Ухвала

від 08.10.2024 по справі 902/1302/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"08" жовтня 2024 р. Cправа № 902/1302/22

Господарський суд Вінницької області у складі головуючого судді Міліціанова Р.В., при секретарі Московчук Є.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву Акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" № КНО-61.1.1/16 від 10.02.2023 про визнання грошових вимог до боржника у справі

за заявою: Первісний ініціюючий кредитор Товариства з обмеженою відповідальністю "Агріі Україна", 03040, Київ, вул. Васильківська 14, код - 2830219811 (новий кредитор ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , код - НОМЕР_1 )

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Сат-Агро", вул. Майбороди Дмитра, буд. 6, каб. 508, м. Вінниця, 21036, код - 37565654

про банкрутство

В С Т А Н О В И В:

У провадженні Господарського суду Вінницької області перебуває справа № 902/1302/22 про банкрутство ТОВ "Сат-Агро".

Ухвалою суду від 12.01.2023 року відкрито провадження у справі про банкрутство "Сат-Агро", визнано вимоги кредитора - ТОВ "Агріі Україна" 6 072 154,06 грн, введено процедуру розпорядження майном боржника, призначено розпорядником майна арбітражного керуючого Бурцеву І.Ю., призначено попереднє засідання на 23.02.2023.

13.01.2023 року здійснено офіційне оприлюднення повідомлення про відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ "Сат-Агро" на офіційному веб-порталі судової влади України.

14.02.2023 до суду від АТ "ПУМБ" надійшла заява № КНО-61.1.1/16 від 10.02.2023 з грошовими вимогами до боржника.

Ухвалою суду від 09.03.2023 судом задоволено заяву АТ "ПУМБ" № КНО-61.1.1/16 від 10.02.2023 року про визнання грошових вимог до боржника.

Визнано грошові вимоги АТ "ПУМБ" до ТОВ Сат-Агро" в розмірі 53 350 939,36 грн., з яких:

- 26 532 870,00 грн., вимоги, що забезпечені заставою майна Боржника за Договором застави майбутнього урожаю № КІЕ-МУ-10395/1 від 24.09.2021 (позачергово);

- 26 703 483,12 грн., вимоги за Договором поруки № КІЕ-П-10395/4 від 05.08.2021 щодо сплати кредиту та процентів (в розмірі, не забезпеченому заставою Боржника) (4 черга задоволення);

- 114 586,24 грн. - вимоги щодо судових витрат по сплаті судового збору, стягнутих з Боржника згідно з рішенням Господарського суду Львівської області від 27.07.2022 у справі № 914/288/22 (4 черга задоволення);

- 5 368,00 грн - вимоги щодо судових витрат у цій справі про банкрутство по сплаті судового збору за подання цієї заяви з кредиторськими вимогами (1 черга задоволення).

Постановою суду від 23.01.2024 ТОВ "Сат-Агро" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Голубенко О.В.

Ухвалою суду від 28.02.2024 замінено кредитора у справі № 902/1302/22 про банкрутство ТОВ "Сат-Агро" - ТОВ "Агрії Україна" (код 38948033) на нового кредитора ОСОБА_1 (код - НОМЕР_1 ).

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.02.2024 року Ухвалу Господарського суду Вінницької області від 09.03.2023 року залишено без змін.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.05.2024 року касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ємільчине Агроком" задоволено частково.

Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.02.2024 року та Ухвалу Господарського суду Вінницької області від 09.03.2023 року в частині визнання кредиторських вимог Акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" у справі № 902/1302/22 скасовано.

Справу №908/1302/22 у скасованій частині передано на новий розгляд до Господарського суду Вінницької області.

26.06.2024 року матеріали справи № 902/1302/22 надійшли на адресу Господарського суду Вінницької області.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.26.2024 року, матеріали справи № 902/1302/22 передано на розгляд суддя Міліціанову Р.В.

Ухвалою суду від 01.07.2024 року справу № 902/1302/22 прийнято до провадження новим складом суду, в частині розгляду заяви Акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" №КНО-61.1.1/16 від 10.02.2023 року про визнання грошових вимог до боржника та призначено судове засідання.

Ухвалою суду від 10.07.2024 року забезпечено участь представника Акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк", адвоката Награбовського Олександра Вікторовича у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою системи відеоконференцзв`язку ЄСІТС.

17.07.2024 року до суду від представника кредитора Акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" надійшли додаткові письмові пояснення (б/н від 17.07.2024 року) (вх.канц. № 01-34/7321/24).

Ухвалою суду від 22.07.2024 року повідомлено учасників справи про дату наступного судового засідання.

03.09.2024 року до суду від представника кредитора АК "Перший Український Міжнародний Банк" надійшло клопотання (б/н від 03.09.2024 року) (вх.канц. 3 01-34/8642/24) про долучення до матеріалів справи розрахунку заборгованості.

Ухвалою суду від 04.09.2024 року повідомлено учасників справи про дату наступного судового засідання.

11.09.2024 року до суду від кредитора АТ "Перший Український Міжнародний Банк" надійшли додаткові письмові пояснення (б/н від 11.09.2024 року) (вх.канц. № 01-34/8989/24), в якій останній зазначає, що що всі грошові вимоги АТ "ПУМБ" до боржника ТОВ "САТ-АГРО" підлягають включенню до четвертої черги задоволення вимог (крім вимог щодо судових витрат по сплаті судового збору в сумі 5 368,00 грн підлягають включенню до першої черги).

11.09.2024 року до суду від ТОВ "Ємільчине Агроком" надійшло клопотання (б/н від 11.09.2024 року) (вх.канц. № 01-34/8994/24) про відкладення розгляду справи на іншу дату.

У судовому засіданні 11.09.2024 року судом постановлено ухвалу про відкладення судового засідання на 23.09.2024 року.

Ухвалою суду від 13.09.2024 року повідомлено учасників справи про дату наступного судового засідання.

23.09.2024 року до суду від представника кредитора АТ "Перший Український Міжнародний Банк" надійшла заява про уточнення (зміни) до заяви кредитора АТ "ПУМБ" з грошовими вимогами до боржника (б/н від 23.09.2024 року) (вх.канц. № 01-314/9342/24), в якій останній просить суд визнати вимоги кредитора АТ "Перший Український Міжнародний Банк" до боржника в загальній сумі 53 356 307,36 грн з яких, вимоги щодо судових витрат в сумі 5 368,00 грн; вимоги за Договором поруки № КІЕ-П-10395/4 від 05.08.2021 року, щодо сплати кредиту та процентів в сумі 53 236 353,12 грн; вимоги щодо судових витрат по сплаті судового збору згідно з рішенням Господарського суду Львівської області від 27.07.2022 року у справі 3 914/288/22 в сумі 114 586,24 грн.

У судовому засіданні, кредитори, боржник, арбітражний керуючий правом участі не скористались.

Представником ТОВ "Ємільчине Агроком" подано заяву про розгляд заяви у його відсутність. Також заперечено проти задоволення вимог Акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" в редакції заяви про уточнення (зміни) до заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника.

Представнику заявника (АТ «ПУМБ») забезпечено, можливість участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції, на підставі ч. 5 ст. 197 ГПК України, ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, його представник, який подав відповідну заяву.

Отже, судом забезпечено усім учасникам справи належні умови для реалізації процесуальних прав.

Згідно ч. 1 ст. 316 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

У Постанові КГС ВС від 28.05.2024 року по даній справі звернуто увагу на необхідності здійснити аналіз грошових вимог по суті, перевірити правильність нарахування процентів за користування кредитом у сумі, що не охоплена рішенням суду у справі №914/288/22, визначити правову природу цих процентів, тлумачення умов кредитного договору щодо порядку їх нарахування, складу і розміру грошових вимог згідно наданих банком розрахунків та інших документів, доданих до заяви кредитора.

Тому, на стадії нового розгляду справи судом враховано вказівки суду касаційної інстанції.

Оцінивши позиції сторін, дослідивши надані докази, судом встановлено наступне.

06.10.2020 між АТ "ПУМБ" та ТОВ "Діва-Агролан" (позичальник) укладено Кредитний договір № КІЕ-ТФ-10395, за умовами якого банк зобов`язується надати позичальнику кредит у вигляді поновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування, що дорівнює 35000000 грн (ліміт кредиту), а позичальник зобов`язується прийняти кредит, використати його за цільовим призначенням, сплатити плату за кредит та повернути банку кредит у повному обсязі в порядку та у строки, обумовлені цим Договором (п.1.1 Кредитного договору).

В межах Кредитного договору Банк та ТОВ "Діва-Агролан" уклали значну кількість додаткових угод та заяв на отримання траншів кредиту, на підставі яких і відбулося кредитування позичальника.

АТ "ПУМБ" повністю свої зобов`язання за Кредитним договором, надавши ТОВ "Діва-Агролан" кредитні кошти траншами у повному обсязі відповідно до Заяв позичальника.

Позичальник виконав свої зобов`язання лише щодо повернення кредитних коштів, отриманих згідно Додаткової угоди про встановлення Субліміту Кредиту № 1, та частково виконав зобов`язання щодо повернення коштів, отриманих згідно Додаткових угод про встановлення Субліміту Кредиту № 2 та № 3.

Починаючи з 29.10.2021 ТОВ "Діва-Агролан" вважається таким, що прострочило виконання основного зобов`язання з повернення Кредиту (усіх наданих Траншів) у повному обсязі та сплати процентів за користування ним.

Станом на 11.01.2023 (включно) загальна заборгованість ТОВ "Діва-Агролан" перед АТ "ПУМБ" за Кредитним договором складає 53236353,12 грн, у тому числі:

- 42965621,96 грн - прострочена заборгованість позичальника за сумою всіх траншів кредиту;

- 10270731,16 грн - прострочена заборгованість позичальника за процентами за користуванням кредитом.

З метою забезпечення виконання зобов`язань ТОВ "Діва-Агролан" перед банком за Кредитним договором, між АТ "ПУМБ" та ТОВ "Сат-Агро", окрім іншого, було укладено Договір поруки №КІЕ-П-10395/4 від 05.08.2021, із змінами і доповненнями згідно з Додатковою угодою № 1 від 24.09.2021.

Відповідно до п.1.2 Договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язання боржником (ТОВ "Діва-Агролан") в повному обсязі. Поручитель відповідає в тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, комісій, неустойки тощо.

На дату подання АТ "ПУМБ" заяви з грошовими вимогами до ТОВ "Сат-Агро" останнє, як поручитель, не виконало своїх зобов`язань за Договором поруки щодо погашення заборгованості за Кредитним договором у розмірі 53 236 353,12 грн станом на 11.01.2023 (включно) перед Банком.

Заборгованість ТОВ "Сат-Агро" як поручителя за Кредитним договором підтверджується також рішенням Господарського суду Львівської області від 27.07.2022 у справі №914/288/22, яке набрало чинності. Згідно з названим рішенням суду з ТОВ "Сат-Агро" стягнуто на користь АТ "ПУМБ" 42965621,96 грн основної заборгованості, 2868872,77 грн відсотків та судові витрати в розмірі 114586,24 грн. Відтак, заборгованість поручителя перед банком у зазначеному розмірі (45949080,97 грн) є безспірною.

З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника ТОВ "Діва-Агролан" перед Банком за Кредитним договором № КІЕ-ТФ-10395 від 06.10.2020, між АТ "ПУМБ" та ТОВ "Сат-Агро" укладено Договір застави майбутнього урожаю № КІЕ-МУ-10395/1 від 24.09.2021, за умовами якого:

- предметом застави за цим Договором застави є майно, яке стане власністю Заставодавця після укладення Договору застави, а саме: майбутній урожай, опис якого зазначений в Додатку 1 до Договору, що є його невід`ємною частиною. Право застави поширюється на Предмет застави разом з усіма існуючими та майбутніми майновими та іншими правами, що відносяться до Предмету застави (пункт 2.1);

- інформація про оціночну вартість Предмету застави зазначена у Додатку 1 до Договору застави (пункт 2.3).

Згідно з Додатком 1 до Договору застави предметом застави є майбутній урожай соняшника 2021 року врожаю очікуваною загальною кількістю 1 560,7153 тон на зем. ділянках, перелічених у цьому Додатку 1, загальною площею 624,8376 га в межах с. Стара Олександрівка Пулинської ОТГ Пулинського району Житомирської області, загальною оціночною вартістю 26 532 870 грн.

АТ "ПУМБ" повністю виконало свої зобов`язання за Кредитним договором, надавши ТОВ "Діва-Агролан" кредитні кошти траншами у повному обсязі відповідно до заяв позичальника. Натомість ТОВ "Діва-Агролан" виконало свої зобов`язання лише щодо повернення кредитних коштів, отриманих за додатковою угодою про встановлення субліміту кредиту №1, та частково виконало зобов`язання щодо повернення коштів, отриманих за Додатковими угодами про встановлення субліміту кредиту №2, №3.

З 29.10.2021 ТОВ "Діва-Агролан" вважається таким, що прострочило виконання основного зобов`язання з повернення кредиту (усіх наданих траншів) у повному обсязі та сплати процентів за користування ним.

Станом на 11.01.2023 (включно) загальна заборгованість ТОВ "Діва-Агролан" перед АТ "ПУМБ" за Кредитним договором складає 53236353,12 грн (у тому числі: 42965621,96 грн - прострочена заборгованість позичальника за сумою всіх траншів кредиту; 10270731,16 грн - прострочена заборгованість позичальника за процентами за користуванням кредитом).

На дату подання АТ "ПУМБ" заяви (12.02.2023) з грошовими вимогами до ТОВ "Сат-Агро" останнє, як поручитель, не виконало своїх зобов`язань за Договором поруки щодо погашення заборгованості за Кредитним договором у розмірі 53236353,12 грн.

Заборгованість ТОВ "Сат-Агро" як поручителя за кредитним договором підтверджується також рішенням Господарського суду Львівської області від 27.07.2022 у справі № 914/288/22, згідно з яким ТОВ "Сат-Агро" стягнуто на користь АТ "ПУМБ" 45 949 080,97 грн (з них: 42965621,96 грн - основний борг, 2868872,77 грн - відсотки, 114586,24 грн - судові витрати).

Ухвалою Господарського суду Вінницької області суду від 12.01.2023 за заявою ТОВ "Агріі Україна" відкрито провадження у справі про банкрутство ТОВ "Сат-Агро", визнано вимоги ініціюючого кредитора у сумі 6072154,06 грн, введено процедуру розпорядження майном боржника, призначено розпорядником майна арбітражного керуючого Бурцеву І.Ю.

14.02.2023 до суду надійшла заява від АТ "ПУМБ" з грошовими вимогами до боржника на загальну суму 53350939,36 грн, з яких:

- вимоги забезпечені заставою майна боржника за Договором застави майбутнього урожаю № КІЕ- МУ-10395/1 від 24.09.2021 в сумі 26532870 грн;

- вимоги за Договором поруки № КІЕ-П-10395/4 від 05.08.2021 щодо сплати кредиту та процентів (в розмірі, не забезпеченому заставою боржника) в сумі 26703483,12 грн;

- вимоги щодо судових витрат по сплаті судового збору, стягнутих з боржника згідно з рішенням Господарського суду Львівської області від 27.07.2022 у справі №914/288/22, в сумі 114586,24 грн.

АТ "ПУМБ" звернулося до суду у встановлений частиною першою статті 45 КУзПБ строк.

Кредиторські вимоги АТ "ПУМБ" є конкурсними, оскільки виникли до відкриття провадження у справі № 902/1302/22 про банкрутство ТОВ "Сат-Агро" (т. 2 а.с. 1-188).

З урахуванням заяви про уточнення (зміни) до заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника (б/н від 23.09.2024 року) (вх.канц. № 01-314/9342/24), АТ "ПУМБ" просить суд визнати вимоги до боржника в загальній сумі 53 356 307,36 грн, з яких вимоги щодо судових витрат в сумі 5 368,00 грн; вимоги за Договором поруки № КІЕ-П-10395/4 від 05.08.2021 року, щодо сплати кредиту та процентів в сумі 53 236 353,12 грн; вимоги щодо судових витрат по сплаті судового збору згідно з рішенням Господарського суду Львівської області від 27.07.2022 року у справі 3 914/288/22 в сумі 114 586,24 грн (т. 2Б а.с. 220-229).

На даючи правову оцінки предмету спірних правовідносин, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень частин першої, третьої, шостої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ):

- конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство;

- до заяви в обов`язковому порядку додаються, зокрема, документи, які підтверджують грошові вимоги до боржника;

- заяви з вимогами конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів, подані в межах строку, визначеного частиною першою цієї статті, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду. Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, розглядаються господарським судом у порядку черговості їх отримання у судовому засіданні, яке проводиться після попереднього засідання господарського суду. За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів.

У питанні порядку розгляду кредиторських вимог у справі про банкрутство та ролі й обов`язків суду на цій стадії судова колегія враховує усталені правові висновки Верховного Суду, що полягають у такому:

- заявник сам визначає докази, які, на його думку, підтверджують заявлені вимоги; проте, обов`язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений на господарський суд, який здійснює розгляд справи про банкрутство. Під час розгляду заявлених грошових вимог суд користується правами та повноваженнями, наданими йому процесуальним законом; суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора (постанова від 26.02.2019 у справі №908/710/18);

- на стадії звернення кредиторів з вимогами до боржника та розгляду зазначених вимог судом принципи змагальності та диспозитивності у справі про банкрутство проявляються у наданні заявником відповідних документів на підтвердження своїх кредиторських вимог та заперечень боржника та інших кредиторів проти них (постанова від 23.04.2019 у справі №910/21939/15);

- покладення обов`язку доказування обґрунтованості відповідними доказами своїх вимог до боржника саме на кредитора не позбавляє його права на власний розсуд подавати суду ті чи інші докази, що дозволяє суду застосовувати принцип диспозитивності господарського судочинства та приймати рішення про визнання чи відмову у визнанні вимог кредитора, виходячи з тієї сукупності доказів, яка надана кредитором-заявником грошових вимог. Законодавцем у справах про банкрутство обов`язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника грошових вимог, а предметом спору в даному випадку є вирішення питання про належне документальне підтвердження цих вимог кредитором-заявником. У випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог, суд у справі про банкрутство відмовляє у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів. Надані кредитором докази мають відповідати засадам належності (стаття 76 ГПК України), допустимості (стаття 77 ГПК України), достовірності (стаття 78 ГПК України) та вірогідності (стаття 79 ГПК України). Комплексне дослідження доказів на предмет їх відповідності законодавчо встановленим вимогам є сутністю суддівського розсуду на стадії встановлення обсягу кредиторських вимог у справі про банкрутство. У випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог, суд у справі про банкрутство відмовляє у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів (постанова від 27.08.2020 у справі № 911/2498/18, від 01.03.2023 у справі № 902/221/22);

- розглядаючи кредиторські вимоги суд в силу норм статей 45-47 КУзПБ має належним чином дослідити сукупність поданих заявником доказів (договори, накладні, акти, судові рішення, якими вирішено відповідний спір тощо), перевірити їх, надати оцінку наявним у них невідповідностям (за їх наявності), та аргументам, запереченням щодо цих вимог з урахуванням чого з`ясувати чи є відповідні докази підставою для виникнення у боржника грошового зобов`язання (постанова від 21.10.2021 у справі № 913/479/18);

- використання формального підходу при розгляді заяви з кредиторськими вимогами та визнання кредиторських вимог без надання правового аналізу поданій заяві з кредиторськими вимогами, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог створює загрозу визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника. Наведене порушує права кредиторів у справі про банкрутство з обґрунтованими грошовими вимогами (постанова від 07.08.2019 у справі № 922/1014/18).

З приводу врахування Рішення Господарського суду Львівської області від 27.07.2022 у справі № 914/288/22, суд зауважує наступне.

Відповідно до ч. ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Тому, судом враховане зазначене судове рішення в аспекті встанолених фактичних обставин.

Зокрема, сторони внесли зміни до Кредитного договору від 06.10.2020 шляхом укладення договору від 24.09.2021 (надалі Договір № 3 від 24.09.2021) (том 1, а. с. 60-64). В пункті 1.3 статті 1 договору від 24.09.2021 сторони погодили, що ТОВ "Діва-Агролан" є боржником Банку за частинами кредиту в загальному розмірі 45'262'950,00 грн, а саме:

- 32'486'461,50 грн заборгованість за додатковою угодою (про встановлення субліміту кредиту) № 3 рефінансування, строк повернення 01.03.2022.

- 12'644'046,52 грн заборгованість за додатковою угодою (про встановлення субліміту кредиту) № 2, пункт 47.1 цього рішення, строк повернення 20.12.2021.

- 132'441,98 гривень заборгованість за додатковою угодою (про встановлення субліміту кредиту) № 2, пункт 47.2 цього рішення, строк повернення 30.09.2021.

Пунктом 1.6 Договору № 3 від 24.09.2021 Банк та ТОВ "Діва-Агролан" узгодили викласти статтю 6 Кредитного договору в новій редакції. Зокрема, Відповідач-1 зобов`язався повернути кредит в розмірах та строки, визначені в заявах на отримання траншу кредиту з урахуванням визначеного графіку:

Кредит у розмірі 32'486'461,50 грн, який виник на підставі додаткової угоди (про встановлення субліміту кредиту) № 3 від 31.03.2021 (див. пункт 48 цього рішення), заяви на отримання траншу кредиту (частини) № 10395+3+1 від 31.03.2021 (див. пункт 49.1 цього рішення) та розмір якого узгоджений в пункті 1.3 Договору про внесення змін та доповнень № 3 від 24.09.2021, мав бути повернутий не пізніше 01.03.2022. При чому ТОВ "Діва-Агролан" зобов`язалося не пізніше 20.12.2021 повернути суму, що перевищує 25'113'000,00 грн, тобто сплатити 7'373'461,50 грн кредитних коштів.

Кредит у розмірі 12'644'046,52 грн, який виник на підставі додаткової угоди (про встановлення субліміту кредиту) №2 від 22.12.2020 (див. пункт 45 цього рішення), заяви на отримання траншу кредиту (частини) №10395+2+1 від 24.12.2020 (див. пункт 47.1 цього рішення) та розмір якого узгоджений в пункті 1.3 Договору про внесення змін та доповнень №3 від 24.09.2021, мав бути повернутий не пізніше 20.12.2021. При чому ТОВ "Діва-Агролан" зобов`язалося не пізніше 30.09.2021 повернути суму, що перевищує 9'626'538,50 грн, тобто сплатити 3'017'508,02 грн кредитних коштів.

Кредит у розмірі 132'441,98 грн, який виник на підставі додаткової угоди (про встановлення субліміту кредиту) № 2 від 22.12.2020 (див. пункт 45 цього рішення), заяви на отримання траншу кредиту (частини) №10395+2+2 від 28.12.2020 (див. пункт 47.2 цього рішення) та розмір якого узгоджений в пункті 1.3 Договору про внесення змін та доповнень №3 від 24.09.2021, мав бути повернутий не пізніше 30.09.2021.

Крім того, Відповідач-1 подав заяви від 24.09.2021 про зміну умов наданих траншів кредиту №10395+2+1, № 10395+2+2, №10395+3+1, в яких зафіксував змінені умови кредитування.

Сторони погодили змінити редакції пунктів 10.3.6.1, 10.3.6.2, 10.3.6.6, 10.3.6.10 Кредитного договору від 06.10.2020 та доповнити його пунктами 10.3.6.11, 10.3.6.12 (пункти 1.10-1.13 Договору №3 від 24.09.2021). Ці положення зобов`язали ТОВ "Діва-Агролан" вчинити низку дій: застрахувати за свій рахунок на користь Банку рухоме майно, забезпечити передання в іпотеку нерухомого майна та інші дії. Матеріали справи не містять доказів виконання цих обов`язків.

Пунктом 5.1 (1) статті 5 Кредитного договору від 06.10.2020 передбачено, що несприятливою подією є несплата позичальником будь-якої суми, що належить до сплати на користь Банку згідно з цим договором та/або додатковими угодами та/або заявами на отримання траншу кредиту (частини), у передбачений ними строк, та/або невиконання або неналежне виконання позичальником будь-яких інших обов`язків за цим договором та/або додатковими угодами та/або обов`язків за угодами про забезпечення та/або за іншими угодами, укладеними між сторонами.

Відповідно до пункту 5.4 статті 5 Кредитного договору від 06.10.2020 у випадку виникнення будь-якої несприятливої події Банк набуває право вимагати від позичальника достроково повернути виданий позичальникові кредит або будь-який інший транш кредиту (частину), а позичальник зобов`язаний … виконати таку вимогу Банку і повернути отриманий кредит або транш кредиту (частину) в повному обсязі разом із платою за кредит і штрафними санкціями, …, в строк не пізніше 7 (семи) банківських днів з моменту отримання відповідної вимоги.

Банк звернувся до ТОВ "Діва-Агролан" з повідомленням № КНО-61.1.1/95 від 11.10.2021, яким вимагав повернути 47'553'083,26 грн.

Станом на 11.10.2021 прострочена заборгованість ТОВ "Діва-Агролан" з повернення кредиту становила 3'017'508,02 гривень.

Відповідно до пункту 14.1 Кредитного договору від 06.10.2020 повідомлення та/або документи вважаються надісланими з дати їх відправлення однією стороною іншій за адресою, зазначеною в цьому договорі. Сторони погодилися, що повідомлення та/або документи вважаються отриманими позичальником на сьомий календарний день з дати реєстрації банком рекомендованого листа у відділення поштового зв`язку (при цьому позичальник несе ризик отримання таких листів у строк, що перевищує сім календарних днів) або в день особистого вручення позичальнику, зазначений в повідомленнях та/або документах.

Тож, ТОВ "Діва-Агролан" з 19.10.2021 вважається таким, що повідомлений про вимогу достроково повернути кредит та відсотки за користування ним (пункти 56, 57 цього рішення), а з урахуванням пункту 5.4 статті 5 Кредитного договору від 06.10.2020 обов`язок з повернення кредиту та сплати відсотків за користування ним є порушеним з 29.10.2021. Зазначене спростовує доводи Відповідача-6, наведені в пункті 31 цього рішення.

З урахуванням наведеного, сума основної заборгованості за кредитним договором становить 42'965'621,96 грн.

Отже, починаючи з 29.10.2021 року набуло статусу простроченого грошове зобов`язання ТОВ Сат-Агро", як поручителя та солідарного боржника за Кредитним договором № КІЕ-ТФ-10395 від 06.10.2020 року.

З урахуванням наведеного вище суд вважає обґрунтованою заяву Акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" № КНО-61.1.1/16 від 10.02.2023 в частині визнання грошових вимог до боржника у справі №902/1302/22 в сумі 42 965 621,00 грн за Договором поруки № КІЕ-П-10395/4 від 05.08.2021 року щодо сплати основної заборгованості за Кредитним договором № КІЕ-ТФ-10395 від 06.10.2020 року та 952 254,04 грн - процентів за користування кредитом, на рахованих на підставі п. 7.2.1.2. кредитного договору станом на 28.10.2021 року (розмір процентів узгоджується з розрахунком банку від 17.07.2021 року (т. 2Б а.с. 161, 162); 114 586,24 грн судових витрат по сплаті судового збору, стягнутих Рішенням Господарського суду Львівської області від 27.07.2022 у справі № 914/288/22.

З урахуванням позицій сторін та висновків суду касаційної інстанції спірним є питання щодо розміру та правової природи відсотків річних, нарахованих після 29.10.2021 року, періоду прострочення виконання основного грошового зобов`язання.

З даного приводу оцінка висновків Рішення Господарського суду Львівської області від 27.07.2022 у справі № 914/288/22 ґрунтується на наступних обставинах.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/14, зазначила, що преюдиційне обставинам, встановленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення.

Як зазначено У Постанові Верховного Суду від 30.01.2020 у справі № 2а-161/11 не потребують доказування обставини, встановлені рішенням суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду.

Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин.

Преюдиційне значення можуть мати лише ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір.

Суд зазначає, що оскільки сторони, зокрема позивач, у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог, і позивач у даній справі такого процесуального обов`язку не виконав, тому оскаржувані судові рішення прийнято судами першої та апеляційної інстанцій з дотриманням принципу змагальності сторін та відповідно до висновків, наведених у постанові Верховного Суду від 23.09.2020 у справі № 907/555/14.

У постановах Верховного Суду від 08.08.2019 у справі № 922/2013/18, від 25.03.2021 у справі № 911/2961/19 зазначено, що звільнення від доказування, навіть у разі наявності преюдиційних обставин, встановлених у рішенні суду, не може мати абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні.

Для спростування преюдиційних обставин, передбачених статтею 75 Господарського процесуального кодексу України, учасник господарського процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази.

Тобто, навіть наявність преюдиційних обставин має бути доведеною учасником процесу, котрий посилається на застосування таких фактів.

Суд зауважує, що тлумачення умов кредитного договору та оцінки підстав нарахування процентів після 29.10.2021 року здійснено судом у межах справи №914/288/22 без урахування правових висновків Постанови ВП ВС від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16.

У попередньому засіданні господарський суд зобов`язаний перевірити та надати правову оцінку усім вимогам кредиторів до боржника незалежно від факту їх визнання чи відхилення боржником.

Заявлені до боржника грошові вимоги конкурсних кредиторів можуть підтверджуватися первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (Постанова КГС ВС від 26.02.2019 року у справі №908/710/18).

Таким чином, у межах справи про банкрутство суд уповноважений надати самостійну правову оцінку підставам виникнення та обґрунтованості кредиторських вимог, порушення позичальником та поручителем строків погашення грошових зобов`язань.

Тому, судом самостійно оцінено правову природу відсотків, які нараховано банком на основі положень укладеного договору.

Суд звертає увагу на правові висновки Постанови ВП ВС від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16, а саме проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.

Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.

Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.

Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.

За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на аналогічне правове регулювання можливості стягнення процентів поза межами встановленого договором строку повернення вкладу в спорах, в яких банки, на порушення умов договору банківського вкладу, не повертають вкладникам банківські вклади та нараховані за ними проценти. Проценти за банківським вкладом нараховуються лише в межах строку, визначеного у договорі банківського вкладу, тобто за правомірне користування цими коштами. Інакше кажучи, так само як банк не може нараховувати проценти за користування позичальником кредитом після спливу визначеного у договорі строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України (пункт 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.03.2018 у справі № 444/9519/12), так само і вкладник за договором банківського вкладу після закінчення строку, на який зроблений вклад, позбавлений права вимагати стягнення процентів за правомірне користування банком цими коштами.

Припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

Якщо позичальник прострочив виконання зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов`язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов`язання.

Щодо нарахування процентів на підставі статті 625 ЦК України.

Регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.

Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28)).

На період після прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

Велика Палата Верховного Суду нагадує, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання (пункт 17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц). Тому наслідки порушення грошового зобов`язання не можуть залежати від того, з яких підстав виникло грошове зобов`язання: з позадоговірних чи договірних відносин, або з якого саме договору.

Якщо грошове зобов`язання виникло з договірних відносин, то прострочення його виконання призводить до відповідальності боржника перед кредитором, зокрема - настання обов`язку зі сплати процентів річних у розмірі, встановленому законом або договором, але саме грошове зобов`язання залишається при цьому незмінним. Наприклад, якщо боржник не сплатив гроші за куплене майно, надані послуги в певній сумі, то прострочення грошового зобов`язання не змінює його розміру, яке залишається без змін незалежно від часу прострочення, але в боржника виникає додатковий обов`язок щодо сплати річних процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України.

Так само якщо боржник не сплатив суму боргу, яка складається з тіла кредиту та процентів, нарахованих в певній сумі на час закінчення строку кредитування чи на час пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, то прострочення такого грошового зобов`язання не призводить до подальшої зміни його розміру, але в боржника виникає додатковий обов`язок щодо сплати річних процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що підхід, за якого проценти за «користування кредитом» могли нараховуватися та стягуватися за період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, не тільки не відповідає правовій природі таких процентів, а й призводить до вочевидь несправедливих результатів. Так, неможливо розумно пояснити, чому, наприклад, замовник робіт або послуг, який прострочив їх оплату, має сплачувати проценти річних за статтею 625 ЦК України, розмір яких може бути зменшений судом, якщо він надмірно великий порівняно зі збитками кредитора, а за прострочення повернення кредиту в такій самій сумі позичальник має додатково сплачувати ще й проценти як плату за «користування кредитом», розмір якої не може бути зменшений судом.

Викладене вище свідчить, що наслідки порушення грошового зобов`язання є однаковими незалежно від того, з якого договору таке зобов`язання виникло: з договору купівлі-продажу, договору про виконання робіт, кредитного договору тощо.

Отже, у разі порушення позичальником зобов`язання з повернення кредиту настає відповідальність - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (пункт 8.35).

Також Велика Палата Верховного Суду нагадує, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (пункт 8.22)).

При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за «користування кредитом» (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за «користування кредитом», до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Також слід мати на увазі, що, на відміну від розміру процентів за «користування кредитом», розмір процентів як відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання може бути зменшений судом (пункт 8.38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18).

Отже, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Вказаний висновок сформульований в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункт 54) та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від цього висновку немає.

Щодо можливості нарахування процентів поза межами стоку кредитування.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.

Приписи частин другої та третьої статті 6 і статті 627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором, зокрема ситуації, коли сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд і коли вони не вправі цього робити.

Указані висновки викладені в пунктах 22, 23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17.

Сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини виходячи з правової природи останніх.

Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 ЦК України, і цей розмір може зменшити суд (пункт 107 цієї постанови).

Тобто твердження скаржників про те, що проценти за «користування кредитом» нараховуються не лише в межах строку кредитування, а й після спливу такого строку, тобто до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів, свідчать про помилкове розуміння скаржниками правової природи процентів, які сплачуються позичальником у випадку прострочення грошового зобов`язання. Проценти, які можуть бути нараховані поза межами строку кредитування (чи після вимоги про дострокове погашення кредиту), є мірою цивільно-правової відповідальності та сплачуються відповідно до положень статті 625 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за «користування кредитом», так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов`язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов`язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника (наприклад, звернути стягнення на заставне майно боржника або стягнути борг з поручителя).

Велика Палата Верховного Суду вважає, що у цивільних та господарських відносинах, які регулює глава 71 ЦК України, важливо дотримати баланс інтересів позичальника та позикодавця в межах кредитних відносин, так само як і банку та вкладника у межах відносин за договором банківського вкладу.

Принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (див. пункт 6.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19). Отже, сторони повинні сумлінно та добросовісно співпрацювати з метою належного виконання укладеного договору. Кредитор у зобов`язанні має створити умови для виконання боржником свого обов`язку, для чого вчиняє не тільки дії, визначені договором, актами цивільного законодавства, але й ті, які випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту (див. частину першу статті 613 ЦК України).

Вказаного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 (пункт 57).

Для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування.

Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо.

У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Установивши, що умова договору передбачає нарахування процентів як міри відповідальності після закінчення строку кредитування, тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання, слід застосовувати як статтю 625 ЦК України, так і інше законодавство, яке регулює наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Тому, судом надано оцінку змісту договірних відносин сторін, якими визначено нарахування процентів за користування кредитом та відповідальності за порушення строків повернення кредитних коштів.

Відповідно до змісту пунктів 7.1, 7.2, 7.2.1 Кредитного договору №КІЕ-ТФ-10395 від 06.10.2020 року від 06.10.2020 за користування кредитом позичальник зобов`язаний сплатити банку відповідну плату в порядку і на умовах, обумовлених нижче, зокрема, проценти за користування кредитом.

Проценти за користування кредитом нараховуються банком за ставкою у розмірі 22% річних, якщо інший погоджений сторонами розмір процентної ставки не був зазначений у відповідних додаткових угодах та/або заяві на отримання траншу кредиту (частини).

Пунктом 6 заяв на отримання траншів кредиту (пункти 47.1, 47.2, 49.1) передбачено, що позичальник просить Банк розглянути пропозицію (оферту) щодо можливості надати транш кредиту з процентною ставкою у розмірі, що дорівнює 14 % річних, спеціальною процентною ставкою, що дорівнює 15 % річних, при цьому проценти за користування траншем кредиту, наданим на підставі цих заяв, що не буде повернутий у строки, передбачені цими заявами, нараховуються Банком за ставками, розмір яких визначений у пункті 7.2.1.2 Кредитного договору від 06.10.2020.

Пунктом 7.2.1.2 Кредитного договору від 06.10.2020 (з урахуванням пункту 1.8 Договору про внесення змін та доповнень №3 від 24.09.2021 року) передбачено, що закінчення строку кредитування, встановленого цим договором, не звільняє позичальника від обов`язку сплачувати відповідно до умов цього Договору на користь банку проценти за користування Кредитом за весь час прострочення позичальником погашення заборгованості за кредитом.

Незважаючи на положення пунктів 7.2.1 та 7.2.1.1 цього договору, проценти за користування кредитом, що не повернутий у строки, передбачені цим договором, на прострочену суму кредиту нараховуються банком за ставкою у розмірі 22% річних з першого дня прострочення суми кредиту до тієї дати, коли сума кредиту буде повернута банку в повному обсязі.

У випадку невиконання чи неналежного виконання/ненастання/недотримання з будь-яких підстав (в т.ч. форс-мажорного характеру) зобов`язань/умов, встановлених пунктами 10.3.6.1, 10.3.6.2, 10.3.6.10, 10.3.6.11, 10.3.6.12 цього договору у розмірі 23 % річних.

Кредитний договір містить окремі положення стосовно відповідальності сторін (п.п. 12.1. - 12.3.1. Кредитного договору №КІЕ-ТФ-10395 від 06.10.2020 року) (т. 2 а.с. 24-53).

Таким чином, пункти 7.1, 7.2, 7.2.1 Кредитного договору містять типові для кредитних договір умови стосовно нарахування процентів за користування кредитними коштами до моменту повного повернення кредиту, не розрізняючи при цьому правомірне та неправомірне користування кредитними коштами, що суперечить висновками Постанови ВП ВС від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16 та ст. ст. 1048,1050 ЦК України щодо визначення строку кредитування.

За матеріалами даної справи проценти за попередньо погодженою ставкою нараховано після пред`явлення вимоги про дострокове повернення кредиту та настання терміну прострочення 29.10.2021 року.

Суд також враховує підстави поданої заяви про визнання кредиторських вимог, які посилань на ч. 2 ст. 625 ЦК України та нарахування відсотків, як міри цивільної відповідальності.

З посиланням на положення договору кредитор ототожнює проценти як плата за користування кредитними коштами.

Правила нарахування процентів узгоджено сторонами у розділі ст. 7 Кредитного договору «Плата за кредит».

Отже, відповідний розділ договору не може вважатись умовами про відповідальність сторін, оскільки договір містить спеціальні положення (ст. 12 «Відповідальність сторін»).

У частині третій статті 6 ЦК України зазначено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Тобто, частина третя статті 6 ЦК України не допускає встановлення договором умов, які не відповідають закону.

У статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, ця стаття також не допускає свободу договору в частині порушення, зокрема, вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства.

Тому, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).

Умовами договору сторони повинні однозначно узгодити волевиявлення зі збільшення розміру відсотків річних саме як міри цивільної відповідальності, у випадку прострочення виконання грошових зобов`язань.

Однак, наведені пункти кредитного договору не містять вказівок на відповідальність позичальника або поручителя, посилань на ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування відсотків за період прострочення визначено саме як плату за кредит, а не відповідальність позичальника.

Правом визначення таких відсотків як міри відповідальності у ст. 12 Кредитного договору, сторони не скористались.

З урахуванням правових висновків Постанови ВП ВС від 05.04.2023 року у справі № 910/4518/16, у разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав), тому невизначеність із правовою природою процентів, а також їх розміром як міри цивільної відповідальності, суд тлумачить на користь боржника.

Підсумовуючи, суд доходить висновку щодо протиправності нарахування АТ «ПУМБ» після 29.10.2021 року, як плати за користування кредитом, а також про неузгодженість сторонами збільшеного розміру відсотків річних за прострочення погашення кредиту, з урахуванням ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Отже, до періоду та підстав нарахування відсотків після 29.10.2021 року підлягає застосуванню визначений законодавцем розмір 3% річних в силу положень ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Щодо обґрунтованого розміру відсотків судом врахований наданий АТ «ПУМБ» розрахунок від 03.09.2024 року (т. 2Б а.с. 181, 182).

Загальна сума грошових вимог за 3% річних за період з 29.10.2021р. по 11.01.2023р. (включно) складає:

- заборгованість Позичальника за процентами, нарахованими на суму кредиту за ставкою 3% річних за період з 29.10.2021р. по 11.01.2022р. включно, склала 196 473,60 грн;

- заборгованість Позичальника за процентами, нарахованими на суму кредиту за ставкою 3% річних, за період з 12.01.2022р. по 11.01.2023р. включно склала 1 185 381,71 грн.

Таким чином, загальна заборгованість за процентами за ставкою 3% річних за Кредитним договором № KIE-ТФ-10395 від 06.10.2020р. за період з 29.10.2021р. по 11.01.2023р. (включно) складає 196 473,60 + 1 185 381,71 = 1 381 855,31 грн.

Оскільки, у заяві про визнання кредиторських вимог зазначено про нарахування 10 270 731,16 грн, судом визнано обґрунтованим нарахування 952 254,04 грн - процентів за користування кредитом, на рахованих на підставі п. 7.2.1.2. кредитного договору станом на 28.10.2021 року та 1 381 855,31 грн - 3% річних згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, то вимоги заяви про визнання конкурсних вимог в сумі 7 936 621,81 грн грн не підлягають задоволенню.

Визначивши обґрунтовану суму грошових вимог конкурсного кредитора, судом визначено черговість їх задоволення, а також правовий статус, з огляду на чинність на момент подачі заяви Договору застави майбутнього урожаю № КІЕ-МУ-10395/1 від 24.09.2021.

З приводу заяви кредитора про уточнення первісних вимог (т. 2Б а.с. 220-222) суд звертає, що у разі направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції зміна предмета, підстав позову не допускаються, крім випадків, визначених цією статтею.

Зміна предмета або підстав позову при новому розгляді справи допускається в строки, встановлені частиною третьою цієї статті, лише у випадку, якщо це необхідно для захисту прав позивача у зв`язку із зміною фактичних обставин справи, що сталася після закінчення підготовчого засідання, або якщо справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження - після початку першого судового засідання при первісному розгляді справи (ч. 4 ст. 46 ГПК України).

В силу вимог ч. 2 ст. 7 КузПБ, заяви (позовні заяви) учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або інших осіб у спорах, стороною в яких є боржник, розглядаються в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) за правилами спрощеного позовного провадження.

Отже, АТ «ПУМБ» порушено строки зміни вимог на стадії нового розгляду, тому судом не прийнято до уваги зміну предмету відповідної заяви.

Однак, наведене не звільняє суд від обов`язку самостійно оцінити правову природу кредиторських вимог, а також встановити вірну черговість їх задоволення або правових статус, як забезпечених вимог.

З приводу статусу забезпеченого кредитора та розміру забезпечених вимог у випадку поєднання заставодавця та майнового поручителя в одній особі, суд зазначає наступне.

Постанова судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.01.2021 у справі №904/1360/19 містить правові висновки стосовно розміру забезпечених вимог кредитора у випадку їх пред`явлення до майнового поручителя.

На застосуванні даного правового висновку наполягав кредитор ТОВ "Ємільчине Агроком".

За змістом положень статті 589 ЦК України, статей 7, 11 Закону України "Про іпотеку", статті 19 Закону України "Про заставу" заставодаводежатель, а у іпотечних правовідносинах - іпотекодержатель (якщо інше не передбачено договором або законом) має право задовольнити всі свої забезпечені заставою чи іпотекою вимоги до боржника (майнового поручителя, який не є боржником в основному зобов`язанні), визначені на момент фактичного задоволення, за рахунок майнового поручителя у розмірі фактичної реалізації предмета застави, що здійснюється в порядку, передбаченому законодавством.

Цей висновок узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 15.05.2018 у справі № 902/492/17.

Частиною першою статті 12 Закону України "Про заставу", якою врегульовано зміст договору застави, однією з істотних умов такого договору визначено опис предмета застави. Аналогічно до істотних умов договору іпотеки віднесено опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані (пункт 3 частини першої статті 18 Закону України "Про іпотеку").

Таким чином, вартість предмета застави не є істотною умовою відповідного договору та її відсутність не робить такий договір недійсним.

Відсутність у законі імперативної вимоги щодо оцінки предмета застави (іпотеки) як істотної умови договору пов`язана з тим, що майно (нерухомість), за загальним правилом, має свою вартість та певну цінність, яка не завжди відповідає дійсній вартості цього предмета як на час визначення розміру вимог, так і на момент реалізації майна задля задоволення вимог забезпеченого кредитора. Така оцінка є лише припущенням щодо реальної вартості майна, оскільки відповідна оцінка із часом може змінитися: або зростати або зменшуватися під впливом конкретних причин (коливання ринкових цін на нерухомість, знецінення майна, втрата ним своїх споживчих або ексклюзивних якостей тощо).

Водночас, аналіз норм КУзПБ свідчить, що в процедурі розпорядження майном на стадії формування реєстру кредиторів не передбачено будь-якої оцінки майна для визначення його вартості. Відповідно до частини восьмої статті 45 КУзБП розпорядник майна зобов`язаний окремо повідомити господарський суд про вимоги кредиторів, які забезпечені заставою майна боржника, згідно з їхніми заявами, а за відсутності таких заяв - згідно з даними обліку боржника, а також внести окремо до реєстру відомості про майно боржника, яке є предметом застави згідно з відповідним державним реєстром. Лише у процедурі ліквідації до повноважень ліквідатора належить: визначення початкової вартості майна банкрута (частина перша статті 61 КУзБП); визначення початкової вартості продажу майна банкрута (частина перша статті 63 КУзБП); визначення початкової ціни як однієї з умов продажу за погодженням з комітетом кредиторів та забезпеченим кредитором (щодо майна, яке є предметом забезпечення) (частини перша, друга статті 75 КУзБП).

Із урахуванням наведеного погоджена сторонами вартість предмета застави (іпотеки) у договорі застави (іпотеки) не може обмежувати розмір зобов`язань боржника (майнового поручителя, який не є боржником в основному зобов`язанні), забезпечених заставою (іпотекою), позаяк з огляду на викладене вище сума задоволення вимог заставодержателя (іпотекодержателя) пов`язується саме з вартістю фактичної реалізації предмета застави (майнової поруки), якщо інше не встановлено договором застави (іпотеки).

У справі про банкрутство кінцева вартість заставного (іпотечного) майна для цілей проведення розрахунків із забезпеченим кредитором формується в момент його реалізації за наслідком якої з дотриманням вимог КУзПБ застава (іпотека) припиняється, а вимоги забезпеченого кредитора вважаються погашеними.

На підставі викладеного Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду висловлює такий висновок про застосування норм права.

Тлумачення абзацу третього частини другої статті 45 КУзПБ, у взаємозв`язку з положеннями ст. ст. 572, 575, 589 ЦК України, ст. ст. 7, 11, 17, 18 Закону України "Про іпотеку", ст. ст. 12, 19, 28 Закону України "Про заставу" свідчить, що вимоги забезпеченого кредитора, якщо інше не обумовлено договором застави (іпотеки) та немає заяви такого кредитора про повну чи часткову відмову від забезпечення, до майнового поручителя, який не є боржником в основному зобов`язанні, є забезпеченими в цілому незалежно від облікової оцінки заставного (іпотечного) майна визначеної сторонами в договорі застави (іпотеки).

Кінцева вартість заставного (іпотечного) майна для цілей проведення розрахунків із забезпеченим кредитором формується в момент його реалізації.

Однак, у справі №904/1360/19, вимоги, забезпечені заставою, заявлено до боржника, який є майновим поручителем за зобов`язаннями позичальника за кредитним договором, укладеним із заявником.

Тобто, правовий висновок стосувався майнової поруки, обмеження відповідальності майнового поручителя вартістю індивідуально визначеного заставного майна.

Продаж відповідного майна у справі про банкрутство, незалежно від вартості реалізації, призводить до припинення зобов`язань перед кредитором.

Отже, наразі відсутній висновок Верховного Суду стосовно поєднання двох підстав пред`явлення кредиторських вимог, а саме які виникають на підставі договору поруки (як конкурсні вимоги) та які виникають на підставі договору застави (забезпечений кредитор).

Таким чином, спірні відносини у справі №902/1302/22 мають відмінну правову природу, оскільки ТОВ "САТ-АГРО" є поручителем усім своїм майном, а не лише предметом застави.

На підставі ч. 2 ст. 554 ЦК України, поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник.

Відповідно до ст. 559 ЦК України, порука припиняється:

- з припиненням забезпеченого нею зобов`язання;

- якщо після настання строку виконання зобов`язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем;

- у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не погодився забезпечувати виконання зобов`язання іншим боржником у договорі поруки чи при переведенні боргу;

- після закінчення строку поруки, встановленого договором поруки.

Ліквідація боржника - юридичної особи не припиняє поруку, якщо до дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про припинення боржника - юридичної особи кредитор звернувся до суду з позовом до поручителя у зв`язку з порушенням таким боржником зобов`язання (ч. 5 ст. 559 ЦК України).

Тобто, припинення поруки не залежить від часткового погашення основного зобов`язання або задоволення вимог кредитора за рахунок інших видів забезпечення виконання грошових зобов`язань, зокрема реалізації заставного майна.

У даному випадку поєднання у одній особі поручителя усім майном та майнової поруки (застави) має відмінну правову природу від статусу боржника у справі №904/1360/19, у межах якої сформовано наведений правовий висновок.

Підсумовуючи суд констатує, що відсутні підстави для врахування правового висновку Постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.01.2021 у справі №904/1360/19.

Щодо вимог забезпеченого кредитора до боржника, який є боржником в основному зобов`язанні, то вартість предмета застави, в тому числі і розмір вимог заставного кредитора, вимоги якого забезпечені заставою майна боржника, визначаються у розмірі вартості предмета застави, який визначений між кредитором та боржником у договорі застави.

У Постанові Верховного Суду від 17.06.2020 у справі № 905/2028/18, від висновків у якій мав намір відступити Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у справі № 904/1360/19, предметом судового розгляду були грошові вимоги кредитора до боржника, обґрунтовані наявністю у нього заборгованості за кредитним договором, для забезпечення зобов`язань за яким між цими ж сторонами було укладено договір застави.

Натомість у справі № 904/1360/19 предметом судового розгляду була заява кредитора про визнання грошових вимог до боржника, обґрунтована тим, що він є майновим поручителем позичальника банку за зобов`язанням за Кредитним договором відповідно до договору застави майнових прав.

У справі № 905/2028/18 грошові вимоги забезпеченого кредитора були заявлені до особи, яка є одночасно боржником за основним зобов`язанням та майновим поручителем, тоді як у справі № 904/1360/19 - такі вимоги були заявлені до майнового поручителя, який не є боржником за основним зобов`язанням.

Подібні висновки також наведені у Постанові КГС ВС від 01 листопада 2022 року у cправі № 910/638/20.

Суд вважає, що вказані висновки є більш наближеними до відносин у справі №902/1302/22, оскільки поручитель за договором поруки відповідає за основним зобов`язанням у тому ж обсязі.

Тому, розмір забезпечених вимог АТ "ПУМБ" мав би визначатись із розміру вартості застави, погодженому сторонами у відповідному договорі в сумі 26 532 870,00 грн за Договором застави майбутнього урожаю № КІЕ-МУ-10395/1 від 24.09.2021 року.

Відносно посилань кредитора ТОВ «Ємільчине Агроком» на чинність інших договорів застави, то дійсно до матеріалів справи долучено копії Договорів застави № КІЕ-ТО-10395/7 від 22.12.2020р. та № КІЕ-ТО-10395/8 від 30.04.2021р. (біржевого товару, прийнятого на зберігання за подвійним складським свідоцтвом), які було укладено між АТ "ПУМБ" та заставодавцем ТОВ "ДІВА-АГРОЛАН" (позичальник за основним зобов`язанням за кредитним договором) .

Однак, забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких до боржника або іншої особи забезпечені заставою майна боржника (ст. 1 КузПБ).

Погашення вимог забезпечених кредиторів за рахунок майна банкрута, що є предметом забезпечення, здійснюється в порядку, передбаченому цим Кодексом, позачергово (ч. 6 ст. 64 КузПБ).

Тобто, у межах справи про банкрутство можливо погашення забезпечених вимог лише за рахунок майна боржника, а не майна третіх осіб, що є предметом забезпечення.

Оскільки, інші договори застави не укладено з ТОВ «САТ-АГРО» або його майна, то відсутні підстави вважати забезпеченими вимоги АТ «ПУМБ» за рахунок інших договорів та майна третіх осіб.

Щодо прав АТ "ПУМБ" вимагати визнання кредиторських вимог забезпеченими або відмовитись від забезпечення повністю або частково, суд зазначає наступне.

Забезпечені кредитори зобов`язані подати заяву з грошовими вимогами до боржника під час провадження у справі про банкрутство в частині вимог, що є незабезпеченими, або за умови відмови від забезпечення.

Забезпечені кредитори можуть повністю або частково відмовитися від забезпечення. Якщо вартості застави недостатньо для покриття всієї вимоги, кредитор повинен розглядатися як забезпечений лише в частині вартості предмета застави. Залишок вимог вважається незабезпеченим.

Процедура включення вимог забезпеченого кредитора надає заставному кредитору альтернативу вибору щодо внесення його вимог до вимог у відповідній черговості в порядку частини першої статті 64 Кодексу України з процедур банкрутства, чи до позачергових, виходячи з наданих ним доказів на момент формування реєстру вимог кредиторів щодо предмета застави, його вартості, та з урахуванням волевиявлення цього кредитора щодо відмови (повної або часткової) від забезпечення.

Кодекс України з процедур банкрутства імперативно визначає право кредитора відмовитись від забезпечення власних вимог. Така відмова має бути належним чином заявлена кредитором. У разі не здійснення такої відмови та не заявлення відповідних вимог кредитором - відомості про забезпечення підлягають включенню до реєстру на загальних підставах.

Для того щоб суд міг достеменно встановити наявність відмови заставного кредитора повністю чи частково від забезпечення необхідно такому кредитору надати таку відмову у письмовій формі розпоряднику майна боржника та суду, де обов`язково повинно бути вказано основне зобов`язання, його розмір, зобов`язання яке забезпечує майном боржника основне зобов`язання та розмір відмови від забезпечення (Постанова КГС ВС від 19.05.2021 у справі № 925/367/20).

Абзацами другим, третім частини другої статті 45 КУзПБ визначено, що забезпечені кредитори зобов`язані подати заяву з грошовими вимогами до боржника під час провадження у справі про банкрутство в частині вимог, що є незабезпеченими, або за умови відмови від забезпечення.

Отже, абзацом третім частини другої статті 45 КУзПБ передбачено декілька можливих правових моделей поведінки забезпеченого кредитора, які застосовуються залежно від змісту заставних відносин кредитора і боржника (майнового поручителя): 1) забезпечені кредитори зобов`язані подати заяву з грошовими вимогами до боржника в частині вимог, що є незабезпеченими; 2) забезпечені кредитори можуть повністю відмовитися від забезпечення; 3) забезпечені кредитори можуть частково відмовитися від забезпечення.

Утім, наведене правове регулювання не забезпечує єдиного правозастосування щодо визначення розміру вимог забезпечених кредиторів до боржника (майнового поручителя, який не є боржником в основному зобов`язанні) та не сприяє правовій визначеності під час вирішення цього питання (Постанова судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.01.2021 у справі №904/1360/19).

Відповідно до положень ст. 45 КУзПБ не встановлено присічного строку як для подачі заяви з кредиторськими вимогами до боржника, так і не встановлено граничного строку відмови забезпеченого кредитора від забезпечення.

Суд зауважує, що встановлення для забезпеченого кредитора, який з порушенням тридцятиденного строку відмовився від забезпечення, додаткових обмежень порівняно з негативними наслідками для конкурсного кредитора, котрий звернувся із відповідної заявою поза межами вказаного строку, є невиправданим та порушуватиме принцип рівності сторін (кредиторів).

Так, за ч. 6 ст. 45 КУзПБ, заяви з вимогами конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів, подані в межах строку, визначеного частиною першою цієї статті, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду.

Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, розглядаються господарським судом у порядку черговості їх отримання у судовому засіданні, яке проводиться після попереднього засідання господарського суду.

Отже, вчинення дій з відмови від забезпечення поза межами тридцятиденного строку для пред`явлення конкурсних вимог лише впливає на черговість їх розгляду та подальшу участь у зборах кредиторів, однак не змінюють черговість їх задоволення.

Основні правові наслідки порушення тридцятиденного строку звернення із заявою про визнання кредиторських вимог, які є однаковими для забезпеченого кредитора, що не дотримався строку відмови від забезпечення, регламентовані ч. 4 ст. 45 КУзПБ.

Для кредиторів, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, усі дії, вчинені у судовому процесі, є обов`язковими так само, як вони є обов`язковими для кредиторів, вимоги яких були заявлені протягом встановленого строку.

Кредитори, вимоги яких заявлені після завершення строку, визначеного частиною першою цієї статті, є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.

Якщо кредитор заявив вимоги після здійснення розрахунків з іншими кредиторами, то сплачені таким кредиторам кошти поверненню не підлягають.

Таким чином, забезпечений кредитор, який поза межами тридцятиденного строку відмовився від забезпечення, є конкурсним кредитором без права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.

Кількість відповідних голосів розраховується пропорційно розміру забезпечених вимог, від яких кредитор відмовився.

Якщо забезпечений кредитор відмовився від забезпечення після здійснення розрахунків з іншими кредиторами, то сплачені таким кредиторам кошти поверненню не підлягають.

Суд зауважує, що принцип правової визначеності є невід`ємною, органічною складовою принципу верховенства права. Він гарантує забезпечення легкості з`ясування змісту права і можливість скористатися цим правом у разі необхідності. Правова визначеність вимагає, щоб правові норми були чіткими й точними, спрямованими на те, щоб забезпечити постійну прогнозованість ситуацій правовідносин, що виникають.

Принцип правової визначеності має широке застосування у практиці ЄСПЛ. Зокрема, у рішенні ЄСПЛ від 18.12.2018 у справі "Новік проти України" судом зазначено, що "надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності.

Вимога "якості закону" в розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля".

Тобто, неясність або нечіткість закону стосовно строку відмови від забезпечених вимог має тлумачитись на користь відповідного кредитора.

За правовими висновками Верховного Суду, визначаючи розмір заборгованості боржника, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений кредитором розрахунок заборгованості), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок, що є процесуальним обов`язком суду (подібний висновок щодо обов`язку суду під час перевірки розрахунку заявлених позовних вимог викладено в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17).

Господарські суди, вирішуючи питання про визнання заявлених забезпечених кредиторських вимог та включення їх окремо до реєстру, повинні застосовувати статтю 19 Закону України "Про заставу" та статтю 7 Закону України "Про іпотеку" і встановити на підставі належних та допустимих доказів, які саме вимоги кредитора, зазначені в його заяві, забезпечені заставою майна, та розмір цих вимог незалежно від вартості цього майна за договором (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 902/492/17).

Таким чином, незалежно від первісних вимог АТ "ПУМБ" про визнання частини вимог забезпеченими, суд уповноважений самостійно надати правову оцінку статусу конкурсних вимог та визначити черговість їх задоволення станом на момент вирішення заяви.

Станом на момент розгляду заяви АТ "ПУМБ" відсутні відомості про забезпечення грошових зобов`язань та чинні правочини щодо такого забезпечення.

Крім того, істотного значення для розгляду даної справи є розуміння тих обставин, що норми КУзПБ не обмежують застосування інших нормативно правових актів, які є спеціальними у регулюванні питань чинності та припинення дії забезпечувальних зобов`язань.

Також, норми КУзПБ та правові висновки Верховного Суду зосереджені лише на строках вчинення процесуальних дій забезпеченим кредитором щодо відмови від забезпечення, однак не регламентують питання припинення застави з інших, визначених законом підстав.

Згідно ст. 28 Закону України "Про заставу", застава припиняється: з припиненням забезпеченого заставою зобов`язання; в разі загибелі заставленого майна; в разі придбання заставодержателем права власності на заставлене майно; в разі примусового продажу заставленого майна; при закінченні терміну дії права, що складає предмет застави; в інших випадках припинення зобов`язань, установлених законом.

Відтак, при розгляді кредиторських вимог суд не може не враховувати наявність відомостей про знищення предметів застави, припинення застави з інших правових підстав.

Частиною першою статті 188 ГК України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Відповідно до частин першої, третьої, п`ятої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Незважаючи на односторонній характер дій особи, вони можуть породжувати певні правові наслідки як для цієї особи, так і для інших осіб. Таким чином, правочин вважається одностороннім у тому разі, коли до виникнення цивільних прав та обов`язків призводить волевиявлення одного суб`єкта цивільного права.

За змістом положень частини третьої статті 202 ЦК України одностороння відмова від договору за загальним правилом кваліфікується як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спрямованим на виникнення юридичних наслідків цивільно-правового характеру (Постанова КГС ВС від 20 квітня 2023 року у cправі № 910/18029/21).

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

На підставі п. 1 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору

Згідно ст. 615 ЦК України, У разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов`язання або воно припиняється.

В силу ч. 3 ст. 651 ЦК України, у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до п. 5.1.6. ст. 5 Договору застави майбутнього урожаю № КІЕ-МУ-10395/1 від 24.09.2021 року передбачено право АТ "ПУМБ" на односторонню відмову від договору.

З моменту відправлення Заставодержателем повідомлення Заставодавцю про його відмову від договору. договір вважається розірваним в односторонньому порядку.

Нормами ст. ст. 611, 615, 651 ЦК України передбачено правові наслідки такої відмови, яка призводить до припинення зобовязання за договором застави.

За матеріалами справи, 10.09.2024 року АТ "ПУМБ" використано право односторонньої відмови від договору застави та в подальшому виключено відомості про забезпечувальне обтяження із Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

Отже, договір застави вважається припиненим внаслідок одностороннього розірвання з 10.09.2024 року.

Станом на момент розгляду справи вимоги за Кредитним договором не забезпечені заставою майна боржника за Договором застави майбутнього урожаю № КІЕ-МУ-10395/1 від 24.09.2021 року.

З урахуванням наведених вище висновків щодо строків відмови від забезпечення та правових наслідків пропуску відповідного строку суд констатує, що розірвання договору застави, виключення відомостей про забезпечувальне обтяження з державного реєстру, а також подача до суду заяви про уточнення грошових вимог є діями щодо відмови від забезпечення.

Відповідні дії залежать виключно від волевиявлення АТ "ПУМБ" та могли вчинятися одночасно з подачею заяви про визнання кредиторських вимог, тому дії з розірвання (припинення) договору застави та забезпечувального обтяження вчинені поза межами тридцятиденного строку на пред`явлення кредиторських вимог.

З урахуванням наведеного та сукупної оцінки доказів, до обґрунтованих вимог АТ "ПУМБ" в частині розміру, охопленого вартістю застави згідно Договору застави майбутнього урожаю № КІЕ-МУ-10395/1 від 24.09.2021 року (мотиви щодо релевантних правових висновків Верховного Суду та відсутності правових підстав для визнання вимог банку повністю забезпеченими наведено вище), слід застосувати положення ч. 4 ст. 45 КУзПБ, та визнати конкурсні вимоги АТ "ПУМБ" в сумі 26 532 870,00 грн, з віднесенням їх до четвертної черги задоволення вимог кредиторів без права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.

Кредиторські вимоги в сумі 16 432 751,00 грн (основного боргу за кредитним договором), 952 254,04 грн - процентів за користування кредитом, нарахованих станом на 28.10.2021 року; 1 381 855,31 грн - відсотків річних, нарахованих на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України за прострочення виконання основного грошового зобов`язання за період з 29.10.2021 по 11.01.2023 рр.); 114 586,24 грн - вимоги щодо судових витрат по сплаті судового збору, стягнутих з Боржника згідно з Рішенням Господарського суду Львівської області від 27.07.2022 у справі № 914/288/22 - своєчасно заявлено АТ "ПУМБ" та у первісній заяві вірно визначено, як незабезпечені, тому суд доходить висновку про часткове задоволення первісних вимог заяви АТ "ПУМБ" та визнання решти кредиторських вимог з віднесенням їх до четвертної черги задоволення вимог кредиторів (п. 4 ч. 1 ст. 64 КУзПБ).

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 14 ст. 129 ГПК України, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Отже, у випадку направлення справи на новий розгляду розподіл судових витрат, в тому числі за подачу апеляційної та касаційної скарги.

КУзПБ не встановлює спеціальних правил розподілу судових витрат, тому на підставі ст. 129 ГПК України, з огляду до часткове задоволення заяви про визнання кредиторських вимог, суд пропорційно розподілено судові витрати АТ "ПУМБ" та ТОВ "ЄМІЛЬЧИНЕ АГРОКОМ".

Судом визнано кредиторські вимоги на загальну суму 45 414 316,59 грн, що складає 85,12% від 53 350 939,36 грн (вимог за вирахуванням судового збору 5 368,00 грн, який включено кредитором до загальної суми при розрахунку - 53 356 307,36 грн).

Тому, включенню до реєстру вимог кредиторів з віднесенням до першої черги задоволення 4 569,24 грн.

Таким чином, загальна сума визнаних судом вимог АТ «ПУМБ», з урахуванням суми судового збору, складає 45 418 885,83 грн.

Судові витрати зі сплати судового збору в сумі 798,76 грн за розгляд заяви про визнання кредиторських вимог слід залишити за Акціонерним товариством "Перший Український Міжнародний Банк".

Крім того, з урахуванням пропорційної суми вимог, у задоволенні яких судом відмовлено (14,88%), на користь кредитора ТОВ «Ємільчине Агроком» підлягають відшкодуванню судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної (6 441, 60 грн) та касаційної скарги (8 588,80 грн): 958,51 грн та 1 278,01 грн відповідно.

Судові витрати зі сплати судового збору в сумі 5 483,09 грн за розгляд апеляційної скарги на Ухвалу Господарського суду Вінницької області від 09.03.2023 року та 7 310,79 грн - за розгляд касаційної скарги на Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.02.2024 року суд залишає за ТОВ "Ємільчине Агроком".

Керуючись ст. ст. 1, ст. 2, 9, 12, 45, 47, 64 КУзПБ, ст. ст. 3, 18, 42, 73-79, 86, 197, 232-236, 255, 256, 326 ГПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Заяву Акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" № КНО-61.1.1/16 від 10.02.2023 про визнання грошових вимог до боржника у справі №902/1302/22 задовольнити частково.

2. Визнати грошові вимоги Акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" (код 14282829, вул. Андріївська, буд. 4, м. Київ, 04070) до ТОВ Сат-Агро" (код 37565654, вул. Дмитра Майбороди, буд. 6, каб. 508, м. Вінниця, 21036) в розмірі 45 418 885,83 грн., з яких:

- 26 532 870,00 грн вимоги за Договором поруки № КІЕ-П-10395/4 від 05.08.2021 року щодо сплати основної заборгованості за Кредитним договором №КІЕ-ТФ-10395 від 06.10.2020 року (4 черга задоволення без права вирішального голосу);

- 16 432 751,00 грн вимоги за Договором поруки № КІЕ-П-10395/4 від 05.08.2021 року щодо сплати основної заборгованості за Кредитним договором №КІЕ-ТФ-10395 від 06.10.2020 року; 952 254,04 грн - процентів за користування кредитом, нарахованих станом на 28.10.2021 року; 1 381 855,31 грн - відсотків річних, нарахованих на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України за прострочення виконання основного грошового зобов`язання за період з 29.10.2021 по 11.01.2023 рр.); 114 586,24 грн - вимоги щодо судових витрат по сплаті судового збору, стягнутих з Боржника згідно з Рішенням Господарського суду Львівської області від 27.07.2022 у справі № 914/288/22 (4 черга задоволення з правом вирішального голосу);

- 4 569,24 грн - вимоги щодо судових витрат у цій справі про банкрутство по сплаті судового збору за подання заяви з кредиторськими вимогами (1 черга задоволення).

3. Відмовити у задоволенні заяви Акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" № КНО-61.1.1/16 від 10.02.2023 в частині вимог про визнання грошових вимог до боржника у справі №902/1302/22 в сумі 7 936 621,81 грн - процентів, за користування кредитом за Кредитним договором №КІЕ-ТФ-10395 від 06.10.2020 року.

4. Судові витрати зі сплати судового збору в сумі 798,76 грн за розгляд заяви про визнання кредиторських вимог - залишити за Акціонерним товариством "Перший Український Міжнародний Банк".

5. Стягнути з Акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" (04070, м. Київ, вул. Андріївська, 4, код 14282829) на користь ТОВ "Ємільчине Агроком" (21036, м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 14/4, код 37442263) 958,51 грн судових витрат зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги на Ухвалу Господарського суду Вінницької області від 09.03.2023 у справі №902/1302/22 та 1278,01 грн судових витрат зі сплати судового збору за розгляд касаційної скарги на Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.02.2024 у справі №902/1302/22.

6. Судові витрати зі сплати судового збору в сумі 5 483,09 грн за розгляд апеляційної скарги на Ухвалу Господарського суду Вінницької області від 09.03.2023 у справі №902/1302/22 та 7 310,79 грн - за розгляд касаційної скарги на Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.02.2024 у справі №902/1302/22 - залишити за ТОВ "Ємільчине Агроком".

7. Видати наказ на виконання вимог ухвали суду.

8. Примірник ухвали надіслати згідно переліку учасникам справи до електронних кабінетів у системі ЄСІТС, за їх відсутності - рекомендованим листом з повідомленням про вручення, та засобами електронного зв`язку за наступними адресами: ТОВ "Агрії Україна" - 2940704212@mail.gov.ua, feedback@agrii.com.ua, ТОВ "Консольлайн" - info@consolline.com.ua; представнику ТОВ "Консольлайн", адвокату Фещенку І.С. - ІНФОРМАЦІЯ_6; ОСОБА_1. - ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ТОВ "Юнайтед Глобал Лоджистік" - lawyer@ugl.com.ua, ТОВ "Сат-Агро" - sale@satagro.group, АТ "ПУМБ" - info@fuib.com, представнику АТ ПУМБ", адвокату Награбовському О.В. - ІНФОРМАЦІЯ_2 ; представнику ТОВ "Ємільчине Агроком", адвокату Оверковському К.В. - ІНФОРМАЦІЯ_3 ; арбітражному керуючому Голубенко О.В. - ІНФОРМАЦІЯ_4 ; представнику ОСОБА_2 , адвокату Шевчуку В.О. - ІНФОРМАЦІЯ_5 ; Головному управлінню ДПС у Вінницькій області - vin.official@tax.gov.ua, .

Ухвала набирає законної сили в момент її підписання суддею - 14.10.2024 року,

Учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити ухвалу протягом 10 днів з дня складення повного судового рішення (ухвали) шляхом подачі апеляційної скарги до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Повний текст ухвали складено 14.10.2024 року.

Суддя Міліціанов Р.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи