Рішення

від 05.09.2024 по справі 910/5705/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.09.2024Справа № 910/5705/24

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Мегаестейт"доМіністерства юстиції Українитретя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачаОСОБА_1 провизнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії Суддя Смирнова Ю.М.

Секретар судового засідання Негеля Ю.М.

Представники учасників справи:

від позивачаДеркач О.О. від відповідачаБахур А.С. від третьої особине з`явилися

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Мегаестейт" звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України "Про задоволення скарги" від 22.03.2024 за №820/5;

- зобов`язати Міністерство юстиції України вчинити дії щодо поновлення записів в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, які були скасовані на підставі наказу Міністерства юстиції від 22.03.2024 №820/5, а саме записів, внесених на підставі рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 04.11.2023 №№70062738, 70062777 державного нотаріуса Сьомої дніпровської державної нотаріальної контори Дніпровського міського нотаріального округу Черниша Євгена Володимировича щодо квартир №№27, АДРЕСА_1 щодо визнання права власності на квартири за Товариством з обмеженою відповідальністю "Мегаестейт" код ЄДРПОУ 45365194.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач зазначає, що оскаржуваний наказ прийнятий Міністерством юстиції України без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення на підставі необґрунтованих тверджень скаржника - ОСОБА_1 ; без повідомлення Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегаестейт" про розгляд скарги, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.05.2024 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №910/5705/24; вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження; залучено до участі у справі ОСОБА_1 третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача; підготовче засідання у справі призначено на 03.06.2024; зобов`язано позивача протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали надати докази направлення третій особі копії позовної заяви з додатками та копії ухвали Господарського суду міста Києва від 14.05.2024 в порядку ч.3 ст.176 Господарського процесуального кодексу України.

29.05.2024 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позову заперечує. Серед іншого відповідач зазначив про те, що у Міністерства юстиції України були відсутні підстави для залишення скарги ОСОБА_1 без розгляду з підстав пропуску строків на звернення зі скаргою, оскільки такий строк не був пропущений скаржником, а позивачем не доведено протилежне та не надано жодних належних і допустимих доказів, які могли б підтвердити його доводи.

Крім того, за твердженнями відповідача, Міністерством юстиції України було дотримано вимоги Порядку розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1128 щодо повідомлення заінтересованих осіб, а твердження позивача про зворотне є необґрунтованими та безпідставними, оскільки під час дії воєнного стану та з урахуванням вимог, встановлених п.10 зазначеного Порядку, за 15 днів до дня засідання колегії на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України було забезпечено оприлюднення інформації про дату засідання розгляду даної скарги та додатково повідомлено зазначену інформацію скаржниці, державному нотаріусу Чернишу Є.В., Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегаестейт", Головному управлінню Національної поліції у місті Києві, Оболонському районному суду м.Києва засобами електронної пошти та телефонограмами.

Також, відповідач зазначив про те, що оскільки колегією відповідача встановлено порушення оскаржуваними рішеннями державного нотаріусу Черниша Є.В. вимог ст.ст.3, 18, 24, 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127, то зазначені реєстраційні дії були правомірно анульовані відповідачем.

У підготовчому засіданні 03.06.2024 судом встановлено строк для подання відповіді на відзив до 21.06.2024; встановлено строк для подання заперечень на відповідь на відзив до 12.07.2024; оголошено перерву у підготовчому засіданні до 22.07.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.06.2024 повідомлено ОСОБА_1 про оголошення перерви у підготовчому засіданні.

10.06.2024 від відповідача надійшло клопотання про доручення доказів направлення відзиву іншим учасникам справи.

19.07.2024 від позивача надійшли додаткові пояснення по справі.

22.07.2024 суд відклав підготовче засідання у справі №910/5705/24 на 07.08.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.07.2024 повідомлено ОСОБА_1 про відкладення підготовчого засідання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.08.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 29.08.2024.

26.08.2024 від третьої особи надійшла заява по справі.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті 29.08.2024 оголошено перерву до 05.09.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.08.2024 повідомлено ОСОБА_1 про оголошення перерви у судовому засіданні з розгляду справи по суті.

Представник позивача у судовому засіданні 05.09.2024 позов підтримав повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні 05.09.2024 проти заявлених позовних вимог заперечив з підстав, наведених у відзиві на позов.

Представник третьої особи в судові засідання по справі не з`явився, про проведення судових засідань у справі, що розглядається третя особа повідомлена належним чином.

В судовому засіданні 05.09.2024 на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Як стверджує позивач у позовній заяві, Державним нотаріусом Сьомої дніпровської державної нотаріальної контори Дніпровського міського нотаріального округу Чернишом Євгеном Володимировичем були внесені відомості про реєстрацію права власності на об`єкти житлової нерухомості (квартири), а саме: квартири, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 за Товариством з обмеженою відповідальністю "Мегаестейт" на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний №№70062738, 70062777 від 04.11.2023.

За твердженнями позивача, підставою для державної реєстрації права власності на вищевказані об`єкти нерухомого майна був та є акт приймання-передачі, серія та номер: 1-380, 1-381, виданий 02.11.2023 та нотаріально посвідчений державним нотаріусом Сьомої дніпровської державної нотаріальної контори Чернишем Є.В.

14.11.2023 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Зінковою Юлією Євгенівною зареєстровано записи про іпотеку та заборону на вищевказані квартири за №№70205778, 70204934 відповідно.

02.02.2024 до Центральної Колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції надійшла скарга ОСОБА_1 від 27.01.2024, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 02.02.2024 за №СК-954-24, в якій ОСОБА_1 просила:

1. Визнати прийнятими з порушенням Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та анулювати рішення від 04.11.2023 №№70062738, 70062777 державного нотаріуса Сьомої дніпровської державної нотаріальної контори Дніпровського міського нотаріального округу Черниша Євгена Володимировича.

2. Визнати прийнятими з порушенням Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та анулювати рішення від 14.11.2023 №№70205778, 70204934 приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Зінкової Юлії Євгенівни.

3. Тимчасово блокувати доступ державному нотаріусу Сьомої дніпровської державної нотаріальної контори Дніпровського міського нотаріального округу Чернишу Євгену Володимировичу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на 3 (три) місяці.

Відповідно до висновку Центральної колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 19.03.2024, зазначеною колегією було рекомендовано:

1. Скаргу ОСОБА_1 від 27.01.2024 задовольнити.

2. Визнати прийнятими з порушенням Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та анулювати рішення від 04.11.2023 №№70062738, 70062777 державного нотаріуса Сьомої дніпровської державної нотаріальної контори Дніпровського міського нотаріального округу Черниша Євгена Володимировича.

3. Визнати прийнятими з порушенням Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та анулювати рішення від 14.11.2023 №№70205778, 70204934 приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Зінкової Юлії Євгенівни.

4. Тимчасово блокувати доступ державному нотаріусу Сьомої дніпровської державної нотаріальної контори Дніпровського міського нотаріального округу Чернишу Євгену Володимировичу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на 3 (три) місяці.

На підставі висновку Центральної колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 19.03.2024 відповідачем прийнято наказ "Про задоволення скарги" №820/5 від 22.03.2024, яким відповідно до ч.3 ст.26, підпунктів "а", "б" п.1 ч.7 ст.37, п.9 ч.1 ст.24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" наказано:

1. Скаргу ОСОБА_1 від 27.01.2024 задовольнити.

2. Визнати прийнятими з порушенням Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та анулювати рішення від 04.11.2023 №№70062738, 70062777 державного нотаріуса Сьомої дніпровської державної нотаріальної контори Дніпровського міського нотаріального округу Черниша Євгена Володимировича.

3. Визнати прийнятими з порушенням Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та анулювати рішення від 14.11.2023 №№70205778, 70204934 приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Зінкової Юлії Євгенівни.

4. Тимчасово блокувати доступ державному нотаріусу Сьомої дніпровської державної нотаріальної контори Дніпровського міського нотаріального округу Чернишу Євгену Володимировичу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на 3 (три) місяці.

5. Виконання пунктів 2-3 наказу покласти на Офіс протидії рейдерству.

6. Виконання пункту 4 наказу покласти на Державне підприємство "Національні інформаційні системи".

В той же час, позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Мегаестейт" не погоджується з наказом Міністерства юстиції України "Про задоволення скарги" №820/5 від 22.03.2024 з наступних підстав:

- недотримання скаржником строків звернення зі скаргою та вимог щодо її оформлення;

- незалучення відповідачем суб`єктів оскарження та інших заінтересованих осіб;

- Центральна колегія Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції жодним чином не перевірила обставини та документи, на підставі яких було здійснено оскаржувані реєстраційні дії, що в свою чергу призвело до необ`єктивної оцінки цією колегією всіх обставин справи та призвела до винесення незаконних рекомендацій щодо задоволення скарги;

- ч.4 ст.37 Закону України "Про іпотеку" визначає, що рішення про реєстрацію права власності (спеціального майнового права) іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді, а отже Центральна колегія Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції вправі розглядати скарги лише на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, що стосуються нерухомого майна, що не є предметом іпотеки та не є забезпеченням за іпотечними договорами, укладеними відповідно до Закону України "Про іпотеку", який визначає спеціальний (окремий) спосіб захисту порушеного права.

У позовній заяві позивач вказує про те, що скаржниця - ОСОБА_1 у поданій скарзі зазначає, що вона не видавала жодних актів приймання-передачі нерухомога майна позивачу, однак вона виразила свою волю щодо нотаріального посвідчення вказаного акту приймання-передачі шляхом його підписання, а державний нотаріус посвідчив справжність підписів сторін акту приймання - передачі та виконав реєстраційні дії на підставі волевиявлення та свідомого наміру ОСОБА_1 щодо внесення зазначених квартир до статутного капіталу позивача.

Як стверджує позивач, при підписанні акту приймання-передачі також був присутній уповноважений протоколом загальних зборів директор та засновник/власник позивача ОСОБА_4 , який прийняв до статутного капіталу позивача нерухоме майно, квартири, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 .

При цьому, вищевказаний акт приймання-передачі нерухомого майна є дійсним, щодо його недійсності відсутні будь-які судові спори.

Тобто, за твердженнями позивача, скаржниця - ОСОБА_1 внесла до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегаестейт" нерухоме майно за нотаріально посвідченим актом приймання-передачі частки, яке на той момент належало їй на праві приватної власності, в грошовому еквіваленті, вказаному в акті приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу позивача та рішенні власника Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегаестейт" про прийняття нерухомого майна до статутного капіталу та прийняття ОСОБА_1 до складу засновників Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегаестейт".

Отже, ОСОБА_1 підтвердила свою волю та наміри щодо внесення свого майна до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегаестейт", а вартість такого майна була погоджена сторонами до моменту підписання та нотаріального посвідчення акту приймання-передачі.

Крім того, за твердженнями позивача, між директором/засновником Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегаестейт" ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було попередньо укладено інвестиційний договір, предметом якого є інвестиційні відносини між позивачем та ОСОБА_1 , за умовами якого ОСОБА_1 зобов`язується внести своє нерухоме майно до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегаестейт", а Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегаестейт" в особі ОСОБА_4 зобов`язується за власні кошти та ресурси провести капітальний ремонт та модернізацію квартир, після чого прибуток від продажу вищевказаного нерухомого майна розподіляється солідарно, тобто 50/50, за умовами цього договору, ОСОБА_1 в момент його укладення отримала передплату у розмірі 1500000,00 грн завдатку.

У свою чергу відповідач не визнає обґрунтованість заявлених позивачем позовних вимог.

Третя особа надала письмові пояснення в яких проти заявлених позовних вимог заперечила.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню, з таких підстав.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 25.12.1997 у справі №9-зп щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України, частини першої статті 55 Конституції України слід розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов`язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв чи скарг, що відповідають встановленим законом вимогам, є порушенням права на судовий захист, яке відповідно до ст.64 Конституції України не може бути обмежене (пункт 2 цього рішення Конституційного Суду України).

Тобто Конституція України гарантує кожному право на судовий розгляд спору за виключенням випадків, у яких законом прямо встановлено обов`язковий порядок досудового врегулювання.

Із ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) вбачається, що доступ до правосуддя є невід`ємним елементом права на справедливий суд.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб, встановлений законом або договором.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України. Аналогічні положення містить ст.20 Господарського кодексу України.

Виходячи з системного аналізу ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Тобто обов`язок доведення факту порушення або оспорювання прав і охоронюваних законом інтересів покладено саме на позивача.

У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004 Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в ч.1 ста.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Позивач, звертаючись до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке його право та/або охоронюваний законом інтерес порушене особою, до якої пред`явлений позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права/інтересу. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмета заявленого позову та наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.

Суд зазначає, що аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Обґрунтування та доведення порушення своїх прав/законних інтересів здійснюється особою, яка звертається до суду та вказує про їх порушення, саме в контексті предмета та підстав позову.

З огляду на принцип змагальності сторін, розподіл обов`язку доказування та подання доказів, на позивача покладається обов`язок довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог.

Відповідно до ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом ст.79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.

Проте, жодного доказу на підтвердження обставин, викладених у позовній заяві, позивачем до матеріалів справи не надано.

Позивач обмежився наданням суду лише копії спірного наказу відповідача.

Внаслідок цього суд позбавлений можливості встановити наявність порушення майнових або інших прав/законних інтересів позивача у справі, які підлягали би судовому захисту в порядку господарського судочинства та у визначений позивачем спосіб.

Оскільки позивач не довів суду факту порушення своїх законних прав та інтересів, що є самостійною підставою для відмови у позові, відсутня необхідність надавати оцінку доводам позивача про недотримання відповідачем процедурних аспектів під час прийняття спірного наказу.

За таких обставин, у задоволенні позову слід відмовити.

Згідно зі ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про відмову у задоволенні позовних вимог, судові витрати залишаються за позивачем.

Керуючись ст.ст.74, 129, 238 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити повністю.

2. Судовий збір залишити за позивачем.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст.ст.256, 257 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 14.10.2024

Суддя Ю.М. Смирнова