Рішення

від 11.10.2024 по справі 910/7719/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.10.2024Справа № 910/7719/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (проведення судового засідання) господарську справу

за позовом Фермерського господарства "Кайман А"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Азовконтракт"

про стягнення 186 295,30 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулось Фермерське господарство "Кайман А" (далі - позивач) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Азовконтракт" (далі - відповідач) про стягнення 186 295,30 грн, 63 317,10 грн 3% річних та 122 978,20 грн втрат від інфляції.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань у частині поставки оплаченого позивачем товару. При цьому, за твердженням позивача, розмір заборгованості відповідача перед позивачем підтверджено рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/21441/22 від 20.07.2023, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2024, у зв`язку з чим позивачем здійснено нарахування 3% річних та втрат від інфляції за період з листопада 2022 року по травень 2024 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.06.2024 відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання), а також встановлено учасникам справи строк для процесуальних дій.

Копія вказаної узвали суду доставлена до електронного кабінету позивача та відповідача 27.06.2024 о 16:17 год. та відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України вважається врученою учасникам 27.06.2024.

12.07.2024 від відповідача надійшли відзиви на позовну заяву (які за змістом є ідентичними), в яких заявлені позовні вимоги не визнаються.

29.07.2024 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній заперечує доводи відповідача, викладені у відзиві на позов.

Відповідач правом на подання заперечення на відповідь на відзив не скористався.

Зважаючи на належне повідомлення сторін про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику їх уповноважених представників (без проведення судового засідання) та наявність у матеріалах справи доказів, необхідних і достатніх для вирішення спору по суті, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до приписів ст. 202 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши надані документи та матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:

Як встановлено в рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2023 у справі № 910/12441/22, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2024, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Азовконтракт" (відповідач) та Фермерським господарством "Кайман А" (позивач) 10.02.2022 було укладено договір поставки у спрощений спосіб, шляхом виставлення відповідачем рахунку на оплату № 133 від 10.02.2022 на суму 1 332 800,20 грн.

Позивач зобов`язався здійснити попередню оплату, а відповідач - поставити оплачений товар (селітру аміачну у кількості 49 т.). Позивачем 10.02.2022 було оплачено вищевказаний рахунок, що підтверджується копією платіжного доручення № 176 від 10.02.2022 на суму 1 332 800,20 грн.

Так, вищевказаним судовим актом з відповідача у даній справі на користь позивача у даній справі присуджено до стягнення суму основного боргу в розмірі 1 332 800,20 грн, 3% річних у сумі 15 774,51 грн, інфляційні втрати в сумі 131 226,40 грн за період з лютого 2022 року по жовтень 2022 року.

Як зазначається в даному позові на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2023 відповідачем було сплачено суму основного боргу у розмірі 1 332 800,20 грн, інфляційні втрати у розмірі 131 226,40 грн та 3% річних у розмірі 15 774,51 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 88 від 03.06.2024.

Таким чином, звертаючись до суду з даним позовом, позивач заявив вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та втрат від інфляції за період з листопада 2022 року по травень 2024 року, тобто з моменту закінчення нарахування таких вимог (3% річних та втрат від інфляції у справі) до моменту виконання відповідачем такого рішення.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач вказав, що:

- у відповідача наявні достатні підстави для звільнення від відповідальності за порушення виконання зобов`язання відповідно до ч. 1 ст. 617 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України внаслідок дії форс-мажорних обстави;

- позивачем нараховані штрафні санкції понад строк, встановлений ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України;

- позовні вимоги щодо стягнення штрафних санкцій заявлені позивачем поза межами позовної давності та не підлягають задоволенню;

- діяльність позивача здійснюється на тимчасово окупованій території.

Відхиляючи вказані доводи відповідача, позивач зазначив, що:

- під час розгляду справи № 910/12441/22 суд встановив, що зобов`язання між сторонами виникли саме на підставі рахунку на оплату № 133 від 10.02.2022 та платіжного доручення № 176 від 10.02.2022, а не на підставі договору поставки № ТД 57/2022 від 10 лютого 2022 року. Що стосується посилань Відповідача на наявність у нього форс-мажорних обставин, то судами у справі № 910/12441/22 було встановлено, що відповідачем не було надано жодних доказів, які б підтверджували неможливість виконання умов спірного договору ні до 24.02.2022, ні після цієї дати;

- позивач не заявляв вимогу щодо застосування до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Азовконтракт» штрафних санкцій відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України. По-друге, Позивачем при зверненні до суду з цим позовом було заявлено позовну вимогу про стягнення з Відповідача на користь Фермерського господарства «Кайман А» суму грошових коштів у вигляді 3% річних у розмірі 63 317,10 грн та інфляційних втрат у розмірі 122 978,20 грн на підставі статті 625 ЦК України, а тому 3% річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу;

- до відповідальності за порушення грошового зобов`язання, що передбачено статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки, про що зазначено, зорема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц;

- факт окупації території, на якій розташовано Фермерське господарство «Кайман А», жодним чином не скасовує обов`язку відповідача щодо повернення позивачу грошових коштів, оскільки тимчасово окупована російською федерацією територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Розглядаючи даний спір та вирішуючи його по суті, оцінюючи правомірність заявлених позивачем вимог, а також обґрунтованість заперечень відповідача, суд виходив з наступного.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Так, частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Водночас, як вбачається з матеріалів даної справи, відповідачем рішення Господарського суду міста Києві від 20.07.2023 виконано лише 03.06.2024.

Позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 63 317,10 грн та інфляційних втрат у розмірі 122 978,20 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 сформульовано висновок наступного змісту: «Частиною другою статті 625 ЦК України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати. У кредитора згідно з частиною другою статті 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення».

Перевіривши долучені позивачем до позову розрахунки 3% річних та втрат від інфляції, суд зазначає, що останні виконані арифметично вірно та відповідно до вимог чинного законодавства України.

Судом не беруться до уваги заперечення щодо позовних вимог, викладені у відзиві на позов, оскільки позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3% річних та втрат від інфляції, які за своєю правовою природною не є відповідальністю у вигляді стягнення пені, та до таких вимог не можуть застосовуватись ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України (щодо строку нарахування штрафних санкцій), а також ст. 258 Цивільного кодексу України (щодо скороченого строку позовної давності в один рік).

Крім того, суд звертає увагу відповідача на те, що відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Також судом не беруться до уваги посилання відповідача на наявність форс-мажорних обставин (які, у свою чергу, є підставою для звільнення від відповідальності), засвідчених сертифікатом Торгово-промислової палати України № 3100/23-4070 від 28.09.2023 з огляду на таке.

У вказаному сертифікаті вказано про укладення між позивачем та відповідачем договору поставки № ТД 57/2022 від 10 лютого 2022 року, в той час як з відповідача на користь позивача в межах справи № 910/12441/22 стягнуто заборгованість з повернення здійсненої позивачем попередньої оплати на підставі рахунку на оплату № 133 від 10.02.2022 та платіжного доручення № 176 від 10.02.2022.

Проте, доказів існування між сторонами договору № ТД 57/2022 від 10 лютого 2022 року під час розгляду даної справи не надано.

Крім того, під час розгляду справи № 910/12441/22 судами було встановлено, що відповідачем не було надано жодних доказів, які б підтверджували неможливість виконання ним умов спірного договору як до 24.02.2022, так і після цієї дати.

Відповідно до ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

При цьому вимоги про стягнення 3% річних та втрат від інфляції не носять характеру відповідальності, а є компенсаційними вимогами, за вказаних обставин судом не беруться до уваги вказані заперечення відповідача.

Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N303-A, п. 29).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Суд зазначає, що іншим доводам учасників процесу оцінка судом не надається, адже вони не спростовують встановлених судом обставин та не впливають на результат прийнятого рішення.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, суд вважає заявлені позивачем вимоги про стягнення з 63 317,10 грн 3% річних та 122 978,20 грн інфляційних втрат обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по оплаті позову судовим збором підлягають покладення на відповідача в розмірі 2 422,40 грн.

Крім того, позивачем в попередньому (орієнтованому) розрахунку суми судових витрат вказано про понесення витрат на правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн.

Проте, станом на момент прийняття рішення суду у даній справі матеріали справи не містять доказів понесення позивачем таких витрат, у зв`язку з чим судом не здійснюється розподілення таких витрат між сторонами у справі.

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Азовконтракт» (03022, м. Київ, вул. Васильківська, буд. 30, код 38335297) на користь Фермерського господарства «Кайман А» (85722, Донецька обл., Волноваський р-н, смт Володимирівка, вул. Островського, 24, код 40836613) 63 317,10 грн (шістдесят одна тисяча триста сімнадцять грн 10 коп.) 3% річних, інфляційні втрати у розмірі 122 978,20 грн (сто двадцять дві тисячі дев`ятсот сімдесят вісім грн 20 коп.), 2 422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві грн 40 коп.) судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст рішення підписано 11.10.2024.

Суддя О.Г. Удалова