Постанова

від 24.10.2007 по справі 15/10пд(15/15пд)(15/378пд)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

15/10пд(15/15пд)(15/378пд)

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 24 жовтня 2007 р.                                                                                    № 15/10пд(15/15пд)(15/378пд)  

Судова колегія Вищого господарського суду України у складі :

Полякова Б.М., –головуючого (доповідач у справі),

Панової І.Ю.

Ткаченко Н.Г.

розглянувши касаційну скаргу

ТОВ "Базіс", м. Кіровськ Луганської області

на постанову

та рішення  від 05.06.2007р. Луганського апеляційного господарського суду від 19.03.2007р. господарського суду Луганської області

у справі№ 15/10пд(15/15пд(15/378пд)) господарського суду                Луганської області

за позовомТОВ "Базіс", м. Кіровськ Луганської області

до 1.          ПП "Алден", м. Стаханов Луганської області;2.          Австрійсько-американського товариства з обмеженою відповідальністю  "СБГ", м. Київ

треті особи1.          гр. Журавльов О.В., м. Стаханов Луганської області;2.          гр. Журавльов Д.О., м. Стаханов Луганської області

провизнання договору купівлі-продажу недійсним

в судовому засіданні взяли участь представники:

позивачаЛапа Ю.М., довір.;

відповідача (І)Парамонов С.О., довір.;

відповідача (ІІ)Супліченко К.В., дор.

ВСТАНОВИВ:

ТОВ “Базіс” звернулося до суду з позовною заявою до ПП “Алден” та Австрійсько-американського ТОВ “СБГ” про визнання недійсним договору № 20/06-2001 від 21.06.2001 р. купівлі-продажу будівлі цеху порошкової металургії та обладнання цеху, укладеного між відповідачами, (далі –оспорюваний договір), а також про прийняття рішення про повернення сторін у первісний стан.

Рішенням господарського суду Луганської області від 06.02.2004 р. позов задоволено.

Постановою Вищого господарського суду України від 16.02.2005 р. вказане рішення скасовано, а справу передано на новий розгляд до господарського суду Луганської області.

При новому розгляді справи позивачем було подано доповнення до позовної заяви №7 від 06.02.07, яким він змінив позовні вимоги та просив визнати недійсним оспорюваний договір з моменту його укладення та застосувати наслідки, передбачені ч. 2 ст. 48 Цивільного кодексу УРСР та ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України шляхом повернення позивачем отриманих коштів відповідачу (ІІ).

Рішенням господарського суду Луганської області від 19.03.2007 р. (судді: Пономаренко Є.Ю. –головуючий, Седляр О.О., Яресько Б.В.) визнано недійсним установчий договір про створення ТОВ "Базіс" від 06.12.1999 р. на підставі п. 1 ч. 1 ст. 83 ГПК України, а у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Луганського апеляційного господарського суду від 05.06.2007 р. (судді: Бойченко К.І. –головуючий, Іноземцева Л.В., Семендяєва І.В.) апеляційну скаргу ТОВ "Базіс" задоволено частково, рішення господарського суду Луганської області від 19.03.2007 р. змінено шляхом виключення з його резолютивної частини положення про визнання недійсним установчого договору про створення ТОВ "Базіс" від 06.12.1999 р.

Не погоджуючись з винесеними судовими рішеннями, ТОВ “Базіс” звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просять скасувати постанову Луганського апеляційного господарського суду від 05.06.2007 р. і рішення господарського суду Луганської області від 19.03.2007 р. та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

          На думку заявника касаційної скарги, судами першої та апеляційної інстанції порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, зокрема ст. ст. 6, 8 Конституції України, ст. 124 Закону України “Про судоустрій України” та ст. ст. 42, 43, 47, 43 ГПК України.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог статті 1117 ГПК України касаційна інстанція виходить з встановлених у даній справі обставин.

Як встановлено і судом першої, і судом апеляційної інстанції, майно, що є предметом оспорюваного договору, взагалі фактично ПП “Алден” не передавалось ТОВ “Базіс”. Отже, така угода була засвідчена лише документально та на її виконання сторони не здійснили відповідних дій.

Отже, майно, що є предметом оспорюваного договору, залишилось у ПП “Алден”.

У зв'язку з чим, згодом у 2001 році ПП “Алден” було відчужено вказане майно Австрійсько-американському ТОВ “СБГ” за оспорюваним договором.

Факт того, що ПП “Алден” було правомірно відчужено майно, підтверджений відповідними судовими актами та згідно з ст. 35 ГПК України не потребує повторного доказування.

В той же час, статті 203, 215 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило про те, що недійсною є та угода, яка не відповідає вимогам названого Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.

В силу ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

За змістом ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння, або було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння, або  вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсною угоди, стороною в якій така особа не є, тобто, з застосуванням правового механізму, встановленого ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, незалежно від того чи відповідає спірна угода закону.

Наслідки недійсності угоди стосуються сторін угоди і не поширюються на права позивача, який вважає себе власником спірного майна, не будучи стороною угоди.

Захист прав такої особи можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову, якщо є підстави, встановлені статтею 388 Цивільного кодексу України.

Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд України, зокрема в своїй постанові від 25.07.2006 р. у справі № 69/8-05.

На підставі наведеного, у разі, якщо ТОВ “Базіс” вважає себе власником майна, він вправі звернутися у встановленому порядку з віндикаційним позовом.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що за оспорюваним договором купівлі-продажу, визнання недійсним якого є предметом спору, його сторони вступили у майнові відносини, а за установчим договором від 06.12.1999 р. –у корпоративні. У зв'язку з чим, останній  договір не пов'язаний з предметом спору.

Отже, як вірно встановлено судом апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо визнання недійсним установчого договору від 06.12.1999 р. у межах даної справи на підставі п. 1 ч. 1 ст. 83 ГПК України.

За таких обставин справи доводи касаційної скарги ТОВ “Базіс” не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Враховуючи наведене, постанова суду апеляційної інстанції відповідає нормам матеріального і процесуального права, підстав для її зміни або скасування не вбачається.

З урахуванням вказаного та керуючись  ст. ст. 203, 215, 216, 387, 388 Цивільного кодексу України, ст. ст. 83, 1115, 1117, 1119 –11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.          Касаційну скаргу ТОВ "Базіс"  залишити без задоволення.

2.          Постанову Луганського апеляційного господарського суду від 05.06.2007 р. у справі № 15/10пд(15/15пд(15/378пд)) залишити без змін.

Головуючий                                                                            Б.М. Поляков

          Судді                                                                                       І.Ю. Панова

                                                                                                             Н.Г. Ткаченко