ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 жовтня 2024 року Справа № 918/302/24
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Мельник О.В. , суддя Гудак А.В.
секретар судового засідання Ткач Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" на рішення Господарського суду Рівненської області від 18.06.2024 у справі № 918/302/24 (суддя Романюк Ю.Г., повний текст складено 25.06.2024)
за позовом керівника Дубенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської обласної ради
до відповідачів: 1) Комунального закладу "Дубенський будинок-інтернат для громадян похилого віку та осіб з інвалідністю" Рівненської обласної ради; 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія"
про визнання недійсними додаткових угод і стягнення 88 216, 62 грн
за участю представників сторін:
прокурор - Мельничук Л.О.;
позивача - не з`явився;
відповідача - 1 - не з`явився;
відповідача - 2 - Крук В.Р.;
ВСТАНОВИВ:
Керівник Дубенської окружної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Рівненської обласної ради (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Рівненської області із позовом до Комунального закладу "Дубенський будинок-інтернат для громадян похилого віку та осіб з інвалідністю" Рівненської обласної ради (далі - відповідач-1, КЗ "Дубенський будинок-інтернат для громадян похилого віку та осіб з інвалідністю") та Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" (далі - відповідач-2, ТОВ "РОЕК") про:
- визнання недійсними додаткових угод № 1 від 22.03.2021, № 3 від 17.08.2021, № 4 від 26.08.2021, № 5 від 30.08.2021, № 6 від 22.09.2021, № 7 від 23.09.2021, № 8 від 28.09.2021, № 10 від 26.10.2021, № 11 від 27.10.2021 до договору на постачання електричної енергії №4107-ВЦ/2 від 27.01.2021, укладеного між КЗ "Дубенський будинок-інтернат для громадян похилого віку та осіб з інвалідністю" та ТОВ "РОЕК";
- стягнення із ТОВ "РОЕК" на користь Рівненської обласної ради 88 216, 62 грн надмірно сплачених бюджетних коштів.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорювані додаткові угоди були укладені з порушенням вимог Закону України "Про публічні закупівлі", внаслідок неправомірного збільшення ціни на електроенергію за оспорюваними угодами переплачено бюджетних коштів у розмірі 88 216, 62 грн.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 18.06.2024 позов задоволено.
Судове рішення мотивовано тим, що за оспорюваними додатковими угодами збільшено ціну товару за договором, укладеним в процедурі закупівлі, з порушенням порядку збільшення ціни за таким договором, передбаченим положеннями п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", а тому оспорювані угоди суперечать законодавству та підлягають визнанню недійсними. Оскільки за оспорюваними угодами відповідачем-1 було сплачено грошових коштів на суму 88 216, 62 грн, вказані грошові кошти необхідно повернути відповідній раді.
До Північно - західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга ТОВ "РОЕК" на рішення Господарського суду Рівненської області від 18.06.2024 у справі № 918/302/24, в якій відповідач-2 просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:
- суд першої інстанції не застосував Закон України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні", оскільки саме Держаудитслужба є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо реалізації державної політики у сфері закупівель;
- прокурор порушив вимоги ст. 7 Закону України "Про публічні закупівлі" в частині державного контролю у сфері закупівель, де зазначено, що в сфері державного фінансового контролю, уповноваженим органом є Державна аудиторська служба України. Також п. п. 8 - 10, 15 ст. 10 Закону України "Про основні засади здійснення фінансового контролю в Україні" в частині - порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, в судовому порядку стягувати в дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами. Також прокурор порушив ст. 92 Конституції України, якою передбачено, що виключно законами України визначаються організація і діяльність прокуратури та ст. 131-1 Конституції України. При цьому, ст. 2 Закону України "Про прокуратуру" не передбачено проведення моніторингу державних закупівель та постановлення висновків щодо незаконності господарської діяльності підприємств, установ, організацій;
- Дубенська окружна прокуратура зверталась з листом щодо наявних, на її думку порушень, до Рівненської обласної ради, на який отримала відповідь, що рада, відповідно до Бюджетного кодексу України, не є головним розпорядником бюджетних коштів КЗ "Дубенський будинок інтернат для громадян похилого віку та осіб з інвалідністю" та згідно із Законом України "Про публічні закупівлі" не є органом, що здійснює державний фінансовий контроль, контроль у сфері публічних закупівель;
- суд першої інстанції не врахував положення п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" про те, що обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії; у залежності від коливання ціни товару на ринку сторони протягом дії договору про закупівлю можуть вносити зміни декілька разів у частині ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків кожного разу з урахуванням попередніх змін, внесених до нього, сукупність яких може перевищувати 10 відсотків від ціни за одиницю товару, визначеної сторонами на момент укладання договору про закупівлю та за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної у договорі, і виконати свої зобов`язання відповідно до такого договору з урахуванням зазначених змін;
- приведення зміни ціни до умов договору шляхом укладення додаткових угод, було викликано зміною коливання ціни на ринку у сторону збільшення у 2021 (на 104,5 % за рік) та є правомірним передбаченим положеннями нормативно-правових актів (п. 2 ч. 5 ст. 41 ЗУ "Про публічні закупівлі") та п. 13.8 договору та в кожному випадку не перевищує 10 % порогу;
- укладаючи додаткові угоди, сторони договору про постачання електричної енергії споживачу № 4107-ВЦ/2 від 27.01.2021 діяли у відповідності до вимог чинного законодавства з урахуванням норм, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", Правилами роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП № 312 від 14.03.2018, Закону України "Про ринок електричної енергії" та іншими нормативно-правовими актами, не виходили за рамки законодавчо встановленого обмеження у 10 %, а загальна ціна договору не збільшилась, натомість сторони погоджували зміну загального обсягу товару за договором, що прямо визначено в п. 2 ч. 5. ст. 4 Закону України "Про публічні закупівлі";
- судом першої інстанції до спірних правовідносин не застосовано ч. 3 ст. 632 ЦК України, в якій передбачено, що зміна ціни в договорі після його виконання не допускається;
- джерелом фінансування відповідача-1 окрім бюджетних коштів є інші надходження коштів. Однак до суду першої інстанції прокурором не надано доказів, що відповідачем-1 здійснено розрахунок по спірних додаткових угодах саме бюджетними коштами. А відтак, твердження прокурора про використання бюджетних коштів з порушенням вимог законодавства не підтверджується матеріалами справи та не вказує на порушення інтересів держави;
- суд першої інстанції не пропорційно розподілив судові витрати, поклавши всі судові витрати повністю на відповідача-1, не зваживши на те, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача-2, яким підписано спірні додаткові угоди без заперечень.
Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи у складі головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Гудак А.В., суддя Мельник О.В.
Листом від 19.07.2024 Північно - західний апеляційний господарський суд витребував матеріали справи № 918/302/24 з Господарського суду Рівненської області.
31.07.2024 до суду надійшли матеріали справи.
Ухвалою Північно - західного апеляційного господарського суду від 01.08.2024 відкрито провадження за апеляційною скаргою ТОВ "РОЕК" на рішення Господарського суду Рівненської області від 18.06.2024 у справі № 918/302/24. Розгляд апеляційної скарги призначено на 09.10.2024 о 14:15 год.
Керівник Дубенської окружної прокуратури надіслав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Прокурор зазначає наступне:
- оскаржувані додаткові угоди не відповідають вимогам ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", а тому, з огляду на положення ст. ст. 203, 215 ЦК України, мають бути визнані судом недійсними;
- твердження відповідача про порушення прокурором повноважень при зверненні до суду із позовом про визнання недійсними додаткових угод та стягнення надмірно сплачених коштів не відповідають чинному законодавству та судовій практиці;
- додаткова угода № 1 до договору укладена безпідставно, адже фактично коливання ціни електроенергії на ринку, порівняно ціною встановленою у договорі відбулося в сторону зменшення. Відтак, оскільки додаткова угода № 1 укладена з порушенням ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" та підлягає визнанню судом недійсною, наступні додаткові угоди також підлягають визнанню недійсними, адже їхнє укладення призвело до перевищення допустимої межі збільшення ціни за одиницю товару (10 %), що визначена Законом; внаслідок укладення спірних додаткових угод відбулось збільшення ціни за одиницю товару на 71,18 %;
- вимоги прокурора не суперечать нормам ч. 3 ст. 632 ЦК України, оскільки не стосуються внесення змін безпосередньо до ціни договору, а спрямовані на усунення порушень Закону України "Про публічні закупівлі" при укладенні додаткових угод. При цьому, вимога про стягнення на користь Рівненської обласної ради в дохід місцевого бюджету коштів у розмірі 88 216, 62 грн є похідною щодо вимог про визнання недійсними додаткових угод до договору; грошові кошти в сумі 88 216,62 грн є такими, що були безпідставно одержані ТОВ "РОЕК", підстава їх набуття відпала, а тому у відповідності до ст. ст. 216, 1212 ЦК України, підлягають поверненню;
- судовий збір, сплачений прокуратурою за подання даної позовної заяви підлягає стягненню з ТОВ "РОЕК" у зв`язку з тим, що збільшення ціни за договором ініційовано зазначеною стороною.
В судовому засіданні 09.10.2024 представник відповідача-2 підтримав доводи апеляційної скарги, просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Прокурор в судовому засіданні заперечив доводи апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Інші учасники справи не забезпечили явку повноважних представників в судове засідання, хоча про день, час та місце судового розгляду повідомлялися належним чином.
Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для повідомлення всіх учасників справи про день, час та місце розгляду справи, явка сторін в судове засідання обов`язковою не визнавалась, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу в даному судовому засіданні за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, заслухавши в судовому засіданні представника відповідача-2 та прокурора, зазначає наступне.
Як встановлено апеляційним судом, КЗ "Дубенський будинок-інтернат для громадян похилого віку та осіб з інвалідністю" проведено закупівлю UA-2020-12-31-000146-b за предметом: "Електрична енергія".
В подальшому, між КЗ "Дубенський будинок-інтернат для громадян похилого віку та осіб з інвалідністю" (замовник) та ТОВ "РОЕК" (постачальник) укладено договір № 4107-ВЦ/2 про постачання електричної енергії від 27.01.2021, згідно умов якого постачальник продає електричну енергію споживачу (за кодом ДК 021:2015 - 09310000-5 електрична енергія) для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії (п. 2.1 договору).
Відповідно до п. 5.1 договору, споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергію, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком № 2 до цього договору.
Згідно п. 13.8 договору, умови договору не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі. Істотні умови договору не можуть змінюватися після з його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, зокрема крім випадку: збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії;
Зміна ціни за одиницю електричної енергії допускається за умови надання стороною, яка пропонує зміни, документального підтвердження факту коливання ціни електричної енергії на ринку в торговій зоні "ОЕС України". Таким документальним підтвердженням можуть бути офіційні дані про ціну, обсяги купівлі-продажу електричної енергії на ринку "на добу на перед" (далі - РДН) та внутрішньодобовому ринку (далі - ВДР), та інші показники, які склалися у відповідному розрахунковому періоді в торговій зоні "ОЕС України" та оприлюднені офіційному веб-сайті ДП "Оператор ринку" за адресою в мережі Інтернет https://www.oree.com.иа - згідно з частиною шостою статті 67 Закону України "Про ринок електричної енергії". У якості документального підтвердження даних, Сторонами визнаються, зокрема, завірені належним чином копії (роздруківки з веб-сайту) оприлюднених результатів роботи РДН/ВДР та про діяльність ДП "Оператор ринку" за відповдний розрахунковий період, які оприлюднюються ДП "Оператор ринку" згідно законодавства або інші документом органу, установи чи організації, які мають повноваження здійснювати моніторинг цін на товари, визначати зміни ціни товару на ринку.
Істотні умови договору можуть змінюватися у випадку зміни регульованих цін (тарифів) та нормативів, які застосовуються у договорі, а саме: тарифу на послуги з передачі електричної енергії, який враховується в структурі остаточної ціни електричної енергії, що постачають за Договором.
Згідно з додатком № 3 до договору, ціна договору складає 1 530 000 грн. Кількість електроенергії, яка повинна була бути поставлена 450 000 кВт*год.
Згідно з додатком № 2 до договору, ціна за одинцю товару (кВт*год) становить 2,833 грн без ПДВ.
У подальшому, після укладення договору між сторонами неодноразово укладались додаткові угоди. А саме:
- додаткова угода № 1 від 22.03.2021, якою визначено, що ціна за спожиту електричну енергію за 1 кВт/год, становить 2,99449 грн без ПДВ і поширює свою дію на правовідносини між сторонами, починаючи з 01.02.2021;
- додаткова угода № 3 від 17.08.2021, якою визначено, що ціна за спожиту електричну енергію за 1 кВт/год, становить 3,17175 грн/кВт*год без ПДВ. Дана угода поширює свою дію на правовідносини між сторонами, починаючи з 01.08.2021;
- додаткова угода № 4 від 26.08.2021, якою визначено, що ціна за спожиту електричну енергію за 1 кВт/год, становить 3,36671 грн/кВт*год без ПДВ. Дана угода поширює свою дію на правовідносини між сторонами, починаючи з 01.08.2021;
- додаткова угода № 5 від 30.08.2021, якою визначено, що ціна за спожиту електричну енергію за 1 кВт/год, становить 3,58116 грн/кВт*год без ПДВ. Дана угода поширює свою дію на правовідносини між сторонами, починаючи з 01.08.2021;
- додаткова угода № 6 від 22.09.2021, якою визначено, що ціна за спожиту електричну енергію за 1 кВт/год, становить 3,79341 грн/кВт*год без ПДВ. Дана угода поширює свою дію на правовідносини між сторонами, починаючи з 01.09.2021;
- додаткова угода № 7 від 23.09.2021, якою визначено, що ціна за спожиту електричну енергію за 1 кВт/год, становить 3,97155 грн/кВт*год без ПДВ. Дана угода поширює свою дію на правовідносини між сторонами, починаючи з 14.09.2021;
- додаткова угода № 8 від 29.09.2021, якою визначено, що ціна за спожиту електричну енергію за 1 кВт/год, становить 4,21759 грн/кВт*год без ПДВ. Дана угода поширює свою дію на правовідносини між сторонами, починаючи з 15.09.2021;
- додатковою угодою № 10 від 26.10.2021 4,51865 грн/кВт*год без ПДВ і поширює свою дію на правовідносини між сторонами, починаючи з 01.10.2021;
- додаткова угода № 11 від 27.10.2021, якою визначено, що ціна за спожиту електричну енергію за 1 кВт/год, становить 4,84978 грн/кВт*год без ПДВ. Дана угода поширює свою дію на правовідносини між сторонами, починаючи з 14.10.2021.
На виконання умов даного договору, TOB "РОЕК" поставило 397 306,557 кВт*год електричної енергії на загальну суму 1 438 900 грн, що підтверджується актами приймання - передавання: № А-6027854832 за січень 2021 року - 7071 кВт*год на суму 21 067,83 грн з ПДВ, сплачену відповідно до платіжного доручення №14 від 05.02.2021; № А-6072592899 за січень 2021 року - 48 300 кВт*год на суму 164 219,81 грн з ПДВ, сплачену відповідно до платіжного доручення №59 від 23.02.2021; № А-6073112994 за лютий 2021 року - 41 210 кВт*год на суму 140 113,84 грн з ПДВ, сплачену відповідно до платіжного доручення № 167 від 17.03.2021; № А-6074267375 за березень 2021 року - 27 485,47 кВт*год на суму 104 146,33 грн з ПДВ, сплачену відповідно до платіжного доручення №308 від 22.04.2021; № А-6074267375 за березень 2021 року - 913,087 кВт*год на суму 3 603,98 грн з ПДВ, сплачену відповідно до платіжного доручення № 254 від 08.04.2021; № А-6121946088 за квітень 2021 року - 40 650 кВт*год на суму 100 023,40 грн з ПДВ, сплачену відповідно до платіжного доручення № 424 від 20.05.2021; № А-6121946088 за квітень 2021 року - 40 650 кВт*год на суму 100 136,05 грн з ПДВ, сплачену відповідно до платіжних доручень № 474 від 28.05.2021, №6 від 28.05.2021; № А-6076085122 за травень 2021 року 30 194 кВт*год на суму 108 500,00 грн з ПДВ, сплачену відповідно до платіжного доручення № 519 від 17.06.2021; № А-6188818279 за червень 2021 року - 7 301 кВт*год на суму 27 330,06 грн з ПДВ, сплачену відповідно до платіжного доручення №689 від 30.07.2021; № А-6188818279 за червень 2021 року - 29 940 кВт*год на суму 107 586,05 грн з ПДВ, сплачену відповідно до платіжного доручення № 618 від 15.07.2021; № А-6077718168 за липень 2021 року - 30 480 кВт*год на суму 109 526,47 грн з ПДВ, сплачену відповідно до платіжного доручення №745 від 13.08.2021; № А-6078836555 за серпень 2021 року - 32 730 кВт*год на суму 140 653,63 грн з ПДВ, сплачену відповідно до платіжних доручень №904 від 27.09.2021, № 8 від 23.09.2021; № 489000016/9/1 за вересень 2021 року - 22 471 кВт*год на суму 108 551,20 грн з ПДВ, сплачену відповідно до платіжного доручення № 983 від 28.10.2021; №489000016/9/1 за вересень 2021 року - 13 228 кВт*год на суму 63 904,52 грн з ПДВ, сплачену відповідно до платіжного доручення№1029 від 05.11.2021; № 489000016/10/1 за жовтень 2021 року - 24 347 кВт*год на суму 137 636,83 грн з ПДВ, сплачену відповідно до платіжних доручень №1110 від 30.11.2021, №9 від 29.11.2021; № 489000016/11/1 за листопад 2021 року - 336 кВт*год на суму 1900,00 грн з ПДВ, сплачену відповідно до платіжного дорученнях №10 від 24.12.2021.
Відповідно до звіту про виконання договору про закупівлю UA-2020-12-31-000146-b, що сформований 18.01.2022 на веб-порталі "Ргоzоrrо", правовідносини за вказаним договором припинені.
На переконання прокуратури, додаткові угоди № 1, 3-8, 10-11 до договору укладені всупереч Закону України "Про публічні закупівлі", а тому підлягають визнанню недійсними в судовому порядку, а надмірно сплачені кошти в сумі 88 216, 62 грн стягненню із ТОВ "РОЕК" на користь Рівненської обласної ради в дохід місцевого бюджету.
Щодо участі прокурора у даній справі, суд зазначає наступне.
Пунктом 3 ч.1 ст. 1311 Конституції України передбачено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює: представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до ч. 4 ст. 53 ГПК України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 цього Кодексу.
За змістом ч. 1, ч. 3, ч. 4 та ч. 7 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.
З системного аналізу вказаних правових норм вбачається, що виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 р. зі справи №806/1000/17).
Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
"Нездійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 викладено таку правову позицію: прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу; бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк; звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення; невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо; прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Позов у справі, судове рішення в якій переглядається, подано прокурором в інтересах держави в особі Рівненської обласної ради як органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Наявність підстав для представництва інтересів держави у спірних відносинах прокурор обґрунтував бездіяльністю позивача щодо захисту належним чином інтересів держави.
Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Згідно ч. 5 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.
Відповідно до Положення, затвердженого рішення Рівненської обласної ради від 11.03.2021 №103, Комунальний заклад "Дубенський будинок-інтернат для громадян похилого віку та осіб з інвалідністю" Рівненської обласної ради є стаціонарним інтернатним закладом соціального захисту, що утворюється для цілодобового проживання (перебування) та догляду за громадянами похилого віку та особами, які за станом здоров`я потребують стороннього догляду, соціально-побутового, медичного обслуговування, соціальних послуг і комплексу реабілітаційних заходів.
Власником закладу є територіальна громада сіл, селищ, міст в особі Рівненської обласної ради. Підприємство є підпорядкованим, підзвітним та підконтрольним Засновнику.
Майно закладу є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Рівненської області і закріплюється за Закладом на праві оперативного відання (п.7.1 Положення).
Відповідно до п. 9.2 розділу 9 Положення, Рівненська обласна рада здійснює контроль за ефективністю використання фінансових, матеріальних та трудових ресурсів, цільового та ефективного використання бюджетних коштів та ефективного управління Закладом.
Крім того, згідно плану закупівлі, джерелом її фінансування є місцевий бюджет.
Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №905/1907/21, оскільки засновником закладу та власником його майна є територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування, що фінансує і контролює діяльність такого комунального закладу, а також зобов`язаний контролювати виконання обласного бюджету, зокрема законність та ефективність використання зазначеним закладом коштів цього бюджету за договорами про закупівлю товарів, то вказаний орган місцевого самоврядування є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів обласного бюджету. Схожі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 22.12.2022 у справі № 904/123/32, від 26.10.2022 у справі № 904/5558/20 (пп. 5.50, 5.51) та від 21.12.2022 у справі № 904/8332/21 (пункт 33).
В той же час, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, які перебувають у власності територіальних громад, є складовою частиною матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування (ст. 142 Конституції України, ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"). Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема на доходи місцевих бюджетів, інші кошти (ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Тобто, органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території. У ст. 143 Конституції України зазначено, що місцеві органи самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки та збори відповідно до закону; утворюють, реорганізовують та ліквідують комунальні підприємства, організації, установи.
Відтак, завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності. Права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку відповідно до ст. 145 Конституції України.
Із урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги доводи скаржника, що Рівненська обласна рада не є належним позивачем у даній справі. Рівненська обласна рада є суб`єктом владних повноважень, до компетенції якої віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави у цій справі.
На думку суду, керівник Дубенської окружної прокуратури правомірно визначив Рівненську обласну раду позивачем у цій справі, а доводи Рівненської обласної ради про те, що остання повинна виступати у цій справі у якості третьої особи без самостійних вимог спростовуються вищевикладеним.
При цьому, той факт, що головним розпорядником бюджетних коштів обласного бюджету для фінансування сфери соціального захисту та соціального забезпечення є Департамент соціальної політики Рівненської обласної державної адміністрації не знімає з Рівненської обласної ради функцій контролю виконання затверджуваних бюджетів, забезпечення раціонального використання комунального майна, покладених на неї державою.
У даному випадку, проведення процедури публічних закупівель та укладення додаткових угод до договору всупереч вимогам чинного законодавства порушує інтереси держави у сфері контролю за ефективним та цільовим використанням бюджетних коштів, а дотримання вимог законодавства у цій сфері суспільних відносин становить суспільний інтерес, тому захист такого інтересу відповідає функціям прокурора. Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 21.03.2019 по справі № 912/989/18.
Суд вказує, що використання бюджетних коштів з порушенням вимог законодавства підриває матеріальну і фінансову основу системи бюджетного фінансування, що в свою чергу завдає шкоду інтересам держави. Звернення прокурора до суду з вказаною позовною заявою спрямоване на зміцнення правопорядку в сфері здійснення публічних закупівель і захисту економічної конкуренції та додержання всіма учасниками цих суспільних відносин принципу законності. Невиконання встановлених законодавством норм при організації та проведенні тендерних процедур порушує інтереси держави в частині гарантування організації діяльності органів державної влади відповідно до вимог Конституції та законів України, забезпечення безумовного виконання нормативно-правових актів держави.
Окрім того, укладення оспорюваних додаткових угод до договору, всупереч норм Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України "Про публічні закупівлі" є порушенням законності в бюджетній системі, порушує принципи добросовісної конкуренції, об`єктивної та неупередженої оцінки тендерних пропозицій, та принципу запобігання корупційним діям і зловживанням при проведенні публічних закупівель. Таке звернення прокурора спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання законності та цільового використання коштів державного підприємства або установи.
Як встановлено апеляційним судом, Дубенською окружною прокуратурою, у відповідності до вимог ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", скеровано на адресу Рівненської обласної ради відповідний лист № 51-401вих-24 від 30.01.2024, яким повідомлено про наявність порушень при підписанні додаткових угод до договору постачання електричної енергії № 4107-ВЦ/2 від 27.01.2021.
Із відповіді Рівненської обласної ради від 22.02.2024 № 09-425/01 вбачається, що заходи реагування не вживались та не плануються.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що прокурор обґрунтував в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду, а також правильно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Прокурор у порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", до подання позову звернувся до позивача для надання їм можливості відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави.
Разом з тим, орган, уповноважений на виконання функцій захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, будучи поінформованим про їх порушення, проявив пасивність та не вжив жодних дій для захисту інтересів держави, тим самим допустивши невиконання покладених на нього функцій. Не вжиття таких заходів у розумний строк з боку вказаного органу або немотивована відмова вжити такі заходи є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності, що дають підстави прокурору для звернення із позовом до суду в інтересах держави в особі позивача.
В той же час, безпідставними та необґрунтованими є доводи скаржника, що Держаудитслужби повинна мати статус позивача у даній справі, враховуючи наступне.
Питання моніторингу процедури закупівлі врегульовано ст. 8 Закону "Про публічні закупівлі". Так, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державі політику у сфері державного фінансового контролю, та його міжрегіональні територіальні органи можуть проводити моніторинг процедури закупів протягом проведення процедури закупівлі, укладення договору про закупівлю та його дії.
Як встановлено апеляційним судом, Дубенській окружній прокуратурі про викладені у позовній заяві порушення вимог законодавства у сфері публічних закупівель, які допущені під час підписання додаткових угод до договору № 4107-ВЦ/2 від 27.01.2021, стало відомо після фактичного виконання сторонами умов договору.
Отже, у зв`язку із закінченням строку дії договору на момент виявлення порушення, підстави для проведення органами Держаудислужби моніторингу закупівлі UA-2020-12-31-000146-b за предметом: "Електрична енергія", були відсутні.
При цьому варто зауважити, що Держаудитслужба набуває статусу позивача внаслідок звернення до суду з метою усунення виявлених під час здійснення державної фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження використання активів. У випадках, коли вказаний орган не здійснює фінансовий контроль та, як наслідок, не виявив порушення законодавства, то право на звернення до суду із позовом у останнього не виникає. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.03.2019 у справі № 912/898/18.
Щодо суті позовних вимог.
Закон України "Про публічні закупівлі" визначає правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад.
Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.
Як зазначено в ч. 1 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Згідно з ч. 4 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.
Разом з тим п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" встановлено, що істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема збільшення ціни за одиницю товару до 10% пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.
Отже, ключовим у даній нормі Закону є те, що для збільшення ціни за одиницю товару має бути реальне коливання ціни такого товару на ринку в сторону збільшення, що повинно оцінюватися починаючи від підписання договору та до моменту укладення відповідної додаткової угоди (або ж момент розповсюдження дії додаткової угоди), тобто на момент укладання додаткової угоди ціни на товар повинні бути вищими ніж на момент укладання основного договору про закупівлю (або ж додаткової угоди, у разі її обґрунтованого укладення).
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином, зокрема відповідно до умов договору. Частиною 1 ст. 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст. 651 ЦК України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Варто відмітити, що Закон не містить виключень з цього правила.
Із вказаного слідує, зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов: відбувається за згодою сторін; порядок зміни умов договору має бути визначений самим договором (відповідно до проекту, що входив до тендерної документації); підстава збільшення - коливання ціни такого товару на ринку, що обґрунтоване і документально підтверджене постачальником; ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10%; загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися.
Відповідно до ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно із ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1 ст. 203 цього Кодексу.
Частиною 3 ст. 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Як встановлено з матеріалів справи, укладаючи договір № 4107-ВЦ/2 про постачання електричної енергії від 27.01.2021, КЗ "Дубенський будинок-інтернат для громадян похилого віку та осіб з інвалідністю" (замовник) та ТОВ "РОЕК" (постачальник) дійшли згоди щодо усіх істотних умов, зокрема визначивши ціну за 1 кВт*год електричної енергії на рівні 2,833 грн/кВт*год. без ПДВ закріплено у додатку № 2 до договору комерційна пропозиція.
В подальшому, між сторонами укладено ряд додаткових договорів, якими підвищено ціну на 71,18%.
В той же час, суд зазначає, що хоча при укладенні додаткової угоди № 1 від 22.03.2021, яка поширила свою дію на правовідносини між сторонами, починаючи з 01.02.2021, сторонами дотримано 10 % обмеження щодо можливості підвищення ціни, проте суд звертає увагу на підстави, які якими обґрунтовано необхідність для перегляду ціни електричної енергії.
Так, підставою укладання додаткової угоди № 1 від 22.03.2021, за посиланням ТОВ "РОЕК" стало зростання ціни на "ринку на добу наперед" та "внутрішньодобовому ринку" у лютому 2021. Згідно даних сайту ДП "Оператор ринку" "Порівняльний аналіз роботи ринку "на добу наперед" за лютий 2021 "…середньозважена ціна на РДН(ОЕС) у лютому 2021 збільшилась на 10,58 % в порівнянні з січнем 2021.
Разом з тим, суд зазначає, що вказані дані об`єктивно не відображають коливання цін протягом усього періоду дії договору. Колегія суддів встановила, що упродовж 2021 мало місце як збільшення, так і зменшення цін на електричну енергію.
Суд, опрацювуючи інформацію з веб - порталу ДП "Оператор ринку" встановив, що фактично ціна на електричну енергію з моменту укладення договору (27.01.2021) зменшилась в порівнянні на дату укладення додаткової угоди № 1 (22.03.2021). Так, станом на 27.01.2021 ціна електроенергії на ринку РДН становила 1 586,3 грн/МВт.год (без ПДВ), а вже 22.03.2021 - 1 541,39 грн/МВт.год (без ПДВ), тобто фактично зменшилась на 2,83 %. Аналогічна ситуація і на ринку ВДР, станом на 27.01.2021 ціна електроенергії 1 617,53 грн/МВт.год (без ПДВ), а вже 22.03.2021 - 1 565,10 грн/МВт.год (без ПДВ), відтак ціна зменшилась на 3,24 %.
Більше того, загалом середньозважена місячна ціна електроенергії у березні 2021 була нижчою ніж у січні 2021. На ринку РДН середньозважена ціна у січні становила 1 406,79 грн/МВт.год (без ПДВ), а у березні - 1316, 42 грн/МВт.год (без ПДВ), що нижче на 6,42 %. А на ринку ВДР у січнева ціна на електроенергію становила 1 485,74 грн/МВт.год (без ПДВ), а вже у березні 1 359,04 грн/МВт.год (без ПДВ), тобто нижче на 8,52%.
Тобто, фактично коливання ціни електроенергії на ринку, порівняно з ціною встановленою у договорі, відбулося в сторону зменшення.
Суд звертає увагу на те, що постачальник зобов`язаний довести підвищення ціни на певний товар на певному ринку за допомогою доказів, але й обґрунтувати для Замовника самі пропозиції про підвищення ціни, визначеної у договорі. Продавець повинен обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по запропонованій замовнику на тендері ціні, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для нього вочевидь невигідним. Продавець також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції). Такої правової позиції щодо імперативної поведінки постачальника дійшов Верховний Суд у постанові від 18.06.2021 у справі № 927/491/19.
Із урахуванням викладеного, суд зазначає, що дані з сайту ДП "Оператор ринку" не містять інформації про коливання цін на електроенергію, станом на момент звернення товариства щодо внесення змін до договору, а також на момент підписання оспорюваної додаткової угоди № 1; вони не відображають ситуацію щодо зміни цін на електроенергію на "ринку на добу наперед" та "внутрішньодобовому ринку" з моменту підписання договору № 4107-ВЦ/2 від 27.01.2021 до моменту підписання додаткової угоди № 3.
Отже, оскільки ТОВ "РОЕК" не обґрунтовано збільшення тарифу ціни на електричну енергію та необхідність підписання додаткової угоди № 1 від 22.03.2021, тому вказана додаткова угода суперечить ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", а відтак наявні підстави для визнання її недійсною.
Також колегія суддів зазначає, що Верховний Суд у постанові від 12.09.2019 у справі №915/1868/18 наголосив, що можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та ст. 5 Закону України "Про публічні закупівлі".
Стаття 652 ЦК України передбачає, що в разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Через зміну істотних обставин договір може бути змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) у момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Тобто, передбачена законодавством про публічні закупівлі норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Для того, щоб за таких обставин не був розірваний вже укладений договір і щоб не проводити новий тендер, Закон дає можливість збільшити ціну, але не більше як на 10%.
В той же час, Верховним Судом у постанові від 07.09.2022 у справі № 927/1058/21 висловлено правову позицію, що обмеження у 10 % застосовується як максимальний ліміт: щодо зміни ціни, визначеної в договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод).
У п. 54 - п. 62 постанови Великої Палати Верховного суду від 24.01.2024 у справі №922/2321/22 (провадження №12-57гс23) викладено правову позицію: "Із системного тлумачення норм ЦК України, ГК України та Закону №922-VIII (зокрема, ч. 4, п. 2 ч. 5 ст. 41) вбачається, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.
Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку ст. 652 ЦК України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у ст. 652 ЦК України та пункті 2 частини п`ятої ст. 41 Закону №922-VIII, проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.
В іншому випадку не досягається мета Закону №922-VIII, яка полягає в забезпеченні ефективного та прозорого здійснення закупівель, створенні конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобіганні проявам корупції в цій сфері та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки продавці з метою перемоги можуть під час проведення процедури закупівлі пропонувати ціну товару, яка нижча за ринкову, а в подальшому, після укладення договору про закупівлю, вимагати збільшити цю ціну, мотивуючи коливаннями ціни такого товару на ринку."
Отже, з огляду на вказане, суд апеляційної інстанції вказує, що максимальний ліміт збільшеної вартості ціни електроенергії за договором про постачання електричної енергії споживачу від 27.01.2021 № 4107-ВЦ/2 не міг перевищувати 3,1163 грн без ПДВ (2,833 + 10 %) за 1 кВт*год.
Колегія суддів погоджується із доводами прокурора про те, що збільшення ціни електричної енергії у додаткових угодах № 3-8, 10-11 по відношенню до погодженої у договорі ціни, також здійснено із порушенням п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі".
Судом апеляційної інстанції встановлено, що укладення додаткових угод № 3-8, 10-11 призвело до збільшення ціни за 1 кВт/год. на більше ніж на 10 % відносно ціни, що визначена за умовами договору (2,833 грн без ПДВ).
Так, додатковою угодою № 3 від 17.08.2021 на 11,95 %: до 3,17175 грн/кВт*год без ПДВ; додатковою угодою № 4 від 26.08.2021 на 18,83 %: до 3,36671 грн/кВт*год без ПДВ; додатковою угодою № 5 від 30.08.2021 на 26,40 %: до 3,36671 грн/кВт*год без ПДВ; додатковою угодою № 6 від 22.09.2021 на 33,90 %: до 3,58116 грн/кВт*год без ПДВ; додатковою угодою № 7 від 23.09.2021 на 40,18 %: до 3,79341 грн/кВт*год без ПДВ; додатковою угодою № 8 від 28.09.2021 на 48,87 %: до 3,97155 грн/кВт*год без ПДВ; додатковою угодою № 10 від 26.10.2021 - на 59,50 %: до 4,21759 грн/кВт*год без ПДВ; додатковою угодою № 11 від 27.10.2021 на 71,18 %: до 4,51865 грн/кВт*год без ПДВ.
З огляду на те, що сторонами не підтверджено правомірності дій щодо зміни істотних умов договору про закупівлю після його підписання та до виконання в повному обсязі, а зміна ціни договору на підставі оспорюваних додаткових угод є безпідставною, суперечить принципам максимальної економії та ефективності, здійснена з порушенням вимог ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що додаткові угоди №1, 3-8, 10-11 до договору про постачання електричної енергії споживачу № 4107-ВЦ/2 від 27.01.2021 підлягають визнанню недійсними відповідно до ст. ст. 203, 215 ЦК України.
Щодо доводів відповідача-2 про те, що Законом України "Про публічні закупівлі" передбачена можливість неодноразового збільшення ціни за одиницю товару на 10%, суд зазначає, що за висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22 у будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару у бік збільшення за наявності умов, установлених вимогам законодавства, проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.
Щодо вимоги прокурора про стягнення з відповідача-2 коштів у розмірі 88 216,62 грн, суд зазначає наступне.
Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.
Враховуючи, що оспорювані додаткові угоди є недійсними та не породжують правових наслідків, правовідносини між сторонами щодо ціни електричної енергії, поставленої за договором, мали регулюватись самим договором.
Як встановлено судом із матеріалів справи, за період дії договору, ТОВ "РОЕК" поставлено 397 306,557 кВт*год, тоді як КЗ "Дубенський будинок-інтернат для громадян похилого віку та осіб з інвалідністю" оплачено 1 438 900 грн.
Таким чином, розрахунок за поставлену енергію у 2021 повинен здійснюватися за ціною 2,833 грн без ПДВ, а тому позивачу належало сплатити за отриманий товар 1 350 683,37 грн (397306,557*2,833+20%), що на 88 216,62 грн менше фактично сплаченого.
Із урахуванням того, що внаслідок виконання позивачем своїх зобов`язань фінансового характеру за оспорюваними угодами відповідачем-2 було отримано грошові кошти на загальну суму 88 216,62 грн, які є такими, що були безпідставно одержані (підстава їх набуття відпала), то відповідач-2 зобов`язаний повернути їх позивачу, що відповідає приписам ст. ст. 216, 1212 ЦК України.
Щодо доводів скаржника про неправомірний розподіл судом першої інстанції судового збору за результатом розгляду справи, то суд зазначає наступне.
Згідно ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з правилами ч. 9 ст. 129 ГПК України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
З огляду на те, що ТОВ "РОЕК" є стороною, яка ініціювала укладення додаткових угод, які суд визнав недійсними, та отримала суму переплачених коштів, тому судом першої інстанції у відповідності до норм ст. 129 ГПК України правомірно стягнуто судовий збір, сплачений прокуратурою за подання даного позову із відповідача-2.
В порушення вимог ст. ст. 76, 77 ГПК України, відповідачем-2 висновків суду першої інстанції не спростовано, а його посилання, викладені в апеляційній скарзі є такими, що зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Суд вказує, що ЄСПЛ у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. ЄСПЛ зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення ЄСПЛ у справі "Трофимчук проти України").
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, Північно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що рішення Господарського суду Рівненської області від 18.06.2024 у справі № 918/302/24 необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу ТОВ "РОЕК" - без задоволення.
На підставі ст. 129 ГПК України судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на відповідача-2.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" на рішення Господарського суду Рівненської області від 18.06.2024 у справі № 918/302/24 - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду, відповідно до ст. ст. 287-291 ГПК України.
3. Справу повернути до Господарського суду Рівненської області.
Повний текст постанови складено 11 жовтня 2024
Головуючий суддя Олексюк Г.Є.
Суддя Мельник О.В.
Суддя Гудак А.В.
Суд | Північно-західний апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 09.10.2024 |
Оприлюднено | 14.10.2024 |
Номер документу | 122238720 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Визнання договорів (правочинів) недійсними купівлі-продажу поставки товарів, робіт, послуг енергоносіїв |
Господарське
Північно-західний апеляційний господарський суд
Олексюк Г.Є.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні