Рішення

від 10.10.2024 по справі 285/4210/24

НОВОГРАД-ВОЛИНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

Справа № 285/4210/24

провадження у справі № 2-а/0285/86/24

10 жовтня 2024 року м. Звягель

Новоград-Волинський міськрайонний суд Житомирської області у складі:

головуючого судді Сусловця М.Г.,

за участі секретаря судового засідання Величко К.Б.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Житомирській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, -

УСТАНОВИВ:

14.08.2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, у якому просить скасувати постанову ББА №326536від 21.07.2024про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126, ч. 5 ст. 121 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 3400 гривень.

В обґрунтування позову зазначив, що його безпідставно притягнуто до адміністративної відповідальності за те, що 21.07.2024 о 21 год 47 хв по вул. Шевченка м. Звягель він керував електроскутером «Citycoco» б/н, відсутній мотошолом та відсутнє водійське посвідчення відповідної категорії «А1».

Від представникавідповідача надійшоввідзив,згідно якогопозовні вимогине визнав,просить вїх задоволеннівідмовити. Направив диск з відеозаписами з нагрудної камери працівників поліції.

Дослідивши пояснення сторін, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими у судовому засіданні доказами, суд дійшов до наступного висновку.

Встановлено, що відносно позивача було винесено постанову в справі про адміністративне правопорушення серія ББА №326536від 21.07.2024про притягнення його до адміністративної відповідальності ч.2ст.126,ч.5ст.121КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 3400 гривень.

Як слідує з тексту оскаржуваної постанови: Керуючи електроскутером «Citycoco» ОСОБА_1 21.07.2024 о 21 год 47 хв в м. Звягель по вул. Шевченка, в якого був відсутній мотошолом та відсутнє водійське посвідчення відповідної категорії «А1» чим порушив п.п. 2.3 "г", 2.1 ПДР.

Разом з тим, позивач заперечив факт, викладений в постанові і зазначив, що ніяких правопорушень не вчиняв.

Відповідач, в свою чергу, у відзиві зазначив, що доказом встановлення вини позивача у порушенні ПДР є винесена у встановленому порядку постанова та відеодокази.

Статтею 14 Закону України «Про дорожній рух» визначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

За правилами п.1.3. Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001р. №1306 (далі ПДР України), учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил .

Пунктом 1.1. ПДР України визначено, що ці Правила відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.

Відповідно до п.1.9. ПДР України особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Так, у пп. "а" п. 2.1. ПДР України зазначено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Згідно із п. 2.3 "г" ПДР України для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний під час руху на мотоциклі або мопеді бути в застебнутому мотошоломі й не перевозити пасажирів без застебнутих мотошоломів.

Частиною 5 статті 121 КУпАП встановлено відповідальність за порушення правил користування ременями безпеки або мотошоломами. Таке порушення тягне за собою накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Частиною 2 статті 126 КУпАП встановлено відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, у виді накладення штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно з п 2.13 ПДР України транспортні засоби належать до таких категорій:

-А1 - мопеди, моторолери та інші двоколісні транспортні засоби, які мають двигун з робочим об`ємом до 50 куб. см або електродвигун потужністю до 4 кВт.

Пунктом 1.10 ПДР України визначено, що механічний транспортний засіб - транспортний засіб, що приводиться в рух з допомогою двигуна. Цей термін поширюється на трактори, самохідні машини і механізми, а також тролейбуси та транспортні засоби з електродвигуном потужністю понад 3 кВт.

Пунктом 1.10 ПДР України наведено перелік термінів, що використовуються у цих Правилах, де розмежовано значення кожного із них.

На відміну від «механічного транспортного засобу», «транспортним засобом» є пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів.

Правилами дорожнього руху України розмежовані поняття «механічний транспортний засіб» та «транспортний засіб» та різниця між цими поняттями полягає у наявності двигуна внутрішнього згорання, а також потужності електродвигуна. Отже, транспортний засіб з електродвигуном вважається механічним за умови, що потужність двигуна більша ніж 3 кВт. В іншому випадку транспортний засіб не буде вважатись механічним, однак все ж таки залишатиметься транспортним засобом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 278/3362/15-к від 01.03.2018 року.

Відповідно до п. 1.10 ПДР мопед - двоколісний транспортний засіб, який має двигун з робочим об`ємом до 50 куб.см або електродвигун потужністю до 4 кВт.

З порівняння понять «транспортний засіб», «механічний транспортний засіб» та «мопед» встановлено, що мопед є різновидом механічного транспортного засобу, який є двоколісним, має двигун внутрішнього згорання з робочим об`ємом до 50 куб.см або електродвигун потужністю від 3 до 4 кВт. Отже, електроскутер можливо прирівняти до мопеду лише за наявності у нього електродвигуна потужністю від 3 до 4 кВт.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач керував електроскутером «Citycoco», який відповідно до технічного паспорту має потужність двигуна 1500 Вт (1,5 кВт), максимальна швидкість до 45 км/год.

Враховуючи відсутність визначення «електроскутер» у ПДР суд вважає, що електроскутер марки «Citycoco» потужністю 1,5 кВт не може прирівнюватись до мопеду та визнаватись механічним транспортним засобом.

Оскільки електроскутер марки «Citycoco» це транспортний засіб, який за своїми технічними характеристиками не можна прирівнювати до мопедів або інших механічних транспортних засобів, вимоги, які встановлені для водіїв механічних транспортних засобів, не можуть бути застосовані до позивача.

Статтею 251 КУпАП України визначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

При цьому, згідно зі ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Пунктом 24 постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни від23.12.2005року №14«Про практикузастосування судамиУкраїни законодавствапо справахпро деякізлочини протибезпеки дорожньогоруху іексплуатації транспорту,а такожпро адміністративніправопорушення натранспорті» встановлено,що змістпостанови повиненвідповідати вимогам,передбаченим ст.ст.283,284КУпАП.В постанові,зокрема,необхідно навестидокази,на якихґрунтується висновокпро вчиненняособою адміністративногоправопорушення. Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Аналогічні правові позиції міститься у наступних постановах Верховного Суду: Постанова Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 08.07.2020 у справі № 177/525/17: «З огляду на викладене, суди попередніх інстанції, дійшли обґрунтованого висновку, що відповідач, який є суб`єктом владних повноважень, всупереч вимогам частини 2 статті 71 КАС України, не надав жодних належних і допустимих у розумінні статті 70 КАС України доказів, які б підтверджували правомірність винесення ним оскаржуваної постанови про адміністративне правопорушення та не спростував тверджень позивача щодо відсутності в його діях складу правопорушення, за яке його притягнуто до адміністративної відповідальності».

Таким чином, сама по собі Постанова не може бути беззаперечним доказом вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, та не звільняє від обов`язку надання особами, уповноваженими на її винесення, відповідного доказового забезпечення, що передбачає такий рівень доказування, який не залишає жодних розумних сумнівів щодо доведеності вини.

Крім того, суд зазначає, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування (ст.73 КАС України). Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.74 КАС України).

При цьому, суд враховує, що Законом №580-VIII надано право поліції використовувати інформацію відеозапису та фотокартки в якості речових доказів наявності або відсутності факту правопорушення, але наголошує, що у разі відсутності в оскаржуваній постанові по справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис, такий відеозапис згідно з вимогами статті 73 КАС України не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення.

Дослідивши наявний в матеріалах справи відеодоказ, судом встановлено, що він не був підставою для посилання, як доказ в оскаржуваній постанові про адміністративне правопорушення.

Разом з тим, відповідно до правової позиції Верховного Суду від 13.02.2020 у справі № 524/9716/16-а зазначено, що у разі відсутності в оскаржуваній постанові по справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис, такий відеозапис, згідно з вимогами ст. 70 КАС України, не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення.

Також, приписами частини 3 статті 283 КУпАП чітко передбачено імперативний обов`язок посадової особи відповідача щодо зазначення технічного засобу, яким здійснено фото- або відеозапис у постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.

У разі відсутності в оскаржуваній постанові по справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис, такий відеозапис не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення.

Аналогічна правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 у справі №524/5536/17 та від 17.07.2019 у справі №295/3099/17.

Також суд зазначає, що саме по собі описання адміністративного правопорушення без відповідних посилань на технічний засіб не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Постанова про адміністративне правопорушення по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.

Суд зауважує, що дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об`єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб`єктом владних повноважень при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об`єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.

Аналогічна правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 у справі № 524/5536/17, від 17.07.2019 у справі №295/3099/17, від 05.03.2020 у справі №607/7987/17.

Подібного висновку дійшов КАС ВС у постанові від 08.07.2020 у справі № 177/525/17, в якій зазначив, що відповідач, який є суб`єктом владних повноважень, всупереч вимогам частини 2 статті 71 КАС України, не надав жодних належних і допустимих у розумінні статті 70 КАС України доказів, які б підтверджували правомірність винесення ним оскаржуваної постанови про адміністративне правопорушення та не спростував тверджень позивача щодо відсутності в його діях складу правопорушення, за яке його притягнуто до адміністративної відповідальності.

Істотною ознакою презумпції невинуватості є те, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні протиправного діяння. З цього випливає, що обов`язок доводити вину особи покладається на обвинувача, тобто на органи та посадових осіб, які встановили факт скоєння протиправного вчинку і порушили провадження в справі. Це означає також неможливість перекладання ініціативи в дослідженні всіх обставин справи на осіб, притягуваних до відповідальності на стадії розгляду справи, і обов`язковість дослідження всіх обставин справи стороною-ініціатором.

Всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Згідно ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Тобто, в адміністративних справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його вини. Презумпція вини покладає на суб`єкта владних повноважень, обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

Таким чином, відповідачем не доведено та не підтверджено належними доказами факту вчинення позивачем правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 121, ч. 2 ст. 126 КУпАП.

Відповідач покладений на нього обов`язок не виконав - не надав суду належних доказів, які б підтверджували правомірність його рішення.

Враховуючи, що адміністративну відповідальність за порушення п. 2.1, 2.3г ПДР може нести виключно водій механічного транспортного засобу, до якого електроскутер позивача марки «Citycoco» не належить, суд дійшов до висновку, що позивач не є суб`єктом адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 121, ч. 2 ст. 126 КУпАП.

Отже, постанова серії ББА №326536 від 21.07.2024, згідно з якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності, підлягає скасуванню, а провадження у справі про адміністративне правопорушення - закриттю.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72-76, 243, 246, 250, 286 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного УправлінняНаціональної поліціїв Житомирськійобластіпро скасування постанови про адміністративне правопорушення - задовольнити.

Скасувати постанову серія ББА №326536 від 21.07.2024 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 121, ч. 2 ст. 126 КУпАП.

Закрити провадження по адміністративній справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 121, ч. 2 ст. 126 КУпАП.

Стягнути зарахунок бюджетнихасигнуваньз Головного управління Національної поліції у Житомирській області (вул. Старий Бульвар, 5/37, м. Житомир, ЄДРПОУ - 40108625 на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений ним судовий збір в розмірі 605 гривень 60 копійок.

Судове рішення може бути оскаржене безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги на нього протягом 10 (десяти) днів з дня його проголошення; у разі розгляду справи в порядку письмового провадження або якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну його частини, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Судове рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо її не було подано; у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після апеляційного перегляду.

Дата виготовлення повного тексту судового рішення 10.10.2024.

Головуючий М.Г. Сусловець