Постанова

від 02.10.2024 по справі 910/3264/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" жовтня 2024 р. Справа№ 910/3264/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Майданевича А.Г.

Коротун О.М.

при секретарі судового засідання: Шевченко Н.А.

за участю представників сторін:

від позивача: Клименко О.В.;

від відповідачів: 1) Авраміч В.О.;

2) Василенко Н.В.;

від третьої особи: 1) не з`явились;

2) Пиріг О.В.,

розглянувши апеляційні скарги Національного банку України та Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ю-Бейс»

на рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2024 (повний текст рішення складено і підписано 02.04.2024)

у справі №910/3264/19 (суддя Гулевець О.В.)

за позовом Національного банку України

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ю-Бейс» (правонаступника Публічного акціонерного товариства «Златобанк»)

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Соларенерго»

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:

1) Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

2) Публічне акціонерне товариство «Златобанк»

про визнання недійсним правочину,-

ВСТАНОВИВ:

Національний банк України звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Златобанк» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Соларенерго» про визнання недійсним одностороннього правочину - заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Соларенерго» №12 від 12.02.2015 про зарахування однорідних грошових вимог в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №8/33/13-KLMV від 21.01.2013.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що майнові права за кредитним договором № 8/33/13-KLMV від 21.01.2013 року перебувають у заставі Національного банку України відповідно до договору застави № 12/ЗМП/2 від 26.03.2014, відтак порушує права останнього, як заставодержателя за вказаним договором застави та впливає на втрату предмета застави.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.06.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.11.2021, позов задоволено повністю. Визнано недійсним односторонній правочин - заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Соларенерго» № 12 від 12.02.2025 року про зарахування однорідних грошових вимог в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 8/33/13-KLMV від 21.01.2013.

Постановою Верховного Суду від 25.05.2022 постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.11.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2021 у справі № 910/3264/19 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.03.2024 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням місцевого господарського суду, Національний банк України звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2024 у справі №910/3264/19 скасувати та ухвалити нове рішення суду, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що зарахування за спірною заявою відбулося щодо нерівнозначних вимог, оскільки зобов`язання за договорами підлягають виконанню у різних валютах.

Крім того, скаржник зазначає, що кінцевою датою повернення кредиту за кредитним договором № 8/33/13-KLMV від 21.01.2013 року є 27.07.2015, а отже на дату звернення ТОВ «Соларенерго» із заявою про зарахування зустрічних вимог від 12.02.2015, строк виконання зобов`язання за кредитним договором не настав, у зв`язку із чим зарахування зустрічних вимог суперечить вимогам ч. 1 ст. 601 ЦК України.

Національний банк України наголошує, що суд першої інстанції неправильно застосував положення ч. 4 ст. 75 ГПК України, оскільки преюдиційні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин. Так, судовими рішеннями у справі № 910/20978/15 не встановлювалися обставини, що є предметом спору у справі № 910/3264/19.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.04.2024 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Сулім В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Майданевич А.Г., Коротун О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Національного банку України та призначено до розгляду на 05.06.2024.

Також, не погоджуючись з прийнятим рішенням місцевого господарського суду, Публічне акціонерне товариство «Златобанк» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2024 у справі №910/3264/19 скасувати та ухвалити нове рішення суду, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «Златобанк» мотивована тим, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов хибних висновків, що обставини щодо припинення правовідносин між АТ «Златобанк» та ТОВ «Соларенерго» за кредитним договором № 8/33/13-KLMV від 21.01.2013 встановлені рішенням суду у справі № 910/20978/15 та повторного доведення у даній справі не потребують. Так, апелянт зазначив, що в постановах Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 750/8986/17, від 10.04.2019 у справі № 127/7370/17, від 12.03.2020 у справі № 303/5519/18 вказано, що правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

До того ж, скаржник зазначає, що враховуючи, що майнові права за кредитним договором № 8/33/13-KLMV від 21.01.2013 передано АТ «Златобанк» в заставу Національному банку України відповідно до договору застави № 12/3МП/2 від 26.03.2014, що укладений між Національним банком України та АТ «Златобанк», погашення заборгованості за кредитним договором № 8/33/13-KLMV від 21.01.2013 шляхом зарахування однорідних вимог порушує права Національного банку України як заставодержателя та має наслідком втрату предмета застави.

Відповідно до протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 23.04.2024 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Сулім В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Майданевич А.Г., Коротун О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Національного банку України та призначено до розгляду на 05.06.2024.

Ухвалами Північного апеляційного господарського суду від 22.05.2024 виправлено описки в ухвалах суду від 25.04.2024 та від 13.05.2024 в даті та часі судового засіданні, а саме зазначено, що судове засідання відбудеться 12.06.2024 о 10:40.

10.05.2024 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від третьої особи надійшов відзив на апеляційну скаргу Національного банку України, відповідно до якого останній просить задовольнити апеляційну скаргу позивача, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. При цьому, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб повністю підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі Національного банку України.

13.05.2024 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від Товариства з обмеженою відповідальністю «Соларенерго» надійшов відзив на апеляційні скарги, відповідно до якого останній просив суд залишити без задоволення апеляційні скарги Національного банку України та Публічного акціонерного товариства «Златобанк», рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Соларенерго» зазначило, що доводи Національного банку України щодо відсутності зустрічності та однорідності вимог за договорами банківських рахунків/вкладів, кредитним договором та договорами про відступлення права вимоги є намаганням досягти повторної оцінки доказів, які вже були предметом дослідження у справі № 910/20978/15. Вказане є порушенням принципу остаточності та обов`язковості судового рішення, що є складовою принципу правової визначеності.

Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю «Соларенерго» вказало, що Національний банк України повинен був знати, та був обізнаний про існування оспорюваного правочину в порядку виконання Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариство «Златобанк» своїх повноважень, передбачених ч. 2 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а отже позивач звернувся до суду з позовною заявою із пропуском строку позовної давності.

Розгляд справи неодноразово відкладався.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.07.2024 здійснено заміну відповідача 1 у справі № 910/3264/19 з Публічного акціонерного товариства «Златобанк» на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ю-Бейс».

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.10.2024 відмовлено у задоволенні клопотання Національного банку України про закриття провадження у справі № 910/3264/19 у зв`язку із відсутністю предмета спору.

Також ухвалою Північного апеляційного господарського судуд від 02.10.2024 відмовлено у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ю-Бейс» про зупинення провадження у справі № 910/3264/19 до набрання законної сили судовим рішення у справі № 910/9830/18.

Представник позивача та представник відповідача 1 у судовому засіданні 02.10.2024 підтримали доводи апеляційних скарг та просили суд їх задовольнити. Рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідача 2 у судовому засідані 02.10.2024 заперечував проти апеляційних скарг та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник третьої особи 1 у судове засідання 02.10.2024 не з`явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного документа.

Враховуючи, що під час воєнного стану суди не припинили свою діяльність та продовжують здійснювати правосуддя, колегія суддів, з урахуванням принципу розумності строків розгляду справи судом, з метою забезпечення права на доступ до правосуддя, передбаченого Конституцією України і гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (право на справедливий суд), зважаючи на те, що явка представників учасників справи у судове засідання не визнавалась обов`язковою, дійшла висновку про можливість розгляду апеляційних скарг за відсутності представника третьої особи 1 у судовому засіданні 02.10.2024.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального права, з огляду на викладені скаржниками доводи та вимоги апеляційних скарг, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступного.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 21.01.2013 між Публічним акціонерним товариством «Златобанк» (надалі - кредитодавець, відповідач 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Соларенерго» (надалі - позичальник, відповідач 2) укладено кредитний договір № 8/33/13-KLMV (надалі - кредитний договір).

Відповідно до п. 1.1 кредитного договору кредитодавець надає позичальнику кредит, а позичальник зобов`язується в повному обсязі повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші умови цього кредитного договору.

Згідно з п. 1.2. кредитного договору кредитодавець надає позичальнику кредитні кошти у наступних валютах: у гривні та доларах США у формі відкриття відкличної кредитної лінії, в межах максимального ліміту заборгованості, визначеного цим кредитним договором. Базовою валютою є гривня. Кредит може надаватися траншами у будь-якій валюті, зазначеній в кредитному договорі, відповідно до письмової заяви позичальника. Позичальник має право в будь-який час без повідомлення банку здійснювати погашення поточної заборгованості по кредиту і за умови дотримання умов надання кредитних коштів, встановлених цим кредитним договором, може знову отримувати кредит в межах максимального ліміту за кредитною лінією. Грошові кошти за кредитною лінією надаються банком за заявками позичальника після їх акцепту банком. Заявка складається за формою, затвердженою банком, в 2-х примірниках. Зобов`язання банка по кредитуванню в рамках даного кредитного договору визначаються сумою акцептованої ним заявки та виникають в момент акцепту заявки. При наданні позичальнику кредитних коштів за акцептованою заявкою в обсязі, зазначеному в заявці така заявка вважається виконаною, а зобов`язання банка дотриманими. При досягненні позичальником максимального ліміту заборгованості нові заявки банком не розглядаються до часткового або повного повернення кредитних коштів. Після часткового/повного повернення кредиту позичальник може надавати в банк нові заявки в межах чинного максимального ліміту заборгованості.

За умовами п. 1.3. кредитного договору, максимальний ліміт заборгованості за кредитною лінією становить 110 000 000,00 грн. Максимальний ліміт заборгованості на день надання кредиту в разі надання його траншами розраховується в базовій валюті шляхом складання сум виданих траншів в кожній з валют цього кредитного договору, помножених на офіційний курс гривні до валюти наданих траншів, встановлений Національним банком України на день надання чергового траншу, та поділених на курс гривні до базової валюти, встановлений Національним банком України на день надання чергового траншу.

Пунктом 1.4. кредитного договору встановлено, що строк дії максимального ліміту заборгованості за кредитною лінією складає 6 місяців. Кінцева дата повернення кредиту не пізніше 19.07.2013 включно.

Додатковими договорами до кредитного договору було внесено зміни, в тому числі строк користування кредитом було продовжено до 27.07.2015.

05.03.2014 між Національним банком України та АТ «Златобанк» укладено кредитний договір № 12.

26.03.2014 між Національним банком України (заставодержатель, позивач) та Публічним акціонерним товариством «Златобанк» (заставодавець) укладено договір застави майнових прав № 12/ЗМП/2 (надалі - договір застави), предметом якого є майнові права за кредитними договорами, що укладені між заставодавцем і юридичними, перелік яких наведений у додатку № 1 до цього договору, що є його невід`ємною частиною (надалі всі зазначені вище кредитні договори та генеральні кредитні договори, договори про відкриття кредитної лінії, договори про кредитування, чи інша назва договору про надання кредитних коштів на умовах повернення, платності, строковості, забезпеченості та цільового характеру використання разом та/або окремо іменуються - кредитні договори).

Як передбачено п.1.3 договору застави надана застава забезпечує належне виконання заставодавцем вимог заставодержателя, що випливають (та/або випливатимуть) з кредитного договору, а також усіх додаткових договорів (угод), що будуть укладені до нього, а також з усіх окремих кредитних договорів (та змін до них), в тому числі щодо суми зобов`язань, строків їх виконання, розміру процентів та інших умов, що наведені у цьому договорі.

Згідно з додатком № 1 до договору застави у забезпечення надано, зокрема, майнові права за кредитним договором № 8/33/13-KLMV від 21.01.2013, укладеним між ПАТ «Златобанк» та ТОВ «Соларенерго».

12.02.2015 між ПАТ «Златобанк» (боржник), ТОВ «Соларенерго» (новий кредитор) та ТОВ «Агрофірма сошників плюс» (первісний кредитор) було укладено договір про відступлення права вимоги №100 (надалі - договір про відступлення-1).

Відповідно до п.п. 1.2, 1.3 договору про відступлення-1 в порядку та на умовах, визначених цим договором, первісний кредитор відступає новому кредиторові, а новий кредитор набуває належне первісному кредиторові право вимоги у боржника грошових коштів на загальну суму, що складає еквівалент 6 465 236,70 доларів США, в обсязі та умовах, що існували на момент переходу цих прав. За цим договором новий кредитор набуває право вимагати від боржника належного та реального виконання обов`язку з повернення залишку коштів в розмірі, що складає еквівалент 6 465 236,70 доларів США.

Згідно з п. 1.4. договору про відступлення-1 право вимоги засновано на правочинах, укладених між первісним кредитором та боржником, а також на договорах відступлення прав вимоги, укладених первісним кредитором з клієнтами боржника згідно переліку, що додається до даного договору.

Підписанням цього договору Публічне акціонерне товариство «Златобанк» підтверджує факт належного повідомлення про відступлення прав вимоги, визнає відступлення прав грошової вимоги в розмірі, зазначеному в пункті 1.3. цього договору, та зобов`язується виконувати свої обов`язки за правочинами на користь нового кредитора. Одночасно з передачею прав вимоги новому кредитору припиняються зобов`язання боржника по відношенню до первісного кредитора (п. 1.7. договору про відступлення-1).

12.02.2015 між Публічним акціонерним товариством «Златобанк» (боржник), Товариством з обмеженою відповідальністю «Соларенерго» (новий кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будинок Краусса» (первісний кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги (надалі - договір про відступлення-2).

Відповідно до договору про відступлення-2 банк має певні зобов`язання з повернення грошових коштів згідно з договорами, що зазначені нижче на загальну суму 2 528 869,61 доларів США, 82 762 615,83 грн. (що є еквівалентом 3 271 365,92 доларів США), 158 245,45 євро (що є еквівалентом 178 769,88 доларів США), 217 516,90 російських рублів (що є еквівалентом 3323,60 доларів США):

- договір банківського рахунку № 8380-ЮР від 16.10.2014, укладений між банком та Приватним акціонерним товариством «Бахмутский аграрний союз»;

- договір банківського рахунку № 2477-ЮР від 19.08.2011, укладений між банком та Товариством з обмеженою відповідальністю «Регіон»;

- договір банківського рахунку фізичної особи від 20.03.2014, укладений між банком та ОСОБА_1 ;

- договір про відкриття поточного рахунку та надання і використання платіжної картки від 18.03.2014, укладений між банком та ОСОБА_1 ;

- договір банківського рахунку фізичної особи від 20.03.2014 року, укладений між банком та ОСОБА_2 ;

- угода про приєднання до публічної пропозиції про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб № 076689, яка укладена між банком та ОСОБА_2 ;

- договір про відкриття поточного рахунку та надання і використання платіжної картки від 03.09.2013, укладений між банком та ОСОБА_2 ;

- угода про приєднання до публічної пропозиції про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб № 079123 від 19.01.2015, яка укладена між банком та ОСОБА_3 ;

- договір банківського вкладу № 062703 «Класичний плюс» в іноземній валюті від 06.06.2014, укладений між банком та ОСОБА_3 ;

- договір банківського вкладу № 060929 «Весняний» в іноземній валюті від 07.05.2014, укладений між банком та ОСОБА_3 ;

- угода про приєднання до публічної пропозиції про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб № 077401 від 17.12.2014, яка укладена між банком та ОСОБА_3 ;

- договір банківського рахунку № 7587-ЮР від 26.02.2014, укладений між банком та Приватним акціонерним товариством «Аквасервіс»;

- договір банківського рахунку № 5432-ЮР від 04.02.2013, укладений між банком та Товариством з обмеженою відповідальністю Виробнича компанія «Гірничодобувна промисловість».

Відповідно до договору про відступлення-2 права вимоги до ПАТ «Златобанк» за вищезазначеними договорами на загальну суму, еквівалентну 5 982 329,01 доларів США, були передані/відступлені відповідними особами-кредиторами (клієнтами, вкладниками) банку на користь ТОВ «Будинок Краусса» за наступними договорами: договір № 1 про відступлення права вимоги (цесії) від 12.02.2015; договір № 2 про відступлення права вимоги (цесії) від 12.02.2015; договір № 3 про відступлення права вимоги (цесії) від 12.02.2015; договір № 4 про відступлення права вимоги (цесії) від 12.02.2015; договір № 5 про відступлення права вимоги (цесії) від 12.02.2015; договір № 6 про відступлення права вимоги (цесії) від 12.02.2015; договір № 7 про відступлення права вимоги (цесії) від 12.02.2015; договір № 8 про відступлення права вимоги (цесії) від 11.02.2015; договір № 9 про відступлення права вимоги (цесії) від 11.02.2015; договір №10 про відступлення права вимоги (цесії) від 11.02.2015; договір № 11 про відступлення права вимоги (цесії) від 11.02.2015; договір № 12 про відступлення права вимоги (цесії) від 11.02.2015; договір № 13 про відступлення права вимоги (цесії) від 11.02.2015.

Згідно з п. 1.5. договору про відступлення-2 підписанням цього договору банк підтверджує факт належного повідомлення про відступлення прав вимоги, визнає відступлення прав грошової вимоги в розмірах, зазначених в абзаці (А) в преамбулі цього договору та зобов`язується виконувати свої обов`язки за договорами банківського рахунку на користь нового кредитора. Одночасно з передачею прав вимоги новому кредитору припиняються зобов`язання боржника по відношенню до первісного кредитора.

12.02.2015 між Публічним акціонерним товариством «Златобанк» (боржник), Товариством з обмеженою відповідальністю «Соларенерго» (новий кредитор) та Національним університет «Львівська політехніка» (первісний кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги № 102 (надалі - договір про відступлення-3).

Відповідно до пунктів 1.2., 1.3. договору про відступлення-3 в порядку та на умовах, визначених цим договором, первісний кредитор відступає новому кредиторові, а новий кредитор набуває належне первісному кредиторові право вимоги у боржника грошових коштів на загальну суму, що складає еквівалент 1 805 038,47 доларів США, в обсязі та умовах, що існували на момент переходу цих прав. За цим договором новий кредитор набуває право вимагати від боржника належного та реального виконання обов`язку з повернення залишку коштів в розмірі, що складає еквівалент 1 805 038,47 доларів США.

Згідно з п. 1.4. договору про відступлення-3 право вимоги засновано на правочинах, укладених між первісним кредитором та боржником, а також на договорах відступлення прав вимоги, укладених первісним кредитором з клієнтами боржника, згідно переліку, що додається до даного договору.

Як передбачено п.1.7 договору про відступлення-3, підписанням цього договору ПАТ «Златобанк» підтверджує факт належного повідомлення про відступлення прав вимоги, визнає відступлення прав грошової вимоги в розмірі, зазначеному в пункті 1.3 цього договору, та зобов`язується виконувати свої обов`язки за правочинами на користь нового кредитора. Одночасно з передачею прав вимоги новому кредитору припиняються зобов`язання боржника по відношенню до первісного кредитора.

На підставі трьох договорів про відступлення права вимоги ТОВ «Соларенерго» набуло права вимоги до ПАТ «Златобанк» за грошовими зобов`язаннями на загальну суму 14 252 604,18 доларів США.

Заявами № 12 та № 12-1 від 12.02.2015 ТОВ «Соларенерго» повідомило ПАТ «Златобанк» про зарахування однорідних грошових вимог в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 8/33/13-KLMV від 21.01.2013.

Відповідно до заяви № 12-1 від 12.02.2015 ТОВ «Соларенерго» на підставі пункту 1.2. кредитного договору заявило про дострокове повне погашення поточної заборгованості шляхом зарахування заборгованості відповідача в рахунок погашення своєї заборгованості за кредитним договором.

Разом з тим, 11.08.2017 ПАТ «Златобанк» листом № 2323 повідомило Національний банк України, що заборгованість ТОВ «Соларенерго» перед ПАТ «Златобанк» за кредитним договором № 8/33/13-KLMV станом на 01.08.2017 становить 500 931 598,56 грн.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що заява ТОВ «Соларенерго» № 12 від 12.02.2015 про зарахування однорідних грошових вимог в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 8/33/13-KLMV від 21.01.2013 порушує права та інтереси Національного банку України, оскільки майнові права за кредитним договором № 8/33/13-KLMV від 21.01.2013 перебувають у заставі Національного банку України відповідно до договору застави № 12/ЗМП/2 від 26.03.2014.

Позивач зазначає, що зобов`язання Публічного акціонерного товариства «Златобанк» перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Соларенерго» за договорами відступлення права вимоги визначені в гривні, євро, доларах США, російських рублях, в той час як вимоги за кредитним договором № 8/33/13-KLMV визначені в гривнях та доларах США, що свідчить про неоднорідність вимог за вказаними договорами.

За таких обставин, позивач просить суд визнати недійсним заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Соларенерго» № 12 від 12.02.2015 про зарахування однорідних грошових вимог в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №8/33/13-KLMV від 21.01.2013.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.06.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.11.2021, позов задоволено повністю.

Постановою Верховного Суду від 25.05.2022 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Соларенерго» задоволено частково, постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.11.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2021 у справі № 910/3264/19 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Направляючи справу на новий розгляд Верховний Суд зазначив, що саме на суди покладено значний обсяг відповідальності за дотримання принципу правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи. Забезпечення принципу res judicata є однією з найважливіших засад гарантування державою реалізації права людини на справедливий суд. ТОВ "Соларенерго" у суді першої інстанції в своїх поясненнях посилалося на судові рішення у справі № 910/20978/15, однак, зазначене суди попередніх інстанцій не дослідили, не оцінили і не відобразили ці обставини в оскаржених рішеннях.

Крім того, Верховний Суд зазначив, що судом апеляційної інстанції не враховано, що позивач мав довести те, що він не міг отримати інформацію про порушення свого права раніше, при цьому суд апеляційної інстанції не оцінював доказів, а саме копію заяви Національного банку України про вступ у справу № 910/20978/15 від 15.03.2016, копію пояснень Національного банку України від 15.03.2016, копію листа Національного банку України від 13.05.2015.

Спір у даній справі виник з приводу наявності чи відсутність підстав для визнання недійсним одностороннього правочину про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

Відповідно до частин 1-3 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Згідно із частиною 3 статті 203 ГК України господарське зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Аналогічні положення закріплені також у статті 601 ЦК України, відповідно до якої зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

За змістом частини 5 статті 202 ЦК України до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Оспорювана заява відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог за своєю правовою природою є одностороннім правочином, направленим на припинення взаємних грошових зобов`язань сторін у справі.

Водночас, зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов`язань: в одному - одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов`язанні є кредитором у другому). Також можливе часткове зарахування, коли одне зобов`язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов`язання. У такому випадку зобов`язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами.

Вимоги, які підлягають зарахуванню, мають відповідати таким умовам (стаття 601 ЦК України):

- бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим);

- бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, наприклад, грошей). При цьому правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Отже допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо);

- строк виконання таких вимог має бути таким, що настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.

Відповідно до статті 602 ЦК України не допускається зарахування зустрічних вимог: 1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю; 2) про стягнення аліментів; 3) щодо довічного утримання (догляду); 4) у разі спливу позовної давності; 5) в інших випадках, встановлених договором або законом.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що потрібно розмежовувати зарахування та заяву про зарахування, оскільки, сама по собі наявність зустрічних однорідних вимог не призводить до їх зарахування, і, відповідно не припиняє зобов`язання, для цього (припинення зобов`язання) необхідна наявність заяви про зарахування зустрічних вимог хоча б однієї із сторін.

Заява однієї із сторін про зарахування зустрічних вимог для досягнення бажаного правового ефекту не потребує відповіді з боку адресата, а потребує лише сприйняття заяви останнім. Наслідком подання заяви про зарахування зустрічних вимог, за наявності передбачених умов для зарахування, є остаточне і безповоротне припинення відповідних зобов`язань повністю або частково.

Отже, у разі несприйняття адресатом заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог, учасники правовідносин мають можливість звернутися за судовим захистом, подавши позов про визнання такого правочину недійсним або визнання зобов`язань такими, що припинилися у зв`язку із зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

За загальним правилом грошові вимоги мають презюмуватися як однорідні у силу однорідності грошей як предмету виконання зобов`язань, про що також зазначено у постановах Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/13547/17, від 13.02.2019 у справі № 922/1552/18.

За змістом статті 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її.

Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.

Згідно заяви №12 від 12.02.2015 станом на 12.02.2015 заборгованість ТОВ «Соларенерго» за кредитним договором становить 13 538 000 доларів США.

Відповідно до договорів відступлення права вимоги від 12.02.2015 ТОВ «Соларенерго» набуло право вимоги до ПАТ «Златобанк» за договорами банківського вкладу, договорами банківського та карткового рахунку на загальну суму 13 538 000 доларів США.

Водночас, як вбачається з листа АТ «Златобанк» №2323 від 11.08.2017 заборгованість ТОВ «Соларенерго» перед АТ «Златобанк» за редитним договором станом на 01.08.2017 становить 500 931 598, 56 грн, тоді як зобов`язання за договором відступлення права вимоги 1 визначені в еквіваленті 6 465 236,70 доларів США, за договором відступлення права вимоги 2 визначені у сумі 82 762 615, 83 грн, 158 245, 45 євро, 217 516, 90 російських рублів, за договором відступлення права вимоги 3 визначені в еквіваленті 1 805 038, 47 доларів США.

Таким чином, вимоги за договорами відступлення права вимоги 1, 2, 3 визначені у гривні, євро, доларах США, російських рублях, а за кредитним договором визначені у гривні та доларах США, що свідчить про неоднорідність вимог за вказаними правочинами.

Якщо зобов`язання підлягають виконанню в різних валютах, то такі вимоги не є однорідними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30.10.2018 у справі №914/3217/16).

За таких обставин, оспорюваний правочин - заява ТОВ «Соларенерго» від 12.02.2015 №12 про зарахування однорідних грошових вимог в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 21.01.2013 №8/33/13-KLMV не відповідає положеннями статті 601 ЦК України та частини 3 статті 203 ГК України, оскільки вимоги за кредитним договором, договорами про відступлення права вимоги 1, 2, 3 та договорами банківських рахунків/вкладів не є однорідними, що є підставою для визнання такого правочину недійсним на підставі частини 1 статті 215 ЦК України.

Стосовно доводів НБУ про те, що строк виконання зобов`язань за Кредитним договором станом на 12.02.2015 - дата заяви ТОВ «Соларенерго» №12 про зарахування однорідних грошових вимог в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором, не настав, що в силу статті 601 ЦК України виключає зарахування зустрічних однорідних вимог, то слід зазначити наступне.

Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Кредитним договором сторони погодили, що строк дії максимального ліміту за кредитною лінією складає 6 місяців. Кінцева дата повернення кредиту: не пізніше до 27.07.2015 включно, відносно чого не заперечують учасники процесу у даній справі.

За приписами частини 1 статті 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню.

За умовами пункту 3.3.1 кредитного договору позичальник має право здійснювати повне або часткове повернення отриманих кредитних коштів в межах дії строку, встановленого пунктом 1.4 цього кредитного договору.

Згідно з пунктами 3.4.3 та 3.4.10 кредитного договору позичальник зобов`язаний повернути кредит у повному обсязі в порядку та строки, передбачені цим кредитним договором, в тому числі достроково, у разі настання обставин, за яких банк має право вимагати дострокового повернення кредиту, у тому числі у випадку настання несприятливих обставин/подій. Достроково повернути кредит та сплатити процента на вимогу кредитодавця у випадках, передбачених цим кредитним договором.

Отже, кредитний договір не містить заборон чи обмежень щодо дострокового повернення кредиту, що спростовує доводи НБУ про ненастання строку виконання зобов`язань за кредитним договором, як додаткову підставу визнання недійсним спірного правочину.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою до іншої сторони чи сторін правочину; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення того, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, у чому полягає його порушення, і в залежності від цього у який ефективний спосіб порушене право може бути захищено.

Зі змісту умов договору застави вбачається, що заставодавець зобов`язаний: не відчужувати майнові права в будь-який спосіб та не обтяжувати їх зобов`язаннями на користь третіх осіб без отримання попередньої письмової згоди заставодержателя (підпункт 3.4.2 договору застав); не вносити надалі змін до кредитних договорів та забезпечувальних договорів без отримання попередньої письмової згоди заставодержателя. Ці вимоги не стосуються зміни розміру процентних ставок за кредитами, перенесення строку сплати процентів на строк не більше 60 днів, понесення сплати нарахованих процентів та комісій за обслуговування кредитної заборгованості по одноразовому переносу строку в межах одного календарного місяця, зміни валюти кредитування шляхом укладення додаткових угод до кредитних та забезпечувальних договорів (підпункт 3.4.5 договору застави); не чинити будь-яких дій, що перешкоджатимуть здійсненню заставодержателем передбаченим цим договором прав щодо звернення стягнення чи реалізації майнових прав (підпункт 3.4.8 договору застави); не пізніше п`яти робочих днів після підписання цього договору повідомляти боржників, майнових поручителів та/або поручителів за кредитними і забезпечувальними договорами про укладення цього договору шляхом направлення листів з повідомленням про вручення та не пізніше наступного робочого дня після їх відправлення надати повний перелік відправлених листів з зазначенням реквізитів (дати відправлення, вихідного реєстрового номеру, поштового реєстру тощо) та завірені повноважною особою і печаткою заставодавця копії відправлених листів, оригінали поштових реєстрів (підпункт 3.4.12 договору застави).

За статтею 572 ЦК України, в редакції чинній станом на 12.02.2015, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

У статті 1 Закону України «Про заставу», в редакції чинній на 12.02.2015, визначено, що застава - це спосіб забезпечення зобов`язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов`язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 587 ЦК України особа, яка володіє предметом застави, зобов`язана, якщо інше не встановлено договором, вживати заходів, необхідних для збереження предмета застави.

Статтею 17 Закону України «Про заставу», в редакції чинній на 12.02.2015, визначено заставодавець зберігає право розпорядження заставленим майном, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя.

Згідно із статтею 50 Закону України «Про заставу», в редакції чинній на 12.02.2015, при заставі прав, якщо інше не передбачено договором, заставодавець зобов`язаний: виконувати дії, необхідні для забезпечення дійсності заставленого права; не здійснювати уступки заставленого права; не виконувати дій, що тягнуть за собою припинення заставленого права чи зменшення його вартості; вживати заходів, необхідних для захисту заставленого права від посягань з боку третіх осіб; надавати заставодержателю відомості про зміни, що сталися в заставленому праві, про його порушення з боку третіх осіб та про домагання третіх осіб на це право.

При заставі прав, якщо інше не передбачено договором, заставодержатель має право в разі порушення заставодавцем обов`язків, передбачених статтею 50 цього Закону, самостійно вживати всіх заходів, необхідних для захисту заставленого права проти порушень з боку третіх осіб (стаття 51 названого Закону).

За приписами статей 579, 586 ЦК України предмет застави може бути замінений лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, враховуючи те, що майнові права за кредитним договором передано у заставу НБУ за договором застави, погашення заборгованості за кредитним договором шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог порушують права та інтереси НБУ, як Заставодержателя, за захистом яких він звернувся до суду із даним позовом.

Враховуючи викладене вище, право позивача на задоволення майнових вимог порушено спірним правочином.

На виконання вказівок Верховного Суду, апеляційним судом досліджено питання правової визначеності у справі, оскільки за результатами розгляду справи №910/20978/15 прийнято рішення про визнання припиненими правовідносини між ТОВ «Соларенерго» до ПАТ «Златобанк» за кредитним договором від 21.01.2023 №8/33/13-KLMV на підставі заяв ТОВ «Соларенерго» №12 та №12-1 від 12.02.2015 про зарахування зустрічних однорідних вимог, а тому вимоги оспорюваної НБУ заяви ТОВ «Соларенерго» №12 від 12.02.2015 про зарахування зустрічних однорідних вимог виконано.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц звернула увагу, що правова визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи. Жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого й обов`язкового рішення тільки з метою проведення нового слухання та вирішення справи (рішення ЄСПЛ від 09.11.2004 у справі "Світлана Науменко проти України" (Svetlana Naumenko v. Ukraine), заява № 41984/98, §53).

Саме на суди покладено значний обсяг відповідальності за дотримання принципу правової визначеності.

Крім того, в основі принципу юридичної визначеності, як одного з істотних елементів принципу верховенства права, лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. «вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися.

Отже, забезпечення принципу res judicata є однією з найважливіших засад гарантування державою реалізації права людини на справедливий суд.

Принцип правової визначеності серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (п.61 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Брумареску проти Румунії» від 28.10.1999 (заява №28342/95). Базове тлумачення принципу res judicata вміщено в рішеннях ЄСПЛ від 03.12.2003 у справі «Рябих проти Росії» (заява №52854/99), від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України» (заява №41984/98), від 18.11.2004 у справі «Праведная проти Росії» (заява №69529/01), від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» (заява №24465/04), від 03.04.2008 у справі «Понамарьов проти України» (заява №3236/03), в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності.

Поняття «перегляд» охоплює не лише перегляд рішення суду нижчої інстанції судом вищої інстанції в межах однієї справи чи перегляд рішення за нововиявленими обставинами. У рішенні ЄСПЛ у справі «Центр «Украса» проти України" від 25.11.2021 (заява №2836/10) ЄСПЛ дійшов висновку, що судові рішення у провадженні №15/140 фактично нівелювали результати провадження №12/254, що остаточне рішення і призвело до порушення принципу юридичної визначеності (констатував порушення пункту 1 статті 6 Конвенції).

Таким чином, за принципом правової визначеності у разі винесення судами остаточного судового рішення воно не підлягало перегляду. Сталість і незмінність остаточного судового рішення, що набуло чинності, забезпечується через реалізацію відомого принципу res judicata. Остаточні рішення національних судів не повинні бути предметом оскарження. Можливість скасування остаточних рішень, без урахування при цьому безспірних підстав публічного інтересу, та невизначеність у часі на їх оскарження несумісні з принципом юридичної визначеності. Тому категорію res judicata слід вважати визначальною й такою, що гарантує незмінність установленого статусу учасників спору, що визнано державою та забезпечує сталість правозастосовних актів. Правова визначеність також полягає в тому, щоб остаточні рішення судів були виконані.

Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності. Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.

У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v.United Kingdom) ЄСПЛ наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

Національний банк України не приймав участі у справі №910/20978/15, тоді як під час розгляду даної справи встановлено порушення його прав та охоронюваних законом інтересів, як заставодержателя, спірним правочином. При цьому зустрічний позов до відповідача 2 відповідачем 1 про визнання недійсним одностороннього правочину - заяви ТОВ «Соларенерго» від 12.02.2015 №12 про зарахування однорідних грошових вимог в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у справі №910/20978/15 не заявлявся.

В силу статті 55 Конституції України кожному гарантовано право на судовий захист оспорюваних або не визнаних прав.

Частиною 1 статті 4 ГПК України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 зазначеної Конвенції гарантується право на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право подати до суду таку вимогу на захист права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідношення.

Посилання третьої особи 1 на положення пункту 8 частини 2 статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів банківської діяльності» від 13.05.2020 №590-ІХ, про заборону зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції, оскільки Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів банківської діяльності» від 13.05.2020 №590-ІХ набрав чинності 23.05.2020. В силу статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Водночас можливість судового захисту суб`єктивного права особи в разі його порушення, визнання або оспорювання, зокрема обумовлена строком, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу - позовною давністю (стаття 256 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (статті 256 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 261 ЦК України законодавець встановлює загальне правило, за яким перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16 це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском позовної давності. Тому це питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу. При цьому, поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №904/3405/19 викладено, зокрема, такий правовий висновок: «… позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. При цьому саме на позивача покладений обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду був пропущений ним з поважних причин». Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункти 61, 62), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19, пункти 5.43, 5.44) та у справі № 911/3677/17 (провадження №12-119гс19, пункти 6.43, 6.44).

Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами, визначеними частиною першою статті 261 Цивільного кодексу України, яка пов`язує його із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.10.2023 у справі № 910/21220/21, від 20.06.2023 у справі № 922/2088/21.

Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала би змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 910/15584/16, від 13.09.2022 у справі №925/461/21.

Отже, при визначенні початку перебігу строку позовної давності суд повинен з`ясовувати та враховувати обставини як щодо моменту, коли особа довідалась, так і щодо моменту, коли особа могла довідатися (мала можливість довідатися) про порушення свого права в їх сукупності, як обов`язкових складових визначення початку перебігу позовної давності. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 914/106/22.

При цьому питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини (пункт 23.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц (провадження № 14-456цс18)).

Відповідно до приписів частин другої та третьої статті 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позову. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушено, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (див., зокрема, пункт 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.06.2023 у справі № 755/13805/16-ц).

Застосування позовної давності має забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, № 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20.09.2011 у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

За приписами частини 3 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Під час розгляду справи у суді першої інстанції, відповідачем 2 подано заяву про застосування строку позовної давності, оскільки спірний правочин вчинено 12.02.2015, а позов НБУ здав на пошту 14.03.2019, тобто зі спливом строку позовної давності.

Заперечуючи проти заяви відповідача 2 про застосування строку позовної давності НБУ посилається на те, що строк позовної давності для звернення до суду із даним позовом ним не пропущено, оскільки про спірний правочин йому стало відомо 15.11.2017 з листа АТ «Златобанк» №2323 від 11.08.2017, доданого позивачем до позову, в якому АТ «Златобанк» повідомив НБУ про невиконання ТОВ «Соларенерго» своїх зобов`язань за Кредитним договором та стан претензійно-позовної роботи з даного приводу.

Проте, за умовами укладених між НБУ та АТ «Златобанк» кредитного договору №12 від 05.03.2014 (пункт 2.3.5) та договору застави (пункт 3.4.4) АТ «Златобанк» зобов`язаний надавати НБУ щомісячно до 15 числа місяця, наступного за звітним оновлену інформацію у формі реєстру щодо пулу кредитів, майнові права за якими виступають забезпеченням за цим кредитним договором для збереження ліквідності; зведену інформацію про рух коштів за позичковими рахунками позичальників, майнові права за кредитами яких передані у забезпечення, узагальнену на підставі відповідних виписок.

Отже, АТ «Златобанк» у строк до 15.03.2015 мав повідомити НБУ про звернення до нього ТОВ «Соларенерго» із заявою від 12.02.2015 №12-1 про зарахування однорідних грошових вимог в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 21.01.2013 №8/33/13-KLMV.

Лише листом №721 від 19.03.2015 Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ «Златобанк» звернулася до НБУ стосовно наданої Банком застави під забезпечення виконання зобов`язань за кредитами НБУ.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що НБУ листом від 13.05.2015 №20-02012/32318 на запит Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб АТ «Златобанк» від 19.03.2015 №721 повідомив останнього про те, що ним, як Заставодержателем, не надавалась згода АТ «Златобанк» на відчуження заставного майна шляхом уступки права вимоги за кредитними договорами, наведеними у додатку №1 до листа від 19.03.2015 №721, які забезпечують виконання зобов`язань за кредитами Національного банку України.

Отже, про порушення своїх прав, як заставодержателя, НБУ дізнався з листа Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб АТ «Златобанк» від 19.03.2015 №721, з листа НБУ від 13.05.2015 №20-02012/32318 достеменно вбачається, що 13.05.2015 НБУ знало про порушення своїх прав, як Заставодержателя, а тому строк позовної давності сплив 13.05.2018, тоді як НБУ звернувся із даним позовом до суду 14.03.2019, тобто зі спливом строку позовної давності, що в силу частини 4 статті 267 ЦК України є підставою для відмови у позові, що спростовує висновок суду першої інстанції про звернення позивача до суду із даним позовом в межах строку позовної давності.

Згідно із частинами 4, 5 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно із статтями 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За таких обставин, у задоволенні позову слід відмовити за спливом строку позовної давності.

Отже, Північний апеляційний господарський суд зазначає, що суд першої інстанції, ухваливши по суті правильне рішення, відмовив із підстав необгрунтованості позовних вимог, а не з підстав застосування строку позовної дасності.

Суд апеляційної інстанції вважає помилковим такий висновок суду першої інстанції з мотивів, наведених вище. Водночас підстав для задоволення позовних вимог, так і підстав для задоволення апеляційних скарг по суті, судом апеляційної інстанції не встановлено.

За таких обставин, мотивувальна частина оскаржуваного рішення суду першої інстанції підлягає зміні на підставі п. 3, 4 ч. 1 ст. 277, ст. 269 ГПК України через невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, а як наслідок неправильне застосування норм матеріального права (ст. 1173 ГПК України).

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, у зв`язку із чим рішення суду першої інстанції підлягає зміні шляхом викладення її мотивувальної частини в редакції даної постанови.

З урахування відмови у задоволенні позовних вимог, судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянтів.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 277 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Національного банку України та Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ю-Бейс» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2024 у справі № 910/3264/19 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2024 у справі № 910/3264/19 змінити, шляхом викладення мотивувальної частини в редакції даної постанови.

3. В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.

4. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянтів.

5. Матеріали справи № 910/3264/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді А.Г. Майданевич

О.М. Коротун

Дата складення повного тексту 09.10.2024