Ухвала

від 14.10.2024 по справі 730/929/24

БОРЗНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

БОРЗНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

16400, м. Борзна, Чернігівської обл., вул. Незалежності, буд. 4 тел.: 0 (4653) 21-202

Справа № 730/929/24

Номер провадження 2-о/730/40/2024

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" жовтня 2024 р. м.Борзна

Борзнянський районний суд Чернігівської області в складі головуючого судді - Луговця О.А.

з участю секретаря судового засідання - Стрижак Я.О.

заявника - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Борзни в порядку окремого провадження справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту самостійного виховання неповнолітньої дитини, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з даною заявою, в якій просить встановити факт, що має юридичне значення, а саме: самостійного виховання ним свого неповнолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Свої вимоги обгрунтовує тим, що перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , який розірвано за рішенням суду від 11.12.2012р.; від даного шлюбу має неповнолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який зареєстрований і проживає разом з ним і він вирішує всі питання щодо виховання, навчання, лікування, дозвілля сина; він працює і має постійний стабільний дохід. Встановлення даного факту йому потрібно для оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.4 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №560 від 16.05.2024р.

ОСОБА_1 у судовому засіданні заявлені вимоги підтримав і просив їх задовольнити з вищевказаних підстав. Пояснив, що його колишня дружина ОСОБА_3 тривалий час мешкає в м. Києві, де має іншу сім`ю, тоді як їх спільного неповнолітнього сина ОСОБА_4 виховує й матеріально утримує він сам, отримуючи доход від зайняття підприємницькою діяльністю (зареєстрований як ФОП). До ІНФОРМАЦІЯ_4 заяву про надання відстрочки від призову від час мобілізації не подавав, а за порадою адвоката звернувся до суду про встановлення цього юридичного факту.

Ухвалою Борзнянського районного суду Чернігівської області від 29 липня 2024 року провадження у даній справі було зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду судового рішення в справі №201/5972/22.

Ухвалою Борзнянського районного суду Чернігівської області від 30 вересня 2024 року провадження у справі поновлено.

Заявник належним чином та своєчасно повідомлявся про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується довідкою про доставку SMS-повідомлення згідно заявки,але в судове засідання не з`явився, подав заяву від 07.10.2024р., у якій просить розглядати справу без його участі.

Заінтересована особа належним чином та своєчасно повідомлялась про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення,але своїм правом на участь в судовому засіданні не скористалась, повноважного представника не направила, ніяких заяв по суті справи чи з процесуальних питань не подала.

Заслухавши пояснення заявника, дослідивши матеріали справи, суд приходить до такого висновку.

Згідно копії свідоцтва про народження батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Рішенням Борзнянського районного суду Чернігівської області від 11 грудня 2012 року, яке набрало законної сили 25.12.2012р., шлюб між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 розірвано.

За паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданим Борзнянським РВ УМВС України в Чернігівській області від 09.11.1999р., ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрований у АДРЕСА_1 .

Відповідно до акту обстеження житлово-побутових умов, складеного 08.07.2024р. депутатом Борзнянської міської ради Ярошенком А.В., ОСОБА_1 проживає в АДРЕСА_1 у власному будинку разом із співмешканкою ОСОБА_6 та сином ОСОБА_2 ; батько сина виховує сам.

Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

У ст.23 цього Закону наведено перелік підстав для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, де в п.4 ч.1 встановлено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

Крім того, постановою Кабінету Міністрів України №560 від 16.05.2024р. затверджено «Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» (далі - Порядок).

Відповідно до цього Порядку відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (п.56).

Для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії (п.57).

За наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації (п.58).

Комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів. Комісія зобов`язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади. На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом. Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв`язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення. У разі позитивного рішення військовозобов`язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6. У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку. До ухвалення комісією рішення військовозобов`язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період (п.60).

Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право

в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з п.5 ч.2 ст.293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Положеннями ч.1 ст.315 ЦПК визначено перелік справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Водночас, згідно ч.2 ст.315 цього Кодексу в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право; якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ,

який посвідчує факт, що має юридичне значення; для цього заявник разом

із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того,

що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено

із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

У даній справі заявник просить встановити факт самостійного виховання дитини. Заявлені вимоги, пов`язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу - батька, який самостійно виховує дитину.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (ст.1)

У ч.1 с.121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Статтею 141 СК України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною пятою статті 157 цього Кодексу.

Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені

у ст.150, 151 СК України.

За приписами ч.2 ст.150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до ч.1-4 ст.157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування

з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому

з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь

у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.

При цьому, сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються

з суб`єктів, об`єктів і змісту (прав та обов`язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).

Так, у силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов`язки), яка припиняється у момент її смерті (ст.25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання),

яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (ч.2 ст.30 ЦК України).

Відповідно до ст.15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

Згідно із ч.2 ст.15 СК України якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов`язок особистого немайнового характеру припиняється у зв`язку з неможливістю його виконання.

У ч.4 ст.15 СК України визначено, що невиконання

або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини

є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (ст.164

СК України).

Таким чином, із настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки

є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво

про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини.

Так само як визначена ч.1 ст.15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням будь якого спору про право.

У порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян, але тільки якщо вони не пов`язані з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право і якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.

Ч.1 ст.152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до ч.3, 4 ст.155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

У цій справі заявник просить установити факт самостійного виховання ним дитини, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дитини.

Так, у ст.165 СК України визначено перелік осіб, які мають право звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав. За частиною першою цієї статті право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають не лише один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, у якому вона перебуває, а й орган опіки та піклування або прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

З огляду на зазначене, вбачається, що у справі, яка розглядається, наявний спір про право - зокрема, спір щодо участі одного з батьків у вихованні дитини та/або ухилення від участі у вихованні, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов`язковим залученням органу опіки та піклування (ч.4, 5 ст.19 СК України).

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане

з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Такий факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.

Факт, про встановлення якого просить ОСОБА_1 , не підлягає з`ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки з поданої заяви вбачається спір про право, який не може розглядатися в судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена ч.1 ст.15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь якого спору про право.

Ч.6 ст.294 ЦПК України встановлено, що якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Відповідно до ч.4 ст.315 ЦПК України суддя відмовляє

у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

За установлених у цій справі конкретних обставин факт самостійного виховання дитини батьком не може бути встановлений за правилами окремого провадження, у зв`язку з чим заяву ОСОБА_1 слід залишити без розгляду, рекомендувавши звернутися до суду для вирішення спору в порядку позовного провадження.

Наведений висновок суду узгоджується з правовою позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11.09.2024р. у справі №201/5972/22, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин у силу ч.4 ст.263 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.4, 258-261, 293, 294, 315 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту самостійного виховання неповнолітньої дитини - залишити без розгляду.

Роз`яснити ОСОБА_1 його право подати позов до суду на загальних підставах.

Ухвалу може бути оскаржено в апеляційному порядку до Чернігівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в п`ятнадцятиденний строк з дня її проголошення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження відповідно до ст.354 ЦПК України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Суддя Борзнянського районного суду О.А.Луговець