Рішення

від 14.10.2024 по справі 910/9387/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.10.2024Справа № 910/9387/24Суддя Господарського суду міста Києва Морозов С.М. розглянувши без повідомлення сторін у спрощеному позовному провадженні справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок "Бетон Маркет", Запорізька область, Запорізький район, смт. Балабине

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Геос-УКБ", м. Київ

про стягнення 672 114,42 грн, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

30.07.2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок "Бетон Маркет" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною вимогою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Геос-УКБ" (відповідач) суми основної заборгованості в розмірі 429 213,48 грн, суми пені в розмірі 35 815,95 грн, суми 3% річних в розмірі 38 224,00 грн, суми інфляційних втрат в розмірі 168 860,99 грн, у зв`язку з невиконанням відповідачем умов Договору поставки товару №01/02(21) від 01.02.2021 року в частині оплати отриманого від позивача товару.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.07.2024 року матеріали справи №910/9387/24 було передано на розгляд судді Морозову С.М.

Згідно з п. 2 ч. 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються що малозначні справи.

Частиною 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.08.2024 року відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами.

З метою повідомлення відповідача про розгляд даної справи та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвалу суду від 13.08.2024 року в електронному вигляді було надіслано відповідачу в його електронний кабінет (довідка про доставку електронного листа 13.08.2024 року міститься в матеріалах справи).

Відповідно до положень ч.ч. 1, 4 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі (ч. 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України).

Тобто, з урахуванням викладених норм та дати отримання ухвали суду відповідачем, строк для подачі останнім відзиву на позовну заяву встановлено судом до 28.08.2024 року (включно).

19.08.2024 року відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що несплата суми заборгованості пов`язана із дією форс-мажорних обставин, а саме у з`язку з військовою агресією з боку російської федерації проти України, через що відповідач був вимушений тимчасово припинити господарську діяльність. Щодо штрафних санкцій відповідачем зазначено, що вони є непомірно високими та є підстави їх зменшити.

28.08.2024 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що відповідач жодного разу письмово не повідомляв позивача про виникнення у нього форс-мажорних обставин, тому він втрати право посилатись на ці обставини.

Відповідач правом на подачу до суду заперечень не скористався.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.02.2021 року іж Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий будинок «Бетон Маркет»» (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Геос-УКБ» (далі - покупець) укладено Договір поставки товару №01/02(21) (далі - Договір), відповідно до умов п. 1.1. якого постачальник зобов`язується виготовити і поставити, а покупець прийняти та оплатити розчин цементний (ДСТУ БВ 2.7-43-96), іменований надалі «товар», найменування, кількість, асортимент якого вказуються сторонами в специфіації (-ях), рахунках, видаткових (товаротранспортних) накладних, що є невід`ємною частиною цього Договору.

Відповідно до п. 2.3. Договору поставка товару здійснюється на підставі видаткової накладної, оформленої відповідно до виданої покупцем довіреністю, товаротранспортних накладних (ТТН), які на будівельному об`єкті підписує представник покупця.

Відповідно до п. 4.2. Договору загальна сума договору визначається загальною сумою поставленого товару (з урахуванням і/або без урахування вартості доставки) за умовами цього договору.

Згідно з п. 4.3. Договору покупець оплачує товар, що поставляється відповідно до умов цього договору поетапно за партію товару на умовах 100% передоплати кожної партії товару. Якщо за погодженням сторін товар буде поставлений без попередньої оплати покупець сплачує поставлену парію товару протягом 5 банківських днів з момоменту її отримання.

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання і скріплення печатками обома сторонами і діє до 08.10.2021 року або його розірвання в установленому порядку, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань. (п. 7.3. Договору).

Специфікацією №1 до Договору сторони погодили найменування товару, його ціну та місце доставки.

На виконання умов вказаного Договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 1 098 140,08 грн, що підтверджується наступними видатковими накладними:

- №Б-00000951 від 22.05.2021 на суму 14 102,40 грн (ТТН №Б-00000951 від 22.05.2021 року);

- №Б-00001127 від 26.05.2021 на суму 21 696,00 грн (ТТН №Б-00001127 від 26.05.2021 року);

- №Б-00001128 від 26.05.2021 на суму 7 593,60 грн (ТТН №Б-00001128 від 26.05.2021 року);

- №Б-00001152 від 28.05.2021 на суму 21 696,00 грн (ТТН №Б-00001152 від 28.05.2021 року);

- №Б-00001156 від 29.05.2021 на суму 23 865,60 грн (ТТН №Б-00001156 від 29.05.2021 року);

- №Б-00001171 від 31.05.2021 на суму 19 526,40 грн (ТТН №Б-00001171 від 31.05.2021 року);

- №Б-00001175 від 31.05.2021 на суму 19 526,40 грн (ТТН №Б-00001175 від 31.05.2021 року);

- №Б-00001178 від 31.05.2021 на суму 17 356,80 грн (ТТН №Б-00001178 від 31.05.2021 року);

- №Б-00001196 від 02.06.2021 на суму 19 526,40 грн (ТТН №Б-00001196 від 02.06.2021 року);

- №Б-00001235 від 05.06.2021 на суму 2 340,00 грн (ТТН №Б-00001235 від 05.06.2021 року);

- №Б-00001242 від 07.06.2021 на суму 3 217,50 грн (ТТН №Б-00001242 від 07.06.2021 року, Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №Б-00000508 від 07.06.2021 року на суму 1 400,10 грн);

- №Б-00001255 від 07.06.2021 на суму 23 865,60 грн (ТТН №Б-00001255 від 07.06.2021 року);

- №Б-00001259 від 07.06.2021 на суму 17 356,00 грн (ТТН №Б-00001259 від 07.06.2021 року, Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №Б-00000516 від 07.06.2021 року на суму 510,00 грн);

- №Б-00001269 від 08.06.2021 на суму 10848,00 грн (ТТН №Б-00001269 від 08.06.2021 року);

- №Б-00001274 від 08.06.2021 на суму 21 696,00 грн (ТТН №Б-00001274 від 08.06.2021 року, Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №Б-00000526 від 08.06.2021 року на суму 90,00 грн);

- №Б-00001294 від 10.06.2021 на суму 2 340,00 грн (ТТН №Б-00001294 від 10.06.2021 року, Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №Б-00000528 від 10.06.2021 року на суму 1 400,10 грн);

- №Б-00001392 від 16.06.2021 на суму 17 356,80 грн (ТТН №Б-00001392 від 16.06.2021 року, Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №Б-00000554 від 16.06.2021 року на суму 180,00 грн);

- №Б-00001613 від 26.06.2021 на суму 23 865,60 грн (ТТН №Б-00001613 від 26.06.2021 року);

- №Б-00001614 від 26.06.2021 на суму 18 441,60 грн (ТТН №Б-00001614 від 26.06.2021 року, Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №Б-00000614 від 26.06.2021 року на суму 720,00 грн);

- №Б-00001616 від 28.06.2021 на суму 11 932,80 грн (ТТН №Б-00001616 від 28.06.2021 року);

- №Б-00001648 від 02.07.2021 на суму 2 632,50 грн (ТТН №Б-00001648 від 02.07.2021 року, Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №Б-00000621 від 02.07.2021 року на суму 1 400,10 грн);

- №Б-00001915 від 17.07.2021 на суму 14 102,40 грн (ТТН №Б-00001915 від 17.07.2021 року);

- №Б-00001916 від 17.07.2021 на суму 13 017,60 грн (ТТН №Б-00001916 від 17.07.2021 року);

- №Б-00001930 від 20.07.2021 на суму 21 696,00 грн (ТТН №Б-00001930 від 20.07.2021 року);

- №Б-00001931 від 20.07.2021 на суму 15 187,20 грн (ТТН №Б-00001931 від 20.07.2021 року);

- №Б-00001944 від 21.07.2021 на суму 14 102,40 грн (ТТН №Б-00001944 від 21.07.2021 року);

- №Б-00001976 від 24.07.2021 на суму 13 017,60 грн (ТТН №Б-00001976 від 24.07.2021 року);

- №Б-00001977 від 24.07.2021 на суму 11 932,80 грн (ТТН №Б-00001977 від 24.07.2021 року);

- №Б-00002075 від 02.08.2021 на суму 6 960,00 грн (ТТН №Б-00002075 від 02.08.2021 року).

Перелічені документи підписані з боку позивача та відповідача, скріплені печатками сторін, а їх належним чином засвідчені копії долучені до матеріалів справи.

Враховуючи те, що відповідач за отриманий товар за Договором в повному розмірі не розрахувався, а перерахував на рахунок позивач алише суму в розмірі 668 926,60 грн, позивач звернувся до суду з даним позовом та просить стягнути з відповідача суму основної заборгованості в розмірі 4729 213,48 грн, суму пені в розмірі 35 815,95 грн, суму 3% річних в розмірі 38 224,00 та суму інфляційних втрат в розмірі 168 860,99 грн.

Відповідач заперечуючи проти задоволення позовних вимог посилався на дію форс-мажорних обставин, які призвели до неможливості виконання відповідачем своїх зообв`язань за договором.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Нормами ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визначається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншими учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Приписами ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України встановлено, що майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, в силу ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона-постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні-покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Правило, визначене відповідною нормою, також викладене у ст. 712 Цивільного кодексу України, відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч.1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

В силу приписів ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч.1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Оскільки відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання з оплати переданого йому товару, він є таким, що порушив взяті на себе зобов`язання.

Враховуючи, що відповідач свої грошові зобов`язання за укладеним Договором своєчасно та в повному обсязі не виконав, заявлена до стягнення сума відповідачем не сплачена, доказів протилежного матеріали справи не містять, суд дійшов висновку про те, що позивач правомірно звернувся до суду з заявленими вимогами про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 429 213,48 грн, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі, як такі, що є обґрунтованими, доведеними, та відповідачем належним чином не спростованими.

При цьому, посилання відповідача на те, що затримка з оплати вартості товару відбулася не з його вини, а у зв`язку з тим, що існували обставини непереборної сили є необґрунтованими та безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 року №2024/02.0-7.1 визнано форс-мажорною обставиною військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24.02.2022 року. Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків, згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт та ситуації, що з ним пов`язані (включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, ембарго, діями іноземного ворога): загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибухи, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані положеннями відповідних рішень або актами державних органів влади, закриття морських проток, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також обставини, викликані винятковими погодними умовами чи стихійним лихом - епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха, тощо (ч. 2 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України").

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Таким чином, в той час як форс-мажорні обставини унеможливлюють виконання договірного зобов`язання в цілому, істотна зміна обставин змінює рівновагу стосунків за договором, суттєво обтяжуючи виконання зобов`язання лише для однієї із сторін.

У постанові Верховного Суду від 30.11.2021 року у справі № 913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них, як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Листом від 28.02.2022 Торгово-Промислова палата України засвідчила форс-мажорні обставини, зокрема, військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 год. 30 хв. 24.02.2022.

Проте, доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

У даному випадку відповідачем не доведено вплив форс-мажору та воєнного стану на спроможність виконувати свої обов`язки.

Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача суму пені в розмірі 35 815,95 грн.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов`язку по перерахуванню коштів в повному обсязі не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням зобов`язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами ст. 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Необхідно зазначити, що такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір передбачено ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та ч. 6 ст. 232 ГК України.

Правовий аналіз вказаного, що також викладено у рішенні Конституційного суду України від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013, дає підставу стверджувати, що за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань може бути застосовано як штраф так і пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

В той же час згідно з нормою ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до статті 343 ГК України, платники і одержувачі коштів здійснюють контроль за своєчасним проведенням розрахунків та розглядають претензії, що виникли, без участі установ банку. Платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. У разі затримки зарахування грошових надходжень на рахунок клієнта банки сплачують на користь одержувачів грошових коштів пеню у розмірі, що передбачається угодою про проведення касово-розрахункових операцій, а за відсутності угоди про розмір пені - в розмірі, встановленому законом. Платник зобов`язаний самостійно нараховувати пеню на прострочену суму платежу і давати банку доручення про її перерахування з наявних на рахунку платника коштів.

Відповідно до п. 6.5. Договору за порушення виконання грошових зобов`язань покупець сплачує постачальнику за кожен день прострочення, пеню у розмірі 0,1%, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, від суми простроченого зобов`язання (з уоахуванням ПДВ).

Судом перевірено наведений у матеріалах справи розрахунок суми пені та визнано його обґрунтованим, у зв`язку з чим до стягнення з відповідача підлягає сума пені в розмірі 35 815,95 грн.

Щодо заявленої позовної вимоги про стягнення з відповідача 38 224,00 грн суми 3% річних та 168 860,99 грн суми інфляційних втрат, то суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов`язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін", відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов`язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов`язання, за період з моменту виникнення обов`язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов`язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 910/21564/16 від 10.07.2019.

Базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок сум 3% річних та інфляційних втрат, на предмет арифметичної правильності та відповідності вимогам закону, судом встановлено, що він здійснений вірно, а тому до стягнення з відповідача підлягає сума 3% річних в розмірі 38 224,00 грн та сума інфляційних втрат в розмірі 168 860,99 грн.

У відзиві на позовну заяву відповідач просив суд зменшити штрафні та фінансові санкці.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Із цього випливає, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, штрафу, процентів річних є правом суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення. Велика Палата Верховного Суду також вказала, що відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися як спосіб отримання кредитором доходів.

Водночас у зазначеній справі Велика Палата Верховного Суду, зменшуючи розмір неустойки, штрафу, процентів річних, не позбавила кредитора можливості захистити власні інтереси шляхом стягнення процентів річних у тому розмірі, який відповідно до обставин справи одночасно виконує компенсаційну функцію для кредитора, але не є надмірним для боржника.

Велика Палата Верховного Суду допустила зменшення розміру відсотків річних з урахуванням конкретних обставин справи, а саме - встановлення процентної ставки річних на рівні 40% та 96% і її явної невідповідності принципу справедливості.

В той же час, у цій справі позивачем до стягнення заявлено пеню, відсотки річних у розмірі, передбаченому законом (частиною другою статті 625 ЦК України).

Таким чином, у даній справі відсутні такі обставини неспівмірності заявленої до стягнення суми штрафних та фінансових санкцій.

Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 15.06.2023 у справі 921/94/21.

Отже, на переконання суду, у даному випадку, враховуючи принципи справедливості, добросовісності та розумності, відсутні підстави для зменшення штрафних та фінансових санкцій.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає основна сума боргу в розмірі 429 213,48 грн, сума пені в розмірі 25 815,95 грн, сума 3% річних в розмірі 38 224,00 грн та сума інфляційних втрат в розмірі 168 860,99 грн.

Судовий збір позивача у розмірі 10 081,72 грн, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Геос-УКБ» (ідентифікаційний номер 38825398, адреса: 03150, м. Київ, вул. Петрозаводська, буд. 2А) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий будинок «Бетон Маркет» (ідентифікаційний код 41293687, місцезнаходження: 704325, Запорізька область, Запорізький район, смт. Балабине, вул. Шкільна, буд. 48-А) суму основного боргу в розмірі 429 213,48 грн (чотириста двадцять дев`ять тисяч двісті тринадцять гривень 48 копійок), суму пені в розмірі 35 815,95 грн (тридцять п`ять тисяч вісімсот п`ятнадцять гривень 95 копійок), суму 3% річних в розмірі 38 224,00 грн (тридцять вісім тисяч двісті двадцять чотири гривни 00 копійок), суму інфляційних втрат в розмірі 168 860,99 грн (сто шістдесят вісім тисяч вісімсот шістдесят гривень 99 копійок), суму судового збору в розмірі 10 081,72 грн (десять тисяч вісімдесят одна гривна 72 копійки).

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Сергій МОРОЗОВ