Постанова

від 09.10.2024 по справі 757/6649/24-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/13489/2024

Справа № 757/6649/24-ц

П О С Т А Н О В А

Іменем України

09 жовтня 2024 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Діденка А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на ухвалу Печерського районного суду м. Києва, постановлену у складі судді Остапчук Т.В. в м. Київ 19 квітня 2024 року про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу за договором позики,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,

в с т а н о в и в :

В лютому 2024 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду із даним позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за договором позики грошових коштів від 29 січня 2021 року у сумі 26 069 974,50 грн., з яких 22 848 000 грн. пеня, 934 196,41 грн. інфляційні втрати, 2 100 000 грн. основного боргу, 187 778,10 грн. штрафні санкції.

Також у березні 2024 року ОСОБА_3 подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт, позбавивши права на відчуження та перереєстрацію рухомого майна ОСОБА_1 , яке зазначене як його право приватної власності у інформаційному листі, виданому Головним сервісним центром МВС в м. Києві (філія ГСЦ МВС);

накласти арешт, позбавивши права на відчуження та перереєстрацію рухомого майна Приватного сільськогосподарського підприємства «КОВПАКІВЕЦЬ» ЄДРПОУ: 33271353, юридична адреса: Україна, 38620, Полтавська обл. Полтавський р-н, село Мала Рублівка, яке зареєстроване за цим підприємством згідно інформаційного листа, виданого Головним сервісним центром МВС в м. Києві (філія ГСЦ МВС);

накласти арешт, позбавивши права на відчуження та перереєстрацію нерухомого майна та земельних ділянок, які знаходяться у приватній власності ОСОБА_1 , які зазначені в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек та Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (додаток до заяви № 3 на 40 сторінках),

накласти арешт, позбавивши права на відчуження та перереєстрацію нерухомого майна та земельних ділянок, які знаходяться у приватній власності Приватного сільськогосподарського підприємства «КОВПАКІВЕЦЬ» ЄДРПОУ: 33271353, юридична адреса: Україна, 38620, Полтавська обл., Полтавський р-н, село Мала Рублівка, які зазначені за цим підприємством у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек та Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 19 червня 2024 року заяву про забезпечення позову частково задоволено.

Накладено арешт, позбавивши права на відчуження та перереєстрацію рухомого майна ОСОБА_1 : MERCEDES-BENZ GL 350 CDI, 2016 року випуску, об`єм двигуна 2996 см3, номер кузова НОМЕР_1 , дата реєстрації 22 березня 2023 року (в ТСЦ 5341); КРЕОН 1Б-2200, причіп, 2016 року випуску, номер шасі НОМЕР_2 , дата реєстрації 01 листопада 2016 року (ТСЦ 5345); ВАЗ 2121, 1991 року випуску, об`єм двигуна 1568 см3, номер кузова НОМЕР_3 , дата реєстрації 15 жовтня 2015 року (ВРЕР ДАІ м. Зінькова); ИЖ 27151-01, 1991 року випуску, об`єм двигуна 1480 см3, номер кузова НОМЕР_4 , дата реєстрації 20 березня 1999 року.

Накладено арешт на земельну ділянку з кадастровим номером 5322255100:30:002:1373 площею 0,0156 га, яка на праві власності належить та зареєстрована за відповідачем ОСОБА_1 , шляхом заборони відчуження вказаної частини об`єкту нерухомого майна. В іншій частині вимог відмовлено.

Відповідач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 19 червня 2024 року та постановити нову ухвалу, якою в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначав, що судом першої інстанції застосовано захід забезпечення позову з порушенням вимог ст. 149, 153 ЦПК України, оскільки не встановлено обставин, які б свідчили про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення по справі, що в свою чергу порушує ст. 263 ЦПК України.

Всупереч п. 3 ч. 1 ст. 260, ст. 263 ЦПК України не обґрунтовано підстави застосування арешту, не зазначено обставин, які б свідчили про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення по справі.

Судом першої інстанції в обґрунтування підстав застосування заходу забезпечення позову було лише процитовано ст. 149, 150 ЦПК України без жодного фактичного посилання на докази та обставини, що слугували підставою для накладення арешту, що в розумінні ст. 263 ЦПК України є неприпустимим та свідчить про необґрунтованість оскаржуваної ухвали.

Посилався на необґрунтованість заяви про забезпечення позову, де позивач посилався на те, що відповідач може розпорядитися об`єктами рухомого майна та нерухомості незаконно та відчужити їх на користь певних осіб, що ускладнить або зробить неможливим виконання рішення суду щодо повернення грошових коштів, однак доказів на підтвердження вказаних обставин до суду не надав. Позивачем приєднано до матеріалів справи лише інформацію з реєстрів, якими підтверджується лише факт наявності майна.

Звертав увагу, що згідно відомостей з цих реєстрів відповідач є власником значної кількості нерухомого майна, в тому числі більше ніж 20 земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які перебувають в оренді та їх неможливо відчужити без дотримання тривалої публічної процедури продажу. При цьому надані позивачем докази стверджують про те, що відповідач має достатньо майна, за рахунок якого можна буде виконати рішення по справі.

Будь-яких доказів на підтвердження того, що відповідач вчиняє дії по відчуженню належного йому нерухомого майна чи будь-якого іншого майна, позивачем не надано, як і не надано доказів того, що відповідач вчиняє дії по переоформленню належного йому майна на інших осіб. При цьому, згідно матеріалів справи, нібито наявні боргові зобов`язання повинні були повернуті в строк до 05 лютого 2021 року, і доказів того, що позивач з 05 лютого 2021 року вчиняв дії по відчуженню майна, немає, а навпаки наданими позивачем доказами підтверджується, що відповідач з 05 лютого 2021 року набував у власність рухоме та нерухоме майно.

Вважав, що доводи позивача у заяві про забезпечення позову та в оскаржуваній ухвалі про те, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання можливого рішення суду про задоволення заявлених вимог, не є обґрунтованими підставами для забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідача. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Саме лише посилання в оскаржуваній ухвалі на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви та забезпечення позову.

Крім того, згідно ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Позивач в заяві про забезпечення позову вказав, що ціна позову становить 26 000 000 грн., з них тіло боргу 2 100 000 грн., та звернувся до суду з заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, яке належить відповідачу, без зазначення доведеної суми вартості майна. Тобто позивачем не надано, а судом не встановлено вартості майна, на яке було накладено арешт.

При цьому суд першої інстанції не врахував, що більша частина позовних вимог є пенею - 22 848 000 грн., інфляційні втрати 934 196,41 грн., штрафні санкції 187 778,10 грн., і відповідні суми коштів були нараховані позивачем безпідставно в період дії карантину, спричиненого СOVID-19, та воєнного стану в Україні. При цьому з урахуванням п. 15, 18 Прикінцевих положень ЦК України, вищезазначені суми не нараховуються, а нараховані в період військового стану підлягають списанню позикодавцем. Тому судом навіть не було встановлено обґрунтованості розміру позовних вимог. В зв`язку з цим суд не оцінив співмірність заявленої ціни позову із заходами забезпечення позову шляхом дослідження ціни майна, на яке необхідно накласти арешт, та наклав арешт на майно, яке є неспівмірним із сумою боргу. В свою чергу, обставини, що слугують підставою для забезпечення позову, обрання виду та меж такого забезпечення, є предметом доказування.

Отже, в зв`язку з відсутністю доказів на підтвердження співмірності заяви про забезпечення позову до заявлених позивачем вимог позбавляло суд можливості дослідити збалансованість інтересів сторін під час вирішення спору, можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи, в зв`язку з чим суд першої інстанції повинен був відмовити в забезпеченні позову.

Наголошував, що в порушення вимог ст. 150 ЦПК України судом першої інстанції застосовано неналежний вид забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно, яке не є предметом спору. Враховуючи предмет позову, рухоме та нерухоме майно, на яке накладено арешт, не підлягає передачі позивачеві, а тому вищезазначений вид забезпечення позову судом першої інстанції застосовано безпідставно та помилково.

Всупереч ч. 8 ст. 153 ЦПК України ані позивач, ані суд першої інстанції так і не обґрунтували підстав застосування саме цього виду забезпечення позову.

Вказував, що заява про забезпечення позову не відповідає вимогам ст. 151 ЦПК України, а оскаржувана ухвала постановлена з порушенням вимог ст. 153 ЦПК України. Заява про забезпечення позову не містить пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення, тому, враховуючи невідповідність заяви п. 6 ч. 1 ст. 151 ЦПК України, суд повинен був повернути її позивачеві. Також, всупереч ч. 8 ст. 153 ЦПК України в оскаржуваній ухвалі суд першої інстанції не вирішив питання щодо зустрічного забезпечення.

Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до вимог ст. 150 ЦПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.

Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Згідно ч. 1 ст. 151 ЦПК України у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.

При розгляді заяви про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконанню чи утрудненню виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

З аналізу статей 150 - 153 ЦПК України можна дійти висновку, що забезпечення позову є сукупністю процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

З наведених вищевказаних положень закону вбачається, що застосування у справі заходів забезпечення позову є виправданим, якщо з обставин справи встановлено об`єктивну можливість вчинення відповідачем дій, які можуть утруднити чи унеможливити виконання рішення суду в разі задоволенні позову.

При цьому варто враховувати, що підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюються судом в залежності від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) зазначено, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.

У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 909/835/18 зазначено, що повинен бути наявним зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку.

При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 21 лютого 2024 року в справі № 2019686/23, провадження № 61-18173св23.

Позов ОСОБА_3 мотивовано тим, що 29 січня 2021 року уклав з ОСОБА_1 договір позики, за умовами п. 1.1 якого, діючи без будь-якого на них тиску та примусу позикодавець надав у власність, а позичальник прийняв грошові кошти у сумі 2 100 000 грн. Відповідно до п. 3 договору позики позичальник зобов`язується повернути позикодавцю суму позики, встановленої в п. 1.1 даного договору та в строк, зазначений в п. 2 договору позики. В подальшому 29 січня 2021 року сторонами укладено розписку, відповідно до якої вони домовились про повернення позики на умовах, зазначених у договорі позики, на строк до 05 лютого 2021 року. Однак станом на 05 лютого 2021 року ОСОБА_1 жодних сум згідно договору позики не сплачено. Згідно п. 4.2 договору, у разі неповернення боргу в сумі і строки, передбачені даним договором, позичальник зобов`язаний сплатити пеню в розмірі 1 % від суми, зазначеної в п. 1.1 даного договору, за кожний день прострочення повернення грошових коштів.

До позовної заяви додано копію договору позики від 29 січня 2021 року, укладеного ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , на суму 2 100 000 грн. зі строком повернення до 05 лютого 2021 року включно; копію розписки від 29 січня 2021 року, згідно якої ОСОБА_1 зобов`язався повернути грошові кошти, отримані в позику від ОСОБА_3 , в розмірі 2 100 000 грн., до 05 лютого 2021 року.

Звертаючись до суду з заявою про забезпечення позову, позивач ОСОБА_3 зазначив, що відповідно до приєднаних до позовної заяви у якості доказів розписки від 29 січня 2021 року та договору позики від 29 січня 2021 року, відповідач взяв у нього в борг та не повернув грошову суму в розмірі 2 100 000 грн., на дану суму ним була нарахована пеня, відсотки, інфляційні втрати, таким чином сума боргу зросла до 26 000 000 грн. На даний момент існує загроза, що відповідач ОСОБА_1 буде намагатися здійснити відчуження всіх своїх активів, об`єктів нерухомості, які йому належать, транспортних засобів, а також об`єктів нерухомості і рухомого майна юридичної особи, власником якої він є, а саме Приватного сільськогосподарського підприємства «Ковпаківець», код ЄДРПОУ 33271353. Позивач має підстави побоюватись, що відповідач може розпорядитись даними об`єктами нерухомого та рухомого майна та відчужити на користь третіх осіб, що ускладнить або зробить неможливим виконання рішення суду щодо повернення зазначених грошових коштів. Підставами так вважати є дії відповідача щодо набрання кредитів у третіх осіб, відкриття згідно до Єдиного державного реєстру підприємств виконавчих проваджень до підприємства відповідача Приватного сільськогосподарського підприємства «Ковпаківець», зокрема від 03 жовтня 2023 року, 28 вересня 2023 року. Дане підприємство є власністю відповідача, який є кінцевим бенефіціарним власником та керівником в одній особі, відповідно до відомостей з ЄДРПОУ підприємство займається видами діяльності в сільськогосподарському виробництві, вирощування худоби. Таким чином, накладення арешту на нерухоме майно, земельні ділянки, рухоме майно як відповідача, так і на майно ПСП «Ковпаківець», або інше забезпечення позову, не впливатиме на підприємницьку діяльність підприємства.

Зважаючи на те, що питання зустрічного забезпечення не має обов`язкового характеру, оскільки позивач має зареєстроване місце проживання на території України та майно, що знаходиться на території України, відсутні будь-які докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суд про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові, вважав, що зустрічне забезпечення не має бути застосовано. Крім того, зустрічне забезпечення не має створювати умов, за яких, у тому числі через майновий стан позивача, буде порушено право позивача на справедливий суд, а також іншим чином звужувати чи порушувати гарантовані основоположні права та свободи людини і громадянина.

Зазначав, що у разі, якщо суд дійде висновку про те, що запропоновані засоби забезпечення позову виходять за межі позовних вимог, вжити заходи забезпечення позову, які б дозволяли забезпечити виконання умов, передбачених ч. 2 ст. 149 ЦПК України, тобто вжити таких заходів забезпечення позову, які б надали змогу виконати умови, що забезпечують виконання рішення суду. Висловлював прохання накласти арешт або заборону вчинення реєстраційних дій у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Зазначав також, що будь-які дії щодо відчуження права власності на рухоме та нерухоме майно, які належить на праві власності ОСОБА_1 та ПСП «Ковпаківець», суттєво ускладнять виконання даного рішення, оскільки відповідач має суттєвий борг перед позивачем в розмірі 26 000 000 грн., а ненакладення арешту щодо відчуження майна відповідача утруднить або взагалі унеможливить виконання рішення суду, порушить право позивача на ефективний захист і поновлення порушених прав та інтересів, за захистом яких він звернувся. Обрані засоби забезпечення позову повністю співмірні із позовними вимогами, не зачіпають прав відповідача чи третіх осіб, в тому числі не звужують господарську діяльність.

До заяви про забезпечення позову додано копію інформаційного листа РСЦ ГСЦ МВС в м. Києві від 05 березня 2024 року щодо наявності у власності відповідача ОСОБА_1 та ПСП «Ковпаківець» рухомого майна у вигляді транспортних засобів, інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно щодо зареєстрованого права власності на нерухоме майно за відповідачем ОСОБА_1 та ПСП «Ковпаківець»; відомості з відкритих джерел в мережі інтернет щодо ПСП «Ковпаківець», засновником якого є ОСОБА_1 , видами економічної діяльності підприємства є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур, насіння олійних культур (основне), розведення свиней, допоміжна діяльність у рослинництві, післяурожайна діяльність.

Таким чином, судом першої інстанції вірно встановлено, що із доказів, наявних в матеріалах справи, вбачається, що між сторонами дійсно виник спір щодо повернення боргу за договором позики, укладеним ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , на суму позики 2 100 000 грн. зі строком повернення до 05 лютого 2021 року, і у випадку задоволення позову з відповідача на користь відповідача може бути стягнута заборгованість у сумі 26 069 974,50 грн., з яких 22 848 000 грн. пеня, 934 196,41 грн. інфляційні втрати, 2 100 000 грн. основного боргу, 187 778,10 грн. штрафні санкції.

Відповідно до ст. 177, 178 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага. Об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи.

Крім того, відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Оскільки належне відповідачу рухоме та нерухоме майно як об`єкт цивільних прав не вилучене та не обмежене в обороті, ризик його відчуження за умови невжиття заходів забезпечення позову є постійним.

Відповідач, будучи власником спірного майна, за рахунок якого може бути виконане рішення суду першої інстанції у випадку задоволення вимог про стягнення заборгованості за договором позики, має об`єктивну можливість розпорядитися належним йому нерухомим майном на власний розсуд, зокрема, відчужити його в будь-який спосіб, що призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення.

З огляду на вищенаведене та беручи до уваги те, що між сторонами виник спір щодо стягнення боргу за договором позики у значному розмірі, заявник обґрунтовано зазначив, що відповідач може відчужити належне йому майно з метою уникнення звернення стягнення на нього.

Отже, припущення заявника про те, що незастосування заходів по забезпеченню позову може утруднити або унеможливити виконання рішення суду, є обґрунтованим.

Не спростовують даних обставин та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги про те, що згідно відомостей з цих реєстрів відповідач ОСОБА_1 є власником значної кількості нерухомого майна, в тому числі більше ніж 20 земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які перебувають в оренді та їх неможливо відчужити без дотримання тривалої публічної процедури продажу; має достатньо майна, за рахунок якого можна буде виконати рішення по справі, будь-яких доказів на підтвердження того, що відповідач вчиняє дії по відчуженню належного йому нерухомого майна чи будь-якого іншого майна, що відповідач вчиняє дії по переоформленню належного йому майна на інших осіб.

Доводи апеляційної скарги про відсутність доказів на підтвердження дійсного наміру відповідача відчужити належне йому майно відхиляються апеляційним судом, оскільки забезпечення позову у цьому спорі, який має майновий характер, спрямоване на виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Апеляційний суд відхиляє як безпідставні доводи апеляційної скарги, що більша частина розміру позовних вимог є пенею - 22 848 000 грн., інфляційні втрати 934 196,41 грн., штрафні санкції 187 778,10 грн., і відповідні суми коштів були нараховані позивачем безпідставно в період дії карантину, спричиненого СOVID-19 та воєнного стану в Україні, вищезазначені суми не нараховуються, а нараховані в період військового стану підлягають списанню позикодавцем, а судом навіть не було встановлено обґрунтованості розміру позовних вимог та не оцінено співмірність заявленої ціни позову із заходами забезпечення позову шляхом дослідження ціни майна, на яке необхідно накласти арешт, та зіставивши її з ціною позову, наклав арешт на майно, яке є неспівмірним із сумою боргу.

Обставини, на які посилається відповідач в даній частині апеляційної скарги, фактично є запереченнями проти позову по суті спору, і підлягають оцінці судом при ухваленні рішення в нарадчій кімнаті. Оцінка даних доводів щодо обґрунтованості позову перебуває поза межами обставин, які підлягають встановленню судом під час розгляду заяви про забезпечення позову.

Доводи апеляційної скарги щодо помилкових висновків суду першої інстанції про співмірність вжитих заходів забезпечення позову в даній справі є необґрунтованими, не підтверджуються належними та допустимими доказами та зводяться до незгоди з ухвалою суду першої інстанції, оскільки відповідачем не підтверджено, що вартість нерухомого майна, на яке накладено арешт, перевищує розмір заявленої до стягнення суми заборгованості.

Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що спір між сторонами жодним чином не стосується прав на нерухоме майно відповідача, а тому арешт на нього не може бути накладений, оскільки таке обмеження не передбачене ст. 151 ЦПК України. При цьому судом враховуються правові висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 12 лютого 2020 року в справі № 381/4019/18, в якій Велика Палата Верховного Суду погодилась з тим, що у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, накладення арешту на нерухоме майно є співмірним та належним видом забезпечення позову, та зазначила, що можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є додатковою гарантією для позивача того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог, крім того, у разі задоволення позову боржник матиме безумовну можливість розрахуватися з позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів в необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.

Таким чином, вирішуючи по суті заяву ОСОБА_3 про забезпечення позову, суд першої інстанції вірно визначився з тим, що предметом позову по даній справі є стягнення заборгованості за договором позики, і у разі задоволення позову з відповідача на користь позивача може бути стягнуто 26 069 974,50 грн. При цьому при розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та заперечення осіб, які беруть участь у справі, а також не вирішується наперед результат розгляду справи по суті позову.

Попередження можливого порушення прав позивача при розгляді справи судом перебуває в прямій залежності від цілісності майна та незмінності суб`єкта володіння ним під час вирішення спору судом, відтак цілком співмірним, виправданим та необхідним є саме застосування заходів забезпечення позову, ніж не застосування їх, адже наслідки незастосування таких заходів можуть, з урахуванням обставин справи, призвести до більш обтяжливих та негативних наслідків саме для позивача, ніж для відповідача у справі.

Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року № ETS № 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому ЄСПЛ у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» ЄСПЛ зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні ЄСПЛ, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) ЄСПЛ вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, держава Україна несе обов`язок перед заінтересованими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

На це вказується, зокрема, і в пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 у справі № 1-33/2004, в якому зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Крім того, Конституційний Суд України у пункті 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

ЄСПЛ у рішенні від 20 липня 2004 року у справі «Шмалько проти України» вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

Оцінюючи можливість настання негативних наслідків, що можуть настати в результаті забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно, що належить відповідачеві, апеляційний суд враховує, що за результатами розгляду справи по суті в разі недоведеності позивачем заявлених вимог заходи забезпечення будуть скасовані.

Крім того, апеляційний суд приймає до уваги, що відповідно до ч. 1 ст. 158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи, а відповідно до ч. 1 ст. 156 ЦПК України за клопотанням учасника справи суд може допустити заміну одного заходу забезпечення позову іншим.

За таких обставин відповідач не позбавлений можливості звернутися із вмотивованим клопотанням про заміну або скасування заходів забезпечення позову з підстав, передбачених законом.

Апеляційний суд також не може погодитися з доводами апеляційної скарги, що заява про забезпечення позову не відповідає вимогам п. 6 ч. 1 ст. 151 ЦПК України, не містить пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення, однак суд першої інстанції не звернув на це уваги та всупереч ч. 10 ст. 153 ЦПК України не повернув таку заяву позивачу.

Зустрічне забезпечення по своїй суті є гарантією відшкодування можливих збитків відповідача, має на меті забезпечити баланс інтересів сторін і нейтралізувати можливі негативні наслідки, які можуть виникнути внаслідок застосування судом забезпечувальних заходів.

За приписами частини шостої статті 154 ЦПК України питання застосування зустрічного забезпечення вирішується судом в ухвалі про забезпечення позову або в ухвалі про зустрічне забезпечення позову. Якщо клопотання про зустрічне забезпечення подане після застосування судом заходів забезпечення позову, питання зустрічного забезпечення вирішується судом протягом десяти днів після подання такого клопотання.

Відсутність у заяві про забезпечення позову пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення та не вирішення судом питання зустрічного забезпечення не є підставою для скасування оскаржених судових рішень, оскільки не позбавляє відповідача права звернутися з клопотанням про зустрічне забезпечення окремо у встановленому законом порядку.

Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду у постановах від 23 грудня 2022 року у справі № 760/34352/21, від 02 березня 2023 року у справі № 643/14180/21 (провадження № 61-11379св22), від 17 січня 2024 року в справі № 522/11884/22-Е (провадження № 61-15822св23).

Крім того, апеляційний суд відхиляє як безпідставні доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції всупереч ч. 8 ст. 153 ЦПК України не вирішено питання зустрічного забезпечення, враховуючи таке.

Відповідно до ч. 1 - 3 ст. 154 ЦПК України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Зустрічне забезпечення застосовується тільки у випадку забезпечення позову. Суд зобов`язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо: 1) позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або 2) суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.

Із матеріалів справи не вбачається, в апеляційній скарзі не зазначено і в ухвалі суду першої інстанції не вказано про наявність передбачених законом підстав для обов`язкового застосування зустрічного забезпечення, в зв`язку з чим апеляційний суд відхиляє вищенаведені доводи апеляційної скарги як необґрунтовані.

Разом із тим, задовольняючи заяву про забезпечення позову щодо транспортних засобів, які належать ОСОБА_1 , а саме MERCEDES-BENZ GL 350 CDI, 2016 року випуску, об`єм двигуна 2996 см3, номер кузова НОМЕР_1 , дата реєстрації 22 березня 2023 року (в ТСЦ 5341); КРЕОН 1Б-2200, причіп, 2016 року випуску, номер шасі НОМЕР_2 , дата реєстрації 01 листопада 2016 року (ТСЦ 5345); ВАЗ 2121, 1991 року випуску, об`єм двигуна 1568 см3, номер кузова НОМЕР_3 , дата реєстрації 15 жовтня 2015 року (ВРЕР ДАІ м. Зінькова); ИЖ 27151-01, 1991 року випуску, об`єм двигуна 1480 см3, номер кузова НОМЕР_4 , дата реєстрації 20 березня 1999 року, суд першої інстанції залишив поза увагою, що додаткові заходи забезпечення позову у вигляді позбавлення права на відчуження та перереєстрацію рухомого майна, чинним ЦПК України взагалі не передбачені.

Крім того, вживаючи заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на земельну ділянку з кадастровим номером 5322255100:30:002:1373 пл. 0.0156 га, яка на праві власності належить та зареєстрована за відповідачем ОСОБА_1 , шляхом заборони відчуження вказаної частини об`єкту нерухомого майна, судом першої інстанції залишено поза увагою, що вказані види (способи) забезпечення позову є різними і не можуть бути виражені та застосовані один через одне.

Разом з тим, апеляційний суд зауважує, що арешт майна, як спосіб забезпечення позову, передбачає накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна (постанови Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17 червня 2022 року у справі № 908/2382/21, Верховного Суду від 14 лютого 2024 року у справі № 504/3408/22 (провадження № 61-18041св23), від 24 липня 2024 року у справі № 567/459/23 (провадження № 61-10214св23)).

Арешт віднесений до видів обтяжень речових прав на нерухоме майно, об`єктів незавершеного будівництва, майбутніх об`єктів нерухомості (пункт 4 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Отже, арешт, як заборона на право розпоряджатися майном, включає і обмеження на розпорядження таким майном. Тому при накладенні арешту на майно вжиття додаткових заходів забезпечення, направлених на обмеження розпорядження таким майном, не є необхідним (постанова Верховного Суду від 24 липня 2024 року у справі № 567/459/23 (провадження № 61-10214св23)).

Суд першої інстанції задовольнив заяву позивача про забезпечення позову у заявлений ним спосіб, проте не врахував, що при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування та доцільності вжиття кожного з таких заходів, чого позивачем в даному випадку щодо додаткових засобів забезпечення у вигляді заборони відчуження та позбавлення права на відчуження та перереєстрацію майна здійснено не було.

Таким чином, враховуючи предмет спору у цій справі, апеляційний суд приходить до висновку, що накладення арешту як спосіб забезпечення позову буде співмірним і достатнім для ефективного захисту прав позивача, та не вбачає підстав для застосування додаткових засобів забезпечення, направлених на обмеження розпорядження майном.

За таких обставин апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвала суду відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України - зміні, оскільки суд першої інстанції дійшов правильних в цілому висновків про забезпечення позову шляхом накладення арешту на належне відповідачу майно, проте помилково застосував додаткові засоби забезпечення, направлені на обмеження розпорядження майном, які не є необхідними та співмірними до предмету та підстав даного позову, що є підставою для викладення абзаців 2 - 7 резолютивної частини ухвали в редакції цієї постанови, виключивши вжиття додаткових заходів забезпечення позову.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 19 червня 2024 року змінити, виклавши абзаци 2 - 7 резолютивної частини ухвали в наступній редакції:

«Накласти арешт на рухоме майно ОСОБА_1 (паспорт НОМЕР_5 , виданий Котелевським РВ ГУМВС У Полтавській області 26 лютого 2009 року, РНОКПП: НОМЕР_6 , який проживає АДРЕСА_1 ), а саме транспортні засоби:

MERCEDES-BENZ GL 350 CDI, 2016 року випуску, об`єм двигуна 2996 см3, номер кузова НОМЕР_1 , дата реєстрації 22 березня 2023 року ( в ТСЦ 5341);

КРЕОН 1Б-2200, причіп, 2016 року випуску, номер шасі НОМЕР_2 , дата реєстрації 01 листопада 2016 року (ТСЦ 5345);

ВАЗ 2121, 1991 року випуску, об`єм двигуна 1568 см3, номер кузова НОМЕР_3 , дата реєстрації 15 жовтня 2015 року (ВРЕР ДАІ м. Зінькова);

ИЖ 27151-01, 1991 року випуску, об`єм двигуна 1480 см3, номер кузова НОМЕР_4 , дата реєстрації 20 березня 1999 року.

Накласти арешт на земельну ділянку з кадастровим номером 5322255100:30:002:1373 площею 0,0156 га, яка на праві власності належить відповідачу ОСОБА_1 (паспорт НОМЕР_5 , виданий Котелевським РВ ГУМВС у Полтавській області 26 лютого 2009 року, РНОКПП: НОМЕР_6 , який проживає АДРЕСА_1 )».

В іншій частині ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 19 червня 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 10 жовтня 2024 року.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.