Постанова

від 01.10.2024 по справі 519/559/22

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/2087/24

Справа № 519/559/22

Головуючий у першій інстанції Лемець С.П.

Доповідач Комлева О. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.10.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого-судді Комлевої О.С.,

суддів: Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С.,

з участю секретаря Ровенко А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Дубінкіна Юрія Миколайовича, представника ОСОБА_1 на рішенняЮжного міськогосуду Одеськоїобласті від16травня 2023року, постановленого під головуванням судді Лемця С.П., повний текст рішення складений 25 травня 2023 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частку у спільному майні, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Южненська міська рада Одеської області, -

в с т а н о в и в:

У червні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який згодом був уточнений та остаточно поданий до ОСОБА_2 про визнання права власності на частку у спільному майні, в якому просив визнати за ОСОБА_1 право власності на громадський будинок вбиральню, загальною площею 15,2 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Звертаючись з позовом до суду ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на громадський будинок вбиральню, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , посилався на те, що сторонами під час шлюбу побудований торгівельний майдан, який складався з восьми квіткових павільйонів, вісімнадцяти торгівельних лотів та вбиральнею. За ОСОБА_2 рішенням Южного міського суду Одеської області від 26.09.2013 року визнано право власності на Торгівельний майдан по реалізації квіткової продукції, площею 53,6 кв.м., в якій не увійшла вбиральня, яка перебуває на земельній ділянці, яку орендує позивач, та яка знаходиться у його відкритому володінні та користуванні.

В обґрунтування свого позову, позивач зазначив, що ОСОБА_1 знаходився у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 з 12.12.1987 року по 21.09.2010 року.

Під час шлюбу ними був збудований об`єкт нерухомого майна «Торгівельний майдан по реалізації квіткової продукції» (далі - Торгівельний майдан), який розташований за адресою: АДРЕСА_2 .

Як свідчать графічні матеріали, Торгівельний майдан складається з восьми квіткових павільйонів, вісімнадцяти торговельних лотів та туалету.

Об`єкт нерухомого майна - Торгівельний майдан був прийнятий до експлуатації відповідно до Акту державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом об`єкту до експлуатації від 29.10.2000 року, який затверджений Розпорядженням міського голови від 14.12.2000 року № 02-02- 541р.

Рішенням виконавчого комітету Южненської міської ради Одеської області від 09.07.2013 року Торгівельному майдану з реалізації квіткової продукції надана поштова адреса: АДРЕСА_1 .

Рішенням Южного міського суду Одеської області від 26.09.2013 року задоволений позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя.

Рішенням суду за ОСОБА_2 , в тому числі, визнано право власності на торгівельний майдан по реалізації квіткової продукції, загальною площею 53,6 кв.м., що складається з восьми квіткових павільйонів, вісімнадцяти торгівельних лотів, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 .

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 20.01.2014 року рішення Южного міського суду Одеської області залишене без змін.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на Торгівельний майдан по реалізації квіткової продукції за адресою: АДРЕСА_2 , який складається з восьми квіткових павільйонів та вісімнадцяти торгівельних лотів, зареєстроване за ОСОБА_2 , на підставі рішення державного реєстратора Рогачко П.О., індексний номер 23784630 від 19.08.2015 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, рішення Южного міського суду Одеської області від 26.09.2013 у справі №2-25/11 та ухвала Южного міського суду від 19.11.201 у справі № 2-25/11.

Як свідчить зміст судових рішень та Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, громадський будинок - вбиральня (туалет) загальною площею 15,2 кв.м. (площа забудови 19 кв.м.), який входить в перелік об`єктів Торгівельного майдану, залишився не розподіленим між подружжям за рішенням суду.

Вбиральня (туалет) розташована на земельній ділянці площею 0,0020 га, кадастровий номер 5111700000:02:007:0031, цільове призначення - під розміщення громадського туалету, яка знаходиться у позивача в оренді з договором оренди земельної ділянки від 10.04.2012 року.

Оскільки, після розподілу спільного майна подружжя за рішенням суду громадський будинок - вбиральня весь час знаходиться у відкритому володінні та користуванні позивача, ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним позовом.

Судом до участі у справі, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача було залучено Южненську міську раду Одеської області.

Рішенням Южного міськогосуду Одеськоїобласті від16травня 2023року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившисьзрішеннямсуду,адвокат ДубінкінЮ.М.,представник ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

У обґрунтуванні своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що вирішення спору фактично призведе до перегляду рішення Южного міського суду Одеської області від 26.09.2013 року, оскільки рішення суду набрало чинності та не оскаржувалось позивачем, так як вважає, що судом не було взято до уваги, що громадський будинок - вбиральня весь час знаходиться у відкритому володінні та користуванні позивача, у зв`язку з чим він звернувся до суду з позовом про визнання за позивачем права власності на зазначений об`єкт нерухомого майна.

Відзиву на апеляційну скаргу до суду надано не було.

Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення.

В судове засідання, призначене на 01 жовтня 2024 року ОСОБА_2 , представник третьої особи Южненської міської ради Одеської області не з`явилися, були сповіщені належним чином (а.с. 43, 44-46 зв.б., 48-49 т. 2).

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників, які не з`явилися в судове засідання.

Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, явка яких не визнавалась апеляційним судом обов`язковою.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення адвоката Дубінкіна Ю.М., представника ОСОБА_1 , перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ст. 263 ЦПК України,судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення зазначеним вимогам відповідає не в повному обсязі, з огляду на таке.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 12.12.1987 року сторони уклали шлюб, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу, який було розірвано 21.09.2010 року, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу (а.с.3-4 т.1).

Рішенням Южного міського суду Одеської області від 26.09.2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 20.01.2014 року, поділене спільне майно подружжя ОСОБА_3 (а.с. 52-58 т.1).

Рішенням Южного міського суду Одеської області від 26.09.2013 року за ОСОБА_2 визнано право власності на торгівельний майдан по реалізації квіткової продукції, загальною площею 53,6 кв.м., що складається з восьми квіткових павільйонів, вісімнадцяти торгівельних лотів, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , за ОСОБА_1 визнано право власності на нежиле приміщення загальною площею 73,1 в.м., у тому числі площу сумісного користування підвалу 7,4 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_3 та на торговий павільйон по реалізації промислової групи товарів, загальною площею 21,24 в.м., розташований за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 54 т. 1).

Судовим рішенням встановлено, що за час сумісного проживання за спільні кошти подружжя придбано майно, а саме торговельний майдан по реалізації квіткової продукції на підставі акту Державної технічної комісії від 23.10.2000 року по прийняттю до експлуатації завершеного будівництвом торговельного майдану по реалізації квіткової продукції суб`єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 , який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , який затверджений розпорядженням Южненської міської ради від 14.12.2000 року.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням виконавчого комітету Южненської міської ради № 1107 від 09.07.2013 року торгівельному майдану з реалізації квіткової продукції, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , присвоєно поштова адреса: АДРЕСА_1 (а.с. 51 т. 1).

У 1999 році виконавчим комітетом Южненської міської ради було узгоджено розміщення торгівельної площадки для реалізації квіткової продукції по АДРЕСА_2 (а.с. 177 т. 1).

19.01.2000 року між Южненською міською радою та СПД ОСОБА_1 , укладено договір оренди земельної ділянки площею 45 кв.м. по АДРЕСА_2 строком на 5 років (а.с. 155-159 т. 1).

Рішенням Южненської міської ради від 08 квітня 2004 року за № 519-ХХІV, затверджено проект відведення земельних ділянок СПД ОСОБА_1 в короткострокову оренду на 5 років земельну ділянку за АДРЕСА_2 загальною площею 0,0069 га, у тому числі 0,0030 га під громадським туалетом і 0,0039 га торгівельними лотками під квіткову продукцію (а.с. 178 т. 1).

02.06.2005 року між Южненською міською радою та СПД ОСОБА_1 , укладено договір оренди земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 179 -183 т. 1).

Відповідно до п.п.3,4 договору оренди, вбачається, що Южненська міська рада передала в оренду земельну ділянку разом з розташованим на ньому об`єктом нерухомого майна (туалетом) (а.с. 179 т. 1).

10 квітня 2012 року між Южненською міською радою та СПД ОСОБА_1 , укладено договір оренди земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 загальною площею 0,0020 га під розміщення громадського туалету (а.с. 67-73, 78 т. 1).

Судом встановлено, що згідно з актом державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом об`єкту до експлуатації від 22 жовтня 2000 року, комісії представлений Торгівельний майдан по реалізації квіткової продукції (а.с. 25-26 т. 1).

За розпорядженням виконавчого комітету Южненської міської ради за № 02-02-541р від 14.12.2000 року затверджено акт Державної технічної комісії по прийняттю до експлуатації завершеного будівництвом торговельного майдану по реалізації квіткової продукції, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 27 т. 1).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що визнання права власності на вбиральню за ОСОБА_1 , фактично призведе до перегляду рішення Южного міського суду Одеської області від 26.09.2013 року у справі № 2-25/11, що є не припустимим, а тому позовОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частку у спільному майні, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Южненська міська рада Одеської області, не підлягає задоволенню.

Колегія суддів з таким висновком суду погоджується не в повній мірі, виходячи з наступного.

Стаття 41 Конституції України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У статті 321 ЦК України закріплено конституційний принцип непорушності права власності. За частинами першою та другою цієї статті ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

За вимогами частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Зміст права власності полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Згідно з вимогами статті 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не суперечать закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (стаття 190 цього Кодексу).

До речей як складової поняття майна, зокрема нерухомих, відповідно до положень статті 181 ЦК України належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Права та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (частина перша статті 182 ЦК України).

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (аналогічні положення містить і норма частини третьої статті 368 ЦК України).

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

За частиною першою статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними (частина перша статті 70 СК України).

У частині другій статті 372 ЦК України вказано, що в разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

З матеріалів справи вбачається, що право власності на Торгівельний майдан по реалізації квіткової продукції, загальною площею 53,6 кв.м., що складається з восьми квіткових павільйонів, вісімнадцяти торгівельних лотів розташованої за адресою: АДРЕСА_4 ), за рішенням суду в порядку поділу спільного майна визнано за ОСОБА_2 .

Будівля вбиральні не входила в Торгівельний майдан, і не була розподілена між подружжям, а тому колегія суддів вважає помилковим висновок суду про те, що визнання права власності на вбиральню за ОСОБА_1 , фактично призведе до перегляду рішення Южного міського суду Одеської області від 26.09.2013 року.

Однак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, однак з підстав того, що у ОСОБА_1 відсутні правоустановчі документи, які б підтверджували право власності на вбиральню.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що актом державної комісії про готовність закінченого будівництвом об`єкта до експлуатації від 29 жовтня 2000 року, визнано Торгівельний майдан з реалізації квіткової продукції, який складається з торгівельних павільйонів, площею 53,6 кв.м. та торгових лотків, готовим до введення в експлуатацію (а.с. 26 т.1).

В подальшому розпорядженням виконавчого комітету Южненської міської ради 14.12.2000 року затверджено саме зазначений вище акт (а.с. 27 т. 1).

Посилання ОСОБА_1 , про те, що даний акт підтверджує право власності на вбиральню, колегія суддів вважає необґрунтованим з підстав того, що в експлуатацію на підставі акту здавалось лише Торгівельний майдан з реалізації квіткової продукції, який складається з торгівельних павільйонів, площею 53,6 кв.м. та торгових лотків, інші будівлі до складу Торгівельного майдану не входили.

Також колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до договору оренди, укладеним між 02.06.2005 року між Южненською міською радою та СПД ОСОБА_1 , Южненська міська рада передала СПД ОСОБА_1 в оренду земельну ділянку разом з розташованим на ньому об`єктом нерухомого майна (туалетом) (а.с. 179 т. 1).

За наведених підстав, колегія суддів приходить висновку про те, що вбиральня не входила до спільного майна подружжя, будь-яких правоустановчих документів про належність вбиральні подружжю Санаткарі, суду надано не було, а тому колегія суддів вважає що дана будівля, яка не зареєстрована в установленому законом порядку не підлягає розподілу, шляхом визнання права власності за ОСОБА_1 .

Доводи апеляційної скарги про те, що Торгівельний майдан прийнятий до експлуатації від 14.12.2000 року, до складу якого входили окрім квіткових павільйонів та торгівельних лотів, також громадський будинок - вбиральня, яка залишилась не розподіленою між подружжям, а тому з урахуванням того, що ОСОБА_1 відкрито користується та володіє вказаною будівлею є всі підстави для визнання за ним права власності на дану будівлю, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на те, що матеріали справи не містять доказів належності громадської будівлі на праві власності подружжю ОСОБА_3 .

Відповідно до п. 2ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно дост. 376 ЦПК Українипідставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

За таких підстав, апеляційний суд доходить висновку, що рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає нормам законодавства та підлягає у зміні мотивувальній частині.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу адвоката Дубінкіна Юрія Миколайовича, представника ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення ЮжногоміськогосудуОдеськоїобластівід16травня2023 року змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В решті рішення залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 10 жовтня 2024 року.

Головуючий

---

О.С. Комлева

Судді

---

Л.М. Вадовська

---

Є.С. Сєвєрова