Рішення від 02.10.2024 по справі 908/1789/24

номер провадження справи 27/151/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.10.2024 Справа № 908/1789/24

м. Запоріжжя Запорізької області

Суддя господарського суду Запорізької області Дроздова С.С., при секретарі судового засідання Вака В.С., розглянувши матеріали

за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство АВЕРС (вул. Залізнична, буд. 1-В, м. Запоріжжя, 69002, ідентифікаційний номер юридичної особи 37648630)

до відповідача-2: Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради (бул. Центральний, буд. 27, м. Запоріжжя, 69005, ідентифікаційний номер юридичної особи 37573508)

про спір немайнового характеру

представники сторін

від позивача: Мазур О.С., адвокат, ордер серія АР № 1183113 від 19.06.2024

від відповідача-1: не з`явився

від відповідача-2: не з`явився

СУТЬ СПОРУ:

ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство АВЕРС, Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради про:

- припинення повноваження та визнання трудових відносини ОСОБА_1 з Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство Аверс) з 27 грудня 2023 року, у зв`язку зі звільненням з посади директора за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпІІ України;

- зобов`язання Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради вчинити реєстраційну дію щодо внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань в розділ Відомості про керівника в полі Наявність обмежень щодо представництва юридичної особи запису про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство Аверс з 27 грудня 2023 року на підставі рішення Господарського суду Запорізької області по даній справі та виключити її із числа осіб, які мають право вчиняти дії від імені Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство Аверс без довіреності.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.06.2024 позовні матеріали № 908/1789/24 передано на розгляд судді Дроздовій С.С.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 01.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/1789/24, присвоєно справі номер провадження 27/151/24. Розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження. Підготовче судове засідання призначено на 31.07.2024.

24.07.2024 ОСОБА_1 подано до суду клопотання про заміну відповідача, підписане адвокатом Мазур О.С., у якій остання, в порядку ст. 52 Господарського процесуального кодексу України, просить суд замінити Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради (пр. Маяковського, буд. 20а, м. Запоріжжя, 69036, ідентифікаційний номер юридичної особи 40302133) його правонаступником Департаментом адміністративних послуг Запорізької міської ради (бул. Центральний, буд. 27, м. Запоріжжя, 69005, ідентифікаційний номер юридичної особи 37573508).

Ухвалою суду від 31.07.2024 замінено відповідача-2 у справі № 908/1789/24 Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради (пр. Маяковського, буд. 20а, м. Запоріжжя, 69036, ідентифікаційний номер юридичної особи 40302133) на його правонаступника - Департамент адміністративних послуг Запорізької міської ради (бул. Центральний, буд. 27, м. Запоріжжя, 69005, ідентифікаційний номер юридичної особи 37573508). Продовжено строк підготовчого провадження 01.10.2024, та відкладено підготовче судове засідання на 09.09.2024.

14.08.2024 через підсистему Електронний суд Департаментом адміністративних послуг Запорізької міської ради подано відзив на позовну заяву, у якому останній повідомляє, що Департамент проти позову не заперечує. Також, просить суд здійснювати розгляд справи без участі представника Департаменту, прийняти рішення у справі за наявними матеріалами у справі, стягнення судових витрат покласти на відповідача-1.

26.08.2024 на адресу суду від ОСОБА_1 надійшов лист, до якого додана позовна заява (уточнена) про визнання припиненими трудових відносин та зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою суду від 09.09.2024 підготовче провадження закрито та призначено справу до розгляду по суті 02.10.2024.

Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України здійснювалося повне фіксування судового засідання з допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Головуючим суддею оголошено яка справа розглядається, склад суду, та роз`яснено представнику позивача, який прибув в судове засідання, його права, у тому числі право заявляти відводи.

Відводів складу суду не заявлено.

02.10.2024 представник позивача в судовому засіданні підтримав заявлені вимоги на підставах викладених у позовній заяві. Просив суд припинити повноваження та визнання трудових відносини ОСОБА_1 з Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство Аверс) з 27 грудня 2023 року, у зв`язку зі звільненням з посади директора за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпІІ України та зобов`язати Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради вчинити реєстраційну дію щодо внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань в розділ Відомості про керівника в полі Наявність обмежень щодо представництва юридичної особи запису про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство Аверс з 27 грудня 2023 року на підставі рішення Господарського суду Запорізької області по даній справі та виключити її із числа осіб, які мають право вчиняти дії від імені Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство Аверс без довіреності.

Представник відповідача-2 у судове засідання не з`явився, 14.08.2024 сформував в системі «Електронний суд» відзив, відповідно до якого, останній проти позову не заперечив та просив суд розглянути справу без участі представника відповідача-2.

Представник відповідача-1 у судові засідання жодного разу не прибув, про дату, час та місце проведення судового засідання відповідач був повідомлений своєчасно та належним чином, про причини неявки суд не повідомляв. Клопотань про розгляд справи за відсутності відповідача-1 або про відкладення розгляду справи на адресу суду не надходило, письмового відзиву не надано. Про дату, час та місце проведення судового засідання відповідач був повідомлений своєчасно та належним чином шляхом направлення на його адресу відповідних ухвал суду. Своїм правом бути присутнім у судовому засіданні відповідач-1 не скористався.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 01.07.2024 відповідачу-1, відповідно до ст. 165 ГПК України, у строк до 30.07.2024 запропоновано подати до суду відзив із його документальним обґрунтуванням. Одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду направити копію відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, докази направлення/надання надати суду (додати до відзиву).

Відзив на адресу суду від відповідача-1 у встановлений процесуальний строк для подачі відзиву не надійшов, як і будь-яких клопотань чи заяв до суду від відповідача не надходило.

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

Місцезнаходження юридичної особи при здійсненні державної реєстрації, відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" вноситься до відомостей про цю юридичну особу. За змістом частини 4 статті 17 вказаного Закону, державній реєстрації підлягають зміни до відомостей про юридичну особу, що містяться у Єдиному державному реєстрі, тобто і зміна місцезнаходження, про що юридична особа має звернутись із відповідною заявою. Не вживши заходів для внесення до Єдиного державного реєстру відомостей про зміну свого місцезнаходження (в разі такої зміни), юридична особа повинна передбачати або свідомо допускати можливість настання певних негативних ризиків (зокрема щодо неотримання поштової кореспонденції).

З матеріалів справи вбачається, ухвали суду були надіслана відповідачу-1 на адресу його офіційного місцезнаходження: вул. Залізнична, буд. 1-В, м. Запоріжжя, 69002, проте, конверти повернулись з відмітками: за закінченням терміну зберігання.

З матеріалів справи також вбачається, що вказані обставини (повернення ухвал суду за зворотною адресою з довідками АТ "Укрпошта" форми 20 "За закінченням терміну зберігання") носять систематичний характер, всі надіслані відповідачу-1 ухвали суду були повернуті за зворотною адресою з аналогічних підстав.

При цьому, відповідно до частин 6, 7 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід`ємною частиною права на суд, адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії.

Судом також враховано, що про хід розгляду справи, дату, час і місце проведення судового засідання у даній справі відповідач-1 міг дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України : //reyestr. court. gov. ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України Про доступ до судових рішень № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.

При цьому, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Частинами 1, 2 ст. 3 Закону України Про доступ до судових рішень визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України Про доступ до судових рішень).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18 та від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17, а також в ухвалі Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 910/6964/18.

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалами суду у даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Крім того, ухвали суду були опубліковані на сайті Господарського суду Запорізької області.

З огляду на викладене, повідомлення відповідача-1 через сайт Господарського суду Запорізької області та та поштові адреси з дотриманням встановлених строків вважається належним повідомленням сторін про час та місце розгляду справи.

Отже, в розумінні частини 3 статті 120 та частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України відповідачі є належним чином повідомлені про розгляд даної справи судом; ухвали суду вважаються врученими відповідачу-1.

При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її офіційним місцезнаходженням, визначеним у відповідному державному реєстрі) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу, фізичну особу - підприємця.

Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв`язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 10.10.2023 № 1071) (далі - Правила), які визначають порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку та регулюють відносини між ними.

Відповідно до пункту 76 Правил для отримання поштових відправлень користувачі послуг поштового зв`язку повинні забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв`язок", цих Правил.

Згідно з пунктом 78 Правил поштові відправлення, адресовані юридичним особам, можуть видаватися їх представникам, уповноваженим в установленому законодавством порядку на одержання поштових відправлень.

Відповідно до пунктів 82, 83 Правил рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка", адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату (одержувачу), а в разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім`ї, який проживає разом з адресатом (одержувачем). У разі відсутності адресата (одержувача), будь-кого з повнолітніх членів його сім`ї за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об`єкта поштового зв`язку інформує адресата (одержувача) за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" Якщо протягом трьох робочих днів після інформування відділенням поштового зв`язку адресат (одержувач) не з`явився для одержання рекомендованого (реєстрованого) листа з позначкою "Судова повістка", працівник об`єкта поштового зв`язку робить позначку "адресат відсутній за зазначеною адресою", яка засвідчується підписом з проставленням відбитка поштового пристрою, порядок використання якого встановлюється призначеним оператором поштового зв`язку, і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає такий лист до суду. Рекомендовані поштові відправлення з позначкою "Судова повістка", адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання поштових відправлень, під розпис. У разі відсутності адресата (одержувача) за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об`єкта поштового зв`язку робить позначку "адресат відсутній за зазначеною адресою", яка засвідчується його підписом з проставленням відбитка поштового пристрою, порядок використання якого встановлюється призначеним оператором поштового зв`язку, і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає такий лист до суду.

Враховуючи все вищевикладене, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу, фізичну особу - підприємця.

У разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.

Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.

Враховуючи викладене, неперебування відповідачів за місцем їх державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, ненадання відзиву, пояснень по справі не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.

За таких обставин можна дійти висновку, що невручення ухвал суду відбулось через недотримання відповідачем вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідачі, у разі незнаходження за своєю офіційною (юридичною) адресою, повинні були докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.

Інших засобів зв`язку з відповідачем-1 Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також матеріали справи не містять.

В даному випадку господарським судом здійснені всі можливі заходи задля повідомлення відповідача-1 про розгляд даної справи судом, що підтверджується направленням ухвал суду на всі відомі суду засоби зв`язку з відповідачем-1.

Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача-1 не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.

Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Суд вважає, що відповідачі не скористалися своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані докази, заслухавши представника позивача, суд

УСТАНОВИВ:

Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за кодом юридичної особи 37648630 значиться Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство АВЕРС, яке створено 27.04.2011, номер запису 11031020000029411.

Засновником (учасником та кінцевим бенефіціарієм) Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство АВЕРС є ОСОБА_2 .

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань керівником є ОСОБА_1 .

Відповідно до протоколу № загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство АВЕРС від 20.04.2011, єдиним учасником ОСОБА_2 було прийнято рішення про створення Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство АВЕРС та про призначення директором ОСОБА_1 .

Так, зокрема, по питанням першому, другому п`ятому порядку денного вирішено: створити Товариство з обмеженою відповідальністю з назвою «Науково-виробниче підприємство «АВЕРС», місцезнаходженням обрати адресу: 69002, м. Запоріжжя, вул. Залізнична, буд. 1В, призначити директором Товариства ОСОБА_1 .

В 2023 році ОСОБА_1 прийняла рішення звільнитись за власним бажанням з посади директора, так як втратила матеріальну та будь-яку іншу зацікавленість у перебуванні на вищевказаній посаді.

20.11.2023 ОСОБА_1 було складено заяву про звільнення з посади директора за власним бажанням з 27.12.2023.

Єдиним учасником Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство АВЕРС є ОСОБА_2 , місце проживання та реєстрації якої є адреса; АДРЕСА_2 , що наразі с тимчасово окупованою російською федерацією територією.

Заяву про звільнення з посади директора за власним бажанням та повідомлення про скликання на 27.12.2023 загальних зборів учасника Товариства з порядком денним щодо звільнення ОСОБА_1 з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство АВЕРС згідно її заяви та про призначення нового Директора Товариства, позивачка намагалася направити на адресу ОСОБА_2 .

Однак, поштове відправлення АТ «Укрпошта» не було прийнято до пересилання через відсутність поштового сполучення, однак вказані документи були зареєстровані в канцелярії Товариства, про що свідчить відмітка про прийняття вказаних документів.

10.05.2024 позивачка повторно запросила учасника Товариства ОСОБА_2 на Загальні збори учасника Товариства шляхом подання письмового запрошення до канцелярії підприємства.

Крім того, 15.05.2024 в газеті «Запорізький пенсіонер» (випуск № 20 (600)) було розміщено оголошення про проведення 15.06.2024 о 10:00 загальних зборів учасників ТОВ «НВП «АВЕРС» за адресою; м. Запоріжжя, вул. Залізнична, буд. 1-В з питань порядку денного зборів: 1. Про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство АВЕРС згідно її заяви. 2. Про призначення нового Директора Товариства.

Загальні збори учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство АВЕРС не відбулись а ні 27.12.2023, а ні 15.06.2024 через відсутність (неявку) учасника Товариства.

Отже, у зв`язку із неявкою учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство АВЕРС, загальні збори не відбулися, питання про звільнення позивача з посади директора залишилося не вирішеним, що стало причиною для звернення позивача з даним позовом до суду.

Позивач вважає, що трудові відносини з відповідачем-1 слід визнати такими, що припинені, у зв`язку з чим звернувся з даними позовом до суду.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з огляду на наступні обставини.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Відповідно до частини першої статті 3 Кодексу законів про працю України (далі-КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

За приписом частини четвертої статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання. Корпоративні права учасників товариства є об`єктом такого захисту, зокрема у спосіб, передбачений частиною третьою статті 99 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), згідно з якою повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Припинення повноважень члена виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (тобто розірвання з ним трудового договору) на підставі положень КЗпП України. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу міститься не в приписах КЗпП України, а у статті 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання трудового права.

У мотивувальній частині Рішення № 1-рп/2010 Конституційного Суду України від 12.01.2010 у справі № 1-2/2010 за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний фінансово-правовий консалтинг" про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України зазначено, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством.

Припинення повноважень члена виконавчого органу товариства відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин, юридичній особі приватного права, органу управління, учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою (чи можливою шкодою) для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень.

За змістом положень частини третьої статті 99 ЦК України компетентному (уповноваженому) органу товариства надано право припиняти повноваження члена виконавчого органу у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав чи без зазначення жодних підстав.

Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово розглядала питання щодо юрисдикційності спору про звільнення чи відсторонення від виконання обов`язків керівника або члена виконавчого органу юридичної особи приватного права та надавала правові висновки про те, що такий спір за своєю правовою природою та правовими наслідками належить до корпоративних спорів і підлягає вирішенню господарськими судами [правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 28.11.2018 у справі №562/304/17 (провадження №14-471цс18), від 30.01.2019 у справі №145/1885/1-ц (провадження № 14-613цс18), від 10.04.2019 у справі №510/456/17 (провадження № 14-1цс19), від 10.09.2019 у справі № 921/36/18 (провадження № 12-293гс18)].

Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За приписами статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів судом, зокрема, є припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; припинення правовідношення. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Так, для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права й охоронювані законом інтереси.

Згідно зі статтею 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу, власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Отже, відповідно до трудового законодавства України, керівник товариства (директор), як будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Разом з тим, особливість звільнення директора товариства полягає в тому, що воно відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства. Вказана позиція викладена Верховним Судом у постанові від 24.12.2019 у справі № 758/1861/18.

Згідно з ч. 1 статті 29 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" загальні збори учасників є вищим органом товариства.

Загальні збори учасників можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства (ч. 1 статті 30 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю").

Відповідно до частин 1, 2, 4 ст. 98 ЦК України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не визначено установчими документами або законом. Порядок скликання загальних зборів визначається в установчих документах товариства.

Згідно з ч. 1-3 статті 99 ЦК України загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абзацом першим частини другої статті 98 цього Кодексу. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Відповідно до частин 2, 3 статті 32 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" виконавчий орган товариства скликає загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику товариства. Виконавчий орган товариства зобов`язаний повідомити учасників товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників, якщо інший строк не встановлений статутом товариства.

Як вже зазначалось, позивач ініціював скликання загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство АВЕРС, проте загальні збори учасників товариства, не відбулися, у зв`язку із неявкою учасників.

Згідно з рішеннями Конституційного Суду України від 07.07.2004 № 14-рп/2004, від 16.10.2007 № 8-рп/2007 та від 29.01.2008 № 2-рп/2008 визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Незважаючи на те, що право на працю безумовно є правом, а не обов`язком, для належної реалізації свого права на звільнення за власним бажанням керівник (директор) товариства має не тільки написати заяву про звільнення за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України та подати/надіслати її всім учасникам товариства, а й за власною ініціативою, як виконавчий орган товариства, скликати загальні збори учасників товариства, на вирішення яких і поставити питання щодо свого звільнення.

У випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, керівнику із метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду із вимогою про визнання трудових відносин припиненими. Аналогічну позицію висловив Верховний Суд від 24.12.2019 у постанові по справі № 758/1861/18.

Передбачений частиною 1 статті 38 КЗпП України порядок розірвання трудового договору з ініціативи директора передбачає попередження ним про це власника або уповноваженого органу письмово за два тижні та ініціювання скликання загальних зборів учасників. У випадку вчинення директором відповідних дій, на учасників товариства покладено обов`язок розглянути заяву директора про звільнення та прийняти відповідне рішення про таке звільнення. При цьому на особу, яка ініціює питання проведення загальних зборів, покладено обов`язок належного повідомлення інших учасників товариства про скликання зборів у порядку, встановленому чинним законодавством та статутом підприємства.

Матеріалами справи підтверджено дотримання позивачем вимог закону щодо реалізації свого права на припинення трудових відносин із товариством. Проте, не вирішення загальними зборами учасників товариства питання про звільнення за власним бажанням працівника з посади директора є порушенням прав позивача.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, бездіяльністю відповідача-1, яка виразилася у не розгляді та не вжитті заходів для прийняття рішення про звільнення позивача та невнесенні відповідних змін про директора Товариства до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що вказує на те, що в межах статутної діяльності товариства відповідачем були порушені трудові права позивача, зокрема його право бути звільненим із займаної посади за власним бажанням, та право на вільне обрання місця для його реалізації.

Встановлені судом обставини свідчать про те, що на теперішній час трудові відносини між сторонами фактично припинені з 27.12.2023, однак процедура внесення відповідних змін про директора Товариства до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань новим директором не виконана, а тому, враховуючи встановлені судом обставини справи, які ніким не оспорюються, та наведені норми права, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про припинення повноваження та визнання трудових відносини ОСОБА_1 з Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство Аверс) з 27 грудня 2023 року, у зв`язку зі звільненням з посади директора за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпІІ України підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про зобов`язання Департамент адміністративних послуг Запорізької міської ради вчинити реєстраційну дію щодо внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань в розділ Відомості про керівника в полі Наявність обмежень щодо представництва юридичної особи запису про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство Аверс з 27 грудня 2023 року на підставі рішення Господарського суду Запорізької області по даній справі та виключити її із числа осіб, які мають право вчиняти дії від імені Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство Аверс без довіреності, суд зазначає наступне.

У постанові Верховного Суду у складі Колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.02.2020 у справі № 914/393/19 зроблено висновок, що як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити (пункт 8.5 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18).

Відповідно до пункту 13 частини другої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» в Єдиному державному реєстрі, зокрема, містяться відомості про керівника юридичної особи, а за бажанням юридичної особи - також про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», у тому числі щодо зобов`язання вчинення реєстраційних дій.

За змістом п. 3 ч. 5 ст. 25 Закону № 755-IV суб`єкт державної реєстрації не пізніше наступного робочого дня з дати отримання судового рішення, передбаченого пунктом 2 частини першої цієї статті, проводить відповідну реєстраційну дію шляхом внесення запису до Єдиного державного реєстру.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями ст. 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Отже, для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її переконання, порушує її права й охоронювані законом інтереси (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 910/7164/19).

За приписами ч. 2 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України, у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги) (стаття 173 ГПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Так, у постанові Верховного Суду від 24.12.2019 у справі № 758/1861/18 зроблено, серед іншого, висновок про те, що повноваження директора як посадової особи законодавець пов`язує з моментом внесення відповідного запису до ЄДРПОУ.

Таким чином, суд вважає, що процедура звільнення директора (керівника) із займаної посади внаслідок припинення трудових відносин з Товариством має супроводжуватись внесенням відповідного запису (виключення директора) що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

З огляду на прийняття судом рішення щодо припинення трудових відносин між позивачем та відповідачем-1, суд дійшов висновку про те, що вимога є обґрунтованою щодо зобов`язання Департамент адміністративних послуг Запорізької міської ради вчинити реєстраційну дію щодо внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань в розділ Відомості про керівника в полі Наявність обмежень щодо представництва юридичної особи запису про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство Аверс з 27 грудня 2023 року на підставі рішення Господарського суду Запорізької області по даній справі та виключити її із числа осіб, які мають право вчиняти дії від імені Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство Аверс без довіреності.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції і зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода па обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати па кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді па кожен аргумент. Міра, до якої суд мас викопати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс 'Горіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія Л, N ЗОЗ-Л, н. 29). Хоча національний суд мас певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, и. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. ЗО, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах № 910/13407/17 та № 915/370/16.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 129 Конституції України, ст. ст. 74, 76 ПІК України до основних засад судочинства віднесено змагальність сторін, яка полягає в тому, що кожна сторона повинна донести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. За загальним правилом обов`язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Належними є докази, па підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Пре;гметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до приписів ст. ст. 7, 13, 14 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності усіх учасників судового процесу та змагальності сторін. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1 ст. 78 ГПК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, належним чином доведені.

Відповідач-1 позовні вимоги не спростував.

За вказаних обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню.

В порядку ст. 129 ГПК України, в зв`язку з тим, що спір виник з вини відповідача-1, судовий збір у сумі 6 056 грн 00 коп. покладається на відповідача-1.

Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство АВЕРС та Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради задовольнити.

Припинити повноваження та визнати трудові відносини ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство Аверс (вул. Залізнична, буд. 1-В, м. Запоріжжя, 69002, ідентифікаційний номер юридичної особи 37648630) припиненими з 27 грудня 2023 року, у зв`язку зі звільненням з посади директора за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпІІ України.

Зобов`язати Департамент адміністративних послуг Запорізької міської ради (бул. Центральний, буд. 27, м. Запоріжжя, 69005, ідентифікаційний номер юридичної особи 37573508) вчинити реєстраційну дію щодо внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань в розділ Відомості про керівника в полі Наявність обмежень щодо представництва юридичної особи запису про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство Аверс (вул. Залізнична, буд. 1-В, м. Запоріжжя, 69002, ідентифікаційний номер юридичної особи 37648630) з 27 грудня 2023 року на підставі рішення Господарського суду Запорізької області по даній справі та виключити її із числа осіб, які мають право вчиняти дії від імені Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство Аверс (вул. Залізнична, буд. 1-В, м. Запоріжжя, 69002, ідентифікаційний номер юридичної особи 37648630) без довіреності.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство АВЕРС (вул. Залізнична, буд. 1-В, м. Запоріжжя, 69002, ідентифікаційний номер юридичної особи 37648630) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 6 056 (шість тисяч п`ятдесят шість) грн 00 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення оформлено та підписано 11.10.2024.

Суддя С.С. Дроздова

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення буде розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.