Рішення

від 11.10.2024 по справі 904/1932/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.10.2024м. ДніпроСправа № 904/1932/24

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Мілєвої І.В. за участю секретаря судового засідання Савенко В.А.

за позовом Дніпропетровської обласної прокуратури, Дніпропетровська область, м. Дніпро в інтересах держави в особі

позивача-1: Східного офісу Держаудитслужби, Дніпропетровська область, м. Дніпро

позивача-2: Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України, м. Київ

до відповідача-1: Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Дніпропетровської області, Дніпропетровська область, м. Дніпро

відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю «ОНУР Конструкціон Інтернешнл», м. Львів

про зобов`язання вчинити певні дії

Представники:

від прокуратури: Масенко А.О.;

від позивача-1: Сей І.І.;

від позивача 2: не з`явився;

від відповідача-1: Ярмош В.;

від відповідача-2: Цвєткова О.О.;

СУТЬ СПОРУ:

Дніпропетровська обласна прокуратура в інтересах держави в особі позивача-1: Східного офісу Держаудитслужби, відповідача-2: Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України звернулась до господарського суду з позовною заявою до відповідача-1: Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Дніпропетровської області, відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю «ОНУР Конструкціон Інтернешнл», в якій просить суд зобов`язати Службу відновлення та розвитку інфраструктури у Дніпропетровській області та ТОВ «ОНУР Конструкціон Інтернешнл» утриматись від дій, спрямованих на виконання зобов`язань за нікчемним договором на капітальний ремонт автомобільної дороги загального користування державного значення № КР-Н-23-7 від 20.08.2021, укладений між Службою автомобільних доріг у Дніпропетровській області/Службою відновлення та розвитку інфраструктури у Дніпропетровській області та ТОВ «ОНУР Конструкціон Інтернешнл».

Суд ухвалою від 03.05.2024 прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі. Постановив розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Призначив підготовче засідання на 03.06.2024.

17.05.2024 відповідач-1 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що п. 4.3. договору визначено, що Бюджетні зобов`язання за договором виникають у разі наявності та в межах відповідних бюджетних асигнувань. Таким чином, враховуючі відсутність бюджетних призначень на момент укладання договору план фінансування до договору не складався, зміни до договору мають бути оформлені після відкриття бюджетних асигнувань. Крім того, статтею 48 Бюджетного кодексу визначено, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання середньострокових зобов`язань за договорами на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг. Відповідно до наказу №309 від 02.03.2012 за довгостроковими бюджетними зобов`язаннями, строк дії яких перевищує один бюджетний період (довгострокові договори, більше одного року), суми в Реєстрі проставляються в межах планових показників поточного бюджетного періоду на підставі даних календарного плану до довгострокового договору. Таким чином, вважає зазначені посилання органу прокуратури необґрунтованими, не вмотивованими, та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи. Тобто зазначені посилання у позовній заяві є лише припущенням позивача, оскільки жодними нормативними доказами необґрунтовано. У зв`язку із чим відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

20.05.2024 відповідач-2 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що ні на стадії подання тендерних пропозицій, ні під час укладення договору, Товариство не зобов`язане перевіряти наявність у замовника бюджетного асигнування на оголошену закупівлю. У зв`язку із чим відповідач-2 просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

22.05.2024 позивач-2 подав до суду додаткові пояснення.

24.05.2024 відповідач-2 подав до суду клопотання, в якому просить суд забезпечити проведення судового засідання в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів. Суд ухвалою від 27.05.2024 клопотання відповідача-2 задовольнив.

30.05.2024 прокурор подав до суду відповідь на відзив.

31.05.2024 позивач-1 подав до суду пояснення.

В підготовче засідання 03.06.2024 з`явився прокурор, представники позивача-1 та відповідачів-1,2. Представник позивача-2 в підготовче засідання не з`явився.

В судовому засіданні 03.06.2024 представник відповідача-2 заявив усне клопотання, в якому просить суд забезпечити проведення судового засідання в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів.

Суд ухвалою від 03.06.2024 продовжив строк підготовчого провадження на тридцять днів до 01.08.2024 включно. Відклав підготовче засідання на 29.07.2024. Постановив провести судове засідання у справі № 904/1932/24 з Товариством з обмеженою відповідальністю «ОНУР Конструкціон Інтернешнл» в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

В підготовче засідання 29.07.2024 з`явився прокурор, представники позивача-1, та відповідачів-1,2. Представник позивача-2 в підготовче засідання не з`явився.

В судовому засіданні 29.07.2024 представник відповідача-2 заявив усне клопотання, в якому просить суд забезпечити проведення судового засідання в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів.

Суд ухвалою від 29.07.2024 закрив підготовче провадження та призначити справу для судового розгляду по суті у судове засідання на 19.08.2024. Постановив провести судове засідання у справі № 904/1932/24 з Товариством з обмеженою відповідальністю «ОНУР Конструкціон Інтернешнл» в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

В судове засідання 19.08.2024 з`явився прокурор, представники позивача-1 та відповідача-2. Представники позивача-2 та відповідача-1 в судове засідання не з`явились. 12.08.2024 відповідач-1 подав до суду заяву про відкладення розгляду справи.

В судовому засіданні 19.08.2024 представник відповідача-2 заявив усне клопотання, в якому просить суд забезпечити проведення судового засідання в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів.

Суд ухвалою від 19.08.2024 відклав розгляд справи по суті на 28.08.2024. Постановив провести судове засідання у справі № 904/1932/24 з Товариством з обмеженою відповідальністю «ОНУР Конструкціон Інтернешнл» в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

В судове засідання 28.08.2024 з`явився прокурор, представники відповідача-1 та відповідача-2. Представники позивачів -1,2 в судове засідання не з`явились.

В судовому засіданні 28.08.2024 представник відповідача-2 заявив усне клопотання, в якому просить суд забезпечити проведення судового засідання в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів.

Суд ухвалою від 28.08.2024 відклав розгляд справи по суті на 09.09.2024. Постановив провести судове засідання у справі № 904/1932/24 з Товариством з обмеженою відповідальністю «ОНУР Конструкціон Інтернешнл» в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

В судове засідання 09.09.2024 з`явився прокурор, представники позивача-1, відповідача-1 та відповідача-2. Представник позивача-2 в судове засідання не з`явився.

09.09.2024 прокурор подав до суду заяву, в якій просить відкласти розгляд справи на іншу дату, у зв`язку з початком процедури моніторингу оскаржуваної закупівлі.

Представники позивача-1, відповідачів-1,2 проти задоволення клопотання прокурора не заперечували.

В судовому засіданні 09.09.2024 представник відповідача-2 заявив усне клопотання, в якому просить суд забезпечити проведення судового засідання в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів.

Суд ухвалою від 09.09.2024 відклав розгляд справи по суті на 02.10.2024. Постановив провести судове засідання у справі № 904/1932/24 з Товариством з обмеженою відповідальністю ОНУР Конструкціон Інтернешнл в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

01.10.2024 позивач-1 подав до суду клопотання про долучення доказів.

У судове засідання 02.10.2024 з`явився прокурор, представники позивача-1 та відповідача-1, представник позивача-2 не з`явився. Представник відповідача-2 в судове засідання не з`явився, у зв`язку з технічними проблемами щодо участі у відеоконференції.

02.10.2024 у судовому засіданні відповідач-1 подав до суду письмові пояснення.

Суд ухвалою від 02.10.2024 відклав розгляд справи по суті на 11.10.2024.

09.10.2024 відповідач-2 подав до суду клопотання, в якому просить суд забезпечити проведення судового засідання в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів. Ухвалою від 10.10.2024 клопотання задоволено.

У судове засідання 11.10.2024 з`явились прокурор, представники позивача-1 та відповідачів-1,2, представник позивача-2 не з`явився.

В порядку ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Службою автомобільних доріг у Дніпропетровській області 08.06.2021 опубліковано оголошення про проведення процедури відкритих торгів з публікацією англійською мовою із закупівлі робіт з капітального ремонту автомобільної дороги загального користування державного значення Н-23 Кропивницький - Кривий Ріг Запоріжжя (7 лотів), очікуваною вартістю 6 983 405 839,00 грн (ідентифікатор закупівлі UA-2021-06-08-006255-c).

Відповідно до форми річного плану закупівель на 2021 рік закупівлю робіт у сумі 6 983 405 839 грн заплановано здійснити за кошти з державного бюджету України, кредитні кошти та інші джерела фінансування (т. 1 а.с. 44-45).

Прокурор зауважує, що участь у процедурі відкритих торгів взяло 2 учасника: ТОВ «ОНУР Конструкціон Інтернешнл» та ТОВ «Автомагістраль-Південь». За результатами проведення процедури відкритих торгів переможцем у закупівлі визначено ТОВ «ОНУР Конструкціон Інтернешнл» з остаточною пропозицією у 1 807 500 000,00 грн.

Так, 20.08.2021 між Службою автомобільних доріг у Дніпропетровській області (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОНУР Конструкціон Інтернешнл» (підрядник) було укладено договір на закупівлю робіт: капітальний ремонт автомобільної дороги загального користування державного значення Н-23 Кропивницький Кривий Ріг Запоріжжя (7 лотів) (45230000-8 Будівництво трубопроводів, ліній зв`язку та електропередач, шосе, доріг, аеродромів і залізничних доріг; вирівнювання поверхонь) Лот 7. «Капітальний ремонт автомобільної дороги загального користування державного значення Н-23 Кропивницький Кривий Ріг Запоріжжя на ділянці км 244+853 км 272+849, Дніпропетровська область» № КР-Н-23-7 (далі - договір).

Підрядник у порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов`язується на власний ризик своїми та залученими (у разі залучення субпідрядних організацій) силами і засобами виконати роботи по об`єкту: «Капітальний ремонт автомобільної дороги загального користування державного значення Н-23 Кропивницький Кривий Ріг Запоріжжя на ділянці км 244+853 км 272+849, Дніпропетровська область», відповідно до проектної документації та в обумовлений цим договором термін, а замовник зобов`язується прийняти закінчений будівництвом об`єкт та сплатити вартість робіт по мірі надходження бюджетних коштів на його рахунок (п. 1.1. договору).

Обсяг і зміст робіт та інші вимоги, що ставляться до робіт, що є предметом договору, визначаються на підставі проектної документації, а ціна робіт визначається договірною ціною підрядника, складеною та уточненою підрядником за результатами закупівлі (п.1.3. договору).

Вартість договору за результатами проведеної закупівлі становить 1 807 500 000,00 грн, в т.ч. ПДВ 301250 000,00 грн (п. 3.1. договору).

Відповідно до п. 3.3 договору у відповідності до ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватись після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків:

1) зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника;

2) покращення якості предмета закупівлі, за умови, що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю;

3) погодження зміни ціни в договорі про закупівлю в бік зменшення (без зміни кількості (обсягу) та якості товарів, робіт і послуг), у тому числі у разі коливання ціни товару на ринку;

4) зміни ціни в договорі про закупівлю у зв`язку зі зміною ставок податків і зборів та/або зміною умовою щодо надання пільг з оподаткування пропорційно до зміни таких ставок та/або пільг з оподаткування;

5) зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, ARGUS регульованих цін (тарифів) і нормативів, що застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни.

Бюджетні зобов`язання за договором виникають у разі наявності та в межах відповідних бюджетних зобов`язань (п. 4.3. договору).

Термін виконання робіт - до 31.12.2022 у відповідності до календарного плану (додаток № 1) (п. 5.1. договору).

Цей договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2022, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (п. 11.1. договору).

Сторони підписали Додаток № 2 до договору «План фінансування» (т. 1 а.с. 50), у якому визначено, що джерелом фінансування є державні кошти у сумі 1 807 500 000,00 грн, з яких на 2021 рік 180 750,00 грн та на 2022 рік - 1 626 750 000,00 грн.

Додатковою угодою № 3 від 21.11.2022 (т. 1 а.с. 52) до договору сторони погодили, що вартість договору у сумі 1 807 500 000,00 грн розподіляється по роках наступним чином: обсяг фінансування на 2021 рік складає 0,00 грн; обсяг фінансування на 2022 рік складає 0,00 грн; обсяг фінансування на 2023 рік складає 1 807 500 000,00 грн. Також, вказаною додатковою угодою сторони визначили строк виконання робіт і строк дії договору до 31.12.2023.Підставою для продовження строків виконання робіт та дії договору у додатковій угоді зазначено п. 4 ч. 5 ст.41 Закону України «Про публічні закупівлі».

Додатковою угодою № 4 від 08.12.2023 (т. 1 а.с. 55) до договору сторони змінили реквізити сторін договору та погодили, що вартість у сумі 1 807 500 000,00 грн розподіляється по роках наступним чином: обсяг фінансування на 2021 рік складає 0,00 грн; обсяг фінансування на 2022 рік складає 0,00 грн; обсяг фінансування на 2023 рік складає 0,00 грн; обсяг фінансування на 2024 рік складає 1 807 500 000,00 грн. Також сторони визначили строк виконання робіт і строк дії договору до 31.12.2024. Підставою для продовження строків виконання робіт та дії договору у цій додатковій угоді також визначено п. 4 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

Прокурор зазначає, що наразі роботи за укладеним договором не виконано, договір не розірвано. Згідно відомостей з Єдиного веб-порталу використання публічних коштів кошти за укладеним договором не сплачувались.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.02.2021 № 122 затверджено Перелік об`єктів будівництва, реконструкції, капітального та поточного середнього ремонту автомобільних доріг загального користування державного значення у 2021 році та обсяги бюджетних коштів для їх фінансування за рахунок спеціального фонду державного бюджету за бюджетною програмою 3111020 «Розвиток мережі та утримання автомобільних доріг загального користування державного значення» (т. 1 а.с. 58-60) (далі Перелік).

У Переліку зазначаються об`єкти, які підлягають капітальному ремонту у 2021 році, зокрема, автомобільна дорога загального користування державного значення Н-23 Кропивницький Кривий Ріг Запоріжжя на ділянці км 244+853 км 272+849, обсяг фінансування вказаного об`єкту на 2021 рік передбачено у розмірі 100 тис. грн.

З листа Державного Агентства автомобільних доріг (Укравтодор) № 4303/1/05-01/11 від 28.12.2021 (т. 1 а.с. 58), яким Службі автомобільних доріг у Дніпропетровській області направлено для виконання витяг зі скоригованого плану фінансування дорожнього господарства у 2021 році за бюджетною програмою 3111020 «Розвиток мережі та утримання автомобільних доріг загального користування державного значення» за рахунок спеціального фонду державного бюджету, затвердженого 24.12.2021, по Службі автомобільних доріг у Дніпропетровській області, вбачається, що обсяг видатків на капітальний ремонт усіх автомобільних доріг загального користування державного значення передбачено лише у розмірі 364,9 млн грн.

Між тим, як зазначає прокурор, замовником із підрядником в укладеному договорі визначено вартість робіт у сумі понад 1,8 млрд грн.

Постановою Кабінету Міністрів України від 19.01.2022 № 64 затверджено Перелік об`єктів будівництва, реконструкції, капітального та поточного середнього ремонту автомобільних доріг загального користування державного значення у 2022 році та обсяги бюджетних коштів для їх фінансування за рахунок запозичень, залучених під державні гарантії (т. 1 а.с. 62-63), відповідно до якого фінансування капітального ремонту автомобільної дороги загального користування державного значення Н-23 Кропивницький Кривий Ріг Запоріжжя на ділянці км 244+853 км 272+849 - не передбачено.

У Переліку об`єктів будівництва, реконструкції, капітального та поточного середнього ремонту автомобільних доріг загального користування державного значення та обсяги бюджетних коштів для їх фінансування у 2022 році за рахунок спеціального фонду державного бюджету за бюджетною програмою 3111020 «Розвиток мережі та утримання автомобільних доріг загального користування державного значення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.01.2022 № 65 (зі змінами) (т. 1 а.с. 61-62) фінансування капітального ремонту автомобільної дороги загального користування державного значення Н-23 Кропивницький Кривий Ріг Запоріжжя на ділянці км 244+853 км 272+849 у 2022 році - не передбачено.

Постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2024 № 199 «Деякі питання використання залишку коштів, визначеного пунктом 2 статті 36 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» затверджено Порядок використання коштів державного бюджету, передбачених для розвитку мережі та утримання автомобільних доріг загального користування державного значення у 2024 році (а.с. 64-72).

У зазначеному порядку міститься перелік об`єктів будівництва, реконструкції, капітального та поточного середнього ремонту автомобільних доріг загального користування державного значення та обсяги фінансування за рахунок коштів державного бюджету, передбачених для розвитку мережі та утримання автомобільних доріг загального користування державного значення у 2024 році, відповідно до якого обсяги видатків у 2024 році на капітальний ремонт автомобільної дороги загального користування державного значення Н-23 Кропивницький - Кривий Ріг - Запоріжжя на ділянці км 140 + 056 - км 155 + 050 передбачено у сумі 186,3 млн грн. Фінансування капітального ремонту автомобільної дороги загального користування державного значення Н-23 Кропивницький Кривий Ріг Запоріжжя на ділянці км 244+853 км 272+849, у 2024 році не передбачено.

Відповідно до листа Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Дніпропетровській області № 1-6/1084 від 03.04.2024 (т. 1 а.с. 96) у 2022-2023 станом на 02.04.2024 роках фінансування об`єкту за договором не проводилось і платежі не здійснювались.

Прокурор зазначає, що під час проведення процедури закупівлі та укладанні договору про закупівлю замовником беруться зобов`язання щодо оплати частини робіт в межах доведеної суми та передбачається умова щодо оплати залишкового обсягу робіт виключно за наявності коштів згідно з кошторисом (планом використання бюджетних коштів). Після доведення кошторисів (планів використання бюджетних коштів) розпорядники (одержувачі) бюджетних коштів реєструють бюджетні зобов`язання відповідно до вимог нормативно-правових актів Державної казначейської служби України. Враховуючи специфіку фінансування органів державної влади, місцевого самоврядування, державних та комунальних установ, закладів і організацій, їм під час укладення договору про закупівлю необхідно обов`язково ураховувати зазначені вище вимоги Бюджетного кодексу України та передбачити умову виникнення платіжних зобов`язань виключно при наявності відповідного бюджетного призначення (бюджетного асигнування). Згідно з п. 20 ч. 1 ст. 116 Бюджетного кодексу України встановлено, що порушенням бюджетного законодавства визнається взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом чи законом про Державний бюджет України. З викладеного вбачається, що Службою автомобільних доріг у Дніпропетровській області/Службою відновлення та розвитку інфраструктури у Дніпропетровській області проведено процедуру закупівлі та укладено договір на капітальний ремонт автомобільної дороги, на підставі якого взято бюджетні зобов`язання у сумі понад 1,8 млрд грн без відповідних бюджетних асигнувань, що є порушенням ч. 1 ст. 48 Бюджетного кодексу України та згідно з ч. 3 ст. 48 зазначеного Кодексу такі зобов`язання є недійсними, за ними не виникають бюджетні зобов`язання і не утворюється бюджетна заборгованість. Враховуючи вищевикладене, а також ті обставини, що правовідносини, які виникли між сторонами за укладеним договором не припинено, прокурор звертається до суду з позовом про зобов`язання сторін утриматися від дій, спрямованих на виконання зобов`язань за нікчемним правочином.

Прокурор зазначає, що 21.11.2022 між сторонами укладено додаткову угоду № 3 до договору, за змістом якої продовжено строк дії договору та виконання робіт до 31.12.2023, а додатковою угодою № 4 від 08.12.2023 до 31.12.2024. Законом встановлено імперативну норму, згідно з якою зміна істотних умов договору про закупівлю може здійснюватись виключно у випадках, визначених статтею 41 Закону. Разом з тим додаткові угоди №3,4 до договору не містять посилань на об`єктивні обставини та належні докази на їх підтвердження, які б свідчили про неможливість своєчасного виконання підрядником зобов`язань за укладеним договором. Наведене вказує на те, що будь-яких обґрунтованих, законних підстав та документально підтверджених об`єктивних обставин для продовження строку виконання робіт за договором та строку його дії не було. Отже при укладенні додаткової угоди № 3, 4 до договору сторонами порушено вимоги п. 4 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», а саме: внесено зміни до істотних умов договору щодо продовження строку виконання робіт та дії договору за відсутності документально підтверджених обставин, які б свідчили про неможливість своєчасного виконання зобов`язань договором. Фактично додатковими угодами укладений нікчемний правочин безпідставно пролонговано, за умови відсутності коштів для фінансування робіт за вказаним об`єктом, що свідчить про його нікчемність, укладені додаткові угоди також є нікчемними і не підлягають визнанню недійсними у судовому порядку.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України).

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч. 2 ст. 15 Цивільного кодексу України).

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України).

Таким чином, у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави і територіальної громади визначає Закон України "Про публічні закупівлі".

Відповідно до положень п. 6, п. 25 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про публічні закупівлі" публічна закупівля (далі - закупівля) - придбання замовником товарів, робіт і послуг у порядку, встановленому цим Законом; договір про закупівлю - господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.

Будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. (ч.1 ст. 23 Бюджетного кодексу України).

Згідно з п.п. 6 - 8 ч.1 ст.2 Бюджетного кодексу України бюджетне асигнування - повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов`язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження; бюджетне зобов`язання - будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому; бюджетне призначення - це повноваження головного розпорядника бюджетних коштів, надане цим Кодексом, законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), яке має кількісні, часові і цільові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування.

Отже, умовою здійснення бюджетного зобов`язання та платежів з бюджету законодавець встановив особливості розрахунків бюджетними коштами - за наявності відповідного бюджетного призначення.

Наслідки недотримання цієї вимоги визначені Бюджетним кодексом України та передбачають недійсність як розміщеного замовлення, так і договору, укладеного протягом бюджетного періоду, якщо розпорядником бюджетних коштів за цими замовленням та договором взято зобов`язання без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень.

За змістом ч. 1 ст. 48 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов`язань минулих років.

Частиною 3 ст. 48 Бюджетного кодексу України, яка кореспондує наведеним положенням ч.1 ст. 23 цього Кодексу, передбачено, що розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, за якими розпорядником бюджетних коштів взято зобов`язання без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), є недійсними. За такими операціями не виникають бюджетні зобов`язання та не утворюється бюджетна заборгованість.

Норми ст. 23 та ч. 3 ст. 48 Бюджетного кодексу України, які перебувають у системному взаємозв`язку, встановлюють вимогу до умов розміщення закупівлі та умов договору, що планується для укладення за результатами цієї процедури, а саме - здійснення бюджетного зобов`язання та платежів з бюджету лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Така вимога законодавця закладає основи розрахунків у правовідносинах із публічної закупівлі товарів (робіт/послуг) за відповідним договором.

Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному Бюджетним кодексом України (ч. 2 ст. 23 Кодексу).

Як вказано вище, відповідно до п. 5.1. договору (укладеного між сторонами 20.08.2021), термін виконання робіт - до 31.12.2022 у відповідності до календарного плану (додаток № 1).

Цей договір набирає чинності з моменту підписання (20.08.2021) і діє до 31.12.2022, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (п. 11.1. договору).

Таким чином, за умовами договору строк виконання робіт становить більше одного року, отже відповідні фінансові зобов`язання за ним, у розумінні Бюджетного кодексу України, є довгостроковими.

Наказом Міністерства фінансів України від 02.03.2012 № 309 затверджено Порядок реєстрації та обліку бюджетних зобов`язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України (далі - Порядок № 309), що розроблений на виконання ст. 43, 46, 48, 51, 112, 116 - 118 Бюджетного кодексу України.

Відповідно до п. 1.4 Порядку 309 бюджетне фінансове зобов`язання - зобов`язання розпорядника бюджетних коштів (одержувача бюджетних коштів) сплатити кошти за будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду відповідно до законодавства

Довгострокове зобов`язання - зобов`язання розпорядника бюджетних коштів (одержувача бюджетних коштів), строк дії якого перевищує один бюджетний період та відповідно до якого необхідно здійснити платежі протягом поточного та майбутніх бюджетних періодів, узяте на облік органами Казначейства в межах бюджетних асигнувань з урахуванням календарного плану до довгострокового договору.

За змістом п. 2.2 Порядку № 309 за довгостроковими бюджетними зобов`язаннями, строк дії яких перевищує один бюджетний період (довгострокові договори, більше одного року), суми в Реєстрі проставляються в межах планових показників поточного бюджетного періоду на підставі даних календарного плану до довгострокового договору.

Додаткові вимоги до договору підряду, період виконання робіт за яким становить більше одного календарного року, що визначені законодавцем в Загальних умовах укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2005 № 668, також передбачають наявність такої невід`ємної частини договору підряду, як план, за яким проводиться фінансування робіт (будівництва об`єкта).

Фінансування робіт (будівництва об`єкта) проводиться за планом, який складається замовником, узгоджується з інвестором (головним розпорядником бюджетних коштів) та підрядником і є невід`ємною частиною договору підряду. План фінансування будівництва складається на підставі титулу будови (об`єкта), проекту організації будівництва з урахуванням календарних графіків виконання робіт і порядку проведення розрахунків за виконані

роботи. Сторони узгоджують план фінансування будівництва у порядку, визначеному договором. План фінансування будівництва складається на весь період будівництва за роками, а на поточний рік - за місяцями з визначенням джерел та напрямів фінансування (видами витрат). Щомісячний розподіл коштів для перехідних об`єктів будівництва

щороку узгоджується сторонами у визначені договором підряду строки. Відповідно до договору підряду замовник має право у визначені строки уточнити план фінансування будівництва на поточний рік з урахуванням наявних у нього коштів, обсягів фактично виконаних робіт тощо. (п. 83, 84 Загальних умов).

Суд зауважує, що відповідно до п. 2 Загальних умов цей нормативний акт є обов`язковим для врахування під час укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві незалежно від джерел фінансування робіт, а також форми власності замовника та підрядника (субпідрядників).

За змістом наведених положень Порядку № 309 та Загальних умов ці підзаконні акти конкретизують норму ст. 23 Бюджетного кодексу України, встановлюючи однакову та обов`язкову в розумінні ч. 3 ст. 6, ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України вимогу до довгострокового договору (підряду), який фінансується за рахунок бюджетних коштів, а саме наявність складеного за правилами зазначених нормативних актів плану фінансування робіт (календарного плану).

Такий план може бути у вигляді додатка до договору (його невід`ємної частини) або визначений безпосередньо в тексті договору та становить порядок здійснення розрахунків за таким договором.

Отже, саме цей план, яким визначається порядок розрахунків, вказує, що при розміщенні публічного замовлення з придбання робіт з довгостроковими бюджетними зобов`язаннями та укладенні відповідного договору дотримано вимог ст. 23 Бюджетного кодексу України щодо встановленого нею порядку здійснення довгострокових бюджетних зобов`язань - за наявності відповідного бюджетного призначення.

Тому відсутність зазначеного плану або визначення в ньому порядку здійснення розрахунків усупереч наведеним положенням Порядку № 309 та Загальних умов свідчить про невідповідність довгострокового договору підряду, який фінансується за рахунок бюджетних коштів, у частині здійснення розрахунків бюджетними коштами вимогам законодавства, а саме ст.23 Бюджетного кодексу України.

Узагальнюючі викладене, за змістом наведених положень, що регламентують порядок та умови здійснення довгострокових бюджетних зобов`язань (за договорами, строк виконання яких становить більше одного календарного року), суд дійшов таких висновків: -положення ч.1 ст. 23 та ч. 3 ст. 48 Бюджетного кодексу України встановлюють обов`язкову відповідно до актів цивільного законодавства вимогу до договорів, що укладаються за результатами проведення процедури публічної закупівлі та фінансуються за бюджетні кошти, - наявність відповідного бюджетного призначення; реалізацію цієї вимоги ст.23 Бюджетного кодексу України конкретизовано в Порядку № 309, а щодо договору підряду - в Загальних умовах, за змістом яких при розміщенні замовлення про публічну закупівлю та укладенні довгострокового договору (підряду) складається календарний / фінансовий план, який відображає порядок здійснення розрахунків за договором та має містити: інформацію про розподіл за роками суми коштів, що становить загальну ціну закупівлі та договору, для розрахунку за ним; за перший (поточний) рік виконання договору (робіт) - щомісячний розподіл коштів, сума яких має узгоджуватися і з відповідною сумою витрат, визначених у затвердженому бюджеті поточного періоду, тобто того бюджетного періоду, який відповідає першому (поточному) календарному року виконання робіт за договором.

Крім того, інформація про порядок розрахунків у вигляді фінансового / календарного плану, складеного відповідно до вимог Порядку № 309 та Загальних умов, має бути відображена при розміщенні публічного замовлення (в тексті оголошення), оскільки договір, що буде укладений за результатами процедури публічної закупівлі, та його умови мають відповідати змісту зазначеного замовлення (ч. 4 ст. 36 Закону України «Про публічні закупівлі»)

Дотримання наведених вимог при розміщенні замовлення про публічну закупівлю та подальшому укладенні відповідного договору з довгостроковими бюджетними зобов`язаннями свідчитиме про те, що замовлення про публічні закупівлі розміщене і бюджетні зобов`язання за відповідним договором взяті за наявності бюджетного асигнування відповідно до бюджетного призначення, а тому є такими, що відповідають вимогам ст.23 Бюджетного кодексу України, що виключає їх недійсність за ч.3 ст.48 Бюджетного кодексу України.

Як зазначалось вище, сторони підписали Додаток № 2 до договору «План фінансування» (т. 1 а.с. 50), яким визначено, що джерелом фінансування є державні кошти у сумі 1 807 500 000,00 грн, з яких на 2021 рік 180 750,00 грн та на 2022 рік - 1 626 750 000,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що на момент оголошення спірної закупівлі та на час підписання договору з переможцем торгів постановою Кабінету Міністрів України від 17.02.2021 № 122 «Деякі питання дорожнього господарства» (зі змінами) передбачено фінансування на об`єкт капітального ремонту автомобільних доріг: автомобільна дорога загального користування державного значення Н-23 Кропивницький Кривий Ріг Запоріжжя на ділянці км 244+853 км 272+849 в сумі 100 тис. грн.

Відповідно до підписаного сторонами Додатку № 2 до договору «План фінансування» сторонами узгоджено фінансування робіт на 2021 рік у розмірі 180 750,00 грн та на 2022 рік - 1 626 750 000,00 грн.

Тобто узгоджене сторонами в договорі фінансування робіт на 2021 рік у розмірі 180 750,00 грн на 80 750,00 грн перевищує передбачений Державним бюджетом України обсяг фінансування вказаного об`єкту на 2021 рік.

Між тим, на момент укладання спірного договору Державний бюджет України на 2022 рік затверджено не було, а тому визначення фінансування робіт за вказаним об`єктом на 2022 рік у розмірі понад 1 626 750 000,00 грн є безпідставним та таким, що не узгоджується з вимогами Бюджетного кодексу України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 19.01.2022 № 64 затверджено Перелік об`єктів будівництва, реконструкції, капітального та поточного середнього ремонту автомобільних доріг загального користування державного значення у 2022 році та обсяги бюджетних коштів для їх фінансування за рахунок запозичень, залучених під державні гарантії, відповідно до якого фінансування капітального ремонту автомобільної дороги загального користування державного значення Н-23 Кропивницький Кривий Ріг Запоріжжя на ділянці км 244+853 км 272+849, не передбачено.

У Переліку об`єктів будівництва, реконструкції, капітального та поточного середнього ремонту автомобільних доріг загального користування державного значення та обсяги бюджетних коштів для їх фінансування у 2022 році за рахунок спеціального фонду державного бюджету за бюджетною програмою 3111020 «Розвиток мережі та утримання автомобільних доріг загального користування державного значення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.01.2022 № 65 (зі змінами) фінансування капітального ремонту автомобільної дороги загального користування державного значення Н-23 Кропивницький Кривий Ріг Запоріжжя на ділянці км 244+853 км 272+849, у 2022 році також не передбачено.

Отже, спірний договір укладений на суму 1 807 500 000,00 грн, що значно перевищує суми, передбачені Державним бюджетом України.

Між тим, додатковою угодою № 3 від 21.11.2022 (т. 1 а.с. 52) до договору сторони погодили, що вартість договору у сумі 1 807 500 000,00 грн розподіляється по роках наступним чином: обсяг фінансування на 2021 рік складає 0,00 грн; обсяг фінансування на 2022 рік складає 0,00 грн; обсяг фінансування на 2023 рік складає 1 807 500 000,00 грн. Також, вказаною додатковою угодою сторони визначили строк виконання робіт і строк дії договору до 31.12.2023.Підставою для продовження строків виконання робіт та дії договору у додатковій угоді зазначено п. 4 ч. 5 ст.41 Закону України «Про публічні закупівлі».

Додатковою угодою № 4 від 08.12.2023 (т. 1 а.с. 55) до договору сторони змінили реквізити сторін договору та погодили, що вартість у сумі 1 807 500 000,00 грн розподіляється по роках наступним чином: обсяг фінансування на 2021 рік складає 0,00 грн; обсяг фінансування на 2022 рік складає 0,00 грн; обсяг фінансування на 2023 рік складає 0,00 грн; обсяг фінансування на 2024 рік складає 1 807 500 000,00 грн. Також сторони визначили строк виконання робіт і строк дії договору до 31.12.2024. Підставою для продовження строків виконання робіт та дії договору у цій додатковій угоді також визначено п. 4 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

Постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2024 № 199 «Деякі питання використання залишку коштів, визначеного пунктом 2 статті 36 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» затверджено Порядок використання коштів державного бюджету, передбачених для розвитку мережі та утримання автомобільних доріг загального користування державного значення у 2024 році (а.с. 64-72).

У зазначеному порядку міститься перелік об`єктів будівництва, реконструкції, капітального та поточного середнього ремонту автомобільних доріг загального користування державного значення та обсяги фінансування за рахунок коштів державного бюджету, передбачених для розвитку мережі та утримання автомобільних доріг загального користування державного значення у 2024 році, відповідно до якого фінансування капітального ремонту автомобільної дороги загального користування державного значення Н-23 Кропивницький Кривий Ріг Запоріжжя на ділянці км 244+853 км 272+849 у 2024 році не передбачено.

З викладеного вбачається, що бюджетні асигнування на капітальний ремонт автомобільної дороги загального користування державного значення Н-23 Кропивницький Кривий Ріг Запоріжжя на ділянці км 244+853 км 272+849 на 2022-2024 роки взагалі не передбачені Державним бюджетом України.

Вказане свідчить про те, що відкриті торги з публікацією англійською мовою із закупівлі послуг: «Капітальний ремонт автомобільної дороги загального користування державного значення Н-23 Кропивницький - Кривий Ріг - Запоріжжя на ділянці км 244+853 - км 272+849, Дніпропетровська область» (ідентифікатор закупівлі: UA-2021-06-08-006255-c) робіт очікуваною вартістю 1 892 743 375,00 грн, проведено Службою автомобільних доріг у Дніпропетровській області за відсутності бюджетного асигнування, що суперечить приписам ст. 48 Бюджетного кодексу України.

Укладення договору з публічної закупівлі робіт, період виконання якого становить понад один бюджетний рік, з вказівкою в умовах договору на порядок розрахунків, за яким здійснення оплати виконаних робіт відбувається при наступних надходженнях коштів з бюджету та залежно від відповідних бюджетних надходжень, є укладенням договору з відкладальною обставиною.

Визначення відкладальної обставини наведено в ч.1 ст.212 Цивільного кодексу України, згідно з якою особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов`язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Водночас, правовідносини за довгостроковим договором, фінансування за яким здійснюється за рахунок бюджетних коштів (довгострокові бюджетні зобов`язання), передбачають обов`язковий, встановлений актами цивільного законодавства (ч.1 ст.23 Бюджетного кодексу України, Порядком № 309 та Загальними умовами) порядок розрахунків за цим договором у вигляді фінансового / календарного плану: який, по-перше, передбачає безумовну оплатність відповідного договору за конкретним бюджетним призначенням, затвердженим у відповідному бюджеті (поточному бюджетному періоді), а не залежно від надходження коштів у цей бюджет; по-друге, визначення умов цього плану здійснюється, згідно з відомостями бюджету про відповідні витрати (бюджетні призначення) на поточний рік вже на етапі розміщення замовлення з публічної закупівлі, за результатами проведення якої укладається відповідний договір.

Отже, зазначений порядок розрахунків у довгострокових правовідносинах, фінансування яких здійснюється за рахунок бюджетних коштів, виключає можливість формулювання умов відповідного договору в частині порядку розрахунків за правилами ч.1 ст.212 Цивільного кодексу України - за відкладальної обставини (обставини, щодо якої невідомо, настане вона чи ні), оскільки інакше такий договір є недійсним згідно з положеннями ч.3 ст.48 Бюджетного кодексу України.

Не допускається за Законом кваліфікація договору, період виконання якого становить понад один бюджетний період (календарний рік), з вказівкою в його умовах про здійснення оплати виконаних робіт при наступних надходженнях коштів з бюджету та залежно від відповідних бюджетних надходжень як договору з відкладальною обставиною (відповідно до ч.1 ст.212 Цивільного кодексу України (висновок об`єднаної палати Верховного Суду, наведений у постанові від 15.03.2024 у справі №916/1621/22).

Суд зазначає, що визначена в договорі умова про здійснення оплати виконаних робіт при наступних надходженнях коштів з бюджету та залежно від відповідних бюджетних надходжень є такою, що суперечить правилам погодження умов щодо розрахунків за угодами зазначеної категорії, чим обумовлює недійсність договору за ч. 3 ст.48 Бюджетного кодексу України.

З викладеного вбачається, що договір укладено всупереч вимогам закону, зокрема ч. 1 ст. 23 Бюджетного кодексу України, а отже на нього поширюються правила недійсності, визначені ч. 3 ст. 48 Бюджетного кодексу України, які безпосередньо встановлюють недійсність такого договору, тобто вказують на його нікчемність (недійсність якого прямо встановлена законом).

Разом з тим правове значення при вирішенні спору між сторонами має і обраний спосіб захисту, який є неналежним з огляду на наступне.

Частиною першою статті 1 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7)припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Стаття 20 Господарського кодексу України також передбачає відповідні способи захисту цивільних прав та інтересів шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Системний аналіз вказаних законодавчих норм у сукупності дозволяє дійти висновку про те, що господарюючий суб`єкт має право на судовий захист своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів у спосіб, визначений законом.

Господарський суд зазначає, що вимога прокурора про зобов`язання сторін договору утриматись від дій, спрямованих на виконання зобов`язань за нікчемним правочином не відповідає способам захисту, встановленими статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 Господарського кодексу України.

Оцінюючи належність обраного позивачем (прокурором) способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають враховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Спосіб захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Тобто це дії, які спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути ефективними, тобто приводити до реального поновлення порушеного права (забезпечення припинення його невизнання чи оспорювання) або припиняти неможливість задоволення інтересу, а у випадку неможливості вказаного забезпечити отримання відповідного відшкодування.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (оспорювання, невизнання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку із цим, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам необхідно зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.

Як ефективний необхідно розуміти такий спосіб, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Даний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/9167/19.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (п. Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Європейський суд з прав людини, ухвалюючи рішення від 09.12.2010 у справі «Буланов та Купчик проти України», яке набуло статусу остаточного 09.03.2011, зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов`язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Суду включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутій проти Хорватії» (Kutit v Croatia), № 48778/99, пункт 25, ЕCHR 2002-II).

Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.05.1980 в справі «Артіко проти Італії» (пункт 35), рішення від 30.05.2013 в справі «Наталія Михайленко проти України» (пункт 32) визначає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Інший підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Конституційний суд України у рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004 зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Щодо порушеного права, таким слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб`єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним.

Згідно зі ст. 16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Одночасно з цим, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

В свою чергу, під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу, а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Судом встановлено, що договір на закупівлю робіт: капітальний ремонт автомобільної дороги загального користування державного значення Н-23 Кропивницький Кривий Ріг Запоріжжя (7 лотів) (45230000-8 Будівництво трубопроводів, ліній зв`язку та електропередач, шосе, доріг, аеродромів і залізничних доріг; вирівнювання поверхонь) Лот 7. «Капітальний ремонт автомобільної дороги загального користування державного значення Н-23 Кропивницький Кривий Ріг Запоріжжя на ділянці км 244+853 км 272+849, Дніпропетровська область» № КР-Н-23-7 від 20.08.2021 є нікчемним в силу приписів ч. 3 ст. 48 Бюджетного кодексу України.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правочин є нікчемним з моменту його вчинення (ab initio) незалежно від пред`явлення позову про визнання його недійсним і бажання сторін чи волі будь-якої іншої особи автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх.

Нікчемний правочин не породжує правових наслідків, притаманних правочинам цього виду, тобто не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого і сторони не досягнуть бажаного результату внаслідок вчинення нікчемного правочину. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто.

Так, ч. 1, 2 ст. 216 Цивільного кодексу України передбачені загальні наслідки недійсного правочину: недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Отже, нікчемний правочин породжує лише наслідки, пов`язані з його недійсністю.

Як зазначає прокурор та не заперечується сторонами роботи за спірним договором не виконувались, оплати не проводились.

Також відповідно до листа Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Дніпропетровській області № 1-6/1084 від 03.04.2024 (т. 1 а.с. 96) у 2022-2024 роках фінансування об`єкту за договором не проводилось і платежі не здійснювались.

Таким чином, оскільки договір є нікчемним в силу закону, а тому не породжує жодних юридичних наслідків, враховуючи, що роботи за спірним договором не виконувались, а оплати не проводились, господарський суд вважає, що задоволення позовних вимог про зобов`язання сторін договору утриматись від дій, спрямованих на виконання зобов`язань за нікчемним правочином, не є конкретно визначеним та не є ефективним і можливим з точки зору подальшого примусового виконання судового рішення.

Господарський суд, дійшовши висновку про те, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, повинен відмовити в позові.

Також господарський суд вважає за доцільне зазначити наступне.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України).

До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (ч. 3 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України).

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України).

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ч. 2 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України).

Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України).

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч. 2 ст. 15 Цивільного кодексу України).

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України).

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Вказане узгоджується із позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, яка відображена у постанові від 03.09.2019 у справі № 917/1258/18.

Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до приписів ст. 15 Цивільного кодексу України кожна сторона має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

Як роз`яснив Конституційний Суд України своїм рішенням від 01.12.2004 №18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес), поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається у частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" має один і той же зміст.

У рішенні Конституційного Суду України дано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес", як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Тобто інтерес прокурора в інтересах держави в особі позивачів-1,2 (у даному випадку стосовно зобов`язання утриматись від дій, спрямованих на виконання зобов`язань за нікчемним правочином) має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам та відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого дано в резолютивній частині вказаного рішення Конституційного Суду України.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Така позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав; під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 910/15567/17.

Отже, саме на прокурора (в даному випадку) покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими доказами, тобто довести, що права та інтереси держави дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Однак, всупереч наведеному прокурор не довів перед судом, яким чином було порушено зі сторони відповідачів права та інтереси держави, позивачів-1,2.

Враховуючи вищевикладене, господарський суд відмовляє у задоволенні позовних вимог.

Господарський суд вважає за доцільне зазначити наступне.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (ч. 3 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України).

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (ч. 4ст. 53 Господарського процесуального кодексу України).

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).

Таким чином "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необгрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 (п.п. 68,69,70 постанови).

Разом із цим, чинним законодавством чітко не визначено, що необхідно розуміти під «нездійсненням або неналежним здійсненням суб`єктом владних повноважень своїх функцій», у зв`язку із чим прокурор у кожному випадку обґрунтовує та доводить наявність відповідних фактів самостійно з огляду на конкретні обставини справи.

Нездійснення захисту полягає у тому, що уповноважений суб`єкт владних повноважень за наявності факту порушення інтересів держави, маючи відповідні повноваження для їх захисту, всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Така поведінка (бездіяльність) уповноваженого державного органу може вчинятися з умислом чи з необережності; бути наслідком об`єктивних (відсутність коштів на сплату судового збору, тривале не заповнення вакантної посади юриста) чи суб`єктивних (вчинення дій на користь можливого відповідача, інших корупційних або кримінально караних дій) причин.

Представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень.

Прокурор може підтвердити наявність підстав для представництва інтересів держави в суді шляхом надання належного обґрунтування, підтвердженого достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду, запитами, а також іншими документами, що свідчать про наявність підстав для відповідного представництва.

Представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює, або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів»

Крім того, жодним нормативним актом не визначено переліку доказів, виключно на підставі яких суд має встановлювати наявність у прокурора підстав для реалізації конституційної функції представництва інтересів держави в суді.

В постанові від 24.04.2019 по справі № 911/1292/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив:

"18. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як на обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф. В. проти Франції" (F. W. v. France) від 31.03.2005, заява № 61517/00, пункт 27).

19. Водночас, є категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

20. ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін. У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 №1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не належать до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему здійснення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені та ефективні органи."

Дніпропетровською обласною прокуратурою до звернення до суду із позовом на адресу Державної аудиторської служби України направлено лист № 15/2-344вих-24 від 14.03.2024 (т. 1 а.с. 91-93), яким уповноваженому органу повідомлено про наявність порушень інтересів держави у спірних правовідносинах, вжиті заходи для їх усунення.

Аналогічний за змістом лист № 15/2-346вих-24 від 14.03.2024 (т. 1 а.с. 97-99) направлено обласною прокуратурою до Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України.

Листом № 001700-17/4760-2024 від 10.04.2024 (т. 1 а.с. 94-95) Держаудитслужбою лист обласної прокуратури доручила розглянути Східному офісу Держаудитслужби.

У подальшому листом № 040406-17/2721-2024 від 17.04.2024 (т. 1 а.с. 95) Східний офіс Держаудитслужби повідомив обласну прокуратуру про відсутність вжитих заходів державного фінансового контролю для усунення порушень бюджетного законодавства.

Водночас, як зазначає прокурор, відповідь на лист обласної прокуратури № 15/2-346вих-24 від 14.03.2024 від Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України не надходила.

Проте, як зазначає прокурор, з урахуванням того, що за умовами укладеного договору передбачено сплату бюджетних коштів в умовах воєнного стану, прокурор не міг зволікати з поданням позову та ставити у залежність вжиття таких заходів від отримання відповіді від уповноваженого органу.

Так, виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» листами № 15/2-542вих-24 від 29.04.2024 (т. 1 а.с. 107) та № 15/2-545вих-24 від 30.04.2024 (т. 1 а.с. 108) Східний офіс Держаудитслужби, Державне агентство відновлення та розвитку інфраструктури України повідомлено про наявність підстав для представництва інтересів держави шляхом звернення до Господарського суду Дніпропетровської області із вказаним позовом.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19), прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (п. 43).

Отже, у цій справі прокурор, звертаючись з позовом до суду, дотримався передбачених чинним законодавством вимог для представництва інтересів держави.

За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір в розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб (ст. 4 Закону України "Про судовий збір").

Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2024 року становить 3028,00 грн.

При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»).

Господарський суд зазначає, що позовна заява подана прокурором до суду в електронній формі.

При зверненні з позовом до суду Дніпропетровською обласною прокуратурою сплачено судовий збір в розмірі 7267,20 грн згідно з платіжною інструкцією № 948 від 16.04.2024, замість 2422,40 грн. Таким чином, при зверненні з позовом до суду прокурор надмірно сплатив судовий збір в розмірі 4844,80 грн.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Відповідне клопотання прокурором до суду подано не було. Тому суд вважає за необхідне роз`яснити прокурору, що надмірно сплачений судовий збір в розмірі 4844,80 грн підлягає поверненню з державного бюджету України, для чого прокурору необхідно звернутися до суду з відповідним клопотанням.

Згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу витрати по сплаті судового збору покладаються на прокурора у розмірі 2422,40 грн.

Керуючись ст. 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору покласти на прокурора.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 11.10.2024

Суддя І.В. Мілєва