Ухвала

від 11.10.2024 по справі 915/1233/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

================================================================

УХВАЛА

11 жовтня 2024 року м. Миколаїв Справа № 915/1233/24

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ільєвої Л.М., розглянувши матеріали позовної заяви (вх. № 12043/24 від 07.10.2024) Приватного акціонерного товариства "Миколаївська теплоелектроцентраль" (54020, м. Миколаїв, Каботажний узвіз, 18; e-mail: kanc_nach@ntec.mk.ua; код ЄДРПОУ 30083966) до Приватного акціонерного товариства "Морський регістр судноплавства в Україні" (65014, м. Одеса, вул. Польська, 20; e-mail: odessa@rs-class/.org; код ЄДРПОУ 01125560) про стягнення заборгованості в сумі 123072,59 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Миколаївська теплоелектроцентраль" звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Морський регістр судноплавства в Україні" про стягнення заборгованості в загальній сумі 123072,59 грн., у т.ч. основного боргу за теплову енергію за період з травня 2023 року по серпень 2024 року в сумі 116273,06 грн., інфляційних втрат в сумі 3604,85 грн., 3% річних в сумі 1889,86 грн. та пені в сумі 1304,82 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору від 01.11.2021 № 2382 про надання послуги з постачання теплової енергії, який є публічним договором приєднання, в частині своєчасного внесення нарахованої плати за теплову енергію, яка постачалась позивачем з метою теплозабезпечення нежитлових приміщень літ. А-2 за адресою: м. Миколаїв, вул. Заводська, 13/1-1 Так, позивач вказує, що за період з травня 2023 року по серпень 2024 року включно відповідачу нараховано плату за теплову енергію та абонплату на загальну суму 116273,06 грн., що не сплачена відповідачем, якому належить на праві власності вищевказане нежитлове приміщення.

Як вбачається з позовної заяви Приватного акціонерного товариства "Миколаївська теплоелектроцентраль", відповідачем вказано Приватне акціонерне товариство "Морський регістр судноплавства в Україні" (код ЄДРПОУ 01125560), місцезнаходження якого зареєстровано за адресою: 65014, м. Одеса, вул. Польська, 20.

Так, за загальними правилами, визначеними в ч. 1 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Позивач в позовній заяві не навів жодних аргументів щодо підсудності даного спору Господарському суду Миколаївської області.

Дослідивши зміст позовної заяви, суд не погоджується з визначенням підсудності даної справи Господарському суду Миколаївської області з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Відповідно до ч. 2 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

У відповідності із п. 10 ч. 2 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" місцезнаходження юридичної особи визначається на підставі відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Згідно з ч. 4 ст. 10 вищезазначеного Закону відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи - підприємця, у тому числі під час провадження ними господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах.

Наразі, з відповіді № 837052 від 10.10.2024 р. на запит суду з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що за вказаним у позовній заяві кодом ЄДРПОУ відповідача 01125560 встановлено, що місцезнаходження Приватного акціонерного товариства "Морський регістр судноплавства в Україні" значиться за адресою: 65014, Одеська область, м. Одеса, вул. Польська, 20.

За таких обставин, суд вважає, що даний спір не відноситься до територіальної юрисдикції Господарського суду Миколаївської області, а підлягає розгляду за місцезнаходженням відповідача - ПрАТ "Морський регістр судноплавства в Україні", що за територіальною юрисдикцією (підсудністю) віднесено до компетенції Господарського суду Одеської області.

При цьому в контексті умов договору щодо місця знаходження нежитлових приміщень, з метою теплозабезпечення яких позивачем постачалась теплова енергія, суд зауважує, що до спірних відносин про стягнення заборгованості не підлягають застосуванню ч. 5 ст. 29 ГПК України, за якими позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред`являтися також за місцем виконання цих договорів.

Наразі суд зазначає, що правила ч. 5 ст. 29 ГПК України застосовуються до зобов`язань, виконання яких з урахуванням їх особливостей можливе лише у певному місці.

Відповідно ж до частини першої статті 29 ГПК України "Підсудність справ за вибором позивача" право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.

Аналіз зазначених положень процесуального закону свідчить про те, що останнім передбачено дві окремі підстави для застосування правил альтернативної територіальної підсудності, а саме: якщо спір виник з договору, в якому визначено місце виконання, або якщо спір виник з договору, в якому не визначено місце його виконання, проте, з огляду на специфіку регламентованих ним договірних правовідносин, виконувати такий договір можливо лише в певному місці. Отже, правила цієї статті застосовуються до зобов`язань, виконання яких можливе лише у певному місці. У разі якщо така особливість не визначена і не вбачається зі специфіки спірних відносин, то підсудність справи визначається за загальними правилами.

Разом з тим, у даному випадку предметом спору є вимога про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за теплову енергію та абонплату на підставі договору про надання послуги з постачання теплової енергії, і спір не стосується безпосередньо самого факту постачання. Тобто спір про стягнення боргу безпосередньо не пов`язаний з місцем виконання договору, оскільки предметом спору є вимога про стягнення коштів, а не вимога про зобов`язання поставити теплову енергію за вказаним у договорі місці. Зобов`язання зі сплати вартості спожитої теплової енергії за договором не є такими, які належить виконувати тільки в певному місці через їх особливість.

Вказана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 03.06.2019 р. у справі № 903/432/18.

Правила визначення місця виконання зобов`язання передбачено ст. 532 Цивільного кодексу України, відповідно до якої, місце виконання зобов`язання встановлюється у договорі.

Зокрема, якщо місце виконання зобов`язання не встановлено у договорі, виконання за грошовим зобов`язанням провадиться за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, - за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов`язання. Якщо кредитор на момент виконання зобов`язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов`язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора з віднесенням на кредитора всіх витрат, пов`язаних із зміною місця виконання.

Правила ст. 532 Цивільного кодексу України застосовуються до зобов`язань, виконання яких з урахуванням їх особливостей можливе лише у певному місці. У разі якщо така особливість не визначена (наприклад, п. 4 ч. 1 ст. 532) і не вбачається зі специфіки спірних відносин, то підсудність справи визначається за загальними правилами підсудності.

Отже, сплата вартості спожитої теплової енергії не містить прив`язки до певного конкретного місця, в тому числі і до місця виконання договору.

При цьому суд зауважує, що у даному спорі про стягнення з відповідача грошових коштів місце поставки не має значення для визначення юрисдикції спору, тому, на думку суду, для визначення юрисдикції спору про стягнення грошових коштів не застосовується пункт 3 частини першої статті 532 ЦК України. Адже сплата безготівкових коштів здійснюється шляхом надання боржником доручення обслуговуючому боржника банку і зарахування коштів на рахунок кредитора в банку, який його обслуговує. У зв`язку з цим не підлягає застосуванню і частина п`ята статті 29 ГПК України незалежно від того, чи зазначене в договорі місце виконання, чи ні.

За таких обставин, суд дійшов висновку про необхідність визначення підсудності даного спору за загальними правилами, а підстав, визначених приписами ст. 29, 30 ГПК України, судом не встановлено.

Відтак, матеріали позовної заяви Приватного акціонерного товариства "Миколаївська теплоелектроцентраль" про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Морський регістр судноплавства в Україні" заборгованості в сумі 123072,59 грн. підлягають направленню для розгляду за підсудністю до Господарського суду Одеської області.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 Господарського процесуального кодексу України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Юридично обґрунтоване розмежування повноважень кожної ланки судової системи, а також однойменних судів однієї ланки щодо розгляду і вирішення господарських справ гарантує безпомилковість діяльності всієї судової системи, здійснення покладених на неї завдань та є однією з юридичних гарантій належного та справедливого здійснення судочинства.

В силу вимог ч. 1 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Згідно ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Аналіз зазначеної норми міжнародного права свідчить, що обов`язково суд повинен бути встановлений законом, тобто кожен має право на розгляд справи компетентним судом, компетентність якого встановлюється тільки законом, при цьому обов`язковим є дотримання правил юрисдикції (підсудності), визначених в параграфі 3 глави 2 ГПК України.

Європейський суд з прав людини у справі "Устименко проти України" (заява № 32053/13) констатував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Також Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 (заяви N 29458/04, N 29465/04) зазначив, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Така ж позиція наведена Європейським судом з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі "Zand v. Austria", де крім цього вказано, що поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів".

Таким чином, складова верховенства права, закріплена у пункті 1 статті 6 Конвенції, передбачає, зокрема, розгляд справи належним судом, в даному випадку - судом, до територіальної юрисдикції якого відноситься поданий господарський позов.

Отже, передача справи за належною територіальною юрисдикцією не призводить до порушення прав позивача на доступ до суду та справедливий судовий розгляд, а є гарантією того, що рішення у справі буде ухвалене належним судом.

Керуючись ст. 27, п. 1 ч. 1 ст. 31, ст. 234 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Приватного акціонерного товариства "Миколаївська теплоелектроцентраль" до Приватного акціонерного товариства "Морський регістр судноплавства в Україні" про стягнення заборгованості в сумі 123072,59 грн. (вх. № 112043/24 від 07.10.2024) з додатками направити для розгляду за підсудністю до Господарського суду Одеської області.

Ухвала набирає законної сили в порядку ст.235 ГПК України та може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її постановлення.

Суддя Л.М. Ільєва