Рішення

від 02.10.2024 по справі 564/715/24

КОСТОПІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 564/715/24

02 жовтня 2024 року м. Костопіль

Костопільський районнийсуд Рівненськоїобласті в складі:

головуючий суддя Цвіркун О. С.

з участю секретаря Забейди А.В.

представника позивача - адвоката Михайлова В.О.

представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Євгеюка О.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Костопіль справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договорів купівлі-продажу недійсними в частині покупця, визнання покупцем за договорами купівлі-продажу та визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 звернувся до Костопільського районного суду Рівненської області із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договорів купівлі-продажу недійсними в частині покупця, визнання покупцем за договорами купівлі-продажу та визнання права власності, в якому просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 22 січня 2021 року, посвідчений приватним нотаріусом Костопільського районного нотаріального округу Рівненської області Гладишем Олександром Андрійовичем та зареєстровано в реєстрі під №82 в частині покупця; визнати покупцем за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 22 січня 2021 року, посвідчений приватним нотаріусом Костопільського районного нотаріального округу Рівненської області Гладишем Олександром Андрійовичем та зареєстровано в реєстрі під №82 ОСОБА_2 ; визнати за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,25 га, кадастровий номер - 5623482602:02:004:0049; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 22 січня 2021 року, посвідчений приватним нотаріусом Костопільського районного нотаріального округу Рівненської області Гладишем Олександром Андрійовичем та зареєстровано в реєстрі під №84 в частині покупця; визнати покупцем за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 22 січня 2021 року, який був посвідчений приватним нотаріусом Костопільського районного нотаріального округу Рівненської області Гладишем Олександром Андрійовичем та зареєстровано в реєстрі під №84 - ОСОБА_2 ; визнати за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,25 га, кадастровий номер - 5623482602:02:004:0048; судові витрати покласти на відповідачів.

В обгрунтування позовної заяви вказав, що 22 січня 2021 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, який був посвідчений приватним нотаріусом Костопільського районного нотаріального округу Рівненської області Гладишем Олександром Андрійовичем та зареєстровано в реєстрі під №82. Пунктами 1.1, 1.2, 1.3, 1.4 Договору купівлі-продажу земельної ділянки передбачено, що за цим договором Продавець передав (продав) майно у власність Покупцю, а Покупець прийняв (купив) майно і сплатив за нього обговорену грошову суму. Земельна ділянка, що відчужується за даним договором розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Кадастровий номер 5623482602:02:004:0048. Призначення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Згідно п.2.1 Договору продаж земельної ділянки за домовленістю сторін вчиняється за 12500 грн., які Покупець повністю сплатив Продавцю до підписання цього договору.

Право власності на вказану земельну ділянку зареєстровано згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер витягу: 241453000 від 22.01.2021 року, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 56268101 від 22.01.2021 року.

22 січня 2021 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, який був посвідчений приватним нотаріусом Костопільського районного нотаріального округу Рівненської області Гладишем Олександром Андрійовичем та зареєстровано в реєстрі під №84.

Пунктами 1.1, 1.2, 1.3, 1.4 Договору купівлі-продажу земельної ділянки передбачено, що за цим договором Продавець передав (продав) майно у власність Покупцю, а Покупець прийняв (купив) майно і сплатив за нього обговорену грошову суму. Земельна ділянка, що відчужується за даним договором розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Кадастровий номер 5623482602:02:004:0049. Призначення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Згідно п.2.1 Договору продаж земельної ділянки за домовленістю сторін вчиняється за 12500 грн., які Покупець повністю сплатив Продавцю до підписання цього договору.

Право власності на вказану земельну ділянку зареєстровано згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер витягу: 241455062 від 22.01.2021 року, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 56268360 від 22.01.2021 року.

Позивач стверджує, що вищевказані договори були укладені в його інтересах, а земельні ділянки придбані на його користь.

Позивач вказує, що самостійно підшуковував земельні ділянки, домовлявся з продавцями особисто, повністю здійснював оплату за спірними договорами купівлі-продажу земельних ділянок, був присутній при укладенні договорів та у позивача в розпорядженні знаходяться оригінали правовстановлюючих документів. Натомість, відповідач ОСОБА_1 є удаваним покупцем за спірними договорами купівлі-продажу земельних ділянок, не сплачував грошових коштів за їх придбання, не був знайомий та не вів жодних переговорів з продавцями про купівлю-продаж земельних ділянок та приховав дійсних сторін договору. А тому позивач просить позов задовольнити.

Представником відповідача ОСОБА_1 адвокатом Євгеюком О.Є. було подано відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, зазначаючи про те, що ОСОБА_1 є реальним покупцем за спірними договорами купівлі-продажу, здійснював придбання спірних земельних ділянок за особисті кошти, не є удаваним покупцем за договорами купівлі-продажу, а наявність спору пояснює неприязними відносинами зі своїм батьком, які тривають із середини 2021 року. У задоволенні позову просив відмовити.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав викладених в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, та посив суд відмовити в задоволені позову з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилися, про розгляд справи повідомлялися належним чином у встановленому законом порядку, про причини своєї неявки суд не повідомили.

Суд, заслухавши учасників справи, всебічно та об`єктивно дослідивши матеріали справи, приходить до таких висновків.

Судом встановлено, що 22 січня 2021 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, який був посвідчений приватним нотаріусом Костопільського районного нотаріального округу Рівненської області Гладишем Олександром Андрійовичем та зареєстровано в реєстрі під №82 (а.с.5).

Пунктами 1.1, 1.2, 1.3, 1.4 Договору купівлі-продажу земельної ділянки передбачено, що за цим договором Продавець передав (продав) майно у власність Покупцю, а Покупець прийняв (купив) майно і сплатив за нього обговорену грошову суму. Земельна ділянка, що відчужується за даним договором розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Кадастровий номер 5623482602:02:004:0048. Призначення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Згідно п.2.1 Договору продаж земельної ділянки за домовленістю сторін вчиняється за 12500 грн., які Покупець повністю сплатив Продавцю до підписання цього договору.

Право власності на вказану земельну ділянку зареєстровано згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер витягу: 241453000 від 22.01.2021 року, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 56268101 від 22.01.2021 року (а.с.6).

22 січня 2021 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, який був посвідчений приватним нотаріусом Костопільського районного нотаріального округу Рівненської області Гладишем Олександром Андрійовичем та зареєстровано в реєстрі під №84 (а.с.7).

Пунктами 1.1, 1.2, 1.3, 1.4 Договору купівлі-продажу земельної ділянки передбачено, що за цим договором Продавець передав (продав) майно у власність Покупцю, а Покупець прийняв (купив) майно і сплатив за нього обговорену грошову суму. Земельна ділянка, що відчужується за даним договором розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Кадастровий номер 5623482602:02:004:0049. Призначення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Згідно п.2.1 Договору продаж земельної ділянки за домовленістю сторін вчиняється за 12500 грн., які Покупець повністю сплатив Продавцю до підписання цього договору.

Право власності на вказану земельну ділянку зареєстровано згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер витягу: 241455062 від 22.01.2021 року, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 56268360 від 22.01.2021 року (а.с.8).

В судовому засіданні 01.07.2024 року позивач ОСОБА_2 пояснив, що відповідач ОСОБА_1 є його рідним сином, який у 2020-2021 роках працював на його підприємстві юристом.

Також пояснив, що виникла необхідність в межах здійснення господарської діяльності придбати земельні ділянки, і тому він вирішив їх придбати у с.Корчин, Костопільського (зараз Рівненського) району Рівненської області за власні кошти та для цього домовився про таку купівлю-продаж з ОСОБА_6 , який був залучений до участі в якості свідка по справі, та який запропонував придбати спірні земельні ділянки у його рідної сестри та матері відповідачів по справі ОСОБА_3 та ОСОБА_7 .

Відповідач ОСОБА_1 не брав участі взагалі у переговорах щодо купівлі-продажу земельних ділянок та не був знайомий ні з ОСОБА_6 , ні з власниками земельних ділянок.

Позивач повідомив, що передав грошові кошти за купівлю-продаж двох спірних земельних ділянок у АДРЕСА_1 для ОСОБА_6 у розмірі 850 доларів США за кожну, а відповідачу ОСОБА_1 вказав, що той має приїхати до нотаріуса у м.Костопіль, Рівненської області та поставити підписи у підготовлених нотаріусом документах.

Окрім того, позивач стверджував, що спірні договори були укладені в його інтересах, а земельні ділянки придбані на його користь, а відповідач ОСОБА_1 є удаваним покупцем за спірними договорами купівлі-продажу земельних ділянок, не сплачував грошових коштів за їх придбання, не був знайомий та не вів жодних переговорів з продавцями про купівлю-продаж земельних ділянок та не отримував оригіналів правовстановлюючих документів на земельні ділянки.

Відповідач ОСОБА_1 у судовому засіданні 01.07.2024 року, підтвердив неприязність взаємних відносин з позивачем, а також не заперечував того факту, що грошові кошти на придбання земельних ділянок надавав позивач, і що з продавцями земельних ділянок відповідач не вів жодних переговорів, та не зміг на запитання суду пояснити точне місцезнаходження спірних земельних ділянок та мету їх придбання.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 надав суду покази, які не суперечать позиції позивача у справі та підтверджують той факт, що саме позивач і саме з ОСОБА_6 домовлявся про купівлю-продаж спірних земельних ділянок, сплачував відповідні кошти за ці ділянки, а відповідач ОСОБА_1 фактично був фіктивним покупцем, бо вказані земельні ділянки купувалися не для нього.

Свідки зі сторони відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які є матір`ю та рідною бабусею відповідача ОСОБА_1 в судовому засіданні надали суду суперечливі покази, які не відповідають наданим в судовому засіданні поясненням самого відповідача ОСОБА_1 , а саме в частині грошових коштів, які були сплачені за купівлю-продаж земельних ділянок. Вказані свідки підтвердили, що здійснити купівлю спірних ділянок було бажанням батька позивача ОСОБА_2 . Свідок ОСОБА_10 не змогла підтвердити факт пересилання коштів відповідачу ОСОБА_1 (своєм сину) для купівлі спірних земельних ділянок.

Представником позивача, в порядку ст.84 ЦПК України, долучено до матеріалів справи письмові пояснення свідка ОСОБА_6 від 13.08.2024 року на чеській мові з перекладом на українську мову від 14.08.2024 року.

В клопотанні вказано, що раніше представником позивача було заявлено клопотання про допит в якості свідка ОСОБА_6 , однак оскільки свідок перебуває за кордоном у Республіці Чехія, то останній виявив бажання надати свої пояснення у письмовому вигляді у зв`язку з тим, що не має можливості взяти участь у судовому розгляді справи особисто або через відеоконференцзв`язок.

Як вбачається з долученого документа, вказані пояснення посвідчені нотаріусом м.Лоуни Устецького краю Чеської Республіки Ольгою Баладовою, а переклад на українську мову виконаний судовим перекладачем чеської та української мов ОСОБА_11 , який зареєстрований у списку усних і письмових перекладачів, який веде Міністерство юстиції Чеської Республіки.

З цих письмових пояснень ОСОБА_6 вбачається, що на даний час, свідок перебуває за кордоном, у Чеській Республіці і не має фізичної можливості взяти участь у справі і надати покази в якості свідка, навіть через засоби відеоконференцзв`язку. Свідок повідомляє, що ОСОБА_4 є його матір`ю, а ОСОБА_3 є його рідною сестрою.

Станом на 2021 рік матір ОСОБА_6 та його рідна сестра мали у власності земельні ділянки, які були розташовані за адерсою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_6 вказує, що ще у грудні 2020 року до нього звернувся ОСОБА_2 , який у с.Корчин має відпочинковий комплекс з пропозицією підшукати йому земельні ділянки для забудови.

Він повідомив, що у матері та сестри є дві ділянки у лісі якраз біля відпочинкового комплексу.

Після цього ОСОБА_6 зустрівся з ОСОБА_2 , обговорили всі деталі купівлі-продажу земельних ділянок і домовилися в один день укласти у м.Костопіль договори.

Матір та сестра ОСОБА_6 22 січня 2021 року приїхали до приватного нотаріуса у м.Костопіль, офіс якого знаходиться навпроти кафе «Кристал», біля зупинки громадського транспорту та розписалися документах, які нотаріус підготував.

ОСОБА_6 підтвердив, що ОСОБА_2 перед цим передав йому кошти за купівлю-продаж земельних ділянок, кошти в нотаріуса для його матері та сестри не передавалися і вони навіть не знали за яку реально ціну продаються земельні ділянки.

ОСОБА_6 вказав, що думав, що позивач теж приїжджав до нотаріуса поставити підписи в договорах, але потім дізнався, що до нотаріуса приїжджав його син ОСОБА_12 , який не мав жодного відношення до переговорів щодо купівлі-продажу земельних ділянок і не передавав ніяких коштів за їх придбання та по суті є фіктивним покупцем.

Суд приймає вказані письмові пояснення як письмовий доказ, в розумінні ст.76 ЦПК України.

Судом до спірних правовідносин застосовані такі норми матеріального права.

Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ст.658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі (стаття 657 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частинами 1-5 статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недодержання стороною (сторонами) в момент вчинення правочину вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України, є підставою для визнання його недійсним (частина 1 статті 215 ЦК України).

Згідно зі статтями 6, 11 та 12 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до положень статті 202 ЦК України під правочином розуміються дії, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Дії як юридичні факти мають вольовий характер і можуть бути правомірними та неправомірними. Правочини належать до правомірних дій, спрямованих на досягнення правового результату.

Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що договірє укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, зокрема, відповідно до частини п`ятої даної статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Відповідно до частини першої статті 202, частини третьої статті 203 ЦК України головною вимогою для правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тому основним юридичним фактом, що суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору, а також з`ясування питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме.

Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивач має довести: факт укладання правочину, що на його думку є удаваним; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

Такі висновки застосування норм матеріального права викладено в постановах Верховного Суду України: від 14 листопада 2012 року в справі № 6-133цс12, від 07 вересня 2016 року в справі № 6-1026цс16, які у подальшому підтримані у постановах Верховного Суду: від 07 листопада 2018 року в справі № 742/1913/15 (провадження № 61-13992св18), від 21 серпня 2019 року в справі № 303/292/17 (провадження № 61-12404св18), від 30 березня 2020 року в справі № 524/3188/17 (провадження № 61-822св20) та підтримані у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року в справі № 346/2238/15 (провадження № 61-14680сво20).

Тлумачення змісту статті 235 ЦК України свідчить, що удаваним є правочин, що вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Тобто сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний «маскувати» волю осіб; другий прихований, від якого вони очікують правових наслідків.

У постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-1026цс16 зроблено правовий висновок, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 522/14890/16-ц.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року, справа № 346/2238/15-ц відступив від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 липня 2020 року у справі № 265/3310/17 (провадження № 61-2308св19) де викладена позиція, що договір відповідно до статей 235,236 ЦК України може бути визнаний недійсним лише в частині, що стосується покупця, і покупцем за цим договором визнається особа, за рахунок коштів якої і для якої фактично укладався цей договір. Також для забезпечення єдності судової практики відступив і від аналогічного висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 грудня 2021 року у справі № 466/8968/19, провадження № 61-1188св21.

При цьому Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду сформував висновок про застосування норми права:

1. Удаваним є правочин, що вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, а не сторони правочину. Тобто сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Відтак, сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний «маскувати» волю осіб; другий прихований, від якого вони очікують правових наслідків, а не «приховують» сторону правочину.

2. Нормами ЦК України не допускається такої правової конструкції як позов про визнання недійсним договору в частині сторони договору. Стаття 235 ЦК України не може бути підставою для визнання правочину удаваним в частині сторони, оскільки це суперечить її положенням.

Згідно з правовим висновком, що міститься у постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 357/3132/15-ц для визнання угоди удаваною позивачу необхідно надати відповідні докази, а суду встановити, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії були направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників.

З урахуванням наведених висновків Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року, справа № 346/2238/15-ц, суд приходить до висновку про безпідставність позовних вимог щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 22 січня 2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Костопільського районного нотаріального округу Рівненської області Гладишем Олександром Андрійовичем та зареєстровано в реєстрі під №82 в частині покупця та визнання покупцем ОСОБА_2 , а також щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 22 січня 2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Костопільського районного нотаріального округу Рівненської області Гладишем Олександром Андрійовичем та зареєстровано в реєстрі під №84 в частині покупця та визнання покупцем ОСОБА_2 .

В той же час, суд зауважує, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 2 ЦПК України).

Відповідно до ч.2 ст.5 ЦПК України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом (пункти 6.5 - 6.7 постанови ВС КГС від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження 12-80гс20)).

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають ураховувати його ефективність. Це означає лише те, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

У пунктах 4, 5 частини третьої статті 175 ЦПК України визначено, що в позовній заяві позивач викладає зміст позовних вимог та обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яке опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Водночас правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

У цивільному процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus ). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При вирішенні цивільного спору, суд у межах своїх процесуальних повноважень та в межах позовних вимог, встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки) правовідносин сторін, які випливають з встановлених обставин та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець вказує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, аніж закон. Більш того, виходячи з положень ЦПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема в його мотивувальній і резолютивній частинах.

Тому, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.

При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови в позові, оскільки згідно з принципом jura novit curia неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

Тобто суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) та від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19) зроблено правовий висновок про те, що посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені в позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв`язку із цим суд, з`ясувавши при розгляді справи, що позивач послався не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує в рішенні саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Таким чином, визначення предмета та підстав спору є правом позивача, у той час як встановлення обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії, заява № 48778/99).

Зважаючи на вищевикладені правові висновки Верховного Суду, установивши під час розгляду справи, що спірні правочини, а саме: договір купівлі-продажу земельної ділянки від 22 січня 2021 року, посвідчений приватним нотаріусом Костопільського районного нотаріального округу Рівненської області Гладишем Олександром Андрійовичем та зареєстровано в реєстрі під №82 та договір купівлі-продажу земельної ділянки від 22 січня 2021 року, посвідчений приватним нотаріусом Костопільського районного нотаріального округу Рівненської області Гладишем Олександром Андрійовичем та зареєстровано в реєстрі під №84 вчинені з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, який правочин насправді вчинили сторони, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення, в якому встановлює нікчемність цього правочину або визнає його недійсним (23 листопада 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 208/6630/19, провадження № 61-6482св22 (ЄДРСРУ № 107651719).

За цих обставин - договір купівлі-продажу земельної ділянки від 22 січня 2021 року, посвідчений приватним нотаріусом Костопільського районного нотаріального округу Рівненської області Гладишем Олександром Андрійовичем та зареєстровано в реєстрі під №82 та договір купівлі-продажу земельної ділянки від 22 січня 2021 року, посвідчений приватним нотаріусом Костопільського районного нотаріального округу Рівненської області Гладишем Олександром Андрійовичем та зареєстровано в реєстрі під №84 підлягають визнанню судом недійсними у повному обсязі, оскільки не відповідають вимогам ст.ст.202, 203, 215 ЦК України.

Щодо вимог про визнання права власності на земельні діялнки слід зазначити наступне.

Позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів.

Зі змісту статті 392 ЦК України вбачається, що вона містить дві диспозиції, за яких власник майна може звернутися з позовом про визнання права власності: 1) якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою; 2) у разі втрати власником документа, який засвідчує право власності.

Спосіб захисту, передбачений статтею 392 ЦК України є різновидом загального способу захисту - визнання права, а тому його може бути використано в зобов`язальних відносинах за відсутності іншого, окрім судового, шляху відновлення порушеного права.

Тобто зазначений спосіб захисту як різновид загального способу захисту - визнання права може бути використаний не тільки в речово-правових відносинах, але й у зобов`язально-правових, так як сам по собі факт перебування осіб у тих чи інших відносинах, у тому числі договірних, не може перешкоджати застосуванню до цих відносин норм інститутів загальної частини цивільного права.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний позивачем спосіб.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Розуміння допустимості доказів досягається крізь призму прав, що охороняються законом: допустимим є доказ, отриманий без порушення закону. Допустимість доказів характеризується органічним зв`язком процесуальної форми засобів доказування та законністю отримання інформації про той чи інший факт, який має значення для справи. Тому одержання доказів з дотриманням порядку, встановленого законом, слід розуміти як відсутність при одержанні доказів порушення норм матеріального права та норм процесуального права, як одночасне дотримання передбачених законом особистих немайнових і майнових прав та процесуальної форми.

З урахуванням доказів, які містяться у матеріалах справи, а також, виходячи із показів свідків у справі, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог позивача у частині визнання права власності на спірні земельні ділянки.

Крім того, враховуючи, що суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позову, то з урахуванням положень ст.141 ЦПК України, сплата судового збору покладається на відповідачів в розмірі пропорційному до задоволених вимог, тобто в сумі по 1211,20 грн. з кожного з відповідачів.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 12, 141, 200, 247, 258, 265, 279 ЦПК, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договорів купівлі-продажу недійсними в частині покупця, визнання покупцем за договорами купівлі-продажу та визнання права власності задовольнити частково.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 22 січня 2021 року, посвідчений приватним нотаріусом Костопільського районного нотаріального округу Рівненської області Гладишем Олександром Андрійовичем та зареєстровано в реєстрі під №82.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,25 га, кадастровий номер 5623482602:02:004:0049.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 22 січня 2021 року, посвідчений приватним нотаріусом Костопільського районного нотаріального округу Рівненської області Гладишем Олександром Андрійовичем та зареєстровано в реєстрі під №84.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,25 га, кадастровий номер 5623482602:02:004:0048.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1211 (одну тисячу двісті одинадцять) грн. 20 коп. у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 1211 (одну тисячу двісті одинадцять) грн. 20 коп. у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Стягнути із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 1211 (одну тисячу двісті одинадцять) грн. 20 коп. у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Рівненського апеляційного суду через Костопільський районний суд Рівненської області шляхом подачі апеляційної скарги.

Апеляційна скаргана рішеннясуду подаєтьсяпротягом тридцятиднів здня йогопроголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідачі:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 .

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 .

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Повне судове рішення складено 11.10.2024.

СуддяО. С. Цвіркун