Ухвала

від 10.10.2024 по справі 161/6330/24

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 161/6330/24 Головуючий у 1 інстанції: Ковтуненко В. В. Провадження № 22-ц/802/1005/24 Доповідач: Осіпук В. В.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

10 жовтня 2024 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Осіпука В. В.,

суддів - Матвійчук Л. В., Шевчук Л. Я.,

ознайомившись із апеляційною скаргою представника відповідача за первісним позовом ОСОБА_1 ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 серпня 2024 року у справі за позовом Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області до ОСОБА_1 про стягнення відшкодування за невиконання договору оренди, та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_1 до Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області про визнання права власності, визнання права на оренду та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

У березні 2024 року Чорноморська міська рада Одеського району Одеської області звернулась до суду із зазначеним позовом.

У травні 2024 року відповідач за первісним позовом ОСОБА_1 подала до суду зустрічний позов до Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області про визнання права власності, визнання права на оренду та зобов`язання вчинити дії, який ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 червня 2024 року було прийнято до спільного розгляду з первісним позовом.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 серпня 2024 року первісний позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Чорноморської міської ради Одеської області 7869575 грн 68 коп. безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою площею 9,8998 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 5110800000:02:034:0002, за період з 01 січня 2021 року по 29 лютого 2024 року.

У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Чорноморської міської ради Одеської області понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 118043 грн 64 коп.

Вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним, представник відповідача за первісним позовом ОСОБА_1 ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, яка, з урахуванням поставлених ним вимог, не була оплачена судовим збором у розмірі, передбаченому законом, зокрема до апеляційної скарги було додано квитанцію про сплату судового збору в розмірі 18168 грн, який є меншим від необхідної суми, що підлягає сплаті.

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 18 вересня 2024 року апеляційну скаргу було залишено без руху та надано останньому строк для усунення недоліків, а саме доплати судового збору в розмірі 190691 грн 46 коп.

На виконання вказаної ухвали апеляційного суду відповідач за первісним позовом ОСОБА_1 подала клопотання про звільнення її від сплати судового збору за подання апеляційної скарги, посилаючись на те, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру її річного доходу та додала квитанцію про доплату судового збору в сумі 6714 грн.

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 24 вересня 2024 року у задоволенні клопотання було відмовлено, продовжено відповідачу за первісним позовом ОСОБА_1 на 10 днів з дня отримання копії даної ухвали термін на усунення недоліків, які зазначені в ухвалі апеляційного суду від 18 вересня 2024 року, а саме сплати судового збору у зазначеному вище розмірі.

04 жовтня 2024 року через підсистему «Електронний суд» від відповідача за первісним позовом ОСОБА_1 повторно надійшла заява, у якій вона просить звільнити її від сплати судового збору за подання апеляційної скарги, з тих самих підстав, які вказувались нею у попередній заяві.

Зі змісту апеляційної скарги та приєднаних до неї документів слідує, що предметом спору у даній цивільній справі є відшкодування відповідачем ОСОБА_1 позивачу Чорноморській міській раді Одеського району Одеської області безпідставно збережених коштів в сумі 7869575 грн 68 коп. за користування земельною ділянкою площею 9,9 га, а також зустрічним позовом ОСОБА_1 про визнання права власності за нею на об`єкт нерухомого майна розташований на даній земельній ділянці та визнання права оренди на частину вищезазначеної земельної ділянки.

Крім того встановлено, що довіритель апелянта ОСОБА_2 - відповідач за первісним позовом ОСОБА_1 з 2020 року займається підприємницькою діяльністю про що свідчить відповідний запис у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань та на час подання апеляційної скарги була керівником та власником 99,97 відсотків капіталу ТзОВ «Органік Ескарго» із статутним капіталом в розмірі 669770 грн.

Наведене дає підстави вважати, що відповідач за первісним позовом ОСОБА_1 не надала суду всіх, належних та достатніх доказів, які б безспірно свідчили про її майновий стан і реальний дохід за календарний рік та були переконливою підставою для звільнення останньої від сплати судового збору.

Таким чином, на думку колегії суддів, неодноразові подання відповідачем за первісним позовом ОСОБА_1 клопотань про звільнення її від сплати судового збору за подання апеляційної скарги є свідомим та нічим невиправданим затягуванням судового процесу, що порушує права сторін судового спору та свідчить про зловживання своїми процесуальними правами.

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі «Дія 97» проти України від 21 жовтня 2010 року).

Аналогічний висновок міститься в постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18).

Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика ЄСПЛ визначає, що сторона, яка задіяна під час судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Згідно з ст. 2 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Враховуючи зазначене, апеляційний суд роз`яснює, що відповідно вимог частини першої та пункту 1 частини другої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема, подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення.

Крім того, відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно з нормами ст. 17 Конвенції жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції.

Ратифікуючи зазначену Конвенцію Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку.

У своєму рішенні у справі «Преда і Дардарі проти Італії» Європейський суд вказав, що метою норми ст. 17 Конвенції є запобігання використанню принципів, на яких ґрунтується Конвенція, щоб здійснювати будь-яку діяльність, спрямовану на скасування прав і свобод, визнаних цією Конвенцією. Крім того, Суд звертає увагу на те, що зловживанням правом визнається і така діяльність, яка фактично не спричинила шкоди, однак мала своєю метою у майбутньому використати певне право для порушення прав інших осіб.

З аналізу зазначених норм Конвенції та практики Європейського суду вбачається, що питання про порушення ст. 17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом.

Враховуючи викладене, а також те, що сутність проблеми зловживання правом полягає у співвідношенні нормативного i фактичного, суд вважає, що в даному випадку є всі правові підстави стверджувати про зловживання відповідачем за первісним позовом ОСОБА_1 , своїм процесуальним правом, оскільки дії скаржника, що виразилися у неодноразовому поданні клопотань для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин є усвідомленими вольовими систематичними вчинками, що лише формально ґрунтуються на положеннях процесуального права і не мають за мету захист порушених, невизнаних чи оспорюваних його прав, а навпаки такі вчинки та діяльність переслідують іншу мету, що в свою чергу порушує передбачене Конвенцією право позивача на апеляційний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 357 ЦПК України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, з яких слідує, що якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві (ч. 3 ст. 185 ЦПК України).

Враховуючи викладені вище обставин та керуючись вимогами процесуального закону, апеляційну скаргу представника відповідача за первісним позовом ОСОБА_1 ОСОБА_2 як таку, що не оплачена судовим збором у встановленому законом розмірі, слід визнати неподаною і йому повернути.

Роз`яснити, що повернення апеляційної скарги не перешкоджає повторному зверненню із скаргою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.

Керуючись ст.ст. 185, 356, 357, 381 ч. 2 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника відповідача за первісним позовом ОСОБА_1 ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 серпня 2024 року визнати неподаною і йому повернути.

Ухвала набирає законної сили з моменту її постановлення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду упродовж тридцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий

Судді