Рішення

від 02.10.2024 по справі 599/1386/24

ЗБОРІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер 599/1386/24

Номер провадження 2/599/545/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" жовтня 2024 р. Зборівський районний суд Тернопільської області в складі: головуючого судді Чорної В. Г., секретаря судового засідання Грицай О.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Зборові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства "Озерна" Товариства з обмеженою відповідальністю "Розтоцьке", Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна агровиробнича компанія" про стягнення заборгованості за договором оренди,

ВСТАНОВИВ:

виклад позицій позивача: позивач ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Дочірнього підприємства "Озерна" Товариства з обмеженою відповідальністю "Розтоцьке", Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна агровиробнича компанія" про стягнення заборгованості за договором оренди, посилаючись на те, 17 лютого 2017 року між нею та Дочірним підприємством "Озерна" Товариства з обмеженою відповідальністю "Розтоцьке" укладено договір оренди належної їй земельної ділянки площею 1,77 га, що розташована на території Озернянської сільської ради Зборівського району Тернопільської області строком на 7 років. Згодом позивачка дізналася, що від її імені підписано додаткову угоду до даного договору, в якій позивач передає земельну ділянку в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Західна агровиробнича компанія". Разом з тим, умовами договору що підписаний між позивачем та Дочірнім підприємством "Озерна" Товариства з обмеженою відповідальністю "Розтоцьке" передбачено укладання додаткових угод лише у разі поновлення договору оренди. Натомість вказана додаткова угода датована 03 липня 2018 року. Крім того, даною додатковою угодою встановлено , що сплив строку дії договору починається з моменту укладення додаткової угоди. Фактично відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю "Західна агровиробнича компанія" використовувало земельну ділянку без згоди позивача, самовільно. Крім цього, Дочірнє підприємство "Озерна" Товариства з обмеженою відповідальністю "Розтоцьке" в порушення умов договору припинила з позивачем розрахунок у зв`язку з чим виникла заборгованість по розрахунку за 2023 рік на загальну суму 13000 грн. Позивач неодноразово зверталася до представника Дочірнього підприємства "Озерна" Товариства з обмеженою відповідальністю "Розтоцьке" з вимогою виплатити заборгованість по орендній платі та надати копію додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки, однак не їх отримала. В зв`язку з чим просить стягнути зТовариства з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробничакопанія» на користь позивачки суму боргу за договором оренди земельної ділянки від 17 лютого 2017 року за 2023року в розмірі 13000 грн та розірвати договір оренди земельної ділянки, який укладений між ОСОБА_1 та Дочірним Підприємством "Озерна" Товариства з обмеженою відповідальністю "Розтоцьке" 17 лютого 2017 року.

Заяви, клопотання учасників справи та інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою судді Зборівського районного суду Тернопільської області від 25 червня 2024 відкрито провадження у даній цивільній справі. Розгляд справи постановлено проводити за правилами загального позовного провадження із призначенням підготовчого судового засідання на 10 липня 2024 року. Роз`яснено сторонам їх процесуальні права щодо подачі відзиву та доказів у справі /а.с. 13/.

09 липня 2024 року представник позивача подав клопотання про розгляд справи за його відсутності та позивача.

15 липня 2024 року через систему Електронний суд представником відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна агровиробнича компанія" подано відзив на позовну заяву /а.с. 22-31/, в якому вважає заявлений позивачем позов необґрунтованим та таким, що задоволенню не підлягає, так як на підставі договору оренди землі від 17 лютого 2017 року, укладеного між ОСОБА_1 і Дочірнім підприємством "Озерна" Товариства з обмеженою відповідальністю "Розтоцьке" та додаткової угоди до вказаного договору від 03 липня 2018 року, укладеного між ОСОБА_1 , Дочірнім підприємством "Озерна" Товариства з обмеженою відповідальністю "Розтоцьке" та Товариством з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробнича компанія» за позивачкою зареєстровано право оренди земельної ділянки кадастровий номер 6122686700:01:001:1112. Вважає твердження позивача помилковими та безпідставними про невиплату їй орендної плати за користування земельною ділянкою у 2023 році в розмірі 13000 грн, що вона вказує, як підставу для розірвання договору оренди землі. Звертає увагу суду, що згідно умов додаткової угоди від 03 липня 2018 року розмір орендної плати за рік оренди земельної ділянки складає 10201.48 грн.

При цьому, згідно п. 164.2.5 ст. 164 Податкового кодексу України, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку на доходи фізичної особи включається дохід від надання майна в лізинг, оренду або суборенду (строкове володіння та/або користування).

Згідно п. 170.1. ст. 170 Податкового кодексу України, Податковим агентом платника податку - орендодавця щодо його доходу від надання в оренду (емфітевзис) земельної ділянки сільськогосподарського призначення, земельної частки (паю), майнового паю є орендар.

При цьому об`єкт оподаткування визначається виходячи з розміру орендної плати, зазначеної в договорі оренди, але не менше ніж мінімальна сума орендного платежу, встановлена законодавством з питань оренди землі.

Згідно п.170.1.4 ст.170 Податкового кодексу України, доходи, зазначені, зокрема, у пп. 170.1.1 п. 170.1 ст.170 Кодексу, оподатковуються податковим агентом під час їх нарахування (виплати) за ставкою 18%, визначеною п. 167.1 ст.167 Кодексу.

Ставка військового збору становить 1,5%. об`єкта оподаткування, визначеного пп.1.2 п.161 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України (пп.1.3 п.1 1 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України).

Враховуючи зазначене, юридична особа (орендар) при нарахуванні (виплаті) фізичній особі (орендодавцю) доходу у вигляді орендної плати повинна утримати податок на доходи фізичних осіб за ставкою 18% та військовий збір за ставкою 1,5%.

Відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробнича компанія» сплачено позивачу плату за користування спірною земельною ділянкою, зокрема, за 2020 рік орендна плата виплачена 19 червня 2020 року в розмірі 9308.29 грн; за 2021 рік орендна плата виплачена 09 вересня 2021 року в розмірі 9361.90 грн; за 2022 рік орендна плата виплачена 11 листопада 2022 та 07 грудня 2022 року в розмірі 16643,38 грн. З урахуванням наведених положень законодавства, положення додаткової угоди до договору оренди землі та доказів щодо виплати орендної плати, відповідач здійснив розрахунок нарахованої та виплаченої орендної плати. Із розрахунку вбачається, що відповідач виплатив орендну плату в більшому розмірі ніж мало бути виплачено за договором оренди. Переплата за 2020-2023 роки складає 2464.70 грн, а твердження позивача про наявність заборгованості є безпідставним. Зазначає, що підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати, тобто два та більше випадки (ст. 141 Земельного кодексу України). Тобто, для розірвання договору оренди землі у зв`язку із систематичною несплатою орендної плати має бути встановлено факт несвоєчасної виплати орендної плати два та більше випадки. Однак, факт несплати чи несвоєчасної сплати орендної плати відсутній, тому підстави для розірвання договору оренди землі відсутні. За наведеного просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Підготовче судове засідання відкладено на 05 серпня 2024 року.

09 серпня 2024 року через систему Електронний суд представником позивача подано відзив на позовну заяву /а.с. 36-40/. Сторона відповідача посилаючись на платіжні доручення зазначає що Дочірне Підприємство "Озерна" Товариства з обмеженою відповідальністю "Розтоцьке" здійснило перевиплату орендної плати шляхом перерахування коштів у 2022 році. Разом з тим, у платіжних інструкціях від 09 вересня 2021 року №9111222065, 11 листопада 2022 року №7607 та 07 грудня 2022 року №2473191442 чітко вказано призначення платежу, а саме орендна плата по договору оренди землі за 2021 та 2022 рік відповідно. Підтверджень щодо сплати орендної плати за 2023 рік стороною відповідача не надано.

У відзиві на позов відповідач стверджує, що орендар свої зобов`язання за договором виконав.

Отже, наявність заборгованості та її розмір підлягають доказуванню на загальних підставах.

Оскільки, предметом розгляду справи є встановлення факту виконання сторонами договору оренди землі, доводи сторін базуються на твердженнях та запереченнях щодо проведення банківських та господарських операцій, наявності чи відсутності розміру заборгованості за розрахунками, відтак єдино допустимими доказами є первинні бухгалтерські документи, згідно приписів ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Представник позивача вважає, що поданий в підтвердження відсутності заборгованості відповідачем Товариством з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробнича компанія» розрахунок виплаченої орендної плати ним орендодавцю ОСОБА_1 за 2020-2023 роки". до суду " не є доказом. Позивач заперечує проти вказаного розрахунку. Поданий відповідачем «розрахунок» заборгованості є одностороннім і нічим не підтвердженим припущенням відповідача. Це вбачається з наступного.

Невідомо, на підставі яких обставин та документів, які б підтверджували вказані обставини, було складено вказаний розрахунок, - жодних первинних документів, як належних, достовірних та допустимих доказів у розумінні єт.ст.76-83 ЦПК України, відповідачем не надано.

У вказаному «Розрахунку» не співпадають ні суми ні періоди щодо сплати орендної плати із платіжними дорученнями що додані в підтвердження вказаного розрахунку.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені між ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з пунктами 9, 11 договору оренди землі сторони узгодили, що орендар сплачує орендодавцю щорічно до 31 грудня поточного року орендну плату за земельну ділянку в розмірі 3 відсотків від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, починаючи з дати реєстрації договору. У пункті 35 договору оренди зазначено, що зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін.

Однак, у договорі не передбачено право та/або обов`язок орендаря здійснювати виплату орендної плати наперед тобто передплату (аванс). В іншому випадку вказане зазначалося б у платіжних інструкціях.

Твердження представника відповідача, що виплачена сума орендної плати за 2020- 2022рр. складається з орендної плати загалом за 2020-2023рр. і виплачена на майбутній період жодним доказом не підтверджені.

Так, протягом дії договору оренди товариство, в залежності від результатів господарської діяльності, конкуренції на ринку оренди землі, щороку здійснювало виплату орендної плати в значно більшому розмірі, ніж передбачено договором, як мотиваційну виплату з метою продовження орендних правовідносин.

Тенденція орендаря щорічного підвищення виплати орендної плати за землю, відсутність у договорі умов авансових платежів та недоведення до відома орендодавця про складові нарахованої в 2020-2022рр., орендної плати (як орендної плати за 2020-2023рр) давали підстави ОСОБА_1 отримуючи у 2020-2022рр, грошові кошти в більшому розмірі, сприймати їх як чергове збільшення орендної плати за поточний рік. Враховуючи викладене, позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.

Підготовче судове засідання відкладено на 22 серпня 2024 року.

Відповідач заперечень не подав.

Ухвалою суду від 22.08.2024 закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду по суті 17 вересня 2024 року /а.с. 45/, яке відкладено в зв`язку неявкою відповідачів на 02 жовтня 2024 року.

Розгляд справи по суті відбувся 02 жовтня 2024 року за відсутності сторін.

Узагальнення доводів сторін та інші процесуальні дії у справі.

Представник позивача подав клопотання про розгляд справи за його відсутності та позивача, підтримують позовні вимоги за обставин викладених у позовній заяві та просили задоволити позовні вимоги з підстав зазначених у ній.

Суд, в силу п.3 ст.211 ЦПК України, вважає за можливе розглянути дану справу за відсутності позивача та його представника.

Відповідач - Дочірнє підприємство «Озерна» Товариства з обмеженою відповідальністю «Розтоцьке» в судове засідання повторно не з`явився, заперечень до позову не надав.

Відповідачі, будучи належно повідомленими про дату, час та місце судового розгляду, повторно, до суду не з`явилися, не повідомивши про причини неявки, заяв про відкладення судового розгляду чи про розгляд справи за їх відсутності до суду не подавали.

Суд відповідно до вимог ч. 7 ст.81 ЦПК України розглянув можливість самостійно збирати докази і не знайшов підстав для реалізації такого свого права, оскільки ніщо не ставить під сумнів добросовісність здійснення учасниками справи своїх процесуальних прав та обов`язків.

Таким чином, враховуючи таку засаду цивільного судочинства як змагальність, а також те, що в даному процесі кожна сторона мала рівні можливості відстоювати свою позицію в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом, дана справа буде вирішена на основі зібраних доказів з покладенням на сторін ризику настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням тієї чи іншої процесуальної дії. Обставини справи встановлюватимуться таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто, коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

В будь-якому випадку право на справедливий судовий розгляд забезпечується, серед іншого, процедурою апеляційного перегляду судових рішень, де сторона не позбавлена можливості подання нових доказів, якщо буде доведено поважність причин їх неподання в суді першої інстанції (ч. 3 ст. 367 ЦПК України). Тому, якщо у сторін наявні ті чи інші аргументи або докази, на які даним судовим рішенням не буде надано відповіді, така сторона вправі навести їх в апеляційній скарзі, одночасно вказавши причини неподання їх суду першої інстанції.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги ст. 6 Європейської конвенції з прав людини, відповідно до якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків, суд вважає, що справу слід вирішити в межах тих доказів, які були отримані в ході судового розгляду, а також на підставі наявних письмових доказів, які містяться у матеріалах справи. Дотримуючись принципів змагальності та диспозитивності судового процесу, оцінивши докази з точки зору належності, допустимості та достатності, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити з наступних підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судом, та відповідні їм правовідносини.

Позивачє власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 1,77га з кадастровим номером 6122686700:01:001:1112, що знаходиться на території Озернянської сільської ради Зборівського (в даний час Тернопільського) району Тернопільської області, згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ТР№008931 від 30 листопада 2003 року. 17 лютого 2017 року між ОСОБА_1 та Дочірнім підприємством "Озерна" Товариства з обмеженою відповідальністю "Розтоцьке" укладено договір оренди земельної ділянки строком на 7 років.

Як зазначила позивач ОСОБА_1 дізналась що від її імені підписано додаткову угоду до договору в якій позивач передає земельну ділянку в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробнича компанія» (код ЄДРПОУ 41099127, Рівненська область, Лубенський район, місто Дубно, провулок Центральний, будинок 1, 35601). Разом з тим, умовами договору що підписаний між позивачем та Дочірнім підприємством "Озерна" Товариства з обмеженою відповідальністю "Розтоцьке" передбачено укладання додаткових угод лише у разі поновлення договору оренди. Натомість, вказана (фіктивна) додаткова угода датована 03 липня 2018 року. Позивач вказує у позові, що неодноразово зверталася до представника Дочірнього підприємства "Озерна" Товариства з обмеженою відповідальністю "Розтоцьке" з вимогою виплатити заборгованість по орендній платі та надати копію додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки, однак не їх отримала. Позивач до суду із клопотанням про витребування у відповідача доказів, зокрема, додаткової угоди від 03 липня 2018 року не зверталася, а суд, будучи безстороннім самостійно не витребував.

Норми права, які застосовує суд при вирішенні спірних правовідносин. Мотивована оцінка доказів, наданих сторонами та висновки суду.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Встановлені судом цивільні правовідносини щодо захисту громадян їх права власності на земельні ділянки, а також щодо підстав виникнення відповідних прав та обов`язків, зокрема й з договорів, пов`язаних з передачею власниками земельних ділянок у найм (оренду), регулюються Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року й Протоколами до неї, Цивільним кодексом України (надалі ЦК України), Земельним кодексом України (надалі ЗК України), Законом України «Про оренду землі», іншими актами цивільного та земельного законодавства.

Так, в силу ч. 4 ст. 13 та ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання.

Визначення права власності особи наведено у ст.316 ЦК України,ч.2 котрої визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Зміст права власності відповідно до ч.1 ст.317 ЦК України складають правомочності власника щодо володіння, користування та розпоряджання своїм майном. В силу частин 2, 4-5 ст. 319 ЦК України власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Власність зобов`язує. Власник (співвласники) не можуть використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян.

Статтею 321 ЦК України закріплений принцип непорушності права власності, за яким ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч. 1 ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Статтею 391 ЦК України встановлена можливість захисту права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, а саме: власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. У свою чергу, ст. 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням його права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Те, яким чином та у який спосіб здійснюється (оформлюється) вияв учасників правочину на набуття, зміну, припинення цивільних прав та обов`язків, передбачено ст. 205 ЦК України. Так, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням. Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами), або уповноваженими на те особами (ч. 2, 4 ст. 207 ЦК України).

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання правочину недійсним у силу припису ч. 1 ст. 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил статей 229-233 ЦК України про правочини, вчинені з дефектом волі під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини. Тобто, як у ч. 1 ст. 215 ЦК України, так і в статтях 229-233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів у випадках, коли існує волевиявлення учасника правочину, зафіксоване в належній формі (що підтверджується, зокрема, шляхом вчинення ним підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає волі цього учасника правочину. Тож внаслідок правочину учасники набувають права і обов`язки, що натомість не спричиняють для них правових наслідків.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

Законодавець за загальним правилом, викладеним у ст. 218 ЦК України, не передбачає наслідків у вигляді недійсності правочину у разі недотримання вимог щодо письмової форми правочину, встановлюючи водночас коло доказів, якими одна із сторін може заперечувати факт вчинення правочину або окремих його частин (письмові докази, засоби аудіо-, відеозапису, інші докази, крім свідчень свідків).

Поняття договору закріплено у ст. 626 ЦК України, відповідно до якої договір є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (ч. 3 ст. 626 ЦК України). Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України і відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У свою чергу, ч. 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Статтею 759 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди). Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом (ч. 3 ст. 760 ЦК України).

Згідно зі ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Власник земельної ділянки може встановити вимогу нотаріального посвідчення договору оренди землі та скасувати таку вимогу. Встановлення (скасування) вимоги є одностороннім правочином, що підлягає нотаріальному посвідченню. Така вимога є обтяженням речових прав на земельну ділянку та підлягає державній реєстрації в порядку, визначеному законом (ч. 1 ст. 14 Закону України «Про оренду землі»).

Істотними умовами договору оренди землі є об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки), дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови (частини 1, 2 ст. 15 Закону України «Про оренду землі»). Укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку (ч. 1 ст. 16 Закону України «Про оренду землі»).

За змістом ст. 17 Закону України «Про оренду землі» об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 13 Закону України "Про оренду землі" передбачено договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частинами 1, 2 ст.15 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, що діяла на момент укладення договорів оренди) встановлено, що істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату;

Частинами першою-третьою статті 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Закону України «Про плату за землю»). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

На вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України (частина перша статті 32 Закону України «Про оренду землі»).

Відповідно до частин першої та другої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до пункту д частини першої статті 141 Земельного кодексу України підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Неналежне виконання (невиконання) умов договору, а саме невиконання обов`язку зі сплати орендної плати також є порушенням умов договору оренди земельної ділянки, яке дає право орендодавцю вимагати розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена у подальшому заборгованість, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться

Слід зазначити, що підставою для розірвання договору оренди землі є саме систематична несплата орендної плати, тобто два та більше випадки (ст. 141 Земельного кодексу України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі N 183/262/17 (провадження N 61-41932сво18) зроблено правовий висновок щодо підстав для розірвання договору оренди землі з урахуванням пункту "д" частини першої статті 141 ЗК України: "Підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки). При цьому, систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться".

Тобто, для розірвання договору оренди землі у зв`язку із систематичною несплатою орендної плати має бути встановлено факт несвоєчасної виплати орендної плати два та більше випадки. Проте, як вбачається із вищевказаного, факт несплати чи несвоєчасної сплати орендної плати відсутній. Тому підстави для розірвання договору оренди землі відсутні.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України суд при виборі та застосуванні норм права до спірних правовідносин враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони на інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, а у своїй сукупності - достатніми. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 № 11 роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, котрі мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку усіх доказів.

Надаючи оцінку аргументам сторін, які викладені у поданих до суду заявах по суті справи, виключно в яких у силу вимог ч. 1 ст. 174 ЦПК України викладаються вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору, суд вважає аргументи сторони позивачки належним чином обґрунтованими та мотивованими, а аргументи відповідача такими, що не підтверджені належними, допустимими та достатніми доказами.

Так, узагальнюючи оцінку доводів та аргументів сторін у цій справі, суд звертає увагу, що за загальним змістом наведених вище норм чинного на час виникнення спірних правовідносин ЦК України, особа не може вважатися такою, що наділена цивільними правами чи є зобов`язаною на користь іншої особи, у випадку, коли відсутня сама підстава виникнення відповідних прав та обов`язків, зокрема правочин. Так, за змістом ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

На підставі досліджених у судовому засіданні доказів суд дійшов висновку, щослід відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства "Озерна", Товариства з обмеженою відповідальністю "Розтоцьке" Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна агровиробнича компанія" про стягнення заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна агровиробнича компанія" на користь ОСОБА_1 за договором оренди земельної ділянки від 17 лютого 2017 року за 2023 рік 13000 грн (тринадцять тисяч гривень), так як стороною позивача не доведено, що між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Західна агровиробнича компанія" виникли договірні зобов`язання, що давали б підстави стягнути борг за оренду земельної ділянки. Щодо вимоги про розірвання договору оренди земельної ділянки, який був укладений між ОСОБА_1 та Дочірним Підприємством "Озерна" Товариства з обмеженою відповідальністю "Розтоцьке" 17 лютого 2017 року, то позивачем не доведено систематичність несплати відповідачем орендної плати, що є підставою розірвання договору оренди земельної ділянки.

Керуючись ст.4, 5, 12, 13, 81, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства "Озерна", Товариства з обмеженою відповідальністю "Розтоцьке", Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна агровиробнича компанія" про стягнення заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна агровиробнича компанія" на користь ОСОБА_1 за договором оренди земельної ділянки від 17 лютого 2017 року за 2023 рік 13000 грн (тринадцять тисяч гривень) та розірвання договору оренди земельної ділянки, який був укладений між ОСОБА_1 та Дочірним Підприємством "Озерна" Товариства з обмеженою відповідальністю "Розтоцьке" 17 лютого 2017 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Рішення суду може бути оскаржене в загальному порядку до Тернопільського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду-якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Повний текст рішення складено 12 жовтня 2024 року.

Суддя Зборівського

районного суду Чорна В.Г.