Рішення

від 10.10.2024 по справі 922/2477/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.10.2024м. ХарківСправа № 922/2477/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Юрченко В.С.

при секретарі судового засідання Трофименко С.В.

за участю представників сторін:

позивача: Овчарук Олександр Олексійович, адвокат

відповідача: Мар`їної Ірини Олегівни, адвокат.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», місто Київ,

до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Харківміськгаз», місто Харків,

про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Харківміськгаз», про стягнення - основного боргу у сумі 30 115 582,60 грн., - пені у сумі 7 507 764,93 грн., - трьох процентів річних у сумі 1 378 008,17 грн., - інфляційних втрат у сумі 3 637 907,98 грн.

РУХ СПРАВИ У ГОСПОДАРСЬКОМУ СУДІ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ:

22.07.2024 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» до розгляду та відкрито позовне провадження у справі № 922/2477/24. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження. Почато у справі № 922/2477/24 підготовче провадження і призначити підготовче засідання.

Хід судового процесу відображено у відповідних ухвалах суду, які містяться у матеріалах справи.

З урахуванням режиму воєнного стану та можливості повітряної тривоги в місті Харкові у Господарському суді Харківської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Відтак, справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.

На підставі частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує практику ЄСПЛ як джерело права, зокрема, у справі Осіпов проти України, де Суд нагадав, що стаття 6 Конвенції гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та на рівність у користуванні правами з протилежною стороною, передбаченими принципом рівності сторін. Суд повинен лише встановити, чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися з наданими іншою стороною зауваженнями або доказами та прокоментувати їх, а також представити свою справу в умовах, що не ставлять його в явно гірше становище vis-а-vis його опонента (там само). З точки зору Конвенції заявник не має доводити, що його відсутність у судовому засіданні справді підірвала справедливість провадження або вплинула на його результат, оскільки така вимога позбавила б змісту гарантії статті 6 Конвенції.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

В судовому засіданні 10.10.2024 року представники позивача та відповідача відповіли на запитання суду та один одного, надали пояснення у справі з урахуванням доводів викладених у позовній заяві, у відзиві на позов та у відповіді на відзив.

10.10.2024 року, відповідно до статті 233, 240 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив позицію позивача та відповідача, які гуртуються на наступному.

ОПИС ПОЗИЦІЙ СТОРІН

Як зазначає позивач, останній відповідно до Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 04.07.2017 року за № 880 здійснює ліцензійне постачання природного газу на території України.

За результатами державного конкурсу та відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 року за № 917-р позивач є постачальником «останньої надії» на ринку природного газу - тобто постачальником, який не має права відмовити в укладенні договору постачання природного газу на обмежений період часу (пункт 26 частини 1 статті 1 Закону України «Про ринок природного газу»).

Правилами постачання природного газу, затвердженими постановою Національної комісії що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) № 2496 від 30.09.2015 року (далі - Правила) врегульовано відносини, які виникають між постачальниками та споживачами природного газу, з урахуванням їх взаємовідносин з операторами газорозподільної системи/ газотранспортної системи (далі - Оператори ГРМ/ГТС).

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 4-6 Розділу VI Правил постачання природного газу постачальник "останньої надії" здійснює постачання природного газу споживачам на умовах договору постачання природного газу, який укладається з урахуванням вимог цього розділу та має відповідати Типовому договору постачання природного газу постачальником "останньої надії", затвердженому постановою НКРЕКП від 30.09.2015 року №2501, який є публічним, а його умови - однаковими для всіх споживачів.

Відповідно до пункту 1 розділу VI Правил, договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» укладається у випадках, передбачених пунктом 3 розділу VI, з урахуванням вимог статей 205,633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом публічної оферти постачальника «останньої надії» та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника.

При цьому, позивач зазначає, що договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" є публічним, та не потребує двостороннього підписання і вважається укладеним з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника "останньої надії" відповідно до Кодексу газотранспортної системи.

Як зазначає позивач, оскільки в інформаційній платформі споживач з ЕІС-кодом 56X340000000001J Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Харківміськгаз» (споживач, відповідач у справі) було закріплено за Товариством з обмеженою відповідальністю «ГК «Нафтогаз України», як постачальником «останньої надії» (ЕІС-код 56Х930000008780В), підключення до постачальника «останньої надії» було здійснено автоматично, шляхом приєднання до публічного договору, у зв`язку з відсутністю точок споживача у Реєстрі споживачів іншого постачальника на інформаційній платформі Оператора ГТС.

У період з 23.06.2022 року по 31.07.2022 року спожито відповідачем наступний об`єм природного газу із внесенням в алокацію як постачальника «останньої надії» (ЕІС-код 56Х930000008780В):

з 23.06.2022 року по 30.06.2022 року 154 159,83 м3;

з 01.07.2022 року по 31.07.2022 року 260 292,50 м3.

При цьому, факт включення відповідача до реєстру споживачів позивача як постачальника «останньої надії» та віднесення газу, спожитого відповідачем, до портфеля позивача як постачальника «останньої надії» підтверджується:

листом оператора ГТС від 04.07.2023 року № ТОВВИХ-23-9006,

інформацією (помісячно) щодо остаточної алокації відборів споживача з ЕІС - кодом 56X340000000001J,

інформацією щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» від оператора ГТС.

Вищевикладене за твердженнями позивача, свідчить про те, що між позивачем та відповідачем було укладено типовий договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» який затверджений постановою НКРЕКП від 30.09.2015 року № 2501. При цьому, на думку позивача, відповідач, в порушення умов договору, не забезпечив своєчасну та повну оплату вартості поставленого позивачем природного газу згідно з умовами договору та не здійснив оплати вартості спожитого за договором природного газу, в результаті чого у відповідача перед позивачем наявна заборгованість за спожитий природній газ за договором.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначає, що останній не визнає факт наявності між сторонами в період з 23.06.2022 року по 31.07.2022 року договірних відносин в межах договору постачання природного газу постачальником «останньої надії» та наявності будь-яких зобов`язань з оплати грошових коштів, перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» за вказаний період, як перед постачальником «останньої надії», оскільки згідно пункту 3 розділу VI Правил постачання природного газу, затверджений постановою НКРЕКП № 2496 від 30.09.2015 року, чітко передбачено, що постачальник «останньої надії» здійснює постачання природного газу споживачу (за умови відсутності відключення або ініціювання діючим постачальником відключення його об`єкта) та оператору газорозподільної системи (за умови відсутності заборгованості перед постачальником «останньої надії»).

Також зазначає, що Законом України «Про ринок природного газу» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) в частині 2 статті 15 чітко передбачено, що договір між постачальником "останньої надії" та споживачем не може бути укладений за наявності простроченої заборгованості у такого споживача перед таким постачальником "останньої надії", крім випадків, якщо таким споживачем є побутовий споживач, споживач, що є бюджетною установою відповідно до Бюджетного кодексу України, закладом охорони здоров`я державної власності (казенні підприємства та/або державні установи тощо), закладом охорони здоров`я комунальної власності (комунальні некомерційні підприємства та/або комунальні установи, та/або спільні комунальні підприємства тощо), споживач, що здійснює виробництво теплової енергії. В той же час, позивач (як постачальник останньої надії) по відношенню до відповідача обліковує заборгованість за договором постачання природного газу постачальником «останньої надії» і вищевикладене на думку відповідача, свідчить про відсутність можливості існування договірних відносин в межах договору постачання природного газу постачальником «останньої надії» між позивачем та відповідачем, за заявлений період до стягнення.

Також, на думку відповідача, твердження позивача про те, що укладений між сторонами публічний типовий договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно статей 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно статті 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами, є хибними оскільки даний договір є нікчемним в силу закону та не може породжувати для сторін жодних правових наслідків, крім тих що пов`язані з його недійсністю.

Крім того, відповідач вказує, що позивач у позові не посилається на інші договори між сторонами, на підставі яких були проведені оплати за отриманий газ, а саме, вказує, що між АТ «Харківміськгаз» та ТОВ ГК «Нафтогаз України» було укладено договір купівлі продажу природного газу від 13.05.2022 року за №101/ПГ-3235-ОГРМ та від 21.06.2022 року за № 101/ПГ-3291- ОГРМ, умовами яких передбачено купівля-продаж природного газу у період з 01.06.2022 року та протягом дії воєнного стану.

У відповіді на відзив позивач, зокрема зазначає, що в силу нормативно-правових актів, які регулюють спірні правовідносини, типовий договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" між сторонами був укладений автоматично з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи, що підтверджується листами оператора ГТС від 04.04.2023 року № ТОВВИХ-23- 9006 з інформацією щодо остаточної алокації відборів споживача з ЕІС-кодом 56X340000000001J.

Щодо посилання відповідача на частину 2 статті 15 Закону «Про ринок природного газу», зокрема позивач зазначає, що період безперервного постачання природного газу та включення в Реєстр споживачів постачальника «останньої надії» обмежений строком може тривати до кінця календарного місяця, що настає за місяцем початку фактичного постачання природного газу, однак кількість таких періодів не обмежена, а отже і кількість Типових договір не обмежена.

З вищевикладеного на думку позивача слідує, що Типовий договір, вважається укладеним з 23.06.2022 року та є правомірним.

При цьому, позивач вказує у додаткових поясненнях, що між позивачем та відповідачем наявні договірні правовідносини на основі договору за №101/ПГ-3235-ОГРМ від 13.05.2022 року та за №101/ПГ-3291-ОГРМ від 21.06.2022 року, які укладені на виконання Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, що затверджено постановою КМУ України від 06.03.2022 року за №222. Однак, в зв`язку з тим, що відповідач не виконав умови таких договорів, реалізація газу за цими договорами не відбувалась.

Також позивач вказує, що по договору за №101/ПГ-3235-ОГРМ від 13.05.2022 року кошти надійшли на суму 38 000,00 грн., а по договору за №101/ПГ-3291-ОГРМ від 21.06.2022 року кошти надійшли на суму 211 000,00 грн., які перебувають на рахунку позивача - для повернення або перенесення коштів на діючий договір необхідна активна поведінка відповідача, однак звернення з цим питанням споживача до позивача не надходило.

Відповідач своїм правом на формування заперечень з приводу доводів, викладених у відповіді на відзив та у додаткових поясненнях щодо виникли під час розгляду справи по суті, не скористався.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

ВІДНОСНО ВИРШІЕННЯ СПОРУ ПО СУТІ:

Предметом доказування у справі, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, а предметом судового розгляду у справі є вимога щодо наявності/відсутності підстав для стягнення заборгованості та похідних вимог на підставі договору постачання природного газу.

Цивільний кодекс України у статтях 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів, разом з тим, закріпивши принцип свободи договору, Цивільний кодекс України визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абзацу 2 частини 3 статті 6 та статті 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положень цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (частини 3, 4,7 статті 179 Господарського кодексу України).

Кабінет Міністрів України, уповноважені ним органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб`єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори (стаття 179 Господарського кодексу України). Типові договори є формою державного регулювання договірних відносин у сфері господарювання, головною ознакою типових договорів є їх обов`язковість (типові договори можуть мати форму самостійного нормативного акту або виступають як додаток до нормативних актів і відтворюють окремі його положення, примірний договір має рекомендаційний характер).

З аналізу змісту абзацу 2 частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України, вбачається, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

В той же час, відповідно до Постанови Верховного Суду від 30.09.2020 року у справі № 559/1605/18, тлумачення пункту 3 статті 3, статті 627 ЦК України свідчить, що свобода договору має декілька складових. Зокрема, свобода укладання договору; у виборі контрагента, виду договору, визначенні умов договору, форми договору. При реалізації принципу свободи договору слід враховувати вимоги ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, розумності та справедливості. Тобто законодавець, закріплюючи принцип свободи договору, встановив і його обмеження. Причому останні є одночасно й межами саморегулювання.

Відносини у сфері використання природного газу регулюються Законом України «Про ринок природного газу» (далі Закон), який є спеціальним нормативно-правовим актом по відношенню до Цивільного та Господарського кодексів України.

Згідно з частиною 1 статті 12 Закону України «Про ринок природного газу» постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із нормативно-правовими актами. Постачання природного газу побутовим споживачам здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором та оприлюднюється в установленому порядку. Договір постачання природного газу об`єднанням співвласників багатоквартирних будинків для забезпечення опалення та постачання гарячої води до квартир співвласників (крім нежитлових приміщень) укладається на весь обсяг споживання природного газу для таких потреб та не може встановлювати різні ціни в межах цього обсягу. Постачання природного газу постачальником «останньої надії» здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором. Типовий договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» може містити окремі умови для різних категорій споживачів. При цьому в межах кожної категорії споживачів договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» є публічним.

Завданням постачальника «останньої надії» є страхування побутових та непобутових споживачів на певний період від раптового припинення газопостачання, якщо постачальник газу не зможе виконувати свої обов`язки перед споживачем. Постачальник «останньої надії» не конкурує за клієнта, не рекламує свої послуги, не змагається за споживача. Він підтримує клієнтів, які опинилися у скрутному становищі не з власної волі. При цьому, період безперервного постачання природного газу та включення в Реєстр споживачів постачальника «останньої надії» обмежений строком та може тривати до кінця календарного місяця, що настає за місяцем початку фактичного постачання природного газу, однак кількість таких періодів не обмежена, а отже і кількість Типових договорів не обмежена.

Відповідно до частини 2 статті 13 Закону України «Про ринок природного газу» споживач зобов`язаний, зокрема:

1) укласти договір про постачання природного газу;

2) забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів;

3) не допускати несанкціонованого відбору природного газу;

4) забезпечувати безперешкодний доступ уповноважених представників оператора газотранспортної системи, оператора газорозподільної системи до вузлів обліку природного газу та з метою встановлення вузлів обліку газу;

5) припиняти (обмежувати) споживання природного газу відповідно до вимог законодавства та умов договорів.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач відповідно до Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 04.07.2017 року за № 880 здійснює ліцензійне постачання природного газу на території України, та позивача визначено постачальником «останньої надії» на ринку природного газу.

Постачання природного газу постачальником «останньої надії» здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором, а договір на постачання природного газу постачальником «останньої надії» є публічним. Реєстрація споживачів в реєстрі постачальника «останньої надії» здійснюється автоматичному режимі, без вчинення будь-яких дій з боку споживача чи оператора ГСТ.

Так, факт включення відповідача з 23.06.2022 року до реєстру споживачів позивача як постачальника «останньої надії» та віднесення газу, спожитого відповідачем, до портфеля позивача як постачальника «останньої надії» підтверджується:

листом оператора ГТС від 04.07.2023 року № ТОВВИХ-23-9006,

інформацією (помісячно) щодо остаточної алокації відборів споживача з ЕІС кодом 56X340000000001J,

інформацією щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» від оператора ГТС.

З вищевикладених обставин справи слідує, що споживача з ЕІС-кодом 56X340000000001J було закріплено у реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (ЕІС-код 56Х930000008780В) автоматично з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи, з початком постачання природного газу, та відповідно 23.06.2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (постачальник, позивач у справі) та Акціонерним товариством з обмеженою відповідальністю «Оператор газорозподільної системи «Харківміськгаз» (споживач, відповідач у справі) було укладено типовий договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» який затверджений постановою НКРЕКП від 30.09.2015 року за № 2501 (далі публічний типовий договір, типовий договір). Відповідно до пункту 2.1 типового договору постачальник зобов`язується постачати природний газ споживачу в необхідних для нього об`ємах (обсягах), а споживач зобов`язується своєчасно сплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим договором.

Відповідно до пункту 1 розділу VI Правил постачання договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» укладається у випадках, передбачених пунктом 3 цього розділу, з урахуванням вимог статей 205, 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом публічної оферти постачальника «останньої надії» та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника. Договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» не потребує двостороннього підписання. На письмове звернення споживача постачальник «останньої надії» зобов`язаний протягом десяти робочих днів з дня отримання такого письмового звернення надати споживачу підписаний уповноваженою особою постачальника примірник договору постачання природного газу. Договір постачання між постачальником «останньої надії» і споживачем вважається укладеним з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» відповідно до Кодексу газотранспортної системи.

Суд зауважує, що законодавство не пов`язує вчинення постачальником "останньої надії" дій, спрямованих, у тому числі, на включення/виключення до/з реєстрів постачальників природного газу відповідних споживачів такого газу, оскільки вказане здійснюється автоматично інформаційною платформою оператора газотранспортної системи. Реєстрація споживачів в реєстрі постачальника «останньої надії» здійснюється в автоматичному режимі, без вчинення будь-яких дій з боку відповідача або Оператора ГТС, щодо внесення таких споживачів до цього реєстру ТОВ «ГК «Нафтогаз України». Тобто, Позивач не приймає участі у визначенні яких саме споживачів та у який час необхідно включати до реєстру постачальника «останньої надії» (та і будь-якого іншого постачальника).

Відповідачем не було підтверджено, що у нього (як споживача природного газу) був наявний іншій постачальник природного газу (укладений договір постачання природного газу з будь-яким постачальником), який би у свою чергу вніс його до свого Реєстру споживачів.

Посилання відповідача на норми Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, затвердженого постановою КМУ від 06.03.2022 року за № 222 (далі Положення ПСО) є безпідставними з огляду на те, що АТ «Харківміськгаз» не надав доказів повного виконання Положення ПСО, що є підставою для включення останнього до балансуючої групи, де стороною, відповідальною за добовий небаланс групи, є ТОВ «ГК «Нафтогаз України».

Отже, оскільки у Відповідача був відсутній інший постачальник, як наслідок були відсутні підтверджені номінації/реномінації з обсягами природного газу на виробничо-технологічні витрати для нього, тому у відповідності до положень п. 2 глави 5 розділу IV Кодексу газотранспортної системи та п. 3 розділу VI Правил постачання природного газу такого споживача (Оператор ГРМ) було автоматично включено (зареєстровано) в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії», тобто відповідача, відносно покриття об`ємів (обсягів) фактичних втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільній системі.

Згідно з частиною 1 статті 15 Закону України «Про ринок природного газу» у разі якщо постачальника ліквідовано, визнано банкрутом, його ліцензію на провадження діяльності з постачання природного газу анульовано або її дію зупинено, а також в інших випадках, передбачених правилами для постачальника «останньої надії», постачання природного газу споживачу здійснюється у порядку, визначеному правилами для постачальника «останньої надії», та на умовах типового договору постачання постачальником «останньої надії», що затверджується Регулятором.

Частиною 2 вказаної статті визначено, що постачальник «останньої надії» постачає природний газ споживачу протягом строку, який не може перевищувати 60 діб та триває до кінця календарного місяця, що настає за місяцем початку фактичного постачання природного газу споживачу постачальником «останньої надії». Після закінчення цього строку постачальник «останньої надії» зобов`язаний припинити постачання природного газу споживачу. Постачальник «останньої надії» має право припинити постачання природного газу споживачу до закінчення вищезазначеного строку у разі невиконання цим споживачем обов`язку щодо повної та своєчасної оплати вартості природного газу, який постачається постачальником «останньої надії», відповідно до типового договору постачання постачальником «останньої надії».

З аналізу вищевикладеного слідує, що публічний типовий договір постачальника «останньої надії», на підставі якого сформовано вимогу позивача до відповідача, є підставою для виникнення у сторін господарських зобов`язань відповідно до статей 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, а згідно з нормами статті 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами з 23.06.2022 року, що в свою чергу нівелює доводи відповідача з приводу відсутності між вказаними контрагентами правовідносин.

Відповідно до частини 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до статей 16, 203, 215 Цивільного кодексу України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в постановах Верховного Суду України (зокрема: постанова Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року у справі № 6-78цс13; постанова Верховного Суду України від 11 травня 2016 року у справі № 6-806цс16). У відповідності до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідачем не заявлялась вимога щодо визнання недійсним договору постачання природного газу (в типовій формі), а відтак суд враховуючи презумпцію правомірності правочину доходить до висновку, що типовий договір є підставою, що породжує цивільні права й обов`язки, які підлягають виконанню.

Аналізуючи умови укладеного між позивачем та відповідачем типового договору поставки природного газу постачальником «останньої надії», суд визначає, що за своєю правовою природою він є договором поставки, оскільки в ньому визначена зобов`язальна дії, які необхідно здійснити позивачу, а саме поставити природний газ (правова дія, яка регулюється главою 54 Цивільного кодексу України та главою 30 Господарського кодексу України).

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (частина 1 статті 712 Цивільного кодексу України)

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (частина 1 статті 655 Цивільного кодексу України).

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, позивачем свої зобов`язання було виконано у повному обсязі, а відповідачем спожито природний газ:

з 23.06.2022 року по 30.06.2022 року 154 159,83 м3, що підтверджується актом № 9572 приймання-передачі природного газу від 30.06.2022 року на суму 9 915 987,40 грн.;

з 01.07.2022 року по 31.07.2022 року 260 292,50 м3, що підтверджується актом № 10448 приймання-передачі природного газу від 31.07.2022 року на суму 20 199 595,20 грн.

Доказів постачання природного газу відповідачу у вказаний період іншим постачальником матеріали справи не містять, відповідачем відповідних доказів до суду також надано не було.

Посилання відповідача на не підписання актів приймання-передачі газу є необґрунтованим з огляду на умови Типового договору, який в пункті 4.2. визначає, що об`єм (обсяг) постачання природного газу Споживачу за розрахунковий період визначається за даними Оператора ГРМ/Оператора ГТС (для прямих споживачів) за підсумками розрахункового періоду, що містяться в інформаційній платформі оператора газотранспортної системи та надані Споживачу Оператором ГРМ відповідно до умов договору розподілу природного газу. Такі докази були надані позивачем разом із позовною заявою.

Статтею 691 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно з пунктом 1 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (частина 2 статті 692 Цивільного кодексу України).

Пунктом 4.4. типового договору встановлено, що споживач зобов`язаний оплатити рахунок, наданий постачальником відповідно до пункту 4.3. цього договору, до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина 1 статті 526 Цивільного кодексу України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (частина 1 статті 599 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до пункту 4.3. типового договору, постачальник зобов`язаний надати споживачу рахунок на оплату природного газу за цим договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між постачальником і споживачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет споживача тощо якщо сторонами це окремо обумовлено).

Споживач зобов`язаний оплатити рахунок, наданий постачальником, до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу (пункт 4.4. договору).

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем було направлено на адресу відповідача акт № 9572 приймання-передачі приводного газу від 30.06.2022 року , рахунок на оплату (природний газ) № 19674 від 12.07.2022 року, акт № 10448 приймання-передачі приводного газу від 31.07.2022 року, рахунок на оплату (природний газ) № 21538 від 11.08.2022 року, що підтверджується поштовими документами.

При цьому матеріали справи не містять, а відповідачем не було надано до суду доказів здійснення розрахунку із позивачем за спожитий природний газ за період з 23.06.2022 року по 31.07.2022 року у загальній сумі 30 115 582,60 грн.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналіз положень чинного законодавства України дає підстави для висновку, що установлюючи презумпцію вини особи, яка порушила зобов`язання, Цивільний кодекс України покладає на неї обов`язок довести відсутність своєї вини. Особа звільняється від відповідальності лише у тому випадку, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов`язання. Виходячи із цих загальних засад, має встановлюватися і наявність або відсутність вини: особа має визнаватися невинуватою, якщо вона вжила всіх заходів для належного виконання зобов`язання при тому ступені турботливості та обачності, що вимагалася від неї за характером зобов`язання та умовами обороту.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження здійснення вчасної та повної оплати поставленого природного газу. За таких обставин, оскільки відповідач прийняв поставлений йому природний газ, однак не здійснив з позивачем повного розрахунку, суд дійшов висновку про те, що відповідачем були порушені права та законні інтереси позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Таким чином, зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги чинного законодавства, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 30 115 582,60 грн. основної суми заборгованості по сплаті за договором є обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідачем вказано на ту обставину, що між позивачем та відповідачем укладались договори за №101/ПГ-3235-ОГРМ від 13.05.2022 року та за №101/ПГ-3291-ОГРМ від 21.06.2022 року, а відтак відсутні будь-які підстави для стягнення заборгованості по договору з постачальником «останньої надії».

Суд не погоджується із такими доводами відповідача, оскільки дані договори укладено на виконання Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, що затверджено постановою Кабінету міністрів України від 06.03.2022 року за №222.

Втім, 17.06.2022 року Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову за № 699 «Про внесення змін до Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (далі постанова № 699), якою у новій редакції було викладено Додаток 2 до Положення ПСО. В подальшому постановами Кабінету Міністрів України до додатку 2 Положення вносено зміни постановою за № 1362 від 06.12.2022 року.

Відповідно до пункту 1 Додатку 2 Положення, реалізація природного газу в період з 1 червня 2022 року та протягом дії воєнного стану, а також протягом шести місяців після його припинення або скасування здійснюється у разі, коли оператор газорозподільної системи:

1.1. Приєднується до договору про утворення балансуючої групи, де стороною, відповідальною за добовий небаланс групи, є ТОВ Газопостачальна компанія Нафтогаз України;

1.2 Підписує договір купівлі-продажу природного газу за формою, розробленою ТОВ Газопостачальна компанія Нафтогаз України на певних умовах: станом на дату надання забезпечення виконання платіжних зобов`язань, передбаченого у підпункті 1.2.2 цього пункту, має підписаний та чинний договір про договірне списання з поточних рахунків такого оператора газорозподільної системи строком дії до повного виконання ним зобов`язань за договором купівлі-продажу природного газу, укладеним з ТОВ Газопостачальна компанія Нафтогаз України у період з 1 березня 2022 року по 30 квітня 2022 року (пункт 1.2.1 Додатку 2 Положення); Надає одне з таких видів забезпечення: банківську гарантію або здійснює у повному розмірі оплату вартості обсягу I (фіксований) за червень 2022 р. та інші місяці, що передують даті надання забезпечення виконання платіжних зобов`язань або підписує договір про договірне списання з власних поточних банківських рахунків (п.1.2.2 Додатку 2 Положення);

1.3 Оператори газорозподільних систем здійснюють розрахунок за придбані обсяги природного газу в розрахунковому періоді не пізніше ніж через 30 (тридцять) днів після закінчення розрахункового періоду.

В межах даної справи відповідачем до суду не надано ані доказів підписання усіма сторонами купівлі-продажу природного газу, ані доказів підписання усіма сторонами договору про договірне списання з власних поточних банківських рахунків. Крім того, відповідач не надав доказів здійснення розрахунків за придбані обсяги природного газу в розрахунковому періоді не пізніше ніж через 30 (тридцять) днів після закінчення розрахункового періоду.

Відповідач здійснив лише часткове погашення заборгованості по договору за №101/ПГ-3235-ОГРМ від 13.05.2022 року кошти надійшли на суму 38 000,00 грн., а по договору за №101/ПГ-3291-ОГРМ від 21.06.2022 року кошти надійшли на суму 211 000,00 грн.

Звернення від АТ «Харківміськгаз» до позивача з приводу руху коштів/повернення коштів/або вчинення іншої правової дії, не надходило. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Як вказано у підпункті 2.1.2. пункту 2.1. договору за №101/ПГ-3235-ОГРМ від 13.05.2022 року та договору за №101/ПГ-3291-ОГРМ від 21.06.2022 року продавець не розпочинає реалізацію (передачу) природного газу до моменту вступу покупця до балансуючої групи, де стороною відповідальною за добовий небаланс групи є ТОВ ГК «Нафтогаз України» та виконання Покупцем вимог підпункту 2.1.1 пункту 2.1 цього договору.

На підставі вищенаведених обставин, реалізація природного газу в спірний період позивачем не здійснювалась за умовами договорів, на які посилається відповідач, а тому доводи викладені у відзиві не підтверджені належними та допустимими доказами.

У зв`язку із неналежним виконанням відповідачем зобов`язання, позивач просить стягнути з відповідача пеню в сумі 7 507 764,93 грн., три відсотка річних у сумі 1 378 008,17 грн., а також інфляційні втрати у сумі 3 637 907,98 грн.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина 2 статті 193, частина 1 статті 216 та частина 1 статті 218 Господарського кодексу України).

Одним із видів господарських санкцій, згідно з частини 2 статті 217 Господарського кодексу України, є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України). Так, відповідно до статей 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. Відповідно до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 Цивільного кодексу України).

З наведених норм вбачається, що сторони договору, за відсутності встановлених спеціальними законами обмежень, не позбавлені права передбачити у договорі господарську санкцію, що стягується за прострочення негрошового зобов`язання у відсотках до суми невиконаного зобов`язання за кожен день прострочення, та звернутися з вимогою про її стягнення у зв`язку з простроченням зобов`язання.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у справі № 904/3565/18 від 23.04.2019 року, господарським законодавством закріплено, що у випадку, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або в кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (частина 4 статті 231 Господарського кодексу України).

Частина 1 статті 625 ЦК України вказує, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

З дня укладення договору між позивачем та відповідачем (23.06.2022 року) минуло більше двох років і відповідачем не вчинялось активних дій, пов`язаних із погашенням заборгованості, хоча останній є проінформований із настанням відповідальності за прострочення умов укладеного договору (так, норми цивільного та господарського законодавства передбачають настання негативних наслідків за порушення договорів).

Неналежне планування своєї діяльності відповідачем не повинно порушувати права інших господарюючих суб`єктів, які належним чином виконали свої обов`язки. Ризики від власної діяльності відповідача не може покладатися на інших учасників господарських відносин, оскільки це порушує принцип розумності та справедливості.

У пункті 4.5 типового договору у разі порушення споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим договором, він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

В даному разі розмір штрафної санкції, обумовлений в договорі в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, є не вищим від подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Перевіривши правомірність нарахування позивачем пені та виходячи з розділу 4.5 договору, приписів статті 231 Господарського кодексу України, суд встановив, що дане нарахування не суперечать вимогам чинного законодавства та умовам договору. Здійснивши перерахунок штрафної санкції, з урахуванням вартості поставленого природного газу по кожному із актів приймання передачі та строку оплати із якої обліковуються штрафна санкція, суд встановив, що арифметично вірною сумою пені є 7 507 764,94 грн. (2 499 372,16 + 5 008 392,78 грн.)

Відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Зважаючи на те, що суд обмежений в праві вийти за межі позовних вимог в частині стягнення штрафної санкції, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в сумі, зазначеній в прохальній частині позовної заяви, а саме в розмірі 7 507 764, 93 грн.

Відповідно до статті 78 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11 квітня 1980 року (Віденської конвенції), до якої Україна приєдналася відповідно до Указу Президії Верховної Ради Української РСР № 7978-ХІ від 23.08.1989 року, та яка набула чинності 01.02.1991 року, встановлено, що «якщо сторона допустила прострочення у виплаті ціни чи іншої суми, інша сторона має право на відсотки з простроченої суми».

У статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 статті 626 Цивільного кодексу України).

За змістом наведених норм закону нарахування трьох процентів річних та інфляційних нарахувань входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат є обґрунтованими та такими, що відповідають чинному законодавству, у тому числі статті 625 Цивільного кодексу України, згідно якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача три відсотка річних у сумі 1 378 008,17 грн., інфляційні втрати у сумі 3 637 907,98 грн.

Здійснивши перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат, з урахуванням умов договору, прострочення по сплаті грошового зобов`язання, а також порядку розрахунків погодженого сторонами, господарський суд приходить до висновку, що

наданий позивачем розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат у повній мірі відповідає положенням законодавства, зважаючи на це, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в сумі, зазначеній в прохальній частині позовної заяви, а саме три відсотка річних у сумі 1 378 008,17 грн. та інфляційні втрати у сумі 3 637 907,98 грн.

Суд, враховуючи встановлені фактичні обставини справи, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, повно та всебічно дослідивши обставини справи, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах, дійшов висновку про повне задоволення позову.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до частини 4 статті 11 статті 13 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 року «Справа «Серявін та інші проти України» (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії», № 37801/97, пункт 36, від 01.07.2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», № 49684/99, пункт 30, від 27.09.2001 року). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

4. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ:

Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 ГПК України, а також висновки суду про задоволення позову, судові витрати, понесені позивачем покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 1-5, 10-13, 20, 41-46, 49, 73-80, 86, 123, 129, 194-196, 201, 208-210, 217-220, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», місто Київ до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Харківміськгаз», місто Харків, про стягнення коштів задовольнити повністю.

Стягнути з Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Харківміськгаз» (61004, місто Харків, вулиця Москалівська, будинок 57/59; код ЄДРПОУ: 03359552) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 1; код ЄДРПОУ: 40121452) основний борг у сумі 30 115 582,60 грн., пеню у сумі 7 507 764,93 грн., три проценти річних у сумі 1 378 008,17 грн., інфляційні втрати у сумі 3 637 907,98 грн., а також витрати зі сплати судового збору у сумі 511 671,16 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "14" жовтня 2024 р.

СуддяВ.С. Юрченко

справа № 922/2477/24