних споруд, знаків тощо. Відсутні також ясно видимі прикордонні знаки.

Ані схема накладання, а ні Лист ПФ "Реформатор" вих. №05/12 від 19 грудня 2023 року не місять алгоритму розрахунку, використаних програмних засобів, переліку картографічних матеріалів, архівних документів, онлайн-карт місцевості, електронних джерел, які надавали б суду та інших сторонам по справі можливість перевірити достовірність відповідних доказів.

Суд також констатує, що в описі до графічних матеріалів земельної ділянки не зазначено площу накладання прикордонної смуги на земельну ділянку з кадастровим номером 0723380800:03:003:1037.

Частиною 4 статті 77 Земельного кодексу України визначено прикордонну смугу у метрах, тобто надані докази не містять точних обчислень відстаней розташування земельної ділянки у межах прикордонної смуги.

Також, відсутня можливість їх самостійного обчислення по периметру, оскільки не вказано співвідношення масштабу у метровому визначенні, позначено лише берегову лінію р.Західний Буг, а не початок прикордонної смуги.

Таким чином, відповідні відомості та документи не відповідають вимогам щодо документації із землеустрою, є не точними, тому подані з недотриманням критеріїв належності, допустимості і достовірності доказів.

Отже, долучені до позову лист і графічний матеріал, складений ПФ "Реформатор" носять інформативний характер, вказують лише орієнтовне, а не конкретне місце розташування ділянок, не можуть слугувати належним доказом у даній справі.

Допустимі докази на підтвердження розташування спірної земельної ділянки на землях оборони, відомостей про облаштування інженерно-технічних споруд уздовж лінії державного кордону; актів обстеження, у яких було б зазначено параметри спорудження таких об`єктів по облаштуванню лінії державного кордону в межах прикордонних знаків; викопіювань з проєкту встановлення адміністративних меж або Публічної кадастрової карти, які б підтверджували координати та ширину прикордонної смуги у місці розташування спірної земельної ділянки, до матеріалів справи позивачем або прокурором не надано.

Відтак, на підставі наданих доказів апеляційний суд не може з достатньою достовірністю встановити чи дійсно спірна земельна ділянка або її частина розташована у межах прикордонної смуги.

Вирішення питання про дійсний розмір, конфігурацію та межі накладання земельної ділянки могло бути вирішено шляхом отримання висновку експерта до подачі позову; у спосіб призначення та проведення судової земельно-технічної експертизи, однак таких дій ні позивачем, ні прокурором вчинено не було.

Суду не надано інших належних доказів на підтвердження обставин позову, зокрема викопіювань, топографічних матеріалів, космічної зйомки місцевості, витягів з Публічної кадастрової карти, які можливо було б оцінити у сукупності з іншими доказами.

Зокрема, відповідно до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року №1051, після 01 січня 2016 року це могли бути електронні документи з відомостями про результати робіт із землеустрою та оцінки земель, з елементом "Державний кордон України" (Border), наведеним у додатку 40 до вимог до змісту, структури і технічних характеристик електронного документа.

Подібної правової позиції викладена Верховним Судом у постанові від 15 лютого 2023 року у справі №717/940/18 та від 03 липня 2024 року у cправі №916/5130/23.

Таким чином, не доведено та не ініційовано в судовому порядку проведення судового експертного дослідження спірного питання, як і не надано інших документів, що підтверджують належність земельної ділянки до земель оборони, її розташування в межах прикордонної смуги.

Окрім того, суд зазначає, що навіть виходячи з документів, що надані прокурором вбчається часткове накладення земельної ділянкиіз кадастровим номером 0723380800:03:003:1037 на земельну ділянку, яка на переконання прокурора, є прикордонною смугою, водночас позовні вимоги щодо повернення стосуються усієї земельної ділянки, а не її частини.

Підсумовуючи вищенаведене у своїй сукупності, суд апеляційної інстанції вважає, що на виконання диспозитивних та змагальних прав, позивачем та прокурором не надано належних доказів на підтвердження обставин накладання спірної земельної ділянки комунальної власності на прикордонну смугу, що є підставою для відмови у позові.

Щодо застосування позовної давності.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до частин 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі №369/6892/15-ц).

Оскільки судом відмовлено у задоволенні позовних вимог про усунення перешкод державі в особі Волинської обласної військової адміністрації у користуванні та розпорядженні землями оборони шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0723380800:03:003:1037 площею 51,8558 га та про зобов`язання Вишнівську сільську раду Ковельського району повернути Волинській обласній державній адміністрації (Волинській обласній військовій адміністрації) земельну ділянку з кадастровим номером 0723380800:03:003:1037 площею 51.8558 гектарів, відсутні підстави для застосування строку позовної давності.

Вишнівська сільська рада у апеляційній скарзі стверджує про неналежність та недопустимість як доказу постанови обласної Ради депутатів трудящих Волинської області від 15 вересня 1946 року №39/599 посилаючись на те, що такий доказ викладено російською мовою, у зв`язку з чим, повинен бути перекладений українською мовою відповідно встановлених вимог законодавсва для перекладу документів, викладених іноземною мовою.

Однак, відповідно до частин 1, 2 статті 91 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Господарський процесуальний кодекс не зобов`язує подавати переклад письмових доказів, за виключенням іноземних офіційних документів, що підлягають дипломатичній або консульській легалізації (частина 8 статті 91 ГПК України).

Постанова обласної ради депутатів трудящих Волинської області не може вважатись офіційним документом іноземної держави, оскільки видана до проголошення незалежності України, яка відповідно до Закону України "Про правонаступництво" є правонаступником Союзу РСР.

Крім того, зі змісту апеляційної скарги Вишнівської сільської ради та пояснень представників апелянта вбачається, що заявник розуміє зміст зазначеного доказу, а тому необхідність його перекладу не є обгрунтованою.

Формальне недотримання судом положень щодо перекладу наданих позивачем копій письмових доказів до матеріалів справи без належного обґрунтування необхідності такого перекладу українською мовою, та за відсутності інших доводів і заперечень свідчать про надмірний формалізм при здійсненні судочинства судом, внаслідок чого право на доступ до суду буде неефективним (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2023 року у справі №876/55/23).

Також, відповідач не був позбавлений можливості в порядку статті 72 ГПК України подати заяву про залучення до справи перекладача, у разі необхідності перекладу тексту постанови, однак таким правом у суді першої інстанції не скористався.

Таким чином, дані доводи Вишнівської сільської ради, викладені у апеляційній скарзі, є безпідставними, необґрунтованими.

Щодо поданих Вишнівською сільською радою додаткових пояснень у справі, які надійшли до суду 03 червня 2024 року, колегія суддів зазначає, що вони за своєю суттю є доповненням апеляційної скарги, оскільки містять нові доводи в обґрунтування вимог апеляційної скарги.

Разом з тим, в силу положень частин 1, 2 статті 266 ГПК України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження. У разі доповнення чи зміни апеляційної скарги особа, яка подала апеляційну скаргу, повинна подати докази надіслання копій відповідних доповнень чи змін до апеляційної скарги іншим учасникам справи; в іншому випадку суд не враховує такі доповнення чи зміни.

Як вбачається з матеріалів справи, вищевказані додаткові пояснення надійшли до суду апеляційної інстанції 03 червня 2024 року, тобто після закінчення строку на апеляційне оскарження.

Статтею 118 ГПК України унормовано, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

З огляду на те, що Вишнівська сільська рада подала вищевказані додаткові пояснення у справі, що за своєю суттю є доповненням апеляційної скарги, поза межами строку на апеляційне оскарження, без заяви про поновлення пропущеного процесуального строку, суд апеляційної інстанції не враховує такі доповнення до апеляційної скарги.

З приводу решти доводів учасників справи, викладених у їх письмових документах, колегія суддів звертає увагу, що такі аргументи були почуті, враховані судом апеляційної інстанції, натомість постанова суду апеляційної інстанції є вмотивованою, і судом апеляційної інстанції зазначено з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтуються його висновки, що відповідає нормам статті 236 ГПК України та практиці Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України", "Хаджинастасиу проти Греції", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент.

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що має місце недоведеність обставин, які суд першої інстанції визнав встановленими, а також неправильне застосуванням норм матеріального права, внаслідок чого суд дійшов помилкового висновку про задоволення позову, тому рішення Господарського суду Волинської області від 02 квітня 2024 року у справі №903/1324/23 підлягає скасуванню відповідно до пунктів 2, 4 частини 1 статті 277 ГПК України.

У зв`язку із задоволенням апеляційної скарги судові витрати на оплату судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на Волинську обласну прокуратуру у відповідності до статті 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Вишнівської сільської ради на рішення Господарського суду Волинської області від 02 квітня 2024 року у справі №903/1324/23 задовольнити.

Рішення Господарського суду Волинської області від 02 квітня 2024 року у справі №903/1324/23 скасувати в частині задоволення позовних вимог про усунення перешкод державі в особі Волинської обласної військової адміністрації у користуванні та розпорядженні землями оборони шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0723380800:03:003:1037 площею 51,8558 га, з цільовим призначенням (16.00) землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам), категорією земель - землі сільськогосподарського призначення в Державному земельному кадастрі та зобов`язання Вишнівську сільську раду Ковельського району повернути Волинській обласній державній адміністрації земельну ділянку з кадастровим номером 0723380800:03:003:1037 площею 51.8558 гектарів.

В цій частині прийняти нове рішення, яким у задоволені даних вимог відмовити.

Стягнути з Волинської обласної прокуратури (43025, м.Луцьк, вул. Винниченка, 15, код ЄДРПОУ 02909915) на користь Вишнівської сільської ради (44351, Волинська область, Ковельський район, село Вишнів, вул. Незалежності, будинок 80А, код ЄДРПОУ 04333164) 8052 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Справу №903/1324/23 повернути до Господарського суду Волинської області.

Повний текст постанови складений "10" жовтня 2024 р.

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.