Рішення

від 07.10.2024 по справі 908/1826/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 27/158/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.10.2024 Справа № 908/1826/24

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової С.С., розглянувши матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма НИВА (бул. Центральний, б. 25, кв. 104, м. Запоріжжя, 69005, ідентифікаційний код юридичної особи 30719778)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю АЛТРЕЙД ЛТД (пров. Алкорівський, буд. 3, м. Вільнянськ, Вільнянський район, Запорізька область, 70002, ідентифікаційний код юридичної особи 39992949)

про стягнення 181 362 грн 41 коп.

за участю представників

від позивача: Цибулевський А.В., адвокат, довіреність від 29.08.2024

від відповідача: не з`явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма НИВА звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю АЛТРЕЙД ЛТД 176 421 грн 03 коп. основного боргу, 2 102 грн 55 коп. 3 % річних, 2 838 грн 83 коп. інфляційних втрат.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.07.2024 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/1826/24 та визначено до розгляду судді Дроздовій С.С.

Ухвалою суду від 08.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/1826/24, присвоєно справі номер провадження 27/158/24. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

23.07.2024 від Товариства з обмеженою відповідальністю АЛТРЕЙД ЛТД надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач проти позову заперечив та просив суд відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 06.08.2024 визначено розглядати справу за правилами загального провадження, розпочато розгляд справи зі стадії відкриття провадження у справі, підготовче судове засідання призначено на 03.09.2024.

12.08.2024 Товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма НИВА сформована в підсистемі Електронний суд відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 03.09.2024 відкладено підготовче провадження, засідання суду призначено на 30.09.2024.

Ухвалою суду від 30.09.2024 підготовче провадження закрито та призначено справу до розгляду по суті 07.10.2024.

Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, Суд під час судового розгляду справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу в порядку, передбаченому Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). За заявою будь-кого з учасників справи або за ініціативою суду повне фіксування судового засідання здійснюється за допомогою відеозаписувального технічного засобу (за наявності в суді технічної можливості та за відсутності заперечень з боку будь-кого з учасників судового процесу).

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги на підставах, викладених у позовній заяві. Просив суд задовольнити позовні вимоги, зазначивши, що протягом грудня 2021 року вересня 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «НИВА» здійснювало та адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛТРЕЙД ЛТД» поставку насіння соняшника. Протягом вищезазначеного періоду позивач здійснив поставку товару на загальну суму 4 938 061,04 грн., відповідач сплатив за товар 4 590 450,08 грн., крім того за погодженням з позивачем в рахунок погашення заборгованості відповідачем поставлена власна продукція на загальну суму 171 189,94 грн. разом: 4 761 640,02 грн. Таким чином залишок основної заборгованості складає 176 421,03 грн., вказана заборгованість є простроченною.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був попереджений належним чином. В матеріалах справи міститься відзив, сформований відповідачем в системі «Електронний суд» 23.07.2024, відповідно до якого відповідач проти позову заперечив у повному обсязі, зазначаючи про ненастання строку виконання зобов`язання по оплаті поставленого товару.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Статті 42, 46 Господарського процесуального кодексу України зобов`язують сторони користуватись рівними їм процесуальними правами.

Враховуючи те, що норми статей 182, 183 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 3 частини 1 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Реалізація норми ст. 81 Господарського процесуального кодексу України щодо витребування господарським судом документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб`єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права витребовувати через суд докази.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Згідно з положеннями ст. 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Від повноти встановлення відповідних обставин справи та правильної оцінки доказів залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. При цьому, суд в кожному випадку повинен навести мотиви через які він приймає одні докази та відхиляє інші.

У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Положеннями п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами, за відсутністю відповідача.

Розглянувши матеріали справи та фактичні обставини справи, вислухавши позивача, суд вийшов з нарадчої кімнати та згідно ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголосив вступну та резолютивну частини рішення, повідомив строк виготовлення повного тексту рішення та роз`яснив порядок і строк його оскарження.

Розглянувши матеріали справи та оцінивши надані докази, вислухавши пояснення позивача, суд

УСТАНОВИВ:

Позивач стверджує, що між Товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма НИВА, як постачальником та Товариством з обмеженою відповідальністю АЛТРЕЙД ЛТД, як покупцем, було укладено усний договір поставки.

Як вбачається з матеріалів справи, протягом грудня 2021 року вересня 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «НИВА» здійснило на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛТРЕЙД ЛТД» поставку насіння соняшника, що підтверджується накладними та видатковими накладними:

- № PH-0000278 від 09.09.2022 на суму 315 765 грн 12 коп. з ПДВ;

- № PH-0000284 від 13.09.2022 на суму 328 050 грн 13 коп. з ПДВ;

- № PH-0000285 від 14.09.2022 на суму 335 070 грн 13 коп. з ПДВ;

- № PH-0000287 від 15.09.2022 на суму 257 850 грн 10 коп. з ПДВ;

- № PH-0000299 від 24.09.2022 на суму 678 600 грн 28 коп. з ПДВ;

- № PH-0000218 від 30.06.2022 на суму 671 085 грн 27 коп. з ПДВ;

- № PH-0000125 від 02.05.2022 на суму 365 280 грн 00 коп. з ПДВ;

- № 398 від 17.12.2021 на суму 300 000 грн 00 коп. з ПДВ;

- № 408 від 23.12.2021 на суму 386 200 грн 00 коп. з ПДВ;

- № PH-0000104 від 15.04.2022 на суму 364 800 грн 00 коп. з ПДВ;

- № PH-0000113 від 22.04.2022 на суму 249 440 грн 00 коп. з ПДВ;

- № PH-0000129 від 05.05.2022 на суму 380 480 грн 00 коп. з ПДВ;

- № PH-0000118 від 26.04.2022 на суму 305 440 грн 00 коп. з ПДВ.

Всього на загальну суму 4 938 061 грн 03 коп.

Позивач зазначає, що поставив товар на загальну суму 4 938 061 грн 04 коп., а відповідач сплатив за товар 4 590 450 грн 08 коп.

Крім того, за погодженням з позивачем в рахунок погашення заборгованості відповідачем поставлена власна продукція на загальну суму 171 189 грн 94 коп., разом в розмірі 4 761 640 грн 02 коп.

Таким чином, залишок основної заборгованості складає 176 421 грн 03 коп.

Як зазначив позивач, він звернувся до відповідача з вимогою про сплату товару, однак відповідач суму заборгованості в розмірі 176 421 грн 03 коп. не сплатив.

Позивач стверджує, що між ним та відповідачем було укладено усний договір поставки, за яким позивачем було поставлено, а відповідачем отримано товар (насіння соняшнику), проте сплата у повному обсязі відповідачем не проведена, внаслідок чого позивачем було нараховано 3% річних в розмірі 2 102 грн 55 коп. та 2 838 грн 83 коп. інфляційних втрат, відповідач проти цього заперечує, що і стало причиною виникнення спору та звернення позивача з позовом до суду.

Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши представлені докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1, пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 статті 202 Цивільного кодексу України); дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина 4 статті 202 Цивільного кодексу України).

Стаття 509 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу; зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, а статтею 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов`язання можуть виникати: - безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; - з акту управління господарською діяльністю; - з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; - внаслідок заподіяння шкоди суб`єкту або суб`єктом господарювання, придбання або збереження майна суб`єкта або суб`єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; - у результаті створення об`єктів інтелектуальної власності та інших дій суб`єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов`язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку; майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 Господарського кодексу України).

Підприємницька діяльність здійснюється суб`єктами господарювання, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд (стаття 44 Господарського кодексу України).

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК).

Відповідно ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як вбачається, позивачем протягом грудня 2021 року вересня 2022 року було поставлено відповідачу товар (насіння соняшника) на загальну суму 4 938 061 грн 04 коп., що підтверджується видатковими накладними, підписаними позивачем та відповідачем, копії яких містяться в матеріалах справи.

Відповідач частково здійснив оплату товару, сума заборгованості в розмірі 176 421 грн 03 коп. залишилася не сплаченою.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до вимог договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частинами 1 та 2 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору; не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено обов`язковість договору для виконання сторонами.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частини 1, 2 статті 639 Цивільного кодексу України).

За змістом частини 1 статті 640 та частини 2 статті 642 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

За приписами частини 2 статті 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України визначено, що господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Судом встановлено, що шляхом передачі позивачем товару відповідачу та його прийняття останнім, що підтверджується підписаними обома сторонами видатковими накладними, між сторонами укладено договір поставки у спрощений спосіб.

Згідно з частинами 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму; до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За приписами статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Крім того, відповідно до частини 1 статті 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання; такий обов`язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору.

Враховуючи викладене, а також визначені в частині 1 статті 692 Цивільного кодексу України порядок та строк оплати поставленого товару, приймаючи до уваги отримання покупцем товару, господарський суд вважає, що строк оплати товару, поставленого за видатковою накладною № PH-0000278 від 09.09.2022 на суму 315 765 грн 12 коп. з ПДВ є таким, що настав 09.09.2022, за видатковою накладною № PH-0000284 від 13.09.2022 на суму 328 050 грн 13 коп. з ПДВ є таким, що настав 13.09.2022, за видатковою накладною № PH-0000285 від 14.09.2022 на суму 335 070 грн 13 коп. з ПДВ є таким, що настав 14.09.2022, за видатковою накладною № PH-0000287 від 15.09.2022 на суму 257 850 грн 10 коп. з ПДВ є таким, що настав 15.09.2022, за видатковою накладною № PH-0000299 від 24.09.2022 на суму 678 600 грн 28 коп. з ПДВ є таким, що настав 24.09.2022, за видатковою накладною № PH-0000218 від 30.06.2022 на суму 671 085 грн 27 коп. з ПДВ є таким, що настав 30.06.2022, за видатковою накладною № PH-0000125 від 02.05.2022 на суму 365 280 грн 00 коп. з ПДВ є таким, що настав 02.05.2022, за накладною № 398 від 17.12.2021 на суму 300 000 грн 00 коп. з ПДВ є таким, що настав 17.12.2021, за накладною № 408 від 23.12.2021 на суму 386 200 грн 00 коп. з ПДВ є таким, що настав 23.12.2021, за видатковою накладною № PH-0000104 від 15.04.2022 на суму 364 800 грн 00 коп. з ПДВ є таким, що настав 15.04.2022, за видатковою накладною № PH-0000113 від 22.04.2022 на суму 249 440 грн 00 коп. з ПДВ є таким, що настав 22.04.2022, за видатковою накладною № PH-0000129 від 05.05.2022 на суму 380 480 грн 00 коп. з ПДВ є таким, що настав 05.05.2022, за видатковою накладною № PH-0000118 від 26.04.2022 на суму 305 440 грн 00 коп. з ПДВ є таким, що настав 26.04.2022.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, iнших актiв цивiльного законодавства.

Згідно зі статтею 202 Господарського кодексу України та статтею 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

На час розгляду справи доказів погашення заборгованості перед позивачем відповідачем не надано.

Таким чином, сума основного боргу в розмірі 176 421 грн 03 коп., яка заявлена позивачем є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

За порушення грошового зобов`язання позивач нарахував відповідачу 2 102 грн 55 коп. 3 % річних, 2 838 грн 83 коп. інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати борг з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов`язання кредитор має право стягнути, а боржник повинен сплатити, крім основного боргу, також втрати від інфляційних процесів та річні відсотки за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Таким чином, заявляючи вимогу щодо сплати інфляційних втрат та 3% річних, позивач правомірно скористався наданим йому законодавством правом.

Три відсотки річних - це спосіб захисту майнового права і інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Оскільки заборгованість за договором боржником у повному обсязі не сплачено, тому нарахування позивачем сум інфляційних втрат від знецінення грошових коштів та 3 % річних є правомірним, в межах заявлених позовних вимог.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних за період 01.02.2024 по 26.06.2024 та інфляційних витрат за період з лютого 2024 по травень 2024, суд встановив, що розрахунок позивача є правильним. Вимога про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 2 102 грн 55 коп. та інфляційних витрат в розмірі 2 838 грн 83 коп. задовольняється судом.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судових рішеннях у справі, питання вичерпності висновків судів, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідач не надав доказів сплати позивачу 176 421 грн 03 коп. основного боргу. Заперечення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, до уваги господарським судом не приймаються як такі, що спростовані матеріалами справи.

Відповідачем не заперечувався факт належного виконання позивачем умов договору.

За вказаних обставин, позовні вимоги задовольняються судом.

В порядку ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на відповідача в розмірі 2 422 грн 40 коп.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюється законом (ч. 2 ст. 123 ГПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України Про судовий збір судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Статтею 4 Закону України «Про судовий збір» визначено, що за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осі.

У відповідності до положень, встановлених ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2024 року становить 3 028 грн 00 коп.

Згідно з ч. 3 ст. 4 Закону України Про судовий збір при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Виходячи з вищенаведених норм Закону заявлена у позовній заяві вимога повинна бути оплачена судовим збором у розмірі 2 422 грн 40 коп.

Однак, позивачем сплачено лише 2 422 грн 00 коп., що підтверджується платіжною інструкцією № 1022 від 27.06.2024, 0 грн 40 коп. судового збору позивачем не доплачено.

Враховуючи викладене вище, з позивача на користь Держаного бюджету України підлягає стягненню сума судового збору в розмірі 0 грн 40 коп.

Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, 232, 233, 238, 240, 241, 250-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма НИВА до Товариства з обмеженою відповідальністю АЛТРЕЙД ЛТД задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю АЛТРЕЙД ЛТД (пров. Алкорівський, буд. 3, м. Вільнянськ, Вільнянський район, Запорізька область, 70002, ідентифікаційний код юридичної особи 39992949) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма НИВА (бул. Центральний, б. 25, кв. 104, м. Запоріжжя, 69005, ідентифікаційний код юридичної особи 30719778) 176 421 (сто сімдесят шість тисяч чотириста двадцять одна) грн 03 коп. основного боргу, 2 102 (дві тисячі сто дві) грн 55 коп. 3 % річних, 2 838 (дві тисячі вісімсот тридцять вісім) грн 83 коп. інфляційних втрат, 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп. судового збору.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма НИВА (бул. Центральний, б. 25, кв. 104, м. Запоріжжя, 69005, ідентифікаційний код юридичної особи 30719778) на користь Державного бюджету України (Отримувач коштів: ГУК у Зап.обл/м.Зап. Вознес./22030101; Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37941997; Банк отримувача: Казначейство України(ел. адм. подат.); Рахунок отримувача: UA768999980313131206083008513 ; Код класифікації доходів бюджету: 22030101) 0 (нуль) грн. 40 коп. судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення оформлено та підписано 11.10.2024.

Суддя С.С. Дроздова

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення буде розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.