Рішення

від 30.09.2024 по справі 627/181/24

КРАСНОКУТСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 627/181/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2024 року с-ще Краснокутськ

Краснокутський районний суд Харківської області в складі:

головуючої Вовк Л.В.

з участю секретаря судового засідання Тішакіної Л.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача, адвоката Селезньова С.І.,

відповідачки ОСОБА_2 ,

представника третьої особи Пахаренко Р.В. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с-щі Краснокутськ Харківської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дітей, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: служба у справах дітей Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області,

у с т а н о в и в :

У березні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: служба у справах дітей Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначив , що з 21.10.2006 він перебував в зареєстрованому шлюбі з відповідачкою . Від шлюбу мають двох неповнолітній дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Подружнє життя з відповідачкою не склалося та 24.12.2020 шлюб був розірваний за рішенням суду . Після розлучення , відповідачка виїхала з місця реєстрації , з с.Мурафа, діти залишилися проживати з позивачем . З цього часу вона ухиляється від виконання батьківських обов`язків по вихованню дітей , не піклується про їх фізичний і духовний розвиток , їх навчанням , не займається підготовкою до самостійного життя дітей , не забезпечує одягом , харчуванням та іншими потребами, які необхідні дітям для повноцінного життя. На протязі трьох років відповідачка не цікавиться станом здоров`я дітей , з ними не спілкується , матеріальної допомоги на їх утримання не надає.

01.04.2024 на позовну заяву від відповідачки ОСОБА_2 надійшов відзив , в якому вона заперечує щодо позбавлення батьківських прав , обгрунтовуючи тим , що неодноразово пропонувала колишньому чоловіку ОСОБА_1 підписати нотаріальний договір щодо виховання дітей , їх проживання та матеріального забезпечення , однак позивач відповідав запереченням , що це не потрібно та уникав контактів з нею. Враховуючи думку дітей , вирішили , що діти залишаються проживати з батьком в с.Мурафа до закінчення ними 9 класів Мурафського ліцею , так як вони звикли до школи, друзів , а в подальшому діти мали переїхати в м. Харків, де та той час мешкала відповідачка, для подальшого їх навчання . Щодо матеріального забезпечення також була домовленість , що сторони вдвох їх забезпечують по мірі потреб дітей . Після розлучення, відповідачка переїхала проживати до майбутнього чоловіка ОСОБА_7 в м.Харкові , де і мешкала до 24.02.2022 . До неї з чоловіком приїздили неодноразово діти відповідачки, де всі разом їздили по паркам , гуляли містом , планували майбутнє життя . Вона всіляко допомагала дітям , купувала їм продукти, давала гроші , цікавилася їхніми успіхами в школі. По досягненню дочкою 14 років , їй оформили картку ПриватБанку та відповідачка пересилала гроші для дітей. Відповідачка ніколи не ухилялася від виконання материнських обов`язків і весь час цікавилася справами дітей. У шлюбі вона має дитину ОСОБА_8 , 2020 року народження , який має вроджені вади серця та потребує постійного догляду. Після повномасштабного вторгнення 24.02.2022 вона весь час телефонувала дітям , благала їх виїхати з нею у більш безпечне місце . Переїхавши до Полтавської області , телефонувала дітям , прохала їх поїхати з нею за кордон , намагалася зустрітися з колишнім чоловіком та вирішити подальшу долю дітей, але він категорично відмовляв у зустрічі . В серпні 2022 року вона з малолітньою дитиною була вимушена виїхати за кордон. За цей час вона постійно телефонує дітям , цікавиться їх життям , висилає гроші на банківську картку дочки , перераховує гроші власнику магазину « ІНФОРМАЦІЯ_5» ОСОБА_9 , щоб та купувала та передавала продукти дітям. В січні 2023 року відповідачка приїжджала в с.Мурафа, зустрічалася з дітьми , намагалася їх переконати та забрати з собою за кордон, але діти повідомили , що не можуть залишити батька.

01.05.2024 представник позивача ОСОБА_1 , адвокат Селезньов С.І. , подав відповідь на відзив відповідачки ОСОБА_2 , в якому зазначено , що дійсно відповідачка в 2023 році надавала деяку незначну матеріальну допомогу дочці ОСОБА_10 , шляхом переказу коштів , однак про сина не дбала та гроші на його утримання не перераховувала . Під час приїзду в с.Мурафа в січні 2023 року відповідачка з сином не бачилася , а зустрічалася тільки з дочкою . Протягом тривалого часу відповідачка не забезпечує дітей , не піклується про їх фізичний та духовний розвиток , їх навчанням , підготовкою до самостійного життя , не забезпечує необхідним харчуванням , медичним доглядом, лікуванням , що надалі може вплинути на їх фізичний розвиток , що є підставою , на думку представника позивача, для позбавлення її батьківських прав відносно дочки ОСОБА_11 та ОСОБА_12 .

У судовому засіданні представник позивача та позивач підтримали позов , просять задовольнити.

Відповідачка позов визнала частково , проти позовних в частині стягнення аліментів на утримання дітей не заперечує, в частині позбавлення її батьківських прав просить відмовити .

Представник третьої особи просить ухвалити рішення на розсуд .

Суд, заслухавши пояснення сторін , допитавши свідків , дослідивши письмові докази у справі, дійшов наступних висновків .

Судом встановлено, що з 21.10.2006 сторони перебували в зареєстрованому шлюбі , який рішенням Краснокутського районного суду Харківської області від 24.12.2024 розірваний . (а.с.17).

Від шлюбу сторони мають неповнолітніх дітей : ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим Мурафською сільською радою Краснокутського району Харківської області від 02.04.2007 та свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим Мурафською сільською радою Краснокутського району Харківської області від 19.04.2010. (а.с.11,15).

Згідно довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому будинку осіб Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області від 20.02.2024, у будинку АДРЕСА_1 , зареєстрований ОСОБА_1 разом зі своїми дітьми ОСОБА_13 та ОСОБА_14 . ОСОБА_2 зареєстрована за вище вказаною адресою , однак не проживає. ( а.с. 7)

Відповідачка 19.08.2021 зареєструвала шлюб у Основ`янсько - Слобідському відділі державної реєстрації актів цивільного стану у м.Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Харків) з гр-ном ОСОБА_7 та змінила прізвище після реєстрації шлюбу з ОСОБА_7 на ОСОБА_7 , про що свідчить свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_3 від 19.08.2021 . ( а.с. 51)

Пояснення відповідачки про те, що вона весь час піклується про дітей та надає їм матеріальну допомогу підтверджується платіжними інструкціями про перерахування коштів дочці ОСОБА_11 , ОСОБА_9 , копіями банківських переказів ОщадБанку від ОСОБА_2 ОСОБА_5 та ОСОБА_9 ..

Так платіжними інструкціями підтверджується , що ОСОБА_2 особисто перерахувала кошти дочці ОСОБА_5 18.01.2022 в сумі 777,00 грн , 12.02.2022 - 500,00 грн , 25.05.2022 в сумі 1507 ,00 грн ,31.03.2022 у сумі 600,00 грн, 28.06.2022- 2007,00 грн, 18.08.2022 - 2407 ,00 грн, 07.12.2022 - 1400,00 грн, 13.12.2022- 300,00 грн , 11.09.2023 в сумі 2000,00 грн , 1130,00 грн , 3800 грн, 300, 00 грн, 29.12.2023 -2190,00 грн . ( а.с. 57- 63, 61 )

Окрім того , гроші 09.09.2022 - 2120,60 грн, 27.09.2022 - 2561,80 грн 18.11.2022- 1407,00 грн , 29.12.2023 в сумі 2190,00 грн були перераховані ОСОБА_2 та її чоловіком ОСОБА_7 родичці ОСОБА_9 , що не заперечується сторонами, яка потім купувала продукти та віддавала дітям сторін . ( а.с. 53-56, 60 ,67)

У судовому засіданні допитана в якості свідка ОСОБА_17 пояснила суду , що вона працює вчителем Мурафського ліцею , навчала ОСОБА_18 та навчала ОСОБА_12 з першого класу, на даний час є його класним керівником . Відповідачка брала участь у шкільному житті дочки , а за останні 7 років навчання хлопчика, бачила маму дитини лише один раз , на 1 Вересня . Життям сина ОСОБА_2 не цікавиться . Батько дитини бере участь у шкільному житті сина , відвідує всі батьківські збори . Діти, відвідуючи школу, завжди були охайними , виконували домашні завдання .

Свідок ОСОБА_19 у судовому засіданні пояснила , що є сусідкою позивача та працює помічником вихователя Мурафського дитячого начального закладу. ОСОБА_20 ходив до дитячого садка , батько ОСОБА_1 приводив і забирав дитину , матір дитини бачили рідко , відомо , що вона їздила до м. Харкова на тимчасові заробітки. Позивач займався вихованням дітей , діти завжди були охайні.

Свідок ОСОБА_21 пояснила , що працює вчителем початкових класів Мурафського ліцею та є сусідкою позивача .Дійсно відповідачка спочатку виїхала до м.Харкова на тимчасові заробітки , її сім`я залишилася проживати в с.Мурафа . Позивач залишився з дітьми , піклувався про них , діти були завжди охайні та доглянуті , забезпечені всім необхідним , виховані. На даний час зі слів мешканців села , їй відомо , що відповідачка проживає з іншим чоловіком за кордоном , коли приїжджала в с.Мурафу, намагалася зустрітися з дітьми .

Допитана по справі свідок ОСОБА_22 пояснила , що відповідачка ОСОБА_2 є онукою її сестри . Відповідачка проживаючи з 2022 року за кордоном , окремо від дітей , всеодно їх любить , піклується та хвилюється за них . Вона постійно телефонує свідку та хоче поговорити з дітьми , але вони не бажають спілкуватися з матір`ю. Зі слів відповідачки їй відомо , що остання постійно перераховує гроші дітям , матеріально їм допомагає. Останній раз відповідачка приїжджала в с.Мурафа в січні 2023 року , привезла гроші , подарунки дітям , однак діти не хотіли з нею бачитися.

У судовому засіданні неповнолітній свідок ОСОБА_5 , у присутності представника служби у справах дітей , пояснила , що є дочкою сторін , їй 17 років . Батько займається її вихованням , утримує її , забезпечує всім необхідним , мама нею не цікавиться , її думку не враховує , тому у неї не має почуттів до матері та вона не хоче спілкуватися з мамою, з батьком їй краще. Мати неодноразово пропонували приїхати до неї за кордон. Спочатку мати дійсно присилала посилки ,купила їй телефон, перераховувала гроші , з 2024 року матеріальної допомоги від неї не було , бачилися з мамою останній раз в 2023 році, тому підтримує позицію батька щодо позбавлення матері батьківських прав, так як мати не цікавиться її життям , не дбає про неї .

Неповнолітній свідок ОСОБА_6 у судовому засіданні, у присутності представника служби у справах дітей , пояснив , що проживає з батьком в с.Мурафі , з мамою спілкуватися не хоче , на її дзвінки він не відповідає . Мати дійсно перераховували кошти , купила йому мобільний телефон. В 2022 році мама пропонувала йому приїхати пожити разом з нею за кордоном . Спочатку він любив маму , зараз не сумує за нею та не бажає спілкуватися з нею, підтримує позицію батька щодо позбавлення її батьківських прав.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України" Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно ст.11 Закону України "Про охорону дитинства" сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.

Відповідно до ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, батько , мати можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Відповідно до роз`яснень, наданих в постанові Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30.03.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав як винятковий захід є істотним правовим наслідком як для батька (матері) , так і для дитини ( стаття 166 СК України) . Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді , коли змінити поведінкув батьків у краще сторону неможливо , і лише за наявності вини у діях батьків.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29.01.2024 у справі № 185/9339/21 (провадження № 61-8918сво23).

В постанові Верховного Суду від 15.04.2021 у справі № 243/13192/19-ц зазначено, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу і повинен застосовуватись у випадках свідомого та умисного ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків, та з врахуванням того, що такий захід буде застосований в інтересах дітей.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (Hunt v. Ukraine, №31111/04, § 58, ЄСПЛ , від 07 грудня 2006 року).

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. При цьому основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що позбавлення відповідача батьківських прав є невиправданим, настільки крайнім заходом сімейно-правового характеру, який не відповідає інтересам дітей. У цьому випадку, держава, як про це влучно висловився Європейський суд у справах людини у рішенні «Савіни проти України», має допомогти родині у складній ситуації, без застосування радикальних заходів.

У постанові від 04.04.2024 у справі №553/449/20 ( провадження №61-2701св24), Верховний Суд вказав , що « … сімейні відносини мають «складний »характер і сім`я може переживати як найкращі , так і найгірші часи . Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в т ому разі ,якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини .

В постанові від 02.09.2020 у справі № 557/1101/18 Верховний Суд, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції, також зауважив, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

ЄСПЛ у справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року (заява N 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

В постанові від 06.05.2020 у справі № 753/2025/19 Верховний Суд також зазначив, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини.

Хоча п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень (рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 у справі "Руїз Торія проти Іспанії", від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України»).

При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.

Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Вказане вище співпадає з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 17 червня 2021 року у справі № 466/9380/17, провадження N 61-2175св20.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 07.11.2023 у справі № 601/928/22 , від 11.01.2023 у справі № 461/7447/17, від 07.12.2022 № 562/2695/20, від 03.08.2022 №306/7/20, від 29 квітня 2020 року у справі N522/10703/18(провадженняN61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі N760/468/18(провадження N61-8883св19), від 11березня 2020 року у справі N 638/16622/17(провадження N 61-13752св19), від 23 грудня 2020 року у справі N 522/21914/14 (провадження N 61-8179св19). Судова практика щодо застосування ст.164 СК України є усталеною.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.

Аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 21.05.2024 у справі № 212/95/23 (провадження № 61-2017св24), від 21.05.2024 у справі № 303/801/23 ( провадження №61-16570 св 23 ).

Вирішуючи спір, належним чином дослідивши та давши оцінку наданим сторонами доказам, суд дійшов висновку про те, що підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України, для позбавлення відповідачки батьківських прав, відсутні. Мати дітей проти позбавлення батьківських прав заперечує, не байдужа до долі дітей , любить своїх дітей та хвилюється за них , має намір забрати дітей до себе , а позбавлення батьківських прав необхідно розглядати як крайній захід, необхідність та пропорційність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

Матеріали справи не містять негативних характеристик, доказів винної поведінки відповідачки та умисного ухилення її від виконання своїх обов`язків по вихованню дітей ОСОБА_11 та ОСОБА_12 .

Докази, на які посилається позивач як на підставу позбавлення батьківських прав відповідачки, а саме те , що мати дітей перебуваючи за кордоном , не бере участі у вихованні дітей , не є достатньою підставою для висновку про доцільність позбавлення особи батьківських прав з огляду на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом для впливу на особу, яка не виконує батьківських обов`язків.

У справі №722/225/23 Верховний Суд зазначив , що вимушене тимчасове перебування матері за кордоном (внаслідок життєвих обставин) дійсно створює певні труднощі у налагодженні стосунків з дітьми . Але при цьому вона не усувається від виховання та утримання своїх дітей, цікавиться їхнім життям та бажає в подальшому належним чином виконувати свої батьківські обов`язки .

У судовому засіданні відповідачка заперечувала проти позбавлення батьківських прав , зазначаючи , що не втратила інтерес до дітей , що свідчить про її зацікавленість у прийнятті участі у їх житті.

Таким чином, позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б безумовно підтверджували, що відповідачка умисно та злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, винної поведінки та свідомого нехтуванням відповідачкою своїх обов`язків судом не встановлено.

Разом з цим суд зауважує, що відповідно до ч. 4 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (ч. 5 ст. 19 СК України).

При цьому суд може не погодитися із висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим і суперечить інтересам дитини (ч. 6 ст. 19 СК України).

Рішенням виконавчого комітету Краснокутської селищної ради від 30.04.2024 № 95 , затверджений висновок органу опіки та піклування про недоцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . ( а.с.127)

У зазначеному висновку орган опіки та піклування ,з метою захисту прав дітей, вважає за недоцільне позбавляти матір відносно дітей батьківських прав та рекомендує ОСОБА_2 виконувати свої батьківські обов`язки в повній мірі , визначити участь у вихованні своїх дітей за взаємною домовленістю з батьком дітей ОСОБА_1 ( а.с.128-131)

Враховуючи викладене, суд погоджується з висновком органу опіки та піклування , оскільки він ,на думку суду, є обґрунтованим та таким , яким враховано інтереси дітей на їх право у вихованні і утриманні обома батьками.

Судом під час розгляду даної справи отримані особисті пояснення відповідачки, свідків. З підстав, наведених вище, суд дійшов висновку, що відповідачка не втратила інтерес до дітей та відсутні підстави для позбавлення її батьківських прав.

Як вбачається з вказаних вище рішень Європейського суду з прав людини та Верховного Суду, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку відповідача в кращу сторону неможливо. Навіть за наявності винної поведінки відповідача та встановлення того, що відповідач участі у вихованні дитини не брав і її життям не цікавився, позбавлення відповідача батьківських прав можливе виключно у разі неможливості змінити на краще його поведінку щодо дитини. При цьому сам факт заперечення відповідача проти позбавлення його батьківських прав, свідчить про його інтерес до дитини.

Таким чином, позбавлення відповідачки батьківських прав можливе за обов`язкової сукупності двох умов: перша - відповідачка втратили інтерес до дітей; друга - її поведінку щодо дітей неможливо змінити на краще.

Про небайдужість та інтерес відповідачки до дітей, на переконання суду, свідчить та обставина, що відповідачка не тільки приймала участь у судовому засіданні та активно висловлювали свої заперечення проти позову. Також відповідачка надала відзив на позовну заяву та докази, які на її переконання, свідчать про належне виконання нею батьківських обов`язків .

Крім того, з урахуванням найкращих інтересів дітей, суд зазначає , що позбавлення батьківських прав вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Згідно ч.2,3 ст.171 СК України дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

Озвучена в судовому засіданні думка дітей ОСОБА_11 та ОСОБА_12 ,які підтримують позицію батька щодо позбавлення батьківських прав їх матері , не є єдиною підставою , яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав ,оскільки думка дитини не завжди може відповідати її інтересам , може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів ,яким вона через малолітній вік неспроможна надавати правильну оцінку , чи інших можливих факторів на неї, в тому числі зі сторони іншого з батьків . Подібного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 13.07.2022 у справі № 705/3040/18 .

Крім того , допитані в судовому засіданні свідки, не спростували того факту, що відповідачка не приймає участі у вихованні дітей саме з причин відсутності у останньої на це бажання та свідомого ухилення від виховання дітей , а навпаки що відповідачка хоче спілкуватися зі своїми дітьми .

Надані позивачем довідки про склад сім`ї та акт обстеження умов проживання від 20.02.2024 , свідчать лише про факт проживання дітей разом з батьком . Разом з тим жодним чином не підтверджують наявність винної поведінки відповідачки по ухиленню від виконання своїх обов`язків щодо виховання та утримання спільних дітей , вчинення насильства по відношенню до дітей або наявності інших обставин ,які є підставою для позбавлення відповідачки батьківських прав.

У матеріалах справи відсутні докази того , що відповідачка притягувалась до кримінальної чи адміністративної відповідальності у зв`язку із неналежним поводженням щодо дітей , вчиняла насильство по відношенню до них.

Посилання позивача на те, що діти проживають разом з батьком та не бачаться із відповідачкою , не є підставою для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав , оскільки позбавлення батьківських прав , тобто природніх прав , наданих батькам щодо дитини на її виховання , захист її інтересів та інших прав ,які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною , є крайнім заходом впливу ,необхідність застосування якого позивач не довів.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 17.06.2021 у справі № 466/9380/17.

Особисті непорозуміння між батьками , не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав , оскільки у рішеннях , що стосуються дітей , забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (постанова Верховного Суду від 06.10.2021 у справі № 320/5094/19).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що обставини, на які посилається позивач як на підставу заявленого позову, а саме ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків, не знайшли свого беззаперечного доведення, отже підстави для задоволення позову в частині позбавлення батьківських прав відсутні .

При цьому відповідачку ОСОБА_2 слід попередити про необхідність змінити ставлення до виховання дітей ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , поклавши на службу у справах дітей Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області контроль за виконанням батьківських обов`язків відповідачкою.

Щодо вимоги позивача про стягнення аліментів на утримання дітей , суд зазначає наступне.

Статтею 51 Конституції України та статтею 180 Сімейного кодексу України (далі -СК України) передбачено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини, не впливає на обсяг їхніх праві не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Частиною 2 статті 150 СК України визначено, що батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

В силу ч.3 ст.181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі.

В силу ч.2 ст.182 СК України мінімальний розмір на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Відповідно до положень частини 1 статті 183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Згідно роз`яснень, які викладені у п. 17 Постанови Пленуму Верховного суду України № 3 від 15 червня 2006 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом. Згідно з ч. 3 ст. 181 СК аліменти на дитину присуджуються в частці від заробітку (доходу) її матері, батька (ст.183 цього Кодексу) або в твердій грошовій сумі (ст. 184 СК) і виплачуються щомісячно. Вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» та ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Це положення відбите в українському законодавстві.

Обов`язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов`язків і традиційно закріплюється в сімейному законодавстві, покладається законом рівною мірою на обох батьків і такий обов`язок є безумовним. Закон не передбачає будь-яких спеціальних умов для виникнення обов`язку батьків з утримання своїх дітей.

Зокрема, при вирішенні такого спору визначальним є обов`язок батьків утримувати своїх дітей незалежно від того, чи є батьки працездатними й чи є в них кошти, достатні для надання утримання. Тобто такий обов`язок превалює над можливістю платника таке утримання надавати. При цьому, в обов`язковому порядку судом враховуються всі обставини, які впливають на розмір аліментів.

Частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється, як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

З огляду на те, що відповідачка ОСОБА_2 працездатна, стягнень за іншими виконавчими листами не має, враховуючи її стан здоров`я, стан здоров`я і матеріальне становище дітей ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , суд вважає за необхідне задовольнити позов в частині стягнення аліментів , оскільки він підтверджений належними, достатніми та допустимими доказами та стягнути з відповідачки на користь позивача на утримання дітей аліменти у розмірі 1/3 частини всіх видів її доходів, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до повноліття дітей, спочатку до повноліття дочки ОСОБА_10 , а потім у розмірі - до повноліття сина ОСОБА_23 . На думку суду, даний розмір аліментів буде розумним і справедливим, а також достатнім для забезпечення мінімальних потреб дітей та не буде ставити у скрутне становище платника аліментів.

Згідно ст.191 ч.1 СК України аліменти на утримання дітей необхідно стягувати з дня пред`явлення позову, а саме з 01.03.2024.

Поряд з тим, згідно з положеннями п.1 ч.1 ст.430 Цивільного процесуального кодексу України, суд допускає негайне виконання рішення у межах суми платежу за один місяць.

Щодо судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно абзацу 4 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 1 січня 2024 року встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 3028,00 грн.

Відповідно до ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір», за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою, ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що дорівнює 1 211 грн 20 коп.

Оскільки позивач, на підставі п.3 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», звільнений від сплати судового збору при поданні позову про стягнення аліментів, з урахуванням вище викладеного, з відповідачки підлягає стягненню судовий збір на користь держави у розмірі 1 211 грн 20 коп .

Керуючись ст. 164,180,181 СК України, ст. 10, 12, 13, 81, 263-265,354 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дітей - задовольнити частково.

Стягувати щомісячно з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти у розмірі 1/3 частини всіх видів її заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до повноліття дітей, починаючи з 01 березня 2024 року, спочатку до повноліття дочки ОСОБА_10 , а потім по частці доходу відповідачки до повноліття сина ОСОБА_23 .

Відмовити ОСОБА_1 до ОСОБА_2 у частині позовних вимог про позбавлення батьківських прав .

Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виконання нею батьківських обов`язків , та що у випадку ухилення від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню дітей, вона може бути позбавлена батьківських прав, поклавши контроль за виконанням відповідачкою батьківських обов`язків стосовно дітей : ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на орган опіки та піклування Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області.

Стягнути з ОСОБА_2 судовий збір на користь держави (отримувач коштів ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету 22030106)в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять ) грн 20 коп.

Рішення в частині стягнення аліментів підлягає негайному виконанню у межах суми платежу за один місяць.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його оголошення .

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне найменування (ім`я сторін):

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 ;

Відповідачка: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрована за адресою : АДРЕСА_2 , тимчасово проживаюча по АДРЕСА_3 , РНОКПП : НОМЕР_5 ;

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: служба у справах дітей Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області, юридична адреса: вул.Охтирська,1, с-ще Краснокутськ Богодухівського району Харківської області, 62002.

Суддя Л.В. Вовк