Постанова

від 09.10.2024 по справі 504/581/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 504/581/22

провадження № 61-5100св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника Южненської міської ради Одеського району Одеської області - Тімчишина Степана Дмитровича на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 05 травня 2023 року в складі судді Вінської Н. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 26 лютого 2024 року в складі колегії суддів Коновалової В. А., Карташова О. Ю., Назарової М. В.

у справі за позовом Южненської міської ради Одеського району Одеської області до ОСОБА_1 , Виконавчого комітету Суворовської селищної ради Ізмаїльського району Одеської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Державне підприємство «Виробнича фірма «Агроцентренерго» Корпорації «Укргропмбуд», про припинення права власності та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2022 року Южненська міська рада Одеської області звернулася до суду з позовом, у якому просила припинити право власності на об`єкт нерухомості, розташований за адресою:

АДРЕСА_1 , загальною площею 2 394,3 кв. м, зареєстрований за ОСОБА_1 Вказувала, що 06 травня 2004 року рішенням Кодимського районного суду Одеської області за ОСОБА_1 визнано право власності на базу відпочинку «Сичавка». 02 лютого 2005 року на підставі рішення суду Виконавчим комітетом Сичавської сільської ради Комінтернівського району Одеської області

ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності на об`єкт нерухомого

майна - базу відпочинку «Сичавка», площею 1 849,8 кв. м.

31 березня 2008 року за заявою відповідача Виконавчим комітетом Сичавської сільської ради Комінтернівського району Одеської області прийнято рішення

№ 20 «Про інвентаризацію житлових та садових будинків, інших приміщень, земельних ділянок на території Сичавської сільської ради Комінтернівського району Одеської області, та надання їм юридичних адрес», яким змінено адресу бази відпочинку, що належить відповідачу, привласнивши адресу: АДРЕСА_1 , внаслідок чого відбулось співпадіння адрес двох баз.

31 липня 2006 року Виконавчим комітетом Сичавської сільської ради Комінтернівського району Одеської області прийнято рішення № 62 «Про оформлення права власності та видачу свідоцтва про право власності на об`єкт нерухомого майна базу відпочинку «Чайка», що знаходиться на території Сичавської сільської ради Комінтернівського району Одеської області, 54 км автодороги Одеса-Мелітополь-Новоазовськ, № 3 за державою Україна в повному господарському віданні Державного підприємства (далі - ДП) «Виробнича фірма «Агроцентренерго» корпорації «Украгропромбуд».

28 серпня 2008 року Виконавчим комітетом Сичавської сільської ради Комінтернівського району Одеської області видано ДП «Виробнича фірма «Агроцентренерго» Корпорації «Украгропромбуд» свідоцтво про право власності на об`єкт нерухомості: базу відпочинку, розташовану за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, 54 км автодороги Одеса-Мелітополь-Новоазовськ, № 3.

22 серпня 2018 року Одеською обласною державною адміністрацією прийнято розпорядження «Про надання Державному підприємству «Виробнича фірма «Агроцентренерго» корпорації «Украгропромбуд» дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у постійне користування»

№ 971/А-2018, яким надано дозвіл ДП «Виробнича фірма «Агроцентренерго» корпорації «Украгропромбуд» на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у постійне користування, орієнтовною площею 2,0 га, зокрема 1,6 га із земель рекреаційного призначення для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення та 0,4 га із земель водного фонду для культурно-оздоровчих потреб, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, що не надані у власність або користування, за адресою: АДРЕСА_1 (за межами населеного пункту).

18 січня 2019 року державним реєстратором Комунального підприємства (далі - КП) «Агенція реєстраційних послуг» Мельник Т. І. на підставі свідоцтва про право власності від 02 лютого 2005 року, технічного паспорту та рішення Виконавчого комітету Сичавської сільської ради Комінтернівського району Одеської області за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на базу відпочинку загальною площею 2 092,6 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 (за межами населеного пункту), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1748499751227, номер запису про право власності 29966589. Загальну площу об`єктів нерухомості змінено з 1 849,8 кв. м на 2 092,6 кв. м.

13 жовтня 2020 року рішенням державного ресторатора юридичного департаменту Одеської міської ради Гаврющенко О. В. зареєстровано за ОСОБА_1 право власності на об`єкт нерухомості, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

07 квітня 2021 року рішенням державного ресторатора Суворовської селищної ради Ізмаїльського району Одеської області Марінової К. А. припинено, а потім зареєстровано за ОСОБА_1 право власності на об`єкт нерухомості, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальну площу об`єкта нерухомості змінено з 2 092,6 кв. м на 2 394,3 кв. м.

Позивач вказував, що ОСОБА_1 не отримував вихідних даних, не розробляв та не затверджував проєктну документацію, не виконував будівельні роботи та не здавав в експлуатацію закінчений будівництвом об`єкт нерухомості площею 544,50 кв. м. Без законних підстав загальна площа об`єкта нерухомості, яка належить відповідачу на підставі свідоцтва про право власності на базу відпочинку від 02 лютого 2005 року, збільшилась з 1 849,8 кв. м до 2 394,3 кв. м, тобто на 544,50 кв. м. Відповідачем зареєстровано об`єкт нерухомості не лише на належній йому земельній ділянці, а й на земельній ділянці комунальної власності, що призвело до перешкоджання Южненській міській раді Одеського району Одеської області користуватися та розпоряджатися земельною ділянкою.

Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної інстанцій

05 травня 2023 року рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області в задоволенні позову відмовлено.

26 лютого 2024 року постановою Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу Южненської міської ради Одеської області залишено без задоволення. Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 05 травня

2023 року залишено без змін.

Судові рішення мотивовано тим, що обраний позивачем спосіб захисту у вигляді повного припинення права відповідача на належну йому базу відпочинку, належність відповідачу якої не оспорюється сторонами, не є ефективним та не відповідає меті цивільного правосуддя. Задоволення вимоги про припинення права власності не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна. В разі реального заволодіння відповідачем шляхом включення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записів про власність на чуже майно або порушення з будь-яких підстав чи будь-яким іншим способом прав власника нерухомого майна, пов`язаних із безперешкодним володінням об`єктом нерухомого майна він має право на звернення до суду за їх захистом шляхом пред`явлення позову про визнання за ним його майнових прав та витребування своєї власності з незаконного володіння іншої особи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

08 квітня 2024 року представник Южненської міської ради Одеського району Одеської області - Тімчишин С. Д. через систему «Електронний суд» надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 05 травня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 26 лютого 2024 року, в якій просить оскаржувані рішення скасувати, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що ОСОБА_1 незаконно привласнив об`єкти нерухомості державної власності, збільшивши площу майна на 1 623,2 кв. м, однак суди не дослідили докази в справі. ОСОБА_1 не отримував вихідних даних, не розробляв та не затверджував проєктну документацію, не виконував будівельні роботи та не здавав в експлуатацію закінчений будівництвом об`єкт нерухомості площею 1 623,2 кв. м.

Суди не врахували правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц, від 12 березня 2019 року в справі № 911/3594/17, від 07 квітня 2020 року в справі № 916/2791/13, від 19 травня 2020 року в справі № 916/1608/18, від 23 червня 2020 року в справі № 680/214/16, від 20 липня 2022 року в справі № 923/196/20, від 03 серпня 2022 року в справі № 727/4058/20, від 08 серпня 2022 року в справі № 521/6349/20, від 19 грудня 2022 року в справах № 921/318/22 та № 359/3951/17, від 21 грудня 2022 року в справах № 263/18985/20 та № 926/54/22, від 15 листопада 2023 року в справі № 916/1174/22, про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення; припинення права власності може бути самостійною вимогою та належним способом захисту порушеного права; державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично реєстрацією обмеження прав власника землі; щодо принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди; про те, що реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного.

Відсутній висновок Верховного Суду щодо питання способу захисту права власника земельної ділянки в разі неправомірного заволодіння особою (державної реєстрації) об`єктом нерухомості, належним власником якого є інша особа.

Позиція відповідача

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що позивач не вказує, які норми права порушив державний реєстратор 07 квітня 2021 року, не уточнює правову підставу припинення права власності на майно. Фактично позивач посилається на порушення державним реєстратором вимог закону під час надання адміністративних послуг, однак рішення про державну реєстрацію не оспорює. Оспорювана частина будівель бази відпочинку знаходиться на земельній ділянці, яка вже перебуває в його приватній власності. Висновки Верховного Суду, на які посилається заявник, нерелевантні до спірних правовідносин. Доказів привласнення державного майна відповідачем матеріали справи не містять.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Кодимського районного суду Одеської області від 06 травня 2004 року в справі № 2-453/04 визнано за ОСОБА_1 право власності на базу відпочинку «Сичавка», що знаходиться на АДРЕСА_2 . Зобов`язано Комінтернівське міське бюро технічної інвентаризації видати свідоцтво про право власності на базу відпочинку «Сичавка» на ім`я ОСОБА_1 .

Сичавська сільська рада Комінтернівського району Одеської області рішенням від 30 грудня 2004 року № 88 вирішила оформити за ОСОБА_1 право приватної власності на об`єкт нерухомого майна - базу відпочинку на АДРЕСА_2 та видати йому свідоцтво про право власності.

02 лютого 2005 року на підставі вказаного рішення ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 на базу відпочинку за адресою: АДРЕСА_2 , яке зареєстровано 04 березня 2205 року Комінтернівським районним бюро технічної інвентаризації за № 8275880, номер запису 16 в книзі 58.

Рішенням господарського суду Одеської області від 12 квітня 2004 року визнано за фізичною особою-підприємцем (далі - ФОП) ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку для експлуатації існуючої бази відпочинку реакційного призначення, загальною площею 1 160 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішенням виконавчого комітету Сичавської сільської ради Комінтернівського району Одеської області від 31 березня 2008 року № 20 внесено зміни до адреси бази відпочинку, належної ОСОБА_1 , надавши їй адресу: АДРЕСА_3 ).

18 січня 2019 року державним реєстратором КП «Агенція реєстраційних послуг» Мельник Т. І. на підставі свідоцтва про право власності від 02 лютого 2005 року, технічного паспорту та рішення Виконавчого комітету Сичавської сільської ради Комінтернівського району Одеської області за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на базу відпочинку загальною площею 2 092,6 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 (за межами населеного пункту), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1748499751227, номер запису про право власності 29966589. Загальну площу об`єктів нерухомості змінено з 1 849,8 кв. м на 2 092,6 кв. м.

27 серпня 2020 року рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області в справі № 504/3429/19 задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 , визнано незаконним та скасовано рішення від 17 квітня 2019 року № 46516675 державного реєстратора про скасування запису щодо права власності ОСОБА_1 на об`єкти нерухомості, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , та внесення запису про скасування державної реєстрації, відновивши у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно становище, які існувала до винесення вищевказаного рішення державного реєстратора, а саме державну реєстрацію права власності на вищевказані об`єкти за ОСОБА_1

13 жовтня 2020 року рішенням державного ресторатора юридичного департаменту Одеської міської ради Гаврющенко О. В. зареєстровано за ОСОБА_1 право власності на об`єкт нерухомості, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

07 квітня 2021 року державним реєстратором Маріновою К. А. на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 від 02 лютого 2005 року, висновку щодо технічного стану об`єкта нерухомого майна від 30 березня 2021 року, рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 27 серпня 2020 року в справі № 504/3429/19, рішення Виконавчого комітету Сичавської сільської ради Комінтернівського району зареєстровано за ОСОБА_1 право власності на базу відпочинку за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2196509551227, номер запису про право власності 41429886.Загальну площу об`єкта нерухомості змінено з 2 092,6 кв. м на 2 394,3 кв. м.

Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Згідно з пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (висновки в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц, від 13 липня 2022 року в справі № 363/1834/17 (пункт 56), від 15 лютого 2023 року в справі № 910/18214/19 (пункт 9.12)).

Спосіб захисту цивільного права чи інтересу - це дії, які спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути доступним та ефективним (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року в справі № 310/11024/15-ц, від 15 вересня 2020 року в справі № 469/1044/17).

Захист земельних прав - це передбачені законом способи охорони цих прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи правоохоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту земельних прав наведено в частині третій статті 152 Земельного кодексу (далі - ЗК) України. Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права, зокрема визначеним частиною третьою статті 152 ЗК України, або ж іншим способом, який передбачено законом (пункти 5.4-5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року в справі № 925/1265/16).

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду в пункті 43 постанови від 18 вересня 2020 року в справі № 916/1423/18 зазначив, що, реалізуючи визначене у статті 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа наводить у позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту, що не вимагає їх формулювання дослівно тими словосполученнями, які застосував законодавець у статті 16 ЦК України. Головним є змістовне наповнення обраного позивачем способу захисту, яке визначається судом з взяттям до уваги його правових обґрунтувань.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки від порушення його прав. Завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка звернулася за таким захистом до суду. Встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Такий правовий висновок викладений в постановах Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11 лютого 2020 року в справі № 923/364/19, від 07 серпня 2024 року в справі № 914/1905/23.

У пункті 6.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року в справі № 916/1415/19 міститься висновок про те, що, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права в спірних правовідносинах.

У пункті 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року в справі № 925/642/19 також зроблено висновок про те, що обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.

Оцінка обраного позивачем способу захисту порушених прав за критерієм ефективності здійснюється у кожній окремій судовій справі з урахуванням конкретного предмета, підстави позову і мети звернення до суду, а також встановлених судами обставин.

Южненська міська рада Одеського району Одеської області звернулася до суду з позовом про захист прав на земельну ділянку комунальної власності, посилаючись на те, що відповідач без законних підстав збільшив площу об`єкта нерухомості, яка йому належить, на 544,50 кв. м (на момент подання касаційної скарги - 1 623,2 кв. м) за рахунок частини земельної ділянки комунальної власності.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). За змістом цієї статті негаторний позов застосовується для захисту від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, а не для захисту права володіння, яке належить власнику незалежно від вчинених щодо нього порушень (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц (пункт 71)).

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (пункт «б» частини третьої статті 152 ЗК України).

Фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на нерухоме майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. Тобто зайняття земельної ділянки, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цією ділянкою. У таких випадках її власник має право вимагати усунення цих перешкод (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц (пункти 70-71)), зокрема заявити негаторний позов про демонтаж спорудженого на земельній ділянці об`єкта нерухомого майна.

За змістом статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Норми зазначеної статті є правовим регулятором відносин, які виникають у зв`язку зі здійсненням самочинного будівництва.

Можливі способи захисту прав особи - власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, також прямо визначені статтею 376 ЦК України.

Частинами третьою-п`ятою статті 376 ЦК України встановлено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо ж власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Отже, у випадку наявності на земельній ділянці самочинного будівництва, належною вимогою позивача (власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво) має бути вимога про знесення такого самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2023 року в справі № 488/2807/17, від 15 листопада 2023 року в справі № 916/1174/22).

Можливість настання інших правових наслідків, ніж передбачені статтею 376 ЦК України, як у випадку самочинного будівництва, здійсненого власником земельної ділянки, так і у випадку самочинного будівництва, здійсненого іншою особою на чужій земельній ділянці, виключається (постанова Верховного Суду від 04 вересня 2024 року в cправі № 904/4080/22).

Однак Южненська міська рада Одеського району Одеської області просить відновити свої права власника земельної ділянки, порушені внаслідок легалізації відповідачем самочинного будівництва шляхом безпідставної реєстрації права власності на реконструйований об`єкт будівництва, шляхом припинення права власності відповідача на об`єкт нерухомості.

Підставою припинення права власності позивач зазначає те, що ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності на об`єкт нерухомого майна - базу відпочинку «Сичавка», площею 1 849,8 кв. м, а він протиправно збільшив площу бази відпочинку до 2 394,3 кв. м та зареєстрував відповідні зміни.

Фактично у заявлений спосіб позивач просить позбавити ОСОБА_1 права власності на базу відпочинку за адресою: АДРЕСА_1 , що виникло у відповідача на підставі рішення Кодимського районного суду Одеської області від 06 травня 2004 року в справі № 2-453/04, рішення Сичавської сільської ради Комінтернівського району Одеської області рішенням від 30 грудня 2004 року № 88 та підтвердженого свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серії САА № 416597 від 02 лютого 2005 року і рішенням господарського суду Одеської області від 12 квітня 2004 року.

Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права (частина перша статті 1 Першого протоколу до Конвенції).

Відповідно до статті 346 ЦК України право власності припиняється у разі: 1) відчуження власником свого майна; 2) відмови власника від права власності;3) припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; 4) знищення майна; 5) викупу пам`яток культурної спадщини; 6) примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону;8) звернення стягнення на майно за зобов`язаннями власника; 9) реквізиції; 10) конфіскації; 11) припинення юридичної особи чи смерті власника; 12) визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.

Таких підстав для припинення права власності ОСОБА_1 на базу відпочинку загальною площею 2 394,3 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , у справі не встановлено та позивачем не обґрунтовано їх наявність.

Крім того, задоволення вимоги про припинення права власності на самочинно збудований (реконструйований) об`єкт не вирішує питання законності існування нерухомої речі та не може захистити право власника землі у разі, якщо воно порушується самочинним будівництвом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2023 року в справі № 916/1174/22, на яку посилається заявник та яка правильно врахована апеляційним судом).

Верховний Суд висновує, що належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно, а Южненська міська рада Одеського району Одеської області з такими вимогами до суду не зверталася. Натомість заявлений позов у випадку задоволення матиме наслідком втручання у право ОСОБА_1 на мирне володіння майном, захист якого гарантується Конвенцією.

Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.

У зв`язку з наведеним доводи касаційної скарги про те, що суди не врахували правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року в справі № 911/3594/17, від 07 квітня 2020 року в справі № 916/2791/13, від 19 травня 2020 року в справі № 916/1608/18, від 23 червня 2020 року в справі № 680/214/16, від 20 липня 2022 року в справі № 923/196/20 (про те, що реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави, сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи; державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично реєстрацією обмеження прав власника землі; щодо принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди; про те, що реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного), не впливають на правильність вирішення справи судами, як і доводи про недослідження ними доказів, адже в позові правильно відмовлено через неналежність обраного позивачем способу захисту порушеного права.

Крім того, посилаючись на порушення свого права власності на земельну ділянку, Южненська міська рада Одеської області не обґрунтувала, як саме збільшення площі спірного об`єкта нерухомості відповідачем безпосередньо порушує права чи законні інтереси міської ради, враховуючи, що 28 серпня 2008 року Виконавчим комітетом Сичавської сільської ради Комінтернівського району Одеської області видано ДП «Виробнича фірма «Агроцентренерго» Корпорації «Украгропромбуд» свідоцтво про право власності на базу відпочинку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , а 22 серпня 2018 року Одеською обласною державною адміністрацією надано ДП «Виробнича фірма «Агроцентренерго» Корпорації «Украгропромбуд» дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у постійне користування, зокрема за адресою: АДРЕСА_1 (за межами населеного пункту).

Заявник посилається також на висновки Верховного Суду в постановах від 03 серпня 2022 року в справі № 727/4058/20, від 08 серпня 2022 року в справі № 521/6349/20, від 19 грудня 2022 року в справах № 921/318/22 та № 359/3951/17, від 21 грудня 2022 року в справах № 263/18985/20 та № 926/54/22, зазначаючи, що в наведених постановах виснувано, що припинення права власності може бути самостійною вимогою та належним способом захисту порушеного права.

Однак такі доводи спростовуються змістом наведених вище постанов, якими розглянуто позови про: визнання недійсним договору дарування, скасування реєстрації права власності на майно, здійснення перебудови самочинного будівництва; скасування права власності, визнання недійсним рішення загальних зборів, приведення земельної ділянки до попереднього стану шляхом знесення об`єктів самочинного будівництва; скасування державної реєстрації прав власності на об`єкт нерухомого майна (незавершене будівництво), визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання незаконним та скасування рішення сесії, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки; визнання недійсними договорів дарування домоволодіння та земельної ділянки; скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень.

Висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц, на які також посилається заявник, про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення, є узагальненими, заявник не уточнює, яким чином вказані висновки не застосували суди в цій справі.

Доводи в касаційній скарзі про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання способу захисту права власника земельної ділянки в разі неправомірного заволодіння особою (державної реєстрації) об`єктом нерухомості, належним власником якого є інша особа, не заслуговують на увагу з огляду на те, що заявник, вказуючи зазначену підставу касаційного оскарження судових рішень, на виконання пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України не навів належного обґрунтування, щодо застосування якої норми права Верховному Суду потрібно сформулювати висновок із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній.

Інші доводи касаційної скарги на правильність висновків судів не впливають та їх не спростовують.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника Южненської міської ради Одеського району Одеської області - Тімчишина Степана Дмитровича залишити без задоволення.

Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 05 травня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 26 лютого 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Ситнік

В. М. Ігнатенко

І. М. Фаловська